|
|
Скачати 147.41 Kb.
|
|
Тема: «…вічна загадка Любові». Григір Тютюнник «Три зозулі з поклоном» - новела про щиру й віддану любов, людську чесність і порядність Мета: розкрити ідейно-художній зміст твору, поглибити поняття про новелу, удосконалювати вміння визначати проблематику твору, розвивати критичне мислення, вміння аналізувати, формувати власну думку про поведінку героїв; виховувати повагу до високих людських почуттів, усвідомлення сенсу любові, прагнення знайти її в житті, уміння берегти її й цінувати. Тип уроку: засвоєння нових знань; комбінований, з використанням елементів критичного мислення Обладнання: портрет Г. Тютюнника, фотографії, ілюстрації, аудіозапис, твори письменника Епіграф: Любов - це, люди, діло не осудне По всі віки. Вовік віків. Амінь. Л.Костенко «Маруся Чурай» Хід уроку І.Мотивація навчальної діяльності 1. Інтерактивна вправа «Очікування» - Минулого уроку ми вже були в гостях у геніального українського письменника Григора Тютюнника. Можна впевнено стверджувати, що він жив, як писав, а писав, як жив…А сьогодні мова піде про «любов Всевишню», про почуття, яке рухає життя на землі. Чого ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? Свої очікування учні записують на паперових різнокольорових квітах 2. Створення емоційно-позитивної атмосфери на уроці Звучить пісня «Летіла зозуля» (Додаток ) ІІ. Цілевизначення і планування Оголошення теми уроку
(Учні самостійно визначають мету уроку, учитель підсумовує) Отже,сьогодні на уроці ми
Робота з епіграфом Прочитайте рядки Ліни Костенко з твору «Маруся Чурай». Поясніть їх зміст. А в кінці уроку дасте відповідь на запитання: чим є любов для людини? Чи маємо ми право засуджувати це високе почуття? ІІІ. Актуалізація опорних знань У кожного учня на парті лежать щоденникові записи Г. Тютюнника, учні читають їх, коментують, висловлюючи своє ставлення крізь призму особистісного досвіду. • Часто запитую себе: навіщо тобі істина? Відповідаю: щоб знати де брехня... Ніщо так боляче не б'є людину, як брехня. Тому її так ненавиджу, тому й прагну вперед на пошуки істини. • 3 любові і муки народжується письменник - іншого шляху у нього немає. • Іноді я відчуваю людину, як рана сіль. • Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова. • Я сприймаю те, що мене оточує, і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю, - тобто страждаю двічі з одного приводу. • Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою. • Важко щось перемінити в цьому світі. Тільки пам'ять людям, пам'ять лишається велика. Вона по-волі-поволеньки виробляє в народу мораль, ідеал. Пам'ять! • І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи - ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному... Неприкаяний я. • Питають часто, над якою темою працюю. Ніколи не працював над темою. Завжди працюю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені. • Але в житті людини один страшний день - коли вона вперше опустить плечі, зігнеться. • Ідеалізм мій полягає в тому, що я завжди жду від людини хорошого. • Людиною треба вдатися. А стати нею, не вдавшись, - подвиг. • Сумніве мій! Мій ти мучителю і помощнику. Як тяжко з тобою і як страшно залишатися без тебе. • Кому ж зостанеться жаль, що жив у моїй душі? ІV. Вивчення нового матеріалу
Надвечірнім простором солоним, Подолавши даль гірких років, Три зозулі прилетять з поклоном До квітчасто чистих рушників. І душа здригнеться рушниково, І дитинність вирветься з оков. Як джерельце – Григорове слово – З первозданним іменем: любов С. Чернілевський У 1976 році до Ірпинського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Він виконував пісні, які тривожили душу. Але одна особливо вразила письменника. У цій пісні йшлося про вічне кохання, яке приносило людині страждання. В українського народу існує віра не лише у приворотне зілля, а і у відворотні замовляння. Коли закоханій людині не могли відповісти взаємністю, щоб позбавити страждань, через малу дитину або старця передавали їй «три зозулі з поклоном», що означало: забудь, покинь, відпусти. Григір почув цю пісню, так народилася найчарівніша новела про віддане кохання, людську чесність і порядність. Новела «Три зозулі з поклоном» глибоко розкриває внутрішній світ Г.Тютюнника, його світобачення. Епіграфом до новели є такі слова : «Любові Всевишній присвячується». - Хто є «Всевишній» у нашого народу? ( Автор прагнув відродити в читачів християнське духовне начало. Він зумів піднести над усім грішним і земним саме любов, адже любити, на думку Гр.Тютюнника, - це найвище призначення людини. «Всевишній» в українського народу лише Бог. Отже, це почуття піднімає людину до Божого начала). - Які роздуми виникли у вас після прочитання цього твору? (відповіді учнів) - У новелі любов заволоділа серцями трьох людей. Три зозулі - то три долі - Марфи, Михайла та Софії, то три «туги», освячені любов'ю. Тому й уклонився їм автор і спонукав читача доторкнутися святості й очиститися від душевної скверни, однозначно заявивши нам, що людина гідна високої любові
(Учні поділившись на три групи готують матеріал про те, яку роль у житті героїв відіграє це високе почуття) I г р у п а. Любов у житті Марфи. (Один учень від імені Марфи розповідає історію її кохання, другий – підбирає цитати до образу героїні, третій – складає асоціативний кущ, інші - складають план характеристики Марфи) 1-ша учениця «Я – Марфа Яркова, одружена, але не кохаю свого чоловіка. Не можу витерпіти, коли він сидить та у стелю дивиться, чи у вуса дує, або тьопає галушки, «як за себе кидає». Ми співаємо, а він вусами пару з миски ловить та сопе так, що каганець на столі як не погасне. «Я,— каже,— картоплю в галушках люблю. Картоплі треба більше кидать у галушки». Товстопикий був, товстоногий. І рудий — матінко ти моя... Як стара солома. А Михайла кохаю безмежно. Я розумію, що у нього дружина, синок. А нічого не можу вдіяти з собою. Мені б тільки бачити його, чути голос, спів. Я не хочу розбивати сім’ю. Але Михайла засилають до Сибіру, звідки він, мабуть, ніколи не повернеться. Не знаю, як я відчувала Михайлові листи, але це було єдине , що у мене залишилось…Життя минає, Михайло десь там, звідки «далеко вертатися», а любов моя не поменшала, хіба що стала мудрішою. Лише душа моя завжди з коханим «в Сибірах неісходимих», блукає нещасна, бо не може нічим зарадити, допомогти, лише тужить-голосить. Ніякого щастя не було, видно, прописано моїй долі. Та все-таки світло спогадів у душі не тьмяніє…» 2-ий учень 1) «Марфа серцем чула, коли від тата приходить лист. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист; мабуть, ще з півдороги. І ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку - тонесенька, тендітна, у благенькій, вишиваній сорочині й рясній спідничці над босими ногами, - і сидить, сяє жовтими кучерями з-під чорної хустки». 2) «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка - ще синіші... Вона хапає з Левкових пучок листа - сльози рясно котяться їй по щоках, - пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу...» 3) «Вона хапає з Левкових пучок листа – сльози рясно котяться їй по щоках, – пригортає його до грудей, цілує у зворотну адресу…» 4) «Марфа…не скоро віддає йому листа, мліючи з ним на грудях, і шепоче, шепоче: - Ну от бачите, нічого я йому і не зробила…» 5) «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов’язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить – не висушить сльози у її очах. 3-ій учень складає асоціативний кущ «Марфа» з чистою душею лагідна здатна на велике кохання порядна МАРФА тужить тиха вірна переживає обожнює сина коханого відчуває чужий біль 4-ий учень складає план характеристики героїні. Учитель. Марфа вся – пам'ять і чекання. Не можна не вклонитися цій святій любові. Перед силою такого почуття никнуть скептики й циніки, і будь-який поговір – ніщо, бо це – Любов, яка без дозволу входить в людське серце і виповнює його вщерть. II група. Любов у житті Михайла. 1-ий учень «Я – Михайло. Не судилося мені щастя на цьому світі. І сім’я була: жінка, син. Але, мабуть, своєї долі не обминеш. Репресували мене і відправили в Сибір, як ворога народу. А який я ворог? Все своє життя працював, робив вікна, двері фільончасті, столи, ослони. Навіть тут на засланні руки «засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі». Але чомусь не таке все виходить, як вдома. Бо душа залишилася у рідному селі, а без душі – яка робота? Бо так далеко «єдина в світі Соня» та «синок, мій колосок». А ще Марфа… За тисячі верств чую її душу…Не ощасливлю її, але і не розколю дитячого серця, збережу його повноцінним, готовим до великої любові Як же ж мені хочеться вижити! Не так далеко я зайшов, та далеко вертатися. Але мою любов ніхто не відбере, вона помре разом зі мною…» 2-ий учень. 1) « Тато ж... він якось і не старів, однаковий зоставався і у двадцять, і в тридцять годочків... Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне, було,— просто гляне і все, а в грудях так і потерпне. Може, тому, що він рідко піднімав очі. Більше долонею їх прикриє і думає про щось. А востаннє, як бачила його (ходила аж у Ромни, їх туди повезли), то вже не пекли, а тільки голубили — такі сумні. Дивиться ними — як з туману» 2) « …співаємо потихеньку. Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде…Ото гляне, було, як чоловік над галушками катується, зітхне посеред пісні й одвернеться, а сльози в очах — наче дві свічечки голубі. До тата... Я то бачу. А він затулить надбрів'я долонею і співає. Або до тебе в колиску всміхається та приколисує легенько. 3) «Ти, Михайле,— кажу,— хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться» 4) «Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна». 3-ій учень складає асоціативний кущ «Михайло» З чистою душею вірний здатен на велике кохання порядний МИХАЙЛО чутливий талановитий переживає обожнює сина, дружину трудолюбивий відчуває чужий біль 4-ий учень складає план характеристики героя. Учитель. Михайло за тисячі верств чув Марфу, проте не зрадив ні дружину, ні сина, так ніби взяв на свої міцні плечі відповідальність за всіх . Передав сину у спадок силу любові невгасиму. Бо вірив, що на долю його дитини не випадуть ні війни, ні концтабори, а прийде нещастя – зуміє він вистояти, зберегти чистою душу. Отак і катувався у снігах та морозах між любов'ю та обов'язком, зате мав право сказати «моя єдина в світі Соню». III група. Любов у житті Софії. 1-ша учениця «Я – Софія, дружина Михайла. Важко мені було ростити сина одній, коли забрали чоловіка. Чекала його листи, але Марфа їх серцем відчувала. Не картаю суперницю - навпаки, найкращими, теплими словами говорю про неї своєму синові. Я давно збагнула той відчайдушний, глибоко тамований біль Марфин, розуміла й не сердилася, бо сама зазнала щастя материнства, і син мій схожий на батька, його кровиночка. А ще до нас обох прийшло горе, таке безпросвітне, а в «горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе». Спогади мої не щемлять і не болять – закам’яніли. 2-учень 1) «Ти, Михайло, - кажу, - хоч би разочок на неї глянув. Бачиш, як вона до тебе світиться». А він: «Навіщо людину мучити, як вона і так мучиться». 2) «Очі мамині сухі, голос не здригнеться, і я чую за ним: спогади її не щемлять їй і не болять - вони закам'яніли». 3) «...А хто вам про це розказував, мамо? Дядько Левко? — Ні. Він мовчав. Сама бачила й чула. Я бо теж за нею слідком з роботи тікала. Отуди ярком, ярком — і до пошти. Дивлюсь, а вона вже на поріжку сидить, жде... Вона щораз перша вгадувала, коли тато обізветься. — І ви на неї не сердилися? — У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе. — А як же то — вона вгадувала, а ви — ні?» 3-ій учень складає асоціативний кущ « Софія» З чистою душею вірна здатна на велике кохання співчутлива СОФІЯ чутлива талановита переживає обожнює сина, чоловіка відчуває чужий біль 4-ий учень складає план характеристики героїні. Учитель. Софія - мудрість, а ще мучениця, матір Віри, Надії, Любові. Марфа ще чекає повернення Михайла, а Софіїні спогади вже не щемлять, не болять - вони закам’яніли…Михайло писав дружині про своє почуття до іншої, бо був певний, що зрозуміє. І не помилився. Звучить пісня «Знаєш» у виконанні В.Козловського (на слова І.Франка ) «Лист до Софії» (11-класник читає напам’ять) Останній лист від тата «Софіє! Соню! Учора дав мені товариш скалку од дзеркальця, я глянув на себе і не впізнав. Не тільки голова вся, а й брови посивіли. Зразу подумав: може, то іній (це надворі було), тернув долонею — ні, не іній... Більше не дивитимусь. Часто сниться мені моя робота. Наче роблю4 вікна, двері фильончасті, столи, ослони. І так мені руки потім засверблять, що, буває, ложки хлопцям ріжу на дозвіллі... А руки як не свої. Дерево тут хороше, у нашій стороні з нього білі палати робили б. Але сире. Та й інструмент не той, що в мене був. Ти його ще не спродала? Як буде скрута — не жалій. Коли повернуся, на новий розживемось. Соню, аби ти знала, як хочеться вижити. Не так то й далеко я зайшов, та далеко вертатися. Ти питаєш, як нас годують, як одягають на зиму. Годують такою смачною юшкою, що навіть Карпо Ярковий п'ятнадцять мисок умолотив би, ще й добавки попросив! Вдягачка звичайна, селянам до неї не звикати. Сю ніч снилася мені моя сосна. Це вона вже досі в коліно, а може, й вища. Сосна — а за нею річки синє крило... Ні ти, ні синок, мій колосок, чогось давно не снитесь, тільки привиджуєтеся. Сусіда мій по землянці молиться уві сні, а Бога не" називає. До кого молиться?.. Соню! Не суди мене гірко. Але я ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна, Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір неісходиму, а чи впадуть од морозу. («Сибір неісходиму» було нерішучою рукою закреслено густим чорнилом, а вгорі тою ж рукою написано знову: «Сибір неісходиму»). Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму»... 3. Бесіда - У яких творах ми зустрічалися з любовним трикутником? (І. Франко «Украдене щастя», … «Маруся Чурай») - Яка основна лінія цього любовного трикутника? (Михайло і Марфа – їх стосунки, яких фактично не було) - Як ставився Михайло до Софії? А до Марфи? - Чи можемо ми засуджувати Марфу за те, що так ненароком, мимоволі втрутилася в сімейне життя Софії і Михайла? (Вона і сама страшенно переживала, тужила, розуміла, що подумки, можливо, зраджує чоловікові)
- Що спільного в характерах Марфи, Софії, Михайла? Або накреслити кола Вена «Образи Марфи, Софії, Михайла» ( Спільне - д здатність на велике кохання; душевна чистота; вміння відчувати чужий біль). - У творі багато символів. Назвіть їх. (- Софія - мудрість, а ще мучениця, матір Віри, Надії, Любові; - зозуля-міфічна істота, образ зустрічається в народних піснях, баладах, в творах Тараса Шевченка, символ туги; - символічне число 3 (три зозулі з поклоном посилає Михайло Марфі; - сосна - цар-дерево, вічнозелене, шишки сосни символізують плодючість, багатство. Це дерево вважають також і надгробним) ІV. Підсумок уроку - Чому твір носить таку назву? (відповіді дітей) Учитель. Зозуля - одна з найприкметніших «міфічних» пташок. Зозуля віщує весну і пророкує людині, скільки років та житиме. Кажуть, що зозуля кує тільки навесні від Благовіщення до Купала, а як викинеться ячмінний колос, вона ним «давиться» і перестає кувати. Вірили в те, що в зозулі-золотоключниці зберігаються ключі від вирію, а тому вона прилітає останньою, а у вирій летить першою. Три зозулі відкрили головному героєві таємницю кохання. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття. І Марфа, і Софія, і Михайло сподівалися на щастя. Але даремно. Із змісту зрозуміло, що до всіх них линули три зозулі з поклоном. Герої залишаються на роздоріжжі: Михайло безслідно зникає на каторзі, Соня одна ростить сина, Марфа продовжує чогось чекати, вдивляючись в обличчя сина Михайла.
(Письменник втілює свій ідеал, власне бачення складної ситуації. Жоден із героїв новели не поборов свої страждання, не зменшив сили душевного болю, але всіх їх єднає велике світле кохання.)
(Автор подає читачам високий ідеал простої людини, яка любить людей і сповідує святі закони моралі).
( Любов – почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання. Воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатись поза осудом чи запереченням).
(Потрібно цінувати кохання, бути людяними, милосердним, вміти долати труднощі, любити життя. ) - Спробуйте викласти своє розуміння любові у сенкані Любов Безмежна, Всевишня Возвеличує, живить, надихає Чекаю цього благотворного вогню Щастя Учитель. Коли один заповзятий молодик настирливо допитувався у Григора Тютюнника про причини його літературних успіхів, той спочатку відмовчувався, а потім відрізав: «Біль! Повна душа болю». Так, жаль, біль, горе, смуток переповнюють новелу, проте не затьмарюють світла, що ллється із шляхетних душ героїв, а навпаки, роблять їх ще чистішими, благороднішими. Григір був був справжнім вулканом, безкомпромісним, бачив жахливу прірву між словом і ділом, безмежно вірив у добро, зовні сильний і мужній – насправді був незахищеним дитям на ці землі, вразливим, щирим, чесним. Незатишно йому жилося ще з юних літ, завжди відчував свою самотність. У лютому 1880 р. Г.Тютюннику було присуджено премію ім. Лесі Українки, а 7 березня він заподіяв собі смерть; Посмертно Г.Тютюнник удостоєний премії ім. Тараса Григоровича Шевченка. Рефлексія - На початку уроку ви записували свої очікування на квітці. Чи справдились вони? Давайте зберемо букет квітів з ваших думок, прагнень, бажань. VІ. Домашнє завдання на вибір: 1. Написати роздум на тему: Любов - це, люди, діло не осудне По всі віки. Вовік віків. Амінь.
Додаток Летіла зозуля Через мою хату, Сіла на калину Та й стала кувати. Зозуле, зозуле, Чого рано куєш, Чи ти, зозуленько, Моє горе чуєш? Якби не чувала, То б я не кувала, Тобі молоденькій Правди б не казала... Зозуле, зозуле, Що я наробила: Козак має жінку, А я полюбила. Козак має жінку, Ще й діточок двоє. Крається серденько На четверо моє... ...Ой то не зозуля, То рідная мати — Вона прилетіла Діток рятувати |
|
Тема. Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном». Вічна тема «любовного... Опрацювати з учнями текст новели, розкрити глибину і щирість почуттів вірності, сердечної ніжності, кохання і трагедії знедоленого... |
Аудіювання тексту художнього стилю Поштовхом для написання Г. Тютюнником новели «Три зозулі з поклоном» послужила незначна подія |
|
УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ «В МОЇЙ ДУШІ СПІВАЄ СОЛОВЕЙ…» Важко назвати куточок землі, подібний до Полтавщини, на літературному небосхилі якого сяяло б стільки зірок різної величини: Маруся... |
Урок читання в 4 класі Тема. Григір Тютюнник "Ласочка" Г. Тютюнника, з оповіданням про життя тварин. Вчити виразному і свідомому читанню, вдосконалювати техніку читання, зорову пам'ять,... |
|
Чернівецької області У штаті НМЦППСР ІППОЧО: завідувач (ставка), три методиста-психолога (три ставки) |
«Так ніхто не кохав…» Г. Тютюнник «Зав'язь» оповідання про зародження чистих почуттів у молоді Тема. «Так ніхто не кохав…» Г. Тютюнник «Зав'язь» – оповідання про зародження чистих почуттів у молоді |
|
Т ютюнник Григір Михайлович «апробація» їх в усних розповідях. Період його літературного учнівства лишився прихованим від сторонніх очей |
Г. Тютюнник. «Климко». Подорож воєнними стежками Климка у пошуках... Тема: Г. Тютюнник. «Климко». Подорож воєнними стежками Климка у пошуках добра і милосердя. ( Воєнне дитинство в повісті. Характеристика... |
|
І мовив Кощей Івану-Царевичу: Жити тобі залишилося до ранку, а вранці... Кощей Івану-Царевичу:"Жити тобі залишилося до ранку, а вранці я задумаю три цифри x,y,z, ти назвеш мені три числа а,Ь,с тоді я назову... |
УРОК 11 Тема. Теорема про три перпендикуляри. Розв’язування задач Мета: формувати навички застосування теореми про три перпендикуляри, розвивати навички самостійної розумової діяльності, культури... |