СТУДI¯ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ДДПУ ВИПУСК ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ ЧАСТИНА 3 ПЕДАГОГIКА ДРОГОБИЧ ВИДАВНИЧИЙ ВІДДІЛ ДДПУ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА 2014 ISSN 2313-2094

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

УДК 37(477)(09)

І-85
Вікторія ІСАЧЕНКО
П. ЖИТЕЦЬКИЙ ТА ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ cт.
У статті проаналізовано науково-публіцистичні праці П. Житецького на шпальтах періодичних видань другої половини ХІХ ст. Висвітлено видавничу діяльності педагога у контексті розвитку вітчизняних періодичних видань цього періоду. Охаракте-ризовано особливості створення, розвитку та розповсюдження наукових періодичних видань другої половини ХІХ ст. Проаналі-зовано погляди П. Житецького на особливості тогочасного суспільно-політичного життя.

Ключові слова: П. Житецький, періодичні видання, науково-публіцистичні праці, видавнича діяльність, Україна.
Постановка проблеми. У суспільно-політичному, науково-педагогічному та культурно-національному житті українського народу другої половини ХІХ ст. велике значення мали газети та часописи, які виступали джерелом інформації, пропаганди політич-них і науково-педагогічних знань, засобом ідейного впливу на широкі верстви населення. Вони використовувались українськими освітніми і культурними діячами як трибуна для просвіти і вихо-вання трудящих, як ідеологічна зброя у національно-визвольній боротьбі свого народу. Ознайомлення з матеріалами, вміщеними у тогочасних періодичних виданнях, дає можливість скласти уявлення про політичну й духовну атмосферу, що панувала у тогочасній Україні.

Науково-публіцистична діяльність П. Житецького припадає на останню чверть ХІХ ст. Час і обставини, в яких він жив і працював, поклали відбиток на його наукові праці, які вже багато в чому застаріли навіть своїм фактичним матеріалом. Зрозуміло,

© Ісаченко Вікторія, 2014

що для нас не можуть бути прийнятними методологічні основи досліджень П. Житецького, його суспільно-теоретичні погляди. Але критичне використання його наукового надбання – дає можливості для нового прочитання традиційної проблематики, об’єктивного незаангажованого висвітлення подій і фактів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукове осмис-лення видавничої діяльності П. Житецького побіжно представлене у працях О. Казакевич та В. Плачинди у висвітленні й оцінках вченого історичного минулого України; Н. Побірченко у контексті етнографічної спадщини членів українських громад; М. Смольні-цької, О. Шевчук в аспекті літературно-наукової творчості викла-дачів Колегії Павла Галагана та ін. Проте, як показав аналіз наукових джерел, на сьогодні відсутнє цілісне дослідження здобут-ків П. Житецького у видавничій справі.

Мета статті – на основі аналізу науково-публіцистичних праць П. Житецького здійснити цілісне висвітлення видавничої діяльності педагога у контексті розвитку вітчизняних періодичних видань другої половини ХІХ ст.

У період другої половини ХІХ ст. розпочався процес ство-рення українських видавництв та преси. Слід зазначити, що в українському русі були наявні кілька політичних течій, які, гуртуючись навколо того чи того видавництва чи періодичного органу, намагалися пропагувати свої погляди на шляхи розвитку українського національного відродження. Важливо відзначити також, що українську пресу та видавництва можна класифікувати не лише за політичним їх спрямуванням, а й за тим, на які верстви суспільства вони були орієнтовані [14, 76].

Здійснений царським урядом у 1876 р. крок до звуження сфери функціонування української мови загострив культурно-національну проблему. Цей зловісний акт викликав обурення української інтелігенції, зокрема найбільшу кількість опублікованого матеріалу знаходимо в працях М. Драгоманова, який, будучи з 1876 р. в еміграції, мав можливість відкрито висловити своє став-лення до подій на його батьківщині. У доповіді на Міжнародному літературному конгресі в Парижі (1878) М. Драгоманов порушив українське питання, привернувши до нього увагу європейської громадськості. Він звертав увагу на пасивність окремих культурних діячів, які не намагалися протидіяти утискам самодержавства і не виявляли принциповості та наполегливості у боротьбі за національні права українського народу. М. Драгоманов, відзначав, що указом 1863 р. заборонялося видавати тільки науково-популярні книжки, і що він не стосувався всіх інших напрямів розвитку української літератури. Далі М. Драгоманов згадав закон 1865 р., який відкривав можливість обминути попередню цензуру, друкуючи у Москві й Петербурзі книжки обсягом до 10 друкованих аркушів [2, 124].

Наслідком згаданих дискримінаційних заходів було скороче-ння кількості друкованої продукції, що видавалася українською мовою в Росії: у 1864 р. – 12 книжок і брошур, 1865 р. – 5, 1866 – жодної, у наступні три роки – по 2 книжки, у 1870 р. – 5. На Україні ж з 1863 р. по 1872 р. вийшла лише одна книжка україн-ською мовою [11, 131].

Надзвичайно позитивним явищем у період другої половини ХІХ ст. було прагнення українських діячів координувати й об’єдну-вати свої зусилля у справі видання та розповсюдження україн-ських книжок. Водночас не можна не відзначити й того, що спів-праця діячів різних регіонів Наддніпрянщини відбувалася у дуже обмеженому колі особисто знайомих між собою людей [14, 77].

Чиновники царського самодержавства трактували патріотичні почуття більшості інтелігенції як націоналістичні, до того ж, їх лякало поширення антимонархічних ідей. Неважко переконатися, що ними заборонялися насамперед твори гостро соціального змісту, в яких реалістично зображувалися суспільні процеси пореформеної доби [15, 31].

У скрутному становищі перебувала й періодична преса. Намагання діячів української культури організувати стабільне видання періодики на національній основі наштовхувалося на протидію самодержавства. Виникла ідея видавати “літературні додатки” до російських журналів українською мовою. Однак особливих успіхів досягнуто при цьому не було. Щоправда, в 1841 р. у Петербурзі вийшов альманах “Ластівка”. У ньому було вміщено твори Т. Шевченка, а також деякі перлини українського фольклору. Альманах відіграв важливу роль в активізації літературно-громадських і культурних процесів на Україні. І так тривало до кінця XIX ст. – українські літератори задовольняли публікаторські потреби, видаючи альманахи і збірники: у Києві в 1883 р – “Раду”, у 1886 р. – “Степ. Херсонський белетристичний збірник”; у Харкові – “Складку. Альманах року божого 1887-го. № 1. Спору-див В. Александров” та ін. [5, 281]

Громадсько-просвітницька діяльність П. Житецького була тісно пов’язана з видавничою. Надзвичайно плідною виявилася співпраця педагога з такими періодичними виданнями, як “Основа”, “Киевская старина”, “Киевский телеграф”, “Этнографическое обозрение”, “Педагогический сборник”, “Записки НТШ” та ін. Ми зупинимося лише на тих працях, які викликали найбільший резонанс тогочасного суспільства.

На сторінках згаданих шпальт П. Житецький науково-публіцистичними статтями установлює особливість південно-російського народу пояснює життєвість літературної обробки української мови [10, 113].

У кожній праці вченого можна підкреслити дві головні риси: ніколи не зупинятися на півдорозі і сміло йти назустріч правді, ігноруючи вчене марновірство, а з іншого боку, – пильно обми-нати те, що тхне “механізмом” [7, 10].

Створений 1861 р. журнал “Основа” став осередком україн-ського національного ліберального руху. Заснований представни-ками Петербурзької громади – проіснував лише до 1862 р. у національному питанні переважно пропагував культурницький рух [1, 113].

Навколо “Основи” згуртувалися відомі педагоги й громадські діячі. В “Основі” “…зустрілися два покоління українського громадянства, – писав С. Єфремов. – На чолі першого стояли такі популярні серед українців люди, як П. Куліш і М. Костомаров – Т. Шевченко помер на самому початку “Основи”; визначнішими з другого боку були В. Антонович, М. Рильський, П. Житецький, О. Кониський, П. Чубинський та ін.” [3, 387].

У цей період журнал “Основа” – “…став виразником думок кращих людей України: їх патріотизму, їх демократизму і всього того, що було потрібно для добра рідного краю…” [12, 70]. На сторінках часопису П. Житецький та інші представники інтелігенції другої половини ХІХ ст. вели полеміку з тими науковцями і громадськими діячами, які вважали українофільство шкідливим явищем для Російської імперії і не визнавали україн-ську мову та культуру повноцінною [6, 114].

Саме як відповідь на антиукраїнську риторику у 1862 р. в журналі “Основа” з’явилася стаття П. Житецького “Русский патриотизм”.

У цій праці учений категорично заперечує спроби звести українську літературу до рівня літератури провінціальної, літера-тури “для домашнього вжитку” [4, 5], та приходить до цілком логічного висновку – “…якщо є дві руські народності, то є й дві руські мови, і повинні бути дві окремі і самостійні літератури” [4, 10]. Відстоюючи права української мови на самостійне існу-вання як мови літературної і її подальший безперешкодний роз-виток, П. Житецький водночас підкреслював велику близькість і тісну спорідненість української й російської мов, відзначав їх походження з єдиного джерела [4, 15].

Виступаючи проти великодержавницького приниження україн-ської мови, П. Житецький з гідністю науковця відстоював думку, що українська мова – як самостійна національна мова – здатна до прогресу у всіх сферах життя [4, 15].

Найбільший талант журналіста і видавця П. Житецький виявив у період своєї співпраці з журналом “Киевская старина” (1882 – 1906), що був єдиним на той час органом україно-знавства на терені Російської імперії.

На початку 90-х р. у “Киевской старине” друкується низка об’єднаних спільною ідеєю статей П. Житецького про українські думи, а пізніше (1893) вони виходять окремою книгою під назвою “Мысли о народних малорусских думах”. Головна мета дослідже-ння – встановити вплив писемної української літератури на думи, з’ясувати походження останніх. У згаданій праці вчений залишився вірним собі – він зосередив увагу на найменш вив-ченій ділянці української культури, поєднавши власні інтереси мовознавця, фольклориста й педагога [8, 69].

У зв’язку з тим, що “Мысли о народных малорусских думах” друкувалися частинами в “Киевской старине” (1892), це спричиняло труднощі у становленні послідовності думок автора, та окремі частини здавалися незв’язними. Але коли “Мысли” вийшли окремою книгою, то в такому вигляді справили гарне враження [13, 85].

Аналізуючи це дослідження П. Житецького, М. Сумцов, зазначив, що воно побудоване лише навколо впливу шкільної літератури на думи [13, 79]. Для виконання такого роду дос-лідження ученому довелося проаналізувати велику кількість шкільних збірників, які за своєю структурою нагадують записні книги, та містять різного роду вірші на слов’янській, книжній малоросійській, народній малоросійській і польській мовах. Нерідко в них трапляються і народні пісні. Виявляючи велику любов обраного предмета дослідження, П. Житецький спромігся висвітлити його з освоєної ним оригінальної точки зору. Загалом “Мысли о народных малорусских думах” містять у собі новий фактичний матеріал, уривки цікавих віршів та нові історичні пісні, що в сукупності має вагоме наукове значення [13, 107].

Усну народну творчість П. Житецький розглядав як важливий чинник морального виховання молоді. Про виховне значення його наукового доробку говорять уже самі назви розділів: “Странству-ющие школьники в старинной Малороссии”, “Малорусские вирши нравоучительного содержания” та ін. Педагог аналізував мову і стиль дум, досліджував особливості римування, ритміки, мовних засобів образності, вдавався до зіставлення синоніміки, симво-ліки, синтаксису, окремих граматичних категорій з мовою давньої української поезії і прози. Він дійшов висновку, що літературна діяльність українських письменників залишила помітний слід у народнопоетичній творчості, а творці дум були люди освідченні [9, 452].

Висновки. Стрижневими у суспільно-політичному житті другої половини ХІХ ст. були питання про державний устрій, долю нації, її майбутнє, розвиток науки та освіти тощо. З цих проблем проводилися дискусії, на розсуд громадськості виносилися різні точки зору. Цьому сприяло створення та розповсюдження наукових періодичних видань. На сторінках часописів розробля-лися теоретичні основи українського шкільництва, відбувалася боротьба за ослаблення цензурного тиску, друкувалися публікацій педагогічно-просвітницького характеру. Вивчаючи і обміркову-ючи все це сьогодні, ми бачимо нерозривний зв’язок впливу видатних публіцистів та громадських діячів другої половини ХІХ ст. на розвиток і становлення сучасної освіти та науки.

За тяжких цензурних і політичних утисків другої половини ХІХ ст. на сторінках періодичних видань П. Житецький виступав як борець за українську мову та національну школу, був автором статей педагогічно-просвітницького спрямування, популяризатором українських народних творів.

Видавнича діяльність П. Житецького не обмежилася лише публікаціями у періодичних виданнях. Взявши за мету просвіту українського народу, піднесення його ролі у загальноєвропейському контексті, популяризацію творчого потенціалу його свідомих представників, він зробив вагомий внесок у підготовку та видав-ництво навчальних підручників, створення науково-популярних видань для народу та ін.

Подальшого вивчення та узагальнення потребують проблеми видавничої діяльності сучасників педагога, а також дослідження впливу інших науково-публіцистичних праць П. Житецького на розвиток та становлення педагогічної преси другої половини ХІХ ст.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua