|
|
Скачати 246.38 Kb.
|
|
Предмет договору – юридичні дії (вчинення правочинів, виконання процесуальних дій тощо), послуги фактичного характеру (безоплатний ремонт). Г) Договір товариства – угода, за якою дві або більше осіб об’єднувалися для досягнення певної спільної господарської мети. Договір багатосторонній. Заснований на особливій довірі товаришів. Виник на базі сімейної спільності майна (спадкоємці). 4. Реальні контракти. Реальні контракти – це договори, які набували юридичної сили (вважалися укладеними) з моменту фактичної передачі речі. Укладенню цих видів контрактів передувала усна домовленість осіб, яка не мала юридичного значення до моменту вчинення передачі речі. Види реальних контрактів: А) Договір позики – це угода, за якою одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) певну суму грошей або певну кількість речей, визначених родовими ознаками (зерно), а позичальник зобов’язується повернути у встановлений договором строк таку ж суму грошей або ту ж саму кількість родових речей. Б) Договір позички («передача для користування») – це угода, за якою одна сторона (позичкодавець - комодант) передає іншій стороні (користувачу - комодатарію) індивідуально-визначену річ в тимчасове і безоплатне користування, а комодатарій зобов’язується повернути ту ж саму річ у повній цілості у встановлений у договорі строк. Позичка є різновидом найму речей. Предмет договору – індивідуально-визначена річ. Особливість полягає у безоплатному користуванні річчю. В) Договір зберігання або поклажі – це угода, за якою одна сторона (поклажодавець – депонент) передає іншій стороні (зберігачу – депозітарію) індивідуально-визначену річ для зберігання, а зберігач зобов’язується зберігати її безоплатно на протязі встановленого договором строку або до моменту пред’явлення вимоги та повернути у повній цілості. Г) Договір застави (заклада) – угода, за якою предмет закладу – рухома річ передавався кредитору – заставодержателю для забезпечення виконання основного зобов’язання. 5. Безіменні контракти. Безіменні контракти – це нові договори, які з’явилися після формування класифікації контрактів у систему (вербальні, літеральні, реальні та консенсуальні). Безіменні контракти – це назва групи договорів, кожний з яких мав свою власну назву. Види безіменних контрактів: А) Договір міни – це угода, за якою одна сторона передає іншій стороні у власність річ в обмін на іншу річ, еквіваленту за вартістю. Хоча договір міни виник раніше багатьох інших договорів, але правову регламентацію він отримав значно пізніше. Це обумовлено тим, що на момент формування системи римських договорів міна втратила своє значення та була витіснена договором купівлі-продажу. Б) Оціночний договір – угода, за якою одна сторона (власник) передає другій стороні (перекупнику) для продажу певну річ за обумовленою ціною, а друга сторона зобов’язується передати вказану суму або повернути саму річ. Особливість оціночного договору полягала у тому, що перекупник разом з річ приймав на себе й ризик випадкової загибелі цієї речі. Недоговірні зобов’язання.
1. Квазіконтракти. Квазіконтракти – це зобов’язання, які виникали при відсутності між сторонами договору (не із договору), але за своїм змістом подібні та схожі з договірними зобов’язаннями. Підстави виникнення квазіконтрактів – односторонні правочини (дії) особи чи інші юридичні факти, які не є договорами або деліктами. Основні види квазіконтрактів: А) Ведення чужих справ без доручення – це зобов’язання, яке подібне за замістом до договору доручення. Особа (гестор) управляє майном, веде справи іншої особи, не маючи від неї такого доручення. Умови виникнення зобов’язання з ведення чужих справ без доручення:
Б) Безпідставне збагачення – це зобов’язання, яке виникає у випадку, коли одна особа (набувач) без підстав, встановлених законом або договором, набула чи зберегла майно за рахунок іншої особи (потерпілого). Різновиди зобов’язань з безпідставного збагачення:
2. Делікти. Делікт («приватне правопорушення») – це правопорушення, що спрямоване проти прав та інтересів окремих приватних осіб. Деліктні зобов’язання – це зобов’язання, що виникають з цивільних порушень. Види деліктів: А) Особиста образа (injuria) – будь-яке умисне протизаконне нанесення особистої образі (покалічення та ляпас – образа дією; будь-яке образливе, неповажне відношення до чужої особистості – шкода честі та гідності). Б) Крадіжка (furtum) – будь-яке протиправне корисливе посягання на чужу річ, а саме - таємне викрадення чужої рухомої речі (крадіжка, присвоєння, розтрата тощо). В) Неправомірне знищення або пошкодження чужих речей (damnum injuria datum)– зокрема, порубка дерев, підпал будинку тощо. Відповідальність за знищення чи пошкодження чужого майна була встановлена законом Аквілія у ІІІ ст. до н.е. 3. Квазіделікти. Система деліктних зобов’язань була закритою. У деяких випадках в результаті протиправної поведінки особи виникало зобов’язання, яке не підпадало ні під один з деліктів, передбачених нормою права. Подібні зобов’язання називали квазіделікти – «нібито з делікту». Квазіделікт – це зобов’язання, яке виникало на підставі неправомірної дії, що не визнавалося правом як делікт. Види квазіделіктів: А) Відповідальність судді за неналежне ведення судочинства чи постанову несправедливого рішення. Б) Відповідальність за викинуте чи вилите на вулицю. В) Відповідальність за виставлене, вивішене чи підвішене на будинку, що може впасти на людей. Г) Відповідальність господарів кораблів, готелів, заїжджих дворів за майнову шкоду, завдану їх працівниками. Д) Відповідальність за майнову шкоду, заподіяну рабом чи твариною. Загальні положення про спадкове право.
1. Основні поняття спадкового права. Спадкове право (правовий інститут) – це сукупність правових норм, що регулюють порядок переходу майна померлої особи до інших осіб. Основні поняттями спадкового права: Спадкування — це перехід майна померлої фізичної особи до одного чи декількох інших осіб. Спадщина (спадкове майно, спадкова маса) – це сукупність прав та обов’язків, які належали особі за життя і не припинилися у разі її смерті, і переходить у порядку спадкування. Спадкодавець – фізична особа, після смерті якої залишалось майно. Спадкодавцем може бути тільки фізична особа. Спадкоємець – це особа, до якої у встановленому законом порядку переходить майно померлої особи. 2. Спадкування універсальне та сингулярне. Етапи розвитку римського спадкового права. Наступництво (succession) – це перехід майна прав та обов’язків однієї особи до однієї чи кількох інших осіб. Розрізняють такі види наступництва: 1) універсальне наступництво (successio per universitatem); 2) сингулярне (одиничне) наступництво (successio singularis). Універсальне наступництво має місце при комплексному переході за одним актом всього майна, прав та обов’язків однієї особи (попередника) до іншої особи (наступника). Універсальне наступництво має місце при спадкуванні. Умови, за яких наступає спадкове наступництво:
Сингулярне наступництво має місце у разі переходу до особи лише певних прав, що не обтяжуються обов’язками. Сингулярне наступництво має місце при заповідальному відказі (легаті). Основні етапи розвитку римського спадкового права:
3. Види спадкування. Вже Закони ХІІ таблиць визначають два види спадкування: 1) за заповітом (ex testamento); 2) за законом (ab intestate). Ці два види спадкування протиставлялися один одному навіть термінологічно, тому що буквально це перекладається як спадкування «за заповітом» і «від того, хто не залишив заповіту». Головна різниця цих видів спадкування полягала в тому, що у заповіті спадкодавець призначав спадкоємців за власною волею, а у разі відсутності заповіту спадкоємців визначав закон. У римському праві існувало правило щодо неможливості одночасно спадкування й за законом, й за заповітом після смерті однієї особи. Спадкування за заповітом. З найдавніших часів римське право визнавало за суб’єктом можливість визначати долю його майна на випадок смерті за допомогою спеціального акта – заповіту (testamentum). У різні часи закон пред’являв неоднакові вимоги до змісту та форми заповіту, однак за своєю юридичною сутністю заповіт завжди був одностороннім правочином. Це означає, що на момент складання заповіту юридичне значення мала лише воля спадкодавця, а воля спадкоємців не враховувалася. Якщо спадкодавець за життя склав заповіт, то спадкування здійснювалося за заповітом. Вважалося, що воля заповідача є священою. Заповіт (testamentum) – це одностороннє, формальне цивільно-правове розпорядження особи на випадок своєї смерті. Зміст заповіту. У заповіті спадкодавець призначав спадкоємців, а також встановлював інші розпорядження: легати (заповідальні відкази), манумісії (звільнення рабів і визначення їх як спадкоємців), призначення опікунів (для вдови чи дітей), фідеїкоміси тощо. Обов’язковим для дійсності заповіту було призначення в ньому спадкоємця (спадкоємців). Заповіт могла скласти лише особа, яка мала активну заповідальну правоздатність, тобто здатність складати заповіт. Активну заповідальну правоздатність мали особи з повною цивільною правоздатністю. Спадкоємцем за заповітом могла бути особа з пасивною заповідальної правоздатністю, тобто особа здатна бути призначеною спадкоємцем. Форма заповіту. У найдавніші часі існувало дві форми заповіту, які мали спільні риси, а саме – здійснювалися урочисто та прилюдно. У першому випадку заповіт проголошувався урочисто шляхом звернення до народних зборів (перед куріатними комісіями), які збиралися для цього двічі на рік. Другий випадок – це урочисте призначення спадкоємців перед військом. У зв’язку з тим, що заповіт укладався публічно його зміст не був таємницею. У перед класичну та класичну епоху з’явилася нова форма заповіту, яка дозволяла укласти його терміново, не чекаючи народних зборів або зборів війська. Суть цієї форми полягала в тому, що спадкодавець здійснював манціпацію майна своїй довіреній особі, яка повинна була у майбутньому (після смерті спадкодавця) передати його спадкоємцям. Манціпація здійснювалася у присутності п’яти свідків та вагаря. Фактично при цій формі заповіту визначався замісник спадкодавця, якій мав здійснити волю спадкодавця. Згодом ця форма заповіту стала включати дві стадії: 1) визначення замісника та 2) передання заміснику табличок з текстом заповіту. У післякласичний період спрощується порядок укладення заповіту. Поряд з усною з’являється письмова форма заповіту. В юстиніанівський період здійснено систематизацію заповідальних форм. По-перше, заповіти поділяються на приватні та публічні. Публічні заповіти складалися за участю органу державної влади шляхом 1) занесення розпорядження заповідача в протокол суду чи муніципального магістрату або 2) передачі в імператорську канцелярію на зберігання письмового заповіту. Приватні заповіти здійснювалися в усній та письмовій формі. Усна форма вчинялась шляхом заяви спадкодавця у присутності семі свідків. Серед письмових форм виділяють холограф – заповіт, якій повністю написаний рукою заповідача та підписаний ним, та аллограф – заповіт, що продиктований заповідачем і тільки підписаний ним. Письмова форма заповіту також здійснювалася у присутності семі свідків. Спадкування за законом. Спадкування без заповіту (за законом) було найдавнішим видом спадкового наступництва. Спадкування за законом мало місце, якщо спадкодавець не залишив заповіту, або заповіт визнаний недійсним, або спадкоємець за заповітом з якихось причин не вступив у спадщину. Якщо домовладика не залишав заповіту, то спадкування відкривалося на користь агнатів, а у разі їх відсутності – на користь сородичів. У преторському спадкування передбачалося сім класів спадкоємців за законом, які визначалися й за агнатським, й за когнатським спорідненням. В період правління Юстиніана встановлюється спадкування за законом на підставі когнатського споріднення. При цьому всі спадкоємці поділяються на чотири класи (черги). Перший клас – це діти (у разі відсутності дітей - їх низхідні). До другого класу належали батьки (у разі їх відсутності - їх висхідні) та рідні брати та сестри (у разі їх відсутності - їх діти). Третій клас включав звідних братів та сестер (у разі їх відсутності – їх діти). Четвертий клас складався із інших кровних родичів по боковій ліній у порядку ступеня їх споріднення. У четвертому класі спадкування за правом представлення не допускалося. Не зважаючи на те, що в Новелах прямо не визначено спадкоємців п’ятого класу, однак зазначено, що у разі відсутності спадкоємців чотирьох класів до спадкування заклякається той з подружжя, який є живим. Між спадкоємцями одного класу спадщина поділялася порівну. 4. Поняття обов’язкової частки у спадщині. Свобода заповіту була обмежена законом на користь так званих «необхідних спадкоємців». Такі спадкоємці, виходячи з їх тісних родинних зв’язків зі спадкодавцем, успадковували певну частину майна навіть проти волі спадкодавця. Спочатку необхідні спадкоємці (перш за все, повнорідні та єдинокровні брати та сестри) мали отримати свою portio (з лат. – порція), яка не могла бути меншою ніж ¼ законної частки у «чистому вигляді», тобто без боргових зобов’язань спадкодавця. Ця частка називалася обов’язковою часткою спадщини. У Новелах Юстиніана правила щодо обов’язкової частки у спадщині були визначені наступним чином. По-перше, зазначені підстави, за яких заповідач міг позбавити необхідних спадкоємців права на спадщину, зокрема, створення загрози для життя заповідача, тяжка образа заповідача, відмова викупити спадкодавця з полону, укладення дочкою, яка не досягла 25 років, шлюбу проти волі батьків тощо. По-друге, особами, які мали право на обов’язкову частку в спадщині, визнавалися низхідні та висхідні родичі заповідача (безумовно). Єдинокровні брати та сестри спадкодавця мали право на обов’язкову частку лише у разі, якщо спадкоємцем у заповіті призначено особу, яка є опороченою. Спочатку розмір обов’язкової частки визначався як ¼ тієї частки, яку отримала б ця особа при спадкуванні за законом. У праві Юстиніана розмір обов’язкової частки визначався диференційовано. Якщо б при спадкуванні за законом особа отримала не менше ¼ спадщини, то розмір її обов’язкової частки був 1/3 від цієї законної частки. Якщо ж особа при спадкуванні за законом отримала б менше ¼ , то обов’язкова частка дорівнювалася ½ від того, що вона отримала б за законом. 5. Прийняття спадщини. З моменту відкриття спадщини і до моменту її прийняття спадщина називалася «лежачою». Речі, що входили до складу спадщини були нічиїми. Однак, ніхто не міг заволодіти ними шляхом захвату, тому що для них був встановлений особливий режим та був потенційний їх наступник. В епоху принципату заволодіння «лежачою» спадщиною вважалося злочином. |
|
7 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ Право міжнародних договорів (далі МД) це система норм і принципів, що регулюють відносини між державами й іншими суб’єктами МП з... |
Про надання дозволів неповнолітній дитині на укладання договорів купівлі-продажу частин квартир О заявники бажають здійснити продаж квартири за адресою: -Квартира належить на праві приватної спільної часткової власності гр на... |
|
Керуючись ст. 78 Бюджетного кодексу України, розглянувши пропозиції... На виконання наказу Міністерства фінансів України від 17. 01. 2013 №19 «Про затвердження змін до бюджетної класифікації» внести зміни... |
ПЕРЕЛІК договорів оренди, укладених підприємством (установою, організацією)... Головне управління МНС України в Миколаївській області надає інформацію про перелік договорів оренди та надходження орендної плати... |
|
1. Загальні положення Положення про порядок укладання, реєстрації, зберігання договорів та контроль за їх виконанням у Тернопільській міській раді (далі... |
Юридико-технічні методи регулювання відносин у міжнародному приватному праві У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий... |
|
Перші ранньохристиянські базиліки в Римі. Плани та об Базилікою називають також християнський храм, що композиційно слідує римському прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно... |
1. 1 Ознаки класифікації переробних виробництв |
|
“Договір перевезення” складається з наступних розділів: вступу, 1)... Ь сторін за перевезення вантажів; 3) Договір чартеру (фрахтування); 4) Договір найму (оренди) транспортного засобу; 5) Договір про... |
ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ТУРИЗМУ, КРАЄЗНАВСТВА ТА ЕКСКУРСІЙ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ Центром «Обдарованість» при класичному приватному університеті та Запорізькому технічному ліцеї м. Запоріжжя у грудні 2012 року проводять... |