|
|
Скачати 9.5 Mb.
|
|
ГЛАВА 5 Суб'єкти адміністративного права 5.1. Поняття суб'єктів адміністративного права В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія (власника) прав та обов'язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати. З цього визначення випливає, що «претендент» на статус суб'єкта адміністративного права за своїми особливостями потенційно здатний бути носієм суб'єктивних прав та обов'язків у сфері державного управління, тобто повинен мати комплекс соціальних передумов, що дозволяють надати йому суб'єктивні права та обов'язки. До таких особливостей (соціальних передумов) належать: а) зовнішня відокремленість, яка характеризується наявністю системоутворюючих ознак; б) персоніфікація в суспільних відносинах управлінського типу, тобто виступ у вигляді єдиної особи — персони; в) здатність виражати і здійснювати або персоніфіковану волю у відносинах з державою, або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. «Претендент», який має названі особливості, набуває статусу суб'єкта тільки в тому разі, якщо держава, використовуючи адміністративно-правові норми, робить його носієм (власником) прав та обов'язків, які реалізуються останнім у сфері державного управління. Таким чином, соціальні особливості спричинюють комплекс передумов, які свідчать про потенційну можливість бути суб'єктом, а адміністративно-правові норми, використовуючи ці передумови, по-перше, перетворюють «претендента» на суб'єкта, по-друге, визначають його місце і роль у сфері державного управління. До перших належать норми загальні для усіх суб'єктів адміністративного права (наприклад, норми про право звернення до органів влади з пропозиціями), до других — норми, які реалізуються тільки цим суб'єктом (приміром, норми, що визначають права податкової міліції). Потенційна здатність мати права і обов'язки у сфері державного управління (адміністративна правоздатність), реалізовувати надані права та обов'язки у сфері державного управління (адміністративна дієздатність), наявність суб'єктивних прав та обов'язків у сфері державного управління формують адміністративно-правовий статус суб'єкта, є складе- 74 Глава 5 вими адміністративної правосуб'єктності. Стислі характеристики кожної з них такі. Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єкта мати права та обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту народження громадянина; про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється правоздатність з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту смерті. Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, свідомими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність. Суб'єктивні права у сфері державного управління — це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливої (дозволеної) поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов'язком іншого учасника правовідносин. Діалектичною протилежністю суб'єктивних прав у сфері державного управління є суб'єктивні юридичні обов'язки. Вони нерозривно пов'язані й не можуть існувати один без одного, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване поза виконанням обов'язку другим суб'єктом. Таким чином, у державному управлінні існування обов'язків поза правами і навпаки — прав поза обов'язками — позбавлено будь-якого сенсу. Суб'єктивні адміністративно-правові обов'язки — це покладана державою і закріплена в адміністративно-правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах. У сфері державного управління суб'єктивні права та обов'язки мають як загальні ознаки, так і ознаки, що дозволяють їх розмежовувати. Об'єднує їх спільна адміністративно-правова природа, існування в адміністративних правовідносинах, наявність меж у поведінці (і те, й інше є мірою), належність особам, які мають адміністративну правоздатність та адміністративну дієздатність, наявність державних гарантій. Відмінності полягають у тому, що: а) права реалізуються в інтересах їх власника, а обов'язки — в інтересах інших осіб; б) права — це міра можливої поведінки, а обов'язки — міра належної поведінки. Необхідно розмежувати поняття «суб'єкт адміністративного права» і «суб'єкт адміністративних правовідносин». Суб'єкт адміністративного права має потенційну здатність вступати в адміністративні правовідносини. У конкретному випадку він може і не бути учасником правовідносин. Якщо громадянин не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно-деліктних відносин. Громадянин України, що перебуває за її межами, може теоретично ні в яких адміністративне- Суб'єкти адміністративного права 75 правових відносинах не брати участі, тобто не бути їх суб'єктом, однак суб'єктом адміністративного права він є, оскільки його як громадянина адміністративно-правові норми наділили комплексом прав та обов'язків. Суб'єкт адміністративних правовідносин — це фактичний учасник правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь. Важливо зазначити, що суб'єкт адміністративного права характеризується зовнішньою відокремленістю. Він виступає у вигляді єдиної особи, здатний відповідно до своїх прав та обов'язків виробляти, виражати й здійснювати певну волю як учасник конкретних управлінських відносин. Так, орган державного управління складається з багатьох фізичних осіб і, як правило, має структурні частини, але в адміністративно-правовій сфері виступає виключно як одна особа. Адміністративне право наділяє правосуб'єктністю велике коло учасників соціальних зв'язків, про що свідчить велика кількість управлінських відносин у суспільстві, а система суб'єктів адміністративного права складніша, ніж системи суб'єктів будь-якої іншої галузі права. Суб'єктами адміністративного права є й органи виконавчої влади, а також внутрішні частини їх апарату; органи місцевого самоврядування; громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни. Причому правове становище суб'єктів одного рівня неоднакове. Якщо проаналізувати адміністративну правосуб'єктність громадян, то виявиться, що вона різниться залежно від статі, віку, стану здоров'я (не всі можуть призиватися на військову службу). Серед іноземних громадян особливим адміністративно-правовим статусом наділяються біженці. Суб'єктами адміністративного права є також суди і органи прокуратури. На них, як і на всі інші організації, покладається обов'язок додержуватися пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил (витрата електричної енергії, сплата оренди). Таким чином, для адміністративного права характерна наявність великої кількості суб'єктів з різними повноваженнями, структурою і правовими властивостями. Цим зумовлене й існування кількох варіантів їх класифікації. Суб'єктів адміністративного права можна поділити залежно від належності до державних структур (державні організації та їх представники і недержавні організації та їх представники); на суб'єктів колективних та індивідуальних; фізичних та юридичних осіб тощо. Разом з тим адміністративно-правова теорія нині має такі юридичні конструкції у цій сфері, що дають змогу здійснити класифікацію суб'єктів адміністративного права з урахуванням інтересів як науки і практики, так і навчального процесу в юридичних вузах. Враховуючи значущість і роль у системі управлінських зв'язків, а також місце в державно-правовій їєрархічній структурі, до основних носіїв суб'єктивних прав та обов'язків У сфері державного управління взагалі та виконавчої влади зокрема слід віднести: 1) Президента України; 2) органи виконавчої влади; 3) держав- 76 Глава 5 них службовців як суб'єктів, у діяльності яких об'єктивуються повноваження державних органів управління; 4) громадян України, іноземців, осіб без громадянства; 5) органи місцевого самоврядування; 6) об'єднання громадян; 7) суб'єктів підприємницької діяльності. 5.2. Президент України Згідно зі ст. 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету і територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини. Необхідно зазначити, що за період існування в Україні поста Президента (введено Законом «Про заснування поста Президента Української РСР» від 5 липня 1991 р.) його правовий статус зазнав значних змін. Спочатку він визначався як найвища посадова особа і глава виконавчої влади, потім — як глава держави і глава виконавчої влади і, нарешті, — тільки як глава держави. Такий правовий статус Президента України зумовлений його повноваженнями щодо кожної з гілок влади. Взаємовідносини Президента України і Верховної Ради України визначені статтями 77, 85, 90, 93, 94, 111 та іншими Конституції України. Зокрема, Президент призначає чергові вибори до Верховної Ради (ст. 77); Верховна Рада призначає вибори Президента (ст. 85); Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради (ст. 90); йому належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді (ст. 93); процедура прийняття законів передбачає тісну взаємодію Президента і Верховної Ради (ст. 94); Президент може бути усунутий з поста Верховною Радою в порядку імпічменту (ст. 111). Взаємовідносини з виконавчою гілкою визначаються статтями 106, 112, 113, 114, 115, 116, 118 та іншими Конституції України, Так, Президент України призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах (статті 106, 114, 118); у разі дострокового припинення повноважень Президента згідно зі статтями 108, 109, 110, 111 Конституції його обов'язки покладаються на Прем'єр-міністра України (ст. 112); Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і забезпечує виконання його актів (статті 113, 116); Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраним Президентом України (ст. 115). Конституція передбачає процедуру контрасигнації (від лат. сопіга — проти і зі§п — підписую) стосовно актів Президента, виданих у межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 17, 18, 21, 22, 23, 24 ст. 106. Такі акти скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Взаємовідносини' з гілкою судової влади визначаються статтями 106, Суб'єкти адміністративного права 77 128, 131 та іншими Конституції України. Зокрема, Президент утворює суди у визначеному законом порядку (ст. 106); здійснює перше призначення особи на посаду професійного судді (ст. 128); призначає трьох членів Вищої ради юстиції (ст. 131). Таким чином, Конституція України визначає місце і роль Президента України в умовах здійснення державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Найбільшим обсягом повноважень Президент України наділений у сфері виконавчої влади, їх можна поділити на три групи: а) формування структур виконавчої влади; б) визначення змісту діяльності структур виконавчої влади; в) забезпечення законності у сфері державного управління. У межах повноважень щодо формування структур виконавчої влади Президент України відповідно до п. 16 ст. 106 Конституції України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Найбільш рельєфними документами щодо реалізації Президентом України цієї групи повноважень є його укази «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р. № 1572 і «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» № 1573. Саме цими нормативними актами Президент України, виходячи з необхідності впорядкування системи центральних органів виконавчої влади та відсутності відповідного законодавчого регулювання, з метою поетапного здійснення адміністративної реформи в Україні щодо вдосконалення структури органів виконавчої влади та підвищення ефективності державного управління, вніс значні зміни до структури центральних органів виконавчої влади. Повноваження щодо визначення змісту діяльності структур виконавчої влади реалізуються Президентом України шляхом: а) звернення із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України щодо внутрішнього і зовнішнього становища України. Звернення Президента України із посланнями до Верховної Ради Украї ни передбачено п. 2 ст. 106 Конституції України; б) проведення кадрової політики. Так, Президент України:
78 Глава 5
в) безпосереднього керівництва Радою національної безпеки і оборо ни України відповідно до п. 18 ст. 106 Конституції України, яка є коор динаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Пре зидентові України і має право приймати рішення, обов'язкові для вико нання органами виконавчої влади; г) укладання міжнародних договорів України, що згідно зі ст. 9 Кон ституції України є частиною національного законодавства України і обов'язкові до виконання органами виконавчої влади; д) видання указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України. Повноваження щодо забезпечення законності у сфері державного управління релізуються Президентом України відповідно до Конституції України. У межах її приписів Президент України: а) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генераль ного прокурора України та звільняє його з посади; б) здійснює контрольні повноваження як особа, що очолює Раду на ціональної безпеки і оборони України; в) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; г) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України; д) утворює суди у визначеному законом порядку. Згідно з п. 18 ст. 106 Конституції Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України, що є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Безпосередньо її діяльність врегульована Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 р. Персональний склад Ради формує Президент України, її членами можуть бути керівники центральних органів виконавчої влади, а також інші посадові особи, а за посадою, що передбачено ст. 107 Конституції, до неї входять: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Забезпечення діяльності Ради здійснює Секретар Ради, якого призначає Президент України. Він має заступників, яких також призначає Суб'єкти адміністративного права 79 Президент. Секретар Ради безпосередньо підпорядковується Президентові України. Головними завданнями Ради є:
Відповідно до покладених на неї завдань Рада координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, а також Комісії з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, Генеральної військової інспекції при Президентові України, Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, інших органів у цій сфері, утворених при Президентові України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. 80 Глава 5 З метою забезпечення необхідних умов для здійснення Президентом України своїх конституційних повноважень і відповідно до п. 28 ст. 106 Конституції України Президент України утворює постійно діючий орган — Адміністрацію Президента України. Вона функціонує згідно із Положенням про Адміністрацію Президента України, що затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1997 р. Основними завданнями Адміністрації Президента України є:
• організація протокольних заходів, а також здійснення матеріально- технічного та іншого забезпечення діяльності Президента України. Доручення Глави Адміністрації Президента України, Першого поміч ника Президента України, першого заступника та заступників Глави Ад міністрації Президента України у визначених Президентом України ме жах та з питань, що належать до їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами. У складі Адміністрації Президента України функціонує інститут Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи. Він створений Указом Президента України від 21 липня 2001 р. № 538/2001 з метою забезпечення більш динамічного здійснення заходів, пов'язаних із проведенням адміністративної реформи, своєчасного вирішення конкретних питань, що виникають у цій сфері. Суб'єкти адміністративного права Відповідно до Положення про нього Уповноважений є посадовою особою, на яку покладаються організація та координація здійснення заходів щодо проведення в Україні адміністративної реформи. Він призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за поданням Глави Адміністрації Президента України. Уповноважений призначається на строк повноважень Президента України. Уповноважений за посадою є першим заступником Голови Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи. Уповноважений :
Для забезпечення діяльності Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та діяльності Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи у складі Адміністрації Президента України утворено Управління з питань адміністративної реформи. Керівник Управління з питань адміністративної реформи за посадою є секретарем Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи. |
| Реферат На тему: "Адміністративне право" Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку |
Реферат На тему: "Адміністративне право" Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку |
| Інформація, для проведення бесіди з особовим складом караулу щодо... Відповідно до ч. 3 статті 38 КУпАП «Строки накладення адміністративного стягнення»: Адміністративне стягнення за вчинення корупційного... |
У справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст ч. 4 КпАП України |
| У справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП України |
Адміністративне право України Підручник Київ Сутність державного управління та його співвідношення з державною виконавчою владою |
| ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ з навчальної дисципліни “АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО” Сутність виконавчої влади, її співвідношення з державним управлінням та адміністративним правом |
Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право: Навчальний посібник... |
| Питання для підготовки до заліку з дисципліни «Адміністративне право України» Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи |
22. Адміністративне розташування Балаклійський р-н, м. Балаклія Антропогенний вплив (вирубування, випасання, рекреація, меліорація, техногенний вплив тощо) |