|
|
Скачати 13.36 Mb.
|
|
собами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість. Еволюція принципу мирного вирішення міжнародних спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод, які, у міру обмеження права звертатися до війни, поступово розвивали засоби мирного вирішення міжнародних спорів і встановлювали юридичний обов'язок держав використовувати такі засоби:
Із наведеного формулювання принципу мирного вирішення міжнародних спорів випливає, що принцип ставить за обов'язок кожній державі вирішувати будь-які міжнародні спори мирними засобами. Сторони в суперечці не в праві відмовитися від мирного врегулювання і не можуть вивести з-під дії принципу будь-які спори. Принцип не поширюється на спори, які стосуються справ, що входять, по суті, до внутрішньої компетенції будь-якої держави (принцип невтручання). Попередження і вирішення спорів здійснюються на базі принципів суверенної рівності і сумлінного виконання зобов'язань з міжнародного права. Відзначається і самостійне значення принципу сумлінності. Держави повинні діяти в дусі сумлінності, для того щоб уникати виникнення спорів, повинні прагнути до якнайшвидшого і справедливого вирішення своїх спорів. Виявляється зв'язок із принципом співробітництва. Духом співробітництва і сумлінності слід керуватися в пошуках раннього і справедливого вирішення спорів. Відзначається і зв'язок із принципом невтручання — мирне врегулювання не повинне супроводжуватися втручанням у внутрішні справи. Особливо підкреслюється зв'язок із принципом незастосування сили. 4.7. Принцип невтручання у внутрішні справи Принцип невтручання у внутрішні справи є одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Цей принцип закріплений у п. 7 ст. 2 Статуту ООН і знайшов свою конкретизацію в авторитетних міжнародних документах: Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, Заключному акті НБСЄ 1975 року, Декларації ООН про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави, про відгородження їх незалежності і суверенітету 1982 року. Принцип невтручання у внутрішні справи тісно пов'язаний із принципом суверенної рівності держав. Із затвердженням у сучасному міжнародному праві принципу права народів і націй на самовизначення сфера дії принципу невтручання у внутрішні справи розширилася: він поширюється не тільки на суверенні держави, але і на народи і нації, що ведуть боротьбу за національне звільнення, і визначає обов'язок держав не нав'язувати їм свого суспільного або державного устрою і своєї ідеології. Зміст принципу невтручання у внутрішні справи означає заборону державам і міжнародним організаціям утручатися у внутрішні справи держав і народів у будь-яких формах: збройним, економічним, дипломатичним шляхом, шляхом засилання шпигунів, диверсантів, відкрито або побічно, із боку однієї держави, декількох держав або під прикриттям міжнародної організації. Так, відповідно до п. 7 ст. 2 Статуту ООН Організація не має права «на втручання в справи, що, по суті, входять до внутрішньої компетенції будь-якої держави». Проте слід мати на увазі, що деякі події, що відбуваються в межах території держави, можуть кваліфікуватися Радою Безпеки ООН як такі, що не стосуються винятково внутрішньої компетенції останньої. Так, наприклад, якщо Рада Безпеки ООН констатує, що вони загрожують міжнародному миру і безпеці, такі події перестають бути внутрішньою справою даної держави, і дії Об'єднаних Націй стосовно цих подій не будуть втручанням у внутрішні справи держави. Таким чином, концепція невтручання не означає, що держави можуть довільно відносити до своєї внутрішньої компетенції будь- які питання. Міжнародні зобов'язання держави, у тому числі і їх зобов'язання за Статутом ООН, є критерієм, що дозволяє правильно підходити до вирішення цього питання. 4.8. Принцип поваги прав людини Як самостійний принцип поваги прав людини був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року. В аналізованій галузі ухвалений ряд найважливіших актів, до яких належать: Загальна декларація прав людини 1948 року і два Пакти про права людини 1966 року, один — про громадянські і політичні права, інший — про економічні, соціальні і культурні права. Був укладений ряд Конвенцій з конкретних аспектів: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 рік), про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1966 рік), про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок (1979 рік), про права дитини (1989 рік) та ін. Затвердження в міжнародному праві принципу поваги прав людини вносить зміни в саму концепцію сучасного міжнародного права. Ставлення держави до свого населення стає об 'єктом уваги міжнародного співтовариства. Держави беруть на себе зобов'язання додержуватися історично досягнутих стандартів прав людини, оскільки від цього залежать і міждержавні відносини. Міжнародне право враховує важливий аспект взаємозв'язку внутрішнього і міжнародного життя держав. У ст. З Конституції України закріплено, що «права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». У цілому ж затвердження в міжнародному праві принципу поваги прав людини — важливе свідчення ступеня цивілізованості як цього права, так і самого міжнародного співтовариства. Кожна держава має суверенну владу видавати норми, що визначають права й обов'язки її громадян. Проте реалізація цієї влади повинна відбуватися в рамках міжнародного права. Міжнародний контроль у цій галузі не суперечить принципу невтручання. У Документі Московської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1991 року підтверджується, що «питання, які стосуються прав людини, основних свобод, демократії і верховенства закону, мають міжнародний характер, оскільки дотримання цих прав і свобод складає одну з основ міжнародного порядку». Відповідні зобов'язання становлять безпосередній і законний інтерес для всіх держав-учасниць і не належать до винятково внутрішніх справ відповідної держави. На відміну від інших принципів міжнародного права принцип поваги прав людини займає центральне становище й у національному праві. Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити такі основні положення принципу поваги прав людини:
4.9. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй Безумовна повага права кожного народу і нації вільно вибирати шляхи і форми свого розвитку є однією з принципових основ міжнародних відносин. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй як обов'язкова норма сучасного міжнародного права одержав свій розвиток у Статуті ООН. Одна з найважливіших цілей ООН — «розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів» (п. 2 ст. 1 Статуту). Зазначена ціль конкретизується в багатьох його положеннях. Зміст принципу рівноправності і самовизначення народів уперше розкритий у Декларації про принципи міжнародного права 1970 року, прийнятій в той історичний період, коли процес деколонізації досяг апогею. Це зумовило основну спрямованість принципу: «Всі народи мають право вільно визначати без утручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана шанувати це право відповідно до Статуту ООН». Більше того, держави зобов'язані сприяти здійсненню принципу з метою сприяння дружнім відносинам між державами і ліквідації колоніалізму. Самовизначення означає право народів вибирати такий шлях розвитку, що найбільшою мірою відповідає їх історичним, географічним, культурним, релігійним та іншим традиціям і уявленням. У Декларації про принципи міжнародного права 1970 року підкреслюється: «Створення суверенної і незалежної держави, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом, є формами здійснення цим народом права на самовизначення». Слід брати до уваги, що право національного самовизначення не зникає, якщо нація утворила самостійну державу або ввійшла до складу федерації держав. Суб'єктом права на самовизначення є не тільки залежні, але і суверенні нації і народи. З досягненням національної самостійності право на самовизначення лише змінює свій зміст, що знаходить висвітлення у відповідній міжнародно-правовій нормі. Втілення принципу рівноправності і самовизначення народів у Статуті ООН показує, що мова йде про міждержавні відносини, які мають здійснюватися з урахуванням того, що всі народи рівноправні, і кожний із них має право розпоряджатися своєю долею. Тут також підкреслюється значення такого роду відносин для зміцнення загального миру. Кожна держава зобов'язана утримуватися від будь-яких насильницьких дій, що позбавляють народи, про які йде мова, їхнього права на самовизначення. У своєму опорі таким діям народи вправі просити й одержувати підтримку відповідно до Статуту ООН. Принцип самовизначення народів — це право народів, а не обов'язок, і здійснення цього права може бути різним. Самовизначення не повинне здійснюватися із сепаратистських позицій на шкоду територіальній цілісності і політичній єдності суверенних держав. З іншого боку, якщо народ створить орган, що його офіційно представляє і виконує публічно-правові функції, то будь-які насильницькі дії, що перешкоджають ззовні процесу самовизначення, можуть розглядатися як порушення принципу невтручання і суверенної рівності держав. Право народів на самовизначення тісно пов'язане зі свободою політичного вибору. Народи, що самовизначилися, вільно вибирають не тільки свій внутрішньополітичний статус, але і зовнішньополітичну орієнтацію. Поважання свободи політичного вибору стає фундаментом співробітництва, а не суперництва і протиборства. З цим, зокрема, пов'язане право держав, що звільнилися, на проведення політики неприєднання, на участь у вирішенні як загальносвітових, так і регіональних проблем. Міжнародні пакти про права людини 1966 року підтвердили зв'язок самовизначення з правами людини, закріпивши у своїх перших статтях положення про те, що «усі народи мають право на самовизначенні!» (ст. 1 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року). Що стосується етнічних, релігійних і мовних меншин, то належним до них особам не може бути відмовлено в праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою, своєю мовою, а також сповідати свою релігію (відповідно до ст. 27 Пакту про громадянські та політичні права 1966 року). Ці положення розвинуті у Декларації Генеральної асамблеї ООН про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 року. Держави зобов'язані охороняти «на їхніх відповідних територіях існування і самобутність» таких меншин і заохочувати створення умов для розвитку цієї самобутності. 4.10. Принцип міжнародного співробітництва Принцип міжнародного співробітництва зобов'язує держави співробітничати одна з одною незалежно від розбіжностей їх політичних, економічних і соціальних системах. Ідея міжнародного співробітництва держав, незалежно від розбіжностей у їх політичному, економічному і соціальному ладі, у різноманітних сферах міжнародних відносин із метою підтримки міжнародного миру і безпеки є основним положенням у системі норм, що закріплені в Статуті ООН. Як принцип вона була сформульована в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року. Після прийняття Статуту ООН принцип співробітництва був зафіксований у статутах багатьох міжнародних організацій, у міжнародних договорах, численних резолюціях і деклараціях. З прийняттям Статуту ООН принцип співробітництва посів своє місце в ряді інших принципів, обов'язкових для дотримання відповідно до сучасного міжнародного права. Так, відповідно до Статуту держави зобов'язані здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, а також зобов'язані підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів. Конкретні форми співробітництва і його обсяги залежать від самих держав, їхніх потреб і матеріальних ресурсів, внутрішнього законодавства і прийнятих ними міжнародних зобов'язань. Аналіз політико-правових документів, що відбивають наміри держав (Декларація про принципи міжнародного права 19 70 року і Декларація принципів Заключного акта НБСЄ1975 року), показує прагнення держав надати принципу співробітництва універсального характеру. Обов'язок держав співробітничати одна з одною, звичайно, передбачає сумлінне дотримання державами норм міжнародного права і Статуту ООН. Якщо ж якась держава ігнорує свої зобов'язання, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, то тим самим ця держава підриває основу співробітництва. Основними напрямками співробітництва є:
4.11. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань Принцип су млінного виконання міжнародних зобов'язань виник у формі міжнародно-правового звичаю pacta sunt servanda (лат. — угоди слід дотримуватися) на ранніх стадіях розвитку державності, а в даний час відображається в численних двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угодах. Як загальновизнана норма поведінки суб'єктів зазначений принцип закріплений у Статуті ООН, преамбула якого підкреслює прагнення членів ООН створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права. Відповідно до п. 2 ст. 2 Статуту, «всі Члени Організації Об'єднаних Націй сумлінно виконують взяті на себе за дійсним Статутом зобов'язання, щоб забезпечити їм усім у сукупності права і переваги, що випливають із належності до складу Членів Організації». Розвиток міжнародного права підтверджує універсальний характер принципу, що розглядається. Відповідно до Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1968року, кожний чинний договір обов'язковий для його учасників і має ними сумлінно виконуватися. Більше того, учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на підставу для невиконання ним договору. Сфера дії розглянутого принципу помітно розширилася в останні роки, що було відбито у формулюваннях відповідних міжнародно- правових