|
|
Скачати 2.92 Mb.
|
Марітен Жак (1882—1973) — французький філософ, правознавець, прибічник теорії природного права, напрямку неотомізму. Маркс Кард (1818—1883) — німецький мислитель, економіст і філософ. Розробив ідеологію комунізму, класової боротьби й комуністичної революції. Автор класової теорії походження держави. Головні праці: "Капітал", "Німецька ідеологія" (разом із Ф. Енгельсом), "Маніфест комуністичної партії", "Класова боротьба у Франції з 1848 р. по 1850 p.", "До критики політичної економії", "До критики Готської програми" та ін. Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280—1343) — італійський політичний мислитель. У творі "Захисник миру" обстоював ідею суспільного договору. Найбільш вдалою формою держави вважав станову монархію. Співвідносячи світську й церковну владу, головною вважав першу. Махно Нестор Іванович (1889—1934) — політичний діяч, провідник ідей анархізму в Україні. Медісон Джеймс (1751—1836) — четвертий президент США, централіст-федераліст. Прибічник республіканської форми правління, концепції поділу влади, теорії природного права. Мельє Жан (1664—1729) — священик із Франції, соціаліст-утопіст. Головна праця — "Заповіт". Мілль Джон-Стюарт (1806—1873) — англійський філософ і громадський діяч, представник державно-правової теорії утилітарізму. Основні праці — "Про свободу", "Роздуми про представницьке правління". Могила Петро (1596 або 1597—1647) — український державний та релігійний діяч. Автор "Номоканону" та інших праць. Виклав ідею ідеального властителя, стверджував, що влада дається Богом, перед яким вона підзвітна. Мріяв про самостійну державу. Модестин Геренній (III ст.) — римський юрист. У 426 р. його творам було надано обов'язкової юридичної сили. 345 фрагментів із його творів увійшли до Дигест. Монтеск'є Шарль-Луї (1689—1755) — філософ, представник французького Просвітництва. Головні твори: "Перські листи", "Про дух законів". Виступив проти абсолютизму, робив спроби пояснити причини виникнення того чи іншого державного устрою, досліджував форми правління. Автор концепції поділу влади. Мор Томас (1478—1535) — англійський політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. Основна праця — "Утопія". Мореллі (XVIII ст.) — представник французького утопічного соціалізму. У праці "Кодекс природи" вважав комунізм таким, що відповідає природним якостям людини. Моска Гаетано (1858—1941) — італійський юрист і соціолог, автор державно-правової концепції про "політично-правовий клас", що є, власне, теорією еліт. Основна праця — "Основи політичної теорії". Мо-цзи (479—381 до н. е.) — мислитель Стародавнього Китаю, засновник моїзму — вчення, спрямованого проти конфуціанства. Сповідував ідею про вміле управління, в основі якого — узгодження таких методів, як виховання та примус. Муравйов Микита Михайлович (1796—1843) — капітан російської армії, декабрист. Керував Північним товариством декабристів. Прихильник конституційної монархії. Муромцев Сергій Андрійович (1850—1910) — російський юрист, професор Московського університету, представник соціологічного позитивізму. Основна праця — "Визначення і основний розподіл права". Ніл Сорський (1433—1508) — засновник "неетя-жательства". Обстоював ідею аскетизму, особистої праці монахів, вирішував проблему співвідношення церковної та світської влади. Ніцше Фрідріх (1844—1900) — німецький філософ, представник ірраціоналізму й волюнтаризму, один із засновників "філософії життя". Державу і право розглядав як інструментарії культури, яка являє собою боротьбу сил і воль за владу. Завдання держави і людства — створення видатних людей, геніїв. Основні праці: "Грецька держава", "Воля до влади", "Так казав Заратустра", "По той бік добра і зла", "Походження моралі" та ін. Новгородцев Павло Іванович (1866—1924) — російський філософ і юрист, професор Московського університету. Філософська основа його правових вчень — неокантіанство. Основні праці: "Криза сучасного правознавства", "Про суспільний ідеал", "Моральний ідеалізм у філософії права". Ордін-Нащокін Афанасій Лаврентійович (1605— 1680) — російський дипломат. Пропагував ідею "освіченої" монархії, здатної забезпечити "загальне благо" підданих, самоуправління міст, заохочення особистої ініциативи виробників. Оріховський-Роксолан Станіслав (1515—1567) — український мислитель, автор праць "Про природне право", "Про турецьку загрозу", "Напучення польському королю..." та ін. Прибічник ідеї природного права, верховенства закону. Робив спроби вирішити проблему співвідношення світської та духовної влади. Орлик Пилип (1672—1742) — український державний і військовий діяч. Гетьман України у вигнанні. Автор праць: "Вивід прав України", "Пакт і Конституція законів та вільностей Війська Запорозького". Остін Джон (1911—1960) — англійський філософ, представник лінгвістичної філософії, однієї з форм неопозитивізму. Пе визнавав теорій природного права; стверджував, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване в нормах. Заперечував можливість пізнання сутності держави і права. Оуен Роберт (1771—1858) — представник англійського утопічного соціалізму. Розробив програму нового устрою суспільства через утворення самокеро-ваних "поселень спільності й співробітництва", де не було б приватної власності, класів, експлуатації. Робив спроби втілити в життя свій проект. Павел Юлій (П—III ст.) — римський юрист. У 426 р. деяким його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили. Парето Вільфредо (1848—1923) — італійський соціолог, автор концепції "зміни еліт", згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. Основна праця — "Трактат із загальної соціологи". Паунд Роско (1870—1964) — американський юрист, керівник соціологічної гарвардської школи права. Розглядав право як режим упорядкування людських відносин, відводив основну роль у судовому процесі судді, а не нормам права. Основна праця — "Юриспруденція". Пейн Томас (1737—1809) — представник Просвітництва, учасник війни за незалежність США, автор памфлету "Здоровий глузд". Прибічник теорії природного права, ідеї народного суверенітету. Пропагував свій суспільний ідеал — демократичну республіку. Пересвєтов Іван Семенович (XVI ст.) — російський письменник і публіцист, ідеолог дворянства. В 1549 р. передав Іванові IV свої проекти державних реформ — "Малу чолобитну" і "Велику чолобитну". Пестель Павло Іванович (1793—1826) — полковник російської армії, декабрист. Засновник Південного товариства декабристів. Сповідував республіканські погляди. Автор "Руської правди". Петлюра Симон Васильович (1879—1926) — організатор Центральної Ради; очолював Директорію. Його державно-правові погляди було включено в програмні документи Української соціал-демокра-тичної партії. Петражицький Лев Йосипович (1867—1931) — російський юрист, професор Петербурзького, а потім Варшавського університетів, один із засновників психологічної школи права. Основна праця — "Теорія права і держави у зв'язку з теорією моральності". Пігу Артур-Сесіл (1877—1959) — англійський економіст. Обґрунтовував необхідність регулювання економічних відносин. Один із авторів теорії "держави загального права". Піфагор (580—500 до н. е.) — мислитель Стародавньої Греції, засновник філософського напрямку; дослідник категорій "рівність", "справедливість"; противник демократії. Платон (428 або 427—347 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції; перший мислитель, твори якого дійшли до нас. Державно-правові погляди викладено у працях "Держава", "Закони" та ін. Автор проекту "ідеальної" держави. Важливим уважав помірковану законність та судову систему. Плеханов Георгій Валентинович (1856—1918) — російський філософ, пропагандист марксизму; керівник "Землі і волі", "Чорного переділу", "Визволення праці". Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно-демократичні ідеї, не сприйняв Жовтневого перевороту. Основні праці: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіжності" та ін. Полібій (бл. 200 — бл. 120 до н. е.) — грецький історик періоду еллінізму. Основна праця — "Історія в сорока книжках". Загальним світовим законом визнавав долю. Виникнення держави розглядав як закономірний процес. Посошков Іван Тихонович (1652—1726) — російський публіцист, прибічник реформ Петра І. У праці "Книжка про бідність і багатство" запропонував концепції нового державного устрою, основною ідеєю яких було "загальне благо". Прокопович Феофан (1681—1736) — український і російський державний і церковний діяч. Сприяв утвердженню Петра І і провадженню його реформ. Автор "Слова про владу й честь царську" та інших праць. Обстоював ідеї сильної централізованої влади, освіченого абсолютизму; поділяв ідеї природного права. Протагор (бл. 490 — бл. 420 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції, софіст. Стверджував суб'єктивну обумовленість знання. Прибічник демократичного устрою. Пуфендорф Самуїл (1632—1694) — німецький мислитель, засновник світської юридичної науки. Прихильник ідеї природного права, яке розглядав як універсальні етичні норми, що регулюють суспільні відносини. Пухта Георг-Фрідріх (1798—1846) — представник історичної школи права в Німеччині. Свої погляди на державу і право виклав у працях "Звичаєве право" та "Курс інституцій". Природне право вважав штучною конструкцією. Радищев Олександр Миколайович (1748—1802) — російський письменник. Державно-правові погляди викладено у творі "Подорож із Петербурга до Москви". Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі народу в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права. Руссо Жан-Жак (1712—1778) — представник французького Просвітництва, філософ. Основні праці: "Про суспільний договір", "Міркування про основи і підстави нерівності...". Зважав на протиріччя розвитку цивілізації, приватну власність називав причиною нерівності. Автор договірної теорії держави, прибічник ідеї прямого народоправства. Досліджував суспільство, державу, право. Савіньї Фрідріх-Карл фон (1779—1861) — представник історичної школи права Німеччини. Свою державно-правову концепцію виклав у працях "Право володіння", "Система сучасного римського права". Уважав, що вся історія права — це повільне розкриття тієї субстанції, яка випливає з народного духу. Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. — 65 н. е. ) — представник нової стої. Ідея духовної свободи всіх людей як суб'єктів права була основою в його працях "Едіп", "Медея" та ін. Сен-Сімон Клод-Анрі де Рувруа (1760—1825) — французький соціаліст-утопіст. Рушійними силами суспільного розвитку уважав прогрес наукових знань, моралі та релігії. Праця "Нове християнство" та ін. Сократ (469—399 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції. Прагнув до раціонального обгрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Розрізняв природне і позитивне право. Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) — російський філософ, публіцист. Його філософія права тісно пов'язана з ученням про мораль. Розглядав право як розмежування свободи людей у суспільстві та як мінімум моральності. Основні праці: "Критика абстрагованих засад", "Виправдання добра". Солон (640 чи 635 — бл. 559 до н. е.) — мислитель Стародавньої Греції, афінський реформатор і законодавець. Стояв біля витоків полісної демократії. Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський мислитель, філософ і соціолог. Представник соціологічного позитивізму. Автор органічної теорії держави, яку порівнював із біологічним організмом. Основна праця — "Система синтетичної філософії". Сперанський Михайло Михайлович (1772—1839) — російський державний діяч, радник Олександра І, автор плану ліберального устрою Росії. Праці: "Записка про основні закони", "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії". Спіноза Барух (Бенедикт; 1632—1677) — нідерландський філософ. Основні праці: "Богословсько-політичний трактат", "Етика", "Політичний трактат". Державу і право розглядав як органічні частини природи. Прибічник теорії природного права (у світі все підкорено законові самозбереження) і суспільного договору. Сталін Йосип Віссаріонович (1879—1953) — генеральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник державно-правової ідеології комуністичного спрямування. Продовжувач ленінського вчення про диктатуру пролетаріату. Погляди з цього приводу викладено у працях: "Про основи ленінізму", "Про проект Конституції Союзу РСР", "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП (б)" та ін. Татищев Василь Микитович (1686—1750) — російський історик, державний діяч. Головна праця — "Історія Російська". Обгрунтував централізовану державу з сильною владою. Токвіль Алексіє де (1805—1859) — представник французького лібералізму. Свої політико-правові погляди виклав у працях "Демократія в Америці", "Старий режим та революція". Ульпіан (170—228) — римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р. його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест. Філофей (XVI ст.) — російський письменник, чернець псковського Єлизарівського монастиря. Автор концепції "Москва — третій Рим". Фіхте Йоган-Готліб (1762—1814) — професор філософії Єнського університету в Німеччині. Уважав, що право виводиться з "чистих форм розуму", а держава виникає для захисту правовідносин, особистих прав людей. У праці "Замкнена торгова держава" розробив проект "ідеальної держави", що втручається в усі сфери життя суспільства. Франклін Бенджамін (1706—1790) — представник американського просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США (1776 р.) і Конституції 1787 р. Виборював ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, народного суверенітету, самостійності штатів. Франко Іван Якович (1856—1916) — український поет, прозаїк, філософ, громадський діяч. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно-правові погляди викладено у творах: "Дві конституції", "Історія однієї конфіскації", "На дні", "До світла" та ін. Фур'е Шарль (1772—1837) — представник французького утопічного соціалізму. Пропонував новий суспільний устрій; його ідеалом був комуносо-ціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового і сільськогосподарського виробництва. Основні праці: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль", "Теорія світової єдності", "Новий господарський соцієтарний світ". Хмельницький Богдан (1595—1657) — український державний діяч, полководець. Автор "Договірних статей", у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії. Цицерон Марк Туллій (106—43 до н. е.) — державний діяч Стародавнього Риму. Свої державно-правові погляди виклав у працях "Про державу", "Про закони", "Про обов'язки". Державу визнавав надбанням народу, досліджував форми держави, був прибічником ідей природного права, беззаперечного підкорення законові. Чернишевський Микола Гаврилович (1828—1889) — російський письменник, один із керівників журналу "Сучасник". Був одним з ідейних керівників "Землі і волі"» Пропагував ідеї утопічного соціалізму, вважав за можливе перехід до соціалізму через селянську "общину". Свої державні погляди виклав у романі "Що робити?". Чичерін Борис Миколайович (1828—1904) — російський юрист, представник течії неогегелянства в її ліберальному варіанті. Основні праці: "Філософія права", "Історія політичних вчень". Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — український письменник, член Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846—1847 pp.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму. Щербатов Михайло Михайлович (1733—1790) — російський історик, публіцист. Автор праці "Подорож до землі Офірської", в якій виклав свої консервативні політико-правові погляди. Юм Девід (1711—1776) — англійський філософ. Побудував правову теорію на підмурку почуттів, серед яких, на його думку, є і правові почуття. Основна праця — "Трактат про людську природу". |
| Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
Питання на іспит предмету Історія правових і політичних вчень Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації |
| Реферат На тему: СВIДОК У КРИМIНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВI Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України : Навч. Посіб. К.: Юрінком інтер, 1999. 576 с |
Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва,... Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д. В. Боброва, О. В. Дзера, А. С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.... |
| Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна... Цей матеріал повинен послужити формуванню власного юридичного світогляду кожного майбутнього юриста. Світогляду, базовим в якому... |
Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право: Навчальний посібник... |
| 1 Предмет і завдання курсу "Історія економічних учень" Предмет іст ек вчень – це процес виникнення розвитку боротьби і зміни системи ек. Поглядів на шляху розвитку сучасного сус-ва. Це... |
АНОТАЦІЯ ДИСЦИПЛІНИ Навчально-методичний комплекс вивчення курсу «ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ І ПРАВО» |
| Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української націонал-демократії... України, членів Кирило-Мефодіївського братства, М. Драгоманова, Українська правова і політична думка в другій половині ХVIII – першій... |
До Закону України Варфоломеєва Т. В., Гончаренко С. В. В18 Науково-практичний коментар до Закону України «Про адвокатуру». Законодавство про адвокатуру... |