|
|
Скачати 363.43 Kb.
|
| Земельне право-одна з провідних галузей української системи права і навчальна дисципліна. На мою думку, при вивченні національного земельного права важливе має значення ознайомлення з зарубіжним досвідом зокрема правовими аспектами земельної реформи в різноманітних країнах світу. Саме про це піде мова в даному рефераті. Загальна характеристика законодавства зарубіжних країн про земельну реформу.. У законодавстві, практиці і правовій доктрині зарубіжних країн склалося кілька юридичних моделей реформування сільського господарства і земельних відносин. Перша юридична модель реформування сільського господарства, яка закріплена у законодавстві країн Східної Європи, заснована на розумінні того, що колишні ідеологічні постулати (націоналізація землі, монополія державної власності на землю, безальтернативність колективних форм господарювання, централізована система адміністративно-командного управління сільським господарством), на яких базувався раніше земельний устрій східноєвропейських країн, що з'явився у результаті повоєнної земельної реформи, несумісний із ринковою економікою. Це стало спонукальним мотивом для радикальної зміни системи землеволодіння, пов'язаної з відновленням і оновленням права приватної власності на землю, що відкрила найбільш швидкий шлях входження сільського господарства в ринкову економіку через розвиток приватних підприємницьких структур у сфері агробізнесу, заохочення різних кооперативів нових земельних власників і акціонування державних сільськогосподарських підприємств. Друга юридична модель реформування земельних відносин і соціально-економічної структури сільського господарства закріплена законодавством Китаю, що легалізувало роздачу землі селянським господарствам. Особлива цінність цього правового досвіду, що сприйняли В'єтнам, Лаос та інші країни Південно-східної Азії, полягає в тому, що незважаючи на прихильність законодавця до державної і колективної власності в сільському господарстві і заперечення будь-якої еволюції в напрямку до приватної власності на землю і приватнопідприємницької діяльності в сільському господарстві, він містить багато корисного в питаннях публічно-правового регулювання земельних відносин у рамках таких правових інститутів як державне регулювання ціноутворення, кредитування, фінансування, оподатковування сільськогосподарських товаровиробників. Третя юридична модель земельного реформування, пов'язаного зі зміною форм власності і господарювання на селі, закріплена законодавством країн Латинської Америки. Прийнята в 1961 р. Міжамериканською економічною і соціальною радою в Уругвайському місті Пунта-дель-Есте Декларація (далі Уругвайська Декларація 1961 р.) проголосила намір 19 держав проводити політику, спрямовану на «заохочення, відповідно до особливостей кожної країни, проведення програм усеосяжних земельних реформ, що ведуть до перетворення, де це необхідно, несправедливих структур і систем землеволодіння і землекористування з метою заміни латифундій і мініфундій справедливою системою землеволодіння для того, щоб за допомогою сучасного й адекватного кредитування, технічної допомоги і системи збуту і розподілу продуктів зробити землю для людини, яка її обробляє, основою економічної стабільності, фундаментом його зростаючого добробуту, гарантією свободи і гідностії». Правове оформлення цих положень програми перетворень земельної власності було здійснено виданням спеціальних нормативних правових актів про земельні реформи, що встановлюють ряд юридичне обов'язкових умов по наділенню землею безземельного селянства або через механізм примусового відчуження крупної латифундистської власності (Мексика і Перу), або через механізм освоєння (колонізації) незайнятих земель (Еквадор і Бразилія). Спеціальне законодавство ряду латиноамериканських країн рішуче змінило ставлення до питання про колективну (общинну) власність селян, яка подібна до ехідальної, яка традиційно розглядалася як безаль-тернативна форма організації земельних відносин. У руслі цього процесу розвивається, зокрема, аграрне законодавство Мексики, що виходить із необхідності модернізації сільського господарства в напрямку надання сільськогосподарським товаровиробникам широкої господарської та юридичної самостійності, відмови від мініфундизму і недопущення латифундизму, капіталізації сільського господарства, створення юридичної основи для подолання соціально-економічного відставання розвитку села. У ряді латиноамериканських країн положення про реформування земельної власності зведені в ранг конституційних норм, що забезпечують конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності. На конституційному рівні зазначені і багато інших питань реформування структури існуючої земельної власності вирішуються, зокрема, у Конституціях Бразилії (розділ 3 «Про аграрну і земельну політику і про аграрну реформу»), Перу (глава «Про власність», статті 70-73), Венесуели (статті 99-105), Мексики (ст. 27), Колумбіїст. 58) Перетворення відносин земельної власності і землекористування в країнах Центральної та Східної Європи Класичним прикладом правових змін у відносинах земельної власності у відповідності до першої юридичної моделі є Чехія і Словаччина. Конституційні норми про право власності зосереджені в розділі першому «Основні права і свободи» Хартії основних прав і свобод Чеської республіки від 16 грудня 1992 р. У ньому встановлена важлива конституційна основа для усього чеського законодавства, зокрема: для переходу до ринкового високоефективного і конкурентноспроможного на світових ринках АПК; для реституції; для трансформації сільськогосподарських виробничих кооперативів (далі — СГВК) у нові підприємницькі структури; для приватизації державних господарств. Частина перша ст. 11 Хартії основних прав і свобод, не згадуючи про землю, визначає деякі загальні положення про форми власності, що мають важливе значення для трансформації системи земельної власності і реструктуризації СГВК. «Кожний має право бути власником. Право власності усіх власників має однаковий законний зміст і захист. Спадкування гарантується». Тим самим підкреслена особлива значимість у переліку основних економічних прав і свобод такого конституційного права як право власності, що складає основу правової інфраструктури ринку. По суті законодавець формулює єдине поняття права власності, що може використовуватися як родове до усіх форм власності: до права приватної власності громадян і юридичних осіб, до права власності держави й общини (населеного пункту). У результаті на основі такого єдиного поняття права власності закріплюється однаковий правовий режим для кожної із згаданих форм власності, що не допускає привілейованого положення державної власності і власності общин стосовно приватної власності громадян і юридичних осіб. У цих умовах набуває особливого значення послідовна реалізація в законодавстві про земельну реформу конституційних приписів про те, що право власності усіх власників має однаковий законний зміст і захист. Закон Чехословаччини «Про регулювання майнових відносин стосовно землі й іншої сільськогосподарської діяльності» від 21 травня 1991 р. відмовився від традиційних для соціалізму форм земельної власності і послідовно провів принцип відновлення і оновлення права приватної власності на землю. Цей принцип обумовив неоліберальний варіант трансформації сільського господарства Чехії і Словаччини в ринкову систему на основі внутрішньої приватизації сільськогосподарських угідь виробничих фондів між членами СГВК і реприватизації конфіскованих у повоєнний період земель. Право на реституцію землі мають громадяни, що мешкають постійно на території Чехії і Словаччини і володіли цією землею. Реституція в Чехії носить широкомасштабний характер як щодо складу повернення майна, так і щодо розширення часових меж. Земельна і майнова реституція здійснюється безкоштовно і переважно в натурі. У результаті такого перерозподілу земель земельна реформа дозволила створити на базі реформованих сільськогосподарських кооперативів великі високоефективні і конкурентноспроможні кооперативи нового типу з загальною площею до 1,4 тис. га. Переважна частина таких земель закріплена за кооперативами — добровільними об'єднаннями приватних земельних «гасників, яким гарантоване право вільного вступу і виходу з кооперативу із земельним і майновим паєм. Чеський і словацький шлях формування ринкової земельної економіки можна характеризувати як тривалий процес поетапних перетворень, хід якому був даний Законом «Про землю» 1991 р., що заклав правові основи для внутрішньої приватизації сільськогосподарських земель і виробничих фондів усередині сільськогосподарських кооперативів. Внутрішня приватизація землі за змістом зазначеного Закону означає відновлення права власності членів сільськогосподарських виробничих кооперативів на земельні ділянки, що були передані ними в користування сільськогосподарському кооперативу. У зв'язку з цим передбачається поновлення виплат по земельному паю. З досвіду ФРН і Австрії планується ввести виплати в розмірі 1—2 % державної ціни землі за кожний гектар внесеної в кооперативне користування землі. Впритул до ідеї трансформації земельного устрою, заснованого колись на постулатах націоналізації землі, одержавленні сільськогосподарського кооперативного сектора, підійшло земельне законодавство Болгарії першої половини 90-х років. Його головна стратегія полягає в тому, щоб забезпечити вільний вихід кооперованих селян із колективних і державних господарств, повернути землю її попереднім власникам або їх спадкоємцям. Оцінюючи нову Конституцію Болгарії як найважливіше джерело земельного права, треба насамперед відзначити його послідовну спрямованість на формування ринкової економіки, заохочення ділової ініціативи, здорової конкуренції. А це означає відмову від ряду традиційних уявлень, відповідно до яких право земельної власності абсолютне, а влада власника на належну йому земельну ділянку безмежна. На основі нового підходу до визначення поняття права власності болгарський законодавець формулює конституційне правило про те, що право власності не може здійснюватися на шкоду суспільному інтересу. У зв'язку з цим надзвичайно важливі конституційні норми, що спрямовані на те, щоб не припустити монополізації господарської діяльності, нелояльної конкуренції, порушень прав споживачів. Після прийняття нової редакції Конституції в Болгарії чітко проявилася тенденція до корінних перетворень земельних відносин і зміни соціально-економічної структури сільського господарства, пов'язана з відродженням кооперативної власності і формуванням приватнопідприємницького сектора на основі сучасного ринково-орієнтованого правового механізму, що забезпечує правовий захист кооперативних і селянських господарств від втручання державних органів у їх господарську діяльність. Відбитком цієї тенденції став Закон «Про власність і користування сільськогосподарськими землями» (далі — Закон «Про землю»), прийнятий Великими Народними Зборами Болгарії 22 травня 1991 р. У силу традицій Болгарська соціалістична партія при підготовці й обговоренні проекту Закону «Про землю» стояла на тій точці зору, що земля повинна належати на праві власності тим особам, хто бажає її обробляти й ефективно використовувати. Сучасний законодавець прийняв іншу концепцію земельної реформи, закладену в Програмі Болгарського земельного народного союзу. У цій Програмі центральне місце займає ідея повернення землі її попереднім власникам або їх спадкоємцям, свободи виходу кооперованих селян із колективних господарств. З цим пов'язане відновлення прав власників на землю, внесену в ТКЗГ (трудове колективне земельне господарство) і ДЗГ (державне земельне господарство), а також на землю, незаконно вилучену після прийняття Закону «Про трудову земельну власність» 1946 р. З введенням удію Закону «Про землю» 1991 р. підставами відновлення прав попередніх власників можуть бути визнані також вимоги осіб, що передали добровільно на безплатних засадах землю в ТКЗГ або державі. При відновленні права власності приймається до уваги кількість і якість землі, що належала колись власникові. У тих районах країни, де оброблюваної землі стало менше в результаті промислового будівництва й інших видів діяльності, вводиться відповідний коефіцієнт редукції. За бажанням власника, що відмовився одержати земельну ділянку, держава виплачує йому грошову компенсацію в порядку, що встановлюється Урядом Болгарії. Сучасна болгарська держава, яка в принципі схильна до ідеї приватизації і роздержавлення, прийняла приватизаційні програми щодо сільського господарства, які передбачають участь у приватизації землі попередніх власників і їхніх спадкоємців, а також малоземельних і безземельних громадян, що бажають одержати землю. Практична реалізація програми приватизації землі здійснюється на основі постанови Ради Міністрів Болгарії від 25 квітня 1991 р., якою затверджені Правила застосування Закону «Про землю». У них містяться норми переважно процесуального характеру, якими закріплюється детальна процедура розгляду земельним відомством вимог колишніх власників про відновлення їх прав на земельні ділянки. Чинне земельне законодавство, скориговане у 1992 р. кількома доповненнями і змінами, усе ще не створює сприятливих умов для еволюційного і безконфліктного ходу земельної реформи, не усуває негативних наслідків її проведення методами шокової терапії. Законодавство, орієнтоване на відновлення власності на землю в колишніх межах, обумовлює подрібнення земельних ділянок, парцеляцію селянських господарств. Така позиція болгарського земельного права при відсутності розвинутого ринку землі, неупорядкованості орендних відносин створює перешкоди для концентрації землеволодінь значних розмірів. З цими обставинами пов'язані також труднощі, пов'язані з формуванням сільськогосподарських виробничих кооперативів приватних земельних власників, що не мають можливості одержати сільськогосподарські землі єдиним масивом. Нині у політичній, економічній і правовій свідомості болгарського суспільства склалися два підходи до вирішення питання про трансформацію сільськогосподарської земельної власності. Один із них передбачає орієнтацію аграрної політики держави на реституцію для усіх попередніх власників землі і їх спадкоємців, а також формування розвинутого ринку землі з наданням сільськогосподарським товаровиробникам кредитних і податкових пільг, створення ринково-конкурентних стимулів розвитку виробництва. Інший підхід орієнтується не на разову руйнацію одержавленої земельної власності, а поступове реформування земельних відносин і підтримку приватного підприємництва з урахуванням реальності переходу аграрної економіки до нових політичних, економічних і правових цінностей. У зв'язку з цим передбачається припинення діяльності ліквідаційних рад, що займалися реформуванням старих господарських структур; розширення системи юридичних гарантій для вільного вибору селянами різноманітних організаційно-правових форм підприємництва; завершення приватизації землі при збереженні переваг для великого механізованого виробництва; надання землі малоземельним і безземельним селянам; припинення безглуздої війни, у яку втягнені власники і користувачі землі. Земельне законодавство Угорщини, як і інших країн Східної Європи, виходить із вимоги максимальної приватизації сільськогосподарських земель, визнання приватного землеволодіння як пріоритетного напряму земельної реформи. Особливість конституційного правового режиму земельної власності полягає у тому, що на відміну від багатьох конституцій країн Центральної і Східної Європи, що встали на шлях ринкових реформ, законодавець оперує категоріями «власність» і «право власності» як нетотожними категоріями. Прийнята конституційним законодавством модель юридичного відношення власності базується на положенні про те, що держава гарантує право власності (частина перша § 13). Реалізація цієї моделі забезпечується нормами різних галузей права, насамперед цивільного, земельного, аграрного, адміністративного, кримінального права. У частині другій § 13 містяться три важливі конституційні гарантії права приватної власності в цілому і права приватної власності на землю зокрема: 1) відчуження власності може здійснюватися лише в передбачених законом виняткових випадках, обумовлених інтересами суспільства; 2) таке відчуження припускається тільки у встановленому законом порядку; 3) відчуження можливе тільки при умові безумовного і негайного відшкодування збитків. Загальні положення про ринкову економіку, які стосуються основ конституційного ладу, містяться в § 8—14 Конституції Угорської Республіки 1994 р. Вони чинять значний вплив на розвиток земельного законодавства, яке орієнтоване: на реалізацію програм реприватизації земель і повернення їх колишнім власникам; на трансформацію колишніх СГВК у нові організаційно-правові форми підприємництва — приватні сімейні господарства або акціонерні товариства або в нові, вільні, засновані на загальновизнаних принципах МКА, кооперативи; на приватизацію і структурні перетворення у продовольчому комплексі. На відміну від законодавства Болгарії й інших країн Центральної і Східної Європи, яке орієнтоване на натуральну реституцію земельної власності, угорська програма реприватизації земель обмежується лише вимогою виплати колишнім власникам компенсаційних цінних паперів (чеків). Такі цінні папери (чеки) мають статус державних зобов'язань і можуть бути використані для купівлі у власність нових земельних ділянок та іншої сільськогосподарської нерухомості. Володар цінних паперів може використовувати їх також для купівлі акцій приватизованих державних, у тому числі і сільськогосподарських, підприємств, муніципальних квартир, а також продати за гроші або обміняти на довічну ренту. Позитивний бік такої реприватизації земель полягає у тому, що вона дозволяє визначити розмір виплаченої компенсації на справедливій основі з урахуванням понесених колишнім власником збитків. Крім того, законодавство надає колишньому власнику земельної ділянки право вільно обирати форму одержання компенсації і брати участь в аукціонах з продажу земельних ділянок й іншої сільськогосподарської нерухомості. Негативний бік угорської моделі реприватизації — це те, що вона не дозволяє судам швидко й оперативно задовольняти вимоги колишніх власників про виплату їм компенсації за втрачені земельні ділянки. .. |
|
Поняття трудового права як галузі права. Принципи і джерела трудового права як галузі права Трудове право займає одне з провідних місць серед галузей сучасного права України. Його значення визначається роллю праці в суспільстві.... |
Тараса Шевченка Юридичний факультет кафедра трудового, земельного... Робоча програма спецкурсу " Цивільно-правова відповідальність за ядерну шкоду" для студентів спеціалізації „Земельне і екологічне... |
|
Лекція № Конституційне право як галузь права, наука і навчальна дисципліна |
ТРУДОВЕ ПРАВО, ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ” Трудове право України як самостійна галузь права, її співвідношення з суміжними галузями права. Предмет трудового права. Метод трудового... |
|
Тема Лекція №1 „Міграційне право як наука та навчальна дисципліна”(тези) Наука міграційного права має подвійний предмет вивчення. По-перше, це загальні принципи, інститути і норми регулювання міграційних... |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Екологічне право – комплексна галузь права: загальна характеристика На думку В.І. Андрейцева2, предметом екологічного права три групи суспільних відносин |
1. Місце муніципального права всистемі національного права України Це пов'язано з тим, що їх об'єднують загальні: предмет, метод, функції, цілі. Муніципальне право – це не аморфна маса правових розпоряджень,... |
|
1. Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей Цивільне право як галузь права. Місце цивільного права в системі правових галузей |
«Предмет, метод, принципи і система земельного права України» Поняття і основні ознаки земельного права України як галузі права, галузі науки і навчальної дисципліни |