|
|
Скачати 0.56 Mb.
|
РОЗДІЛ 3 СТРОКИ ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ Конституційні гарантії прав особи на свободу і особисту недоторканність та ефективність кримінального судочинства потребують суворого дотримання встановлених законом строків тримання обвинувачених під вартою та порядку їх продовження, у тому числі – у справах про організовану злочинність. Дана процедура має збалансовано забезпечувати як інтереси досудового слідства, так і права, свободи і законні інтереси особи, яка перебуває під вартою55. Проблеми процесуального порядку продовження строків тримання під вартою на сьогоднішній день недостатньо досліджені у вітчизняній кримінально-процесуальній науці. Окремі аспекти цього питання були предметом розгляду багатьох науковців-процесуалістів. Беручи до уваги, що тримання під вартою під час досудового розслідування кримінальної справи застосовується до особи, яка відповідно до принципу презумпції невинуватості ще не визнана винною у вчиненні злочину, воно повинно бути якомога коротшим і скасовуватися одразу ж, як тільки в ньому відпадає потреба. Як справедливо зазначив В.Т. Маляренко, кожне продовження строку тримання під вартою повинно бути виваженим і обережним56. Повинні бути враховані всі необхідні фактори і обставини, оскільки незаконне тримання під вартою в період досудового слідства – це велика трагедія для неї та її родини. Згідно з ч.1 ст. 156 КПК України тримання під вартою під час досудового слідства не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у цей строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи зміни запобіжного заходу на більш м’який немає, згідно з чиним законодавством двомісячний строк тримання обвинуваченого під вартою може бути продовжений, відповідно, до 4, 9, 18 місяців. Частина 1 статті І653 КПК України передбачає, що слідчий за згодою прокурора або прокурор звертається до суду з поданням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою57. Саме таку позицію зайняв Пленум Верховного Суду України, вказавши у п. 19 Постанови від 25 квітня 2003р. № 4 “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”, що це подання підлягає розгляду лише за умови, що воно згідно з ч.1 ст. 1653 КПК України погоджене з відповідним прокурором та що строки проведення досудового слідства продовжені відповідно до ст. 120 КПК України58. Таким чином, згода прокурора є додатковою гарантією дотримання закону і прав громадян при продовженні строків тримання під вартою. У зв’язку з цим критичної оцінки заслуговує позиція В.Н. Авдєєва про те, що відмова прокурора у підтриманні вказаного подання не повинна позбавляти слідчого можливості звернутися до суду за продовженням строку тримання під вартою59. Згідно з ч.1 ст. 1653 КПК у поданні зазначаються причини, у зв’язку з якими необхідно продовжити строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження цього запобіжного заходу. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях вказує на те, що особа, обвинувачена у правопорушенні, повинна завжди звільнятися до суду, крім випадків, коли держава може пред’явити “відповідні та достатні” підстави у виправдання продовженого тримання під вартою. Тому органи досудового слідства повинні наводити у поданні підстави, якими обґрунтовується необхідність продовження строку тримання під вартою60. На практиці виникає питання: якщо подання про продовження строків тримання під вартою не відповідає вимогам ч.1 ст. 1653 КПК України (відсутність посилання на обставини і факти, які підлягають дослідженню, мотивування продовження дії цього запобіжного заходу), яке рішення повинен прийняти суд? Так, О. Курило вважає, що у такому випадку суду необхідно залишити подання без задоволення або запропонувати привести його у відповідність із нормами КПК61. На мою думку, у такому разі суд повинен відмовляти у продовженні строку тримання під вартою. Чинним кримінально-процесуальним законодавством України не передбачено обов’язку слідчого чи прокурора, які звертаються з поданням до суду про продовження строку тримання під вартою, ознайомлювати з цим поданням заарештованого чи його захисника. Слід зауважити, що ст. 32 Конституції України закріплює, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею62. Європейський Суд з прав людини з цього приводу зазначив, що частина інформації, зібраної в ході слідства, не повинна розкриватися, щоб не дати можливості підозрюваному знищити докази чи підірвати судовий розгляд. Проте Суд констатував, що ця виправдана мета не може досягатися за рахунок суттєвих обмежень права захисту. Таким чином, обвинувачений має знати, які підстави покладені органами досудового слідства в обґрунтування подання про продовження строків тримання під вартою. Це буде відповідати принципу забезпечення обвинуваченому права на захист63. За ч. 2 ст. 1653 КПК України подання про продовження строку тримання під вартою повинно бути подане до суду: 1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох місяців – не пізніш як за п’ять діб до закінчення строку тримання під вартою; 2) при продовженні строку тримання під вартою до дев’яти місяців – не пізніше п’ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою; 3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців – не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою; 4) при продовженні строку тримання під вартою для ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи – не пізніш як за п’ять діб до закінчення граничного строку тримання під вартою. Проте, на практиці іноді подання про продовження строків тримання під вартою надходять до суду з порушенням вказаних строків. У зв’язку з цим виникає питання щодо правових наслідків такого порушення. На думку В. Паневіна, слід звільняти особу з-під варти й обирати до неї інший запобіжний захід64. С.М. Міщенко, С.А. Солоткий вважають, що у такому разі суд зобов’язаний реагувати окремою постановою65. Процедура розгляду судом подання про продовження строків тримання під вартою закріплена у ч.3 ст. 1653 КПК. Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, при необхідності опитує обвинуваченого, особу, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, після чого залежно від наявності до того підстав виносить постанову про продовження строку тримання під вартою за винятком випадку, передбаченого ч. 7 ст. 156 цього Кодексу або відмовляє в його продовженні66. У контексті розглядуваного питання виникає проблема особистої участі обвинуваченого у даному судовому засіданні. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003р. № 4 “Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства” зазначає, що питання про участь обвинуваченого в розгляді зазначеного подання вирішується суддею в кожному конкретному випадку з урахуванням поданих клопотань. Обвинувачений доставляється до суду, наприклад тоді, коли певні обставини можна з’ясувати тільки шляхом його опитування (стан здоров’я, обґрунтованість його заяв про неправильне ведення чи безпідставне затягування розслідування справи, наявність у нього бажання й фінансових можливостей бути звільненим під заставу тощо)67. На жаль, положення про необов’язкову участь обвинуваченого у данному судовому засіданні перенесено і до проекту КПК України (ч. 4 ст. 139). Проте, така позиція законодавця не відповідає п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у якій зазначено, що кожна людина, заарештована або затримана згідно з положеннями пункту 1, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляду упродовж розумного строку або на звільнення на початку судового розгляду68. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання. Ми пропонуємо передбачити обов’язкову участь обвинуваченого у судовому засіданні при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою, що буде відповідати принципу забезпечення права на захист обвинуваченого. Зрозуміло, що обов’язковість доставки до суду і допиту обвинуваченого може спричинити деякі проблеми, що вимагають свого вирішення. Так, через об’єктивні причини (наприклад, захворювання обвинуваченого) він не завжди може бути доставлений до суду і допитаний суддею. На думку Т.В. Клочкової, у виняткових випадках, враховуючи об’єктивні причини, суддя має право продовжити строк тримання під вартою без допиту обвинуваченого, але на час, протягом якого існують ці об’єктивні обставини – неможливість доставлення до суду69. Після того, як доставка буде можлива, суддя, допитавши обвинуваченого, приймає рішення про продовження строку тримання під вартою. До речі, КПК РФ закріплює правило, згідно з яким розгляд судом подання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою в його відсутності не допускається, за винятком випадків знаходження обвинуваченого на стаціонарній судово-психіатричній експертизі та інших обставин, що виключають можливість його доставки до суду, що має підтверджуватися відповідними документами (ч. 13 ст.109)70. До інших обставин, як роз’яснив Пленум Верховного Суду РФ в ухвалі від 5 березня 2004 р. № 1 “О применении судами норм Уголовно-процессуального кодекса Российской Федерации” у п. 13, може бути віднесено, зокрема, хворобу обвинуваченого, стихійне лихо, погані метеоумови, карантин у місці тримання під вартою. На підтвердження вказаних випадків відповідними документами суду належить розглянути таке подання у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 108 КК РФ. При цьому участь захисника у судовому засіданні є обов’язковою. Пленум Верховного Суду України у вищезазначеній постанові звернув увагу судів на обов’язковість дотримання передбаченої ч. 3 ст.1653 КПК України процедури розгляду подання слідчого чи прокурора про продовження строку тримання під вартою. Розглядаючи таке подання, суддя з’ясовує обставини, з якими закон пов’язує можливість обрання цього запобіжного заходу (ст. 148, 150, 155, 1652 КПК), а також умови, за яких продовження строку є можливим (п. 20 ст.156 КПК). Суддя, зокрема, з’ясовує, чи дійсно немає можливості закінчити розслідування справи в раніше визначені строки, або підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який, або можливості направити справу до суду в частині доведеного обвинувачення71. Європейський Суд з прав людини зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 5 Конвенції державні органи, які вирішують питання про доцільність продовження попереднього ув’язнення особи, повинні оцінити можливість застосування альтернативних запобіжних заходів (справа “Сулаоя протии Естонії”)72. За результатами розгляду подання суддя виносить постанову про продовження строку тримання під вартою чи про відмову в цьому. Дана стаття присвячена висвітленню лише окремих проблем процессуального порядку продовження строків тримання під вартою. Безумовно, порушені питання потребують удосконалення на законодавчому рівні й подальшого наукового розгляду. Висновки до розділу 3: Таким чином можна роками тримати людину в слідчому ізоляторі без передбаченої законом судової процедури і без ухвали судді. У кримінальній справі, що надійшла в суд, перебіг терміну утримання підсудного під вартою припиняється на весь час судового процесу. Якщо кримінальна справа дуже об'ємна, процес може тривати не один місяць. Крім того, суддя після кількох місяців слухання може знайти допущений у справі брак і повернути її слідчому на додаткове розслідування. Через два місяці справа знову надходить у суд, і засідання починається спочатку. При цьому немає ніяких гарантій, що через кілька місяців судового слідства суддя знову поверне справу на додаткове розслідування. І налагоджений механізм спрацює ще раз, а якщо комусь дуже хочеться, то ще й ще.... ВИСНОВКИ Проаналізувавши все викладене у моєму дослідженні, слід звернути увагу на те, що при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту нагляд прокурора не повинен допускати жодного випадку незаконного та необґрунтованого взяття під варту, оскільки це буде грубим порушенням законності, що завдає суттєвої шкоди правам, свободам та інтересам людини і громадянина. Інша справа, що закони наші не зовсім досконалі. Поділяю думку, висловлену в літературі, про те, що ніякі інші порушення законів не спричиняють людям таких моральних та фізичних страждань, як порушення, що стосуються незаконних затримань та арештів, необґрунтованого притягнення до відповідальності та засудження невинних. До того ж прокурор має вживати заходів, спрямованих на те, щоб на свободі не перебували особи, які вчинили небезпечні злочини, перш за все, рецидивісти. Якщо така особа залишатиметься на свободі, то виникнуть об'єктивні умови для вчинення нею нових злочинів. Взяття під варту – найбільш суворий захід процесуального примусу. З 2001 р., згідно з КПК України, взяття під варту як запобіжний захід застосовується, як правило, в справах про злочини, за які закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі й на строк не більше трьох років. При цьому остаточне рішення як про взяття особи під варту, так і про утримання її під вартою протягом півтора року приймає суд. Безперечно, це крок уперед, крок до гуманізації кримінально—процесуального законодавства. Проте на практиці, на жаль, виняток превалює над загальним правилом. Можливість для цього дає сам Закон, оскільки він чітко не визначив, за наявності яких саме “виняткових випадків” може бути обраний запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Тому практично діє позазаконний механізм регулювання цього питання, який ґрунтується на цілковитій залежності від суб’єктивного розсуду органу дізнання, слідчого, прокурора та суду. І, відповідно до законодавства, “у виняткових випадках”, переліку яких закон не містить, можуть взяти під варту (й утримувати під вартою до 4-х місяців) будь-яку особу, яка, наприклад, розголосила комерційну таємницю, або порушила авторське право чи право на об’єкти промислової власності, або безгосподарським способом використовувала землі, або зіпсувала ввірене їй військове майно чи вчинила інші подібні злочини невеликої тяжкості, значна частина яких є необережними або такими, що не спричиняють тих чи інших явно небезпечних наслідків. Взяття під варту як захід процесуального примусу, що має превентивний характер, по суті став досить ефективним механізмом впливу на підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Адже обрання саме такого заходу ставить підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного в скрутне становище й, між іншим, суттєво впливає на психічний стан особи. Як результат, в останні роки в Україні, за офіційними даними, утримування під вартою як запобіжний захід застосовується до 45 % осіб, які підозрюються чи звинувачуються у вчиненні злочинів, у тому числі злочинів, які не є тяжкими й особливо тяжкими. За тими самими статистичними даними, середній строк перебування під вартою заарештованих становить за останні роки від 3,82 до 4,15 місяці, тобто в середньому 4 місяці. При цьому лише в 2000 р. більш ніж 1 рік під вартою перебувало 5122 особи, із них понад 1,5 роки — 2185 осіб. Такий стан речей не можна вважати нормальним. Проблема є гострою й нагальною, тому не можна чекати, коли нарешті підготують новий Кримінально-процесуальний кодекс, який більш чітко визначатиме зазначені питання. А тому необхідно більш чіткого визначити в законодавстві загальні критерії припустимості застосування взяття під варту до підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Так, у законі слід встановити, що взяття під варту не можна застосовувати до осіб, які досягли певного (скажімо, вісімдесятирічного) віку, інвалідів першої групи або осіб, які на момент арешту мають особливо тяжкі хвороби (перелік таких хвороб мав би визначити за участю зацікавлених відомств Кабінет Міністрів України). Насамкінець зазначу, що чітке визначення підстав обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не вплине негативно на повноту, всебічність та об’єктивність досудового слідства. Навпаки, це дисциплінує працівників органів дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду, змусить їх більш відповідально ставитися як до збирання доказів у кримінальних справах, так і до прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального судочинства. Як кажуть, Закон державу держить. На підставі викладеного можна зробити висновок, що розглянуті питання щодо сутності, значення та завдань прокурорського нагляду за обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту повинні спрямовуватись на зміцнення законності і правопорядку, відповідати Конституції України, а також демократичним принципам та міжнародним стандартам із забезпечення прав і свобод людини та громадянина. |
| ТЕМАТИКА ДИПЛОМНИХ РОБІТ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ Прогнозування ймовірності банкрутства підприємства та розроблення програми запобіжних заходів |
Про затвердження районної Програми поліпшення умов тримання затриманих... Відповідно до Закону України „Про попереднє ув’язнення”, Кримінально-процесуального і Кримінально-виконавчого кодексів України, вимог... |
| ПЛАН-КОНСПЕКТ проведення заняття по функціональній підготовці з начальницьким складом ДПЧ-21 ТЕМА: 25 Організація та проведення забезпечення діяльності органів державного пожежного нагляду та техногенної інспекції (керівні... |
НАУКОВА РОБОТА ТРЕНІНГ У СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІЙ РОБОТІ З НЕПОВНОЛІТНІМИ ЗАСУДЖЕНИМИ ЗМІСТ РОЗДІЛ Особливості соціально-педагогічної роботи в пенітенціарній системі |
| УКРАЇНА ЧУДНІВСЬКА РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ... ДСТУ Б А 2-7: 2010 «Розділ інженерно-технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) у складі проектної документації об'єктів.... |
Варіанти заходів польового напрямку Організація робіт можлива по Києву і області, при завчасному повідомленні – всіх інших містах України |
| ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ І. Сутність і основні поняття валютного законодавства... Валютне законодавство України базується на принципах, які є вихідними нормативно-керівними положеннями основи механізму державного... |
«Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для... В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд... |
| НАКАЗ Програми заходів щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 рр. (накази Міністерства... |
Доктора юридичних наук, професора, завідуючої кафедри Колектив авторів: Саніахметова Н. О. — д ю н., професор (розділ 1, питання 1-3, 5, 8-Ю, 14,17-21, 23, 27, 29, 32-37, 41-69,113-132,... |