|
|
Скачати 6.64 Mb.
|
| Глава 2 Загальні аспекти конкуренції і монополії. Законодавство про захист економічної конкуренції § 1. Конкуренція Конкуренцію (від лат. сопсиггеге (пізньолат. сопсиггепііа — змагання, суперництво) — стикатися, суперничати, змагатися) можна визначити як змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво необхідної споживачеві продукції. Конкуренція виявляється в економічному суперництві окремих товаровиробників, що відбувається між ними з метою задоволення своїх потреб, забезпечення найвигідніших умов виробництва та збуту товару, одержання найвищого прибутку тощо. Економічний зміст конкуренції полягає у її здатності створювати в економіці держави сприятливий клімат для виробництва та реалізації товарів. Завдяки конкуренції діяльність окремих осіб з виробництва та реалізації товарів дає максимально можливі результати. Під загрозою банкрутства, у разі перемоги конкурента, кожен виробник намагається зробити все можливе, щоб удосконалити технологію виробництва, поліпшити якість товару вироблюваного, зменшити його вартість, розширити ринок збуту тощо. Двома невід’ємними ознаками конкуренції є: 1) наявність на ринку великої кількості незалежних продавців і покупців певного виду товару; 2) відсутність бар’єрів входу (виходу) на ринок для покупців і продавців. Таким чином, з одного боку, конкуренція виступає економічним механізмом регулювання пропорцій виробництва певного виду товарів (робіт, послуг), поліпшення їхньої якості, з іншого — однією з об’єктивних умов функціонування ринку, наявності на ньому великої кількості незалежних виробників, покупців і продавців. Вона є об’єктивною зако номірністю товарного виробництва і властива всім рівням розвитку ринкової економіки, виступає як зовнішня продуктивна сила, що спонукає підприємства і громадян підвищувати продуктивність праці, знижувати витрати виробництва, прискорювати темпи науково-технічного прогресу, проводити організаційні та структурні зміни в економіці. Особливі форми конкурентних відносин складаються за умов переходу до різних форм власності і господарювання, подолання командно-адміністративної та планово-розподільчої системи управління, інфляційних процесів та незабезпеченості загальної товарно-грошової збалансованості ринку. Так, за умов планової економіки (зразком якої є економіка колишнього Радянського Союзу) рішення про те, який товар і за якими цінами можуть придбати споживачі, приймається централізовано. При цьому виробники товарів є лише виконавцями цих планових показників, які не несуть ніякого ризику і тому не намагаються зробити свій товар конкурентоспроможним за рахунок поліпшення його якості чи зниження ціни. У той же час за умов ринкової економіки та за наявності внутрішньогалузевої конкурентної боротьби споживачі мають можливість вибирати ті товари, ціна та якість яких відповідають їх вимогам і в повному обсязі задовольняють потреби. Тому найбільший прибуток отримають ті підприємці, які пропонуватимуть товари найкращої якості за найнижчими цінами. Протягом останніх десятиліть в усьому світі спостерігається зростання та посилення ринкової конкуренції. Нещодавно її не було у багатьох країнах і галузях економіки. Бар’єри входження на ринки були непереборні, а домінуючі позиції окремих підприємств чітко визначені. І навіть там, де існувала конкурентна боротьба, вона не була жорсткою, бо розвиток конкуренції стримувався безпосереднім втручанням великих підприємств. Відсутність конкуренції на ринку та втручання ,в ринкові конкурентні процеси потужних монопольних утворень, що діють на ньому, негативно позначаються на розвитку та функціонуванні економіки. Водночас наявність конкуренції забезпечує розвиток і становлення економіки. Наприклад, розпад великих підприємств і потужних економічних блоків, з одного боку, та посилення внутрішньогалузевої конкуренції — з іншого пов’язані з відомим економічним зростанням Німеччини та Японії після Другої світової війни. Такі найбільш конкурентоспроможні нині галузі японської економіки, як електроніка та машинобудування, розвинулися за рахунок внутрішньогалузевої конкуренції. Разом з тим розвиток більшої частини економіки цієї країни, зокрема хімічна промисловість, роздрібна торгівля, стримується обмеженням конкуренції. Сьогодні майже не існують галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн з ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існування та підтримки ринкової конкуренції. Конкуренція означає змагальність в економіці, як у спорті. Такі змагання можуть відбуватися між двома чи більше підприємцями і стосуватися якості продукції чи послуг, ціни, а також сукупності тих чи інших факторів, що мають значення для споживачів. Тому окремі підприємці намагаються обмежити чи взагалі усунути конкуренцію з ринку, погоджуючи між собою умови виробництва та ціни товарів, або ж прагнуть досягти такого становища на ринку, при якому їм вже не доведеться брати до уваги конкурентів. Тому одне з першочергових завдань держави — не допустити таких обмежень конкуренції та сприяти її вільному розвиткові як у загальносуспільних інтересах, так і в інтересах окремих споживачів. В Основному Законі України відображено положення, спрямовані на захист конкуренції. Так, ст. 42 Конституції України визначає, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Для з’ясування юридичного змісту терміна «конкуренція» можна звернутися до позиції законодавця. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) — це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. Таким чином, юридичний зміст конкуренції має яскраво виражений економічний характер. Законодавець встановив такі його ознаки: 1. Змагальність (боротьба) між конкурентами, як основний зміст конкуренції. 2. Змагальність виражається у діях (правомірних чи неправомірних) підприємців, спрямованих на досягнення переваг над своїми конкурентами. 3. Споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями чи покупцями. 4. Окремий підприємець не може впливати на конкурентні ринкові механізми. Отже, як регулятор ринкових відносин конкуренція змушує підприємців змагатися між собою, внаслідок чого сприяє досягненню найкращих соціальних і ділових результатів. Вона не дозволяє економічній владі концентруватися в одних руках і таким чином унеможливлює зловживання нею. У ринковій економіці на конкуренцію покладено ряд функцій: регулювання, мотивації, розподілення та контролю. Функція регулювання полягає в тому, що основні виробничі фактори спрямовуються саме у ті сфери, які потребують їх найбільше і де вони будуть використані найефектив-’ ніше. Це пов’язано з необхідністю для підприємців виробляти ті товари (надавати послуги, виконувати роботи), які потрібні споживачеві. Змістом функції мотивації є здатність конкуренції стимулювати підприємців пропонувати на ринок найкращі товари за найнижчими цінами, а також знижувати витрати на їх виробництво. Утриматися на ринку, де панує конкуренція, і при цьому отримати прибуток можливо, лише якщо. виконувати зазначені вимоги. Отже, прибуток перерозподіляється на користь підприємців, які використали свої ресурси найпродуктивніше. Саме в цьому виражається функція розподілення. Функція контролю дає змогу не допустити неефективної діяльності підприємців, а також не дозволяє окремим підприємцям необмежене панувати на ринку і нав’язувати споживачам та іншим учасникам ринку свої правила гри. Все це свідчить про те, що економічна конкуренція має велике суспільно-економічне значення. Тому з метою задоволення суспільних інтересів і забезпечення економічного зростання держава вживає заходів щодо захисту та розвитку конкуренції. іА § 2. Монополізм та монополії ІЦ Монополія, монополізм (від лат. топороііит — одноособове право на продаж) — 1) виключне право на виробництво, торгівлю, промисли тощо, яке належить одній особі, певній групі осіб або державі; 2) великі об’єднання підприємців (картелі, синдикати, трести, концерни, консорціуми тощо), що виникають на базі зростаючої концентрації виробництва і капіталу та зосереджують у своїх руках значну частку виробництва чи продажу певного товару з метою досягнення домінуючого становища на ринку, одержання максимального прибутку. Отже, монополізм — це стан економіки, за якого окремі суб’єкти господарювання можуть нав’язувати власні інтереси іншім суб’єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їх потреби. Відносини, що виникають між монополістами та іншими учасниками ринку свідчать про нерівноправність цих суб’єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб’єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах. Монополія в економіці може виникнути природним шляхом, коли внаслідок конкурентної боротьби формуються найпотужніші, конкурентноспроможні, економічно ефективні та рентабельні підприємства, які згодом починають чинити тиск на інших учасників ринку. Проте монополія в економіці може з’являтися і штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для якої-небудь особи особливий правовий режим чи надають їй виключне право на яку-небудь діяльність. Поняття «монополія» можна визначити як ситуацію на ринку, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто контролювати ринок. Такий контроль наділяє суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище, виключним правом на розпорядження ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки. Причини виникнення та існування монополії різні. Виходячи з цього можна виділити чотири основні типи монополії: 1) законна (легальна) монополія; 2) природна монополія; 3) тимчасова монополія; 4) міжнародна монополія. Законна (легальна) монополія — це виключне право суб’єкта господарювання здійснювати певну діяльність на засадах, визначених нормативно-правовими актами. Тобто існування такої монополії регламентовано законодавством, а монопольне право суб’єкта господарювання на здійснення певної діяльності, надання послуг, володіння майном дозволено та підтримується законодавством. Законну (легальну) монополію у свою чергу можна поділити на державну та приватну. Державна монополія — виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї, видобування рідкісноземельних металів та ін.), виробництво та реалізацію певних видів про-’ дуктів (товарів), морський промисел тощо. Держава залишає за собою монопольне право на виробництво, реалізацію певних товарів для досягнення найбільшого соціально-економічного ефекту від виробництва і реалізації цих товарів та забезпечення контролю за оборотом та виробництвом товарів, які мають стратегічне значення для держави. Монополія держави на виробництво і реалізацію деяких видів товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та ін.) охоплюється терміном «державна монополія». Вона може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізацію. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії — на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії — на сіль, тютюн, спирт, опій; у Німеччині — на вино. В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін. • Приватна монополія — це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно з законодавством особа має виключні права чи може їх набути. Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність). Безперечно, творча діяльність окремих осіб є чинником, який примушує розвиватися економіку, сприяє зростанню виробництва, забезпечує науковий прогрес. Творча діяльність — це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатами якої є щось принципово нове, оригінальне чи неповторне. У процесі такої діяльності вдосконалюються засоби виробництва, виникають нові технології, знижуються витрати на виробництво .одиниці продукції тощо. Разом з тим, для отримання позитивних результатів своєї творчої діяльності особа витрачає значні інтелектуальні та фінансові ресурси. Щоб стимулювати особу займатися творчою діяльністю у подальшому та для покриття витрат, держава гарантує їй право на виключне (монопольне) володіння та розпорядження протягом певного часу результатами її творчої (інтелектуальної) діяльності. В Україні держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. За Конституцією України кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати зазначені результати, винятками є випадки, встановлені законодавством. Природна монополія — сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів. Природна монополія ефективно функціонує лише за умови, що весь ринок охоплює один господарюючий суб’єкт. Такі суб’єкти можуть існувати, коли ефект масштабу настільки великий, що один суб’єкт господарювання може забезпечити весь ринок, маючи при цьому нижчі витрати на вироб- | ництво одиниці продукції, ніж їх би мав ряд конкуруючих суб’єктів господарювання. Тимчасову монополію можна визначити як монополію’, за якої суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем товару на окремому товарному ринку, але ненадовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною, тимчасова монопо-| дія має нестійкий характер і не може істотно впливати на | ринкові процеси. Прикладом тимчасової монополії може бу-| ти підприємство, яке вперше запропонувало споживачеві нову продукцію. ; Міжнародна монополія —- це значна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох , сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних і багатонаціональних підприємств. Транснаціональні підприємства перебувають у власності та управлінні осіб з однієї країни, багатонаціональні — у власності та управлінні осіб з кількох країн. Їх характерна ознака — міжнародна розпорошеність акціонерного капіталу та багатонаціональний склад компанії. Зазначені підприємства складаються з материнської компанії, розташованої у країні походження капіталу, та дочірніх товариств, філіалів і відділень, розміщених у різних країнах. Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження. § 3. Регулювання конкуренції як діяльність держави Аналіз конституційних норм і принципів дає можливість зробити висновок, що Конституція України розглядає підтримку та захист конкуренції як двостороннє правове явище. З одного боку, це особлива діяльність держави, спрямована на забезпечення конкуренції в економіці, а з іншого — еконо-міко-правова гарантія реалізації конституційного принципу права на підприємницьку діяльність не заборонену законом. З цієї точки зору підтримка конкуренції виявляється в обов’язковій діяльності держави в особі її органів та посадових осіб зі створення умов для виникнення розвитку та іс- нування добросовісної економічної конкуренції, а також недопущення зловживанням монопольним становищем на ринку, неправомірному обмеженню конкуренції та недобросовісній конкуренції. Така діяльність держави та уповноважених нею органів надають право підприємцям здійснювати свою господарську діяльність за умов добросовісної конкуренції. Право підприємців на наявність добросовісної конкуренції дає їм можливість вільно конкурувати й вимагати здійснення правомірних дій від своїх конкурентів та інших учасників ринку. Специфічною особливістю цього права є те, що не всі підприємці заінтересовані в його існуванні. Так, законодавство про захист економічної конкуренції виділяє суб’єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Пануючи на ньому, вони мають реальну можливість обмежувати доступ на ринок іншим суб’єктам господарювання. Суб’єкти господарювання, які домінують на ринку та мають значну його частку і, як правило, не заінтересовані та навряд чи прагнутимуть конкурентної боротьби. Тому держава за допомогою законодавства ставить таких суб’єктів господарювання у певні рамки. Навпаки, підприємці, які прагнуть за рахунок добросовісної конкуренції здобути додаткові економічні переваги, заінтересовані зберегти належний правовий режим і забезпечити наявність добросовісної економічної конкуренції у підприємницькій діяльності. В ході цієї діяльності підприємець стає учасником горизонтальних і вертикальних правовідносин, суб’єктами яких є держава в особі своїх уповноважених органів (посадових осіб) та інші підприємці. Горизонтальні відносини виникають між суб’єктами господарювання, які діють на конкретному товарному ринку. Ніхто з них не має права здійснювати недобросовісну конкуренцію або вчиняти інші дії, що можуть бути визнані попущенням відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції. В іншому разі підприємець, права та охороню-вані законом інтереси якого порушено, може захистити їх у судовому або адміністративному порядку. Вертикальні відносини виникають між суб’єктами господарювання та органами влади. В їх основу покладено обов’язок держави здійснювати захист конкуренції. Вони мають владний характер та необхідні для забезпечення державного регулювання ринкових відносин. Беручи участь у вертикальних відносинах, органи, на які покладено обов’язок здійснювати захист та підтримку конкуренції, повинні діяти в межах своєї компетенції та на основі дозвільного правового режиму (заборонено все, крім дозволеного законом). Підтримка конкуренції як спеціальна діяльність держави спрямована на те щоб гарантувати: 1) наявність добросовісної конкуренції; 2) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції. Незважаючи на те, що Конституція України та законодавство взагалі не вживають термін «добросовісна конкуренція», у ст. 42 Конституції України йдеться саме про захист добросовісної конкуренції. Отже, з точки зору відповідності закону чесним звичаям у підприємницькій діяльності, приватним та суспільним інтересам, соціальним функціям підприємництва конкуренцію можна поділити на добросовісну (правомірну діяльність, що заохочується державою) та недобросовісну (протиправну діяльність). Діяльність, спрямовану на вчинення недобросовісної конкуренції, відповідно до ст. 42 Конституції України заборонено. Отже, коли Консти- | туція України гарантує захист конкуренції, то мається на ‘ увазі виключно добросовісний її різновид. Не лише заборони на рівні законодавства дають змогу розмежувати добросовісну та недобросовісну конкуренцію. Нині чітко позначилася тенденція позитивного регулювання конкурентних відносин за допомогою правил та стандартів добросовісної конкуренції. Правами з розробки, застосування та контролю за додержанням цих правил наділяються добровільні об’єднання професійних суб’єктів, що діють у тій чи іншій сфері підприємництва. Державна підтримка конкуренції — це гарантія прав і свобод підприємців. Вона дає можливість підприємцям вільно здійснювати свою економічну діяльність. Тому для забезпечення прав і свобод підприємців, а також виконання обов’язку держави з підтримки конкуренції застосовуються законодавчі та організаційні гарантії. В основу законодавчих гарантій прав і свобод підприємців покладено принципи єдиного економічного простору, вільного пересування товарів, робіт, послуг, свободи економічної діяльності та підтримки конкуренції. В рамках конкурентних відносин ці гарантії закріплено в законодавстві про захист економічної конкуренції, яке складається з положень Конституції України, законів України, указів Президента України, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також відомчих нормативних актів Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств. Саме в законодавстві про захист економічної конкуренції як цілісній системі нормативних правових актів закріплено конкретні норми, що спрямовані на захист економічної конкуренції; визначено коло державних органів, на які покладено обов’язок здійснювати захист конкуренції на всій території України; передбачено відповідальність за вчинення дій, спрямованих на спотворення, обмеження або усунення конкуренції з ринку. Одним з основних нормативних актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Він регулює відносини, що впливають на конкуренцію на товарних ринках в Україні, на яких діють українські та іноземні юридичні особи, державні органи влади, органи місцевого самоврядування, органи господарського управління суб’єктів господарювання та фізичні особи. До організаційних гарантій у сфері підтримки конкуренції можна віднести діяльність органів судової й виконавчої влади. Роль судів у захисті економічної конкуренції останнім часом зросла. Захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян у сфері підприємницької діяльності відбувається в рамках системи господарських судів в Україні. Свої завдання вони виконують перш за все у процесі вирішення економічних спорів між підприємцями, а також шляхом судового контролю за діяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування. Антимонопольні органи (органи Антимонопольного комітету України) є структурами виконавчої влади. Вони безпосередньо реалізують державну політику щодо сприяння розвиткові й захисту конкуренції на товарних ринках України та регламентації діяльності монопольних утворень. Відповідно до законодавства в адміністративному порядку вони захищають права та охоронювані законом інтереси осіб, які господарюють на ринку. Повноваження, що їх регулюють антимонопольні органи як органи державної виконавчої влади, є засобами виконання конституційного обов’язку держави з підтримки та захис ту конкуренції та випливають з неї. Тому права антимоно-польних органів та їх практична реалізація повинні чітко відповідати конституційним нормам і принципам, а також публічним інтересам в економіці. § 4. Законодавство про захист економічної конкуренції У класичному уявленні ринкова система, яка створюється нині в Україні, містить стихійне та цілеспрямоване регулювання. Основою стихійного регулювання (саморегулювання) є об’єктивні економічні закони (наприклад, закон попиту та пропозиції). Наслідки їх діяння не завжди мають позитивний ефект з точки зору соціально-економічних інтересів суспільства (публічних інтересів), тому процес саморегулювання необхідно коректувати та доповнювати цілеспрямованим впливом на економічну систему, щоб зменшити негативні прояви ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою державного регулювання економіки, одним з видів якого і є регулювання конкуренції. Його основне призначення — стимулювати конкуренцію, упереджувати та не допускати протиправної діяльності учасників ринку, яка спрямована на спотворення механізму конкурентної боротьби. Таким чином, поряд з існуванням конкуренції як природного елемента економіки, вона підтримується, стимулюється і навіть іноді нав’язується ззовні. Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Таке регулювання здійснюється шляхом закріплення у нормативно-правових актах правил здійснення господарської діяльності, а також послідуючого контролю за цією діяльністю. Проявом нормативного регулювання є комплекс нормативно-правових актів про конкуренцію, який включає два великі блоки: 1) законодавство про захист економічної конкуренції; 2) інші нормативно-правові та рекомендаційні акти про конкуренцію. Є кілька точок зору щодо визначення змісту законодавства про захист економічної конкуренції. 1. Законодавство, про захист економічної .конкуренції складається з конституційних норм (наприклад, ст. 42 Конституції України) та законодавчих актів, що безпосередньо регулюють конкурентні відносини та є виявом державної політики щодо захисту конкуренції (законодавчі акти про конкуренцію та обмеження монополізму, банківську діяльність, інвестиційну діяльність, зв’язок та інші акти). 2. Законодавство про захист економічної конкуренції містить вищезазначені норми Конституції України і законодавчі акти, а також укази Президента України та постанови (розпорядження) Кабінету Міністрів України (наприклад, про підтримку конкуренції в окремих галузях економіки). 3. Законодавство про захист економічної конкуренції охоплює не лише зазначені види нормативних актів, а й усе цивільне законодавство, оскільки конкуренція забезпечується такими юридичними принципами та категоріями, як рівність, свобода договору, відшкодування збитків та відповідальність. Будь-яка точка зору має право на життя, але якщо проаналізувати законодавство про захист економічної конкуренції можна дійти висновку, що воно є цілісною системою нормативно-правових актів, яка включає правила підтримки добросовісної конкуренції, недопущення обмеження, спотворення та усунення конкуренції з ринку. Законодавство про захист економічної конкуренції покликано врегулювати відносини як між підприємцями, так і між підприємцями та державою в особі уповноважених органів на всій території України. Таким чином, законодавство про захист економічної конкуренції включає: 1. Конституцію України. 2. Закони України. 3. Укази Президента України. 4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. 5. Відомчі акти Антимонопольного комітету України та інших міністерств і відомств. Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію. Конституція України має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом. Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про захист економічної конкуренції є закони України. Центральне місце серед них посідають закони України «Про захист економічної конкуренції» (найважливіші його положення буде розглянуто в наступному параграфі), «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції». Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України. Як приклад можна навести Указ Президента України «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002—2004 роки», постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб’єктів господарювання». Підзаконними актами, що визначають механізм та напрями захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку. До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економіки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що містять окремі норми, спрямовані на захист економічної конкуренції. На жаль процес закріплення у законах норм про конкуренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом • законодавець вирішує внести норму права, що спрямована .на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про Торгово-промислову палату в Україні», «Про транспорт» та ін. Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значення. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.). Крім того, величезне значення у справі захисту міжнародної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробітництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-правових документів, серед яких Угода про узгодження антимоно-польної політики, Договір між Україною та Російською Федерацією про.економічне співробітництво на 1998—2007 роки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики та ін. , § 5. Загальна характеристика Закону України «Про захист економічної конкуренції» Основою законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції». Оскільки норми цього Закону є основними у сфері захисту та розвитку конкуренції, дослідження його положень є важливою справою при вивченні конкурентного права. Закон розроблено відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації антимонопольної політики» від 22 грудня 1995 року № 1036, на виконання Плану заходів, спрямованих на демонополізацію економіки і розвиток конкуренції в 1996 р., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 січня 1996 р. № 34-р, та доручення Прем’єр-міністра України від 3 жовтня 1996 р. № 18903/3 відповідно до постанови Верховної Ради України «Про звіт Антимонопольного комітету України за 1995 рік» від 19 вересня 1996 року № 337/96-ВР. У першу чергу він грунтується на нормах Конституції України. Так, згідно зі ст. 42 держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. З метою неухильного забезпечення конституційних положень Закон визначає правові засади підтримання та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в підприємницькій діяльності та встановлює механізми їх реалізації.. Його норми спрямовані на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Розробка Закону була зумовлена потребою вдосконалити антимонопольне законодавство. Він усуває прогалини у правилах конкуренції і таким чином має забезпечити ефективне державне регулювання справи захисту та розвитку конкуренції. Одним з основних завдань, що стоять перед ним, є створення необхідного правового механізму для забезпечення гармонізації конкурентної та промислової політики. При цьому Закон орієнтований на захист національних інтересів, урахування яких є вищим критерієм при прийнятті державними органами рішень, зокрема щодо створення монопольних утворень (наприклад, для підвищення рівня обороноздатності, національної безпеки, інновацій, розвитку високо-технологічних чи наукоємних виробництв). Після вступу Закону в силу втратила чинність низка нормативно-правових актів що морально застаріли. Таким чином, сьогодні законодавство України про захист економічної конкуренції складається з Закону України «Про захист економічної конкуренції», законів України «Про Антимонополь-ний комітет України» та «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих’ відповідно до цих законів. З набранням Законом України «Про захист економічної конкуренції» чинності, матеріальні та процесуальні норми права стали досконалішими. У минулому, в практиці Антимонопольного комітету України були випадки, коли певні дії істотно обмежували конкуренцію чи інтереси конкретних підприємців — учасників ринку, але згідно з чинним на той час законодавством не визнавалися правопорушенням, і навпаки, певні дії мали визнаватися Комітетом правопорушеннями виключно з формальних підстав, без урахування конкретних наслідків для економіки. Підтвердженням формального підходу законодавства, яке втратило силу, є те, що воно допускало прийняття рішень, які суперечили суспільним інтересам, у той час як чинне законодавство зобов’язує оцінювати узгоджені дії, концентрацію на відповідність суспіль- ним інтересам і у разі невідповідності їм не допускає прийняття рішень. Разом з удосконаленням правового регулювання суспільних відносин у конкуренції Закон передбачає низку норм, спрямованих на, ослаблення втручання в економічні процеси з боку Комітету і перенесення акценту його правозастосовної діяльності на найважливіші з точки зору держави та суспільства напрями. Прикладом може, зокрема, слугувати таке. По-перше, Закон передбачає виняток для малих та середніх підприємців у частині застосування положень, які регулюють узгоджені дії суб’єктів господарювання, та для власників об’єктів права інтелектуальної власності. По-друге, норми Закону в частині економічної концентрації спрямовані виключно на ті дії суб’єктів, які можуть призвести до монополізації ринків, чим істотно різняться від положень Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросоівсної конкуренції у підприємницькій діяльності» (втратив чинність), які в деяких випадках потребували згоди Комітету на економічну концентрацію, навіть якщо це не могло вплинути на конкуренцію. Так, згідно з Законом не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимоно-польного комітету України на придбання акцій суб’єкта господарювання особами, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, за умови їх подальшого перепродажу протягом року. Крім того, не потребують дозволу Комітету дії між підприємцями, які вже пов’язані між собою відносинами контролю, що сприятиме оперативності розв’язання питань з управління підприємствами та оптимізації схем корпоративних зв’язків у межах єдиної групи. По-третє, Законом передбачено, що у разі, якщо дії суб’єктів не мали відчутного впливу на умови конкуренції на ринку, не призвели до істотного обмеження конкуренції, не завдали значних збитків окремим особам чи суспільству, Комітет може надати порушникові відповідні рекомендації і у разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції у зв’язку з малозначністю порушення. Разом з тим запроваджується такий механізм: будь-яка особа може звернутися безпосередньо до суду за захистом своїх прав у зв’язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. При цьому відповідно до закону така особа має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі. Отже, він стимулює суб’єктів господарювання та споживачів, права яких порушено, до виявлення активніших дій щодо захисту своїх прав не тільки звертаючись до Комітету, а й безпосередньо в порядку загального судочинства, реально розширюючи цим самим різноманітність процесуальних форм захисту порушених прав, що в цілому сприяє підвищенню ефективності застосування законодавства про захист економічної конкуренції та обмежує фактично «монопольний статус» правоохоронної діяльності Комітету у сфері , захисту конкуренції. Закон істотно посилює правові гарантії суб’єктів господарювання. В ньому дано конкретний та виключний перелік діянь, які вважаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Закон упорядковує систему відповідальності шляхом запровадження однакових: порядку розслідування, розгляду справ, меж відповідальності для юридичних та фізичних осіб-суб’єктів господарювання. Разом з підвищенням правової регламентації дій Комітету він підвищує граничний розмір штрафу за порушення законодавства від 5 до 10% виручки від реалізації продукції. При цьому абсолютні розміри санкцій можуть бути знижені у зв’язку з тим, що в Законі не передбачено стягнення з суб’єктів господарювання незаконно одержаного прибутку, отриманого внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти тільки на основі, у межах повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією і законами України. У зв’язку з цим дві третини норм Закону стосуються регламентації діяльності самого Комітету. Це забезпечить підвищення ефективності реалізації матеріальних норм, рівень правової захищеності підприємців від неправомірних дій, прозорість та передбачуваність діяльності Антимонопольного комітету України. Разом з тим Закон удосконалює систему забезпечення доказової бази у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, надаючи додаткові повноваження щодо вилучення доказів, накладення арешту на предмети, документи, інші носії інформації, що можуть бути доказами у справі, та встановлює відповідальність за чинення перешкод уповноваженим працівникам Комітету в доступі до інформації. Питання вилучення доказів у житлах чи інших володіннях фізичних осіб має бути розв’язано шляхом внесення змін до Цивільного процесуального кодексу, які б передбачали процедуру прийняття судом такого рішення. Важливим кроком на шляху запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є введення механізму попереднього отримання дозволу Комітету на вчинення узгоджених дій. При цьому запроваджується механізм винятків, який встановлює типові вимоги до узгоджених дій, при додержанні яких не потрібно звертатися за отриманням такого дозволу. Щоб запобігти порушенням законодавства, введено нор- ‘ му, яка зобов’язує Антимонопольний комітет України надавати підприємцям висновки про те, чи будуть їх певні дії порушенням законодавства. Ця норма гарантуватиме підвищення передбачуваності застосування законодавства про захист економічної конкуренції, що додасть упевненості підприємцям під час здійснення господарської діяльності. Контрольні запитання для самоперевірки /. У чому полягає сутність конкуренції? 2. Що таке економічна конкуренція? 3. Які ознаки притаманні економічній конкуренції? 4. Чому необхідно захищати економічну конкуренцію? 5. Яким чином держава здійснює захист економічної конкуренції? 6. Які функції виконує конкуренція у ринковій економіці? «7. У чому полягає негативне явище монополії? 8. У чому полягає сутність монополії? 9. Коли виникає монополія в економіці? 10. Які типи монополій Вам відомі? її. Чому держава має підтримувати економічну конкуренцію? 12. У чому різниця між судовим та адміністративним шляхами захисту економічної конкуренції? 13. З чого складається законодавство про захист економічної конкуренції? ‘ Ш 14. Який закон України є основним у сфері захисту еко- ~л помічної конкуренції? І щ |
|
Лекці КОНКУРЕНЦІЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ РИНКОВОГО МЕХАНІЗМУ Починаючи від меркантилістів і закінчуючи сучасними законодавчими положеннями в області антимонопольної політики, держави з традиційною... |
ВСТУП України до європейського освітнього процесу першочергове значення набуває підвищення рівня конкурентоспроможності фахівців з вищою... |
|
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |