|
|
Скачати 1.08 Mb.
|
|
27. Спори за зверненням Служби безпеки україни Провадження у справах щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них здійснюється на підставі адміністративного позову Голови Служби безпеки України або його заступника. 2. Адміністративний позов подається до суду першої інстанції за підсудністю, встановленою цим Кодексом, у письмовій формі та повинний містити: 1) найменування адміністративного суду; 2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку заявника; 3) підстави звернення з позовом, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника; 4) перелік документів та інших матеріалів, що додаються; 5) підпис уповноваженої особи суб'єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою. 3. У разі порушення вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та визначає строк для усунення недоліків. Невиконання вимог суду в установлений ним строк тягне за собою повернення заявнику позову та доданих до нього документів. Повернення позову не є перешкодою для повторного звернення з ним до суду після усунення недоліків, що зумовлюють звернення до суду. 4. Суд ухвалою відмовляє у прийнятті позову в разі, якщо заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті. Відмова у прийнятті позову унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим позовом. 5. Постанова по суті заявлених вимог приймається судом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження позову, розглянутого у закритому судовому засіданні за участю тільки заявника. Власник активів, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, на які накладається чи з яких знімається арешт або до яких надається доступ, не повідомляється про розгляд справи судом. 6. У постанові суду зазначаються: 1) дата прийняття постанови; 2) найменування суду, прізвище та ініціали судді; 3) мотиви та висновок суду по суті заявлених вимог з посиланням на закон; 4) порядок вчинення дій, передбачених постановою. 7. Ухвалу про відмову в прийнятті позову може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційний суд протягом трьох днів з дня надходження апеляційної скарги перевіряє законність ухвали суду першої інстанції та приймає рішення по суті. 8. Судові рішення, що набрали законної сили, щодо накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них є остаточними та підлягають негайному виконанню. 28. Поняття та види публічної служби Служба є одним із напрямків діяльності людства, важливим видом суспільно-корисної праці. Служба як робота, як діяльність завжди пов’язана з такими категоріями як управління, керівництво, контроль, нагляд тощо. Існує також поділ служби в суспільстві на публічну та цивільну. До публічної служби відносять державну службу та службу в органах місцевого самоврядування. публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки (кодекс). Слід зазначити, що поняття публічної служби не поширюється на роботу найманих працівників в державних органах і недержавних суб’єктах публічної влади, які виконують функції, аналогічні функціям, що здійснюються відповідними працівниками у приватній діяльності. 41. Професійна діяльність суддів і прокурорів визначається, насамперед, відповідними статусними законами - законами України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року27 і "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року28. 42. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, що пов'язана із захистом Вітчизни29. Альтернативна служба є службою, яку запроваджено замість проходження строкової військової служби і яка має на меті виконання обов'язку перед суспільством30. 43. Дипломатична служба - це професійна діяльність громадян України, що спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном31. 44. До публічної служби віднесено також будь-яку іншу державну службу, що у найзагальнішому вигляді визначено як професійну діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів32. Це служба в апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Президента України, в органах виконавчої влади, інших державних органах, апаратах судів тощо. 45. Визначення служби в органах влади Автономної Республіки Крим у законодавстві немає. Під службою в органах влади Автономної Республіки Крим пропонуємо розуміти діяльність осіб, які займають посади у Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Рахунковій палаті Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, міністерствах та республіканських комітетах Автономної Республіки Крим, інших органах влади Автономної Республіки Крим та їх апараті і які одержують заробітну плату за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим. Такою службою в цілях цього Кодексу доцільно визнавати і діяльність депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Статус останніх визначено, насамперед, Законом України "Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим" від 22 грудня 2006 року N 533-V. 46. Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом33. Для цілей КАСУ до служби в органах місцевого самоврядування слід відносити також діяльність депутатів місцевих рад, статус яких визначено Законом України "Про статус депутатів місцевих рад" 29. Процесуальний статус сторін у спорах щодо публічної служби Позивачем у спорах щодо проходження публічної служби є: а) особи, які претендували на зайняття публічної посади; б) публічні службовці; в) особи, звільнені з публічної служби; г) особи, яким відмовлено у наданні попередньої роботи на публічній службі після звільнення з виборної посади. Відповідачем у зазначених спорах є державний орган або орган місцевого самоврядування: а) на зайняття посади в якому претендувала особа; б) з яким особа перебуває у відносинах публічної служби; в) з якого особу звільнено. Суб’єктом звернень з позовами у справах, пов’язаних з відносинами публічної служби, як правило, є особа, що перебуває на публічній службі та вважає, що органом, з яким вона перебуває у відносинах публічної служби, порушено її права, свободи чи інтереси у цій сфері. Позивачами можуть бути й інші особи, наприклад громадяни, які претендували на посаду відповідного службовця, але не були призначені на неї; особи, звільнені з публічної служби. Крім того, у справах про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог несумісності, встановлених Конституцією та законами України, позивачем може бути відповідний владний орган, а відповідачем — його посадова особа. При цьому завдання суду є незмінним: перевірка наявності обставин, що є підставою для дострокового припинення повноважень посадової особи, з метою недопущення протиправності такого припинення. Відповідачем у спорах з приводу прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є орган, з яким службовець перебуває у відносинах публічної служби чи в якому претендував на зайняття відповідної посади. Третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача може бути залучена посадова особа, яка безпосередньо і одноособово прийняла рішення щодо публічної служби позивача. 30.Спори щодо вступу на публічну службу При розгляді спорів про проходження публічної служби критеріями віднесення особи до категорії публічного службовця є: а) наявність запису у трудовій книжці особи про складення Присяги; б) наявність запису у трудовій книжці про присвоєння відповідного рангу; в) наявність виплати сум за ранг у загальній сумі заробітної плати. Важливо зазначити, що сукупність цих критеріїв є не обов’язковою. Встановлено, що у ряді випадків розгляду спорів щодо проходження публічної служби проблемним є визначення строків звернення до суду та наслідків їхнього пропуску. Пропонується встановити, що під час розгляду зазначеної категорії справ слід застосовувати строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі, коли останні не регулюють цих питань, слід виходити із строків звернення до суду, визначених ч. 1 ст. 233 КзПП України. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. При цьому важливо зазначити, що суд не наділений правом ініціювати питання про відмову у задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду. Позивачем у спорах щодо проходження публічної служби є: а) особи, які претендували на зайняття публічної посади; б) публічні службовці; в) особи, звільнені з публічної служби; г) особи, яким відмовлено у наданні попередньої роботи на публічній службі після звільнення з виборної посади. Відповідачем у зазначених спорах є державний орган або орган місцевого самоврядування: а) на зайняття посади в якому претендувала особа; б) з яким особа перебуває у відносинах публічної служби; в) з якого особу звільнено. 31. Спори щодо карєри на публічній службі Ключовим елементом проходження державної служби є просування по державній службі, тобто службова кар’єра. Закон України «Про державну службу» не містить визначення поняття «просування по державній службі», а передбачає тільки його складові, якими є: а) зайняття більш високої посади; б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Як уявляється, названий перелік складових поняття «просування по державній службі» є неповним, оскільки поза увагою законодавця залишаються такі важливі моменти, як: підвищення державному службовцю заробітної плати в рамках встановленого посадового окладу, як засіб стимулювання і переведення державного службовця на таку ж посаду в державний орган вищого рівня. Таким чином, чинний Закон «Про державну службу» не передбачає положень, які повною мірою забезпечували б реалізацію державним службовцем своїх можливостей щодо здійснення службової кар’єри. Важливо зазначити, що просування державного службовця може мати місце тільки за наявності певних умов, якими є: наявність вакантної державної посади; наявність необхідної професійної освіти, спеціалізації, досвіду роботи, знання Конституції і законодавства; наявність необхідного стажу державної служби; проходження конкурсу тощо. Чинне законодавство про державну службу не передбачає прямих заборон на просування по службі. Разом з тим, виходячи з окремих нормативних положень, можна стверджувати, що державний службовець не має права на просування по службі: під час випробування при заміщенні державної посади; в період дії дисциплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування; у рамках граничного віку для перебування на державній службі тощо [2, с. 179]. На особливу увагу заслуговує питання щодо з’ясування того факту, що у державного службовця є право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей; сумлінного виконання своїх службових обов’язків тощо, однак немає жодних правових підстав тлумачити це право як суб’єктивне право державного службовця. Тобто державний службовець не має права вимагати просування по службі, оскільки призначення на посаду належить до компетенції державного органу або посадової особи. Таким чином, основним принципом вирішення питання щодо просування державного службовця по службі є: державний інтерес до оптимального заміщення посад державних службовців повинен мати пріоритетне значення перед особистим інтересом державного службовця, який бажає просування по службі. Водночас на державний орган покладається обов’язок не перешкоджати службовцю, враховуючи його професійні якості, у просуванні по державній службі в межах державно-службових і фінансових можливостей державного органу. Проходження державної служби тісню пов’язано із службовою кар’єрою. Закон “Про державну службу” вперше закріпив термін “службова кар’єра” у назві п’ятого розділу Закону, який включає в себе такі важливі елементи кар’єри, як: класифікацію посад (стаття 25), ранги державних службовців (стаття 26), просування по державній службі (стаття 27), кадровий резерв (28). Водночас аналіз статей цього розділу свідчить про те, що в Законі не закріплено визначення поняття “службова кар’єра”, етапи її проходження, управління службовою кар’єрою. 1. Ранг – це спеціальне звання, яке дає право його власникові – державному службовцю займати певну низку відповідних посад. Ранг є певним зв¢язком між державним службовцем і державою протягом всієї його професійної діяльності. На відміну від категорій, які чітко визначаються щодо посад у залежності від рівня державного органу (ст. 25 Закону «Про державну службу»), ранги присвоюються державним службовцям державними органами: Президентом України, Кабінетом Міністрів України або керівниками державних органів, наприклад, головою обласної державної адміністрації, з наданням їм при цьому права на розсуд. Зазначена стаття передбачає вичерпний перелік рангів, які можуть присвоюватися державним службовцям (мова йде тільки про цивільну державну службу). Цей перелік не може бути розширений жодним нормативно-правовим актом. Особливістю рангів є те, що особам, які займають посади, що відносяться до однієї категорії, присвоюється один із трьох належних цій категорії рангів, тобто кожній категорії посад відповідає три ранги. Це дає можливість: по-перше, на просування державного службовця по рангах в межах однієї категорії посади державної служби; по-друге, присвоювати ранги державним службовцям у залежності від професійного рівня, стажу роботи, часу перебування на посаді тощо. Порядок присвоєння рангів державним службовцям регулюється Положенням про ранги державних службовців, затвердженим Постановою КМУ від 19 червня 1996 р. [176]. За загальним правилом, ранг державному службовцю присвоюється одночасно з прийняттям на державну службу. Особам, які призначаються на відповідну посаду з установленням випробувального строку, ранг присвоюється після успішного його проходження. За загальним правилом, особам, які вперше зараховані на державну службу, присвоюється, як правило, найнижчий ранг, передбачений для відповідних категорій. Особам, які призначені на посаду державного службовця з випробувальним терміном і мають ранг, присвоєний за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг в період випробування провадиться відповідно до цього рангу. Водночас, державним службовцям, які призначаються на посаду більш високої категорії та мають ранг у межах цієї категорії, може бути залишено попередній або присвоєно наступний ранг у межах відповідної категорії посад. У разі залишення попереднього рангу наступний ранг державному службовцю присвоюється з урахуванням часу присвоєння попереднього рангу. Ранги присвоюються: посадам першої категорії – Президентом України (пропозиції вносить Головдержслужба за поданням відповідних державних органів); посадам другої категорії – КМУ, крім рангів, що присвоюються державним службовцям – працівникам Апарату Верховної Ради України (пропозиції вносить Головдержслужба за поданням відповідних державних органів; посадам другої категорії: працівникам Апарату Верховної ради України – Головою Верховної ради України; посадам третьої–п’ятої категорій (керівникам місцевих органів державної виконавчої влади, головам місцевих Рад) – відповідно керівником органу державної виконавчої влади чи головою Ради вищого рівня; посадам третьої – сьомої категорій (іншим керівникам і спеціалістам органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування) – керівниками цих органів за місцем роботи. Через два роки після присвоєння державному службовцю відповідного рангу керівник державного органу за поданням безпосереднього керівника розглядає питання щодо можливості присвоєння йому чергового рангу. Позитивне рішення приймається керівником за умови успішної роботи державного службовця. Водночас, черговий ранг не може бути присвоєний державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення, а також у період проведення службового розслідування або перебування його під слідством. Затримка у присвоєнні чергового рангу до одного року може застосовуватися до державного службовця як захід дисциплінарного впливу, саме впливу, а не дисциплінарного стягнення. А це означає, що, окрім затримки у присвоєнні чергового рангу, до державного службовця одночасно може бути застосований захід дисциплінарного стягнення, передбаченого КЗпП України. В окремих випадках державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково (тобто до закінчення двох років після присвоєння попереднього рангу) у межах відповідної категорії посад, зокрема у випадку виконання особливо відповідальних завдань. Чинне законодавство про державну службу не передбачає конкретного переліку випадків, коли це можливо, а віддає вирішення цього питання на розсуд керівника державного органу. Присвоєння, зміна рангу державного службовця оформляються наказом чи розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці. За сумлінну працю державному службовцю у разі звільнення з державної служби у зв’язку з виходом на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної посади, за умови, якщо він має найвищий ранг у такій категорії посад. При цьому слід зазначити, що державному службовцю, якому присвоєно ранг поза межами категорій посад у зв’язку з виходом на пенсію: а) достроково, на пільгових умовах; б) у зв’язку з визнанням його інвалідом І чи ІІ групи у період перебування на державній службі та який потім повернувся на державну службу, вдруге ранг поза межами категорій посад не присвоюється. Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку він потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду. Дане положення цієї статті дещо відрізняється від попереднього (відміненого 11.07.1995 р.), згідно з яким державний службовець позбавлявся рангу органом, який присвоїв йому цей ранг, лише за вироком суду. У даний час вирішення питання про позбавлення рангу відноситься виключно до компетенції суду. Позбавлення рангу за вироком суду оформляється наказом чи розпорядженням керівника державного органу, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці державного службовця. Надбавка за ранг виплачується державному службовцю з дня його присвоєння. Особам, які призначені на посади державних службовців з випробувальним терміном і мають ранги, присвоєні за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробування нараховується відповідно до цього рангу. Якщо державний службовець працює неповний робочий день (тиждень), надбавка за ранг нараховується пропорційно відпрацьованому часу. Окрім рангу, для державних службовців військової та спеціальної державної служби встановлюються військові звання спеціальні звання, чини, класи. До військових звань осіб офіцерського складу медичної та юридичної служб Збройних Сил України та інших військових формувань, військових судів і прокуратур, які мають відповідну освіту та займають відповідну штатну посаду, додаються слова "медичної служби" та "юстиції". До військових звань громадян України, які перебувають у запасі чи у відставці, додаються слова відповідно "запасу" або "у відставці". Військові звання присвоюють: первинне офіцерське звання: молодший лейтенант, лейтенант – Міністр оборони України; звання прапорщика (мічмана), старшого прапорщика (старшого мічмана), командувач корпусу, прирівняна до нього особа і вище, у воєнний час – командиром дивізії, прирівняна до нього особа і вище; чергові військові звання: до капітана (капітана-лейтенанта) включно – командувачами корпусів, прирівняними до них особами і вище; до майора (капітана 3 рангу) включно – командувачами військ оперативних командувань, у а воєнний час, крім того, – посадовими особами, визначеними Міністром оборони України; до підполковника (капітана 2 рангу) включно – першими заступниками, заступниками Міністра оборони України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, командувачами видів Збройних Сил України, командиром військової частини А 0515; до полковника (капітана 1 рангу) включно – Міністром оборони України; військові звання вищого офіцерського складу: генерал-майор (контр-адмірал), генерал-лейтенант (віце-адмірал), генерал-полковник (адмірал), генерал армії – Президентом України за поданням Міністра оборони України. Чергові офіцерські звання молодшого і старшого офіцерського складу присвоюються за наявності позитивної характеристики та відповідності чергових звань військовим званням, передбаченим штатними посадами, які вони займають, після закінчення встановленого строку вислуги у попередніх військових званнях. Відповідно до Закону «Про прокуратуру» прокурорам і слідчим органів прокуратури, працівникам науково-навчальних закладів прокуратури присвоюються класні чини залежно до займаних посад і стажу роботи. Відповідно до чинного законодавство встановлюється 10 класних чинів працівників органів прокуратури: державний радник юстиції України; державний радник юстиції 1 класу; державний радник юстиції 2 класу; державний радник юстиції 3 класу; старший радник юстиції; радник юстиції; молодший радник юстиції; юрист 1 класу; юрист 2 класу; юрист 3 класу. Присвоєння класного чину провадиться в послідовному порядку з урахуванням ділових і особистих якостей працівника відповідно до посади, яку він займає, та стажу роботи. Присвоєння класного чину без додержання цих вимог може мати місце лише у визначених законодавством випадках Генеральним прокурором України: а) в окремих випадках за зразкове виконання службових обов'язків присвоювати працівникам чергові класні чини до закінчення строку, зазначеного в Положенні; б) при призначенні на вищу посаду присвоювати чин без дотримання черговості, але не більш як на два чини вище за той, в якому працівник перебуває; в) входити з поданням до Президента України про присвоєння класного чину Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Класні чини працівникам органів прокуратури присвоюються відповідно посаді: державний радник юстиції України – Генеральний прокурор України; державний радник юстиції 1 класу – перший заступник Генерального прокурора України; державний радник юстиції 2 класу – 1) заступники Генерального прокурора України; 2) прокурор АРК; 3) прокурори областей поза групою та м. Києва; державний радник юстиції 3 класу – 1) начальники та заступники начальників управлінь, начальники відділів, старші слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, старші помічники Генерального прокурора України з особливих доручень; 2) прокурори областей, транспортні, природоохоронні та інші прокурори (на правах обласних), прокурори міст поза групою; 3) перші заступники прокурорів АРК, областей поза групою та м. Києва; 4) ректор інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України; старший радник юстиції – 1) заступники начальників відділів; начальники відділів у складі управлінь Генеральної прокуратури України; 2) старші прокурори, слідчі в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України, помічники Генерального прокурора України з особливих доручень; 3) заступники прокурорів АРК, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних, інших прокурорів (на правах обласних) та міст поза групою; 4) начальники управлінь та відділів прокуратур АРК, областей, транспортних, природоохоронних та інших (на правах обласних); 5) старші слідчі в особливо важливих справах прокуратури АРК, старші помічники прокурорів АРК, областей та м. Києва; 6) прокурори міст першої групи; 7) проректор інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України та завідувати кафедрами цього інституту; 8) начальник навчального центру Генеральної прокуратури України; радник юстиції – 1) прокурори управлінь та відділів Генеральної прокуратури України; 2) заступники начальників, старші прокурори управлінь і відділів, слідчі в особливо важливих справах, старші слідчі прокуратур АРК, областей, м. Києва, транспортних і природоохоронних прокуратур (на правах обласних), слідчі в особливо важливих справах прокуратур міст; 3) прокурори міст другої та третьої груп, районів та прирівняні до них прокурори; 4) заступники прокурорів міст першої групи; 5) начальники відділів, завідуючі кабінетами, лабораторіями, викладачі інституту підвищення кваліфікації Генеральної прокуратури України; молодший радник юстиції – 1) помічники прокурорів, прокурори управлінь, відділів, прокуратур АРК, областей, м. Києва, транспортних, природоохоронних та прирівняних до них прокуратур; 2) заступники прокурорів міст другої та третьої груп, районів та прирівняних до них прокуратур; 3) старші помічники прокурорів, старші слідчі, слідчі прокуратур міст, районів та прирівняних до них прокуратур; 4) викладачі навчального центру Генеральної прокуратури України; юрист 1 класу, юрист 2 класу, юрист 3 класу – помічники міських, районних та прирівняних до них прокурорів (залежно від строку перебування у класному чині). Відповідно до Митного кодексу України посадовим особам митної служби присвоюються спеціальні звання України відповідно до займаних посад і стажу роботи: дійсний державний радник митної служби; державний радник митної служби 1 рангу; державний радник митної служби 2 рангу; державний радник митної служби 3 рангу; радник митної служби 1 рангу; радник митної служби 2 рангу; радник митної служби 3 рангу; інспектор митної служби 1 рангу; інспектор митної служби 2 рангу; інспектор митної служби 3 рангу; інспектор митної служби 4 рангу; інспектор митної служби; молодший інспектор митної служби; курсант. Службову кар’єру можна розглядати як сукупність однорідних державно-службових відносин, які виникають у зв’язку з просуванням по державній службі. У цьому аспекті важливим є здійснення управління службовою кар’єрою як складним багатоаспектним явищем, яке має публічний правовий характер. Виходячи з вищенаведеної класифікації понять “кар’єра” поняття “управління діловою кар’єрою” слід розрізняти з двох позицій. 1. Організація процесу кар’єри в установі як постійне супроводження процесу розвитку службовців шляхом довгострокового та короткострокового планування, реалізації організаційних, мотиваційних і контрольних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для підвищення використання потенціалу їхньої кар’єри. Суб’єктами управління службовою кар’єрою є Кабінет Міністрів України, Головне управління державної служби України, кадрові служби органів виконавчої влади. Саме на них, у межах їхньої компетенції, покладається завдання щодо належного нормативно-правового і організаційного забезпечення службової кар’єри. У наукових публікаціях окреслюють різну кількість етапів службової кар’єри в залежності від різних підстав їх виділення (віку, державного органу, виду державного службовця) [1, с. 241; 3, с. 106-108; 4, с. 102-104; 5, с. 348-350]. Їхнє узагальнення дає можливість виділити такі етапи службової кар’єри: 1) входження: прийняття на державну службу, ознайомлення з функціональними обов’язками, проходження випробувального строку та професійного навчання, набуття першого досвіду; 2) становлення: адаптація до обраної професійної спеціалізації, формування системного уявлення про структурно-функціональні зв’язки, специфіка управлінської праці, зайняття керівної посади нижчого рівня; 3) сталість: оволодіння професією, досягнення стійкого становища в установі; 4) зрілість: максимальне використання власного кар’єрного потенціалу, компетентність перевищує кваліфікаційно-посадові вимоги, нарощування авторитету, наявність привабливого іміджу, високий рейтинг; 5) завершення: високий статус, визнання професіоналізму і компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати іншим свої знання та досвід, перехід на патронатні посади. Індивідуальне забезпечення зростання по службі як вироблення та реалізація стратегії і тактики максимального використання та розвитку власного творчого потенціалу, ділової активності з метою досягнення високого професіоналізму і визнання за рахунок самопізнання, самовиховання, саморегуляції. Найбільше поширення в сучасних умовах мають такі реалізації особистістю свого кар’єрного потенціалу: самовиявлення, реалізація власних творчих здібностей; отримання незалежності для більш самостійного прийняття рішень; досягнення високого професіоналізму в обраній сфері діяльності; збереження та зміцнення досягнутого становища в державному органі; прагнення влади, лідерства, що асоціюється з високою посадою; зайняття посади, що надає змогу продовжити активне навчання; переміщення у більш привабливу сферу діяльності; перехід на посаду, яка не пов’язана із загрозою для життя; зайняття посади, що дозволяє отримувати більшу винагороду; досягнення перемоги в суперництві зі своїми колегами. Важливе значення для теорії державної служби в цілому, і службової кар’єри, зокрема, має питання щодо виділення типів службової кар’єри. У чинному законодавстві про державну службу це питання не врегульоване, а в теорії адміністративного права йому приділено незаслужено мало уваги. Дослідивши різні аспекти питання щодо типів ділової кар’єри, які використовуються у кадровому менеджменті [10, с. 186-192; 7, с. 166-173], та враховуючи особливості державної служби та її проходження, чинне законодавство про державну службу, можна виділити такі типи службової кар’єри: 1) за видом діяльності: а) посадова: зміна статусу державного службовця, його соціальної ролі; б) професійна: досягнення високих результатів, визнання в конкретному виді професійної діяльності; 2) за можливістю здійснення: а) потенційна: очікувана, запланована державним службовцем або кадровою службою органу; б) реальна: досягнута у певному виді діяльності та конкретному органі; 3) за швидкістю просування: а) прискорена: скорочене перебування на одній посаді найбільш професійних, компетентних службовців; б) стрімка: несподіване заміщення керівних посад; 4) за напрямом розвитку: а) вертикальна: службовий зріст як просування на більш високі ступені службових сходин; б) горизонтальна: переміщення в іншу сферу функціональної діяльності в межах одного рівня управління; 5) за місцем проходження: а) динамічна: супроводжується неодноразовою зміною місць при вертикальному просуванні чи горизонтальному переміщенні; б) статична: здійснюється на одному робочому місці та одній і тій же посаді шляхом професійного росту; 6) за характером реалізації: а) типова: досягнення найвищого рівня визнання і зросту шляхом проходження повного циклу державної служби; б) стала: відрізняється постійністю і незмінністю професійної діяльності. Підводячи підсумок, слід зазначити, що в умовах реформування державної служби службова кар’єра, як важливий елемент інституту проходження державної служби, має суттєве значення у підвищенні ефективності й дієвості державної служби, професійності та компетентності державних службовців. Водночас, сама службова кар’єра як правова категорія потребує реформування, насамперед, на нормативному рівні. Мова йде про законодавче регулювання таких важливих питань, як визначення поняття «службова кар’єра» та її складових, організаційної-правових засад управління службовою кар’єрою, встановлення правових гарантій щодо реалізації державним службовцем службової кар’єри. 32.Спори щодо соціального і пенсійного забезпечення публічних служюовців З припиненням публічної служби не припиняється соціальний і правовий захист особи: зберігається право на матеріальне, побутове, пенсійне забезпечення; на захист інтересів у суді шляхом пред’явлення адміністративного позову. Спори, пов’язані з питаннями соціального забезпечення осіб, які припинили публічну службу, належать до спорів стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності відповідного суб’єкта владних повноважень. Адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом п'яти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш як на п'ять днів. 2. Рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень є остаточним і оскарженню не підлягає. 33. Спори щодо припнення публічної служби До загальних підстав звільнення державних службовців належать підстави, передбачені: угода сторін; закінчення строку (підпункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення; призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; розірвання договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи керівника державного органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); переведення службовця, за його згодою, в інший державний орган, в установу, Із наведених вище підстав щодо публічних службовців найчастіше застосовуються такі: розірвання трудового договору з ініціативи службовця (статті 38, 39), з ініціативи керівника державного органу (статті 40, 41). Спеціальні підстави припинення державної служби містяться у статті 30 Закону України "Про державну службу": 1) порушення умов реалізації права на державну службу; 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; 4) відставка державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; 6) відмова державного службовця від прийняття або порушення присяги; 7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів. Аналогічний перелік міститься в статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", крім випадків порушення присяги службовця. У результаті вивчення судової практики встановлено, що найбільшу кількість справ цієї категорії становлять справи з приводу визначення підстав, згідно з якими припиняється проходження публічної служби. Звільнення з підстав, зазначених у КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Отже, розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП. Звільнення публічного службовця у зв'язку зі скороченням штатної чисельності юридичної особи публічного права Звільнення публічного службовця у зв'язку з виникненням обставин, що перешкоджають перебуванню службовця на публічній службі Припинення повноважень публічних службовців згідно із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні"Підстави звільнення суддів та отримання статусу "суддя у відставці" Верховна Рада України як орган, що обрав суддів, має право вказувати підставами їх звільнення тільки ті, що зазначені в переліку вищезазначених нормативно-правових актів, у протилежному разі дії Верховної Ради України суперечитимуть вимогам Конституції України та Закону.34. Підсудність справ щодо вступу,проходження і припинення публ сл Визначаючи територіальну підсудність адміністративних справ, судам слід ураховувати правову позицію Верховного Суду України, висловлену у справі за позовом гр. С. до Президента України про поновлення на публічній службі(7), відповідно до якої правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключного права того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії, у зв'язку з чим суд, виявивши, що провадження у справі відкрито без дотримання правил територіальної підсудності, може відповідно до статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) передати адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду лише до початку судового розгляду. Спори між адміністративними судами щодо підсудності цього виду не допускаються. Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції. Виходячи з цього в частині четвертій статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) установлено, що в разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача. 35. Строки у спорах щодо вступу, проходження і припинення публічної служби У результаті вивчення судової практики встановлено, що ускладнення у правозастосуванні мають місце під час визначення строків звернення до суду та наслідків їх пропуску. Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого зазначеним Кодексом або іншими законами. У зв’язку з цим судам під час розгляду такої категорії справ слід застосовувати строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами (дисциплінарними статутами). У разі коли вони зазначені питання не врегульовують, слід виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому, за загальним правилом, особа може звернутися з заявою про розв’язання спору в тримісячний строк із дня, коли дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби – у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, під час вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду правильною є позиція тих судів, які застосовували норми трудового законодавства до тих видів публічної служби, де спеціальним законом (дисциплінарним статутом) не визначено іншого строку. У цьому контексті необхідно звернути увагу на те, що за правилом частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Судам слід мати на увазі, що, відповідно до зазначеної норми, суд не наділений правом ініціювати питання про відмову в задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду. 36. Докази і доказування у спорах щоду вступу,проходження і припинення публічної служби при розгляді справ про звільнення судді за порушення присяги при здійсненні правосуддя, доказом порушення присяги є скасовані у встановленому порядку і нечинні на момент прийняття рішення про внесення подання про звільнення процесуальні документи цього судді. Принцип офіційності в адміністративному судочинстві обумовлює те, що адміністративний суд не є пасивним спостерігачем за тим, що подають особи, які беруть участь у справі щодо проходження публічної служби, на обґрунтування своїх вимог. Тягар збору доказів, на відміну від цивільного судочинства, лежить не лише на сторонах, що зумовлюється особливостями самого спору щодо проходження публічної служби, в якому позивач – фізична особа – пред’являє вимоги до відповідача – державного органу, тобто позивач перебуває у гіршому становищі щодо можливості збору і подання доказів порівняно з відповідачем, але й на лідируючому суб’єкті. Особливість полягає в тому, що адміністративний суд (лідируючий суб’єкт) наділений повноваженнями як за клопотанням особи, що бере участь у справі, так і з власної ініціативи збирати докази. 37. Підсудність справ щодо обчислення і нарахування пенсійних виплат державним службовцям суди при розгляді справ зазначеної категорії вірно застосовують норми матеріального та процесуального права, враховують, що право на одержання пенсії державних службовців мають особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, – незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. |
|
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії кримінально-правових... Характерні риси державного управління, його співвідношення з державною виконавчою владою |
|
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ Поняття та зміст механізму адміністративно-правового регулювання міграційних процесів |
Цікаве про Різдво Христове Історія свята Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні,... |
|
Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |
Ринкові реформи пов’язані із змінами в системі правового регулювання... Ринкові реформи пов’язані із змінами в системі правового регулювання економічних відносин. Такі процеси обумовлюють розвиток донедавна... |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
1. Поняття, місце і роль адміністративного права в системі права... Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична... |
|
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
ЛЕКЦІЯ № Загальні засади конституційно-правового регулювання ПЛАН Вивчення галузі права неможливе без з'ясування особливостей правових норм, які його складають |