|
|
Скачати 108.04 Kb.
|
| Введення З реставрації монархії в Англії змінюється положення монарха у політичній системі держави і на перший план виходить Парламент, який «дозволив йому сісти на престол». Відбувається поступове обмеження королівських прерогатив, причому відбувається це як за допомогою прийняття законів, так і за допомогою неписаних правил. Вже при Карлі II відбувається відновлення старих аристократів Англії, і закріплюються переваги обмежених вищих кіл суспільства. В якійсь мірі це можна назвати компенсацією аристократії за період їх тимчасового відсторонення від участі у вирішенні найважливіших питань життя держави та суспільства під час Громадянської війни і Республіки Кромвеля. З відновленням монархічного правління аристократія повністю взяла під свій контроль весь Парламент, засідаючи у верхній його Палаті і надаючи колосальний вплив на формування складу нижньої Палати через надання місць у Палаті Громад так званим «гнилим містечках» малонаселених територій, що знаходяться під контролем самих великих землевласників. В цей же час відбувається оформлення двох основних політичних партійних угруповань - торі і віги, які відображали розбіжності серед правлячих класів. Торі, до яких належали переважно прихильники короля, пов'язані з великим землеволодінням, а також більшість англіканського духовенства, придбали в результаті реставрації значний політичний вплив; монархія була для них найкращою гарантією забезпечення їх інтересів. За торі слідувала і велика частина відсталого сільського населення. Протистоять їм віги, послідовники великих буржуазних антіроялістов часів революції у поєднанні з розцвітає фінансистами і могутніми сільськими аристократами усвідомлювали свою силу і не відчували настільки гострої потреби шукати підтримку у короля. Їх підтримували міська середня і дрібна буржуазія, а так само вільні селяни. Політичні домагання торі і вігів в кінці XVII століття і послужили стимулом для рівномірного співвідношення влади між монархом і Парламентом, який привів до значних обмежень ролі короля. В результаті державного перевороту 1688-1689 рр.. конституційна монархія була остаточно визнана формою правління для Англії. Принцип підпорядкування корони Парламенту спочатку намітив лише загальні рамки, в межах яких політичні форми повинні були тільки ще виробитися. Тим самим англійської державі випало на долю історичне завдання створити основи буржуазно-парламентської системи. Основи конституційної монархії в Англії були закладені трьома найважливішими конституційними актами: Habeas Corpus Act 1679 р., Білль про права 1689 р. і Акт про влаштувало 1701 Habeas Corpus Act, покликаний спочатку лише обмежити можливість позасудової розправи короля над учасниками опозиції, він закріпив процедуру перевірки законності арешту і сприяв згодом утворення ряду демократичних принципів, які увійшли в світову практику: гарантії недоторканості особи, принцип швидкого і справедливого правосуддя, дотримання правових процедур при затриманні , заборона залучення до відповідальності двічі за одне і теж злочин. Білль про права, санкціонував залежність корони від Парламенту, зокрема про те, що в мирний час армія може міститися і використовуватися лише за згодою Парламенту, що говорило про підпорядкування функції монарха як головнокомандувача Парламенту. Ліквідувалося право короля стягувати податки без згоди Парламенту, проголошувався частий його скликання, свобода вибору і слова, закріплювалися гарантії суду присяжних та захист від надзвичайних жорстоких покарань. Ці положення Білля узаконили добровільний договір між конституційним монархом і його підданими в особі англійського представницького органу і стали основою англійської неписаної конституції. Акт про улаштуванні підтвердив і розвивав положення Білля про верховенство Парламенту та обмеження прерогатив королівської влади, в тому числі судових, так як король був позбавлений права помилування. Акт сприяв зміцненню принципу незалежності і незмінності суддів, вводив правило контрасігнатури. Для зменшення впливу корони на діяльність палати, заборонялося суміщення членства з заняттям посади королівського міністра. На початку XVIII століття ці засадничі положення лягли в основу британської моделі парламентаризму та сприяли подальшому обмеженню королівської влади, утвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади - становленню «відповідального» уряду. Також всупереч опору деяких монархів утвердилося конвенційне правило, відповідно до якого король повинен був своїм підписом надавати силу законів, прийнятий обома палатами, але практично не міг накласти на них вето. У корони залишалася лише можливість за допомогою відданих їй членів Палати Лордів затягнути ухвалення закону або перешкодити йому. Інша неписане правило полягало в тому, що король повинен був призначати прем'єр-міністром лідера партії, що отримала перемогу на виборах і закликати до посади або відкликати з неї осіб, запропонованих прем'єр-міністром. Нарешті, вже з початку XVIII століття існує правило, згідно з яким король не бере участь у засіданні кабінету, однак повинен бути поінформований про результати засідання. Таким чином, в XVIII столітті в Англії відбувається формування характерних рис англійської конституційної монархії і основоположних демократичних принципів законності, які дозволили Британії зберегти політичну стабільність до теперішнього часу. 1. «Славна революція» 1688-1689 рр.. Славна революція (англ. Glorious Revolution) - прийнята в історіографії назва державного перевороту 1688 року в Англії, в результаті якого був повалений король Яків II Стюарт. В перевороті брав участь голландський експедиційний корпус під командуванням правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який став новим королем Англії під ім'ям Вільгельма III (в спільному правлінні зі своєю дружиною Марією II Стюарт, дочкою Якова II). Переворот отримав широку підтримку серед самих різних верств англійського суспільства. Маколей вважав дану подію центральним у всій історії Англії. Дана подія зустрічається в історичній літературі під назвами «революції 1688 року» та «Безкровна революція»; остання назва, проте, відбиває тільки характер переходу влади в Англії, і не враховує війни з якобитов в Ірландії і Шотландії. Передісторія У 1685 році після смерті бездітного англійського короля Карла II на трон Англії і Шотландії вступив дядько і тесть Вільгельма Оранського, Яків II. Спочатку англійське суспільство, пам'ятайте ексцеси нещодавньої революції, поставилося до нього лояльно. Обраний парламент складався в основному з консерваторів (торі). Проте вже через кілька місяців після коронації Яків почав проводити політику, що викликала крайнє незадоволення англіканського більшості. Під приводом боротьби з дрібними заколотами король створив постійну армію, розмір якої швидко виріс до 40000 солдатів. У листопаді того ж 1685г. парламент був розпущений. У 1687 році король випустив «Декларацію про релігійної терпимості», сприятливу для католиків. Побоювання католицької реставрації в країні і нового переділу власності відштовхнули від короля його природних прихильників - торі. Особливу тривогу англікан викликало королівський дозвіл католикам займати офіцерські посади в армії. Політика релігійної терпимості викликала різкий протест англіканських єпископів. Король у відповідь наказав укласти 10 єпископів в Тауер. Деякі час супротивники Якова сподівалися на смерть літнього короля, після чого трон Англії зайняла б його дочка-протестантка Марія, дружина Вільгельма. Однак у 1688 році у 55-річного Якова II несподівано народився син, і ця подія послужила поштовхом до перевороту. Анти-якобітскіх сили (як торі, так і віги) вирішили обговорити варіант зміни «тирана» на голландську пару - Марію та Вільгельма. Принц Вільгельм Оранський був найбільшою фігурою серед протестантських правителів у Європі, і його як правителя Нідерландів тривожила перспектива можливого англо-французького союзу і зміцнення Яковом II англійської армії і флоту. Тому відсторонення Якова II від влади уявлялося Вільгельму вкрай бажаним