|
|
Скачати 6.64 Mb.
|
| Глава 3 |И Регулювання монополій ^Ш ЯІ § 1. Загальні аспекти регулювання монополій і Перш за все необхідно зауважити, що для того щоб об’єктивно застосовувати засоби регулювання монополій необхідно зрозуміти сутність монополізму та монополій. Існування монополій — це тягар для економіки. У зв’язку з тим, що монополістам у найближчій перспективі конкуренція не загрожує, вони мають змогу зловживати своїм монопольним становищем, нехтуючи при цьому економічними законами та інтересами суспільства. Тому існування та діяльність монополій регулюється та регламентується законодавством. Одними з найпоширеніших напрямів регулювання монопольного сектора, зокрема, є: • демонополізація монопольних утворень; • регулювання діяльності суб’єктів природних монополій; • контроль за ціновою політикою монополістів; • попередження, припинення та усунення порушень законодавства. Монополізм — стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншим суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, а також про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах. Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли в результаті конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Монополія в економіці може з’явитися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для будь-якої особи особ- ливий правовий режим чи надають їй виключне право на будь-яку діяльність. Незалежно від того, яким чином виникають монопольні утворення, їх діяльність на ринку має регламентувати та регулювати держава. Розглянемо кілька шляхів такої регламентації та регулювання. § 2. Демонополізація економіки За радянських часів, коли монопольний сектор в економіці становив практично стовідсоткову частку, держава мала змогу примушувати виробників (підприємства, організації тощо) реалізовувати так звані загальнонародні, а по суті відомчі інтереси, не замислюючись при цьому про розвиток економіки, зростання виробництва, розширення асортименту вироблюваних товарів. За існуючих у той час методів управління економіка не враховувала суспільних інтересів і рухалася шляхом, чітко визначеним керівництвом країни. Коли держава повністю володіла засобами виробництва та матеріалами праці, конкуренції у країні майже не існувало, були відсутні стимули для впровадження нових технологій, розширення асортименту вироблюваної продукції, підвищення її якості тощо. Здолати ці негативні явища в економіці можна було, лише усунувши причини, що їх породжували, а саме — за рахунок роздержавлення сектора економіки, який належав державі, і побудови ринкової економіки, основаної на різних формах власності. Перехід в Україні від монополізованої, командно-адміністративної моделі економіки радянського типу до сучасної ринкової моделі економіки, що базується на принципах забезпечення державою права на здійснення підприємницької діяльності, захисту і підтримки конкуренції, недопущення зловживань монопольним становищем, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності, зумовили в Україні процес демонополізації економіки. Демонополізація економіки — це здійснюваний державою комплекс заходів, у тому числі примусових, спрямованих на зниження рівня монополізації ринків. В Україні демонополізацію було запроваджено з метою формування і розвитку конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання суспільних ресурсів, вільний вступ на ринок для підприємців, свободу споживачів у виборі товарів широкого асортименту, кращої якості і за нижчими цінами. Першочерговими завданнями під час демонополізації економіки України були: • збільшення кількості господарюючих суб’єктів, які конкурують на ринках; • зниження рівня монополізації та розвиток конкуренції на ринку; • захист інтересів підприємців та споживачів від діяль- . ності монопольних утворень; • створення структури горизонтальних ринкових зв’язків між господарюючими суб’єктами для забезпечення саморегулюючих механізмів розвитку економіки; • зменшення залежності господарюючих суб’єктів від-державних управлінських структур; • адаптація управлінських кадрів державних підприємств та об’єднань до роботи в нових умовах. Демонополізація економіки в Україні відбувалася у кілька етапів. Так склалося, що перший етап збігся з періодом подолання інфляційної кризи та початком стабілізації економіки. Особливістю цього етапу була необхідність поєднати заходи стабілізаційного характеру, покликані посилити державне управління в державному секторі економіки, із заходами, спрямованими на здійснення ринкових реформ. З цієї причини робота щодо демонополізації економіки на першому етапі, особливо на його початку, мала обмежений характер. Відповідні заходи застосовувалися переважно до окремих монопольних утворень та ринків, на яких вони діяли. Проводилися заходи щодо скорочення кількості державних організаційних структур монопольного типу. Водночас розроблялася необхідна нормативна та інституційна база, на основі якої поступово формувалася цілісна система демонополізації економіки, антимонопольного регулювання та застосування антимонопольного законодавства. Частина завдань з демонополізації економіки та розвитку конкуренції на цьому етапі розв’язувалася в ході приватизації майна державних підприємств, конверсії підприємств воєнно-промислового комплексу, розвитку підприємництва та залучення іноземних інвестицій. Другий етап розпочався після початку стабілізації економіки, коли розвинулася ринкова інфраструктура, утворилася значна кількість малих і середніх підприємств, збільшилася на ринках України кількість іноземних підприємців. На цьому етапі з’явилася можливість значно обмежити втручання держави в господарську діяльність підприємців, завершити ліквідацію або реорганізацію державних організаційних структур монопольного типу, зменшити кількість галузевих міністерств і відомств. Крім того, у сферу демонополізації та розвитку конкуренції включилися такі сектори економіки, як фінансово-кредитний, науки і наукового обслуговування. Здійснюються заходи щодо створення нових і демонополізації існуючих банківських структур. Сьогодні об’єктами демонополізації є: • монополізовані ринки у визначених територіальних і товарних межах; • господарюючі суб’єкти, що займають монопольне становище на ринках. Об’єктами демонополізації можуть також бути: • державні організаційні структури монопольного типу; • центральні органи державної виконавчої влади, рішення або дії яких негативно впливають або можуть вплинути на конкуренцію. Суб’єктами демонополізації є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції: • Верховна Рада України приймає законодавчі акти з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції; • Президент України приймає рішення з питань демонополізації економіки і розвитку конкуренції у межах своїх повноважень; • Кабінет Міністрів України забезпечує розробку Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції, приймає рішення з питань забезпечення процесу демонополізації; делегує повноваження щодо демонополізації міністерствам, відомствам, іншим центральним, а також місцевим органам державної виконавчої влади; • Антимонопольний комітет України бере участь у проведенні демонополізації окремих об’єктів; здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечує захист інтересів підприємців від його порушень; прий- && має розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень у разі зловживання ними монопольним становищем; вносить до відповідних органів пропозиції відповідно до його компетенції; • Фонд державного майна України, місцеві органи приватизації здійснюють приватизацію майна державних підприємств з урахуванням вимог законодавства про захист економічної конкуренції і вимог Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції; • центральні та місцеві органи державної виконавчої влади розробляють і реалізують заходи щодо демонополізації економіки та розвитку конкуренції, які є складовою галузевих і регіональних програм ринкових перетворень; виходять з ініціативою щодо демонополізації конкретних об’єктів; вживають заходів щодо регулювання відповідних ринків і діяльності монопольних утворень. Суб’єктами демонополізації можуть також виступати: • керівництво і трудові колективи підприємств (об’єднань), які виходять з ініціативою щодо розукрупнення підприємств (об’єднань) з метою ліквідації їх монопольного становища, створення на основі структурних підрозділів (одиниць) самостійних господарюючих суб’єктів, виходу підприємств зі складу об’єднань; • покупці, які виявляють ініціативу щодо приватизації структурних підрозділів підприємств, а також структурних одиниць об’єднань, статус не відповідає чинному законодавству. Демонополізація економіки відбувається різними шляхами і залежно від особливостей монополізованих ринків для її проведення застосовують такі способи: • децентралізацію управління, що передбачає: розмежування функцій між різними органами державної виконавчої влади; обмеження і регламентацію функцій центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування стосовно господарюючих суб’єктів; позбавлення зазначених органів не властивих їм функцій, а також права втручатися в господарську діяльність підприємств (крім випадків, передбачених законодав- ством України); зменшення кількості галузевих органів виконавчої влади; • зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки, що передбачає: скорочення переліку видів підприємницької діяльності, які ліцензуються або є державною монополією; зниження або скасування митних тарифів; скасування або обмеження податкових, кредитних та інших пільг, бюджетних дотацій і субсидій, які надаються монопольним утворенням; припинення шляхом застосування законодавства про захист економічної конкуренції антиконкурентних дій господарюючих суб’єктів, внаслідок яких виникають бар’єри вступу на ринки; інші дії, що знімають обмеження вступу господарюючих суб’єктів на існуючі ринки; • стимулювання вступу на монополізовані ринки нових господарюючих суб’єктів, що передбачає: надання за рішенням Кабінету Міністрів України господарюючим суб’єктам, що вступають на монополізовані ринки, податкових пільг, а також пільг в одержанні кредитів, державних замовлень, у забезпеченні ресурсами, які централізовано розподіляє держава; заохочення інвестицій, у тому числі іноземних, спрямованих на зниження монополізації ринків; створення но- • вих підприємств, здатних конкурувати з існуючими монопольними утвореннями; • поділ державних монопольних утворень, що передбачає: розукрупнення з метою зниження рівня монополізації ринку державних монопольних утворень шляхом створення самостійних підприємств на базі структурних підрозділів державних підприємств або об’єднань, статус яких не відповідає чинному законодавству; • ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, що передбачає: ліквідацію державних організаційних структур монопольного типу як юридичних осіб взагалі або з наступним створенням на їх базі нових господарюючих суб’єктів (підприємств). При цьому господарюючі суб’єкти—засновники структури зберігають статус самостійних підприємств. Щоб запобігти виникненню монопольних утворень у приватному секторі економіки, якщо цього потребує структура ринку, приватизацію державних підприємств-монополістів за наявності економічних, технологічних та інших умов слід проводити водночас з їх демонополізацією. Поділ і ліквідація монопольних утворень здійснюються, як правило, у процесі приватизації майна державних підприємств. Якщо майно підприємств залишається у державній власності, ці способи застосовують переважно у разі передачі майна у комунальну власність або в управління місцевих органів державної виконавчої влади, перетворення та перереєстрації існуючих об’єднань державних підприємств у добровільні об’єднання (торговельно-промислові асоціації), а також корпоратизації та комерціалізації. Заходи щодо стимулювання вступу нових господарюючих суб’єктів на монополізовані ринки мають здійснюватися протягом обмеженого періоду, достатнього для закріплення нового господарюючого суб’єкта на ринку. Ці заходи не повинні призводити до витіснення з ринку діючих господарюючих суб’єктів на ньому. Як радикальний засіб поділ монопольних утворень потребує виважених дій і може бути здійснений, якщо: • зафіксовано зловживання монопольним становищем на ринку певного товару; • внаслідок монопольного становища певного господарюючого суб’єкта виникають бар’єри вступу на ринок інших господарюючих суб’єктів; • немає тісного технологічного зв’язку між підприємствами, структурними підрозділами (одиницями), які входять до складу господарюючого суб’єкта; • підприємства, структурні підрозділи (одиниці) самостійно виробляють товари однакової споживчої вартості. Демонополізація монопольних утворень, до яких входять підприємства, що підлягають приватизації за погодженням із Кабінетом Міністрів України, має проводитися переважно шляхом відокремлення структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), які не мають тісного технологічного зв’язку з іншими підрозділами (одиницями), а також шляхом зниження або усунення бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринки. Демонополізації, як правило, не підлягають підприємства-монополісти, які відповідно до чинного законодавства не приватизуються, за винятком випадків, коли демонополізацію можна провести шляхом відокремлення непрофільних структурних підрозділів (одиниць) підприємств (об’єднань), а також зниження або усунення бар’єрів, які обмежують вступ господарюючих суб’єктів на існуючі ринки. У зовнішньоекономічній діяльності демонополізація полягає у поетапному переході переважно до тарифного регулювання та зниження митних тарифів на імпорт стосовно внутрішніх ринків, які підлягають демонополізації відповідно до рішень Кабінету. Міністрів України. § 3. Природні монополії Важливим напрямом сучасної економічної політики в Україні є розвиток та захист конкуренції. Але за умов існування сфер економіки, в яких конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива, виникають та існують монопольні утворення. Такі суб’єкти панують на ринках централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання, зв’язку та інших і належать до сфери природних йонополій. Завдяки монопольному становищу, якому не загрожує конкуренція у найближчій перспективі, такі суб’єкти природних монополій не схильні до збільшення обсягу своїх послуг, підвищення якості та продуктивності праці, запровадження інновацій. При цьому зростання попиту на послуги суб’єктів природних монополій спричиняє, як правило, зростання цін. Відповідно до Закону України «Про природні монополії» «природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги)». „, « • |
|
Лекці КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ Починаючи від меркантилістів і закінчуючи сучасними законодавчими положеннями в області антимонопольної політики, держави з традиційною... |
ВСТУП України до європейського освітнього процесу першочергове значення набуває підвищення рівня конкурентоспроможності фахівців з вищою... |
|
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |