4. Порядок прийняття та внесення змін до Конституції України.
3 метою забезпечення стабільності конституційного устрою Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, що відрізняється від внесення змін до поточного законодавства.
Стаття 154 Конституції визначає коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надана можливість ставити питання про зміну положень Конституції України. Це Президент України і не менш як третина народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Тільки вони можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України на розгляд Верховної Ради України. Це пояснюється тим, що саме ці суб'єкти безпосередньо представляють український народ. Нагадаю, що для внесення звичайного законопроекту на розгляд Верховної Ради України чинною Конституцією передбачене набагато ширше коло суб'єктів, яке включає Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів та Національний банк України.
Конституційна ініціатива про внесення змін до Конституції України оформлюється у вигляді законопроекту. Законопроект має бути поданим у відповідності з Регламентом Верховної Ради України в письмовій формі, з супровідною запискою, що містить обгрунтування необхідності розробки та прийняття закону, а також, у необхідних випадках, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і впровадженням закону, іншими матеріалами й додатками. Якщо вказані вимоги не виконані, законопроект може бути поверненим Верховною Радою його ініціаторові.
Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін до Конституції України, надання цього права тільки Президентові й не менш ніж третині конституційного складу Верховної Ради, а також передбачення певної чіткої процедури здійснення цього права є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції й обгрунтованості вимог внесення змін до неї.
Конституція України встановлює, що Законопроект про внесення змін до Конституції має бути обов'язково попередньо схвалений більшістю конституційного складу Верховної Ради. Отже, для схвалення законопроекту необхідна більшість голосів загальної кількості народних депутатів, тобто кількості депутатів, обраних до Верховної Ради. Із цієї кількості виключаються депутати, повноваження яких припинені у встановленому законом порядку, а також депутати, що вибули зі складу Верховної Ради на момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради.
Усе сказане стосується розділів II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», IV «Верховна Рада України», V «Президент України», VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», VII «Прокуратура», VIII «Правосуддя», IX «Територіальний устрій України», Х «Автономна Республіка Крим», XI «Місцеве самоврядування», XII «Конституційний Суд України», XIV «Прикінцеві положення», XV «Перехідні положення».
Після внесення до Верховної Ради законопроекту про зміни норм цих розділів процес його розгляду і прийняття можна умовно поділити на два етапи. На першому законопроект обговорюється і схвалюється більшістю конституційного складу Верховної Ради, а на другому вже схвалений законопроект на наступній черговій сесії може бути прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради. Нагадаю лише, що чергові сесії Верховної Ради України відбуваються двічі на рік.
Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою і щодо якого закон так і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради повторно не раніше ніж через рік із дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Таким чином Конституція забороняє повторне подання до Верховної Ради одного й того самого законопроекту про внесення змін до неї, якщо він уже розглядався Верховною Радою і був відхилений, раніше ніж через рік із дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.
Конституцією України також передбачено, що Верховна Рада протягом усього строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України, тобто протягом чотирьох років роботи Верховної Ради можлива тільки одноразова зміна тієї чи іншої статті Конституції, окремого її положення.
Із цього загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки. Вони стосуються можливості внесення змін до розділів І «Загальні засади», ІІІ «Вибори. Референдум» та XIII «Внесення змін до Конституції України». По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до цих розділів є Президент України або не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради України. По-друге, законопроект про внесення змін у ці розділи Конституції України подається до Верховної Ради України і приймається не менш як двома третинами її конституційного складу. І, по-третє, він затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України, і тільки після цього вводиться в дію. Таким чином, Конституція України передбачає ускладнений порядок для внесення змін у ті розділи, що становлять її фундаментальну основу.
Конституція України встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII з одного й того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Конституція України не може бути змінена, якщо ці зміни:
1) передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення підкреслює те значення, яке надається правам і свободам людини й громадянина в правовій державі;
2) спрямовані на ліквідацію незалежності України. Такі зміни суперечили б загальним засадам Конституції України, ст. 1 якої проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою;
3) спрямовані на порушення територіальної цілісності України. Такі зміни суперечать ст. 2 Конституції України, за якою територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану. Надзвичайний стан — це особливий правовий режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян при стихійних лихах, аваріях і катастрофах, епідеміях і епізоотіях, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.
Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України.
Останній повинен сформулювати мотивований висновок щодо конституційності змісту законопроекту та можливості його розгляду Верховною Радою.
Висновок Конституційного Суду є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.
Розробка і прийняття нової Конституції України спричинені якісними змінами, що сталися в державному й суспільному житті нашої країни. Зрозуміло, що введення Конституції в дію ще не вирішує проблеми втілення в життя всього того нового, що вона проголошує і закріплює. Але як Основний Закон нашої держави Конституція є тим орієнтиром, у відповідності з яким мають ухвалюватися інші нормативно-правові акти, загалом функціонувати правова система країни (нагадаю, що правова система охоплює сукупність усіх правових явищ, а також державних і недержавних органів та організацій, діяльність яких пов'язана зі створенням, реалізацією і охороною права).
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, тобто для їхнього фактичного втілення в поведінці будь-яких суб'єктів не потрібні їх дублювання і конкретизація іншими нормативними актами. Вони безпосередньо можуть використовуватись усіма, а держава гарантує можливість звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
З усього сказаного й випливає значення регламентації порядку введення Конституції в дію. Саме з моменту набуття Конституцією чинності вона стає Основним Законом держави й суспільства, саме з цього моменту виникають конституційні (найголовніші) права, свободи та обов'язки тощо.
Конституція України набуває чинності з дня її прийняття (ст. 160 Конституції). Це практично означає, що набуття Конституцією чинності збігається з днем її прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 p. Доцільно зразу ж зазначити, що порядок набрання чинності Конституцією є дещо специфічним порівняно з введенням у дію інших законів. Так, ст. 94 Конституції України передбачає, що закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Конституція ж незалежної України, з огляду на надзвичайну важливість цього акта, була введена в дію до її офіційного оприлюднення, в порядку, що передбачений Конституцією України.
Зволікання з офіційним опублікуванням Конституції України, яке відбулося через певний час після її прийняття і набрання чинності, було викликане необхідністю відпрацювання чіткої конституційної мови, правопису й лексики, юридичної термінології, внесення редакційних та інших технічних змін і доповнень за цілковитої незмінності юридичного змісту, прийнятого 28 червня 1996 p.
Текст Конституції України був офіційно оприлюднений у відповідності з Законом України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію». Його головними положеннями є: ствердження факту прийняття Конституції України; визнання такою, що втратила чинність, Конституції (Основного Закону) України від 20 квітня 1978 p. з наступними змінами й доповненнями; визнання таким, що втратив чинність, Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України».
Стаття 161 Конституції проголошує, що день прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України. Це зумовлено величезним історичним значенням Конституції України для українського державотворення і для здійснення на цій основі українським народом права на самовизначення, забезпечення прав і свобод людини, громадської злагоди й безпеки, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави в Україні. Саме тому вказане конституційне положення зобов'язує державу офіційно визнавати цей день як визначну подію в житті українського народу і щорічно вживати відповідних заходів щодо організації святкування.
|