Глава 5. ІСТОРІЯ КРИМІНАЛІСТИКИ
§ 1. Виникнення і розвиток криміналістики
Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам’ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів зумовило потребу у введенні спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів, встановлювати істину (наприклад, у Стародавньому Єгипті — чиновники-писці, нубійські негри та ін., у Стародавньому Вавилоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору, дослiдження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов’язані з певними клятвами, випробуванням вогнем, каліченням та клеймуванням засуджених.
Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний процес був пов’язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов’язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.
Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в паризькій поліцейській префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ваньки Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам вчиняв злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймаються на службу в розшукову поліцію.
Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі, а саме — у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зокрема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIІІ ст. вже були здійснені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у праці «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не лише судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробування вогнем і залізом, позбавлення їжі та води тощо.
Для ХІХ ст. характерною є консолідація криміналістичних знань. У 1841 р. виходить друком праця Я. Баршева «Засади кримінального судочинства з застосуванням до російського кримінального судочинства», в якій були розкриті способи проведення слідчих дій. У 1882 р. А. Бертільйон (працівник Паризької поліцейської префектури) запропонував метод антропометричної реєстрації й ототожнення злочинців (бертільйонаж), розробив методи сигналітичної та метричної фотозйомки, принципи словесного портрета. Дещо пізніше виникає дактилоскопічний метод реєстрації злочинців: Вільям Гершель (1877 р.), Генрі Фолдс (1879—1880 рр.), Френсіс Гальтон, Едвард Генрі та ін.
Розвитку криміналістики сприяли праці Г. Гросса, Р. Рейса, А. Вейнгарта, Ничефоро, С. Оттоленги та багатьох інших, які досліджували засоби і методи збирання доказів, особливості розслідування злочинів. Так, Г. Гросс започаткував термін «криміналістика» і розкрив його зміст у своїх працях «Керівництво для судових слідчих, чинів жандармерії та поліції» (1892) і «Керівництво для судових слідчих як система криміналістики» (1898).
Важливим напрямом розвитку криміналістики є розробка методів дослідження речових доказів. Першою криміналістичною установою в Росії була судово-фотографічна лабораторія Є. Ф. Буринського (1889). У 1892 р. вчений був нагороджений Академією наук премією ім. М. В. Ломоносова за відкриття у галузі судово-дослідницької фотографії. Фундаментальна праця Є. Ф. Буринського «Судова експертиза документів» (1903) є актуальною й нині.
На початку ХХ ст. виходить друком ряд праць М. С. Бокаріуса: «Судово-медичні мікроскопічні та мікрохімічні дослідження речових доказів» (1910), «Короткий курс судової медицини» (1911), «Судова медицина у викладі для юристів» (1915). Протягом життя М. С. Бокаріус провів велику кількість судово-медичних і криміналістичних експертиз, зробив розтин понад 3000 трупів, а також до 5000 досліджень речових доказів. Головними науковими працями М. С. Бокаріуса є «Довідковий підручний альбом для працівників карного розшуку і міліції при складанні словесного портрета» (1924), «Початковий зовнішній огляд трупа на місці події або виявленні його» (1929), «Судова медицина для медиків і юристів» у двох частинах (1930). У 1925 р. Уряд УРСР присвоїв М. С. Бокаріусу почесне звання Заслуженого професора.
На початку ХХ ст. виходить друком ряд фундаментальних праць з криміналістики: П. С. Семеновський «Дактилоскопія як метод реєстрації» (1923), М. П. Макаренко «Техніка розслідування злочинів» (1925), С. М. Потапов «Судова фотографія» (1926). У цей же час виходить друком перший вітчизняний підручник з криміналістики І. М. Якiмова «Криміналістика. Керівництво по кримінальній техніці і тактиці» (1925).
У 1935—1936 рр. у Москві видано систематизований підручник з криміналістики, в який увійшли кримінальна техніка, тактика і методика розслідування, а у 1938—1939 рр. цей підручник був перевиданий.
У 1940—1960 рр. здійснюється формування ряду криміналістичних теорій і вчень. Так, у 1940 р. видані монографія А. І. Вінберга «Криміналістична експертиза письма»; у 1946 р. — брошура С. М. Потапова «Вступ до криміналістики»; у 1947 р. — праця Б. І. Шевченко «Наукові основи трасології»; у 1949 р. — книга М. В. Терзієва «Вступ до криміналістичного дослідження документів»; 1955 р. — праця М. О. Селіванова «Судово-оперативна фотографія»; 1956 р. — книга С. Д. Кустановича «Судова балістика»; 1958 р. — монографія Р. С. Бєлкіна «Теорія і практика слідчого експерименту»; 1965 р. — монографія Я. Пещака «Слідчі версії» та ін.
У 1960—1980 рр. починається інтенсивний розвиток теорії криміналістичної тактики (Р. С. Бєлкін, О. М. Васильєв, А. В. Дулов, В. О. Коновалова, М. І. Порубов, А. Р. Ратинов), наукових основ судової експертизи (Л. Ю. Ароцкер, О. Р. Шляхов, О. О. Ейсман). З 60-х років починається розробка методологічних проблем криміналістики, що знайшло відображення у виданих працях: С. П. Митричева «Теоретичні основи радянської криміналістики» (1965); Р. С. Бєлкіна і А. І. Вінберга «Криміналістика і доказування» (1969); О. М. Васильєва і М. П. Яблокова «Предмет, система і теоретичні основи криміналістики» (1984); Р. С. Бєлкіна «Криміналістика: проблеми, тенденції, перспективи» у двох частинах (1987, 1988) та ін. У 1970 р. проходить дискусія про предмет криміналістики (м. Свердловськ).
Великим досягненням криміналістичної наукової думки є видання Р. С. Бєлкіним «Курсу криміналістики в 3-х томах» (1997 р., Росія).
§ 2. Сучасний стан криміналістики в Україні
Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.
Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.
За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.
На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (з 1995 р.); Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 р.); Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 1995 р.); Харківському центрі вивчення організованої злочинності (з 1998 р.), а також у науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах на місцях).
На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти, професори: Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Т. В. Варфоломеєва (член-кореспондент АПрНУ); А. Ф. Волобуєв, В. Г. Гончаренко (академік АПрНУ), В. А. Журавель, А. В. Іщенко, О. А. Кириченко, Н. І. Клименко, В. О. Коновалова (академік АПрНУ), В. С. Кузьмічов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовський, І. В. Постіка, М. В. Салтєвський, М. Я. Сегай (академік АПрНУ), В. Ю. Шепітько (член-кореспондент АПрНУ).
Лише за останні роки в Україні захищено ряд докторських дисертацій: В. Г. Лукашевич «Основи теорії професійного спілкування слідчого» (1993); Н. І. Клименко «Криміналістичні знання: природа, структура, оптимізація використання» (1993); Т. В. Варфоломеєва «Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного» (1994); В. Ю. Шепітько «Теоретичні проблеми систематизації тактичних прийомів в криміналістиці» (1996); В. С. Кузьмічов «Слідча діяльність: сутність, принципи, криміналістичні прийоми і засоби здійснення» (1996); О. А. Кириченко «Основи криміналістичної мікрології» (1996); Ю. П. Аленін «Теоретичні та практичні основи розкриття і розслідування осередків злочинів» (1997); В. А. Журавель «Теорія та методологія криміналістичного прогнозування» (2000).
§ 3. Експертні та криміналістичні установи в Україні
У 1923 р. Раднарком УРСР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них (хоча Київський інститут і Одеська лабораторія були організовані ще в 1914 р.). Ці установи були створені з метою провадження різних науково-технічних досліджень за судовими справами. Київський кабінет очолював С. М. Потапов, а згодом В. І. Фаворський. Першим директором обласного кабінету в Харкові був талановитий судовий медик і криміналіст М. С. Бокаріус, а після смерті цей заклад очолив його син М. М. Бокаріус. Для виконання поставлених завдань у складі кабінетів було передбачено створення чотирьох секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) судово-фотографічних досліджень; 3) судово-медичних макро- і мікроскопічних досліджень; 4) ідентифікації особи.
У 1925 р. кабінети були перейменовані на інститути науково-судової експертизи. На той час в інститутах діяли шість секцій: 1) хімічних і фізико-хімічних досліджень; 2) біологічних досліджень; 3) фотографічних досліджень; 4) ідентифікації особи; 5) судово-медичних досліджень; 6) кримінально-психологічних і психопатологічних досліджень.
У 1926—1927 рр. опубліковано три книги журналу «Архів кримінології та судової медицини», відповідальним редактором якого був директор Харківського інституту М. С. Бокаріус. У 1931 р. видавався журнал «Питання криміналістики та науково-судової експертизи», а в 1936 р. було видано спільний збірник Українського інституту судової політики і Харківського інституту судової експертизи «Питання кримінального процесу та техніка розслідування злочинів». У 1937 р. було надруковано збірник трьох українських інститутів науково-судової експертизи (Київського, Харківського та Одеського) «Криміналістика і науково-судова експертиза». Починаючи з 1964 р. в Україні виходить міжвідомчий збірник наукових і науково-методичних праць «Криміналістика і судова експертиза».
У роки Великої Вітчизняної війни експертну діяльність проводили в основному науково-технічні відділи (НТВ) органів міліції. Київський, Харківський та Одеський науково-дослідні інститути судових експертиз відновили свою експертну і наукову діяльність у 1943—1944 рр.
З 1946 р. директором Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз (НДІСЕ) був призначений В. П. Колмаков, який успішно керував інститутом протягом 20 років.
На сьогодні в Україні створені і функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі, а також філії в Севастополі, Полтаві, Черкасах, Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. Інститутами здійснюється науково-дослідницька та науково-методична робота. Колективи інститутів запропонували ряд нових експертних методик та методів дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації.
Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі лабораторії: судово-почеркознавчих і комп’ютерних досліджень, судово-трасологічних, судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автотехнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих, судово-фізичних і хімічних досліджень.
В Україні функціонує система експертних криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової експертизи почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні карного розшуку Росії. У 1921 р. кабінет був реорганізований у науково-технічний підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. — в науково-технічний відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні підрозділи були створені в міліції на всій території СРСР, а впродовж свого існування змінювали назви на експертно-криміналістичні управління і експертно-криміналістичні відділи.
Окрім експертних установ Міністерства юстиції України, судово-експертні та криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час провадять експертно-криміналістичні служби МВС України (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Експерти центрів проводять різні види експертиз і досліджень, беруть участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти. В експертно-криміналістичних підрозділах проводяться: 1) криміналістичні експертизи (дактилоскопічні, трасологічні, холодної зброї, почеркознавчі та ін.); 2) спеціальні експертизи (наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, харчових продуктів, волокон та волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, скла і кераміки, вибухових речовин, обставин і механізму пожеж тощо).
Розділ другий
Загальні положення криміналістичної техніки
Судова фотографія та відеозапис
Трасологія
Судова балістика
Техніко-криміналістичне дослідження документів
Криміналістичне дослідження письма
Ідентифікація людини за ознаками зовнішності
Кримінальна реєстрація
Глава 6. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТЕХНІКИ
§ 1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі
Криміналістична техніка — це важливий розділ криміналістики, що виник у результаті впровадження досягнень природничо-технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Методи фізики, хімії, біології, медицини та інших галузей знань пристосовувалися для виявлення слідів злочину та отримання інформації з метою кримiнального судочинства. Кримінальна, або поліцейська, техніка в XIX ст. заклала підґрунтя сучасної криміналістики.
Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що ускладнюють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кілька груп:
1) взяті без змін з різних технічних і природничо-технічних наук;
2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей;
3) спеціально розроблені для цілей криміналістики.
Основними формами застосування криміналістичної техніки є:
1) використання науково-технічних засобів оперативними працівниками при проведенні оперативно-розшукових заходів;
2) застосування науково-технічних засобів слідчими при проведенні слідчих дій;
3) використання науково-технічних засобів спеціалістами та експертами під час відповідних досліджень;
4) застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду.
Виділення таких форм використання криміналістичної техніки пов’язано із суб’єктом, який її застосовує.
Криміналістична техніка розвивається в трьох основних напрямах: оперативно-слідча, науково-дослідна, профілактична. Кожний з напрямів передбачає розробку не лише відповідних приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів, а й найефективніших прийомів, методів використання науково-технічних засобів.
Найскладнішим напрямом є розвиток науково-дослідної техніки, яка застосовується в основному в лабораторних умовах висококваліфікованими фахівцями. До науково-дослідної техніки належать різноманітне обладнання та апаратура, які дають змогу здійснювати дослідження в рентгенівських променях, застосовувати радіоактивні ізотопи, проводити люмінесцентний чи спектральний аналіз тощо.
Для ефективної реалізації науково-технічних засобів необхідно враховувати вимоги щодо їх застосування (принципи):
1) принцип законності використання науково-технічного засобу;
2) принцип етичності застосування науково-технічного засобу;
3) принцип науковості;
4) принцип безпеки науково-технічного засобу;
5) принцип цілісності об’єктів у незмінному вигляді;
6) принцип ефективності використання науково-технічного засобу.
Використання криміналістичної техніки є припустимим, якщо при цьому не порушуються законні права й інтереси громадян, моральні та етичні норми. Засоби і методи криміналістики повинні мати наукову основу, бути науково обґрунтованими, базуватися на вивчених об’єктивних закономірностях, а тому не можуть використовуватися в доведенні пристроїв і приладів, що засновані на невстановлених наукою явищах.
На даний час система криміналістичної техніки складається з таких основних галузей:
1) судова фотографія;
2) судова кінематографія і відеозапис;
3) трасологія;
4) судова балістика;
5) криміналістичне дослідження письма;
6) техніко-криміналістичне дослідження документів;
7) ідентифікація особи за ознаками зовнішності;
8) кримінальна реєстрація.
В основу системи криміналістичної техніки покладено предметний принцип, що відображає особливості кожної галузі.
§ 2. Правові основи використання криміналістичної техніки
Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів у боротьбі зі злочинністю визнається правомірним, якщо воно прямо передбачено законом (або іншими нормативними актами), або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. Загальні правові основи використання технічних засобів визначаються ст. 2 КПК, яка регламентує завдання кримінального судочинства. У ст. 22 КПК визначається, що прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи. Для виконання таких завдань необхідно використовувати всі передбачені законом засоби, у тому числі технічні.
У кримінально-процесуальному законодавстві відсутня спеціальна норма, за якою б визначались правові основи застосування криміналістичної техніки. У статтях 79, 85, 851, 852, 191, 194, 195 КПК визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. У ст. 871 КПК передбачено процедуру фіксування судового процесу технічними засобами. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.
Статті 75 і 76 КПК регламентують порядок призначення експертизи і, зокрема, вказують, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Для того щоб використання науково-технічних засобів при розслідуванні злочинів сприяло підвищенню ефективності праці слідчого, необхідно широко використовувати допомогу спеціалістів (ст. 1281 КПК). Названі статті кримінально-процесуального законодавства є передумовами застосування спеціальних знань і технічних засобів у кримінальному судочинстві.
У літературі висловлювалася думка про необхідність перерахування в законі всіх науково-технічних засобів, прийомів і методів, що можуть бути використані при розслідуванні та розкритті злочинів. Це стосується насамперед нових науково-технічних засобів роботи з доказами, технічних засобів та прийомів, що можуть бути використані під час проведення слідчих дій. Однак у законі неможливо передбачити всі прийоми і засоби роботи з доказами через їх постійне удосконалення і відновлення. Залежно від особливостей конкретної обстановки місця події або специфіки проведення інших слідчих дій та враховуючи раціональність використання, слідчий на власний розсуд обирає відповідні технічні засоби і прийоми. Таким чином, мова може йти про ситуаційну зумовленість застосування науково-технічних засобів, технічних прийомів і методів.
Поповнення арсеналу науково-технічних засобів, що застосовуються у боротьбі зі злочинністю при здійсненні кримінально-процесуальної процедури, ставить питання про необхідність перевірки їх науковості, заборону використання антинаукових прийомів та таких, що не відповідають принципу демократичності кримінального судочинства.
При використанні технічних засобів необхідно процесуально оформити:
1) факт застосування технічних засобів і прийомів;
2) матеріали, які отримані в результаті їх застосування.
Використання криміналістичної техніки доцільно відображати в протоколі за такою схемою: де, коли, у зв’язку з чим, щодо яких об’єктів, ким, для чого і що застосовано, що і як саме виявлено або отримано в результаті застосування технічних засобів. У протоколі обов’язково зазначається, що перед застосуванням технічних засобів про це були сповіщені особи, які беруть участь у проведенні слідчої дії.
Існують певні вимоги, що забезпечують доказове значення результатів застосування науково-технічних засобів. При оформленні матеріалів, які отримані у результаті застосування криміналістичної техніки, необхідно:
1) показати зв’язок між виявленими технічними засобами, фактами та проведеною слідчою дією;
2) додатки повинні бути засвідчені підписами учасників слідчої дії;
3) додатки повинні мати технічні засоби захисту від фальсифікації об’єктів;
4) додатки до протоколу повинні містити стислі пояснювальні написи.
§ 3. Техніко-криміналістична оснащеність органів досудового слідства
Криміналістична техніка використовується при проведенні слідчих дій для вивчення та фіксації матеріальної обстановки злочину, виявлення, фіксації, вилучення і збереження доказів, їх попереднього дослідження, а також при підготовці об’єктів для експертизи. Науково-технічні засоби можуть застосовуватися окремо або в комплектах. Спеціальні комплекти науково-технічних засобів розроблені у вигляді слідчих валіз, портфелів, оперативних сумок тощо. Слідча валіза (портфель, сумка) — це комплект техніко-криміналістичних та інших засобів (приладів, інструментів, матеріалів) для роботи з доказами під час проведення огляду та інших слідчих дій.
На практиці слідчі набори бувають трьох типів: універсальні (призначені для вирішення різноманітних завдань), спеціалізовані (для роботи експерта-криміналіста, працівника ДАІ, спеціаліста-вибухотехніка та ін.) і набори із змінним змістом (формуються безпосередньо перед проведенням певної слідчої дії). Останнім часом в Україні розпочато розробку комплектів науково-технічних засобів вузької спрямованості: комплект пошукових засобів слідчого (набір-пошук); комплект науково-технічних засобів огляду місця дорожньо-транспортної події; комплект науково-технічних засобів для огляду місця пожежі (набір-пожежа); комплект науково-технічних засобів для огляду вибухових пристроїв і місця вибуху (набір-вибух); комплект науково-технічних засобів для роботи з мікрооб’єктами (набір-мікро); комплект науково-технічних засобів для роботи зі слідами рук (дактилоскопічний набір); комплект слідчого для огляду документів; оперативний одорологічний комплект.
Поняттю універсального набору відповідає комплект для слідчого, який складається з двох основних частин: слідчої валізи і фотонабору. Фотонабір, що розміщений у шкіряній сумці з наплечним ременем складається з малоформатного дзеркального фотоапарата (наприклад, «Зеніт»), електронної лампи спалаху, фотоелектричного експонометра, жовтого світлофільтру (ЖС-17), подовжувальних кілець (застосовуються при великомасштабній зйомці), двох касет, масштабної лінійки та цифрових таблиць (для позначення найважливіших деталей обстановки, що фотографуються).
Поширеним у практичній діяльності органів прокуратури є універсальний переносний криміналістичний комплект слідчого (рис. 1), який за своєю структурою складається з семи розділів:
1) пошукове приладдя (щуп для м’яких меблів і невеликих ємкостей із сипучими, грузлими речовинами і рідинами; набір деталей, з яких збираються щуп для щільного ґрунту та щуп для пошуку в сипучих і рідких середовищах; приладдя (насадка на щуп) для збирання проб ґрунту; магнітний шукач (підіймач); викрутка-індикатор напруги «ІО-500»);
2) вимірювальне приладдя (лінійка масштабна (довідкова); лінійка візирна; рулетка велика 10-метрова; рулетка мала 2-метрова; розсувний трикутник із транспортиром; циркуль-вимірювач; штангенциркуль; планшет із компасом);
3) інструменти (пасатижі комбіновані, ножиці, викрутка, ніж складаний, пінцет, алмазний склоріз);
4) засоби для виявлення невидимих і слабовидимих слідів (акумуляторний електричний ліхтар «ФКА-10», лупи 3,5х та 7х; йодна трубка в пластмасовому футлярі, набір дактилоскопічних порошків (оксид кобальту, двуокис титану, порошок відновленого воднем заліза, порошок карбонільного заліза), дактилоскопічна щіточка із синтетичних волокон, пензель магнітний, пенал із засобами для попереднього визначення крові);
5) засоби фіксації та вилучення слідів (силіконові пасти у тубах одноразового використання (пасти «К», «У-4»), каталізатори до силіконових паст у скляних флаконах із крапельницею (каталізатор № 18 для пасти «К», каталізатор № 21 для пасти «У-4»), пластмасова платівка і металева лопатка для приготування силіконового компаунду; скальпель; гіпс у поліетиленовому пакеті; коробка пластмасова, у якій знаходиться гіпс, що використовується для приготування гіпсової пасти; ложка пластмасова; дакрил у поліетиленовому пакеті; флакони для розчину синтетичних смол та ін.; пульверизатор із гумовою грушею; універсальний розприскуючий пристрій; дактилоскопічна плівка — світла і темна);
6) засоби для дактилоскопіювання трупів і живих осіб (друкарська фарба в тюбику, платівка скляна для нанесення фарби, дактилоскопічний валик, пристрій для розгинання пальців рук трупа);
7) папка з креслярським приладдям (лінійка масштабна; лінійка візирна; розсувний трикутник; планшет; циркуль-вимірювач; каталог кольорів).
Комплекти науково-технічних засобів вузької спрямованості мають інше наповнення. Так, комплект науково-технічних засобів для роботи зі слідами рук (дактилоскопічний набір) призначений для виявлення, фіксації, попереднього дослідження й вилучення слідів рук на місці події (під час проведення слідчих дій), а також для дактилоскопіювання живих осіб і трупів. Габаритні розміри набору 500 х 400 х 180 мм, маса не більш ніж 6 кг. До комплектації набору входять: щіточки магнітна та флейцева, порошки дактилоскопічні магнітні й немагнітні, хімічні реактиви для виявлення слідів рук (алоксан, нінгідрин, малахітова зелень, азотнокисле срібло та ін.), йодна трубка, ліхтар електричний акумуляторний, дактилоплівки (темні та світлі), валик дактилоскопічний, фарба друкарська, скельце предметне, подушечка та ложка для дактилоскопіювання, рукавички гумові, пінцет анатомічний, пристрій для розгинання пальців трупа, ножиці, скальпель, лупи вимірювальна і криміналістична, дактилокарти, лінійки масштабна і вимірювальна, олівці кольорові, олівець графітовий, склограф, ручка кулькова, ластик, конверти, папір, голка швейна, нитки, етикетки для речових доказів.
Портативний набір «Молекула» призначений для роботи з мікрооб’єктами на місці події. Його габаритні розміри 205 х 90 х 50 мм, маса — 0,8 кг. До комплекту набору входять: лупа 4-складна, пробірки з пробкою, піпетка, липка стрічка, щіточка, шкребок, лопатка-шпатель, зонд штиковий, пінцети прямий і вигнутий, ножиці манікюрні, скельця предметне та предметне із заглибленням, пакети поліетиленові з замком, шкребок вигнутий.
Пересувна криміналістична лабораторія (ПКЛ) — автомобіль спеціального призначення (як правило, мікроавтобус) із розміщеним у його кузові комплексом приладів і апаратів, різними криміналістичними комплектами для провадження досліджень на місці події. Широкого вжитку набули ПКЛ, створені на базі різних моделей автомобілів «РАФ», «УАЗ», «Газель». Останнім часом використовуються автомобілі імпортного виробництва високої прохідності (наприклад, «Mazda»).
Основними завданнями ПКЛ є: 1) своєчасне транспортування науково-технічних засобів до місця провадження слідчої дії; 2) забезпечення виїзду учасників слідчої дії на місце її проведення; 3) використання приміщення ПКЛ для провадження процесуальних дій із застосуванням техніко-криміналістичних методів, фіксації їх ходу і результатів; 4) проведення попередніх досліджень предметів, документів, слідів.
ПКЛ оснащена технічними засобами, які умовно поділяються на сім відділів: 1) електротехнічне устаткування; 2) засоби зв’язку і сигналізації; 3) засоби для виявлення, фіксації, вилучення і попереднього дослідження доказів; 4) фотовідділ; 5) протипожежні засоби й інструменти; 6) допоміжні технічні засоби; 7) спецодяг і санітарні засоби.
Типова ПКЛ містить такі комплекти науково-технічних засобів: комплект пошукових засобів; комплект для роботи зі слідами; комплект для роботи з мікрочастинами; комплект для огляду і дослідження документів; комплект для роботи з трупом; фотокомплекти; комплект відеоапаратури; комплект освітлювальної апаратури; набір інструментів; набір пакувальних засобів; комплект засобів сигналізації та зв’язку; комплект засобів забезпечення безпеки; комплект допоміжних засобів.
§ 4. Технічні засоби профілактики
Криміналістична техніка має велике значення в попередженні злочинів. Розробка спеціальних захисних науково-технічних засобів та методів попередження злочинності є завданням криміналістичної науки.
Технічні засоби профілактики розробляються на підставі вивчення та узагальнення слідчої, оперативно-розшукової та експертної практики, виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів. Важливим є вивчення типових способів вчинення певних видів злочинів з метою розробки науково-технічних засобів протидії злочинності.
Відмінність технічних засобів профілактики від інших криміналістичних засобів полягає в тому, що вони застосовуються до виникнення злочинного діяння. Використання таких засобів і методів має превентивний характер. Вони перешкоджають вчиненню злочину або допомагають його виявленню.
Розвиток технічних засобів попередження злочинів має такі основні напрями:
1) удосконалення захисту документів від підробок (розробка бланків різних типів документів; запропонування певних реквізитів документів; нанесення спеціальних захисних сіток; застосування поліграфічних особливостей виготовлення документів; використання спеціальних захисних чорнил чи відбитків печаток тощо);
2) розробка профілактичних приладів і пристроїв (наприклад, пристроїв охоронної сигналізації; електронних контролерів; приладів спостереження в нічний час; відеоспостереження важливих об’єктів; пристроїв різних конструкцій проти викрадення автомобілів; хімічних засобів захисту тощо).
Злочинець під час взаємодії з такими приладами та пристроями залишає на місці події додаткові сліди. До науково-технічних засобів попередження злочинів належать також засоби фіксації правопорушника на місці вчинення злочину. Це, насамперед, різноманітні хімічні пастки — спеціальні хімічні сполуки, що використовуються в профiлактичній і оперативно-розшуковій діяльності для штучного слідоутворення. Потрапляючи на об’єкт, деякі спецсполуки викликають появу яскраво забарвлених слiдів, що погано змиваються, або люмінесценцію в ультрафіолетових променях. Розрізняють хімічні пастки активні (поєднання спецсполуки із пристроями викиду) і пасивні (слiдоутворення відбувається під час контактних взаємодій). В оперативно-розшуковій діяльності використовуються хiмічні пастки «Купіль», «Катапульта» та уніфікована багаторазова хімічна пастка «Керн».
Технічні засоби профілактики тісно пов’язані з організаційними заходами запобіжного характеру. Це стосується порядку реєстрації документів, процедури видачі дозволів, наявності спеціальних правил обліку певних видів документів (наприклад, нотаріальних), певного порядку продажу вогнепальної чи холодної мисливської зброї та її обліку тощо.
|