|
|
Скачати 258.85 Kb.
|
|
http://zakon.at.ua/ КОНСТИТУЦІЯ - ЯК ЗАХИСТ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ ГРОМАДЯН (курсова робота) Вступ 28 червня 1996 року вжитті Українського народу й Української держави сталася історична подія – в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного процесу була прийнята Нова Конституція України. Ця подія ознаменувала завершення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України. Нова Конституція враховує досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практики конституційного будівництва. Вона є втіленням національної ідеї і відображенням ментальності народу, доказом здатності української націй як політичної і етнічної спільноти, до державотворення і правотворчості.1 Відомий український історик і політолог І.П.Лисяк-Рудницький, приділяючи велику увагу політичним аспектам національного відродження, продовжуючи традиції державницького аналізу, вважав, що свобода українців як нації можлива лише в рамках правової держави. Конституція 1996 року є і програмою подальшого розвитку України у політичному, економічному, соціальному, культурному відношеннях і документом для входження України до Європейського і світового співтовариства як рівноправного і повноправного суб’єкта. Конституція – це закон, який розв’язує засадові питання державного життя, закладає правові підвалини суспільного буття й має найвищу юридичну силу в країні.2 Нова Конституція України є якісно новим політичним і правовим актом за змістом та формою. 1 Політологічний енциклопедичний словник (за ред. Ю.Шемшученка, В.Бабкіна) – К.: Генеза, 1997, с.184 2 Політологічний енциклопедичний словник с.167 Вона охопила своїм регулюванням значно ширше коло суспільних відносин порівняно з попередньою Конституцією 1978 року, згідно якої суверенність України, наприклад, практично була декларативною. Зберігаючи за собою право вільного виходу з Союзу і не передбачаючи механізму такого виходу, проголошення суверенітету свідчило про формальність конституційних положень1. Стаття 1 Конституції України 1996 року проголошує: “Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава”.2 Положення статті 1 мають відповідне закріплення і розвиток наступних статтях і розділах Конституції. Регулюючи надзвичайно широке коло суспільних відносин в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах, Конституція закріпила якісно новий статус особи-людини і громадянина, держави і суспільства, органів державної влади і місцевого самоврядування. Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває конституція, чому саме її прийняттям обумовлені становлення держави, її належність до сім’ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин? Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні – результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави. Нині головним завданням, усіх органів державної влади й місцевого самоврядування, всього суспільства в цілому і кожної людини, кожного громадянина є забезпечення найшвидшого, найповнішого і найточнішого приведення Конституції в дію, її реалізація, виконання. 1 Політологічний енциклопедичний словник (за ред. Ю.Шемшученка, В.Бабкіна) – К.: Генеза, 1997, с.184 2 Конституція України – К.: Наукова думка. 1996. ст. 1 Конституція має сприяти насамперед забезпеченню прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцненню громадянської злагоди на землі України, розвитку і зміцненню демократичної, соціальної правової держави та вирішенню корінних питань розвитку і функціонування суспільства і держави.1 Найбільш вагомим аргументом забезпечення втілення в життя даної мети – є чітка злагодженість в роботі механізму державної влади в Україні. Сьогодні Україна переживає кризу й передусім кризу управління. Розлад у всіх сферах – економічній, духовній, соціальній, моральній – є похідною кризи влади. На жаль, влада в Україні виявляє неспроможність провести будь-які соціально-корисні реформи, встановити і підтримувати порядок у державі. А в умовах деградації системи влади всі без винятку державні дії перетворюються на загрозу національній безпеці, а також на фактори катастрофічного руйнування суспільства.2 Тому питання про владу в Україні сьогодні та про її конституційно-правове регулювання є надзвичайно актуальним. З цих позицій предметом дослідження даної дипломної роботи і обрано питання конституційного механізму організації і здійснення державної влади в Україні. Об’єктом дипломного дослідження є правові норми, насамперед норми конституції, які закріплюють механізм державної влади в Україні. Метою дипломного дослідження є проведення теоретичного аналізу конституційного механізму організації і діяльності органів зіконодавчої, виконавчої та судової влади в Україні. Виходячи з цього ми намагалися вирішити такі конкретні завдвння:
1 Нова Конституція України (за ред. В.Погорілка) – К.: Наукова думка. 1998. ст. 7 2 Марчук Є. – П’ять років Української трагедії – К.: християнсько-народний союз – 1999
Структура дипломної роботи визначається змістом досліджуваних проблем і спрямуванням на досягнення поставленої мети. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. І. Державний влада як об’єкт конституційно-правового регулювання Однією з найважливіших складових конституційного права завжди були питання організації державної влади. Поняття “держава”, “державна влада” складні. В різні часи ці поняття трактувалися неоднаково, а в радянські часи підручники з державного права взагалі уникали розкриття сутності цих понять. Та що ж таке “держава”, “державна влада”? За давньою традицією “держава”, “державна влада” знаходиться в епіцентрі політичної думки. Для підтвердження такого міркування згадаймо, хоча б побіжно, назви окремих політичних праць: “Держава” Платона; “Князь” Н.Макіавеллі; “Походження сім’ї, приватної власності і держави” Ф.Енгельса; “Про межі діяльності держави” В.Гумбольта; “Державність і анархія” М.Бакуніна; “Держава і революція” В.Ленін та інші. Тож не дивно, мабуть, що існує різне трактування поняття “держава”, “державна влада”. Серед цих трактувань виділимо хоча б такі:
і т.д. Звідси очевидно і складність дати коротке і стисле визначення. Не дивно, що колись якийсь Ф.Бастіа обіцяв один мільйон луідорів за таке визначення.1 В сучасному розумінні держава – це складна багатофункціональна цілісність, що характеризується найвищою концентрованістю влади і найбільшою здатністю вирішувати суспільні проблеми. Але держава не може підпорядковувати своїй владі все суспільство. Хоча спроби побудувати авторитарну чи тоталітарну державу неодноразово мали і, мабуть, ще матимуть місце у світовій історії. 1 Див: Арцишевський Р. – Людина і суспільство – К, 1992. – с. Звідси постає найскладніше питання: як суспільство може врівноважити силу державної влади, жити і розвиватися поза цією владою? Вирішення цього питання забезпечується на основі створення у суспільстві інших, альтернативних недержавних організацій, партій, профспілок та інші, які беруть на себе функцію регулювання відносин, вирішення і захисту групових та особистих інтересів. Тим самим досягається взаємний контроль і взаємне обмежування державних і позадержавних органів. Держава і суспільство, що побудовані на демократичних засадах виступають як рівноправні партнери.1 Політика – багатовимірне соціальне явище. Історично рухлива політична діяльність, що перебуває у розвитку, сфера політичного життя справляють суттєвий, нерідко вирішальний вплив на багато інших сфер життя суспільства. В процесі суспільного розвитку змінюються суб’єкти політичних відносин, функції політики, форми політичного устрою і правління, характер політичних відносин, ідеологій, організацій і т.д. Однак з моменту виникнення впродовж усього історичного розвитку для політики незмінною залишалась одна фундаментальна проблема – проблема влади, її сутність, джерела, способи здійснення. Загально визнано, що основне питання політики – це питання про владу, а поняття “влада” – центральна категорія всієї політичної думки. Влада є однією з першооснов в існуванні людського суспільства, різних його сфер: економічної, політичної, духовної. Фундаментальність і багатовимірність влади зумовлює безліч різних інтерпретацій її природи як особливого типу відносин між людьми (покори і підпорядкування); здатності до цілеспрямованої діяльності; особливий психічний акт – прагнення влади; спосіб регуляції групової поведінки й соціального управління. Владу досить часто трактують як один із різновидів управління суспільством, вона пов’язана з виявом волі й силовим задоволенням інтересів соціальних 1 Арцишевський Р. Вказана робота. – С суб’єктів. Тому нерідко знаходимо таке визначення влади: “організована сила, яка забезпечує можливості для певної соціальної спільності підкоряти своїй волі підвладних, вдаючись до різних методів, в тому числі й до методу примусу, насильства”.1 У структурі владі завжди є суб’єкт і об’єкт. Суб’єкт влади – активне, спрямовуюче владне начало. Реальними суб’єктами влади можуть бути і окремі індивіди, політичні організації, соціальні суб’єкти, народ загалом. Об’єктом влади також є всі суб’єкти соціальних відносин. З погляду влади, взаємодія суб’єкта й об’єкта характеризується тим, що вона асиметрична, домінує воля суб’єкта. Тому влада – це цілеспрямований вплив тих, хто має владу, на об’єкт влади. Слід зазначити, що владні відносини виявляються лише в тому разі, якщо суб’єкт і об’єкт перебувають у відносинах панування і підкорення. В аспекті взаємовідносини суб’єкта і об’єкта влади суттєвим моментом є відчуження від влади. Влада завжди грунтується на тому, що від об’єкта влади відчужують (законно чи іншими способами), забирають владні функції, якими наділяють або які присвоює собі суб’єкт влади. Історично ступінь відчуження влади й характер ставлення об’єкта влади до суб’єкта неоднакові. Про ступінь і особливості відчуження свідчать форми правління й державного устрою. Ставлення об’єкта до суб’єкта розкривається через стан суспільства. Які ж можуть бути вихідні положення в процесі розкриття сутності державної влади, виходячи із змісту Конституції України? На наш погляд, для виявлення згаданих положень потрібно з’ясувати такі питання:
1 Див: Волков В. Людина і світ. – К: Феміна, 1995 – с. 132
Розкриття змісту цих питань дають змогу визначити основні елементи, складові державної влади в Україні, які в своїй сукупності і допоможуть сформулювати саме визначення цього конституційно-правового інституту. Передусім в демократичних країнах, до яких, згідно з ст. 1 Конституції України, належить і наша країна, державна влада повинна бути леґітимною, тобто здатною досягти суспільного визнання та оправдання обраного політичного курсу, прийнятих політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.1 Тому в правовій державі, якою прагне стати Україна, первинним актом утвердження державної влади завжди повинен бути закон, а єдиним джерелом утвердження державної влади – народ. Про що і гласить стаття 5 Конституції України: Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурпованим державою, її органами або посадовими особами.2 Загально відомо, що з давніх часів ідо наших днів державна влада у світі, 1 Політологічний енциклопедичний словник (за ред. Ю.Шемшученка, В.Бабкіна) – К.: Генеза, 1997, с.182 2 Конституція України – К., 1996 – Ст. 5 навіть у найдемократичніших країнах, далеко не завжди була легітимною, а її джерелом законодавчо не завжди визначався народ. Державна влада, бувало, утверджувалася завдяки революціям, переворотам тощо. Не було винятком утвердження державної влади на терені колишньої царської Росії, а після СРСР, куди входила і Україна незважаючи на пропагандистські статті колишніх конституцій СРСР та союзних республік, в тому числі й Української РСР, про належність всієї повноти державної влади спочатку Радам, а за Конституцією УРСР з 1978 року – народові. Дбаючи про демократичні принципи легітимізації державної влади, Україна ще до проголошення своєї незалежності прагнула вирішити це питання. Першорядного значення серед них набув такий політико-правовий документ як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1991 року, в якому висувалося прагнення зміцнити державну владу законним шляхом, виходячи з належності її українському народові. Декларація у розділі ІІ “Народовладдя” проголосила: “Єдиним джерелом державної влади в Україні є народ України. Народ України – це її громадяни всіх національностей”1 Дуже важливою стадією в справі легітимізації державної влади в Україні було схвалення 19 червня 1991 року Концепції нової Конституції України, у розділі І якої “Засади конституційного ладу” зазначалося, що Україна визначається як суверенна національна держава, суть якої становить влада народу України, спрямована на забезпечення і захист прав людини і громадянина. Наступним етапом у цьому процесі є прийняття Верховною Радою УРСР Акта про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. В цьому документі відзначалось: “... Верховна Рада УРСР урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави України; територія України є неподільною і недоторканою; – на території України мають чинність Конституція і Закони України”2 Декларація про державний суверенітет України. – К: Наукова думка. 1990, Акт про незалежність України – К. Накува думка, 1991 Пріоритетним в процесі легітимізації державної влади в Україні слід вважати рішення Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 року про незалежність України, яке було підтримане майже всім населенням країни. Це рішення мало вищу юридичну силу, а значить не потребувало затвердження будь-яким державним органом, що фактично надавало законної сили державній владі, яка існувала на той час в Україні. (Закон “Про Всеукраїнський і місцевий референдум” від 3.07.91р.) Але заключним і остаточним етапом легітимізації державної влади в Україні стала нова Конституція України, яку було прийнято 28 червня 1996 року Верховною Радою України. Відтак народ, представниками якого були депутати Верховної Ради України, законодавчо передав державну владу системі органів, які відповідно до Конституції, вправі її здійснювати. Причому здійснювати відповідно до принципів організації і здійснення єдиної державної влади, яка базується на визначення об’єктивно існуючих її функцій та законодавчого їх розмежування. Україна в особі її державних органів має ще прийти до цього шляхом врахування згаданих факторів, серед яких одним із основних є підвищення правосвідомості громадян, їх правової підготовки, політичної активності, можливої лише за умов докорінного покращення життя народу, а головне – утвердження у народу віри у державну владу, яку він створив і яку має підтримувати в усіх діях. Необхідною рисою влади є воля. Здійснення влади – це волевиявлення народу або інших суб’єктів влади. Очевидно, варто погодитися з тим, що влада взагалі і державна зокрема, за своєю родовою сутністю є воля, вольова сила, а по видовій ознаці – правова сила. Згадана властивість виявляється у тому, що держава повинна бути спроможна застосувати силу. Держава, а звідси і державна влада, зі слабкою волею (силою) є нежиттєздатною. Один із найвпливовіших авторитетів наукової думки ХХ століття німецький філософ, соціолог Макс Вебер вважав легітимне насильство засобом, на який опирається держава, що є відношенням панування людей над людьми. Причому поняття легітимність у веберівському розумінні означає сукупність цінностей і правил, які дають можливість досягнення згоди у владних структурах.1 Дійсну силу державної влади складають: авторитет, єдність, правова мета, організованість і дієвість, виконавчість всього державного апарату. Але історичний досвід свідчить, державний лад тим досконаліший, чим менше він звертається до сили. Сила державної влади полягає в авторитетному впливі її вольового імперативу. При цьому держава, а значить її органи уповноважені не просити, а вимагати, не умовляти, а примушувати і забороняти, зберігаючи в перспективі можливість, обов’язковість та неминучість примусу. І щодо державної влади, яка творить право, громадяни зобов’язані підкорятися. Життя держави полягає в такій погодженості волі, яка залишаючись по суті добровільною координацією, набуває форми вольової субординації (підпорядкування). Та воля держави як різновид людської волі, не безпредметна, а предметно пов’язана з етичним змістом. Саме цим визначається не просто соціально-психічне буття держави, а й духовне. У загальному вигляді зроблена спроба визначити загальне положення щодо співвідношення легітивної і державної влади. Проте ці положення не розкривають наслідки співвідношення політики і державної влади саме у конституційному праві. Таке співвідношення наочно виявляється через аналіз політико-правових суспільних відносин, властивих предметові конституційно-правового регулювання цієї галузі права. 1Політологічний енциклопедичний словник – с. 44 Відомо, що будь-які суспільні відносини, врегульовані правом, набувають в кінцевому рахунку політичного підтексту. Конституційне ж право регулює сферу відносин безпосереднього політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність цих відносин та їх суб’єктів, доцільно виходити насамперед із смислу найбільш загального об’єкта політики – державної влади. Отже, предмет конституційного права повинен включати суспільні відносини, які виникають з приводу і зв’язку із закріпленням державної влади, а також безпосередньо в процесі її організації та здійснення. Чинна Конституція України чітко окреслює всю частину суспільних відносин, які регулюються нормами конституційного права. В процесі висвітлення змісту соціально-політичних відносин, як важливої складової предмета конституційного права, безумовний інтерес становлять також відносини, що виникають у сфері власне державної владності, яка виявляється в процесі її організації та здійснення. Політичний характер суспільних відносин, своєрідне коло їх учасників, специфіка об’єктів регулювання дає підстави говорити про їх особливості. Першою особливістю цих відносин є те, що стороною (учасником) переважної більшості з них виступає Українська держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Будучи “одягненими” в правову форму, вони набувають якості конституційно-правових відносин. Друга особливість соціально-політичних відносин полягає в тому, що державно-політичні відносини виникають в ході становлення і функціонування основних інституційних форм держави і відображають її політико-територіальну організацію. Ці відносини взаємозумовлені, а їх регулювання конституційним правом може розглядатися як створення передумов для самого процесу державного владарювання. В сучасний період розбудови Української держави не можна не враховувати й те, що державна влада спирається також |
|
ПРОГРАМА ПРЕДМЕТА ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ Програму підготували: В. М. Мелецький... Конституція України визначає захист Вітчизни обов’язком громадян України, найважливішою функцією держави. Безпека людини, її життя... |
Рівень стандарту, профільний рівень ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА Конституція України визначає захист Вітчизни обов’язком громадян України, найважливішою функцією держави. Безпека людини, її життя... |
|
Конституція. Конституційна реформа План Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний... |
В Законі україни «Про міліцію» говориться, що правоохоронні органи... Інститут затримання злочинця у системі обставин, які виключають злочинні вчинки |
|
Право громадян на соціальний захист Соціальний захист – державні виплати, заходи та інше забезпечення громадян, які внаслідок незалежних від них обставин опиняються... |
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття Завдання цивільного судочинства Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту... |
|
Загрози життєво важливих інтересів громадян, держави, суспільства... ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ У РАЗІ ЗАГРОЗИ ТА ВИНИКНЕННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії... |
|
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії... |
ЗАКОН УКРАЇНИ Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії... |