документів. Так, відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 року кожна держава повинна сумлінно виконувати зобов'язання, взяті нею відповідно до Статуту ООН, зобов'язання, що випливають із загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, а також зобов'язання, що випливають із міжнародних договорів, які діють відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. У Декларації підкреслюється необхідність сумлінного дотримання насамперед тих зобов'язань, що охоплюються поняттям «загальновизнані принципи і норми міжнародного права» або випливають із них. У Декларації принципів Заключного акта НБСЄ 1975 року держави-учасниці погодилися сумлінно виконувати свої зобов'язання з міжнародного права: як ті зобов'язання, що випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і ті, що випливають із відповідних міжнародному праву договорів або інших угод, учасниками яких вони є. Зобов'язання «з міжнародного права», безумовно, ширше зобов'язань, що випливають із загальновизнаних принципів і «норм міжнародного права». У різних правових і соціально-культурних системах існує своє розуміння сумлінності, що безпосередньо позначається на дотриманні державами прийнятих зобов'язань. Концепція сумлінності дістала закріплення у великій кількості міжнародних договорів, резолюціях Генеральної асамблеї ООН, у деклараціях держав і т.д. Юридичний зміст сумлінності слід виводити з тексту Віденської конвенції про право міжнародних договорів, головним чином з розділів «Застосування договорів» (ст.ст. 28-30) і «Тлумачення договорів» (ст.ст. 31-33). Застосування положень договору багато в чому визначається його тлумаченням. Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань поширюється тільки на дійсні угоди. Це означає, що розглянутий принцип застосовується тільки до міжнародних договорів, укладених добровільно і на основі рівноправності. Будь-який нерівноправний міжнародний договір насамперед порушує суверенітет держави і як такий порушує Статут ООН, оскільки Організація Об'єднаних Націй базується на принципі суверенної рівності усіх її членів, що, у свою чергу, взяли на себе зобов'язання розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів. Література Алексидзе Л.А. Некоторые вопросы теории международного права:императивные нормы (jus cogens). — Тбилиси, 1982. Бараташвили Д.И. Принцип суверенного равенства государств в международном праве. — М., 1978. Волова Л.И. Нерушимость границ — новый принцип международного права. — Ростов-на-Дону, 1987. Каламкарян P.A. Принцип добросовестности в современном международном праве. —М., 1991. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. — М., 1995. Корецкий В.М. «Общие принципы права» в международном праве. — К., 1957. Купчишин A.M., Рудько Е.Т. Характерные черты и система принципов современного международного права. — К., 1979, Левин Д.Б. Принцип мирного разрешения международных споров. — М., 1977. Менжинский В.И. Неприменение силы в международных отношениях. — М., 1974. МовчанА.П. Международный правопорядок. — М., 1996. Талалаев А.Н. Право международных договоров. — М., 1985. — |
| Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
1 Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне... Походження терміна «міжнародне право». Визначення поняття «міжнародне публічне право». Поняття і сутність міжнародного права. Функції... |
| Тематика магістерських робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів Міжнародне приватне право в правовій системі держави: сучасні проблеми та тенденції |
ПРОГРАМА КУРСУ Міжнародне публічне право для студентів юридичного факультету Львів 2012 В. А. Гринчак – доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права ЛНУ імені Івана Франка |
| Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право”... Тематика випускних кваліфікаційних робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів 4 курсу спеціальності “Міжнародне право ” |
| НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
НАВЧАЛЬНО–НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ Робоча програма з навчальної дисципліни «Міжнародне приватне право» для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на базі... |
| 1. Міжнародне приватне право: поняття, предмет та система У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Праву притаманні такі особливості як система юридичних норм,... |
Право України Підручник Видання друге, перероблене і доповнене Київ Х68 Харитонов Є. О., Старцев O. B. Цивільне іиічно-правових елементів — традиційно державним установам надаються пільги і нерепані,... |