|
|
Скачати 3.74 Mb.
|
|
Четверта міґраційно-еміґраційна хвиля з України Особливістю новітньої хвилі трудової міґрації й еміґрації з України, названої «четвертою хвилею», є те, що люди живуть одночасно у двох світах: не поривають живих зв’язків з Україною, бо в більшості там залишилися батьки, діти, близькі й далекі родичі, друзі, а також вживаються в суспільне життя країн свого перебування. На відміну від попередніх хвиль, новітня хвиля міґрації й еміґрації з України (а також іміґрація до неї) дуже тісно пов’язана зі світовими міґраційними процесами – від часів Великого переселення народів у IV столітті світ не знав такого масового переміщення людей. Нині у світі, за різними даними, від 150 до 175 млн. осіб (понад 3% населення планети), проживають за межами країн свого походження. З них близько 70 млн. – міґранти. Участь українців у глобальних світових міґраційних процесах – вражаюча: понад 45% нашого люду живе за межами України. Понад 30% (близько 20 млн.) усіх українців світу (близько 65 млн.) живуть за межами України як закордонні українці, які є громадянами інших держав і глибоко інтеґровані в їх суспільства. А новітні українські міґранти й еміґранти становлять близько 25% громадян України (близько 8 млн.), а це понад 10% (!) від загальної кількості міґрантів у світі. А в сезонний пік чисельність українських міґрантів збільшується майже удвічі. Частка українських еміґрантів і трудових міґрантів, відносно до загальної чисельності українського соціуму, найвища в світі. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського етносу – низької народжуваності й високої смертності та масової імміґрації в Україну (нині в нас транзитом перебуває понад 7 млн. іноземців). За кількістю імміґрантів Україна займає 4-е місце в світі – після США, Німеччини та Росії. Україна, як і великі держави Західного світу, перетворюється на глобалізовану країну: у багатьох містах України відкрито китайські школи, є громади афганців, африканців, не кажучи вже про народи колишнього СРСР. За наполяганням Євросоюзу, в західних областях України, зокрема Чернівецькій, створюються табори для депортованих нелегалів із держав Євросоюзу, що ляже тягарем на український бюджет та посилить епідеміологічну й криміногенну загрозу нашій країні. Міґраційні процеси мають глибокі негативні наслідки морально-психологічного й соціального характерів. Один із найнегативніших у соціальному плані – втрата висококваліфікованих спеціалістів, передусім наукових кадрів. У зв’язку з виїздом науковців та висококваліфікованих спеціалістів втрати України становлять понад 1 млрд. доларів США на рік. (Для довідки: підготовка фахівця з вищою освітою технічного й природничого профілів обходиться Україні близько 10 тис доларів США, а в розвинутих країнах ці затрати більші в 10 разів). Таким чином, Україна інвестує свій живий інтелектуальний капітал в економіку практично всіх розвинутих країн світу. Найбільшою проблемою четвертої міґраційної хвилі, особливо нелегальних міґрантів, є їхня правова незахищеність ні з боку України, ні тим паче з боку країн їхнього перебування. А якщо врахувати масштаби цього явища, то можна осягнути всю глибину морально-психологічних деформацій українських міґрантів за кордоном та їхніх сімей в Україні, а також катастрофічність демографічної ситуації в українському соціумі в цілому. Соціальна структура нинішнього українського суспільства неповноцінна, бо український середній клас фактично формується за кордоном із трудових міґрантів. Нині в середовищі українських трудових міґрантів простежується ще одна тривожна тенденція: не маючи належного захисту від України, наші громадяни безперешкодно отримують російське громадянство через консульські установи Росії в країнах перебування. З огляду на критичність ситуації у сфері міґраційних процесів в Україні, до розв’язання цілого комплексу проблем українців новітньої хвилі еміґрації, в тім числі й нелегальних міґрантів, беруться українські громадські організації за кордоном і в Україні. На початку 2004 р. при Світовому Конґресі Українців у Канаді створено спеціальну Комісію для боротьби з торгівлею українцями. Ця Комісія працює в складі Комісії людських і громадянських прав СКУ і на початку березня 2004 р. оприлюднила на 48-й Сесії ООН заяву, де наголошено: «Україна є одним з найбільших джерел людей, які стають жертвами торгівлі». Щорічно на ринку работоргівлі обертається стільки ж грошей, скільки заробляють українські трудові міґранти. Проблемами української работоргівлі, яка стала типовим явищем глобалізаційних процесів у світі, займаються жіноча правозахисна організація «Ла страда» й Міжнародна Організація з Міґрації (ІОМ). З України організаційно-правову підтримку своїм співгромадянам за кордоном надає Всеукраїнська громадська організація «Українська Взаємодопомога» (діє з 2003 р.), яка стала співзасновником Міжнародної громадської організації українців «Четверта Хвиля» (2006), що об’єднує понад 50 громадських утворень у 23 країнах. Партнерською науково-дослідницькою структурою цих обох організацій є Лабораторія соціальних досліджень Центру підтримки приватної ініціативи у Львові. Нині Лабораторія здійснює проект дослідження соціального середовища сучасних українських трудових міґрантів у країнах перебування. Проект охоплює стосунки трудових міґрантів між собою та з трудовими міґрантами з інших країн; з роботодавцями, громадянами та владою країн перебування; мотиви і способи виїзду з України до інших країн на заробітки і працевлаштування там, розвиток міґрантських мереж за участю українців, самоорганізацію українців у країнах перебування і їх зв’язки з батьківщиною. За різними джерелами й за інформацією громадських структур ВГО «Українська Взаємодопомога», МГОУ «Четверта Хвиля» та Лабораторії соціальних досліджень, на початок 2008 року за кордоном перебувало близько 8 млн. громадян України. Основна кількість наших міґрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентинська Республіка – 150 тис., Федеративна Республіка Бразилія – 250 тис., Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії – 100 тис., Грецька Республіка – 250 тис., Держава Ізраїль – 150 тис., Королівство Іспанія – 400 тис., Італійська Республіка – понад 800 тис., Канада – 150 тис., Федеративна Республіка Німеччина – 250 тис., Республіка Польща – понад 400 тис., Португальська Республіка – 200 тис., Російська Федерація – понад 4 млн., Словацька Республіка – 200 тис., Сполучені Штати Америки – 500 тис., Турецька Республіка – 50 тис., Французька Республіка – 40 тис., Чеська Республіка – 400 тис. З усієї кількості громадян України за кордоном легалізовано владою країн перебування – близько 10 %, усі інші перебувають на нелегальному становищі. Четверта міграційно-еміграційна хвиля розсіяла українців по 37 країнах. На відміну від третьої хвилі еміґрації, загалом політичної, четверта хвиля переважно – фахова, з найбільшою часткою людей із вищою освітою. За результатами соціологічних досліджень, проведених громадськими організаціями «Четвертої хвилі» в різних штатах Америки: 54% еміґрантів працювали в Україні за своїм фахом, набутим у вищих навчальних закладах або середньому професійному навчальному закладі; 60% еміґрантів здобули в Україні вищу освіту; в Америці 16% працюють за своїм фахом, 45% набули нового фаху; 80% еміґрантів – у працездатному віці. За підрахунками громадських структур СКУ, внесок міґрантів і еміґрантів в економіку України сягає 23% сукупного внутрішнього продукту – такою є загальна сума грошових переказів, якими міґранти й еміґранти підтримують своїх родичів або друзів. Еміґрація з України останньої хвилі являє собою значну професійну та інтелектуальну силу й її можливості необхідно використовувати на користь Україні. Українські громадські організації за кордоном постійно вносять пропозиції щодо співпраці державних органів України з середовищем міґрантів та еміґрантів. Першочергове завдання – розв’язання правових проблем: допомога у легалізації, захисті майнових інтересів еміґрантів в Україні, впорядкування роботи у посольствах та консульствах, приведення законодавства у відповідність із нормами СОТ. А також – сприяння співпраці по лінії професійних та культурних обмінів, зв’язку українських шкіл за кордоном із школами в Україні. Та основне завдання, яке стоїть перед суспільством і державними інституціями України: зупинити депрофесіоналізацію здібного українського люду й повести державну політику так, аби четверта міґраційно-еміґраційна хвиля стала останньою хвилею відпливу нашого люду на чужину й першою хвилею повернення додому. Депрофесіоналізація великою мірою спричиняє міґраційні процеси. А сама міґрація посилює депрофесіоналізацію й поглиблює денаціоналізацію. Професіоналізація забезпечує розвиток духовно-інтелектуального й соціального ресурсів нації: тільки професійні відносини формують соціально здорове, структуроване суспільство. Депрофесіоналізація – прихована політика геноциду, бо вона позбавляє людей професійних засобів життєзабезпечення й самореалізації в «спорідненій праці»: «Відняти від душі споріднене діяння – означає позбавити її живності своєї. Ця смерть є люта. Знаю, що збережеш тіло, але вбиваєш душу» (Г. Сковорода). Четверта міґраційно-еміґраційна хвиля неминуче повинна стати поворотною, аби українська людність не змарнувала своїх професійних здібностей і життєвих ресурсів на чужині й не лишилась пропащою силою для України. Валерій рябенко, кандидат філософських наук, голова Секретаріату ВГО «Українська Взаємодопомога», виконавчий директор МГОУ «Четверта Хвиля» створення і діяльність вго «Українська взаємодопомога» та МГОУ «Четверта Хвиля» У статті систематизуються причини створення громадських організацій новітньої міграційної та еміграційної хвилі з України – ВГО «Українська Взаємодопомога» і МГОУ «Четверта Хвиля», – висвітлюється історія їх створення, нинішній стан, завдання, головні напрями і результати діяльності. Різка зміна суспільно-економічного укладу, яка сталася після розпаду Радянського Союзу, крім всього іншого, завдала потужного удару по українському соціуму. В результаті нація, нове громадянське суспільство, які щойно почали формуватися, вже на самому початку свого існування розкололися на два величезні сегменти – громаду, яка живе і розвивається на вітчизняних теренах, і, знов таки, величезну, небачену до цього, масу українських громадян, які тривалий час (до десяти-сімнадцяти років) перебувають за кордоном. Зміна світових геополітичних співвідношень, антинародна і антидержавницька політика керівництва країни, інші причини зумовили унікальну ситуацію – понад вісім мільйонів громадян України дітородного і працездатного віку змушені постійно перебувати та працювати на чужині, значною мірою підтримуючи з-за меж країни і свої сім’ї, і вітчизняну економіку. Такий розкол української громадськості висвітлив не лише певні проблеми розвитку, організації і координації громадського руху в Україні та українському зарубіжжі, але й спонукав до усвідомлення і організації відповідних громадських дій та заходів. Якщо до 2002-2003 року українська трудова міграція була надзвичайно драглистою, неорганізованою, стихійною «масою», то з цього часу (а особливо – з кінця 2004 року) її обличчя корінним чином змінюється. Повсякденні труднощі перебування за кордоном наодинці, необхідність пристосування до тамтешнього способу життя, чужої культури, потреба посилення стійкості у конкурентній боротьбі з вихідцями з інших країн примушували все більшу кількість наших громадян все більшою мірою об’єднуватися для захисту своїх інтересів і прав у рамках відповідних громадських організацій. Впродовж 2002-2003 років українські трудові мігранти створили у країнах перебування до двох десятків громадських об’єднань. Реєстрація Всеукраїнської громадської організації «Українська Взаємодопомога» (квітень 2004 року) та Міжнародної громадської організації українців «Четверта Хвиля» (квітень 2005 року) завершила цей перший, певною мірою, стихійний етап інституалізації закордонного сегменту українського громадянського суспільства і поклала початок етапові його скоординованого розвитку та посилення інтеграції з внутрішнім сегментом українського громадянського суспільства. Однак, серед числа причин, що спонукали до створення ВГО «Українська Взаємодопомога» і МГОУ «Четверта Хвиля», крім чисто організаційних, слід зазначити значно глибші чинники демографічного, економічного, соціального, правничого, громадсько-політичного, інформаційного, етнокультурного, морально-етичного і навіть геополітичного характеру. Насамперед – міграційно-демографічний чинник. Створення зазначених організацій стало реакцією на вкрай гостру потребу української громадськості відповісти своїми, власне громадськими засобами, на катастрофічне великомасштабне і значною мірою незворотне знелюднення України шляхом масового виїзду людей працездатного та дітородного віку за кордон на заробітки або на постійне місце проживання. Тому за своїм концептуальним задумом обидві організації в першу чергу спрямовують свою діяльність на розробку і реалізацію крупномасштабних загальнонаціональних і міжнародних програм припинення міграції та еміграції населення. Водночас їх поява є відповіддю української громадськості на відсутність будь-якої цілеспрямованої діяльності держави щодо ліквідації причин, які породжують масове знелюднення країни, трудову міграцію та еміграцію до інших країн. У зв’язку з цим ВГО «Українська Взаємодопомога» і МГОУ «Четверта Хвиля» створено для організації та координації посилення впливу української громадськості на формування і реалізацію демографічної й міграційної політики української держави. Наступним чинником, який зумовив появу і діяльність всеукраїнської та міжнародної організацій українських трудових мігрантів, є економічні причини. Передусім – це глибинна потреба суспільства щодо організаційних інструментів громадського спонукання держави до корінної модернізації економіки країни, яка ґрунтувалася б на принципах створення економічних умов негайного повернення своєї робочої та інтелектуальної сили з-за кордону, науково виваженого і геополітично поміркованого визначення та дієвого забезпечення гідного місця української нації у міжнародному поділі праці. У числі соціальних причин створення ВГО «Українська Взаємодопомога» і МГОУ «Четверта Хвиля» насамперед слід зазначити необхідність налагодження громадської та державної системи соціального захисту людей в Україні, українських громадян, які перебувають за кордоном, та представників новітньої еміграційної хвилі з України. Серед цих необхідностей перше місце займають: нагальна потреба створення системи профспілкового захисту наших громадян у країнах перебування, а також негайне формування системи справедливого пенсійного забезпечення громадян України, які тривалий час працювали за кордоном і повернулися на Батьківщину, та людей, які заробили пенсію або частину пенсії в Україні і тепер тимчасово працюють за кордоном, або стали громадянами інших країн, виїхавши туди з метою постійного проживання. Важливою проблемою є соціальний захист членів родин українських заробітчан, які залишаються в Україні і зазнають обструкції, гонінь, позбавляються пільг, втрачають житло або інше майно у результаті підступних бюрократичних оборудок чи відверто злочинних дій тощо. Серед правозахисних потреб і причин, що спонукали появу всеукраїнської та міжнародної організацій українських трудових мігрантів, на першому місці стоїть необхідність розгортання потужних систем громадського і державного захисту прав українських громадян, які перебувають за кордоном, та українських емігрантів новітньої хвилі. Не менш важливою і нагальною є боротьба з сучасною работоргівлею як в Україні, так і в країнах перебування українських громадян і нових українських емігрантів. Це також боротьба з торгівлею людськими органами, іншими порушеннями прав українських громадян і новітніх вихідців з України – майнових, соціальних (зокрема – сімейних), професійних, гуманітарних. Важливу частину чинників цього штибу складають проблеми захисту конституційних і громадянських прав українських громадян, які перебувають за кордоном. Особливе місце серед них займає проблема забезпечення виборчого права українського громадянина у будь-якій точці світу. Значна, якщо не більша, частина зазначених проблем не може бути вирішена лише засобами і ресурсами державних органів і представництв. Як показує вітчизняна і світова практика, у переважній більшості випадків позитивного результату тут можна досягти лише за допомогою специфічних засобів і заходів громадськості, громадських організацій. Надзвичайно важливим чинником виникнення та діяльності ВГО «Українська Взаємодопомога» і МГОУ «Четверта Хвиля» стали громадсько-політичні причини. Серед них насамперед варто зазначити проблему об’єднання десятків і сотень громадських організацій, створених по світах представниками четвертої хвилі, а також проблему цілеспрямованого формування, розвитку та координації на громадському рівні нових громадських структур закордонної частини українського громадянського суспільства, яка за своєю чисельністю сягає восьми, а в піковий сезон (початок травня-кінець жовтня) десяти-дванадцяти мільйонів осіб. Крім того, це – завдання подолання міжособистісних та міжорганізаційних суперечностей, як в самій хвилі новітньої міграції та еміграції з України, так і глибоких суперечностей між старими еміграційними хвилями та представниками четвертої хвилі. Багато хто з представників і керівників організацій попередніх хвиль української еміграції, а також дехто з представників четвертої хвилі намагаються спростовувати існування таких суперечностей. Однак більшість незалежних один від одного представників четвертої хвилі і деякі помірковані керівники емігрантських організацій старої генерації наводять численні факти сковування ініціативи новоприбулих, намагання замовчати, а то й, неначе, від самих себе приховати факт існування цих новоприбулих, їхніх організацій та їхнього потужного потенціалу. Це – також факти ізоляції представників четвертої хвилі та їхніх організацій від україномовних засобів масової інформації, створених представниками попередньої хвилі української еміграції, намагання спинити процес організації громадських організацій з числа представників власне четвертої хвилі, трактування цих об’єднань як організацій-конкурентів, організацій-розкольників тощо. Вирішення цих і багатьох інших проблем такого штибу під силу лише добре організованим й ідеологічно озброєним всеукраїнській та всесвітній громадській організації. До числа медико-психологічних причин появи всеукраїнської та міжнародної організацій українських трудових мігрантів належить проблема захисту фізичного і психологічного здоров’я українських громадян, які знаходяться за кордоном, а також членів їхніх сімей, які залишаються в Україні. З неї органічно виростає потреба громадської координації створення і реалізації масштабних міжнародних проектів надання психологічної підтримки й допомоги українським громадянам, які потрапили у скрутне становище, перебуваючи за кордоном, боротьба з суїцидом, алкоголізмом, наркоманією та іншими збоченнями серед українських громадян, які знаходяться за межами України. До числа проблем цієї категорії належить і завдання створення всесвітньої гарячої лінії для термінового надання допомоги українським громадянам, які потрапили в проблемну ситуацію або біду, а також розробка і реалізація проектів з організації і функціонування психолого-реабілітаційних центрів для людей, які повертаються в Україну після тривалих заробітків за кордоном. До групи інформаційно-пропагандистських причин створення громадських організацій всеукраїнського і міжнародного масштабу насамперед належить необхідність розгортання широкої, масованої, тематично і жанрово різноманітної громадської та державної пропагандистської кампанії або системи кампаній, спрямованих проти масового виїзду людей на заробітки, на усунення причин, які спонукають їх до цього, на застереження щодо небезпек, які чекають на чужині, на застереження щодо злочинних схем торгівлі людьми, людськими органами та різноманітних форм сучасного рабства. Велику і особливу групу проблем та задач у цьому плані складають потреби, пов’язані з інформаційним забезпеченням українських трудових мігрантів й емігрантів за кордоном. Серед числа етнокультурних причин насамперед слід назвати проблеми і завдання, пов’язані зі збереженням етнокультурної ідентичності громадян України та представників четвертої хвилі у країнах перебування. З етнокультурними тісно пов’язані морально-етичні чинники, до числа яких передусім належать, численні проблеми, зумовлені розпадом сімей, що спричиняється тривалим перебуванням чоловіка або жінки на чужині; проблеми порушення нормальних стосунків між дітьми і батьками, які тривалий час знаходяться на заробітках; деморалізація членів сімей, які залишаються в Україні, розповсюдження у їх середовищі споживацьких настроїв, соціальної апатії, падіння їх моральності; утвердження аморальності, розбещеності, злочинних орієнтацій серед певної частини заробітчан тощо. І насамкінець, геополітичні чинники. Кількість емігрантів четвертої хвилі вже зараз в 10 разів більша, ніж число представників попередніх хвиль української еміграції. Як і стара еміграція „нові прибулі” є суттєвим геополітичним чинником, який може виконувати лобістські, політичні, економічні, інформаційні, місіонерсько-іміджеві, культурологічні та інші функції в процесі утвердження України в сучасному світі, на світових ринках та у світовому культурному просторі. Відповідь, яку українське суспільство має негайно давати на зазначені виклики та проблеми, не може бути забезпечена лише на державно-урядовому рівні. У світі, в якому все більшу роль відіграє третій, недержавний сектор, тобто структури громадянського суспільства, велике значення мають громадські організації, координація діяльності міжнародної української громадськості на власне громадському рівні. Цю функцію у середовищі українських громадян, які перебувають за кордоном, а також серед членів їхніх сімей, рідних, близьких і земляків, які залишаються в Україні, й покликані виконувати ВГО „Українська Взаємодопомога” та ВГОУ „Четверта Хвиля”. Формування і початок діяльності цих організацій припадає на 2003-2004 рр. У лютому 2003 року, за поданням Секретаріату Української всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) чергові Збори представників колективних членів УВКР (нині – Президія УВКР) прийняли рішення (пункт 8 відповідної Ухвали Зборів УВКР) щодо посилення організаційної роботи з українськими заробітчанами за кордоном та представниками нинішньої („четвертої”) еміграційної хвилі з України. У квітні 2003 року відбулася зустріч Голови УВКР Михайла Гориня, Голови Секретаріату УВКР Валерія Рябенка, народного депутата, голови Постійно діючої комісії із зв’язків з українцями за кордоном (Комітет Верховної ради України у закордонних справах) Оксани Білозір і помічника народного депутата О.Білозір – Олександра Шокала. Під час зустрічі обговорювався стан і перспективи роботи із закордонним українством і, зокрема, – з представниками четвертої хвилі. Секретаріат УВКР запропонував реалізацію двох насущних проектів – 1) ініціювання, підготовку і прийняття Верховною Радою України „Національної концепції державної політики щодо закордонного українства” і 2) створення нової міжнародної організації українців з назвою „Четверта Хвиля”, головною метою якої мали стати об’єднання закордонних організацій українських громадян та координація їхньої діяльності справі їх повернення на Батьківщину та захисту їхніх прав у країнах перебування. На цій же зустрічі було вирішено, що нове міжнародне громадське об’єднання має бути тісно пов’язане з Україною і українським громадським (третім) сектором. Відповідні функції мала виконати нова всеукраїнська громадська організація під назвою „Українська Взаємодопомога”. Їй належало на наступному – об’єднавчому – етапі інтеграційного розвитку організацій четвертої хвилі увійти до новостворюваного всесвітнього об’єднання „Четверта Хвиля”. 19 серпня 2003 року, під час роботи VIII Конгресу СКУ (м. Київ, Будинок Вчителя), Оксана Білозір (Україна), Василь Шайтанюк (Португалія), Мирон Матківський (Іспанія), Роман Лунь (США), Ростислав Кисіль (Канада) підписали Меморандум про проведення навесні 2004 року „Всесвітнього з’їзду українців „Четвертої Хвилі” і створення однойменного всесвітнього громадського об’єднання. Створенням Всеукраїнської громадської організації „Українська Взаємодопомога” безпосередньо займалися В. Рябенко та О.Шокало. Протягом травня-листопада 2003 року їхніми зусиллями було створено 19 обласних осередків майбутньої організації, а також розроблено проект Статуту. Наразі організація має свої осередки у 24 областях України, в тому числі у м. Києві. 17 листопада 2003 року в м. Києві, у приміщенні Спілки журналістів України відбулася установча конференція Всеукраїнської громадської організації „Українська Взаємодопомога”. Свідоцтво про державну реєстрацію ВГО „Українська Взаємодопомога” одержала 2 квітня 2004 року. Головою ВГО „Українська Взаємодопомога” було обрано О. Білозір, її заступником – О. Шокала, а Головою Секретаріату – В. Рябенка. 17 серпня 2006 року, напередодні IV Всесвітнього форуму українців, у м. Києві, в Українському Домі відбулася звітно-виборча конференція ВГО „Українська Взаємодопомога”, під час якої було переобрано керівні органи організації, обрано 23 делегатів від України на Установчий з’їзд Всесвітньої громадської організації „Четверта Хвиля”, а також прийнято рішення про вступ ВГО „Українська Взаємодопомога” до числа колективних членів Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) та до числа колективних членів новоствореної МГОУ „Четверта Хвиля”. Головою ВГО „Українська Взаємодопомога” було обрано О. Шокала, а Головою Секретаріату переобрано В. Рябенка. 18-19 серпня 2006 року, напередодні і частково в рамках IV Всесвітнього форуму українців відбувся Всесвітній Установчий з’їзд Всесвітньої громадської організації „Четверта Хвиля”. У роботі з’їзду взяли участь 65 делегатів від 27 країн світу й України. На з’їзді було проголошено про створення нового міжнародного громадського об’єднання українців, прийнято статутні документи, обрано керівні органи, профільні комісії (див. нижче) і 50 делегатів на IV Всесвітній форум українців. З’їзд також ухвалив рішення та відповідну заяву про вступ ВГОУ „Четверта Хвиля” до числа колективних членів УВКР. Установчий з’їзд ВГОУ „Четверта Хвиля” обрав Раду представників Організації у складі 13 осіб, яка керує діяльністю організації у період між з’їздами, а також Голову організації – Олександра Шокала. На першому засіданні Ради представників, яке відбулося 19 серпня 2006 року, було затверджено кандидатуру керівника Дирекції (Секретаріату) – Виконавчого директора МГОУ „Четверта Хвиля” – Валерія Рябенка. На цьому ж засіданні було започатковано діяльність дев’яти профільних структурних підрозділів (комісій) організації, формування і діяльність яких були зумовлені і проблемним полем, окресленим вище, і статутними завданнями новоствореного громадського об’єднання:
30 листопада 2006 року чергові збори Президії УВКР прийняли ВГО „Українська Взаємодопомога” і МГОУ «Четверта Хвиля» до числа колективних членів УВКР. Президія УВКР ухвалила, що всі питання роботи з четвертою хвилею в рамках УВКР візьмуть на себе МГОУ „Четверта Хвиля” та ВГО „Українська Взаємодопомога”. Долаючи великі матеріальні і фінансові труднощі, обидві організації гідно виконують свої статутні завдання. Водночас вималювалась певна відмінність між напрямками їх діяльності. Так, ВГО «Українська Взаємодопомога» більшою мірою націлена на діяльність всередині країни і зосереджується на роботі з членами сімей трудових мігрантів, центральною та місцевою владою, на вирішенні питань посилення зв’язків між вітчизняними і закордонними організаціями українських громадян та координації їх діяльності тощо. Натомість МГОУ «Четверта Хвиля» спеціалізується на організаційно-координаційній роботі у середовищі українських громадян, що перебувають за кордоном, зосереджується на громадському ініціюванні розробки міждержавних механізмів посилення їх професійного, соціального і правового захисту, запроваджує різноманітні форми громадського розвитку ділової та професійної взаємодії громадян України, що знаходяться за кордоном, з Вітчизною, а також сприяє покращенню міжнародного іміджу нашого народу і держави за допомогою своїх закордонних членських організацій. Серед найважливіших та найрезонансніших проектів, які було реалізовано обома організаціями впродовж 2004-2008 років насамперед варто зазначити такі:
На жаль обмежені обсяги статті не дають змоги висвітлити всі завдання, напрями і результати діяльності ВГО «Українська Взаємодопомога» та МГОУ «Четверта Хвиля» більш детально і рельєфно. Втім, висловлених вище міркувань і стислого опису основних напрямів і заходів цих організацій більш ніж достатньо для того, щоб зробити висновок про те, наскільки перспективною і багатоплановою є і, тим більше, – може бути громадська робота з громадянами України, які з різних причин перебувають за кордоном, та з представниками новітньої еміграційної хвилі. Перспективність і необхідність цієї роботи зумовлена також тією обставиною, що нинішня міграційно-еміграційна хвиля з України – одна з найбільших у сучасному світі. Через 5-10 років у системі нинішньої власне української діаспори, представники теперішньої міграційної хвилі утворять головну і, знов таки, дуже масову діаспору, яка є потужним геополітичним чинником, за допомогою якого можна вирішувати численні і досить складні міжнародні проблеми та питання зовнішньополітичної діяльності української держави. Павло Орленко, заслужений журналіст України, лауреат премії "Незалежність" |
|
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ТА ТУРИЗМУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ДОНЕЦЬКА... БЕНЕФІС Народної артистки України, професора Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва |
ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ УПРАВЛ І ННЯКУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ З метою подальшого удосконалення професійної кваліфікації бібліотечних працівників та згідно з планом роботи управління культури... |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ перший заступник голови Ульяновської районної державної адміністрації Відділ культури і туризму, відділ освіти, сектор з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськістю та у справах преси і інформації... |
«Загальні і спеціальні здібності» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецька обласна державна адміністрація Управління освіти і науки |
|
Про відділ культури та туризму Синельниківської міської ради Україні», розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 28. 12. 2012 №Р-994/0/3-12 «Про затвердження... |
Миколаївська обласна державна адміністрація Провести 18 квітня 2013 року обласний конкурс юних екскурсоводів «Музейна скарбниця Миколаївщини» о 10. 00 годині. Місце проведення... |
|
Миколаївська обласна державна адміністрація «Досліджуємо і вивчаємо» (Наказ управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації від 30. 01. 2010 №52) з 10 лютого по... |
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Про проведення II етапу Всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослiдницьких робіт учнів членів Житомирського територіального відділення... |
|
ПАМ'ЯТКА ПІДМІНИМ РАДІОТЕЛЕФОНІСТАМ МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСНА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА У СПРАВАХ ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД... |
Миколаївська обласна державна адміністрація Відповідно до пункту 19 Положення про управління освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням... |