|
|
Скачати 3.74 Mb.
|
Громадські організації Українців у Казахстані об′єднує Асоціація “Українці Казахстану”, у складі якої понад 10 культурних центрів та товариств, 6 творчих колективів, українська гімназія в Астані, українські школи, бібліотеки. Виходить тижневик українською мовою „Українські новини”. Українська діаспора в Узбекистані. У 1989 р., в Узбекистані проживало 153,2 тис. українців (0,8% населення країни). Це найбільша за чисельністю українська діаспора в країнах Центральної (Середньої) Азії. Більше половини українців проживало в Ташкенті (60,0 тис.; 2,9% населення столиці) та в столичній області (26,6 тис.; 1,2% населення). Відносно мало українців було в інших областях. Українці проживають в Самаркандській (14,2 тис.), Бухарській (12,9 тис.), Ферганській (11,1 тис.) областях. Вважало своєю рідною мовою українську 49,2% українців Узбекистану. Українська діаспора в Узбекистані сформувалася в основному в XX ст., переважно в період після Другої світової війни. Перші українці починають оселятися тут ще в 1860-х рр., коли почалася колонізація цієї території Росією. Окремі українські поселення з'являються на передгірських землях переважно поблизу Ташкента після спорудження в 1900-х рр. залізниці Оренбург-Арись, завдяки чому згодом переселення стало масовим. Значне число українців у 1920-х-1930-х рр. було примусово переселено до Узбекистану за опір колективізації та інші форми неприйняття політики радянської влади. У період індустріалізації республіки сюди стали прибувати великі групи українських робітників і спеціалістів для роботи на машинобудівних заводах та інших промислових підприємствах. За радянських часів умов для національно-культурного розвитку українців в Узбекистані не було. Ситуація стала змінюватися в 1990-х рр. після розпаду СРСР і здобуття Узбекистаном незалежності. Протягом 1992-1996 рр. з Узбекистану в Україну на постійне місце проживання прибуло 93,8 тис. осіб, виїхало у зворотному напрямі 13,2 тис. Позитивне для України сальдо за результатами міграційного обміну населенням з Узбекистаном сягнуло за ці роки 80,5 тис. чоловік. Абсолютну більшість їх становили українці. У 1993 р. в Ташкенті було засновано Український культурний центр "Батьківщина", який з 1996 р. випускає вісник "Батьківщина". Значну частину ефірного часу телебачення присвячує популяризації української культури. У Ташкенті відкрито українську недільну школу. В середній школі імені Т.Шевченка, збудованій після землетрусу українськими будівельниками, здійснюється викладання української мови та літератури. Українські громадські організації Узбекистану: 1. Республіканський український культурний центр “Славутич”; 2. Товариство дружби “Узбекистан-Україна”; 3. Український культурний центр “Батьківщина” в м. Ташкенті; 4. Український культурний центр “Надія” та ін. Українська діаспора в Киргизстані – друга за чисельністю серед країн Центральної (Середньої) Азії – колишніх республік СРСР. У 1989 р. тут проживало 108,3 тис., а в 1997 р. 71,2 тис. українців. В основному це місто Бішкек (34,3 тис.), Ошська (18,4 тис.) та Іссик-Кульська (7,7 тис.) області. Тільки 34,1% українців вважали українську мову своєю рідною і ще 5,9% вільно нею володіли. Українці починають оселятися на території Киргизстану в другій половині XIX ст. одночасно з росіянами, відразу ж після прийняття киргизами підданства Росії в кінці 1860-х рр. Масове переселення українських селян до Киргизстану починається в другій половині 1890-х рр. Певний час до цього регіону спрямовується основний потік аграрних переселенців із Росії та України. У 1897 р. на території Киргизстану вже нараховувалося 18,6 тис. українців. Перепис 1926 р. зафіксував у Киргизстані 64,1 тис. українців, які становили 6,5% всього населення тодішньої Киргизької АРСР, а в районах їх проживання – 29% населення. Українці, як і росіяни, зосереджувалися переважно в містах – Бішкеку, Токмаку, Караколі, а також у долині річки Чу та Іссик-Кульській улоговині. Тут проживало понад 4/5 всього російського й українського населення. Воно становило 65,2% міського населення північних районів (основну масу городян на півдні Киргизстану становили узбеки). Фактор індустріалізації збільшив частку українців – у 1939 – 137,3 тис. (9,4% населення). За браком будь-яких умов для національно-культурного розвитку етнічна ідентичність українців втрачалася. Внаслідок цього частка осіб, які вважають українську мову своєю рідною, неухильно скорочувалась: якщо в 1926 р. вона становила 97,1%, то в 1959 – вже 49,2%, у 1989 – 34,1%. Протягом 1989-1997 рр. із Киргизстану емігрувало майже півмільйона осіб, головно слов'янських національностей, а також німців і євреїв. Незважаючи на втрату поважною частиною українців Киргизстану своїх етнічних особливостей, існує зацікавленість у відродженні української етнічної культури й мови. 52,4% українців висловили бажання, щоб їхні діти вільно володіли українською мовою, 38,2% хотіти б, щоб у їхньому населеному пункті був український дитячий садочок, 41,2% схвалюють включення до шкільної програми уроків української мови, літератури, історії, народознавства. Крім того, майже половина опитаних (48,8%) висловили бажання, щоб їхні діти отримали вищу освіту в Україні. Українські організації в Киргизстані: Український культурний центр "Берегиня". Резюмуючи загальний стан справ в українському зарубіжжі, зауважимо, що трансформаційні процеси української діаспори в основному пов'язані з прискореною асиміляцією, яка стимулюється, по-перше, фактором появи (як то не здається парадоксально на перший погляд) незалежної держави України, що призвело до втрати основної місії української діаспори – носія національної ідеї та репрезентанта вільного українства, борця за державність, незалежність, за цивілізоване місце України, українського народу, держави, нації в світі. Всі ці функції (не будемо зупинятися, наскільки успішно) перебрала на себе незалежна Україна, а сучасна діаспора не виробила іншої нової надідеї свого існування. По-друге, прискорена асиміляція стимулюється настроями розчарування західної діаспори сучасними українським реаліями, відсутністю суттєвих успіхів України в економіці, політиці, скочуванням країни до рівня посередніх держав. По-третє, асиміляція українців обумовлюється природними процесами зміни поколінь. По-четверте, слід констатувати незацікавленість (якщо не більше) ряду державних чиновників на Сході і Заході (в Росії, Польщі, Словаччині і т.д.) розвитком української діаспори. Показово, що асиміляційні процеси в середовищі західної і східної діаспор відмінні – в східній діаспорі, зокрема, в останнє десятиліття спостерігається активізація деяких центрів (приклад – Москва). В цілому можна констатувати, що сьогодні, на жаль, триває процес вмирання старої української діаспори Заходу з політико-культурними і ностальгічними домінантами і народження нової її генерації, заангажованої на Україну швидше прагматично, економічно і дещо політично, без яскравої ознаки українського етновизначення. На Сході тривають аналогічні процеси. При цьому слід очікувати, що етновизначення, політично-економічна заангажованість на Україну в новій генерації діаспори як на Сході, так і на Заході буде пропорційною успіхам України як держави. 3. Основні міжнародні громадські організації світового і закордонного українства Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР) створена на підставі відповідного рішення І-го Всесвітньго Форуму українців, що відбувся у серпні 1992 р. у Києві. Організацію зареєстровано Мінюстом України 3 травня 1993 р. Головна мета діяльності УВКР – “сприяння зміцненню й розбудові незалежної, соборної, демократичної Української держави, утвердженню інтересів України та світового українства у всіх сферах світового простору – економічній, політичній, правовій, науково-технологічній, освітній, інформаційній, етно-культурній, спортивній та ін. – шляхом координації діяльності громадських організацій в Україні й українській діаспорі та співпраці з вітчизняними і закордонними урядовими, підприємницькими та громадськими структурами”. Членами УВКР є українські громадські організації в Україні та за кордоном. За результатами ІІІ Форуму, УВКР нараховує більше 382 членів-організацій. Вищим органом управління УВКР є Всесвітній Форум Українців, який відбувається один раз на чотири роки. З моменту утворення організації відбулося три Форуми – у 1992, 1997, 2001 і 2006 рр. У період між Всесвітніми Форумами Українців вищим органом управління УВКР є Загальні збори представників організацій-членів УВКР (Збори УВКР). Збори скликаються не рідше одного разу на рік. Практично склалося так, що Збори УВКР відбуваються один раз у півріччя. В свою чергу, у періоди між Зборами УВКР органом управління є Президія УВКР, що скликається Головою УВКР в міру необхідності, а в періоди між засіданнями Президії УВКР – Голова УВКР. Головою УВКР на IV Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся у Києві 18-20 серпня 2006 р., було обрано Павличка Дмитра Васильовича. Постійно діючим виконавчим органом УВКР є Секретаріат УВКР, який очолює Голова Секретаріату УВКР. До складу Президії УВКР входять 36 представників організацій-членів УВКР – по 12 представників від власне України та Західної і Східної Діаспори. За Статутом УВКР не претендує на централізоване керівництво жодними українськими організаціями й не бере участі у політичній діяльності. Водночас, активно сприяючи розбудові в Україні громадянського суспільства, УВКР інсталює збереження національної ідентичності й задоволення національно-культурних потреб українців у країнах поселення, розгортання співпраці України з закордонним українством, вивчення та поглиблення зв’язків українських громад закордоння з Україною. Однією з технологій такого вивчення є безпосередні контакти членів УВКР з українськими громадами й організаціями українців у місцях їх компактного проживання. УВКР здійснила робочі ознайомчо-координаційні поїздки до Угорщини (збори організацій Європейського Конгресу Українців), Криму (вивчення проблем мовного будівництва і ролі державних та громадських інституцій у їх вирішенні), Берестейщини (дослідження стану громад українців Білорусі та їх взаємодії), Польщі (ознайомлення зі станом української громади Польщі та україно-польських відносин), Москви (участь у ІІІ Конгресі українців Росії), Таллінна (участь у конференції європейських осередків Світової Федерації Українських Жіночих Організацій). УВКР взяла активну участь в організації і фінансуванні нової і масштабної форми інтеграції українських громад та співпраці України з українськими громадами у країнах поселення – “Каравану” українських журналістів країн Східної Європи під назвою “Разом у Європі”. Учасники “каравану” відвідали понад 10 східноєвропейських країн (Естонія, Латвія, Литва, Польща, Україна, Словаччина, Румунія, Сербія, Хорватія, Болгарія, Франція, Швеція, Росія (від Східної Слобожанщини і Кубані до Далекого Сходу), Молдова). Захід викликав негайний і сильний резонанс на найвищому державному рівні всіх країн, територією яких пролягав маршрут каравану, стимулював посилення міжурядових контактів щодо врегулювання проблем українців у країнах поселення. Хроніку подій каравану, відповідні репортажі та відеоматеріали транслювали протягом травня-червня фактично всі центральні телеканали України. Відповідну інформацію впродовж того ж періоду публікували численні центральні газети. Крім того, видавничий відділ Секретаріату УВКР розпочав підготовку до видання ілюстрованого щоденника “каравану”. За сприяння УВКР виходять друком книги про українську діаспору, різні довідкові матеріали про життя закордонних українців. Для молоді як закордоння, так і України організовувалися і проводилися різні конкурси, зустрічі, концерти, творчі виставки, презентації книг. Виходять друком та в електронній формі на веб-сайті УВКР „Вісник УВКР” та „Науково-практичні студії УВКР”. УВКР разом з товариством „Україна – світ” продовжує видавати газету „Український форум”. За фінансової підтримки УВКР також виходять друком один з кращих журналів України „Сучасність” та журнал для закордонних освітян „Рідні джерела”. УВКР видали друком: книгу Андрія Попка і Станіслава Лазебника „Історична батьківщина – діаспора: європейський досвід взаємин”, збірники матеріалів науково-практичних конференцій „Українська діаспора в Росії: стан, проблеми, перспективи” та "Українці: світова нація перед викликами XXI століття". Надруковано довідкові матеріали „Закордонному українцю” і фотоальбом "Ми – українці" та ін. Товариство зв’язків з українцями за межами України (Товариство „Україна-Світ”) – всеукраїнська громадська організація, метою діяльності якої є розвиток співпраці з українцями за кордоном, зміцнення їхніх зв’язків з прабатьківщиною та об’єднання зусиль світового українства в розбудові Української держави. Голова Товариства „Україна-Світ”– Драч Іван Федорович, громадсько-політичний діяч, України, письменник. Товариство „Україна-Світ” має відділення в усіх областях України та в Автономній Республіці Крим. Головними структурними складовими Товариства є такі відділи: культурно-освітній (співпраця з українськими громадами зарубіжжя в культурно-мистецькій та освітянській сферах); інформаційно-аналітичний (пошук, збирання, систематизація й поширення інформації про закордонне українство); відділ координації Федерації товариств зв’язків з країнами зарубіжжя (виконавча структура Федерації товариств зв’язків із зарубіжними країнами, яку було створено 1992 р. як правонаступника Українського товариства дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами і яка налічує нині 62 суб’єкти). Товариство „Україна-Світ” є співзасновником газети світового українства „Український форум” (замість газети „Вісті з України”) та засновником журналу „Український Світ”. Ці видання висвітлюють різні аспекти життя України й закордонного українства і розсилаються в місцеві відділення Товариства та в українські осередки за кордоном. Товариство було одним з ініціаторів розробки та прийняття в 1996 р. Державної програми „Українська діаспора на період до 2000 року” та Національної програми „Закордонне українство” на період до 2005 р. та аналогічної програми на період до 2010 р. У доробку Товариства протягом останніх років: організація і проведення щорічних семінарів для вчителів українського зарубіжжя в Києві та виїздних семінарів в українських освітніх закладах за кордоном, зокрема у сільських школах Придністров’я; організація й проведення конференції керівників українських закордонних мас-медій; організація і проведення міжнародної науково-практичної конференції „Геополітичне значення етнополітичних процесів в Україні й українському зарубіжжі” та I Міжнародної науково-практичної конференції „Освіта в українському зарубіжжі”. Мистецька секція Товариства зініціювала постійно діючий Фестиваль мистецтв українського зарубіжжя „Український спів у світі”, перший підсумковий концерт якого відбувся 1999 р. в Києві у рамках Всеукраїнського огляду народної творчості. Другий підсумковий концерт фестивалю пройшов під час проведення III Всесвітнього Форуму українців і був присвячений 10-й річниці незалежності України. Товариство створило й постійно наповнює універсальний україномовний web-сайт „Україна-Світ” у ініційованій ним Українській Світовій Інформаційній Мережі (УСІМ); допомагає забезпеченню українських закордонних громад та освітніх інституцій підручниками, навчальними посібниками, методичною літературою, організовує виступи за кордоном вітчизняних мистецьких колективів та поїздки в Україну представників українського зарубіжжя, зокрема, вчителів і учнів. За участю Товариства підготовлено й видано інформаційні каталоги „Зарубіжне українство”, бібліографічний покажчик літератури „Українське зарубіжжя”; навчальний посібник з української літератури для шкіл Кубані „Козак Мамай”, «Слобожанська хвиля» для шкіл Слобожанщини; двотомне видання „Пантелеймон Куліш. Іван Пулюй – подвижники нації” та „Іван Пулюй. Молитовник. Псалтир”; збірку новел українського письменника з Югославії Михайла Ковача „Тихі води” (до 90-річчя автора); збірник проблемних статей „Україна на порозі ХХІ століття”. Товариство спільно з Національною радіокомпанією України на доброчинних засадах здійснили аудіозапис і випустили у світ (компакт-диск і касету) до III Всесвітнього форуму українців – Антологію української хорової музики „Диригує Павло Муравський”. У 2000 р. з метою відзначення осіб за їхній вагомий внесок у розвиток співпраці України із закордонним українством та їхню активну участь у процесі розбудови Української незалежної держави й зміцнення міжнародного авторитету України засновано Почесну відзнаку Товариства „Україна-Світ” під гаслом „Єднання у співпраці”. |
|
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ТА ТУРИЗМУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ДОНЕЦЬКА... БЕНЕФІС Народної артистки України, професора Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва |
ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ УПРАВЛ І ННЯКУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ З метою подальшого удосконалення професійної кваліфікації бібліотечних працівників та згідно з планом роботи управління культури... |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ перший заступник голови Ульяновської районної державної адміністрації Відділ культури і туризму, відділ освіти, сектор з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськістю та у справах преси і інформації... |
«Загальні і спеціальні здібності» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецька обласна державна адміністрація Управління освіти і науки |
|
Про відділ культури та туризму Синельниківської міської ради Україні», розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 28. 12. 2012 №Р-994/0/3-12 «Про затвердження... |
Миколаївська обласна державна адміністрація Провести 18 квітня 2013 року обласний конкурс юних екскурсоводів «Музейна скарбниця Миколаївщини» о 10. 00 годині. Місце проведення... |
|
Миколаївська обласна державна адміністрація «Досліджуємо і вивчаємо» (Наказ управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації від 30. 01. 2010 №52) з 10 лютого по... |
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Про проведення II етапу Всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослiдницьких робіт учнів членів Житомирського територіального відділення... |
|
ПАМ'ЯТКА ПІДМІНИМ РАДІОТЕЛЕФОНІСТАМ МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСНА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА У СПРАВАХ ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД... |
Миколаївська обласна державна адміністрація Відповідно до пункту 19 Положення про управління освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням... |