|
|
Скачати 9.5 Mb.
|
|
ГЛАВА 2 Поняття адміністративного права Поняття галузі права розкривається через характеристику таких категорій, як «соціальне призначення права», «предмет і метод правового регулювання», «структура та функції права». 2.1. Соціальне призначення адміністративного права Адміністративне право є однією з найрельєфніших галузей публічного права України. За допомогою засобів адміністративного права (норми, відносини, законодавство, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) здійснюється зовнішнє вираження і юридичне оформлення публічного інтересу в управлінні. Публічний інтерес — це інтерес соціальної спільності, що визнаний, задоволений державою. Визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фіксації в нормах і встановленні механізму реалізації). Як таку спільність можна розглядати все населення України. Найяскравішим прикладом визнання публічності його інтересів є норми Конституції України 1996 р. (щодо права на підприємницьку діяльність — ст. 42, на власність — ст. 41, недоторканність житла — ст. ЗО, таємницю листування — ст. 31 та ін.). Такою спільністю є населення окремого регіону, наприклад, Автономної Республіки Крим, її інтереси визнано публічними відповідно до норм Конституції Автономної Республіки Крим 1998 р. Це використання російської мови в усіх сферах громадського життя (ч. 2 ст. 10); правова, організаційна, фінансова, майнова, ресурсна самостійність автономії (ч. 2 ст. З та ін.). Такими спільностями є окремі групи людей. Наприклад, інтереси працівників міліції визнано публічними за допомогою забезпечення їх нормами Закону України «Про міліцію» 1990 р. Аналогічним чином визнано публічними інтереси державних службовців (Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. № 3723-ХІІ), іноземців (Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р.), споживачів (Закон України «Про захист крав споживачів» в редакції від 15 грудня 1993 р.) тощо. Визнання інтересів публічними є умовою та гарантією існування й розвитку відповідних спільностей. Визнання публічними управлінських 32 Глава 2 інтересів перетворює їхніх носіїв на суб'єктів публічного управління (державного чи громадського). Визнання публічними саме управлінських інтересів — соціальне призначення адміністративного права. Існує досить багато визначень адміністративного права, що містяться в навчальній і науковій літературі. Наприклад, такі. Адміністративне право може бути визначене як сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які складаються у сфері державного управління1. Адміністративне право як галузь права є система правових норм, що видаються органами виконавчої влади й іншими органами для організації і функціонування державного управління, регулювання функціонально-юридичних режимів, забезпечення юрисдикційно-охоронної діяльності й участі громадян2. Адміністративне право являє собою самостійну правову галузь, об'єктом якої є аналітичне дослідження суспільних відносин у сфері діяльності виконавчої влади3. Адміністративне право є однією з провідних, базових галузей українського права, нормами якого регулюються суспільні відносини, що складаються здебільшого у сфері державного управління в процесі здійснення виконавчої влади4. Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційній діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридичне владних повноважень5. Кожне визначення відображає найважливіші, на думку їхніх авторів, ознаки адміністративного права й у цьому змісті є справедливими. Разом з тим ще не сформульовано визначення, яке б містило всі особливості цієї галузі. На жаль, дослідники не відобразили у наведених дефініціях належність адміністративного права до права публічного. Навіть Ю. А. Тихо-миров, автор першого на пострадянському просторі підручника «Публічне право» (1995) цього не зробив. Клюшничекко А. П. Радянське адміністративне право: Курс лекцій. — К., 1975. — С. 86. 2 Тихомиров Ю. А. Курс адміністративного права і процесу. — М., 1998. — С. 79. З Агапов А. Б. Учебник административного права. — М., 1999. — С. 29. 4 Гончарук С. Т. Адміністративне право України: Навчальїшй посібник. — К., 2000. — С. 3. Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю. П. Битяка. — Харків, 2000. — С. 19. Поняття адміністративного права 33 Тому є сенс заповнити цю прогалину. Виходячи із соціального призначення адміністративного права, можна запропонувати таке його визначення. Адміністративне право — це галузь права, засобами якої (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм) формуються публічно-управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно-управлінська діяльність. Адміністративне право — найбільш об'ємна, мобільна, нестабільна й одна з найскладніших юридичних галузей. Немає такої галузі державного чи громадського життя, яке б не регулювалося адміністративним правом. Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій, їхній вплив постійно відчувають на собі конкретні люди. Нас оточує величезна кількість усіляких загальнообов'язкових правил, які регулюють поведінку людини в громадських місцях, установах, на транспорті та ін. Службові відносини, відносини між громадянами та органами держави, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями будуються відповідно до адміністративно-правових приписів. Правила дорожнього руху, поводження у транспорті, правила водокористування, санітарно-гігієнічні, пожежної і радіаційної безпеки, а також багато інших — сфера впливу адміністративних установлень. Норми адміністративного права охороняють відносини, що складаються під впливом цивільної, трудової, сімейної й інших галузей права. З курсу «Теорії держави і права» відомо, що вся правова система поділяється на галузі, що класифікуються за трьома головними групами:
До профілюючих належать галузі, які концентрують у собі головні й вихідні у системі права юридичні режими, первинні юридичні засоби. Внаслідок цього вони утворюють юридичне ядро, юридичну основу змісту всіх галузей права. Правові режими інших галузей грунтуються саме на цих вихідних юридичних режимах. Адміністративне право також належить до категорії фундаментальних. У зв'язку з цим слід підкреслити, що в умовах адміністративної реформи значно підвищується його роль як особливого інструмента в кардинальній перебудові всієї системи державної виконавчої влади. 2 3—51 34 Глава 2 2.2. Предмет адміністративного права Предмет правового регулювання (предмет права) будь-якої правової галузі становлять правові відносини, що регулюються цією галуззю. Виходячи з цього, предметом адміністративного права є сукупність правових відносин, що складаються у сфері публічного (державного і громадського) управління. Як зазначалося раніше, провідна роль у цій системі належить державному управлінню, а значить і державно-управлінським відносинам. Правовідносини — одне з найскладніших і проблемних питань теорії та практики. У всякому разі на сьогодні не існує загальновизнаного розуміння їх сутності. У теорії права є щонайменше два підходи до розуміння механізму виникнення правовідносин. Відповідно до першого правовідносини — це урегульовані правом соціальні відносини, це ніби «правова шапка», що надівається на існуючі соціальні відносини. За цим визначенням схема виникнення правовідносин така: з існуючих соціальних відносин вибираються ті, що потребують правового регулювання, після чого розробляються і приймаються потрібні норми. Відповідно до другого підходу правовідносини — це результат дії правової норми, що передбачає у разі виникнення тієї чи іншої ситуації «вигідні» для держави правила поведінки людей, незалежно від існуючих соціальних відносин. У цьому разі виникнення правовідносин відбувається за такою схемою: припускаючи можливість виникнення певних ситуацій, держава заздалегідь конструює правила поведінки та закладає їх у юридичну норму. Готова до «вживання» конструкція правових відносин використовується в разі потреби. Норми, що містять такі конструкції, можуть ніколи не застосовуватися. Наприклад, норми Закону України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р., який у 2000 р. втратив чинність. Аналіз виникнення адміністративних правовідносин свідчить, що вони виникають за другим варіантом. Такі, заздалегідь підготовлені конструкції містяться у багатьох нормативних актах, зокрема у законах України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 6 квітня 2000 р., «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 р., в особливій частині КУпАП; у документі Порядок проведення службового розслідування стосовно державних службовців та ін. Відносини, що становлять предмет адміністративного права чи адміністративно-правові відносини можна визначити як стійкі правові зв'яжи між суб'єктами й об'єктами публічного (в основному — державного) управління, що виникають у результаті дії адміністративно-правових норм. Поняття адміністративного права 35 Вони характеризуються такими особливостями:
• вони захищені правовими засобами, у тому числі й примусовими. Відносини, що регулюються адміністративним правом, містяться у різ них управлінських сферах. Це, наприклад, економіка, культура, комуналь не господарство, охорона здоров'я, освіта, внутрішні справи, оборона і т. ін. Сфери соціально-господарського комплексу за ознаками своєї діяльності багато в чому автономні і загальне між, наприклад, комунальним господарством і морським транспортом відшукати важко. Водночас адміністративно-правові відносини в названих сферах близькі за своєю сутністю. Споріднює їх те, що ці відносини виникають з управлінської діяльності і для цього застосовуються ідентичні методи і форми. 2.3. Метод адміністративного права Поряд з предметом, важливу роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції відіграє метод регулювання суспільних відносин або метод адміністративного права. Саме поняття предмета і методу правового регулювання є основою характеристики будь-якої галузі права, включаючи й адміністративне право. У теорії права під методом правового регулювання мають на увазі прийоми юридичного впливу (точніше сполучення цих прийомів), якими визначається становище сторін у правовідносинах. Виходячи з цього теорія права визнає існування двох первинних (найпростіших) прийомів регулювання: а) метод субординації та б) метод координації. Саме вони визначають особливості юридичних режимів, що створюються тією чи іншою галуззю права. Метод субординації формує централізоване, імперативне регулювання, яке зверху до низу проводиться на владно-імперативних засадах. Юридична енергія надходить тільки зверху, віц компетентних суб'єктів. Тому статус сторін, їхнє становище у правовідносинах насамперед характеризується субординацією чи підпорядкованістю. Метод координації формує децентралізоване, диспозитивне регулювання, що проводиться на паритетних засадах. Джерелом юридичної енергії за такого регулювання є будь-які суб'єкти правовідносин. Тому статус суб'єктів характеризується в першу чергу їх рівноправним становищем у правовідносинах. Зрозуміло, що в правовій дійсності зазначені методи у чистому ви- 2* 36 Глава 2 гляді не трапляються. Будь-який правовий режим — це їх сполучення і модифікація. Однак за будь-якої умови один з двох розглянутих методів відіграє провідну роль, виступає юридичним стрижнем, справляє вирішальний вплив на формування і характер правового режиму. Найбільш рельєфно первинні методи виражені в адміністративному (централізоване регулювання) та цивільному (децентралізоване регулювання) праві. Внаслідок цієї обставини зазначені галузі набули значення провідних або профілюючих з юридичного погляду, а за методами закріпилися відповідні назви: адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин і цивільно-правовий. Таким чином, регулювання відносин у сфері публічного (в основному державного) управління проводиться за допомогою адміністративно-правового методу. Адміністративна-правовий метод — це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридичне владне і юридичне підвладне становище сторін у правовідносинах. Відносини, що виникають під впливом адміністративно-правового методу регулювання, характеризуються, як правило, нерівністю сторін і мають назву «владовідносини», або «відносини влади і підпорядкування». Ця теза потребує деяких уточнень. У юридичному розумінні зміст формули «влада — підпорядкування» означає, що одна сторона управлінських відносин юридичне владна, а друга — юридичне підвладна. Таким чином, владовідносини не передбачають (і не виключають) організаційної підпорядкованості між суб'єктами. Вони можуть бути абсолютно незалежними один від одного. Однак рішення одного з них є обов'язковими для виконання другим, тобто усі питання, що виникають між ними, розв'язуються на засадах одностороннього волевиявлення суб'єкта, воля якого є похідною від волі держави. Прикладом таких правовідносин можуть бути відносини між податковою адміністрацією та будь-якими іншими суб'єктами адміністративного права, що мають сплачувати податки. Аналіз прийомів (способів, засобів) впливу, що містить адміністративно-правовий метод регулювання, вказує на те, що їх зміст складається з трьох компонентів: приписів, заборон, дозволів. Приписи — покладення прямого юридичного зобов'язання чинити ті чи інші дії за умов, передбачених нормою. Заборони — фактично це також приписи, але іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов'язків не чинити тих чи інших дій за умов, передбачених правовою нормою. Дозволи — юридичний дозвіл чинити за умов, передбачених нормою, ті чи інші дії або утриматися від їх вчинення за своїм бажанням. Приписи, заборони і дозволи використовуються для регулювання суспільних відносин не тільки адміністративним і цивільним правом, а й Поняття адміністративного права 37 іншими правовими галузями. Вони різняться між собою лише ступенем або питомою вагою практичного використання того чи іншого регулятивного прийому. Дослідження цього питання свідчить, що одним галузям найбільш притаманні риси, властиві цивільно-правовому методу, іншим — адміністративно-правовому. Саме тому будь-які спроби концентрувати особливі риси, властиві, наприклад, для регулювання виключно земельних, фінансових, природоохоронних, трудових, митних та інших відносин, неодмінно приводили до визнання наявності одного з двох методів. Розглядаючи адміністративно-правовий метод регулювання суспільних відносин, слід звернути увагу ще на одну важливу обставину. Проаналізовано лише ядро цього методу, найбільш концентрована його частина, сутність. Проте не можна не помітити, що «межі», у певному розумінні, розмиті. На цих «межах» владність і однобічність адміністративно-правового регулювання виявляється не так виразно та чітко, як у «центрі». Норми адміністративного права справляють регулюючий вплив не тільки за допомогою приписів. Нерідко вони використовують заборони і дозволи. У результаті застосування дозвільних засобів виникають, хоч і ненадовго, управлінські відносини, в яких сторони рівні, тобто відносини, характерні для цивільно-правового методу регулювання. На основі адміністративно-правових норм можуть виникати договірні зв'язки між суб'єктами правовідносин. Вони приводять до укладення відповідних угод. Такі угоди дістали назву «адміністративних договорів». Адміністративно-правовий метод має низку особливостей, які випливають із сутності публічно-управлінської діяльності. Виділимо з них такі: по-перше, для механізму адміністративно-правового регулювання найхарактернішими є правові засоби розпорядчого типу, тобто приписи. Своє пряме вираження вони знаходять у тому, що одній стороні регульованих відносин надано певний обсяг юридично-владних повноважень, а друга зобов'язана підкоритися приписам, що виходять від носія розпорядчих прав. Такі повноваження не можуть бути в розпорядженні обох сторін — інакше вони перетворилися б на рівноправних суб'єктів; по-друге, як наслідок першого, адміністративно-правове регулювання передбачає односторонність волевиявлення одного з учасників відносин. Це волевиявлення юридичне владне, тому йому належить вирішальне значення. Волевиявлення однієї сторони не рівнозначне волевиявленню другої. Пояснюється це перш за все тим, що юридичне владні приписи віднесено до компетенції відповідних суб'єктів; по-третє, в конкретних управлінських відносинах, що регулюються адміністративним правом, найтиповішим є певний взаємозв'язок між керуючими і керованими: або в керуючої сторони є такі юридичне владні повноваження, яких не має керована сторона (наприклад, громадянин), або обсяг таких повноважень у керуючої сторони більший, ніж у керованої (наприклад, у нижчого органу виконавчої влади). Отже складається такий механізм правового регулювання, який не є результатом взаємного (тобто 38 Глава 2 договірного) волевиявлення керуючих і керованих. Така особливість, зокрема, свідчить про те, що адміністративно-правове регулювання виходить з наявності офіційної державної інстанції повноважень для вирішення в односторонньому порядку (але відповідно до вимог адміністративно-правових норм) питань, що виникають у рамках регульованих управлінських відносин, незалежно від того, за чиєю ініціативою вони виникають. Питання розглядаються незалежно від того, за чиєю ініціативою вони виникають; по-четверте, владність і односторонність, як найістотніші ознаки адміністративно-правового регулювання, не виключають використання у разі потреби дозвільних засобів, у результаті яких можуть виникати управлінські відносини рівності. Але використання дозволів також приписується адміністративно-правовими нормами (наприклад, у вигляді відповідних дозволів). Таким чином, сутність методів адміністративно-правового регулювання суспільних відносин може бути зведена до такого: а) встановлення певного порядку дій — припис до дій за відповідних умов і належним чином, передбаченим цією адміністративно-правовою нормою. Недодержання такого порядку не тягне за собою юридичних на слідків, на досягнення яких орієнтується норма. Так, Кодексом про адмі ністративні правопорушення встановлено, що адміністративні стягнення можуть бути накладені (мають бути накладені) не пізніше двох місяців з дня вчинення дії. Перевищення цього строку не дозволяє притягувати винуватця до адміністративної відповідальності; б) заборона певних дій під страхом застосування відповідних юридич них засобів впливу (наприклад, дисциплінарної або адміністративної від повідальності). Так, заборонено направляти скарги громадян на розгляд тим посадовим особам, чиї дії є предметом скарги. Винні посадові особи несуть за порушення даної заборони дисциплінарну відповідальність; в) надання можливості вибору одного з варіантів належної поведін ки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Як правило, цей метод розрахований на регулювання поведінки посадових осіб, причому останні не мають права уникати такого вибору. Це «жорсткий» варіант дозволу, що дає можливість виявити самостійність при вирішенні, на приклад, питання щодо застосування до особи, яка вчинила адміністра тивне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного впливу (стягнення), чи звільнення її від відповідальності; г) надання можливості діяти (чи не діяти) за своїм бажанням, тобто чинити чи не чинити передбачені адміністративно-правовою нормою дії за визначених нею умов. Як правило, це має місце при реалізації суб'єк тивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує питання, чи варто ос каржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні. Це м'якший варіант дозволу. У зв'язку з цим слід підкреслити, що фактично дозвільні варіанти керуючого впливу мають усі риси офіційного дозволу на вчи нення певних дій. Дозвільний метод є найперспективнішим. Поняття адміністративного права 39 Такі основні особливості адміністративно-правового регулювання управлінських суспільних відносин, які нерідко характеризуються як владовідносини. За таким визначенням приховані всі варіанти регулюючого впливу адміністративного права, що виявляє себе владно, незалежно від конкретної форми вираження владності (припис, заборона або дозвіл). 2.4. Структура адміністративного права Структура адміністративного права — це внутрішня будова галузі. Існує щонайменше два варіанти визначення структурних складових адміністративного права. По-перше, структурні складові виділяють за таким критерієм, як масштабність дії норм. У даному випадку в адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частини. Загальна частина адміністративного права поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають:
Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально-культурну, адміністративно-політичну та міжгалузеву сфери. Спеціальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління. Наприклад, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ, адміністративна діяльність органів митного контролю та ін. По-друге, структурні складові розрізняють за таким критерієм, як правова природа норм. У цьому разі в адміністративному праві виділяють такі правові інститути. Наприклад:
40 Глава 2 2.5. Понятійний апарат адміністративного права Як і в будь-якій галузі права, в адміністративному праві використовується система понять, або понятійний апарат. Насамперед варто зупинитися на терміні «адміністративне право». Адміністративне право можна розуміти: а) як галузь права; б) як галузь законодавства; в) як галузь юридичної науки; г) як навчальну дисципліну. Як галузь права адміністративне право — це система юридичних засобів (норми, відносини, законодавство, методи, форми, компетенція суб'єктів, способи реалізації норм), які застосовуються для формування публічно-управлінських відносин, а також організації і забезпечення публічно-управлінської діяльності. Як галузь законодавства адміністративне право найчастіше розглядається як сукупність нормативно-правових актів, у яких знаходять зовнішнє вираження адміністративно-правові норми. Як галузь юридичної науки адміністративне право являє собою систему теоретичних положень, обгрунтувань і тлумачень, що отримані в результаті дослідження сутності та змісту (генетичних основ, соціального призначення, предмета, методу, функцій, норм, відносин, компетенції суб'єктів і т. ін.) адміністративно-правових категорій шляхом застосування наукових методів пізнання (порівняльно-правового, історико-право-вого, формально-логічного, соціологічного, статистичного, системно-функціонального, логіко-семантичного та ін.). Предметом науки адміністративного права є закономірності, особливості, колізії та проблеми у сфері публічного управління. Як навчальна дисципліна адміністративне право — це система знань про адміністративно-правову галузь, науку і законодавство, що викладені в навчальних програмах, методичних матеріалах і навчальній літературі. Основний понятійний апарат адміністративного права складається з науково-правових понять двох видів: понять, запозичених з інших правових сфер, та з власних понять. Запозичені поняття поділяються на три види: а) запозичені з теорії держави і права (право, джерела права, право відносини, суб'єкти права, правопорушення, держава, державна влада, поділ влади та ін.); б) запозичені з конституційного права як базової галузі права (кон ституція, закон, статус громадянина, законодавча влада, місцеве самовря дування та ін.); в) запозичені з інших правових галузей, хоч таких і небагато (на приклад, делікт, склад, профілактика). Власні поняття створюються і використовуються всередині самого адміністративного права, наприклад, адміністративно-правові норми, адміністративно-правові правовідносини, адміністративно-деліктні відносини, адміністративний штраф, адміністративний арешт, громадське міс- Поняття адміністративного права це, адміністративне затримання, адміністративна юрисдикція, адміністративно-правовий режим, акт управління, адміністративно-деліктне право та ін. 2.6. Функції адміністративного права Адміністративному праву притаманні такі функції: 1) правовиконавча є юридичною формою реалізації виконавчої влади;
2.7. Джерела адміністративного права Під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює відносини управлінського характеру. Нормами адміністративного права визначаються межі відповідної поведінки органів виконавчої влади, їхніх службовців, громадян, а також громадських організацій (їхніх органів) у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні органи, громадяни, громадські організації наділяються певними повноваженнями. У цих нормах встановлюються також гарантії реалізації прав і додержання обов'язків. Таким чином, внаслідок дії адміністративно-правових норм створюється відповідний правовий режим управлінської діяльності. Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції, законодавчих актах, постановах уряду, нормативних наказах, інших нормативних актах державних структур, а також у рішеннях місцевих рад та їхніх виконавчих органів. Усі вони є джерелами адміністративного права. До джерел адміністративного права належать не тільки нормативні акти, а й затверджені ними кодекси, статути, правила і т. ін., що регулюють управлінську діяльність. 42 Глава 2 Таким чином, джерело адміністративного права — це акт суб'єкта публічного управління, що регулює виконавчо-розпорядчу діяльність і складається з адміністративно-правових норм. Якщо такий акт, поряд з нормами адміністративного права, містить норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), для адміністративного права він буде джерелом лише в частині, що містить адміністративно-правові норми. Усі джерела адміністративного права мають свої особливості й різняться між собою. Ці відмінності найчастіше зумовлені такими обставинами: а) цільовою спрямованістю і змістом норм; б) їх юридичною чинністю; в) масштабом дії норм; г) правовим статусом адресатів та ін. Вчені-адміністративісти давно помітили, що кількість джерел адміністративного права просто не піддається підрахункам. І дійсно, адміністративно-правові акти Президента і Кабінету Міністрів публікуються майже в кожному номері газет «Голос України» і «Урядовий кур'єр», велика їх кількість приймається центральними та місцевими органами виконавчої влади, численними структурними підрозділами. Розмаїтість джерел адміністративного права обумовлює необхідність виділення у цьому масиві окремих видів. Найдоцільнішою є така класифікація:
а) закони України; б) кодифіковані акти управлінського характеру (кодекси, положення, статути).
а) нормативні постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; б) положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України; в) нормативні накази, інструкції керівників центральних органів ви конавчої влади; г) нормативні акти урядових органів управління.
10. Акти судових органів. Поняття адміністративного права 43 Сукупність джерел адміністративного права є специфічною системою, компоненти якої пов'язані між собою. Ознаки системи джерел адміністративного права такі: а) усі вони основані на нормах Конституції та законів, що мають юридичну чинність; б) нормативні акти вищих органів слугують юридичною базою для нормативних актів органів нижчого підпорядкування, що також є джере лами адміністративного права; в) нормативні акти вищих органів, як джерела адміністративного права, мають більшу юридичну силу і масштаб дії порівняно з актами, що приймаються суб'єктами нижчого підпорядкування. 2.8. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями права З'ясування співвідношення адміністративного права з іншими, суміжними правовими галузями відіграє істотну роль щодо уточнення його соціальної природи і призначення, особливостей змісту, а також визначення місця у правовій системі. Адміністративне право, зберігаючи свою «самобутність», виражену в його предметі та методі, тісно взаємодіє практично з усіма існуючими галузями права. Характеризуючи цю взаємодію, слід мати на увазі, що воно охоплює своїм регулятивним впливом різні сфери державного та суспільного життя. Зрозуміло, що державно-управлінська діяльність перебуває під прямим впливом процесів, які відбуваються у суспільстві, і насамперед в економіці, що неминуче позначається на змісті адміністративного права та характері адміністративно-правового регулювання. Не можна також ігнорувати той факт, що скорочення державного сектора (особливо у сфері економіки) за рахунок приватизації і акціону-вання різних об'єктів, спричинило їх «вихід» з-під прямого управлінського впливу з боку суб'єктів державного управління. Проте це не спричиняє відмови від адміністративно-правового регулювання управлінських відносин у цілому. За цих умов змінюється юридичний статус структур, які раніше перебували в організаційному підпорядкуванні численних органів управління галузевого, міжгалузевого, територіального та іншого характеру. Відповідним чином змінюються форми і методи державного управління, зокрема зростає роль регіональних регуляторів відносин; посилюється значущість норм-програм, рекомендаційних норм, адміністративно-правових дозволів; «виходить» на пріоритетні позиції управлінська діяльність контрольно-наглядового і правоохоронного характеру; частіше використовуються регулюючі можливості адміністративних договорів. 44 Глава 2 Отже, адміністративне право, змінюючи свій зміст, є одним з найне-обхідніших у ринкових умовах регуляторів суспільних відносин. Службова роль адміністративного права за сучасних умов визначається й іншими істотними обставинами, що випливають безпосередньо з його природи. Так, у зв'язку з актуальністю проблеми правоохорони як неодмінного елемента правової держави адміністративне право, на відміну від багатьох інших правових галузей, має і зміцнює свої власні юридичні засоби захисту від посягань на правовий режим у сфері функціонування механізму виконавчої влади. Невиконання або недбале виконання вимог адміністративно-правових норм тягне за собою введення в дію запобіжних, припиняючих і каральних засобів адміністративно-примусового характеру. Серед них особлива роль належить інституту адміністративної відповідальності та адміністративному процесу. За допомогою адміністративної відповідальності дедалі більшою мірою захищаються не тільки управлінські суспільні відносини, а й багато інших, зокрема фінансові, трудові, природоохоронні тощо. Крім захисту суспільних відносин, адміністративне право може їх регулювати. Так, чинне законодавство застосовує норми адміністративного права для забезпечення належного регулювання податкових, земельних, трудових та інших відносин. Ними, наприклад, визначаються: порядок стягнення податків і зборів, державний контроль за додержанням податкового законодавства; основні організаційні засади підприємницької діяльності; порядок виникнення і припинення державно-службових відносин; численні аспекти компетенції різних наглядових органів, що діють у межах предмета інших галузей права (природоохоронні інспекції) тощо. Зазначені особливості адміністративно-правового регулювання багато в чому зумовлені асиміляцією діючої правової системи. Це характерно для так званих нових правових галузей типу комерційного, підприємницького, банківського права тощо. Крім того, практично в «чистому» вигляді не існує жодна галузь права. В кожній з них правову базу становлять, як правило, норми різного галузевого профілю з переважанням питомої ваги «власних» норм, які цілком відповідають предмету цієї галузі. Найбільш самостійними є такі правові галузі, як цивільне, адміністративне, кримінальне, міжнародне, конституційне право. В інших випадках помітна взаємодія норм різних галузей права і законодавства. Так, у земельному чи природоохоронному праві чітко проявляється взаємодія цивільно-правових, адміністративно-правових і кримінально-правових норм. Спостерігається «проникнення» адміністративного права у сферу інших правових галузей, тобто фактична наявність управлінських відносин у предметі будь-якої галузі права. Навіть у цивільному законодавстві є Поняття адміністративного права 45 хоч і невелика, але певна кількість адміністративно-правових за своєю сутністю норм. Адміністративне право, з урахуванням специфічних особливостей державно-управлінської діяльності як правової форми реалізації виконавчої влади, охоплює своїм регулюючим впливом надзвичайно широке коло суспільних відносин управлінського типу. Таким чином, чітко виявляється багатоманітність адміністративно-правового регулювання. Приміром, фінансове право регулює суспільні відносини, які суворо обмежені рамками його предмета. Адміністративне право таких суворих меж не має. Відповідно важко знайти будь-яке спеціальне питання, яке можна було б назвати виключно адміністративно-правовим, тобто таким, що не зачіпає інтереси правових галузей. Фактично з усіх боків нас «оточують» норми перш за все адміністративного права. Хоч цей висновок здається з першого погляду парадоксальним, проте він має міцне підґрунтя. Наприклад, якщо йдеться про громадянина, то найширшими і різноманітними є його адміністративні права та дієздатність: народження, навчання, практична робота, взаємовідносини з соціальними, комунальними, медичними, транспортними, правоохоронними та іншими службами — на всіх цих процесах обов'язково позначається відповідний регулюючий вплив адміністративного права. Сфера державного управління не ізольована від дії норм інших галузей права, якими регулюються відповідні суспільні відносини, які не охоплені предметом адміністративного права. Так виникає взаємодія різних правових галузей. Найтісніше адміністративне право взаємодіє з конституційним (державним) правом. Конституційне право закріплює основи організації і функціонування суб'єктів виконавчої влади, їх місце в державному механізмі, права і свободи людини. Адміністративне право деталізує і конкретизує норми конституційного права, визначає юридичний механізм реалізації громадянами своїх прав і свобод, компетенцію структур виконавчої влади, адміністративно-правові засоби захисту управлінських відносин, форми і методи виконавчо-розпорядчої діяльності, основи її галузевої, міжгалузевої, регіональної та місцевої організації. Адміністративне право тісно взаємодіє з цивільним правом, оскільки обидва регулюють відносини майнового характеру. Норми цивільного права регулюють відносини, за яких сторони рівноправні, а норми адміністративного права — це відносини, що будуються на підпорядкованості однієї сторони іншій. Взаємозв'язок між адміністративним і трудовим правом існує у сфері регулювання службових відносин. Так, норми трудового права визначають статус службовців як учасників трудового процесу (умови праці, 46 Глава 2 охорона праці, розгляд трудових спорів). Норми ж адміністративного права регулюють державно-службові відносини (умови та порядок проходження служби, правила користування службовими документами, повноваження посадових осіб з організації трудового процесу та ін.). Адміністративне право тісно пов'язане з фінансовим правом. Фінансове право своїм народженням, власне, зобов'язано державному, адміністративному і частково цивільному праву. Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності держави, зокрема у діяльності з акумулювання і розподілу коштів, що становлять національний дохід держави. Для регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, бо регулювання мобілізації, розподілу і використання коштів має велике значення для держав та відзначаяється специфічними особливостями. Отже, якщо йдеться про розподіл фінансів — це фінансове право; якщо про організацію роботи фінансових органів — це адміністративне право. Інакше кажучи, адміністративне право регулює управлінські відносини в галузі фінансів, а фінансове — самі фінансові відносини як особливий різновид економічних відносин. Межі норм кримінального й адміністративного права визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон. Найскладніше розмежувати адміністративну та земельну, природоохоронну, сільськогосподарську, митну й підприємницьку галузі права. Механізм співвідношення їх такий, що значна частина відносин належить до предмета названих галузей, регулюється нормами адміністративного права та властивим йому методом. Таким чином, адміністративне право, як одна з провідних галузей правової системи України, становить складне соціально-юридичне утворення, у якому відображаються матеріальні, ідеологічні, моральні та інші відносини, що існують у суспільстві. У цьому зв'язку доречно звернутися до думки відомого французького адміністративіста Г. Бребана, який у своїй фундаментальній праці1 вірно зазначив, що немає таких секторів громадського життя, які б випадали цілком зі сфери адміністративно-правового контролю, тому що адміністративне право є право живе, що глибоко вкоренилося в суспільстві, увійшло у побут та свідомість сучасної людини. Ця думка справедлива і для нашого часу. Службова роль адміністративного права — юридичного «супутника» публічного управління і виконавчої влади — зберігається в період реформування державних інститутів. Бребан Г. Французьке адміністративне право. — М, 1988. — С. 21. |
| Реферат На тему: "Адміністративне право" Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку |
Реферат На тему: "Адміністративне право" Адміністративне правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку |
| Інформація, для проведення бесіди з особовим складом караулу щодо... Відповідно до ч. 3 статті 38 КУпАП «Строки накладення адміністративного стягнення»: Адміністративне стягнення за вчинення корупційного... |
У справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст ч. 4 КпАП України |
| У справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП України |
Адміністративне право України Підручник Київ Сутність державного управління та його співвідношення з державною виконавчою владою |
| ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ з навчальної дисципліни “АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО” Сутність виконавчої влади, її співвідношення з державним управлінням та адміністративним правом |
Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право: Навчальний посібник... |
| Питання для підготовки до заліку з дисципліни «Адміністративне право України» Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи |
22. Адміністративне розташування Балаклійський р-н, м. Балаклія Антропогенний вплив (вирубування, випасання, рекреація, меліорація, техногенний вплив тощо) |