Поезія А. Костецького для дітей Дай, бабусю, поцілую


Скачати 238.11 Kb.
НазваПоезія А. Костецького для дітей Дай, бабусю, поцілую
Дата19.07.2013
Розмір238.11 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
Поезія А. Костецького для дітей

Дай, бабусю, поцілую

Сивину твого волосся.

Теплим подихом зігрію

Снігом вибілені коси.

Може, і на них розтане

Лоскотливий іній срібний,

Мов зимові візерунки

На замерзлій з ночі шибі.
"Сонячні зайчики"

На краю дзвінкого світу,

Там де соняхи,

Волошковим небом сніда

Зайчик сонячний.

Вдень у піжмурки по лісу

Гра з кульбабами

Заплітає в тепле листя

Літо бабине.

А під вечір між кущами

Плаче стомлений,

Бо живе один, без мами

Зайчик сонячний.
***

Можна у світі чимало зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

Можна пройти крізь пустелі та хащі..

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі усе починається з мами!..
У павука хатинка

У павука хатинка –

Тоненька павутинка.

У коника веселог

Між травами оселя.

У ластівки швидкої –

Під нашим підвіконням.

А тепле ніжне літо,

Волошками повите,

Посріблене дощами,

Живе в очах у мами.
Все починається з мами
Можна у світі чимало зробити:

Перетворити зиму на літо,

Можна моря й океани здолати,

Гору найвищу штурмом узяти,

Можна пройти крізь пустелі та хащі..

Тільки без мами не можна нізащо,

Бо найдорожче стоїть за словами:

В світі усе починається з мами!..
Сонечкова мама

Вмиває кішка кошенят,

Вмиває кізка козенят.

Мене водою з милом

Щоранку мама миє.
І чистим сонечком встає

Щодня з-за небокраю…

І в нього, мабуть, мама є

Бо хто ж його вмиває?,
Малишко Андрій - поезія
* * *

В теплім місяці у травні

Шепче явір думи давні,

В синім місяці у квітні

Думи явора столітні.

За водою за бистрою,

Над землею, як сестрою,

Дужа хвиля набігає,

Корінь явору ламає.

Але він на те байдужий,

Не схитнеться навіть, дужий...

Бо закоханий на волі

У лани широкополі,

В канівські веселі кручі,

В хвилі горді та ревучі.

Він, людському серцю милу,

Береже одну могилу.


ВЧИТЕЛЬКА

(Пісня)

Сонечко встає, і в росі трава,

Біля школи в нас зацвітають квіти,

Вчителько моя, зоре світова,

Де тебе питать,

Де тебе зустріти?

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

І летять-летять в небі журавлі,

І дзвенить дзвінок

Хлопчику малому.

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі,

А у тебе знов та ж доріжка в клас,

Той же явір наш

Під вікном у школі.

Двох синів твоїх узяли фронти,

Бо на рідний край впала чорна злива.

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз

Непожата нива.

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій,

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя

На Вкраїні милій!



ДОЩ

Дощик, дощик голубий,

Колосків не оббий
Зливами-приливами,

Хмарами огнивими,
Птицями-зірницями -

В небі блискавицями!
Ти спадай на межу,

Я тобі таке скажу:
- Понад ріки та ліси

Хмари-вдари понеси,
Крапельками росяними

Над ланами вівсяними,
Цебром, цебром, цебрицею

Над нашою пшеницею.
Лийся тихо вдалині

На гречки та ячмені,
На гречки та ячмені,-

Буде весело мені!


ПІСНЯ ПРО КИЇВ

(Лірична)

Білі каштани,

Світлі огні,

Де б не бував я, -

Любі мені.

Київські ночі,

Зустрічі в саду -

В серці, куди не піду.

Гори високі,

Синь дніпрова,

Молодість наша

Вічно жива.

Київські ночі,

Зустрічі в саду -

В серці, куди не піду

Ми покохались

Там, де дуби,

В київськім небі

Два голуби

Кружать, здіймають

Крилоньки свої,

Наче ми в парі, в сім'ї.

Так воно стане,

Так воно є. ...

Білі каштани,

Щастя моє.

Рідна столице.-

Ти моя весна,

Світла, погожа, ясна.

Київські ночі,

Зустрічі в саду -

В серці, куди не піду.


ПІСНЯ ПРО РУШНИК

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Поезія Ліни Костенко - дітям
Вербові сережки


Біля яру, біля стежки

одягла верба сережки.

Головою хилитала,

потихесеньку питала:

- Де ота біленька хатка,

що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки,

подарую їм сережки.


Зелені дзьобики бруньок



Ворони каркали у кронах.

Світило сонце з висоти.

Бруньки мовчали при воронах,

Що завтра хочуть розцвісти!


Травиченька

Уже в дітей порожевіли личка,

Уже дощем надихалась земля.

І скрізь – трава, травиченька, травичка,

І сонце сипле квіти, як з бриля.


Горобець із білою бородою



Розбігайтесь, людоньки, хто кудою! –

Горобець із білою бородою!

Що за диво дивнеє? На віку

Вперше бачу бороду отаку.

Може, він старійшина чи мудрець?

Може, він заслужений горобець?

Ні, несе у дзьбиоку він пір’їнку.

Пригодиться діточкам на перинку.


Соловейко застудився

Дощик, дощик, ти вже злива!

Плаче груша, плаче слива.

Ти періщить заходився,

Соловейко застудився.

А тепер лежить під пледом,

П’є гарячий чай із медом.


Перший пароплав

Було це вранці. Я ще трохи спав.

На землю скочив босими ногами,

Як привітався перший пароплав

Далеко десь з Дніпром і з берегами.

– ту-ту! Ту-ту! – він подих перевів.

І знов: – ту-ту! – гукав щосили.

– ту-ту! Ту-ту! – йому я відповів. –

Бувай здоровий і пливи щасливий!


Місяць уповні

Вибіг місяць з-за діброви,

Погубив на вітрі брови,

Заховав за спину руки,

Ходить лисий, без перуки.

Смуток зорям невимовний:

Ой, який тепер він повний!

А як був молодиком,

Був худесеньким серпком.


Веселий дощ

Дощ полив, і день такий полив’яний,

Все блищить, і люди як нові.

Лиш дідок, старесенький, кропив’яний

Блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька,

Мокрі ниви і порожній шлях…

Ген корів розсипана квасолька

Доганяє хмари у поля


Дід Мороз

Попід вікнами Мороз

Ходить-щулиться

То загляне у садок,

То на вулицю.

- Де ж то дітоньки мої

Поховалися?

Та невже вони мене

Налякалися?

Я їм шкоди не зроблю

Ані трішечки,

Тільки носика вщиплю

Для потішечки.

Вчусь у Мороза


Ковзани

У сестри є ковзани –

Ціле горечко мені!

Як іде тепер гуляти,

То мене не хоче брати.

- Я на ковзанку іду,

Ти впадеш там на льоду.

Нащо б я таке казав?

Я ще й разу не упав!


Саночки

Гарні сани, та скривились

На досаду дітворі:

Тільки сядеш – вже й скотились…

Через голову з гори!
В сніг упасти – то не смішки!

А санки гег-ген летять!

І доводиться вже пішки

Нам санчата доганять.
КАТЕРИНА ПЕРЕЛІСНА – вірші
Бідний зайчик

По дорозі зайчик скаче,

Сніг глибокий, зайчик плаче,

Змерз він дуже, і тремтить,

І не знає, що робить.

Де спочити, де присісти?

Щось поїсти.

Треба швидше у лісочок,

Де стоїть старий пеньочок.

Сніг лапками розгрібати

І корінці там шукати.

Аби кори трохи згризти....

Ой, як хоче зайчик їсти!


Гарне слово

Мама! Мама! – гарне слово,

Тільки скажеш – все готово

«Мамо, кашки!» – кашка є.

«Мамо, чаю!» – вже наллє.

