|
|
Скачати 262.27 Kb.
|
Хлопець: Потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як .душогубку - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його калиною. І стала калина сим-волом дівочої краси і кохання. Дівчина: Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку. Її голос калиновий причарував дівку. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежнішого звуку, ніж звук калинової сопіл-ки. Виконується мелодія на сопілці. Хлопець: Використовують калину у весільному обряді: ки-тицями прикрашають коровай, заквітчують вільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет калини, бажаючи цим краси в подружньому житті і вірного кохання. Є таке повір'я: якщо молодята хочуть щоб первістком був син, треба зробити з калини сопілку. Дівчина: В калині, кажуть, живе материнська любов і мудрість. Є прислів'я: "Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли ро-сте". Матері при народженні дітей саджати калину і вчили їх доглядати за нею. 2 Читач: Через творчість Т.Г.Шевченка теж проходить образ калини, як безсмертний символ України. Багато його творів оспівують червону калину. Звучить в грамзаписі "Зацвіла в долині червона калина." 1 Читач: Сонце гріє, вітер віє З поля на долину Над водою гне з вербою Червону калину. На калині одиноке Гніздечко гойдає - А де дівся соловейко? Не питай, не знає. 2 Читач: Тече вода з-під явора Яром на долину, Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явір молодіє. А кругом їх верболози Й лози зеленіють. І Читач: І сьогодні є багато пісень про калину і багато віршів. Оспівується калина, як символ України, як дар рідної землі, як символ гордості, стійкості, незламності, живучості у творах Петренка, Павличка, у музиці Івасюка і Білаша. 3-ій учень. Шанують українці і вербу. Вона символізує прадерево життя. У символізації верби визначальним є сприяння цього дерева як важливого чинника життєдіяльності. Верба росте, як правило, над водою, і в свідомості українців її образ поєднувався із образами річки, криниці, джерела. За прислів’ям, де срібліє вербиця, там здорова водиця. 4-ий учень. Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням. 1-ий учень. Є у нашого народу символи сімейного добробуту: чорнобривці, маки, мальви, соняшник, барвінок, вишня, рута-м’ята, ряст, васильки, любисток… 2-ий учень. Є і цілющі образи-символи: папороть, терен, чистотіл, чебрець, полин… 3-ій учень. А образи, що найчастіше використовуються в обрядодіях - дуб, осика, тополя, явір, бук та ін. Інсценізація легенди про чистотіл Оповідач. Давно колись жила в селі дівчина Марія. Жила бідно з матір’ю-вдовою, працювала важко з раннього ранку до пізньої ночі. А вродою дівочою була, як пава мальована. Закохався в неї син сільського багатія Дурманюка Олекса. Покохав щиро. Старий Дурманюк од люті аж синів. Кричав на сина. Та Олекса стояв на своєму. Старий Дурманюк пішов до сільської відьми. Заплатили їй великі гроші, аби вона якусь болячку наслала на Марію. І стара відьма зробила свою чорну справу: наворожила, нашептала, та й укрилося Марійчине біле личко бородавками. Плаче дівчина, людям на очі боїться показатися. Дізнався про те Олекса, засмутився важко. Але не сидів склавши руки: пішов до доброї ворожки і розповів їй про своє лихо. Ворожка дістала пучок сушеного зілля і сказала: Ворожка. Віддаси Марії, нехай зварить його в полив’яному горщику. В тому відварі нехай тричі вмиє лице та промовить: - Зілля-зіллячко зелене, забери болячку від мене. Поки сонечко зійде, хай болячка пропаде і на відьму перейде. Оповідач. Відніс Олекса Марійці зілля, і вона знову стала вродливою. 1-ий читець. УКРАЇНО МИЛА, КРАЮ МІЙ ЧУДОВИЙ! ЧИ Є В ЦІЛІМ СВІТІ ЩЕ ТАКА КРАСА? ВЕСНО НАША РІДНА, В ЗАПАХАХ БУЗКОВИХ, В ГОЛУБІМ СЕРПАНКУ ДІВЧИНИ КОСА. 2-ий читець. ВСЯ В САДАХ ВИШНЕВИХ, У ПАХУЧИХ М’ЯТАХ, В РОЗЛОГИХ ДОЛИНАХ ЯБЛУНЬ ПАХНЕ ЦВІТ. ЗЕМЛЕ ТИ ВРОДЛИВА, ЗЕМЛЕ ТИ БАГАТА, ДЕ ТАКОЇ ВРОДИ ЗНАЙДЕШ ДИВОЦВІТ? 3-ій читець. СКРІЗЬ ХАТИ БІЛЕНЬКІ, НАЧЕ НА МАЛЮНКУ, В МАЛЬВАХ, ЧОРНОБРИВЦЯХ, НАЧЕ У ВІНКУ, ДАЙ, КОХАНА ЗЕМЛЕ, ЦІЛЮЩОГО ТРУНКУ, ВІРНОЮ Я БУДУ ТОБІ ДО ВІКУ! ІІІ сторінка «Наша мова колинова» Рідна мова - це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями. Один мудрець сказав; "Людина, байдужа до рідної мови, схожа на дикуна". Мова моя українська, Батьківська, материнська, Я знаю тебе не вивчену - Просту, домашню, звичну, Не з-за морів покликану Не з словників насмикану Ти у мені із кореня, Полем мені наговорена, Дзвоном коси накована, В чистій воді смакована, Болем очей продивлена, Смутком багать продимлена, З хлібом у душу всмоктана, В поті людським намокнута, З кров'ю моєю змішана, І аж до скону захищена. (Звучить пісня ) Ведуча: 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця". Гріховний світ вирує неспроста, Підступний демон, що керує нами, Та піднімається нетлінно над віками Велична постать вічного Христа. О Господи ! Знайди нас всіх, знайди, Бо ми блукаєм хащами ще й нині, Прости гріхи й провини безневинні, І до спасіння всіх нас поведи. О Господи! Зціли нас всіх, зціли, Всели в серця неопалиму мрію, Щоб ми, пізнавши віру і надію, Жорстокий світ добром перемогли. Моя прекрасна українська мово, Найкраща пісня в стоголоссі трав. Кохане слово, наше рідне слово, Яке колись Шевченко покохав. Ти все знесла насмішки і зневаги, Бездушну гру ворожих лжеідей, Та сповнена любові і відваги З-за грат летіла птахом до людей. Ти наш вогонь на темнім полі битви, Невинна кров пролита в боротьбі. Тебе вкладаєм тихо до молитви І за спасіння дякуєм тобі. Ведуча: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХVШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови. Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати, І спів той виглядав на жарт не раз, Та був у нім завдаток сил багатий. І огник, ним засвічений, не згас, А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати. (Постановка уривку з п'єси І.Котляревського "Наталка Полтавка") Ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова: Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос - Більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!... (Виконується поезія Т.Г.Шевченка - на вибір) Ведучий: Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" а могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова - палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Читець: Говоріть, як колись вас навчала матуся, Говоріть, як навчав у дитинстві татусь, Легко так, вільно так, щоб слова були в русі, Не тримайте слова, віддавайте комусь. Щиро так, м'яко так, починайте казати, Як воліла б відкритись ваша душа. Може хочеться їй у словах політати Привітати когось, а чи дать відкоша. Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі, Кожне з них, лиш торкни, - як струна, виграва, Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші - Мелодійні, дзвінкі, українські слова. Говоріть про любов і про віру у щастя, Уникайте мовчання, нудьги і ниття, Говоріть, хай в розмові слова веселяться, Говоріть і продовжуйте мові життя. (Олесь Лупій "Говоріть") Народна мова - безмежний океан. Це й пісня, народжена в стародавні часи, співана в радості та горі, передавана із вуст в уста й від серця до серця; це й дума - витвір всенародного генія; це й казка, легенда, переказ; це приказки та прислів'я, жартівливі співомовки... А яка багата та мелодійна українська народна пісня! Її люблять і з задоволенням співають не лише у нас а країні, але й за кордоном. (Звучить пісня) IV сторінка «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття» Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». Ведучий 1. За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними був колись край веселий, розкішний і багатий, але заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя — панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій чужій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав’язано, говорити заказано, ходили німі... Ведучий 2. Україна... В одному вже тільки слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців ціла музика смутку й жалю. Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки... Україна — це марні, обшарпані, голодні люди.., це царське та панське свавілля... Учень1. Але жило й Добро на цій красивій землі, яке при допомозі Бога зростило Людину-велета, Титана духу, який збудив німих і сонних, указав їм шлях до майбутнього. ...Він був сином мужика, а став володарем у царстві людської культури. 10 літ він томився під вагою солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж 10 переможних армій. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх що били із здорового джерела життя. (Ведучі виходять). Учень 2. Ти слухав Кобзаря? Ти чув його печаль, Що піснею лилася З-під струн? Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар, Висока пісня кобзаревих дум. Дзвенить вона і досі у серцях, Відлунюється в співі журавлів — Великим Кобзарем оспівана в віках Чарівна мова рідної землі. Шкільний хор виконує пісню на слова Т. Шевченка «Думи мої, думи мої...» (її може виконати на бандурі і запрошений на вечір кобзар чи учень, який уміє грати й співати, чи ансамбль...) Звучить тривожна музика. Відкривається завіса. У центрі сцени — панорама, на якій відтворено мертву, спалену сонцем пустелю, два тисячолітні дуби, один з яких — зелений — дерево Життя, а другий — сухий — дерево Смерті. Праворуч на великому камені під кронами розкішного дуба стоїть босий, простоволосий, в убогій одежині, але міцний статурою дід. Довге волосся на його голові скуйовджене, давно не чесане. По худому, жовтому обличчю течуть сльози. Він важко дихає. Над білою його головою прикріплена дощечка, на якій горить напис: «Хто мені, 120-річному, уклониться до пояса, той матиме літа мої». Ліворуч на золотому троні під сухим дубом сидить Смерть, у руках тримає золоту косу, якою знищує усе живе на землі. Над її головою теж висить дощечка, на якій написано: «Хто мені, всемогутній Смерті, уклонитися до землі сто разів, той одержить від мене торбину золота». Ліворуч від Смерті лежить велика купа торбинок із золотом. Смерть. ...Хто мені, всемогутній Смерті, уклониться до землі 100 разів, той одержить від мене мішок золота!» Починають іти люди, босі, зморені, з різними знаряддями праці в руках. Минають старого, із великим страхом підходять до золотого трону, 100 разів кланяються до землі, потім з великої купи хапають торбинку золота і з неприхованою радістю біжать додому. Старий дід мовчить. Лише сильніше течуть сльози. Виходить юнак у брилі, з торбою за плечима, у старій свиті, теж падає так, щоб видно було слова над головою діда. Смерть. До мене, до мене, юначе, йди. Не пожалкуєш. (Хлопець рішуче повертається до смерті спиною й підходить до дерева Життя. Кланяється низько-низесенько дідові. Потім скидає з себе стару свитку.) Юнак. Станьте на неї, дідусю. Зігрійте свої ноги. Далі витягує хусточку. Витирає сльози на обличчі діда, гребінцем розчісує бороду, білу голову. Дід. Велике у тебе серце, сину мій! Люди, які кланяються золоту, ніколи не кланяються серцю людини. За те, що ти, юначе, поклонився людині, а не золоту, матимеш не літа мої, а вічність. Юнак кланяється низько дідові ще раз. Потім з торбини витягує окраєць хліба, воду, мовчки кладе їх біля ніг старого. Дід. Літа твої, юначе, — вічність. Хлопець ще раз низько кланяється і йде своєю дорогою. Закривається завіса. За сценою звучить голос: Пішов юнак, пішов у вічність, щоб ...Сонцем, сонцем, сонцем жити, Яке й не сходило тоді, А тільки велетню видніло З-за чорних мурів вікових, І думи, думи освітило... Як не гордитись нам за них. Учень 5. Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля і співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві постають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й належить він до числа наймузикальніших поетів світу. Доказом цього є дивовижний факт: переважна більшість поетичних творів Великого Кобзаря дістала друге, музичне життя. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу створили близько 500 творів (а весь «Кобзар» нараховує 227 назв). Змінюється декорація. Тепер — степ, могила. На могилі сидять пастушки: Тарас і Степан. Вечоріє. Далі — постановка невідомого автора «Розрита могила». Ява 1 Тарас. Дивись, Степане, як прегарно сонце заходить! Зачервонілось — як пожар. Ех, як хотілося б мені уміти вже добре малювати, мати фарби і змалювати оту красу... (задумливо). Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє... Степан. Так... Сонце заходить — то й час нам уже, Тарасе, гонити вівці додому... Тарас. Гони, Степане, та займи і мої вівці, а я заночую тут у степу... Степан. Не хочеш іти додому? Тарас. Не хочу... Там мачуха бити мене буде... Степан. А вечеря? Ти хіба не голодний? Тарас. Ні, я ще не дуже зголоднів, та й маю ще ось Оксані, то вона знову передасть... Степан. А не будеш боятися? Це ж лячно самому ночувати в степу на могилі... Тарас. Чого лячно? Тут гарно, а не лячно! Дивись лиш: за байраком байрак, а там (показує) степ та могила, шматок хліба за пазухою, що Оксана дала. Степан. Ну, то добре! Ночуй, а я займу твої вівці (виходить). Ява 2 (Темніє дужче. Здалека чути, як Степан покрикує на овець; поволі втихає все. Тарас лягає на могилу. Та враз блимнуло світло, а з могили виходить козак сивий, похилий. Тарас схоплюється.) Тарас (задумливо, тужно). Ох, як воно бувало на нашій славній Україні. А я й не знав... Козак (стрепенувся, показує Тарасові кругом могили). ...Дивися; ...На всій Україні Високі могили! — Дивися, дитино: Усі ті могили — усі отакі — Начинені нашим благородним трупом, |
|
Був собi раз Осел. Забагато йому стало працi i батогiв у господаря Добре йому там. Пасеться, де хоче, не робить нiчого, нiхто його не б'є вiдколи жиє, ще такого добра не |
Поезія А. Костецького для дітей Дай, бабусю, поцілую |
|
На яке свято дівчата традиційно ворожать на варениках? Дай відповіді на запитання тесту закреслюючи комірку навпроти правильної відповіді |
У 1845 році, коли Тарас Шевченко закінчував Академію мистецтв у Петербурзі,... Петербургом йому, який виріс серед багатої української природи, здавалося нестерпним. Ймовірно, що сюди додавалася і гіркоту від... |
|
Десять правил виховання дитини!!! ЛЮБИ СВОЮ ДИТИНУ! Радій, що вона є, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її впевненості в собі,... |
Світ професій, людина знакові системи Якщо хочеш виховувати в дітях сміливість розуму, інтерес до серйозної роботи, самостійність як особисту рису, вселити в них радість... |
|
ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКУ АКЦІЮ «ДАЙ РУКУ, ПЕРШОКЛАСНИКУ!» У 2011/12 навчальному... Завдяки цьому перше вересня стало справжнім святом для 400 тисяч українських родин. Для кращої адаптації дітей до навчання у більшості... |
Паїсія Святогорця «Слова. Том ІІ. Духовне пробудження» Дай Боже, щоб інтереси тих, хто робить велику політику, були нам на руку. Раз по раз ми будемо чути щось новеньке. Будемо бачити,... |
|
1. Ігор Калинець «Повітряна кулька» Настуся. Вона любила свою усміхнену кульку, але завжди тримала її за нитку. Настуся боялася, щоб кулька не вирвалася з рук і не подалася... |
З реставрації монархії в Англії змінюється положення монарха у політичній... Англії змінюється положення монарха у політичній системі держави і на перший план виходить Парламент, який «дозволив йому сісти на... |