У шкільних стінах починається все, що може нас радувати чи непокоїти. У тиші уроків, у домашніх завданнях і контрольних роботах, у піонерських справах зріє наше завтра. Тут сьогодні плекається громадянин, який перейме на свої плечі тягар з плечей старших поколінь, діятиме й мислитиме по-новому, нестандартно, буде активним перетворювачем життя, борцем за наші світлі ідеали.
Життя в селі продовжується далеко не в останню чергу завдяки школі. Школі, яка разом з батьками піднімає на крило молоде покоління.
«Школа: з неї все починається»
«Під прапором ленінізму». – 1987. № 9, с.72-76
Немов ріка, що народжується з струмочків, озерець, гірських потічків, людське життя бере початок з шкільної парти. Вона — колиска майбутньої долі.
Логіка педагогічної праці така, що її кінцевий результат можна побачити лише через тривалий час, роки.
Без достатньої обізнаності з наслідками своєї роботи, без постійного аналізу взаємозв'язків між виховними впливами та їх матеріалізацією в духовному світі учня не визначиш з достовірністю ефективності педагогічної праці.
Недарма науковці з такою наполегливістю ведуть пошук критеріїв оцінки результатів виховання, критеріїв переконливих, надійних, незаперечних. Простежити життєву долю випускника, встановити залежність між його навчальними успіхами, вихованістю, становленням у колективі і наступним громадянським становленням у суспільстві, характером трудової діяльності через десятиліття — означало також збагатити учителів тією духовною силою, яка підтримуватиме щоденні зусилля в активному звершенні навчально-виховного процесу.
«Щаслива доля поколінь» /
«Радянська школа», 1977, № 11
Творчість як прояв новизни в створенні духовних і матеріальних цінностей потребує свободи і підтримки. Не помітити керівнику хоч маленьких проявів творчості дитини чи вчителя, на мій погляд, просто злочинно.
Школу без творчого пошуку не люблять діти, обминають батьки. Зупинятися не можна.
У наш хаотичний час педагогічних проблем мов грибів після рясного дощу. За цих умов нас врятує лише пошук нових методів, прийомів, технологій.
Дуже багато важать стимули. І для дітей, і для вчителя, Красиві й сильні, матеріальні й духовні, бо без цих генераторів прогресу, стимулів творчості, засохне освіта, збідніє нація, загине держава.
Стимули мають бути різними: стипендії за старанність, творчі знахідки, премії, призи за окремі проекти, пропозиції, ідеї. Систематичні конкурси типу «Що? Де? Коли?», щоденний ранковий прямий 5-хвилинний радіоефір з інформаціями дітей...
Кожен день, кожен рік мають бути несхожими на попередній.
Повірте, якщо у школі чи ліцеї витає не захмарена мрія, якщо вона захопила дітей, вчителів і батьків, тоді легко працюється, а творчість стає домінантною. В колективі народжується те святе і прекрасне, яке називається успіхом — здійсненою мрією.
Не лякайте один одного кризою освіти. Йде закономірний процес, в якому школа разом з наукою має бути хоч на півкроку попереду суспільства.
Не слід розвалювати систему позашкільних закладів, де налагоджено розвиток творчих, природних здібностей і дітей, і дорослих. Вони якоюсь мірою компенсують недоліки школи і в системі навчання, і системі виховання, дає можливість дитині розкрити себе. В цих закладах народилася думка прискореного пізнання світу дитиною через предмети естетичного циклу, через вкраплення матеріалу природничо-технічних наук, астрономії, інформатики, фізики в програми молодших класів, починаючи з другого.
Тож поспішаймо робити добро. Духовне добро. Воно стократ цінніше від матеріального. Повторімося в наших вихованцях прекрасними рисами національної культури, патріотичним духом любові до свого народу, любові до вищої якості людини — творчості.
«Два центри Всесвіту» /«Освіта», 23 лютого 1994 року
Навчально-виховний процес ми намагались побудувати на принципах гуманізму і демократії. Останнім часом хотіли, щоб загальнолюдські цінності, які сповідують люди всього світу, були і Вашим надбанням.
Колись одна з газет нас назвала «Мрійники з Сахнівки». То істинна правда. Вчились і мріяли, завжди щось будували: то інтернат, то теплицю, то музей з обсерваторією і планетарієм, то спортивний комплекс, то літній, то зимовий басейн. Проводили радіолінійки, телепередачі. І мрійниками ми були, і реалістами — доводили задуману справу до завершення. Задумана мрія несла всіх на крилах впродовж усього навчального процесу, нанизуючи курси і предмети на єдиний стовбур, який називається «Знаннями». Непомітно проходили роки, не хотілося залишати школу, що стала для багатьох другою рідною домівкою. Так, школа — це не лише будинок, побудований будівельниками в такому-то році. Школа — це постійне об'єднання маленьких душ навколо єдиної мрії, щоразу нової, щоразу захоплюючої і... здійсненної. Так і велика держава Україна має об'єднатись навколо однієї, загальнолюдської ідеї, може зрозумілішими будуть ідеї поліпшення добробуту кожного, хто живе в державі, ідея продовження життя громадян України.
«Енциклопедія шкільного роду»
(автобіографічні дані, спогади, роздуми)
С.Сахнівка Корсунь-Шевченківського району
Черкаської області 2000 рік
Ентузіастів і творчих педпрацівників треба систематично підтримувати морально і матеріально - це має стати законом. Слід заохочувати вчителів, які вкладають свою працю і енергію, щоб створити затишне місце собі і своїм учням.
Учні обожнюють тих учителів, у яких добре розвинуте логічне мислення та неабияка ерудиція. Вчитель має цікавитись і музикою, і танцями, і не бути профаном у спорті. Особливо це важливо в сільській місцевості, коли ти і хімік, і фізик, і літератор, і математик, і політик. Вчитель щоденно відповідає на сотні запитань батьків, односельчан, учнів.
«Гордієві вузли сучасної школи.
Як їх розв'язати?» /
«Педагогіка толерантності»,
1999, № 3-4
У нас два табелі для учнів: один звичайний, на сірому папері, називаємо його робочим, другий—на перший погляд зовсім не табель, а красива Почесна грамота з силуетом В. І. Леніна. І слова: «По Леніну звіряємо свій крок», а нижче — «Ленінський табель успішності і вихованості». Видається він учням у присутності батьків і всієї школі чи кількох класів лише один раз на рік, інколи це робимо 25 травня, а останнім часом — після екзаменів на батьківських зборах груп класів п'ятих — восьмих, дев'ятих — десятих.
Ленінський табель мають право вручити лише директор школи, секретар парторганізації і обов'язково в урочистій обстановці під звуки духового оркестру, а з ним квіти й подарунок, грамоти. Чим цей табель відрізняється від звичайного? Ми вписуємо до нього сім основних «предметів»: громадська активність, культура, старанність у навчанні, ставлення до праці на суспільне благо, ставлення до результатів праці людини, ставлення до батьків та старших. Сьомий й восьмий предмет встановлює вчитель, класний керівник. Йому видніше. За домовленістю з класом, бажаючи надати більшого значення тій чи іншій категорії вихованості, вони й записують «свої предмети» вільні рядки.
Які б стосунки не склалися в одного з іншим, які б групи не існували в класі, за багаторічним спостереженням упевнився: оцінка колективу найточніша, найсправедливіша. Зрозуміло, що табелі, про які йде мова, ми ввели лише в п'ятих — десятих класах, та й то маємо їх різновиди. Право на Ленінський табель і грамоту одержує той, кому і класний керівник, і колектив класу виставили відмінну оцінку з усіх категорій.
З щоденника директора школи //
Рад.школа.-1987.-№ 5.-с.66-68.
Рад.школа.-І987. - №4.с.76-80.
Чи бачили ви різнотрав'я на узліссі влітку? Яка розмаїтість барв і форм! А разом — чудова гармонія природи. Так і кожна людина, кожна школа — неповторна квіточка. І не треба нічого придумувати. Закон природи щодо єдності різноманітності справедливий і на нашій освітянській ниві. Мені приємно, що це відзначено в Програмі, отже, має бути підкріплено ділом: від індивідуального проектування (а значить, створення будіндустрії освіти) до авторських програм і методів, об'єднаних культом головних цінностей людини: здорового тіла, розуму (освіченості), культури душі (вихованості), працьовитості та національної гордості.
Час фанатизму минув. Не вернеш. Загальний розвиток освіті принесуть не окремі фанатики, умільці, хоч і їх роль особлива. Головний важіль розвитку — стимул. Стимул – це насамперед ціль. Без неї відсутня дорога. Бездоріжжя викликає розгубленість. Ціль має бути такою ж сильною, як продовження роду людського. Це з філософської царини. А з практичної — суспільство має потурбуватися про матеріальні, моральні й інші стимули для творчої праці, для роботи по розвитку творчих здібностей особистості, стимул до повної віддачі себе дітям. Важливо мати також стимули для одержання знань і широкої ерудиції.
Критерії оцінки діяльності вчителя, учня, школи – теж стимул. Без глибоко продуманих засобів заохочення з кризи не вийти. Ні в економіці, ні в духовній сфері.
Пропозиції: необхідний постійний діловий контакт педагога, психолога з журналістом і працівником екрану на всіх рівнях. У кожну сільську школу 120 хвилин ефірного часу на тиждень. Сильнішого засобу впливу, ніж ЗМІ, в демократичному суспільстві нема. Журналістам, коментаторам, оглядачам, політикам і всім адміністраторам необхідно дати серйозну психолого-педагогічну освіту. Менше буде безтактності, фальші, менше сіятиметься розбрат між людьми. Бо слово в руках психолога — це ліки, слово в руках засобів масової інформації — і настрій, і смуток, і установка «Град».
«Розраховуємо на мудрість»/ «Віче», 1993,
№ 3, с. 96-99
Задум, мрія з широким соціальним змістом, якщо вони до того ж успішно поєднуються з особистими цілями, стають одним з внутрішніх джерел виникнення й розвитку глибоких громадянських почуттів, активізації особистості до вольових зусиль, трудової діяльності. Ось чому педколектив вирішив, що спорудження фонтану матиме громадянську мету, що воно повинне принести радість людям, селу.
Перспектива освітлює життєві кроки людини, додає радості будням. Досвід сучасної школи свідчить, що колектив об’єднується для громадянського виховання у npoцeci повсякчасного утвердження в учнів перспективних почуттів, що дітям потрібна мрія. А. С. Макаренко говорив, що завтрашня радість починається з простого задоволення, a потім сягає глибокого почуття обов'язку.
Майстерність педагога як вихователя полягає і в тому, щоб визначити момент і зрозуміти, коли шкільний колектив відчуває потребу в нових, більш цінних починаннях, коли треба поставити перед ним ту чи іншу мету. Але необхідно знати можливості дітей, забезпечувати їм умови, коли б вони могли діяти дружно, спокійно, в піднесеному настрої. Досвід переконує, що колектив має концентрувати свою увагу, зусилля на таких завданнях і планувати їх на такий відрізок часу, щоб не зірватися в напруженні і не втратити віри в здійсненність задуманого, інтересу до нього. Колектив з часом гартується, міцніє і стає здатним виконувати серйозніші, відповідальніші плани. Чим більший досвід колективу, тим сильніше запалює дітей нова перспектива, навіть важка, але гідна уваги за своєю суспільною значущістю.
Громадянська зрілість колективу, як і кожного його члена, найяскравіше проявляється в процесі тривалих, значних трудових справ. У колективі за таких умов створюється атмосфера, сприятлива для розвитку здібностей дітей, для формування у них почуття колективізму, відповідального ставлення до своїх обов'язків.
Діяльність людини дає особливо високі результати, якщо вона супроводжується натхненням, якщо вона захоплює. Тоді емоціональна, вольова сфери набувають особливого піднесення та напруженості. Виховна сила шкільного колективу, одним з головних завдань якого є формування свідомості, високих моральних якостей учнів, їх ставлення до праці, залежить певною мірою від того, наскільки пройняте їх життя творчістю, наскільки їх будням властиві поетичність, романтика, захопленість.
Досвід переконує: коли праця захоплює, дитина, підліток йде назустріч виховним впливам. Спочатку треба зацікавити дитину, допомогти їй зрозуміти суспільну значущість поставленої мети. За цієї умови надзвичайно зростає чутливість до виховних впливів, яку і слід використати для формування високих громадянських якостей.
Виставки цінні й тим, що дають можливість залучати учнів до тривалої напруженої праці.. Щоб виготовити річ, дитина повинна працювати певний час. Добрими вихователями часто є ті заходи, які тривають місяцями, роками. Підготовка виставки «Умілі руки, природа і фантазія» тримає дитячу уяву в полоні творчості, мислення протягом майже всього навчального року.
При організації виставки педагоги використовують також виховну силу змагання. Вони підтримують, заохочують зусилля школярів, застосовують різні види морального стимулювання. Кожен експонат оцінюється за десятибальною системою. В першу чергу до уваги береться творчий характер роботи. Якщо експонат — копія, він не оцінюється вище 7—8 балів. Коли ж робота творча, хоч іноді нижчої якості, вона може одержати навіть десять балів. За умови участі всіх учнів у виставці визначається колективний бал за творчу діяльність.
Добре, коли перехід від гри, захоплень до більш серйозної трудової, суспільно корисної діяльності здійснюється легко, природно.
Зустрічей, бесід, добрих справ, які спрямовані на формування пронизаних щиросердістю, вдячністю відносин здійснюється у нас чимало. І головна роль тут належить вчителю, його увага, любов до кожного учня, добрі поради, знання — ось що стає невичерпним джерелом виховання вдячності. Своєю поведінкою, вчинками, кожним життєвим кроком, кожним своїм словом утверджує вчитель добро, справедливість, подає приклад для вихованців. Педагоги вчать молодь бути вдячною і за зручну парту, і за мудру пораду, і за новий підручник, книгу, смачний обід, за зроблене добро для тебе, яким би воно не здавалося незначним. Вони вчать дякувати і за широку стрічку асфальту, що простягнулася до школи, і за комбайн, на якому опановують учні механізаторську справу, і за світлі класи, за щедрість і турботу — всім: батькам, односельчанам, рідному колгоспу, шефам школи, державі.
О.А.Захаренко, С.М.Мазурик.
«Становлення громадянина»,
товариство «Знання», К., 1976
Механічне перенесення чужого досвіду схоже, по-моєму, на операцію по пересадці серця: не завжди приживається, відкидається іншим організмом, хоч яке б воно прекрасне не було. Духовний світ такого організму, як школа, «перенести» ще важче, бо ж твориться він колективом з особливим впливом його особистостей та конкретне соціальне мікрооточення.
Ми прагнемо, щоб кожен день у школі був для учнів радісним. Радісним від навчання, від спільної корисної справи, від можливості вибрати собі заняття за уподобанням.
Педагоги Сахнівської школи визначили такі основні проблеми для спільного розв'язання: піднесення виховуючої і розвиваючої ролі уроку; забезпечення органічної єдності навчання з продуктивною працею; ефективна й раціональна система учнівського самоврядування; школа — центр виховної роботи на селі; духовна єдність старшого і молодшого поколінь.
Дехто каже: перед школою проблем і проблем, дедалі більше й більше. А де ж узяти час директорові, вчителю, щоб завжди бути з дітьми? А ніде його брати не треба. Варто більше довіряти самим учням. Хай і секцію проведуть, і заняття гуртка. Для чого їм кабінети-музеї з полірованими столами, і стінками за трьома замками? Їм потрібні майстерня, лабораторія, спортзал не для параду, а для постійних захоплюючих справ.
«Школа радості» / «Радянська освіта», 1980, 26 квітня
Педагогічний колектив вважає, що успіх у вихованні значною мірою залежить від ставлення дітей до школи. Байдужість, просте перебування в ній, безбарвність навчальних буднів — ось де початок халатності у навчанні й порушень дисципліни на уроці, громадської пасивності. Від любові до школи, діяльної, активної бере початок багато кращих поривань душі. Уся діяльність учительського колективу спрямована на те, щоб наша школа була школою радості для дітей.
Система навчально-виховної роботи з учнями 1 — 11-х класів реалізується в п'яти шкільних центрах, які поступово створювалися й формувалися в процесі спільної діяльності вчителів, учнів та їхніх батьків: освітньому, оздоровчому, навчально-ідеологічному, трудового навчання й виховання.
Невичерпні можливості в стимулюванні праці учнів, коли кожне помітне досягнення в навчанні схвально оцінюється колективом, є засобом утвердження особистості. Для цього ми використовуємо Дошку пошани учнів, що є в кожному кабінеті, і на яку заносяться учні, котрі мають глибокі знання. Фото з Дошки пошани з короткою характеристикою навчальної праці учнів згодом вміщуємо в альбом кабінету «Вони попереду», який охоче перечитується учнями.
Напередодні нового навчального року ми завжди складаємо «Комплексний план виховної роботи з формування громадянської зрілості учнів». До нього обов'язково включаємо заходи дальшого перетворення школи в будинок щастя, радості, краси. Ось деякі з них:
на уроках, на позакласних заходах виховувати в учнів бажання вчитись;
під час традиційного свята першої зустрічі зі школою провести урочисту лінійку, виховні години в класах на тему «Школа — невичерпне джерело краси», влаштувати вогнище над Россю, розваги; провести традиційне свято Першого дзвоника та першого навчального дня;
на останньому уроці проводити виховні години в улюблених куточках краси, які має кожний клас (біля пам'ятника В. І. Леніну, у вербовому затінку біля «Колоска», біля скляного будиночка, на космодромі, в яблуневому саду тощо);
перший тиждень вересня вважати Тижнем пошани школи;
проводити Тиждень пошани вчителя в жовтні;
кожний учень протягом року повинен створити щось своїми руками й подарувати школі;
останній день навчальної чверті вважати днем школи в селі; батьків, жителів села, громадськість запрошувати на лінійки, збори, знайомити їх з досягненнями загальношкільного і класних колективів;
проводити щотижня конкурс краси класної кімнати, кабінету. Переможців конкурсу шкільної краси за тиждень нагороджувати перехідним вимпелом, за чверть — колективним дарунком для кабінету, за рік — екскурсійною поїздкою.
«Школа—центр виховання на селі»/
«Грані творчості» (кн .для вчителя). -
К., 1990, с. 7-24
Виховання молоді – процес складний і багатогранний. У ньому, крім школи, приймає участь сім’я, телебачення, кіно, вулиця, мікросередовище та інші фактори. І все ж тільки школа веде довготривалий, системний, обґрунтований наукою та перевірений практикою навчально-виховний процес. Це означає, що школа у тісній співдружності з батьками має можливість закладати у кожному учневі таку моральну основу, яку б не змогли похитнути чи зруйнувати жодні антиподи.
Але давайте поглянемо на проблему виховання з точки зору школи. Ми вже говорили про складність виховного процесу. Він вимагає від учителя повної самоотдачі духовних та фізичних сил. Учитель сам має бути в усьому прикладом для учнів. Особистість виховується особистістю.
Нестандартність, емоційність, цілеспрямованість у досягненні поставленої мети – ось складові виховного процесу. Дієвість його помітна у повсякденній поведінці учнів, у житті тих, хто давно закінчив школу. Дієвість контролюється, оцінюється. У нашій школі документ про успішність незвичайний. Він має назву «Табель успішності і вихованості». На другій сторонці табеля – критерії, за якими оцінюється вихованість, а саме: громадська активність, морально-політичний облік, старанність у навчанні, ставлення до праці на благо інших (мається на увазі праця безоплатна), ставлення до результатів праці інших людей (бережливість), ставлення до батьків та старших. По кожному із критеріїв – чотири оціночних графи. Свою вихованість за п’ятибальною шкалою оцінює сам учень, потім – клас, батьки і вчитель.
«Доверенное лицо общества»/
«Правда Украины», 1983, 4 августа
Запалює той, хто сам горить. Особистість виховується особистістю, характер – характером. Не той учитель, хто навчає, а той, у кого вчаться. У всьому ми маємо бути прикладом, виховувати і словом, і справою. Ні тільки на уроках – усією поведінкою, усім своїм життям.
«Наш общий дом» /Правда Украины», 1978, 27 июня
|