|
|
Скачати 1.08 Mb.
|
|
15. Особливості оскарження актів ВРУ Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції; 2. Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата. 3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта Верховної Ради України Вищий адміністративний суд України зобов'язує відповідача опублікувати про це оголошення. Оголошення публікується з дотриманням вимог, встановлених частинами третьою - п'ятою статті 171 цього Кодексу. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. 4. Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць. 5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, незаконним повністю або в окремій його частині 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, вчинити певні дії. У разі визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта резолютивна частина постанови суду невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. 6. Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. 16. Особливості оскарження актів Вищої Ради Юстиції 1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2)актів Вищої ради юстиції; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції; 2. Акти, дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішення, дії чи бездіяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України. Для цього у Вищому адміністративному суді України створюється окрема палата. { Частина друга статті 171-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI від 07.07.2010 } 3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта Верховної Ради України, Президента України Вищий адміністративний суд України зобов'язує відповідача опублікувати про це оголошення. Оголошення публікується з дотриманням вимог, встановлених частинами третьою - п'ятою статті 171 цього Кодексу. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. 4. Адміністративна справа щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вирішується колегією суддів у складі не менше п'яти суддів протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць. 5. Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов'язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії. { Пункт 2 частини п'ятої статті 171-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2453-VI від 07.07.2010 } У разі визнання незаконним і нечинним нормативно-правового акта резолютивна частина постанови суду невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. 6. Рішення Вищого адміністративного суду України щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, а також рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України є остаточним і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку. 17. Компетенція та повноваження як предмет адміністратианого спору ????????????? “Компетенція – коло повноважень, наданих законом, статутом або іншим актом конкретному органу або посадовій особі; знання і досвід у певній галузі”. “компетентний” означено так: “1) який має достатні знання в якій-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий; який ґрунтується на знанні; кваліфікований; 2) який має певні повноваження; повноправний, Як бачимо, у всіх наведених тлумаченнях “компетентності” йдеться про людину, яка володіє відповідною компетенцією, або про заклад, орган управління, що має права для вирішення якого-небудь питання. Одним із смислів поняття компетентності є характеристика особистісних якостей людини, володіння компетенцією. Отже, компетенція – це певна норма, досягнення якої може свідчити про можливість правильного вирішення якого-небудь завдання, а компетентність
Повноваження як соціальне явище проявляється в сучасних відносинах громадянського суспільства, делегування права здійснення певних прав і обов’язків, відбувається не тільки на основі норм позитивного права, але і правил, виражених у звичаях, моралі, нормах об’єднань громадян. Повноваження як соціальне явище – це володіння правами і обов’язками членів (члена) суспільства, переданих суб’єкту відносин в порядку та у спосіб, визначений соціальними правилами і нормами з метою реалізації в особистих або спільних інтересах особи делегувальника і можуть включати в себе право розпорядження її цінностями, право на загальнообов’язковій основі залучати до виконання суспільних доручень, 18. Позивач і відповідач у справах між суб'єктом владних повноважень щодо реалізації компетенції у сфері управління суб’єкта владних повноважень, яким єорган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. «орган державної влади». Таким необхідно розуміти колегіальні та (або) одноособові органи, які наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами і механізмами для виконання функцій і завдань держави. Сторони - це суб’єкти спірних матеріальних правовідносин, але слід враховувати те, що на момент пред’явлення позову вони є передбачуваними суб’єктами, оскільки суд може дати відповідь про їхні остаточні права та обов’язки тільки після розгляду справи по суті, тобто у судовому рішенні. позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. Отже, Кодекс адміністративного судочинства України фактично розрізняє два види позивачів: 1) це може бути особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду; 2) позивачем також може бути суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана заява. Враховуючи зазначене необхідно констатувати, що позивачем в адміністративній справі можуть бути: 1) громадяни України, іноземці чи особи без громадянства (фізичні особи); 2) підприємства, установи, організації (юридичні особи), що не є суб’єктами владних повноважень; 3) органи державної влади, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (суб’єкти владних повноважень). Необхідно ще раз зазначити, що позивач - одна із сторін у адміністративному процесі, особа, на захист суб’єктивних прав і охоронюваних інтересів якої порушується справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) щодо публічно-правового спору. Правовий статус позивача регулюється ст.ст. 49, 50, 51 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач - суб’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, яких стосується вимога позивача. Як спеціальні суб’єкти звернення до суду слід виокремити суб’єктів владних повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб). Публічно-правові спори між зазначеними суб’єктами виникають зазвичай з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також з приводу укладення та виконання адміністративних договорів. З особливих публічно-владних повноважень певних суб’єктів, їх обов’язку діяти виключно в межах закону випливає й обов’язок органів і посадових осіб публічної влади звертатися до суду у випадку порушення їх компетенції актом або дією іншого суб’єкта публічної влади. Відповідно до п. 15 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», як ми вже зазначали, що сільський, селищний, міський голова може звернутися з позовом до суду з вимогою про визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів. До юрисдикції адміністративних судів відносяться і так звані компетенційні спори). Під компетенційними спорами розуміються спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них – як позивачем, так і відповідачем – є суб’єкти владних повноважень. Компетенційні спори найчастіше можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень. У рамках таких спорів може вирішуватися, наприклад, питання про неправомірність акта суб’єкта владних повноважень, виданого без належних повноважень або з їх перевищенням. Компетенційні спори можна класифікувати за суб’єктним складом: спори між державними органами та органами (посадовими особами) місцевого самоврядування; спори між органами місцевого самоврядування; спори між органами (посадовими особами) місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення; спори між іншими суб’єктами владних повноважень. Завдання суду у компетенційних спорах – з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства - розв’язати законодавчі колізії, що обумовили виникнення спору, а також усунути наслідки дублювання повноважень чи зловживання ними. Позивачем у компетенційних спорах є суб’єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб’єкт владних повноважень – відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Якщо компетенцію суб’єкта владних повноважень, а відповідно – інтереси позивача, не було порушено, у задоволенні позову належить відмовити. 19. Правові засади оскарження, укладання, виконання припинення і скасування адміністративних договорів Кас адміністративний договір — дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди; Адміністративний договір е однією підставою виникнення, зміни та припинення конкретних адміністративно-правових відносин. Термін «адміністративний договір» є останнім часом досить вживаним у науці адміністративного права, зустрічається це поняття і у чинному адміністративному законодавстві. Так, у частині 5 статті 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» зазначається, що для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації. КУ, ЗУ про місцеві державні адміністрації, ЗУ про місцеве самоврядування До характерних рис адміністративно-правового договору належать такі: це угода, що виникає у сфері дії виконавчої влади у зв'язку і з приводу реалізації органом цієї влади державно-владних повноважень; підставою виникнення такої угоди є адміністративний акт — владний вольовий припис; він завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовчої діяльності органу державної виконавчої влади; має організуючий характер. Крім цього, адміністративно-правові договори укладаються у публічних інтересах, мають метою досягнення публічного блага, тобто тут переважають суспільні цілі. Адміністративно-правовий договір можна визначити як пра-вочин, укладений на підставі адміністративно-правових норм у загальнодержавних (публічних) інтересах, правовий режим якого визначається наявністю сторони, що має державно-владні повноваження. 20. Особливості визначення підсудності компетенційних спорів До юрисдикції адміністративних судів відносяться і так звані компетенційні спори). Під компетенційними спорами розуміються спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них – як позивачем, так і відповідачем – є суб’єкти владних повноважень. Компетенцію органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб’єктів владних повноважень нерідко може перетинатися, внаслідок чого може виникнути компетенційний спір. Крім того, виникнення компетенційного спору може бути результатом зловживань, що виявляються у формі привласнення повноважень або перевищення власних повноважень. Компетенційні спори найчастіше можуть виникати між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, особливо щодо здійснення делегованих повноважень. У рамках таких спорів може вирішуватися, наприклад, питання про неправомірність акта суб’єкта владних повноважень, виданого без належних повноважень або з їх перевищенням. Компетенційні спори можна класифікувати за суб’єктним складом: спори між державними органами та органами (посадовими особами) місцевого самоврядування; спори між органами місцевого самоврядування; спори між органами (посадовими особами) місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення; спори між іншими суб’єктами владних повноважень. Завдання суду у компетенційних спорах – з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства - розв’язати законодавчі колізії, що обумовили виникнення спору, а також усунути наслідки дублювання повноважень чи зловживання ними. Позивачем у компетенційних спорах є суб’єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб’єкт владних повноважень – відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Якщо компетенцію суб’єкта владних повноважень, а відповідно – інтереси позивача, не було порушено, у задоволенні позову належить відмовити. |
|
№ ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА Предмет цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Поняття, види та ознаки особистих немайнових та майнових відносин |
Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії кримінально-правових... Характерні риси державного управління, його співвідношення з державною виконавчою владою |
|
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАЛІКУ Поняття та зміст механізму адміністративно-правового регулювання міграційних процесів |
Цікаве про Різдво Христове Історія свята Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні,... |
|
Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |
Ринкові реформи пов’язані із змінами в системі правового регулювання... Ринкові реформи пов’язані із змінами в системі правового регулювання економічних відносин. Такі процеси обумовлюють розвиток донедавна... |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
1. Поняття, місце і роль адміністративного права в системі права... Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. — Вид друге, перероб. і доп. — Одеса: Юридична... |
|
Законодавства, їх система Поняття цивільного права як галузі права. Предмет та метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин |
ЛЕКЦІЯ № Загальні засади конституційно-правового регулювання ПЛАН Вивчення галузі права неможливе без з'ясування особливостей правових норм, які його складають |