|
|
Скачати 3.74 Mb.
|
Найбільші українські громадські організації Канади: 1. Світовий Конґрес Українців (СКУ); 2. Ліґа Українців Канади; 3. Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО); 4. Союз Українок Канади; 5. Конґрес Українців Канади (КУК); 6. Ліґа Українок Канади; 7. Ліґа Українських Католицьких Жінок Канади; 9. Канадське товариство приятелів України; 10. Канадський фонд – Дітям Чорнобиля; 12. Світова Ліґа Українських Політичних В’язнів (СЛУПВ) та ін. Українська діаспора Аргентини. Під час другої еміграційної хвилі у кінці ХІХ ст., більшість новоприбулих осіла в Буенос-Айресі та околицях столиці, решта подалася вглиб країни на сільськогосподарські поселення. Емігранти, якi приїхали до Аргентини в 1945-1950 роках – це, в основному, особи, якi були насильно вивезені на роботи до Німеччини під час окупації України, а також вояки УПА, бійці дивізії СС “Галичина”, котрі боролися проти сталінського режиму. Аргентинська Республіка була однією з перших держав, якi визнали Українську Народну Республіку. Це сталося 5 лютого 1921 року. 5 грудня 2001 р. Президент Аргентини Менем прийняв делегацію аргентинських українців i показав документ, відповідно до якого Аргентина визнала Україну як незалежну державу. Нині в Аргентині налічується понад 200 тисяч українців. Вони переважно розселені в північних провінціях – у столиці та провінції Буенос-Айрес, Місійонез, Чако, Мендоса, Формоса, Кордова, Ріо-Негро і займаються головним чином землеробством. Мають хорошу репутацію за працьовитість, спокійну вдачу, пісенність i толерантність. Хоча вони вже є громадянами іншої країни, мають достаток, гроші, більшість з них ніколи не бувала на землі своїх предків, всі вони з одержимістю i святістю вболівають за майбутнє України. На півночі Аргентини і в прилеглих до неї південних районах Бразилії, а також у Парагваї та Уругваї українці та громадяни українського походження проживають компактними групами, що зближує їх, сповільнює процес асиміляції. Українські громадські організації Аргентини: 1. Українська Центральна Репрезентація; 2. Українське культурне товариство “Просвіта“; 3. Українське товариство “Відродження”; 4. Союз українок Аргентини; 7. “Пласт” Організація української молоді в Аргентині; 8. Фундація ім. Тараса Шевченка та ін. Українська діаспора Бразилії. В Бразилії українці належать до найстаріших етнічних груп. Перші українські емігранти з’явилися ще до державного оформлення Бразилії, наприкінці ХІХ століття. Масове переселення розпочалося з 1895 року, коли агенти Італійських пароплавних ліній привезли сюди 15 тис. найбідніших галичан. Більшість іммігрантів кінця ХІХ століття облаштувалася в районі Прудентополіса (у глибині Парани). Після Другої світової війни більш як 200 тис. осіб, колишніх захоплених Німеччиною “остарбайтерів”, військовополонених, політичних біженців, вояків Української дивізії СС та інших військових формувань, що воювали проти Росії, прибули до Парани. Окрім Парани, українські емігранти розташувалися також у штаті Сан-Пауло, у місті Іан-Каетано-до-Сул та у кварталі, що межує з Віла-Зеліна, у столиці штату. Нині кількість українців у Бразилії сягає 250-400 тис. Лише 7-8% з них народжені в Україні, решта – в Бразилії. 85% українців живуть в сільській місцевості. Інша частина українців працює у промисловості, здебільшого меблевій та металообробній, та зайнялася вільними професіями (адвокати, лікарі тощо). У країні відомі художники Мігел Бакун та поетеса Олена Колодій, інженер Серафим Волошин, археолог Ігор Швець та нейрохірург Афонсо Антонюк. 70% українців мешкає в районі Преденополіса. У місті діє Церква Св. Йосафата, побудована у 1928 р. у центрі міста, – це чудовий зразок впливу візантійського стилю. Є асоціації митців, такі як ансамбль народного танцю “Веселка”, ансамбль бандуристів “Соловейко”, які зберігають спадщину предків – бандура вже протягом століть є символом української народної музики. 26 жовтня 1995 р. урочисто відкритий Меморіал української імміграції – він віддає данину одній з основних етнічних груп Куритиби (столиця Парани). Українські громадські організації Бразилії: 1. Українсько-Бразильська Центральна Репрезентація;2. Українське Товариство Бразилії (УТБ); 3. Українсько-Бразильське Товариство “Соборність”; 4. Товариство Прихильників Української Культури; 5. Музей української імміграції при Українському товаристві Бразилії (УТБ); 6. Українсько-Брaзильський Клуб; 7. Український меморіал; 8. Музей української імміграції в Прудентополісі (Пам’ятник Тарасу Шевченку); 9. Меморіал іммігранта; 10. Асоціація Українсько-Бразильської Молоді (АУБМ) та ін. Українська діаспора Австралії. За офіційними даними в Австралії проживає понад 40 тисяч українців. Перші вихідці з України в цьому регіоні – Миклухо Маклай та кілька інших перших емігрантів. Масова еміграція в Австралію розпочалася наприкінці 40-х років, а найбільшого розмаху набула 1949 року – з Німеччини, з так званих таборів переміщених осіб (ДіПі). Відразу після прибуття до Австралії, українці згуртувалися, розпочалося громадське i церковне життя. У столицях всіх шести штатів утворилися об'єднання, які називалися українськими громадами Biкторії, Тасманії тощо. Для координації дій i співпраці всі громади об'єдналися в Союз українських організацій в Австралії. Окрім того, розпочав діяльність Союз українок Австралії, молодіжні організації "Пласт" i СУМ, утворилися спортивні товариства "Копаного м'яча" i "Відбиванки". Ветерани двох світових воєн, колишні вояки УПА також створили свої організації. Місцями розселення українців є штати Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна Австралія. У більшості місцевостей, де існували українські громади, діяли хори та театри, в яких, окрім одного-двох професійних акторів, брали участь аматори. Жінки вишивали, різьбили i навчали молодь цим ремеслам. Діяли суботні школи, де діти навчалися українознавчих предметів. Греко-католики, протестанти та православні утворили свої церковні громади. Були побудовані народні доми, часто з приміщеннями для суботніх шкіл. Церкви споруджувалися без допомоги держави на кошти українців. Деякі з тих громад, які будували храми, мали усього близько 200 активних членів. Українці в Австралії організовували концерти, театральні вистави, відзначали історичні дати, проводили літературні вечори, спортивні змагання, дискусії, семінари. Все це можна назвати святами, які йшли в ногу із приватним життям. Цей період можна назвати "золотим віком української спільноти в Австралії". Сьогодні старша генерація, яку можна назвати будівничими українського життя в Австралії, поступово вимирає, а покоління, народжене в цій країні, має інші інтереси. Тепер в Австралії немає жодного українського театру, а громади в деяких провінційних містах взагалі припинили існувати. За останніх 40 років тут не було жодного припливу свіжої крові – еміграції з України. Лише незначна частина теперішніх емігрантів долучається до старої української громади. Українська громада має хороші стосунки із Генеральним консульством України в Австралії. Українські громадські організації Австралії: 1. Союз Українських Органiзацiй Австралiї (СУОА); 2. Союз Українок Австралії; 3. Союз Українок Вікторії; 4. Союз Українок ім. кн. Ольги; 5. Союз Українок ім. Лесі Українки; 6. Союз Українок ім. Оксани Мешк; 7. Організація української молоді “Пласт”; 8. Спілка української молоді (СУМ); 9. Спілка Української Молоді в Австралії. 2.1. Українці в країнах Європи У країнах Європи українці розселені зокрема у: Австрії, Бельгії, Чехії, Італії, Польщі, Румунії, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Угорщині, Іспанії. Українська діаспора Австрії. Українці почали селитися в Австрії наприкінці ХVІІ ст., коли до її складу ввійшли Галичина, Буковина, а також Холмщина і Підляшшя (в 1772, 1775 і 1795-1809 рр., відповідно). З початком Першої світової війни сюди прибували біженці з Галичини й Буковини, військові, українська інтелігенція, іммігранти зі східноукраїнських земель. Після поразки національно-визвольної боротьби в Україні (1917-1920 рр.) столиця Австрії певний час залишалася центром політичної та культурної активності українських емігрантів. Тут не було жодних обмежень на політичну та партійну діяльність, перенесену сюди з України. Після розпаду Австро-Угорської імперії українська колонія у Відні зменшилась, але невдовзі знову різко зросла після приїзду сюди уряду Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Після Першої світової війни в Австрії нараховувалося приблизно 50 тисяч українців, наприкінці Другої світової війни – вже понад 100 тисяч. Коли радянські війська зайняли частини Австрії, значну частину українців було депортовано до Радянського Союзу. У радянській окупації залишалося близько 30 тис. українців. Більшість із них згодом емігрувала далі в Західну Європу та за океан. До часу, коли радянські війська не пішли з Австрії, все громадсько-політичне, культурне й релігійне життя української громади зосереджувалось у Західній Австрії, зокрема в таких містах, як Зальцбург, Інсбрук, Лінц, Грац, Клагенфурт-Віллах і Брегенц. За оцінками фахівців, тут нараховується близько 5-6 тисяч осіб українського походження. Абсолютна більшість із них проживає в містах, зокрема у Відні та його околицях – 2 тисячі осіб, у Зальцбурзі – 460, у Клагенфурт-Вілласі – 430, Граці – 340, Інсбруку – 330. Кюстіні – 270, Лінці – 210, Брегенці – 160. Невелике число українців та їхніх нащадків є сільськими жителями. Українські громадські організації Австрії: 1. Австрійсько-українське товариство (АУТ); 2. Українське греко-католицьке Братство ім. Св. Варвари; 3. Спілка українських філателістів Австрії (СУФА). Українська діаспора Бельгії. До Першої світової війни чисельність українців у Бельгії була незначною. Це були вихідці переважно з західної частини України, які об’єднувалися тут у Руську безсторонню громаду. Протягом 1919-1923 років у Бельгії діяла українська дипломатична місія, очолювана професором А. Яковлєвим і генералом-хоружним О. Осеницьким. Після поразки національно-визвольної боротьби в Бельгію прибули українці – вояки армій УНР та УГА, політичні емігранти. У міжвоєнний період українська громада поповнилася також емігрантами-заробітчанами із Закарпаття. Після закінчення Другої світової війни з таборів для біженців і переміщених осіб у Німеччині й Австрії до Бельгії прибуло понад 10 тисяч українців. Практично всі вони працювали у вугільних шахтах цієї країни. Виникли десятки різних організацій та установ, які розгорнули активну культурно-освітню, політичну та церковну діяльність. У 1945 році в Брюсселі утворено Український допомоговий комітет (УДК). Він мав 26 філій, підтримував діяльність більш як десятка хорів, багатьох танцювальних колективів та драматичних гуртків. У жовтні 1948 року відбувся перший конгрес українців у Бельгії. Багато молодих людей із числа переміщених осіб вступили до університетів цієї країни. Тільки у Лювенському університеті в 1947-1953 роках навчалося понад 70 українських студентів, а українська студентська громада відігравала помітну роль у суспільно-культурному житті університету й міста. В ці роки у Лювені було відкрито Український студентський дім. Після масового виїзду в 1950-х роках в Канаду і США, чисельність української громади в Бельгії зменшилася до приблизно 5 тисяч осіб. Без значного припливу ззовні, цей процес тривав і згодом. Значна частина покоління українців, яке народилося в Бельгії, особливо від змішаних шлюбів, відійшла від української громади. Знизилась активність українського культурно-громадського життя. На початку 1990-х років у Бельгії проживало понад 2 тисячі осіб українського походження. Більшість населяє центральну частину країни (Брюссель і Лювен). Значна частина української громади (близько 40%) – люди пенсійного віку, 25 – кваліфіковані робітники, 8,9 – службовці різних установ, 1,6 – студенти, 16,2 – школярі середніх і професійних шкіл. Українські громадські організації Бельгії: 1. Головна Рада Українських Громадських Організацій в Бельгії (ГРУГОБ); 2. Український допомоговий комітет (УДК); 3. Союз українців Бельгії; 4. Бельгійсько-українська асоціація “Заради кращого життя” в м. Монс. Українська діаспора Чехії. Українська громада протягом останнього десятиліття зросла більш ніж удвічі. У Чеській Республіці українська національна меншина посідає 4-е місце за кількістю її членів після словацької, польської та німецької. Вона нараховує близько 50 тис. осіб. Церква для українців є об’єднуючим чинником: здебільшого українці підтримують між собою контакти завдяки церкві. Українські громадські організації Чехії: 1. Українська ініціатива в Чеській Республіці; 2. Об’єднання українців та прихильників України в Чеській Республіці; 3. Форум українців в Чеській Республіці; 4. Об’єднання українок в Чеській Республіці. Українська діаспора Італії. Про українську присутність у Ватикані та Італії існують історичні свідчення. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найдавніші українські пам’ятки: листи Папи Григорія VII до Київського князя Ізяслава, датовані 1075 роком, служебник і будинок Київського митрополита Ізидора XV століття, документи Берестейської унії. Ректором Болонського університету був у XIV ст. Юрій Дрогобич, в Італії навчався Петро Могила та багато інших відомих українців. В університеті Падуї з XIV по XVIII століття навчалося близько 600 студентів з України. Серед них – полковник Богдана Хмельницького – Станіслав Морозенко. Перша українська колонія в Римі з’явилася наприкінці XVI століття. Це були студенти, що навчалися в Грецькій колегії (поблизу площі Іспанії). Серед них – Феофан Прокопович. Багато місць у Ватикані та в Італії пов’язано з іменами митрополита Андрея Шептицького та кардинала Йосипа Сліпого. У передмісті Палермо на Сицилії є цікава згадка про українських козаків. Вона датується 1622 роком. Врятувавшись із турецької неволі, українські козаки прибули сюди на тривесельному човні. Оселились, збудували церкву на честь покровительниці Сицилії Святої Розалії. Про цю подію нагадує відповідний напис на мармуровій дошці i прикріплена поруч срібна модель тривесельного козацького човна. Багато українців перебувало у Флоренції. Серед них: Михайло Драгоманов та Семен Гулак-Артемовський. У Мілані навчалася славетна Соломія Крушельницька. У Римі на вулиці Сістіна в 1838 – 1842 pp. жив Микола Гоголь. В елітному кафе Греко, що було місцем зустрічей письменників та художників, зберігається його мініатюрний портрет. Центром духовного життя сучасної Української громади в Римі є комплекс інституцій на північно-західній околиці міста. Передусім це – розбудований стараннями патpіapxa Йосипа Сліпого в 1967 – 1969 рр. собор Святої Софії, за стилем та мозаїчним оздобленням близький до Святої Софії Київської. Поруч – Український католицький університет (УКУ) імені Папи Климента та Українська Мала Семінарія. У приміщенні УКУ є архів, де зберігаються рукописи та інші цінні документи, наприклад, особистий паспорт родини Михайла Грушевського. У Святій Софії проводяться богослужіння, якi відвідують українські мігранти-заробітчани. У співпраці з Католицькою Церквою Українська Греко-Католицька Церква опікується українськими заробітчанами, проводячи богослужіння українською мовою в католицьких храмах більш як 50 міст Італії. Богослужіння відправляють українські студенти римських університетів, якi поєднують навчання з пасторською діяльністю. Українські громадські організації Італії: 1. Християнське товариство українців в Італії; 2. Апостольська візиатура Української Греко-Католицької церкви в Італії. Українська діаспора Польщі. У Польщі проживає 300-350 тисяч українців. Вони становлять тут національну меншину, предки якої споконвіку проживали в історичних областях Бойківщини, Лемківщини, Підляшші, Холмщині, Надсянні. У 1947 році за рішенням польського уряду була проведена акція “Вісла” – примусове переселення українців з південно-східних земель вглиб Польщі: на північні та північно-західні землі. Акція мотивувалася тим, що українське населення становило для загонів УПА велику матеріальну і людську базу, що утруднювало їхню ліквідацію. Основна маса українського населення ще й досі живе розсіяно на західних і особливо північних територіях – в Ольштинському, Гданському. Кошалінському та інших воєводствах. Українці Польщі дбають про свої національні корені. Тут діють українські громадські організації, видається газета “Наше слово”, українознавчі факультети у вищих навчальних закладах. Основна частина українського населення, 5-10 тис. українців, живе у Варшаві, близько 3 тис. – у Кракові. |
|
УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ ТА ТУРИЗМУ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ДОНЕЦЬКА... БЕНЕФІС Народної артистки України, професора Донецької державної музичної академії ім. С. С. Прокоф’єва |
ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ УПРАВЛ І ННЯКУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ З метою подальшого удосконалення професійної кваліфікації бібліотечних працівників та згідно з планом роботи управління культури... |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ перший заступник голови Ульяновської районної державної адміністрації Відділ культури і туризму, відділ освіти, сектор з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськістю та у справах преси і інформації... |
«Загальні і спеціальні здібності» Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Донецька обласна державна адміністрація Управління освіти і науки |
|
Про відділ культури та туризму Синельниківської міської ради Україні», розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 28. 12. 2012 №Р-994/0/3-12 «Про затвердження... |
Миколаївська обласна державна адміністрація Провести 18 квітня 2013 року обласний конкурс юних екскурсоводів «Музейна скарбниця Миколаївщини» о 10. 00 годині. Місце проведення... |
|
Миколаївська обласна державна адміністрація «Досліджуємо і вивчаємо» (Наказ управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації від 30. 01. 2010 №52) з 10 лютого по... |
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ Про проведення II етапу Всеукраїнського конкурсу захисту науково-дослiдницьких робіт учнів членів Житомирського територіального відділення... |
|
ПАМ'ЯТКА ПІДМІНИМ РАДІОТЕЛЕФОНІСТАМ МІНІСТЕРСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСНА НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ ТА У СПРАВАХ ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД... |
Миколаївська обласна державна адміністрація Відповідно до пункту 19 Положення про управління освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням... |