«Мамо, спатки!» – вже роздутий,

І у ліжку, і укритий.

«Мамо, ніжку зав’яжи.»

«Мамо, казку розкажи!»

Мама! Мама! – гарне слово!

Тільки скажеш – все готово!


Весна

- Що з весною настає?

- Сніг у полі розтає.

- А чому то так буває?

- Сонце його пригріває.

- Що ж синіє на землі?

- Ніжні проліски малі.

- А що пнеться з-під листа?

- То травичка вироста.

- А над полем що бринить?

- Любий жайворон дзвенить.


Христос Воскрес



Христос воскрес! — Воістину!

Воістину воскрес!

Співаймо пісню радості

Царю землі й небес.

Христос воскрес! О, сонечко,

З високих височин

Подай же радість світові:

Воскрес Господній Син!

Христос воскрес! Повітрячко,

Ти ллєшся із небес,

Співай побожно, радісно:

Воістину воскрес!


Писанка


Гарна писанка у мене,

Мабуть, кращої й нема.

Мама тільки помагала,

Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,

Вісім хрестиків малих,

І дрібнюсінько ялинку

И поясочок поміж них.
Хоч не зразу змалювала,

Зіпсувала п'ять яєць, —

Та як шосте закінчила,

Тато мовив: „Молодець!"
Я ту писанку для себе,

Для зразочка залишу,

А для мами і для тата

Дві ще кращі напишу.


Для потішечки

Попід вікнами Мороз

Ходить-щулиться,

То загляне у садок,

То на вулицю:

- Де ж це дітоньки малі

Поховалися,

Та невже ж вони мене

Ізлякалися?

Я ж їм шкоди не зроблю

Анітрішечки,

Тільки носика вщипну

Для потішечки!


Дуже люблю

Матусю, дай ручки твої поцілую,

За шийку тебе обійму,

І щічки погладжу.

Ти знаєш, матусю,

Як дуже тебе я люблю!

І ти мене любиш, хоч я неслухняна,

Частенько і шкоду роблю.

Та ти все пробачиш,

Мене поцілуєш,

І я тебе дуже люблю!


Гарне слово

Мама! Мама! – гарне слово,

Тільки скажеш – все готово!

«Мамо, кашки!» – кашка є.

«Мамо, чаю!» – вже наллє.

«Мамо, спатки!» – вже роздітий,

І у ліжку, і укритий.

«Мамо, ніжку зав’яжи!»

«Мамо, казку розкажи!»

Мама! Мама! – гарне слово,

Тільки скажеш – все готово!


Моя ялиночка

Ялиночко зеленая,

Ялиночка моя!

Яка ж бо ти гарнесенька,

Яка ж бо ти мала!

Тебе я навіть ручками

Навколо обійму

І з гілочки Снігуроньку

Погратися візьму.

Не гнівайся, ялиночко!

Я тільки лиш на мить!

Я хочу ту Снігуроньку

Колядки научить!



Віхола

Віхола, віхола

До мороза їхала,

Саночки мальовані,

Снігом напаковані,

Кониками зайчики,

Сірі Побігайчики.

Сани розігналися,

Зайчики злякалися,

Віхола схопилася,

В полі закрутилася.

Віхола, віхола,

Ти куди заїхала!
Михайло Стельмах

Віршики для дітей
Чим ведмедю пособити?


У діброві при долині,

Де біжить-дзвенить струмок,

Посадив ведмідь малину

І для себе, й для діток.

Взяв ведмідь відро із хати

Та й чалапає в струмок:

Взявсь малину поливати

І для себе, й для діток.

А вода біжить з відерця,

Витікає прямо вмить.

Ухопивсь ведмідь за серце —

І не знає, що робить.

Підкажіть скоріше, діти,

Чим ведмедю пособити?


Як журавель збирав щавель

На болоті журавель

Цілий день збирав щавель.

Назбирав собі на борщ,

Та якраз вперіщив дощ,

І щавель знесла водиця,—

Без борщу лишилась птиця.

З того часу журавель

Сировим жує щавель.


Журавлик і рукавиці

До журавлика під стіг

Баранець з села прибіг.

Він приніс в своїй торбині

Для журавлика хлібину,

Трохи ярої пшениці

І червоні рукавиці.

Та не знає птиця,

Нащо птиці рукавиці:

Чи на ноги їх надіти,

Чи на крила почепити,

Чи принести у хатину,

Де живе мала дитина?


Гриб діткам купив шапки

Гриб діткам купив шапки.

Повдягалися грибки

І стають аж на носочки,

Щоб їх бачили в лісочку.

Гриб говорить їм: —

Дітки,

Не спинайтесь на носки,

Не показуйте шапки:

Ходить баба за дубами —

Попадете в борщ грибами.


Заєць і Рак

Вранці заєць біля дуба

Одягнувся в білу шубу,

Одягнувся, оглянувся,

В довгі вуса посміхнувся:

— Гарна шуба, шуба гожа,

І на полюс з нею можна,

Тільки жаль — чобіт нема,

А надворі вже зима...—

Обізвався дятел з клена:

— Є знайомий рак у мене,

По твоєму він заказу

Зшиє чоботи відразу.—

Не ловив наш заєць гав,

А побіг мерщій на став.

Всівся заєць на колоду

Та й гукає прямо в воду:

— Вилізь, раче, із води,—

Вируч зайця із біди,—

Зший новенькі чобітки,

Щоб дзвеніли підківки,

Щоб і шпори дзеленчали,

Злого лиса відганяли.—

Із води вилазить рак

Та й говорить зайцю так:

— Раки взимку спочивають

І замовлень не приймають.

От згадав би влітку нас,

Зшили б чоботи ураз

Чи із хрому, чи юхтові,—

Бігай, зайче, у обнові,

Бережи своє здоров'я.

Заєць тихо у одвіт:

— Влітку тепло й без чобіт,

Влітку завжди забуваю,

Що прийде зима до гаю.

— Думать треба,— каже рак,

А тепер ходи вже так.

До побачення, привіт...

Заєць досі без чобіт.


Борсук

Біля гатки, коло хатки

Засадив борсук дві грядки

І світанням на зорі

Завалився спать в норі.

Спав борсук два дні й дві ночі,

Аж запухли в нього очі,

Потім встав, ум'яв пиріг,

Позіхнув і... знову ліг.

Коло гатки, де дві грядки,

Бачить заєць непорядки:

Не полив посів борсук,

Заєць в нору — тук-тук-тук!

Уставай скоріш, земляче,

Без води посів твій плаче!

Зараз, взую чобітки —

За відро — і до ріки!..

Встав борсук, розправив плечі

І — не в двері, а до печі:

З'їв картоплю, з'їв кисіль,

Позіхнув — і у постіль...

Кажуть, горе тим грядкам,

Що попали борсукам!


Черепаха

Кіт побачив черепаху,

Черепаху-костомаху,

Та й говорить: —

От невдаха!

Зверху миска,

Знизу миска,

А між ними черепаха.

Де взялось на тебе лихо?

Черепаха каже тихо:

— Ще давно колись мій дід

В косаря украв обід.

Той обід у двох мисках

Над лугами смачно пах.

Дід підважив першу миску,

В другу вліз, мов у колиску,

І кисіль до смерку їв,

А кисіль миски зліпив.

Так з'явилась черепаха,

Черепаха-костомаха.

І ти, коте, не кради,

Не минеш тоді біди.


Дятел

По рецепту на базарі

Дятел вибрав окуляри,

Натягнув собі на ніс,

Полетів трудитись в ліс.

У осінню хмуру пору

Хитрий жук зашивсь під кору.

Дятел глянув, сів на сук,

Носом тук — і згинув жук.

От які-то окуляри

Вибрав дятел на базарі!


Чайка (за народними мотивами)

Хочеш — вір, а хоч — не вір:

В чайки шапка набакир,

Бо носила чайка сіно,

Обросилась по коліна;

Збило сіно шапку чайці,

Натрусилось у сап'янці',—

Так зате дітки чаїні

Не в болоті сплять, а в сіні.


