|
|
Скачати 246.38 Kb.
|
|
Право на спадкування стає правовою вимогою (набутим правом) тільки з моменту відкриття спадщини та закликання спадкоємця до спадкування. Відкриття спадщини – це юридичний факт, на підставі якого у спадкоємця виникає можливість прийняти спадщину. Закликання до спадкування – це умова, необхідна для реалізації спадкоємцем права на прийняття спадщини. Прийняття спадщини – це дія спадкоємця, що свідчить про його бажання стати наступником спадкодавця. Якщо особа, на користь якої відкрилася спадщина, помирає до її прийняття, спадщина стає як би вакантною. Порядок прийняття спадщини у цьому випадку був різним у певні періоди римської держави. У найдавніші часи вакантна частка розподілялася між іншими спадкоємцями. У післякласичний період визначено виключення із цього правила, а саме – якщо спадкоємець, який не встиг прийняти спадщину, помирає до досягнення ним річного віку, то право прийняти спадщину переходить до батька немовля (transmissio ex capit infantiae – спадкова трансмісія). При Феодосії ІІ спадкові права особи, яка призначена спадкоємцем у заповіті, переходили до її висхідних спадкоємців, а якщо вона померла до того, як було відкрито заповіт, то й до низхідних спадкоємців. Для таких спадкоємців закликання перетворюється у набуття спадщини. В юстиніанівський період було встановлено загальне правило про спадкову трансмісію. Якщо спадкоємець за законом або за заповітом помер, не встигнувши прийняти спадщину, то право на прийняття цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Вони могли реалізувати це право протягом одного року з моменту, коли вони дізналися про відкриття спадщини на користь померлого спадкоємця. Необхідні спадкоємці за законом і за заповітом не здійснювали якого-небудь спеціального акту для прийняття спадщини. Це було пасивним прийняттям спадщини. Інші спадкоємці приймали спадщину шляхом урочистої заяви про прийняття (cretio) або шляхом такої поведінки, що свідчила про намір спадкоємця прийняти спадщину (pro herede). У другому випадку прийняття спадщини могло здійснюватися шляхом певних дій, що засвідчували рішення прийняти спадщину. Такими діями могли бути, зокрема, виплата кредиторам спадкодавця боргів. Як правило, спадкоємець міг вільно обирати форму прийняття спадщини. Однак, якщо спадкодавець спеціально зазначав, що прийняття спадщини має бути здійснено в формі урочистої заяви, то спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, лише у разі здійснення такої заяви протягом встановленого строку (максимальний строк – 100 днів). Наприкінці класичної епохи форма прийняття спадщини шляхом урочистої заяви виходить з використання та в 407 р. відміняється. 6. Заповідальний відказ (легат). Фідеїкоміси. У римському праві заповідальний відказ називався легатом (legatum). Легат – це безвідплатне заповідальне розпорядження про видачу спадкоємцем певних грошових сум або речей певній особі. Особа, на користь якої здійснювався заповідальний відказ, називається легатарій. Легат здійснювався у формі веління. Отже, за цим розпорядженням легатарій отримував певні права або інші вигоди за рахунок спадкового майна. На підставі легату виникало сингулярне наступництво. Класичне римське право знало чотири види легатів:
Іноді легати поглинали більшу частину спадщини. Для того, щоб гарантувати інтерес спадкоємців в І ст. до н.е. законом Фальцидія була введена фальцидієва чверть. Відповідно до цього закону заповідальний відказ не міг перевищувати ¾ спадкової маси. Фідеїкоміс (fideicommissum) – це прохання (рекомендація) спадкодавця до спадкоємця за заповітом передати спадкову масу або її частину третій особі. Отже, на підставі фідеїкомісів могло мати місце як універсальне, так і сингулярне наступництво. Фідеїкоміси – це неформальні легати, які містили усне чи письмове прохання особи, яка помирає, дати або зробити що-небудь на користь іншої особи, не вказаної у заповіті. Це прохання здійснювалося під чесне слово спадкоємця. Тривалий час це вважалося моральним обов’язком спадкоємця. Однак в період правління імператора Августа це прохання набуває юридичного значення. Так, якщо спадкоємець порушив слово, то можна було звернутися за захистом права до фідеїкомісарного претора. |
|
7 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ Право міжнародних договорів (далі МД) це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими суб’єктами МП з... |
Про надання дозволів неповнолітній дитині на укладання договорів купівлі-продажу частин квартир О заявники бажають здійснити продаж квартири за адресою: -Квартира належить на праві приватної спільної часткової власності гр на... |
|
Керуючись ст. 78 Бюджетного кодексу України, розглянувши пропозиції... На виконання наказу Міністерства фінансів України від 17. 01. 2013 №19 «Про затвердження змін до бюджетної класифікації» внести зміни... |
ПЕРЕЛІК договорів оренди, укладених підприємством (установою, організацією)... Головне управління МНС України в Миколаївській області надає інформацію про перелік договорів оренди та надходження орендної плати... |
|
1. Загальні положення Положення про порядок укладання, реєстрації, зберігання договорів та контроль за їх виконанням у Тернопільській міській раді (далі... |
Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий... |
|
Перші ранньохристиянські базиліки в Римі. Плани та об Базилікою називають також християнський храм, що композиційно слідує римському прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно... |
1. 1 Ознаки класифікації переробних виробництв |
|
“Договір перевезення” складається з наступних розділів: вступу, 1)... Ь сторін за перевезення вантажів; 3) Договір чартеру (фрахтування); 4) Договір найму (оренди) транспортного засобу; 5) Договір про... |
ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ТУРИЗМУ, КРАЄЗНАВСТВА ТА ЕКСКУРСІЙ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Центром «Обдарованість» при класичному приватному університеті та Запорізькому технічному ліцеї м. Запоріжжя у грудні 2012 року проводять... |