навіть незалежно від власних перспектив стати правителем Англії. До цього часу Вільгельм кілька разів відвідав Англію і завоював там велику популярність. Революція У 1688 році Яків II посилив гоніння на англіканське духовенство і остаточно розсварився з торі. Захисників у нього практично не залишилося (Людовик XIV був зайнятий війною за Пфальцський спадок). Незадоволені політикою короля сім видних англійських політиків - граф Т. Денби, граф Ч. Шрусбері, лорд У. Кавендіш, віконт Р. Лемлей, адмірал Е. Рассел, єпископ Лондонський Г. Комптон і Г. Сідней - написали секретне запрошення Вільгельму, де запевняє, зокрема, що 19 з 20 англійців будуть дуже раді перевороту і воцаріння протестантського короля. 15 листопада 1688 Вільгельм висадився в Англії з армією з 40 тисяч піхотинців (включаючи матросів) і 5 тисяч кавалеристів. Армія вторгнення полягала практично повністю з протестантів, в тому числі англійських вігів-емігрантів. На її штандарті були написані слова: «Я буду підтримувати протестантизм і свободу Англії». Армія Якова II зосередилася в Солсбері, однак жодного серйозного бою не відбулося, більшість воєначальників відразу перейшли на бік Вільгельма, включаючи генерал-лейтенанта Джона Черчілля. Молодша дочка короля Анна, за намовою своєї повірниці, дружини Джона Черчілля Сари, також виїхала в табір Вільгельма. Активно підтримали переворот також городяни, протестантські та парламентські лідери, міністри уряду. Яків II, покинутий всіма і всерйоз побоювався за своє життя, втік до Франції, звідки намагався здійснити реставрацію, але без всякого успіху. Подальші події Вільгельм відкинув пропозицію торі, щоб на престол вступила Марія, а Вільгельм залишився б тільки Консорт. У січні 1689 року парламент проголосив Вільгельма і його дружину монархами Англії і Шотландії на рівних правах. 9 вересня 1689 (за григоріанським літочисленням), Вільгельм III приєднався до Аугсбургcкой лізі проти Франції. Через 5 років Марія вмерла, і надалі Вільгельм правив країною сам. У роки правління Вільгельма III були проведені глибокі реформи, які заклали основу політичної і господарської системи країни. У ці роки починається стрімкий зліт Англії та її перетворення на могутню світову державу. Одночасно закладається традиція, за якою влада монарха обмежується низкою законоположень, встановлених фундаментальним «Біллем про права англійських громадян». Зменшилася дискримінація протестантів (Акт про віротерпимість), але збереглася, а потім посилилася дискримінація католиків - вони, зокрема, не могли займати престол і позбавлялися права голосу 2. Білль про права Білль про права 1689 (англ. Bill of Rights) - законодавчий акт, прийнятий парламентом Великобританії у 1689 в результаті «Славної революції» - одна з основних частин британської Конституції (поряд з Хабеас корпус актом і Актом про улаштуванні). Став одним з перших документів, юридично затвердили права людини. У ньому вперше були закріплені обмеження прав монарха на користь вищого органу представницької влади. Король позбавлявся наступних прав: припиняти дію законів або їх виконання; встановлювати і стягувати податки на потреби корони; формувати та утримувати постійну армію в мирний час. Громадянам були гарантовані наступні права: свобода (для Протестантів) мати зброю для самооборони (в кількості, обмеженій для різних соціальних класів у різній мірі); свобода подачі петицій королю; свобода від штрафів та конфіскацій майна без рішення суду; свобода від жорстоких і незвичайних покарань, від надмірно великих штрафів; свобода слова і дебатів; ніякі слухання в Парламенті не повинні бути притягнуті до відповідальності або піддані сумніву в будь-якому суді або місці за межами Парламенту.; свобода виборів до Парламенту (в той час лише для заможних громадян) від втручання короля. Біллем були ліквідовані особливі суди по церковних і іншим справам («Зоряна палата» і «Висока комісія»). Деякі акти Якова II були явним чином названі і скасовані. Втеча Якова II з Англії визнавався зреченням від трону, Вільгельм III Оранський і його дружина Марія II визнавалися співправителями Англії, встановлювався порядок престолонаслідування, католикам заборонялося займати трон. Обмеження монархії і закріплення основних прав парламенту заклали основи розвитку демократії та конституційної монархії в Великобританії. 3. Акт про усунення 1701 Акт про престолонаслідування або Акт про усунення (англ. Act of Settlement) - законодавчий акт, ухвалений парламентом Англії в 1701 році, що позбавив католицьку чоловічу лінію Стюартів прав на престол на користь протестантки Софії Ганноверського і її нащадків. Повна назва - «Акт про подальше обмеження влади монарха та найкращої охорону прав і свобод підданих», Акт називають також «Білль ...» або «Закон про престолонаслідування в Англії». Це одна з частин британської Конституції - поряд з Хабеас корпус актом і Біллем про права 1689 року. Історичний контекст Акт був прийнятий в царювання короля-протестанта Вільгельма III Оранського, безпосередній наступницею якого була його своячка Ганна. Всі діти Ганни померли в дитинстві або в дитинстві, останній, 11-річний герцог Глостерський, помер у 1700 році. Ця смерть ставила неминуче питання про подальше престолонаслідування, оскільки всі найближчі родичі вдома Стюартів були католиками. Громадська думка в Англії і Шотландії було категорично проти заняття престолу католиками: це могло призвести до ліквідації завоювань Славної революції 1688 року, тим більше що найближчим претендентом був єдинокровний брат Ганни - син вигнаного до Франції славетною революцією Якова II. В умовах Війни за іспанську спадщину жив у Франції претендент «Яків III» перебував у таборі ворогів Англії і користувався підтримкою Людовика XIV. Правила престолонаслідування Відповідно до Акту монархом в Англії (а потім, з 1707, і у Великобританії) могло бути тільки особа, що перебуває у євхаристійному спілкуванні з Англіканської Церквою. Від престолонаслідування відсторонялися: особи католицького віросповідання, особи, які вступили в шлюб з католиками [1], а також спадний потомство тих і інших. Відповідно до Акту після майбутньої королеви Анни від престолу були послідовно відсторонені: її брат Яків (Старий претендент), принци Савойського будинку - нащадки Генрієтти, герцогині Орлеанської, дочки Карла I, принци Пфальцского будинку - нащадки синів Єлизавети, дочки Якова I. Відповідно до акту наступницею Ганни була призначена її двоюрідна тітка - сама молодша дочка Єлизавети Пфальцский - Софія Ганноверська, вдова протестантського ганноверського курфюрста Ернста Августа. Але Софія померла за місяць з невеликим до Ганни, і на британський престол вступив її син, ганноверський курфюрст Георг I. Таким чином, Великобританія вступила в особисту унію з Ганновером під владою Ганноверського династії (Вельфов). Інші правові положення Крім визначення порядку престолонаслідування в Акті було закріплено, що по королівському помилування не можна призупиняти виробництво по порушеній палатою громад звинуваченням, а в судовій системі була проголошена незмінюваність суддів (неможливість їх зміщення зі своєї посади за розпорядженням монарха; зняття з посади вчинила проступок судді стало можливим лише за рішенням обох палат парламенту). Перегляд Акту про престолонаслідування Незважаючи на зрослу на хвилі ліберальних настроїв опозицію з боку католицької церкви, яка вважає Акт образою католиків і утиском їх прав, Акт про престолонаслідування продовжує діяти і зараз. Примітки ^ Особи, чиї дружини прийняли католицизм після шлюбу, від спадщини не відсторонюються, наприклад, Едвард, герцог Кентський. монархія англия революція конституція престолонаслідування Висновок Англійська історіографія всіляко вихваляє переворот 1688 року, вироблений «без пролиття крові». При цьому нерідко доходять до тверджень, що англійська революція була взагалі не потрібна: Англія і без неї, хоча і дещо по-іншому (гуманнее!) прийшла б до того ж, до чого вона прийшла в 1688 році. Питання спірне. Ми вважаємо, однак, що без 1649 року, без дійсно «великого бунту» епізод 1689 і весь той лад, який став його результатом, не могли б мати місця. Повалення Якова та запрошення Вільгельма було справою обох партій: як ториев, так і вігів. Змова цей мав далекосяжні наслідки. Компроміс між феодальним дворянством і буржуазією, незважаючи на всі розбіжності між ними, зберігається протягом XVIII і XIX століть, сліди його з очевидністю виявляються і в політичній історії Англії XX сторіччя. В основі цього компромісу лежало наступне: а) буржуазія погоджується на те, щоб дворянству були залишені всі основні дохідні місця («теплі містечка») в державному апараті; б) дворяни-землевласники зобов'язуються, що в своїй політиці вони будуть керуватися не тільки власними інтересами, але і інтересами буржуазії. І вона дійсно змушує своїх супротивників видавати закони майже тільки в її інтересах і відповідно до її потребами. У цьому союзі, справедливо підкреслює Маркс, - міцність англійської монархії після 1688 року. Але раз дворянство зберегло панівне становище у державному апараті і значну частину своїх колишніх земель, значить, англійська буржуазна революція не була доведена до кінця. Причину цього варто бачити в специфічних особливостях самої революції. У Франції буржуазія в своїй боротьбі з королем, дворянством і панівною церквою об'єдналася з народом. Французька революція набула від цього радикальний характер. В англійській же революції буржуазія з'єдналася не з народом, а з новим дворянством. І в цьому вся справа. Що ж до народу, то розоряв всім ходом економічного розвитку селянство як клас, поєднуваний загальним ставленням до засобів виробництва, зникає в Англії. Його місце займають орендарі, з одного боку, і сільськогосподарські робітники (наймити) з іншого. Таким чином, скажемо ми, англійський державний лад після буржуазної революції був не чим іншим, як компромісом між неофіційно, але фактично пануючої у всіх вирішальних сферах буржуазного суспільства буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Спочатку після «славної» революції 1688 р. в компроміс була включена лише одна фракція буржуазії - фінансова аристократія. Виборча реформа 1832 року в Англії, включила в зазначений класовий компроміс і іншу фракцію англійської буржуазії - промислову буржуазію. Відповідно з тим законодавство Англії вже з 1832 року являє собою, як ми побачимо, серію поступок промислової буржуазії. |
|
Парламент ... |
У ДОКУМЕНТАХ Оскільки навчання набуває діяльнісного характеру, на перший план виходить вміння аналізувати навчальний матеріал і взагалі самостійно... |
|
План Вступ Теорія держави і права в системі суспільних та юридичних... Теоретичне осмислення й усвідомлення цих проблем – необхідна умова наукового управління суспільними процесами. Саме життя висунуло... |
Законодавча влада в Українi У системі розподілу влади обов‘язковою складовою є законодавчий орган, який з додержанням спеціальної процедури приймає найважливіші... |
|
Революція XVII ст та промисловий переворот в Англії Англії; проаналізувати причини, характер, основні етапи та результати Англійської революції, ознайомити учнів з причинами промислової... |
ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ ІДЕАЛ У ТЕОРІЇ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПРОГРЕСУ М. М. КОВАЛЕВСЬКОГО... У зв’язку з цим значний інтерес має аналіз концепції визначного представника ліберальної течії М. М. Ковалевського |
|
ПОРЯДОК утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків... Порядок утримання, ремонту, реконструкції, реставрації фасадів будинків та споруд на території міста Кременчука (далі за текстом... |
Г лава держави Глава держави Держави — це конституційний орган і одночасно вища посадова особа держави, яка посідає формально найвище місце в системі органів... |
|
План Передмова Розподіл влад розподіл функцій Порівняльний аналіз... Тому тільки дослідивши роботу вищих органів законодавчої і виконавчої влади можна більш або менш точно визначити, в яких формах здійснюється... |
№. Виникнення і розвиток держави і права США Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності... |