' Сап'янці — чобітки.
Трудяга

Як надворі потепліло,

Заєць шубу скинув білу,

Одягнувсь у свиту сіру,

Взяв лопату, взяв сокиру,

Взяв з розсадою торбину

Та й подався на долину

Й коло лісу, коло саду

Заходивсь садить розсаду.

Посадив наш заєць густо

Не що-небудь, а капусту,

Трохи перцю й огірки.

А тепер коло ріки

Струже клепку на діжки

І складає

Так, як знає,

Діжечку

До діжечки

На капусту

Й сироїжечки,

Бочечку

До бочечки

На грибочки

Й огірочки,

Щоб зайчиха і зайчата

Мали взимку що жувати

Та сусідів в гості звати.


Їжачок

В піджачок

З голочок

Одягнувся їжачок

Та й із хати —

Назбирати

Грушечок-гниличок.

У долині,

На стежині,

Під дубком,

Стрівся

Зайчик-

Побігайчик

З їжачком.

Каже зайчик-

Побігайчик:

— Пропадаю,

Бо учора

Біля бору

Сталось горе:

Гнав мене лис

І у поле,

І у ліс,—

Загубив я шапку,

Покалічив лапку...—

Просить зайчик-

Побігайчик:

— Ой їжаче,

Мій земляче, їжачок,

Принеси мені

Грушок-гниличок

Для маленьких

Для сіреньких

Діточок.

По долині,

По стежині

Покотився

їжачок

До ріки,

Де грушки-гнилички.

їх збирав,

їх чіпляв

На свої голочки.

По долині,

По стежині

Із грушками-

Гниличками

Поспішає їжачок

До маленьких,

До сіреньких,

До вухатих діточок.

Вибігли із хати

Сірі зайченята,

І в торбини,

І в хустини

Натрусив їм їжачок

Грушечок-гниличок
Бурундукова сім'я

В густоліссі коло гатки

Бурундук будує хатку.

Цілий день його сокира

Веселить птахів та звіра,

Цілий день, цілий день

Тільки й чути – „дзень!” та „дзень!”

А малі бурундучата

Із борів несуть до тата

І грибочки, і горіхи...

А стара бурундучиха

Ці грибочки цілі дні

На широкім сушить пні.

Не убогу й не багату

Бурундук поставив хату,

Засадив навкруг садочок,

А тепер синів та дочок

В теплій хаті – не в норі –

Посадив за букварі.

Вчаться діти – аж до зірки.

Вчаться тільки на п'ятірки!
Вірші для дітей

Микола Вінграновський
Як ішли неквапи зиму зимувати

У Неквапи білі лапи,

А в Неквапоньок — свої:

Йшли Неквапи-непоквапи

Зимувати у гаї.
А гаї весна любила,

А гаї були при ній,

І весна їм ноги мила,

І метеличок бринів.
Йшли Неквапи-непоквапи,

Мабуть, і недовго йшли,

Але ж бачать: жовті шати

Вже гаї собі вдягли.
Що робити, як не мати —

Літа й осені нема!

Бігли-бігли Непоквапи —

На гаях уже зима.
І Неквапа білолапа,

І Неквапоньки — у сни…

Нащо квапитись Неквапам

Через зиму до весни?


1968

Куди тобі, сонечко?

— Куди тобі, сонечко?

— До зими.

— Ось моє віконечко!

— Підвези.
— Де ж ті везли-везлики,

Як нема?

Везлики-замерзлики

Край вікна!
— Що ж мені робитоньки?

Я пішло.

На затоки й витоки,

Де було.
Там я і сидітиму

На горі,

На морозі грітиму

Снігурів!


1968

Іде кіт через лід

Іде кіт через лід

Чорнолапо на обід.
Коли чує він: зима

Його біла підзива.
— Ти чого йдеш через лід

І лишаєш чорний слід?
— Бо я чорний, — каже кіт, —

Я лишаю чорний слід.
Коли ж біла ти сама,

То білій тут дотемна.
І пішов кіт через лід

Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:

За котом ішла весна!


1969

Новорічна заяча пісня

Хоч раз на рік ми можем не бояться —

Діду Морозе, ніс нам холоди!

Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,

І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!
Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —

З капустою у Діда пироги!

І лише літо нам оте, яке ще буде,

Щоб ми до нього бігли крізь сніги.
Від ластівок вітальні телеграми

Прийшли із Африки нам, зайцям-русакам.

Вітри ж тим часом білими руками

Нам вуха труть, аж в носі коле нам!
Хоч раз в житті ми можем не бояться,

Не плутать свої заячі сліди!

Ти ж, вовче, не взувайсь в старі у вовчі капці,

І ти, лисице, ти з біноклем не ходи

!
1970

Прилетіли гуси, сіли у воротях

Прилетіли гуси, сіли у воротях,

Оті білі гуси в червоних чоботях,

В червоних чоботях, в хустинках рябеньких,

Заґелґали гуси, що я ще маленький…
1961
Почапали каченята



Почапали каченята

та по чаполоті,

каченята-чапенята:

сухо нам у роті.
В білих льолях сплять лілеї,

чапленя на чатах.

Ці лілеї — дрімолеї,

а ми — каченята!
Свого дядька ми приспали,

і тата, і маму,

діда-качура поклали

спати в красноталу.
А самі, хоч далеченько,

чап

по чаполоті

до води, до водиченьки —

сухо ж нам у роті!


1970

До нас прийшов лелека



До нас прийшов лелека

З косою на плечі,

Води напився з глека

Та й сів на спориші.

І так сидів лелека,

І думав те, що знав:
Пропало десь далеко

Все, що косити мав,

Пропало десь далеко.

Не видно вдень-вночі…

І плакав наш лелека

З косою на плечі.


1963

Далекими світами



Далекими світами

Вночі і по ночах

Горбатими морями

Летів додому птах.
Його мала голівка

Боялась над крилом —

Та зацвітала гілка

Блакитно-білим сном.
І птах сказав до себе,

До вітру на крилі:

Нам лиш літати небом,

А жити на землі.


1968

В Іллі на дачі лиє дощ

В Іллі на дачі лиє дощ,

І троє гусеняток,

Хоч так, чи так, чи як там хоч,

Скубуть траву з-під лапок.
І пішаки, як мамлюки, —

Їм бог велів загинуть…

Не пішаки, то маслюки

Шубовснуть у корзину…
Неначе все, як мало буть:

Залатане із латки

Скубе щось серце на майбуть,

Як гусеня з-під лапки.


1969

Розкажу тобі я ще й про те…

Розкажу тобі я ще й про те,

Як у зайця вухо не росте,

Як росте у зайця довгий хвіст,

Довгий хвіст від лісу через міст.
Розкажу тобі я про сніги.

Про сніги, що ходять без ноги,

В тих снігах є пісня на губах,

Біла-біла пісня у снігах.
У тій пісні заєць наш сидить,

У тій пісні вухо його спить,

І росте в тій пісні його хвіст,

Довгий хвіст від лісу через міст.


1968

Під рябими кущами вухатими

Під рябими кущами вухатими,

Де стерня босі ноги коле, —

Зайці котять передніми лапами

По городах капусту в поле.
1964

Вві сні наш заєць знову задрімав

Вві сні наш заєць знову задрімав.

Якби не в сні, то де б йому дрімати?

На теплу землю вухонько поклав

І серце своє заяче під лапи.
Додому ніч собі на небо йшла,

І на зорю дивилася мурашка…

Дрімайлику тим часом зацвіла

Під вусом, під самесеньким, —

ромашка!
1969

Новорічна заяча пісня

Хоч раз на рік ми можем не бояться —

Діду Морозе, ніс нам холоди!

Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,

І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!
Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —

З капустою у Діда пироги!

І лише літо нам оте, яке ще буде,

Щоб ми до нього бігли крізь сніги.
Від ластівок вітальні телеграми

Прийшли із Африки нам, зайцям-русакам.

