ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ
ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ
ЧЕРКАСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
МОЛОДОМУ
ДИРЕКТОРУ ШКОЛИ
ІЗ СКАРБНИЦІ ДОСВІДУ ОЛЕКСАНДРА ЗАХАРЕНКА
Черкаси
2013
Автор-укладач:
Крутенко О.В., доцент кафедри педагогіки Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.
Рецензенти:
Чепурна Н.М., кандидат педагогічних наук, ректор Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників;
Степанова Н.М., методист лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін ЧОІПОПП
Затверджено вченою радою ОІПОПП.
Протокол № 2 від 31.05.2013 року.
ПЕРЕДМОВА
Олександр Антонович Захаренко був надзвичайно щедрим на поради, що були адресовані його колегам – керівникам загальноосвітніх навчальних закладів, учителям Сахнівської школи та інших закладів освіти Черкаської області й усієї України. Треба віддати належне мудрому педагогові – йому було чим поділитися не тільки з представниками директорського корпусу, а й з членами Національної Академії педагогічних наук та Російської академії освіти, позаштатним членом якої він був з 1996 року.
За ті роки, що О.А.Захаренко очолював Сахнівську школу, вона перетворилася на унікальний навчально-виховний комплекс, де дбали про всебічний розвиток дітей. У зоні особливої уваги педагогічного колективу була також батьківська громада, яка поступово стала активним співучасником усіх шкільних справ: будівництва музичного фонтану та Музею революційної, бойової та трудової слави; зведення Палацу спорту та обладнання зимового басейну; закладання дендропарку та створення шкільних майстерень.
Як усе це було створено? З якою метою? Чого досяг педагогічний колектив на чолі із О.А.Захаренком? Чи можна скористатися його ідеями в інших навчальних закладах? На всі ці питання творчий директор завжди відповідав охоче. А сьогодні є тільки одна можливість скористатися його порадами – дуже уважно читати ті статті, матеріали виступів, книги, що він залишив у спадок своїм нащадкам.
«Єдиним свідченням
правильного навчання є щастя дитини»
(Марія Монтессорі)
МОЛОДОМУ ДИРЕКТОРУ
ІЗ СКАРБНИЦІ ДОСВІДУ О.А.ЗАХАРЕНКА
Я вважаю, що колектив учителів школи має бути сформований не випадково, а цілеспрямовано. В ньому повинні бути і досвідчені педагоги, і молоді, веселі і навіть похмурі, але бажано, щоб всі були красиві душею!
Почуття обов’язку і відповідальності за все, що діється в школі, народжується та міцніє тільки там, де кожний педагог своїм особистим прикладом і працею робить конкретний внесок у справу педагогічного колективу, де цей внесок отримує визнання, схвалення, оцінку.
Майстерність педагога як вихователя полягає в тому, щоб визначити момент і зрозуміти, коли шкільний колектив відчуває потребу в нових, більш цінних починаннях, коли треба поставити перед ним ту чи іншу мету. Але необхідно знати можливості дітей, забезпечувати їм умови, коли б вони могли діяти дружно, спокійно, в піднесеному настрої. Досвід переконує, що колектив має концентрувати увагу, зусилля на таких завданнях і планувати їх на такий відрізок часу, щоб не зірватися в напруженні і не втратити віри в здійсненність задуманого, інтересу до нього. Колектив з часом гартується, міцніє і стає здатним виконувати серйозніші, відповідальніші плани. Чим більший досвід колективу, тим сильніше запалює дітей нова перспектива.
Практика педагогічної роботи переконує, що сірі, невиразні заходи безслідно зникають, не тривожать ні розуму, ні серця. Тільки яскраві, емоційно насичені заходи надовго залишаються в пам’яті учнів, зберігають педагогічну дієвість і знаходять свій дальший творчий розвиток, поступово перетворюючись у традиції.
Діти завжди у пошуках ідеалу. Щоб бути для них зразком, треба жити з ними значно більше часу, ніж вимагають службові обов’язки. Щоб стати справжнім вихователем, справжнім авторитетом, якнайбільше бувайте з учнями, зробіть їхнє поза навчальне життя цікавим і змістовним. Тоді прийде очікуваний успіх і ви дістанете справжню насолоду від педагогічної праці.
Інколи кажуть, що сім’я – це держава в мініатюрі зі своїми економістами, фінансистами, з кризами і злетами, радощами і сумом. Школу ж порівнюють із своєрідною проекцією суспільства, в якому вона працює. Причому кожна школа – це проекція під лише їй притаманним кутом. Картинка сільської школи часто залежить від „кольору” виробничої сфери на селі. А в останній час вона надто посіріла через сувору дійсність: зубожіння, занедбаність колективних господарств.
Однак, незважаючи на ту дійсність, в Україні, і зокрема на Черкащині, різноманіття сільських шкіл, що схоже на різноманіття весняних квітів на узліссі, кожна – єдина в своєму роді, має власне обличчя. Це й добре, бо не заперечує можливості добросусідського існування та виконання єдиних загальнодержавних цілей.
Якою буде освіта ХХІ сторіччя? Відповідь дає програма „Освіта”. А яким буде навчальний заклад? Гадаю, кожен матиме свій стиль, характер, зовнішність і оформлення. А за назвою – байдуже. Шкода, що особистість, не може бути копією іншої. Дитина в ній – центр Всесвіту. Учитель теж. Головна мета – виховання громадянина, господаря біосфери і власної долі.
Постає запитання: чи можна підняти планку рівня знань дітей сільської школи? Так, можна, якщо принцип навчання буде демократичним і передбачатиме високу відповідальність за одержання знань як з боку вчителя, так і дитини, при глибокому переконання останньої в необхідності знань. Демократизм полягає в тому, що кожен учень може навчатись на ту оцінку, яку він хоче отримати, усвідомлюючи власні можливості, здібності та вкладену працю. В старших класах оцінка виставляється в журнал лише за згодою учня, який, згідно зі шкільним статутом, має право на додаткову вечірню консультацію та перездачу теми. Практичні індивідуальні, групові та репетиторські заняття допомагають учневі зрозуміти те, що на уроці було прогаяно, розглянути матеріал ґрунтовніше, усвідомити його на вищому рівні і обійтися без списування – цієї шкільної злочинності, яка так поширена в сільських школах на уроках математики, фізики та деяких інших дисциплін.
Ми не можемо похвалитися тим, що з наших післявоєнних випускників хтось став космонавтом чи іншим чином прославився на всю країну. Але ми, педагоги школи, можемо безумовно гордитися тим, що всі ваші вихованці стали справжніми громадянами країни, справжніми патріотами. В цьому, власне, основний зміст, основна мета й істинна радість нашої педагогічної праці.
Досвід показує, що від насиченості шкільних буднів залежить духовне життя учнів. У згуртованому колективі діти дотримуються встановлених норм і традицій, намагаються показати себе з якомога кращого боку. Щоправда, цей процес напружений і важкий. І навпаки: якщо немає позитивних вражень і устремлінь, збіднена духовність колективу – межа між добром і злом стає малопомітною, і переступити її, схибити стає можливо, тому що протидія імпульсивним бажанням, примітивним потребам незначна. А виховання, як і природа, не терпить порожнечі. Місце позитивних вражень займає стихія відхилень від норми.
У педагогіці є поняття – метод перспективи. Не можна зупинятися ні на один день, потреба рухатися від мети до мети. Дитина не готується жити, вона живе, і отже, життя її не завтра, а вже сьогодні має бути яскравим, повнокровним, радісним. І цю радість повинні нести ми педагоги. Це наша життєва мета. А досягти її діти можуть лише в колективній творчості. Ми ж дорослі, допоможемо їм у цьому.
Із школи має вийти допитлива і всебічно освічена людина. Ми повинні прищепити учневі потребу вчитися усвідомлено, самостійно, цілеспрямовано. Але як пробудити в дитині це неспокійне творче начало? І тут я підходжу до однієї з базових ідей нашої школи – принципу самоврядування, що розвиває в дітей самостійність і почуття відповідальності за свої вчинки.
РОЛЬ УЧИТЕЛЯ І ШКОЛИ У ВИХОВАННІ ШКОЛЯРІВ
Де найперша таємниця творчості вчителя? Однозначно — в конспекті уроку, точніше, у великій праці з підготовки до нього, неповторного, єдиного, як прожите життя, як неповторне свято єднання вчительської душі з душами своїх вихованців.
Друга таємниця творчості педагога — в його відмові йти протореною стежкою, в його звичці знаходити нестандартні вирішення будь-якої проблеми.
Кого люблять діти? Хто не такий, як усі, хто щодня радує їх новинкою, хто не буденно сіра, а святкова творча особистість. Це не лише Божий дар, цього можна навчитися у вузі. У нашій школі є правило — два уроки на місяць учитель розробляє в деталях і показує пробу своєї творчості колегам, збагачуючи скарбничку колективного досвіду. Тут і диференціація, і розвиток, і становлення особистості, і цілісна картина світу через інтеграцію предметів в одній темі та проведення дискусії при громадському огляді знань.
Третя таємниця творчості вчителя — в його повній свободі вибору форм і методів. Без неї він задихнеться. Вимога єдина — знання ґрунтовні з сумнівом і доведенням, з власною думкою і елементом наукового дослідження.
Четверта таємниця — демократизація навчання, в поєднанні з високою вимогливістю, турботою про здоров'я дитини.
П'ята таємниця — пробудження і розпізнавання у дітей природної обдарованості, яку всіма силами і вмінням педагога слід підтримати, розвинути, досягти найвищого рівня творчості у вибраній галузі.
Шоста таємниця — стимул, стимул і ще раз стимул.
Висновок-аксіома. Без творчого вчителя не може бути ні нової школи, ні нового суспільства, ні вільної України.
Технологією навчально-виховного процесу в школі потрібно передбачати, щоб кожного разу, кожного року перед учнівським і педагогічним колективами, перед батьками, громадськістю була поставлена мета, до якої треба спільно йти. Ця мета повинна захопити дітей, вчителів, батьків. Тоді школа житиме цікаво, творчо, бачитиме перспективу. Якщо цього немає, то вона буде схожа на нудну контору, де чекають дзвінка, чергової відпустки чи заробітної плати.
Система виховної роботи базується на ланцюжку щорічних задумів (цілей), якими захоплюються і діти, і вчителі, і батьки. Вдало знайдений задум перетворює життя вчителя і учня в животворний струмочок, школу — у велику сім'ю, де панує радість, творчість, а навчально-виховний процес перестає бути обтяжливим і для дитини, і для вихователя.
«Творчі таємниці вчителя» /
«Початкова школа», 1998, № 3
... У педагогіці є поняття - метод перспективи. Не можна зупинятися ні на один день, треба рухатися від мети до мети. Дитина не готується жити, вона живе, і, отже, життя її не завтра, а вже сьогодні має бути яскравим, повнокровним, радісним. І цю радість повинні нести їй ми, педагоги. її радість - наша життєва мета. А набути її діти можуть лише в колективній творчості. Ми ж, дорослі, допоможемо їм у цьому.
«Учительская газета», 10.09.1988р.
Якщо ще не все погано в освіті, то це завдяки мудрості, вірі і впевненості нашого учителя, якого не зупинити і не залякати ні кризами, ні модними реформаціями. Любов'ю до дітей він жив, живе нині і довгі роки сяятиме ясною зорею у серцях тих, хто робить перші кроки боротьби за життя в новому світі.
Не заважайте вчителю навіть тоді, коли втратили віру в необхідність державної політики в освіті. Не принижуйте його злиденним буттям! Не смійтесь над його терпінням і фанатизмом. Зніміть перед ним шапку і прислухайтесь, як нерівно б'ється його серце.
«Серце учителя б’ється нерівно» /
«Педагогічний вісник» 1995, № 1
Діти не народжуються соціально пасивними, байдужими до знань і праці. Такими їх робимо ми, старші. Вони — нерозкриті таланти, що губляться безповоротно по дорозі до десятого класу. І ми, вчителі, часто забуваємо, що діти бачать світ той же, що й ми, тільки гострішими очима. І продовжуємо випускати «брак». Наш «брак» не можна викинути на смітник, він породжує новий, який проникає в усі ділянки організму суспільства. Біда наша в тому, що ми, наділені найгострішою зброєю — словом, не використовуємо його для викоренення недоліків, що ще трапляються в нашому житті.
«Ростити господарів долі»,
«Черкаська правда», 27 травня 1987 року
...Головний девіз педагогів нашої школи: «До серця дитини - через захоплення в праці та навчанні».Багаторічний досвід свідчить, що успіх залежить перш за все від педагога, який досконало знає свій предмет, уміє захопити дітей, здатний проводити виховну роботу. Одначе заслуговує на увагу й такий момент. У школі не лише педагоги, але й учні-старшокласники проводять уроки. Захворіє вчитель - йому є заміна. Таким чином, користь виходить подвійна: не відстають від програми ті, хто навчається, і перевіряють себе ті, хто збирається вступати до педагогічних вузів.
«На боевом посту», 27.05.1986р.
...На мою думку, найважливішим фактором у шкільному житті є той дух та ідейно-моральна, трудова обстановка, яка панує в школі.
«За педагогічні кадри», /24.11.1986р.
Інколи кажуть, що сім'я — це держава в мініатюрі з своїми економістами, фінансистами, з кризами і злетами, радощами і сумом, Школу ж порівнюють з своєрідною проекцією суспільства, в якому вона працює. Причому, кожна школа — це проекція під лише їй притаманним кутом. Картинка сільської школи часто залежить від "кольору" виробничої сфери на селі. А в останній час вона надто посіріла через сувору дійсність: зубожіння, занедбаність колективних господарств. І не зважаючи на ту дійсність в Україні і зокрема на Черкащині різноманіття сільських шкіл схоже на різноманіття весняних квітів на узліссі, кожна — єдина в своєму роді, має власне обличчя. Це й добре, бо не заперечує можливості добросусідського існування та виконання єдиних загальнодержавних цілей. Педколектив постійно ставить перед собою завдання навчити кожну дитину, а через неї і членів сімей зберігати і зміцнювати своє здоров'я. Атмосфера в колективі доброзичлива, кожна дитина і кожен учитель почувають себе комфортно, знаючи, що в школі їх чекає не лише повсякденна навчально-пізнавальна праця, а й обов'язковий щоденний сюрприз, досягнення, відзнака; не буде грубого осуду за невивчений урок чи недоречну випадковість.
«Сутність сільської загальноосвітньої»
(Знайомство із Сахнівською середньою школою)
«Педагогічний вісник», № 4, 1997
«Шкільний світ», 1997, № 4, с.4-5
А тим часом і близькі, й далекі наші плани починаються з неї, з школи. І якщо вона не перебудується — не буде в країни ясного завтрашнього дня. Бо саме тут, у стінах школи, починають формуватися, набиратися знань і морального здоров'я кадри, ті самі кадри, які вирішують усе. Так от, чи будуть ці кадри громадянами, гідними своєї країни і свого часу, чи це буде кадровий брак, котрий, як його не переміщуй—«по вертикалі» чи «по горизонталі» — залишається браком, гальмом суспільного прогресу, залежить від школи і від уваги до її справ з боку всієї нашої громади.
Зайдіть у наймолодші класи. Ви побачите сяючі допитливі очі, на кожне запитання учителя — ліс рук: я скажу, я! І щоб ці оченята через кілька років не згасили нудьга і байдужість, щоб у них завжди палала жага знань, педагог повинен зростати разом з кожним своїм класом, дивуватися разом з ним кожному дитячому відкриттю, хай для нього, вчителя, цей перший чи п'ятий клас буде вже на віку п'ятнадцятим, двадцятим чи двадцять п'ятим. Це вимагає великого напруження, великої роботи душі, але інакше не можна, якщо ти педагог, а не людина, що просто заробляє в школі на прожиття. Педагог повинен бачити в школяреві людину, а не об'єкт для виховання, і ставитися до цієї людини з великою повагою. Повагою глибокою і щирою, а не формальною і фальшивою.
Фальші не приховати. Формалізм і фальш залишають нерозкритими або гублять дитячі таланти, гублять безповоротно на десятирічному шляху до атестата, який має засвідчувати зрілість молодої особистості. А він же часто засвідчує тільки набуття певної суми знань. Щоб бути зрілою людиною — суми знань мало. Потрібні ще й високі людські чесноти, такі як порядність, жага справедливості, зацікавленість долею іншої людини. Ці чесноти виховує в дитині не тільки школа.
|