|
|
Скачати 195.09 Kb.
|
|
Цікаве про Різдво Христове Історія свята Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV, ст, коли вже були встановлені свята Великодня, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. Це певно щодо Сірії і Єрусалиму, але навіть і в Галлії ще в 361 р. Різдво святкували, як і на Сході, 6 січня. Перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо. Вирішальну роль у впровадженні окремого світа Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Вперше святковано Різдво окремо 25 грудня в Римі, мабуть, від 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. видно, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в т. зв. Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. На Сході, святий Василій Великий (V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов (V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р. Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування празника Христового Різдва. Розбіжності в святкуванні Різдва між Східною та Західною Церквами Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів — день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день. Історія встановлення дати Проте саму дату цієї великої події встановлено не досить точно: Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, і було прийнято за рік народження 754 рік від заснування Риму, Що його встановив у в XI от. Діонісій Малий. Але пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова: Христос народився 5 чи 6 років скорше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні вирахунки, які використали — між іншим — також згадку про затьму місяця, про яку говорять тодішні історики. Непевність ще збільшується, щодо дня народження, який святкується тепер 25 грудня за юліанським календарем. Але чому вибрано саме цей день, коли Євангелисти не дають щодо цього жодної вказівки? Загально прийнята версія, що день 25 грудня був обраний, як день повороту (ніби народження) Непереможного Сонця (Діес Інвікті Соліс), коли сонце починало знову набирати сили. І справді потім батьки Церкви не раз указували на символічне значення цього дня. Св. Іван Золотоустий сказав: "Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця. ...". І св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив». Дату 25 грудня було встановлено не зразу. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 р. Августового урядування, себто на третій рік нашого теперішнього літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року, як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жадних вказівок на те, чим він цю дату обгрунтував. Пізніше, день народження Христа в'язали з початком весни, який, за юліянським календарем, припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Але вже в 221 р. Секстус Юліус Афріканус відносив день народження Христа на 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблено, мабуть, на тій підставі, що сотворіння світу, як згадано, починали з 25 березня, і на цей же день припадало Благовіщення, а 9 місяців пізніше мало бути й Різдво. Джерело: Вікіпедія Велике християнське свято, встановлене на згадку про народження Ісуса Христа у Віфлеємі входить до числа Двонадесятих неперехідних свят. Є одним з найбільш значимих днів літургійного року і одним з головних свят у більшості християнських конфесій. В наш час майже всі християни (за виключенням Вірменської Церкви) святкують його 25 грудня. От тільки це 25 грудня у різних общинах настає за різними календарними стилями. У більшості приходів православних церков це 7 січня за новим стилем. Католики і протестанти святкують Різдво 25 грудня. Історія свята Святкування християнами Різдва не прослідковується глибше IV ст. Його дата не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, швидше всого, відбулось не у зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних міркувань церковних авторів; один з найбільш ранніх текстів, що дійшов до нас, належить Клименту Олександрійському; він згадує 20 травня). День 25 грудня встановлюється у Римській Церкві на початку IV ст. Перше свідчення цього проявляється у так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 р.). Можливо, вибір 25 грудня пов'язаний з язичницьким солярним (сонячним) святом «Народження Сонця Непереможного» (після зимового сонцестояння починає збільшуватись сонячний день). Це язичницьке свято з прийняттям у Римі християнства наповнилося новим змістом: народження Христа стало сприйматись як «Народження Сонця Правди». В той же час у східних Церквах — Єрусалимській, Антиохійській, Александрійській і Кіпрській — свято Різдва Христового поєднувалось зі святом Хрещення Господнього 6 січня під загальною назвою Богоявлення (святкування Різдва разом з Богоявленням в деяких східних Церквах продовжувалось до кінця IV ст., в інших — аж до VI ст. Вірменська Церква аж до сьогодні святкує Різдво Христове 6 січня, поєднуючи його зі святкуванням Хрещення). В IV ст. рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм на місці віфлеємської печери, прославленої народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви IV ст. — Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Золотоустого, написані на це свято. В кодексі Феодосія (438 р.) і Юстиніана (535 р.) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоан Золотоустий перший увів це свято в Антиохії в 386 чи 387 р. Василій Великий доручив Григорію Богослову запровадити це святкування на Константинопольському соборі. Пізнішим тлумаченням часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним уже в раннє середньовіччя церковним переказом) Христос повинен бул знаходитись на землі повне число років (як число досконале); звідси випливало, що Христос був зачатий в той самий день, в який постраждав, отже, в єврейську Пасху, яка того року припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно з однією сучасною гіпотезою, вибір дати Різдва стався по тій причині, що спочатку християни святкували в один і той самий час Боговтілення (під яким розумілось не народження, а зачаття Христа) і Пасху; відповідно, з часом додавання до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва у зимове сонцестояння. Джерело: Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001. Богослужебне святкування Християнська Церква щороку святкує велику подію Різдва Христового 25 грудня (ст. ст.). Для того, щоб гідно відзначити його, віруючі готуються до нього сорокаденним постом, з 15 листопада по 24 грудня, відомим під назвою Різдвяного (або Пилипівки). Напередодні, в день навечір'я свята, буває особливий суворий піст. У цей день, згідно з Уставом церковним, належить вживати у їжу кутю, тобто пшеницю з медом. У навечір'я, якщо тільки воно не випадає на суботу чи неділю, чиняться Царські часи, а потім, близько полудня, літургія Василія Великого з вечірнею. В саме ж свято здійснюється літургія Іоана Золотоустого. Часи, здійснювані в навечір'я Різдва Христового, відрізняються тим, що на них читаються паремії, Апостол і Євангеліє. Тому, на відміну від звичайних часів, вони називаються Царськими. Цю назву вони носять ще й тому, що в Греції при їх проведенні зазвичай були присутні імператори. Після літургії посеред церкви ставиться свічка і клірики співають тропар свята: "Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуму: в ньому бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі!" А потім кондак свята: "Діва сьогодні Пресущого народжує, і земля вертеп Неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, і волхви з зіркою подорожують. Нас бо ради народилося Немовля, Превічний Бог". Якщо навечір'я буває у суботу і неділю, то Царські часи читаються у п'ятницю. Напередодні свята буває літургія св. Іоана Золотоустого, а після літургії – вечірня. Прославлення Христа відбувається вже після вечірні. Посту, за Уставом, у цей день не буває. Це означає, що після літургії до вечірні дозволяється споживати трохи хліба. Всенічне бдіння починається великим повечір'ям, на якому співається урочиста пісня Ісаї: "З нами Бог, розумійте, народи, і підкорюйтесь, ось бо з нами Бог!" Часте повторення в цій пісні "З нами Бог!" свідчить про духовну радість віруючих, які усвідомлюють серед себе Бога – Еммануїла. Зміст решти пісень можна виразити початковою піснею канону: "Христос народжується, славіте; Христос з небес, зустрічайте: Христос на землі, возносьтеся! Нехай співає Господеві вся земля, нехай люди співають, бо Він прославився". Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви (КП). Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) в древній Церкві і таким шанується на Сході і зараз. На Заході до XIV ст. (з незрозумілих поки-що причин) він перемістився на перше місце, однак в результаті літургійної реформи в Католицькій Церкві, яка відбулась після 2-го Ватиканського Собору, Пасха повернула собі головуюче місце. Тем не менше, у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят. Різдву у православній традиції передує сорокаденний Різдвяний піст (Пилипівка) [з 14 (27) листопада до 24 грудня (6 січня) включно; на Заході йому відповідає підготовчий період, який називають «Адвентом» (лат. adventus — пришестя), дещо менший по тривалості і який не приписує пощення]. Свято Різдва має п'ять днів передсвяткування (з 20 до 24 грудня) і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього. Переддень, або навечір'я свята, проводиться у строгому пості і називається сочельником (святвечором); в цей вечір, за церковними приписами, вживається у їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою). Церковні співи, що прославляють Різдво Христове, були написані Романом Солодкоспівцем, Софронієм і Андрієм Єрусалимськими (VII ст.), Іоаном Дамаскіном, Космою Маюмським, патріархом Германом (VIII ст.) та іншими. Практика святкування Різдва у латинському обряді передбачає здійснення трьох Мес, основна з яких припадає на ніч (дві інших — на світанку і вдень). Їх називають «Ангельська», «Пастирська» і «Царська». Згідно з символічним тлумаченням, перша святкує предвічне народження Сина від Отця, друга — народження Ісуса Христа від Діви, третя — містичне народження Бога в душі кожного віруючого. Джерело: Офіційний сайт Української Православної Церкви (МП). Коли насправді народився Ісус Христос Різдво – одне з найбільших християнських свят. Своє літочислення увесь християнський світ веде саме з часу народження Єдинородного Сина Божого Ісуса Христа. У самому християнстві із появою цього унікального месії розпочалася нова ера – ера любові. (Якщо в Старому завіті головна теза – "око за око... ", то в Новому вже – "возлюби ближнього свого..." ). Ми святкуємо Різдво на державному рівні віднедавна (вже за незалежності). У реєстрі радянських урочин цей день не відзначався. Утім, християни День народження Ісуса Христа також не одразу святкували. А щодо точної дати народження Великого Назаретянена – суперечки точаться й донині. Історія Різдва Христового Більше трьох століть уже нової ери християни Різдва Ісуса не святкували. Можливо, це було пов’язано зі впливом іудаїзму, може, старозавітні звичаї були ще сильними. І лише після того, як охрестилися народи Еллади, з’явилося окреме свято Різдва (язичники трансформували в нову віру свої прадавні звичаї). Не було від початку і єдиної дати святкування народження Ісуса з Назарету. Це пов’язано з тим, що історично достовірна дата народження Христа невідома. У Святому Письмі не вказано ні дня, ні року, коли саме народився Христос. (Деякі християнські течії на підставі цього й донині не святкують Різдва). Зберігся літопис, де Климент Олександрійський (150-215) з іронією висловлюється про тих, хто відзначав народження Христа 20 травня 28 року Августівського урядування (на теперішнє літочислення – третього року ). Сам він наполягав на 17 листопада цього ж року, утім, обґрунтування цього переконання в літописі немає. Пізніше День народження Христа пов’язували із початком весни, який за Юліанським календарем припадав на 25 березня (у цей же день відзначали Створення Світу). Римляни третього століття святкували Різдво 25 грудня. Вони прив’язали його до свого язичницького народження Непереможного Сонця (свято зумовлене збільшенням тривалості дня після зимового сонцестояння). Формальне ж рішення про відзначення Різдва Ісуса Христа 25 грудня очільники церкви прийняли на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі у 431 році. Тим часом у Єрусалимі Різдво святкували разом із Богоявленням – 6 січня. Це свято поєднувало і Різдво, і Хрещення Ісуса в Йордані. Грецьке слово "епіфанія", чи "теофанія", у перші століття християнства означало не лише появу Ісуса при Хрещенні, але й появу на Землі (народження). На Сході ця традиція зберігалася до 634 року. Вирішальну роль у виокремленні свята Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: Святий Василій Великий, Святий Григорій Богослов і Святий Іоан Златоуст. Під впливом останнього Святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. Василій Великий увів Христове Різдво 25 грудня в Каппадокії приблизно в 371 - 374 роках. Справжня дата народження Ісуса Христа Дату народження Ісуса Христа, прийняту й донині, вивів римський монах, папський архіваріус Діонісій Малий. Він керувався даними Хронологічного збірника за 354 рік. У ньому народження Ісуса значиться в рік консульства Гая Цезаря й Емілія Павла, тобто у 1-ий рік н.е. Запис у Хронографі 354 р. виглядає так: "Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV" ("При цих консулах Господь Ісус Христос народився на 8-й день до січневих календ. У п'ятницю, 15-го місяця"). Уже в Середньовіччі астрономи зауважили, що ця дата є помилковою. Керуючись обчисленнями місця розташування небесних світил, згаданих у Святому Письмі, вони висловили припущення, що Христос народився на 5 чи 6 років раніше (між 748 і 749 роком римського літочислення). Ще пізніше деякі вчені висунули гіпотезу, що Ісус народився за 12 років вказаної дати. Астрологи переконують, що він був Тільцем (за зовнішніми ознаками та рисами характеру), а тому, вірогідно, народився таки 23 березня (у день весняного рівнодення). Від “Аратти”: Якби Ісус народився у день весняного рівнодення, то це відповідало б іншому знаку Зодіака - Овну. Існують ще кілька можливих варіантів дати народження Ісуса, складених різними астрологами:
Святкування Різдва сьогодні Одне з найбільших християнських свят і донині залишається однією з найбільших таємниць. Утім, розкрити її заважає передусім церковний догматизм. Це можна обґрунтувати хоча б тим, що вже понад півтисячі років Римо-католицька церква, більшість протестантських, а також більшість православних (Константинопольська, Олександрійська, Кіпрська, Болгарська, Румунська та Грецька) святкують Різдво в ніч з 24 на 25 грудня (за оновленим Григоріанським календарем), і лише Єрусалимська, Румунська, Сербська православні, Українська греко-католицька та всі Українські православні церкви святкують Різдво з 6 на 7 січня (за старим Юліанським календарем). Коли ж святкувати Різдво? Культурологи відзначають, що саме догматизм допомагає церкві утримувати тисячоліттями вірян у своєму лоні. Тому трапляється, що духівництво, дотримуючись усталених традицій, поступається істиною. У цьому плані неохристиянство (сучасна духовна течія) більш лояльне. За переконаннями неохристиян, якщо дата народження Сина Божого – умовна, то святкувати Різдво можна тоді, коли підказує власне серце (душа): 25 грудня, 7 січня чи 23 березня. Головне ж у цьому святі – визнання любові Творця до кожного і прагнення уподібнитися йому. Джерело: Вікіпедія Різдво Христове 7 січня - серед усіх свят Різдво у народній традиції святкується, мабуть, з найбільшим розмахом. Хоч православна церква по значимості ставить Різдво швидше на друге місце, більше шануючи Воскресіння Христове, але український народ веселиться і розважається найщиріше і найяскравіше саме у сувору зимову пору. Може це пов'язане з тим, що Різдво припадає на зимову пору, коли наші пращури не мали невідкладних сільськогосподарських справ; може в дні лютих і загрозливих морозів і вітрів хочеться протиставити їм безтурботні веселощі; може простий люд з більшою щирістю радів народженню Христа, ніж Воскресінню, якому передували страждання і смерть на хресті; може свій вплив мало те, що Різдво чітко "закріплене" у календарі, тоді як дата свята Воскресіння "плаває". Якийсь вплив могла мати і новітня історія: в роки атеїстичної боротьби з християнськими святами "замаскувати" різдвяні веселощі під зустріч Нового року було легше, ніж видавати Великдень за прояви братання всіх трудящих у травневі дні і святкування великої Перемоги. Різдво в Україні Різдво з найдавніших часів присвячувалося Богові-Творцеві. Таким Богом наших предків є Сварог. Саме йому співали молитви в час зимового сонцевороту: «Свароже! Ти, що сотворив світло, ти єсть Бог світла, і Бог Прави, Яви і Нави, – се бо маємо їх во істину. І єсть ця істина наша, що переможе темну силу і виведе нас до блага» (Велесова Книга, дошка 15-А). Ці глибинні народні обряди уславлення новонародженого Сонця (Дажбога) були створені ще нашими праарійськими пращурами. Тому й знаходимо безліч спільних мотивів української містерії Різдва Світла з давньоіндійськими піснями-славами Ріґведи – найдавнішого Святого Письма на землі. Саме цю спільність походження засвідчують наші українські космогонічні колядки. Тож різдво святкували задовго до християнства. Стародавній дохристиянський календар наших далеких предків – слов'ян-язичників був зорієнтований, за оцінками більшості дослідників, на річний цикл сонця, віхами для якого слугували дні сонцестояння (сонцевороту) і рівнодення. Найголовніші свята припадали на зимовий і літній сонцевороти, які виражалися, відповідно, у найкоротших і найдовших днях. Зимовий сонцеворот, із яким пов'язували народження нового сонця, святкувався аж 12 днів. За цим зимовим циклом у слов'ян традиційно закріпилися дві народні назви, які в деяких подекуди співіснують: “Святки”, яка переважає на сході східнослов'янського ареалу, та “Коляди, Колядки, чи Коляда”, яку вживають українці, білоруси, більшість південних слов'ян, а також поляки. Християнська церква докладала багато зусиль, аби позбутися «поганських» обрядів, і приурочила до цих днів святкування Різдва, започаткувавши тим самим двовір'я. У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. І лише в V столітті Різдво Хрестове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами – григоріанським та юліанським. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква – 25 грудня за новим стилем. До “різдвяних святок” належить ціла плеяда свят: Коляда (або Свят-вечір), Свято народження сонця (або Різдво Христове), Свято Богородиці, Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохреща (або Богоявлення). Коляда чи Свят-вечір називається ще багатою кутею. До нього ретельно готуються. Накривається щедрий стіл з 12 і більше стравами, обов’язкові з яких - різдвяна кутя та узвар. Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його жінки, оскільки воно пов’язано з Божою Матір’ю. 14 січня православні та греко-католики знову готують кутю, бо вечір цей – Новий рік або Свято Меланки та Василя. Сильно християнізувалося й ще одне велике свято — Водохреща, котре отримало назву Богоявлення. Водохреща включалає три основні обрядові дії: Свят-вечір, святкову богослужбу і освячення води. Свят-вечір влаштовують після завершення посту (його називають ще голодною кутею або третьою кутею). Центральною дією Водохрещі є освячення води. Після святкової богослужби люди йшли до ставка або річки (а іноді й до криниці), де заздалегідь видовбувалася ополонка у вигляді хреста. Священнослужитель занурював у неї хреста, після чого вода вважалася освяченою. Люди набирали її в посудини і кропили господарські будівлі, свійських тварин, дерева у садку (гуцули в такому випадку робили з вівсяного снопа перевесла, окропляли їх свяченою водою і перев'язували кожне дерево). В хрещенську ніч дивилися на небо: зірки блищать - до гарного врожаю. В хрещенській обрядовості явно простежується аграрна магія, котра підсилюється християнською символікою: після освячення води пастирі ходили по обійстях своїх вірних і малювали на дверях хреста, освячуючи будівлі водою. Наступного дня (6 або 19 січня) Коляду «забивають» стрілами, що слугує знаком завершення зимових святок. Хрещення – не менш важливе, аніж Різдво, свято. Хрещення – перше християнське таїнство, початок благодатного поєднання людини з Богом. Хрещення – наше духовне народження. Варто сказати, що історично це свято церкою ввелося навіть раніше, ніж Різво (хоча, здається, коли це християни могли не святкувати Різдва Христового?). Але, виявляється, воскресіння Христа чи охрещення його Святим Духом, що і знаменує собою Хрещення, були важливіші, ніж просте людське народження Ісуса. Але поступово християська церква почала приєднувати до пам’яті хрещення і пам’ять про народження Спасителя. І 6 січня стало подвійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. Але за незручністю виконувати різні обряди водночас, у першій половині IV століття, при папі Юлію, свята роз’єднали. Про Різдво на сайті Вікіпедії: Різдво в Україні В Україні, як і в інших країнах, Різдво, свято Народження Ісуса, Сонця Правди (Св. Кіпріян говорив про Ісуса, що Він "правдиве сонце і правдивий Бог" («Де орат. дом. 35), а Іван Золотоустий називає Його "«Сонцем Правди», що з'явилось, щоб освітити землю", прищепилося на поганському грунті шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього різдвяна обрядовість, тісно в'яжеться з віруваннями в щасливий ПОЧИН та з магічними діями, що мають забезпечити в тому наступному році добрий урожай. З огляду на велике значення, що мають для всієї родини ті магічні дії, різдвяної обрядовости, в ній повинні брати участь всі приналежні до родини, і то не тільки живі, а й покійники. Всі мають брати участь у Святій Вечері, перед Різдвом. Таким чином до свята живих прилучається й поминальне свято небіжчиків, ДІДІВ. На Святому Вечорі властиво зосередковується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами. Другий день Різдва називався колись ПОЛОГОМ БОГОРОДИЦІ, у лемків ВИМІТНИМ ДНЕМ, бо того дня ходили по хатах чоловіки (мабуть, парубки) і замітали за тамтешню дівчину, за що діставали від господарів «почесне» (ЗНТШ. XXVII. ст. 45 в Бібліографії). З початком Різдва вже можна було вживати скоромне. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м'ясних страв. За правило приходити один до одного в гості, щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів, особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», примикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати. Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). На Поділлі робили це лише другого дня свят. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватага, себто керівника, «міхоношу», «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом'яні роги, хвіст і дзвіночок на шию; в інших регіонах були свої відмінності, зокрема ватага супроводжували «циган», «лікар», «єврей», «смерть з косою» тощо. Проте обов'язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («Береза»). Заходячи на подвір'я, колядники просили дозволу, і коли господар зголошувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок. У поетичних текстах оспівувались господар, господиня та їхні діти, зичили їм щастя і здоров'я, а в господарстві, щоб були статки і щедрий приплід. Натомість, якщо в родині були діти, котрі довго не розмовляли, то таким давали напитися води з ритуального дзвіночка. Це начебто мало допомогти «оживити дзвінкий голос». Жінки ж, аби в них росли великі коноплі, ненароком обливали «міхоношу» водою. Якщо в оселі була дівчина, то вона обдаровувала кожного колядника яблуками та горіхами. У деяких місцевостях України, крім хлопчачих, були й дівочі ватаги. Вважалося, що чим більше колядників одві-дае оселю, тим щедрішим буде для родини рік. Віншувальників намагалися відповідно ощедрйти. Отримані продукти і гроші молодь віддавала на «великі вечорниці», які справляли 8 січня. Це були чисто молодіжні розваги. Про Різдво у Михайла Грушевського (зі збереженням оригінальної орфографії): За Корочуном — найбільш коротким днем року наступає з зимовим поворотом сонця свято нового астрономічного сонїчного року. Воно злило ся з християнським Різдвом — що саме було (в античнім світї) положене на сей час для христіанїзації поганських свят новонарожденного сонця. На Різдво через те перейшла назва Корочюна. Старе-ж поганське свято з його обрядовістю дістало під впливом грецько-римської культури й її новорічних свят, пізнїйшу назву коляди (римські calendae). Воно полишило богаті слїди в сучаснім святкованню Різдва, Нового Року, Водохрищ; сї слїди виразно вказують на хлїборобський, господарський характер свята: вечеря серед снопів, перед нагромадженою купою хлїбів; бажання і вороження урожаю та приплоду на будущий рік, запросини мороза на кутю — виразно мають сей характер. Джерело: М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ VI. Стор. 3. |
|
На святі присутні учні початкових класів, їхні батьки, священик, гості Христа і значенням свята Різдва Христового для людей; ознайомити учнів з християнськими звичаями на Різдво Христове (Святвечір, вертеп,... |
ЛЕКЦІЯ 10 ТЕМА: ПРИГОТУВАННЯ ОБРЯДОВИХ СТРАВ ТА ВИРОБІВ УКРАЇНСЬКОЇ... Характеристика обрядових свят : Новий рік, Щедрий вечір, Різдво, Меланка, Водохреща |
|
Урок позакласного читання Сьогодні свято. А хто знає яке? Так, сьогодні католицьке Різдво. А з чим асоціюється Різдво? (з подарунками, зі снігом, із казкою).... |
Дорогі друзі та шановні колеги України на свята власним автомобілем. За цей час довелося почути багато обіцянок щодо покращення ситуації від панів з високих кабінетів.... |
|
Вчитель. Незабаром ми всі будемо святкувати Христове Воскресіння... Вчитель. Незабаром ми всі будемо святкувати Христове Воскресіння і тому сьогодні поговоримо про це. Поговоримо про те, яке значення... |
ІСТОРІЯ СВЯТКУВАННЯ ПАСХИ ... |
|
Про вивчення історії у 2009/2010 навчальному році У 2009/10 н р учні 5 – 9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5 – 12 класи” (Київ,... |
Я трохи помішана на відмінному навчанні. Тому у мене не багато друзів.... Люблю фантастику, та пригоди. Тільки цього ніхто не помічає. Мрію про більш цікаве життя |
|
Про вивчення історії у 2010/2011 навчальному році У 2010/11 навчальному році учні 5 – 9 класів навчатимуться за програмою 12-річної школи “Історія України. Всесвітня історія. 5 –... |
Сценарій свята АЗБУК А ФУТБОЛ У Сценарій спортивного свята Мета: пропагувати вид спорту футбол, здоровий спосіб життя; формувати потребу в систематичних заняттях фізичною культурою і спортом;... |