Вітри ж тим часом білими руками

Нам вуха труть, аж в носі коле нам!
Хоч раз в житті ми можем не бояться,

Не плутать свої заячі сліди!

Ти ж, вовче, не взувайсь в старі у вовчі капці,

І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!


1970
У срібне царство цвіркунів

У срібне царство цвіркунів

Од вітру голубого

Упав інжир і розімлів,

І не сказав нічого.
Його понюхала оса

Своїм жовтеньким носом.

Його надибала роса

І всілась над ним росо.
Цар цвіркунів Цвіркун-Співець

Інжира як побачив,

То так зрадів — хай тобі грець! —

Що аж зайшовся плачем.
За Цвіркуном — у плач оса

Осиною сльозою,

А за осою і роса

Сльозою росяною!


Утрьох так плакали вони

Від радості і щастя,

Що цей інжир їм до весни

За мед солодшим здасться!
1965

Лазить сонечко в травах

Лазить сонечко в травах,

скаче коник за коником гоном,

І метелик з метеликом

в піжмурки грають на мить.

Лиш одна біла чапля

з малиновим волом

У зеленій воді

на сріблястій нозі стоїть.
1975

Іде кіт через лід

Іде кіт через лід

Чорнолапо на обід.
Коли чує він: зима

Його біла підзива.
— Ти чого йдеш через лід

І лишаєш чорний слід?
— Бо я чорний, — каже кіт, —

Я лишаю чорний слід.
Коли ж біла ти сама,

То білій тут дотемна.
І пішов кіт через лід

Чорнолапо на обід.
Стала зимонька сумна:

За котом ішла весна!


1969

Мак і Кіт



Та ще змалечку-змалку,

З-за маленьких часів

Біля білого ранку

Мак червоний розцвів.
Чорні вуса котячі

У старого кота.

Чорні вуса ледачі

Кіт наставив і став.
Він дивився і кліпав,

Чорний вус вів отак:

Як це так — серед літа

Червоніє тут мак?
Та ще змалечку-змалку,

З-за маленьких часів

Біля білого ранку

Мак червоний розцвів.
1969

Котик, котик, золотий животик

Котик, котик,

золотий животик,

а хвостик залізний —

не ходи нам пізно!
Не буди ще з ночі

нам медвяні очі,

медом, соне, ти

очі нам масти.
Будемо ми спати,

а мати співати.

І ти, наш коточку,

задрімай в куточку.
1968

Тамара Коломієць - вірші
НАЙМИЛІШЕ СЛОВО

Будівельники бобри

Добре працювали –

У бору для дітвори

Школу збудували.
І таку звели, що ну!

Подивитись варто:

І вікно на всю стіну,

І колоди-парти.
Дятел дзьобом-долотом

Потрудивсь на ґанку,

Павуки усі гуртом

Виплели фіранку.
Приволік ведмідь старий

Стіл - пеньок високий.

- Ну,- сказав до дітвори, -

Почнемо уроки! –
Повсідалась малишня

На колодах проти пня.

Сам ведмідь ступив за пень,

Лоб кошлатий витер
І промовив:

- Добрий день!

Візьмемось до літер!

Намалюю на пеньку,
Щоб завчить могли ми,

По боках - по стояку,

Гойдалку між ними.

Хто цю літеру не зна,
Вчіть обов'язково:

Це вона розпочина

Всім відоме слово –

Між словами усіма

Що найголовніше.-
Кицька лапу підніма:

- Це, звичайно, миша!

- Морква! – квапиться зайча. –

З грядки, соковита.-
Ведмежа із-за плеча:

- Мед,- бурчить сердито.

Білченя ж мале-мале

В лопушку-панамі,

Хоч соромилось, але
Вимовило:

- Мама!

- Мама! - крикнули малі

Якнайголосніше. –
На усій-усій землі

Слово наймиліше! –

Засміявсь ведмідь:

- Воно!

Вивчили, нівроку...-
От і все.

Дзвенить дзвінок

З першого уроку.

У квача гайда гулять

Поміж стовбурами.

Світить сонце між гілляк.

Ждуть додому мами.


Веснянка

Ішла весна-красна

у синій хустинці.

Несла весна-красна

у скриньці гостинці.

Ягнятам – травицю,

гусятам – водицю,

каченятам – ряску,

а малятам – казку.



УЗЯЛАСЬ ЛОЗИНА БИТЬСЯ…


Це не казка, а билиця —

Узялась лозина биться.

Воювала з кропивою

Із жалючою і злою,

Задиралась з будяками,

Із рогатими жуками,

З білим цапом бородатим,

З гусаком старим., цибатим…

Билась, билась, притомилась,

Коло тину прихилилась,

Та й питається у Гриця:

  • А коли іще нам биться?


Найкращий дарунок

На мамине свято

На мамине свято

Хороших дарунків

Для мами багато.

Найкращий від тата –

Шовкова кофтина.

Од старшого брата –

Барвиста хустина.

Од діда – картина,

Велика у рамі.

Та мій, мій найбільше

Сподобався мамі.

Погляньте, який:

На вікні, на осонні

Альпійські фіалки

Цвітуть у вазоні.

На мамине свято

На мамине свято

Я в гості весну

Запросив у кімнату.

Використано інтернет ресурси
http://nbu4kids.wordpress.com малишко

idsource=198396&mainlang=ukr л. костенко

http://kostenko.electron.com.ua/

school.xvatit.com›index.php?…Анатолій_Костецький

tululu.org›a8928/

uk.wikipedia.org›wiki/Стельмах_Михайло_Панасович

parta.com.ua›Освіта›Перекази›Біографії›Стельмах

uk.wikipedia.org›wiki/Костенко_Ліна_Василівна

leonid5.ru›rmes/data/art.php?n=468-lna-kostenko

Малишко Андрій. Життя та творчість: [Електронний ресурс]

http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=207

Малишко Андрій Самійлович: [Електронний ресурс]

http://uk.wikipedia.org/wiki/

Андрій Малишко та його життєві ролі]

http://journal.osnova.com.ua/article/

http://www.biblos.org.ua/av/LinaKostenko.php - біографія Ліни Костенко

Схожі:

Дай йому волю, дай йому долю
Хліб на рушникові кладуть на стіл прикрашений вишитими рушниками, колосками пшениці та калиною
ПРО ВСЕУКРАЇНСЬКУ АКЦІЮ «ДАЙ РУКУ, ПЕРШОКЛАСНИКУ!» У 2011/12 навчальному...
Завдяки цьому перше вересня стало справжнім святом для 400 тисяч українських родин. Для кращої адаптації дітей до навчання у більшості...
НЕСТАНДАРТНИЙ УРОК Поезія, гартована мужністю
Тема уроку: Поезія, гартована мужністю (творчість поетів Донбасу – учасників Великої Вітчизняної війни)
НЕСТАНДАРТНИЙ УРОК Поезія, гартована мужністю
Тема уроку: Поезія, гартована мужністю (творчість поетів Донбасу – учасників Великої Вітчизняної війни)
Показники оцінки ефективності виконання Програми захисту прав дітей...
Підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з малозабезпечених, багатодітних сімей, дітей-інвалідів,...
Опитувальник для вихователів Виявлення обдарованих дітей
Нижче наведені рейтингові шкали, які можна використовувати для збору інформації про обдарованих дітей і для організації розвивальної...
Тема: Василь Симоненко “лицар на білому коні” в українській літературі. Поезія “Лебеді
Тема: Василь Симоненко – “лицар на білому коні” в українській літературі. Поезія “Лебеді
На яке свято дівчата традиційно ворожать на варениках?
Дай відповіді на запитання тесту закреслюючи комірку навпроти правильної відповіді
Оформлення: Книжкова виставка „Поезія моє душі”. Художньо оформлений макет „Поетичного альбома”

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Творчий світ Д. Павличка: суспільно-політична й філософська поезія, любовна лірика
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка