Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу


Скачати 0.65 Mb.
Назва Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу
Сторінка 4/5
Дата 11.04.2013
Розмір 0.65 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5
§ 3. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування

Реальність місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними і фінансовими ресурсами, яки­ми розпоряджається територіальна громада та які в сукуп­ності становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінан­сової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні ра­йонних і обласних рад.

Комунальна власність. Провідне місце в структурі ма­теріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної влас­ності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власності (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як само­стійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об 'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

Від імені та в інтересах територіальних громад право­мочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснюва­ти відповідні органи місцевого самоврядування.

До складу комунальної власності входить: рухоме і не­рухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, зем­ля, природні ресурси, підприємства, установи та організа­ції, в тому числі банки, страхові товариства, а також пен­сійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, гро­мадський транспорт, системи зв'язку та інформації, закла­ди культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соці­ального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отри­мані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

Перелік об'єктів права комунальної власності територі­альної громади визначає відповідна сільська, селищна, мі­ська рада.

Рухоме і нерухоме майно, інші об'єкти права кому­нальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, мі­ста, задоволення потреб територіальної громади та для збе­реження історико-культурних об'єктів визначаються тери­торіальною громадою як об'єкти виключного права кому­нальної власності.

До об'єктів виключного права комунальної власності, зокрема, можуть бути віднесені:

землі загального користування населених пунктів (май­дани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набере­жні, парки, міські ліси, сквери, бульвару, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та орга­нів місцевого самоврядування;

землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

річки, водойми та їх береги;

кладовища;

пам'ятки історії та архітектури;

природні ландшафти та заповідники;

інші об'єкти, перелік яких встановлює територіальна громада або відповідна рада.

Об'єкти виключного права комунальної власності не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову) - об'єкти, що задовольняють спільні потреби територіальних громад, об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів, які за рішен­ням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на догові­рних засадах для виконання спільних проектів або для спі­льного фінансування (утримання) комунальних підпри­ємств, установ та організацій.

Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпо­ряджається належним їй на основі права комунальної вла­сності рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими

об'єктами з метою забезпечення надання необхідних гро­мадських послуг. Так, відповідно до закону територіальна громада - власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користу­вання фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду підприємств та ак­ціонерних товариств, продавати, купувати, використовува­ти як заставу, приватизувати, визначати в угодах та догово­рах умови використання та фінансування об'єктів кому­нальної власності, що приватизуються або передаються у користування та оренду тощо.

Органи місцевого самоврядування з метою забезпечен­ня умов для надання громадських послуг на належному рі­вні можуть продавати, купувати, резервувати земельні ді­лянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, пе­редавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відпові­дальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

Виконавчі органи місцевого самоврядування у встанов­леному законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та закла­ди, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, ор­ганізацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підпри­ємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного під­приємствам майна, веденням фінансово-господарської дія­льності, призначають та звільняють керівників таких під­приємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцево­го самоврядування.

Управління об'єктами права комунальної власності здійснюють виконавчі органи місцевого самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.

Управління об'єктами права спільної власності терито­ріальних громад здійснюють за рішенням районних, облас­них рад районні, обласні державні адміністрації.

Для управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління. Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається зако­ном на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилу­чені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної гро­мади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Місцевий бюджет. Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місце­вого бюджету; б) позабюджетні кошти місцевого самовря­дування; в) кошти комунальних підприємств.

Місцеві бюджети розробляють, затверджують і вико­нують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення).

Районні та обласні ради затверджують районні та обла­сні бюджети, які формуються з коштів державного бю­джету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з кош­тів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культур­них програм.

Місцевий бюджет має дохідну та видаткову частини.

Доходи місцевих бюджетів мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого са­моврядування та формуються, по-перше, за рахунок влас­них джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимо­гам Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні частина коштів міс­цевого самоврядування повинна надходити за рахунок міс­цевих зборів і податків.

По-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодер­жавні податки, збори та інші обов'язкові платежі.

По-третє, до дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самовря­дування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забез­печеності на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних по-

треб, встановленого законом. Фінансова допомога місце-І вому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися в формі дотації або субвенції.

Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бю­джету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недо­статньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не має цільового призна­чення, вони виділяються державою на безвідплатній та ' безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді > дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного зна­чення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінан­сування з обласного бюджету спільних проектів територі­альних громад. Кошти обласного бюджету, передані дер­жавою у вигляді дотацій, субвенцій зараховуються до ра­йонних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами.

По-четверте, до дохідної частини місцевого бюджету включаються кошти, необхідні для фінансування витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самовряду­вання повноважень органів виконавчої влади та виконан­ням рішень органів виконавчої влади.



Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпо­ряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Розмір і цільове спрямування видатків, які здійснюються органами місцево­го самоврядування на потреби територіальних громад ви­значаються видатковою частиною місцевих бюджетів, яка включає видатки поточного бюджету (спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за раху­нок бюджетних асигнувань) і видатки бюджету розвитку (спрямовуються на реалізацію програм соціально-еконо­мічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здій­сненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням).




§ 4. Гарантії місцевого самоврядування

Здійснення місцевого самоврядування в Україні забез­печується системою гарантій, під якими розуміють еконо­мічні, політичні та правові умови і засоби повної і ефекти­вної реалізації територіальними громадами, органами міс­цевого самоврядування завдань та функцій місцевого самоврядування. Найважливіші правові гарантії місцевого самоврядування отримали закріплення в Конституції Ук­раїни та Законі «Про місцеве самоврядування в Україні».

Механізм правового забезпечення місцевого самовря­дування показано на схемі (див. схему 3).

Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування є:

- положення Конституції України про те, що органи мі­сцевого самоврядування не входять до єдиної системи ор­ганів державної влади (ст. 5), а служба в органах місцевого самоврядування виступає самостійним видом публічної служби (ст. 38);

- віднесення питань обрання органів місцевого само­врядування, обрання чи призначення посадових осіб міс­цевого самоврядування до повноважень місцевого само­врядування;

- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також ви­рішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до повноважень органів та посадових осіб місце­вого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених законом;

- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 21) заборона обмежувати права територіаль­них громад на місцеве самоврядування за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану.

Гарантіями фінансово-економічної самостійності міс­цевого самоврядування є:

-встановлення Конституцією України (ст. 142) матері­альної і фінансової основи місцевого самоврядування;

-положення Конституції України щодо захисту зако­ном права комунальної власності на рівних умовах з пра­вами власності інших суб'єктів (ст. 13);

-закріплення обов'язків держави фінансувати здійс­нення окремих повноважень органів виконавчої влади, на­даних органам місцевого самоврядування (ст. 143 Консти­туції України) та компенсувати витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади і попередньо не забезпечені відповідними фінансовими ресурсами (ст. 67 Закону «Про місцеве само­врядування в Україні»);

- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 61) заборона втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бю­джетів, за винятком випадків, передбачених законом;

- передбачений Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтриму-



вати місцеве самоврядування, брати участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за за­конним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком, гарантувати органам місце­вого самоврядування доходну базу, достатню для забезпе­чення населення послугами на рівні мінімальних соціаль­них потреб;

- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.'ст. 68—70) право органів місцевого самовряду­вання мати позабюджетні кошти» встановлювати місцеві податки і збори, випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери тощо.

Гарантіями захисту прав місцевого самоврядування є:

- передбачені Конституцією України обов'язковість до виконання на відповідній території актів органів місцевого самоврядування (ст. 144) та судовий порядок захисту права місцевого самоврядування (ст. 145);

- передбачене Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 71) право органів та посадових осіб місцевого самоврядування звертатися до суду щодо визнання неза­конними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого само­врядування;

- встановлена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 72) підзвітність і підконтрольність місцевих державних адміністрацій районним, обласним радам;

- передбачена Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 75) відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними грома­дами.

Розділ III

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

§ 1. Перспективи розвитку місцевого самоврядування в ході адміністративної реформи в Україні

Одним із центральних питань, що постає в процесі роз­робки концепції адміністративної реформи та її реалізації, є питання про організацію влади на субнаціональних рівнях

управління - область, район, місто, район в місті, селище, село. Це питання тісно пов'язане з муніципальною рефор­мою та подальшим розвитком місцевого самоврядування як І відносно автономної форми публічної влади, в рамках якої І здійснюється управління місцевими і деякими загально-I державними (шляхом реалізації делегованих повноважень) і справами.

І За роки розбудови незалежної Української держави ви-I користовувалося кілька принципово відмінних між собою І моделей організації влади, які відображали різний ступінь І децентралізації влади: починаючи від «радянської» ко-' мандно-адміністративної системи прямого державного управління на місцях (до 7 грудня 1990 р.) і закінчуючи спробою запровадити щось на зразок повністю децентра­лізованої «англо-американської» системи (4 лютого 1994 р. — 8 червня 1995 р.), за якої на всіх субнаціональних терито­ріальних рівнях управління були ліквідовані органи дер­жавної виконавчої влади загальної компетенції, а їх функції передані виконавчим органам місцевого самовря­дування.

На жаль, всі ці моделі не змогли забезпечити ефектив­ного управління, носили штучний характер і не відповідали реаліям сучасного стану суспільного та економічного жит­тя України. Це обумовлюється такими чинниками:

- по-перше, конституційне законодавство України три­валий час (до прийняття Конституції України 28 червня 1996 року) характеризувалося певною нестабільністю, що призводило до перманентних змін у структурі та механізмі управління;

- по-друге, нові моделі організації влади не мали належ­ного фінансового, матеріального, кадрового, методичного та інформаційного забезпечення;

-по-третє, на всіх територіальних рівнях управління для значної частки управлінського персоналу характерним є небажання відмовитися від командно-адміністративних стереотипів управління;

- по-четверте, нові моделі управління впроваджувалися* в життя шляхом копіювання зарубіжних систем без достат^ нього наукового розроблення та ретельного економічного обґрунтування і адаптації до умов і реалій українського суспільства.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. у створені умови для утвердження стабільного конституцій­ного правопорядку, що, в свою чергу, дає можливість по­будови в ході адміністративної реформи демократичної*

гнучкої та ефективної системи управління на засадах де­централізації державної влади та значного підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні питань як місцево­го, так і загальнодержавного значення. В концептуальному плані така система управління має розроблятися та впро­ваджуватися на основі:

1. Втілення у практику державного будівництва визна­чених Конституцією України засад територіальної органі­зації влади, які передбачають поєднання методів прямого державного управління на регіональному рівні (область) зі здійсненням місцевого самоврядування в повному обсязі на низовому територіальному рівні (село, селище, місто), а у віддаленій перспективі - поширення місцевого самовряду­вання шляхом перерозподілу предметів відання та повно­важень між відповідними органами виконавчої влади і ор­ганами місцевого самоврядування, а також і на субрегіо-напьному рівні (район).

2. Поєднання питань адміністративної та муніципальної реформ з підвищенням ефективності механізму надання громадянам державних і муніципальних послуг та покра­щенням їх якості.

3. Становлення та утвердження територіальних громад (комун) як первинних суб'єктів місцевого самоврядуван­ня.

4. Політико-правового, кадрового, фінансового, матері­ального, організаційного та інформаційного забезпечення завдань, функцій та повноважень, які реалізуються в сфері місцевого самоврядування.

5. Чіткого законодавчого розмежування сфер компетен­ції органів виконавчої влади І місцевого самоврядування та неухильного дотримання на практиці такого розмежування шляхом створення системи належних правових гарантій місцевого самоврядування, що включає становлення адмі­ністративної юстиції в Україні.

6. Становлення самостійного інституту муніципальної служби (служби в органах місцевого самоврядування) та встановлення чітких взаємовідносин між різними видами публічної служби.

7. Правового і організаційного забезпечення формуван­ня матеріальних та фінансових основ місцевого самовряду­вання на основі чіткого визначення статусу комунальної власності, внутрішніх та зовнішніх джерел формування мі­сцевих бюджетів та позабюджетних коштів місцевого еаг моврядування, забезпечення самостійності місцевих бю-

джетів, розроблення та запровадження механізму фінансо­вого вирівнювання для забезпечення мінімальних соціаль­них стандартів у межах усієї території країни.

8. Формування механізму державної підтримки розвит­ку місцевого самоврядування та проведення муніципальної реформи.

9. Стимулювання локальної нормотворчості, впрова­дження статутів територіальних громад. ; Безперечно, першочергового значення набуває пробле­ма комунізації, тобто становлення територіальної громади (комуни) - спільноти (а не просто сукупності, як це є фак­тично сьогодні) людей - жителів міста, іншого населеного пункту, об'єднаних спільними проблемами, вирішення яких є їх спільною справою. Вирішення цієї проблеми, в значній мірі буде визначати перспективи розвитку місцево­го самоврядування в Україні, перехід від декларування до реального втілення в життя децентралізованої демократич­ної системи територіальної організації влади, засади якої визначені Конституцією України.

Процес комунізації вимагає розв'язання низки складних завдань.

По-перше, є потреба у конкретизації територіальної основи місцевого самоврядування, що пов'язано із вдос­коналенням системи адміністративно-територіального по­ділу України. Так, сьогодні Україна характеризується на­явністю надзвичайно великої кількості суб'єктів місцевого самоврядування. Застанем на 1 жовтня 1998 р. нараховува­лося 446 міст (із них 2 - загальнодержавного, 165 - облас­ного, 279 - районного значення), 908 селищ та 28841 сіл, тобто ЗО 195 населених пунктів, територіальні громади яких відповідно до Конституції України можуть самостійно реалізовувати право на місцеве самоврядування. Зрозуміло, ідо переважна більшість з них не мають і не можуть ство­рити необхідної матеріальної та фінансової основи, яка б належним чином забезпечила виконання завдань та функ­цій, які реалізуються в системі місцевого самоврядування. Навіть враховуючи, що не всі територіальні громади само­стійно реалізують право на місцеве самоврядування (всього функціонує 444 міські, 800 селищних та 10 198 сільських рад), їх кількість у порівнянні з країнами, які вже пройшли процес комунізації, досить значна.

Крім того, існуюча система адміністративно-тери­торіального поділу України передбачає входження одних населених пунктів до меж інших. Наприклад, в межах адміністративних кордонів 83 міст загальнодержавного,

обласного та республіканського значення (Автономна Ре­спубліка Крим) знаходяться 36 міст, 218 селищ міського типу, 91 селище та 157 сіл. У межах адміністративних кордонів міст районного значення знаходиться 249 селищ міського типу, близько 1150 селищ та сіл. При цьому зна­чна частина населених пунктів, що входять до інших на­селених пунктів, має власні органи місцевого самовряду­вання.

На жаль, Конституція України не передбачає ради­кальних та ефективних шляхів комунізації. Так, відповід­но до Конституції цей процес може відбуватися через об'єднання територіальних громад, але за умови, що об'єднуються територіальні громади лише сіл і виключно на добровільній основі. В силу цього конституційного об­меження неможливо об'єднати територіальну громаду міста із територіальними громадами міст, селищ та сіл, які розташовані на території цього міста. Єдиний реаль­ний шлях проведення комунізації без внесення змін до Конституції України,- це удосконалення системи адміні­стративно-територіального поділу, примусове об'єднання відповідних населених пунктів, ліквідація самостійного статусу населених пунктів, які включені до складу інших населених пунктів тощо, що автоматично призведе до злиття територіальних громад.

По-друге, комунізація має суттєвий психологічний ас­пект, пов'язаний із формуванням у свідомості жителів населеного пункту їх належності до спільноти, яку утво^ рює територіальна громада, вихованням своєрідного міс­цевого патріотизму. Відчуття належності до єдиного соці­ального організму сприятиме активному залученню чле­нів територіальної громади до здійснення місцевого самоврядування, безпосередньої участі у вирішенні пи­тань місцевого значення, тобто до розвитку місцевої де­мократії.

По-третє, сучасний стан законодавчого регулювання питань організації та функціонування місцевого самовря­дування можна оцінити як вкрай незадовільний. Базовий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», галузеві законодавчі акти, які визначають окремі повно­важення органів місцевого самоврядування, виборче за­конодавство належним чином не врегулювали ряд важли­вих питань організації життя територіальних громад, формування і діяльності органів місцевого самоврядуван­ня. Зокрема, це стосується статусу комунальної власності, бюджетних відносин, організації та діяльності органів

самоорганізації населення, різних форм безпосередньої участі громадян у здійсненні завдань та функцій місцево­го самоврядування, взаємовідносин органів та посадових осіб місцевого самоврядування з відповідними органами державної влади та їх посадовими особами, організацій­них форм взаємодії різних територіальних громад, їх спів­робітництва з реалізації спільних проектів, статусу муні­ципальних службовців, їх соціального та правового захис­ту тощо.

Неврегульованість цих питань може суттєво ускладнити хід адміністративної та муніципальної реформ. Значну їх частку доцільно регулювати на локальному рівні в рамках нормативних актів, що видаються в системі місцевого са­моврядування в межах повноважень, визначених Консти­туцією та законами України.

Активізація локальної нормотворчості відповідає самій природі місцевого самоврядування і сприятиме зміцненню його правової, організаційної та фінансової автономності. Локальна нормртворчість дозволяє конкретизувати загальні конституційні і законодавчі положення стосовно окремих територіальних громад із врахуванням місцевих традицій і особливостей та ліквідувати (хоча б частково) численні прогалини в сучасній правовій регламентації питань місце­вого самоврядування.

Предметом локальної нормотворчості можуть бути, на­приклад, питання організації роботи органів та посадових осіб місцевого самоврядування, організації місцевих рефе­рендумів, проведення зборів громадян за місцем прожи­вання, порядок колективних та індивідуальних звернень громадян до органів і посадових осіб місцевого самовряду­вання, порядок проведення громадських (публічних) слу­хань, організація громадських робіт, а також питання фор­мування та функціонування системи місцевого самовряду­вання, взаємовідносин її елементів, їх участі у формуванні муніципальної політики та здійсненні функцій місцевого самоврядування.

Серед актів локальної нормотворчості особливе місце займають статути територіальних громад — своєрідні акти їх конституювання. З допомогою статутів територі­альна громада в межах, визначених законом, самостійно визначає систему, структуру і порядок формування вико­навчих органів місцевого самоврядування, схему організа­ції місцевого самоврядування в населеному пункті, взаємо­відносини територіальної громади з окремими територі­альними колективами. На необхідність широкого за-

провадження статутів звернув увагу Президент України Л. Д. Кучма, виступаючи на звітно-виборчих зборах Асоці­ації міст України 25 січня 1997 р.: «Сьогодні значна части­на питань може вирішуватися на локальному рівні, через статутне право в рамках Конституції та законів»1. Питання розроблення статутів територіальних громад набувають особливої ваги у переддень проведення адміністративної та муніципальної реформ в Україні. В умовах недостатнього законодавчого забезпечення реформ статути можуть віді­грати роль своєрідних Індикаторів готовності територіаль­них громад, органів місцевого самоврядування самостійно та під свою відповідальність вирішувати складні проблеми реформування управління. Крім того, саме статути могли б відіграти консолідуючу роль в процесі трансформації суку­пності жителів населеного пункту до територіальної грома­ди (комуни).

1   2   3   4   5

Схожі:

Місцеве самоврядування як засада конституційного ладу
Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різ-нобічно. Аналіз Конституції...
1. Поняття та зміст конституційного ладу
Конституційний лад це юридична організація суспільного та державного ладу, політико-правовий фундамент формування громадянського...
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновки постійної комісії міської ради з питань місцевого...
Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Закон України...
Керуючись ст ст. 142,143 Конституції України, п п. 22 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, п. 9 ст. 91 Бюджетного...
НОВОУШИЦЬКА СЕЛИЩНА РАДА
«Про місцеве самоврядування в Україні», «Про планування та забудову територій» та «Про запобігання впливу світової фінансової кризи...
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
Керуючись ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи висновок постійної комісії міської ради з питань...
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з одного боку, та
Відповідно до статей 43,60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рекомендації постійних комісій районної...
Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Керуючись Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", враховуючи заяви депутатів Тернопільської міської ради П'яли Богдана...
СТАТУТ
Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Європейської Хартії місцевого самоврядування та іншими...
11 червня 2013 року м. Городище №26-2/VІ
Відповідно до ст. 78 Бюджетного кодексу України, п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка