|
|
Скачати 262.27 Kb.
|
Начинені туго. Отеє воля спить! Тарас. А чи збудеться воля України та чи встане вона із могил? Козак (твердо). Встане воля!.. Світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти! Та спочатку потрібно збудити зі сну і розкрити їм очі на те, що діється круг них і що діялось отут колись... І це тобі, Тарасе, судилося зробити! Тобі судилося розповісти братам, ...Як ми бились, умирали, За що ми голови складали В отсі могили... ....Кого, коли, Й за що розпинали... і За що Україна стала гинуть... Нагадаєш ти їм своїми піснями, хто ми, чиї сини, яких батьків, ким і за що закуті — і розбудиш у їхніх серцях любов до неньки України, погорду до невольничого життя і жажду Волі. І під впливом твоїх палких пісень переродиться народ і прийде той час, коли ...Настане суд, заговорять і Дніпро і гори, І потече сторіками кров у синє море... Тоді-то домовина Розвалиться, а з-під неї Встане Україна І розвіє тьму неволі... Тарас. Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання, що ви його на мене покладаєте? Козак. Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі маєш утаєний дар Божий — силу Пророка! А ми, оте козацтво із могил, дамо тобі всі свою силу, щоб зміг ти палким своїм словом, наче гострим козацьким списом, ...Розпанахати погане, Гниле серце трудне, І вицідить сукровату, А наллять живої, Козацької тої крові Чистої, святої... (Козак дає Тарасові кобзу). Ось на тобі кобзу на дорогу твого життя, бо кобзарем віщим судилося тобі бути... Тарас (бере кобзу, кланяється). Добре, батьку! Хай станеться так, як кажеш! Кобзар. Та знай іще, Тарасе, що на тій дорозі прийдеться тобі чимало горя витерпіти. Далеко від України, серед снігів і в пустелі. Тарас. Нехай! Щоб лиш Україну розбудити мені, а про все інше мені байдуже... Мені однаково: чи буду Я жить в Україні, чи ні, Чи хто згадає чи забуде Мене в снігах на чужині, — Однаковісінько мені... Козак. А що — злякався хлопче? Тарас (спокійно). Ні? Чого мені лякатись? Я здивувався лише. Козак. А чи знаєш ти, хто я такий? Тарас. Знаю! Як лиш вус та чуба сивого побачив, той пізнав, що ви козак запорізький... Козак. Так, сину! А звідкіля ж ти знаєш про козаків? Тарас. Мені дідуньо розповідали. Оповідали не раз, як то козаки по морю гуляли, слави добували та з турецькой неволі братів визволяли... Козак (оперся на списа; задумливо). Ой, так сину: Було колись, на Україні ревіли гармати, Було колись, запорожці вміли панувати! Панували, добували і славу, і волю, – Минулося... (показує навкруг рукою) Осталися могили по полю... (Після паузи.) Ех, бувало, як згадаєш: Базари, де військо, як море червоне, Перед бунчуками, бувало, горить, А ясновельможний на воронім коні Блисне булавою — море закипить... Та що й казать! Минулося!.. (знову задумливо) А чи розповідав тобі твій дідусь: За що боролися ми з врагами, За що ми різались з ордами, За що скородили списами Татарські ребра?.. Тарас. Так, так, розповідав... За добро рідного краю, за Україну... Козак (радісно). А!.. Так, значить, не вмерла ще наша слава, та не вмерла ще в народі пам’ять славної минувшини! А поряд із згадкою про славне минуле жевріє, певно, в душі того народу бажання, щоб вернулись ті славні часи... Потішив ти мене трохи, хлопче! А подивлюся, бувало, як на наших могилах жита похилились; в степу німець картоплю садить, а внук косу несе в росу, замість гострого козацького списа, та тягнеться покірно в ярмі і лиш долю проклинає, — то розпука серце огортає... І я тоді мерщій тікав у темну могилу... Тарас (здивовано). Так ви не мертві там у могилі, а живете? Козак. Не мертві, сину! Живемо і караємося там... та знай, що не один я! Ось хоч би в цій могилі — Нас тут триста, як скло, Товариства лягло, І земля не приймає... Тарас. За що ж ви отак караєтеся по могилах? Козак (сумно). За те, що не стали самі одностайно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів та й запродали Україну москалям... (Зітхає і хапається за серце). Ох!.. жахлива це була хвилина!.. Як потім народ повстав на Чорного Орла, на прокляту Москву, тоді цар післав нас у крові втопити цих повстанців, цих наших рідних братів... І ми ...По своїй землі Свою кров розлили... Але не за Україну, не за волю козацьку, а власне, за те, щоб ще гірш Укрїну в кайдани цар закував. Ми Зарізали брата; Кров’ю брата впилися, І отут полягли У могилі заклятій... (Зажурено похилився на спис.) Козак. Я знав, що такі ось слова почую від тебе! Я знав, що тобі байдуже, Чи хто згадає, чи забуде Тебе в снігах на чужині, — Та не однаково тобі, — Як Україну злії люди Присплять лукаві і в огні Її окраденую збудять... Тому ми вибрали тебе за будителя України. Іди і співай про колишню славу України! Хай твоє вогненне слово літає по всій Україні і запалює всіх до змагань. І хай повіє новий вогонь з Холодного Яру!.. (Чути спів півня — в цю хвилину ж привид козака зникає, а Тарас стоїть німо з витягнутими вперед руками). Ведучий 1. Отже, Тарас Шевченко прийшов відкрити нам стовпи, на яких тримається людина і людський світ. Він оспівав Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили це своєю вічною піснею. Ведучий 2. Його посів падав і на ріллю, і на каміння нашого суєтного світу, дрібнокорисливого світу насильства і облуди, де Кайданами міняються, Правдою торгують І господа зневажають» 1. Уклін тобі, Тарасе, Великий наш пророче, Для тебе вірно б'ється Те серденько дівоче. Ти кажеш рідний нарід І рідний край кохати, Для нього кажеш жити, Для нього умирати. 2. Ось тут, перед тобою Ми, українські діти, Святочно прирікаєм Сповняти ті завіти. 3. На службу Україні, На честь,на діло гоже В ім я світої правди Благослови нас,Боже! 4. І доки в римах «Заповіту» Вогонь поезії не згас, Століттям сонце не згасити, Бо зветься сонце це - Тарас. 5. Не на шовкових пелюшках, Не у величному палаці, В хатині бідній він родивсь Серед неволі,тьми і праці. 1. Великий Кобзарю! Ти живеш і в наші дні, Ти з нами в праці і в борні, Ти з нами йдеш до сонця сходу, Ти правди й вільності пророк. 2. Кобзарем ми його звемо, Так від роду і до роду. Кожен вірш свій і поему Він присвячував народу. 3. Ніжну матір і дитину Він прославив серцем чистим. Всю осяяв Україну Поглядом він променистим. 4. Ось чому в сім ї великій, У саду квіток прекрасних Буде жити він навіки, Як безсмертний наш сучасник. Дівчина запалює свічку і декламує: Свічку поставлю, свічку поставлю І перед образом, й перед тобою. І хоч у мріях народ свій заставлю Стати навколюшки, поряд зі мною, І помолитись за тебе, Кобзарю, Щиро, - хоч раз би! - як перед Богом. Все ж українці ми, а не хазари. Гори ж моя свічко, гори нам ще довго! IV-й учень: Мій край чудовий - Україна! Тут народились ти і я. Тут над ставком верба й калина, Чарівна пісня солв'я. I-учень Ось небо блакитне і сонце в зеніті! Моя Україна - найкраща у світі! II-учень Моя Україна - це ліс і озерця, Безмежні степи і чарівні джерельця. III-учень Красиві пейзажі і гори високі, Маленькі струмочки і ріки глибокі. IV-учень Міста старовинні і замки прекрасні, Великі будови і дуже сучасні. V- учень Сади чарівні, мальовничії села, Моя Україна - це пісня весела. VI-учень Це щира, багата, як світ, її мова, Крилата, така мелодійна, чудова! VII-учень Її оберіги - верба і калина. Найкраща у світі - моя Україна. VIII-учень Бо нам найрідніша Вітчизна і мати. То як же нам, дітям, її не кохати! IX-учень Моя Україна - козацькая слава! Така волелюбна і мирна держава. X-учень Вона дорога нам, і рідна, і мила, Бо світ перед нами, як мати відкрила. XI-учень Вітчизно свята, дорога Україно, Для кожного з нас ти у світі - єдина. Любіть Україну, як сонце, любіть, Як вітер, і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, . Любіть у годину негоди! Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, І мову її солов'їну. |
|
Був собi раз Осел. Забагато йому стало працi i батогiв у господаря Добре йому там. Пасеться, де хоче, не робить нiчого, нiхто його не б'є вiдколи жиє, ще такого добра не |
Поезія А. Костецького для дітей Дай, бабусю, поцілую |
|
На яке свято дівчата традиційно ворожать на варениках? Дай відповіді на запитання тесту закреслюючи комірку навпроти правильної відповіді |
У 1845 році, коли Тарас Шевченко закінчував Академію мистецтв у Петербурзі,... Петербургом йому, який виріс серед багатої української природи, здавалося нестерпним. Ймовірно, що сюди додавалася і гіркоту від... |
|
Десять правил виховання дитини!!! ЛЮБИ СВОЮ ДИТИНУ! Радій, що вона є, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її впевненості в собі,... |
Світ професій, людина знакові системи Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної роботи, самостійність як особисту рису, вселити в них радість... |
|
ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКУ АКЦІЮ «ДАЙ РУКУ, ПЕРШОКЛАСНИКУ!» У 2011/12 навчальному... Завдяки цьому перше вересня стало справжнім святом для 400 тисяч українських родин. Для кращої адаптації дітей до навчання у більшості... |
Паїсія Святогорця «Слова. Том ІІ. Духовне пробудження» Дай Боже, щоб інтереси тих, хто робить велику політику, були нам на руку. Раз по раз ми будемо чути щось новеньке. Будемо бачити,... |
|
1. Ігор Калинець «Повітряна кулька» Настуся. Вона любила свою усміхнену кульку, але завжди тримала її за нитку. Настуся боялася, щоб кулька не вирвалася з рук і не подалася... |
З реставрації монархії в Англії змінюється положення монарха у політичній... Англії змінюється положення монарха у політичній системі держави і на перший план виходить Парламент, який «дозволив йому сісти на... |