49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина


Скачати 152.41 Kb.
Назва49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина
Дата20.03.2013
Розмір152.41 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи

49)Права, свободи та обов'язки людини і громадянина


Права людини - це Ті соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задово­лення різнобічних матеріальних і духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.
Поняття «права людини» складне й багатогранне, це - катего­рія не лише юридична, а й філософська, політична, моральна. Для кращого розуміння сутності цього поняття слід звернути увагу на такі його аспекти:
1) права з'являються у людини від моменту народження як не­від'ємні умови фізичного і соціального існування та розвитку і, водночас, як засіб і мета життя, незалежно від того, усвідомлю­ються вони людиною чи ні;
2) за змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умовами; об'єктивно обу­мовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя су­спільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, харак­терного для конкретного суспільства. Тому законодавець не може штучно змінювати обсягу прав і свобод: непомірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного харак­теру прав людини і, навпаки, свавільне обмеження прав призво­дить до дезінтеграції функцій соціальної системи;
3) права людини - це категорія можливої поведінки людини; їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. Водночас нормальне функціонування сучасного демократичного суспільства неможливе без використання його членами своїх прав і свобод. Ось чому держава не може обмежуватись юридичною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечити (гарантувати) не тіль­ки правовими, а й економічними, політичними та культурними засобами;
4) права людини мають універсальний характер, неподільні, взаємопов'язані та взаємообумовлені, вони є надбанням кожної людини. Британська енциклопедія визначає їх таким чином: «.Пра­ва належать індивідові, оскільки він є людиною. Вони співвідно­сяться з широким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам»'.
Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні тотожне по­няттю «суб 'єктивне право», і його застосування пояснюється істо­ричними чинниками. Водночас у юридичній літературі звертається увага на те, що поняття «свобода» більшою мірою пов'язане з ха­рактеристикою таких правочинів особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віросповідання тощо). Своєю чергою, поняття «право» передбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правочинів особи на участь у діяльності певних структур .
Забезпечуючи права і свободи людини держава, своєю чергою, вимагає від неї певної поведінки, що формулюється в системі юридичних обов'язків.
Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога держави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

50) Пробудження національного життя в західноукраїнських землях у перший половині XIX ст. було викликано посиленням феодального і національного гніту в Австрійській імперії, що набуло виразу у збільшенні феодальних повинностей селян, посиленні бюрократично-поліцейського режиму, забороні на викладання української мови в школах, насадженні німецької мови, політиці асиміляції українського населення.

«Руська трійця». На початку 30-х pp. XIX ст. серед української прогресивної студентської молоді Львова виник гурток «Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітительський гурток. Метою гуртка була культурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда української історії та мови - мови без штучної «вишуканості» і зрозумілої для всіх людей, а також національних традицій для пробудження національної свідомості. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ до знань і полегшило його долю. Діяльність гуртка розгорталась в умовах, коли в Галичині панували німецька, польська та латинська мови.

Члени цього гуртка розгорнули масштабну просвітницьку діяльність. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою українською мовою; М. Шашкевич створив «Читанку», готував граматику і словник української мови. У трьох церквах «трійчаки» читали проповіді українською мовою.

У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Богдана Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друкувати збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ національно-визвольної боротьби, робили упор на тому, що Б. Хмельницький вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною частиною всієї України. Уперше в суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єднання всіх українських етнічних земель.

51) Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. Хоча Україна і зазнала великих збитків (зруйнований економічний потенціал, численні людські втрати), значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вона вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад її населення. I, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі були об'єднані кордонами однієї держави.

Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 pp.

.У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp. Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:

1.Масштаби відбудованих робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

2.Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу.

3.При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилося лише 7% капіталовкладень).

4.Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи.

5.Повсюдно була запроваджена адміністративно-командна система.

6.Надзвичайно велика роль відводилася ідеологічному заохоченню праці, що знаходило свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах - соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.

7.Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 pp.

8.Гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій Відновлення промисловості довелось розпочинати фактично з нуля.Ці зусилля, про ціну яких не заведено говорити, дали швидкі й серйозні результати: в Україні було загоєно рани війни, відбудувало промисловість. Зазначеного п'ятирічним планом на 1950 р. рівня промислового виробництва досягли у IVкварталі 1949 р. Обсяг валової продукції промисловості України в 1949-1950 pp. збільшився у 4,4 рази й перевищив рівень 1940 р. на 15%.Та найбільш гостро проблеми відбудови виявились у сільському господарстві.Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно пересуватися. їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки. Селянство, як і раніше, залишалось найбільш ущемленою категорією суспільства. Значною мірою на його становище впливало негативне становлення влади до кооперативної власності, що зображувалась як щось «другорядне», як «непослідовно соціалістична» форма господарювання. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом продрозкладки. Між містом і селом існував нееквівалентний обмін.Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстоких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина чи дерево. Податок стягувався з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділянках колгоспниками, не говорячи про одноосібників. Колгоспники одержували за нелегку працю символічну платню, а існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати села.Загалом протягом 1948-1950 pp. було винесено близько 12 тис. «громадських вироків». Виконання їх покладалось на органи міністерства внутрішніх справ.Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село у другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передувала катастрофічна посуха. У Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. становив від 1,9 до 3 ц з гектара. За підсумками сільськогосподарського 1946 p., колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показник дорівнював 50-100 г, aподекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.Валовий збір усіх зернових в Україні становив у 1946 р. 531 млн. пудів, що було у 3,5 разу менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних улітку 1946 р. колгоспів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, що засіяли. Брак кормів призвів до значного скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней і коней. Наслідки посухи посилювались діями центральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснювали тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов'язкові плани хлібозаготівель.Почали повторюватись жахливі картини 1932-1933 pp.: люди хворіли на дистрофію, часто із смертельними випадками (на травень 1947 р. було зареєстровано понад 900 тис. хворих на дистрофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, мали місце випадки канібалізму (у січні - червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людоїдства, 189 - трупоїдства). У цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 282 тисяч чоловік, у 1947 р. - понад 520 тисяч. Iце лише ті випадки смертей, що зареєстровані загсами УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі до Закавказзя, Середньої Азії, на Кубань.Iв той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область. Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. «Радянський Союз врятував нас від голоду», зазначав президент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р. було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. тонн зерна. У цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. тонн. При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно в кредит. Зайвий раз підтверджувалось: московські вожді цинічно ставляться до проблем українського селянства, яке примушували мовчазно і за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Heвипадково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи та радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буря-ків, картоплі, за чисельністю поголів'я великої рогатої худоби

.

52) Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.Причини реформи

  1. Економічна відсталість Росії.

  2. Поразка Росії в Кримській війні (18531856).

  3. Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.

  4. Селянські виступи (1855 р.- «Київська Козаччина»1856 р. — «Рух в Таврію за волею»)

Мета реформи


Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків.

Розвиток реформи19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у КиївськійПодільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.

Наслідки реформи


  1. Соціальна диференціація селян.

  2. Збереження поміщицького землеволодіння.

  3. Тимчасово зобов'язаний стан.

  4. Викупна операція

  5. Зниження купівельної спроможності селян.

  6. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйонів — від 1 до З десятин на душу..

Сутність селянської реформи


  1. Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості.

  2. Кругова порука.

  3. Загальна відповідальність за сплату податків.

Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське,Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

53 Організація Українських Націоналістів. Організація українських націоналістів (ОУН) виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та декількох студентських націоналістичних спілок - Групи Української Національної Молоді, Ліги Українських Націоналістів, Союзу Української Націоналістичної Молоді.

а) Причини посилення боротьби ОУН

Після втрати своєї державності в 1920 р. український народ не припиняє дальшої визвольної боротьби, але продовжує її весь час у важких умовах окупації проти двох найголовніших окупантів того часу: комуністично-більшовицької Росії і реакційної Польщі. Виявом цієї боротьби були дії українських революційних організацій. Існували тоді: Братство українських державників, Спілка визволення України, Українська військова організація та Організація українських націоналістів, що єдина витримала натиск супротивника і продовжувала боротьбу.

До посилення спротиву призвела сукупність факторів:

- Голодомор 1932-1933 рр.

- трагічна смерть Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри в Парижі в 1926 р. від руки більшовицького агента;

- великий судовий процес проти СВУ;

- Варшавський судовий процес проти ОУН в 1934 р.;

- підступне вбивство голови ОУН Є. Коновальця в Роттердамі в 1938 р.

Так після акту Молотова-Ріббентропа в серпні 1939 р. Західна Україна перейшла до складу УРСР. Тепер більшовицький режим почав активну боротьбу з противниками ідей комунізму, розстрілюючи, катуючи, висилаючи народ на заслання до Сибіру і на Далекий Схід.

22 червня 1941 року, з нападом Німеччини на СРСР, починається Велика Вітчизняна Війна. Радянські війська починають активно відступати, адже були не готові протистояти такій могутній армії. Озброєними були лише прикордонні війська, інші ж використовували трофейну зброю.

Скориставшись відступом Червоної армії і наближенням союзної Німеччини 30 червня у Львові збираються Українські Національні Збори і проголошують відновлення Української Самостійної Держави. На цьому з'їзді формується Українське правління на чолі з Ярославом Стецьком. Через кілька днів було створено Українську Національну Раду на чолі з К. Левицьким. Українці починають перебирати владу у свої руки. За короткий час було створено повний адміністративний апарат з обласними, районними і сільськими центрами, реорганізовано міліцію, відновлено господарське і кооперативне управління, ліквідовано колгоспи і повернено до приватної власності, налагоджено поштовий і телефонний зв'язок та залізничний рух.

Але відповідь німців, які не були зацікавленні в створенні держави "нижчою расою", була негайною. Через кілька днів після відновлення Української Держави у Львові з'явилися загони СД і Гестапо і почали виконувати свою чорну місію. На відмову відкликати державний Акт, німці починають арешти. За грати сідають Ярослав Стецько з кількома членами уряду і голова ОУН Степан Бандера.

На завойованих територіях нацисти починають терор, грабують міста і села, знищують людей. Все це вплинуло на зміну програми ОУН. З цього моменту вона вступає на новий етап визвольної боротьби, але тепер ще й з німецькими окупантами. В цей час розповсюджується підпільна боротьба. Українські націоналісти друкують підпільні газети, розсилають листівки з метою підняття українського народу на боротьбу.

Боротьба в 1941-1942 рр. йшла за програмою оговореною в вересні 1941 на I конференції ОУН:

а) перебрати адміністрацію на низах в свої руки і продовжувати процес переходу до самостійності;

б) пропаганда гасел визвольної боротьби, захоплення друкарень і випуск преси, маніфестації народу в містах і селах;

в) боротьба з голодом, який виник через вивезення німцями продовольства;

г) акції проти масового вивозу людей на роботу до Німеччини;

д) пропагандистсько-роз'яснювальна підготовка до активної боротьби з німецьким окупантом і радянськими військами і диверсійними групами;

е) збір зброї та боєприпасів;

є) вишкіл нових кадрів для визвольної боротьби;

ж) поширити на українських землях тактику і методику проведення підпільної діяльності і активних визвольних дій.

Тим часом німці починають придушувати і знищувати будь-які прояви самостійності на території України,з іншого боку те саме роблять агенти НКВС. Під час цих акцій гинуть багато українських літераторів і митців, розстріляні відому політичні діячі і патріоти. Так в 1942р. була розстріляна Олена Теліга, за організацію "Союзу українських письменників", що підтримував самостійницькі ідеї. Від куль Гестапо також загинули: Сергій Шерстюк, Анна Максимець, Дмитро Мирон-Орлик, Василь Бандера.

Та такий жорстокий терор не зломив українського народу, і особливо самостійницького руху, який приступає до створення збройної сили українського народу.

54)Микола Аркас – засновник миколаївської «Просвіти»,історик, дослідник і поборник української культури, людина-патріот, культурно-просвітницький діяч, самовідданий борець за відродження слави українського народу.
Важко окреслити чинники, які з дитячих літ так чи інакше сприяли формуванню українсько-просвітницьких поглядів Миколи Аркаса. Незаперечне одне: перші паростки патріотичних почуттів у синовому серці випестувала мати, Софія Петрівна – жінка з роду Богдановичів. Саме їй, першому своєму другові і наставнику, завдячував Микола Аркас раннім проникненням у таїну краси української природи, народних пісень і звичаїв, казок й історичних персоналій.
Пощастило М. Аркасу й у сімейному житті. Дочка військово-морського офіцера Ольга Шишкіна була йому не тільки улюбленою дружиною, народивши трьох дітей – Оксану, Петра і Миколу, а й вірним другом, помічником, пройнялася патріотичними поглядами чоловіка щодо української музики, історії народу.
І взагалі, порівняно коротке (пожив 57 років), але динамічне, вщерть наповнене подіями життя Миколи Аркаса пройшло в оточенні переважно добрих, по-справжньому талановитих, духовно окрилених людей – таких, зрештою, яким був і він сам.
Миколаївську «Просвіту» М. Аркас заснував в 1907 р. Вона мала чітко розроблений статус своєї діяльності. Цим статусом передбачалося:
« 1. Товариство має на меті допомогти розвоєві української культури і першим чином – українського народу, його рідною мовою, працюючи в м. Миколаєві;
2. Для цього товариство має:
а) видавати книжки, журнали, часописи і т. і. українською мовою;
б) запровадити свої книгозбірні, музеї, читальні, книгарні і т. і.;
в) впоряджати публічні лекції й відчити, загально просвітні курси,
спектаклі, літературно-музичні вечори, концерти і т. і.;
г) заводити стипендії, школи, бюро праці, просвітні і добродійні
заклади;
д) оповіщати конкурси і премії за найкращі твори письменника,
умілості та ін.»
Миколаївську «Просвіту» М. Аркас заснував як виконання відповідного заповіту Т. Г. Шевченка про найширшу освіту народних мас, прилучення їх до віковічних багатств української культури. Пропагуючи ці багатства, М. Аркас насамперед мав на увазі творчу спадщину геніального Кобзаря.
З ім’ям Шевченка було пов’язано і перший масовий захід пропаганди української культури, який незабаром здійснила у Миколаєві самодіяльна організація. Це було урочисте святкування Шевченкових роковин у вигляді великого літературно-музичного концерту на сцені місцевого театру.
Масові культурно-освітні заходи Миколаївської «Просвіти» здійснювалися, як правило, завдяки високому особистому авторитету серед громадськості міста її керівника, з чим змушені були рахуватися місцеві можновладці. Та й слава про історичні заслуги батька й дядька Миколи Миколайовича у культурно-освітньому і суспільно-політичному розвитку міста були широко відомі мешканцям.
Під керівництвом М. Аркаса миколаївська «Просвіта» розгорнула досить плідну культурно-освітню діяльність. Тільки протягом 1908 р. відбулося майже півсотні літературно-музичних вечорів.
В наш час також діють такі культурно-освітні організації. Особливо вони розповсюджені за кордоном, де українці підтримують зв’язки і свою культуру.

Схожі:

РОЗДІЛ II ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові
Розд і л I ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧНІВ ШКОЛИ Стаття 1
Стаття Усі учні є вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними
Урок з етики у 6 класі на тему: Вчитель: Тарасевич Ніна Миколаївна
Мета: розкрити поняття „ права людини”, „ права дитини”, „Обов'язки людини і громадянина України”
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття з гуманітарної підготовки
Тема: Конституція України про права, свободи та обов’язки людини та громадянина. Закон України “Про правові засади цивільного захисту”,...
Тема. Україна це наша доля
Мета. Закріпити знання учнів про права і свободи людини в Україні, розвивати вміння аргументувати значущість конституційних обов’язків...
Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства...
5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні
5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні
5. Загальна характеристика міжнародних перевезень у міжнародному приватному праві
Економічні, соціальні і культурні права та свободи людини і громадянина в Україні
Права і свободи людини і громадянина в демократичн ій системі
Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, а й про...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка