Розділ I. Загальні положення 3

Скачати 8.8 Mb.

Назва	Розділ I. Загальні положення 3
Сторінка	8/91
Дата	07.08.2013
Розмір	8.8 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 91

Глава 4. Докази і доказування

§ 1. Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами

Стаття 84. Докази

1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у встановленому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Стаття 85. Належність доказів

1. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Стаття 86. Допустимість доказу

1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку, встановленому цим Кодексом.

2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини

1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих законами України, Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини.

2. Суд зобов’язаний визнати суттєвими порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати показання;

5) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим в цьому кримінальному провадженні.

3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Стаття 88. Недопустимість доказів, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого

1. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, які не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

2. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:

1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

2) вони надаються для доказування того, що підозрюваного, обвинувачений:

діяв з певним умислом та мотивом, або

мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або

не міг помилитися щодо обставин, у яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;

3) їх надає сам підозрюваний, обвинувачений;

4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.

3. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими на доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.
Стаття 89. Значення рішень інших судів для питання допустимості доказів

1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

§ 2. Доказування

Стаття 90. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

1. В кримінальному проваджені підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, яку було завдано кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

2. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Стаття 91. Обов'язок доказування

1. Обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 90 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

2. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, лежить на стороні, яка їх надає.

3. Якщо сторона, на якій лежить обов'язок доказування, не надала суду достатніх доказів, питання повинно бути вирішене судом не на користь сторони, на якій лежить обов’язок доказування.
Стаття 92. Збирання доказів

1. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

3. Сторона захисту, потерпілий здійснює збирання доказів шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок.

Стаття 93. Оцінка доказів

1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і правосвідомістю, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

§ 3. Показання

Стаття 94. Показання

1. Показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, які мають значення для цього кримінального провадження.

2. Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

3. Свідок, експерт, потерпілий (за виключенням потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення) зобов’язані давати показання слідчому, прокурору та показання слідчому суді, суду у встановленому цим Кодексом порядку.

4. Суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або на отриманих під час спеціальних судових процедур під час досудового розслідування. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

5. Особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

6. Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визнаватися судом доказом лише якщо такі висновок або думка корисні для ясного розуміння її показань (їх частини) і не ґрунтуються на спеціальних знаннях в розумінні статті 100 цього Кодексу.

7. Якщо суд визнав доказом показання особи, яке містить висновок або думку, що ґрунтується на спеціальних знаннях в розумінні статті 100 цього Кодексу, інша сторона має право допитати особу згідно з правилами допиту експерта.

8. Сторони, потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояснення, які не є джерелом доказів.
Стаття 95. З’ясування достовірності показань свідка

1. Сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

2. Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання, документи як свідоцтво репутації, зокрема, щодо його засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність свідка.

3. Свідок зобов’язаний відповідати на запитання, спрямовані на з’ясування достовірності його показань.

4. Свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.
Стаття 96. Показання з чужих слів

1. Показанням з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи.

2. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо вони є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов’язаний врахувати:

1) значення пояснень, показань, у випадку їх правдивості, для з’ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей;

2) інші докази щодо питань, передбачених пунктом 1 цієї частини, які надавалися або можуть бути надані;

3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності;

4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень;

5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані;

6) співвідношення показань з чужих слів із інтересами особи, яка надала ці показання;

7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

3. Суд має право визнати неможливим допит особи, лише якщо вона:

1) відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через важку фізичну чи психічну хворобу;

2) відмовляється давати показання в судовому засіданні, використовуючи гарантоване статтею 63 Конституції України право, або не підкоряючись вимозі суду дати показання;

3) не з’являється до суду, а її місцезнаходження не було встановлено шляхом проведення необхідних заходів розшуку;

4) перебуває за кордоном та відмовляється давати показання.

4. Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами.

5. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів, якщо підозрюваний, обвинувачений створив або сприяв створенню обставин, за яких особа не може бути допитана.

6. Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо не підтверджуються іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

§ 4. Речові докази і документи

Стаття 97. Речові докази

1. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, вказані в частині першій цієї статті.
Стаття 98. Документи

1. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

3. Сторона, потерпілий зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документу є сам документ або його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

4. Дублікат документу (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

5. Для підтвердження змісту документу можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документу втрачений або знищений, крім випадків, коли він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документу не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур;

3) оригінал документу знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

6. Сторона, потерпілий має право надати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати у суді, а на вимогу суду зобов’язана надати документи у повному обсязі;

7. Сторона зобов’язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.
Стаття 99. Вирішення питання про речові докази і документи

1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 157-163, 167-171 цього Кодексу.

2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов’язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

3. У випадку втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу, вона зобов’язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У випадку втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа, вона зобов’язана відшкодувати володільцю витрати, пов’язані з втратою документа та виготовленням його дублікату.

4. Документ повинен зберігатися протягом всього часу кримінального провадження. За клопотанням власника документа, слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документу, а при необхідності – його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

5. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, і повинні зберігатися до набрання ним законної сили. При цьому:

1) знаряддя вчинення злочину, які належать обвинуваченому, конфіскуються, а якщо вони не мають ніякої цінності і не можуть бути використані - знищуються, а у разі необхідності - поміщаються до криміналістичних колекцій експертних установ;

2) речі, які вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;

3) речі, які не являють ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;

4) гроші, цінності та інші речі, які були об’єктом кримінально-протиправних діянь, повертаються законним володільцям, а в разі не встановлення їх - в установленому Кабінетом Міністрів України порядку передаються в доход держави;

5) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, звертаються в доход держави;

6) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом всього часу їх зберігання.

6. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання законної сили рішенням суду.

§ 5. Висновок експерта

Стаття 100. Поняття висновку експерта

1. Висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені особою, яка залучила експерта.

2. Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях.

3. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.

4. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

5. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані або можуть бути визнані судом недопустимими.

6. Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюваного, обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав підозрюваний, обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або елемент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

7. Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз’яснення чи доповнення його висновку.

8. Якщо для проведення експертизи залучається кілька експертів, експерти мають право скласти один висновок або окремі висновки.

9. Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

10. Висновок експерта не є обов'язковим для особи, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Стаття 101. Зміст висновку експерта

1. У висновку експерта повинно бути зазначено:

1) коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза;

2) місце і час проведення експертизи;

3) хто був присутній при проведенні експертизи;

4) перелік питань, що були поставлені експертові;

5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали бути використані експертом;

6) докладний опис проведених досліджень, в тому числі методи, застосовані у досліджені, отримані результати та їх експертна оцінка;

7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

2. У висновку експерта обов’язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

3. Якщо при проведенні експертизи будуть виявлені відомості, які мають значення для кримінального провадження і з приводу яких не ставилися питання, експерт має право вказати на них у своєму висновку. Висновок підписується експертом.

1 ... 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 91

Схожі:

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ	Розділ І. Загальні положення Положення про механізм справляння та порядок сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності ( далі Положення...
Положення про механізм справляння та порядок сплати єдиного податку Розділ І. Загальні положення Положення) розроблено на основі Указу Президента України від 3 липня 1998 року №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку...	Розділ І. Загальні положення Кременчука (далі Положення) розроблене на підставі Конституції України, Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України,...
Положення про механізм справляння та порядок сплати єдиного податку Розділ І. Загальні положення Положення розроблено на підставі Податкового Кодексу України та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України...	Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття Визначення термінів Законом передбачаються заходи державної підтримки і стимулювання розвитку виробництва та споживання мінеральних добрив
ПОЛОЖЕННЯ про студентський гуртожиток Київського національного університету... Дане положення встановлює порядок надання житлової площі в студентських гуртожитках студмістечка Київського національного університету...	РОЗДІЛ І. Загальні положення Сучасні способи гасіння пожеж із застосуванням різноманітної пожежної техніки вимагають від особового складу пожежної охорони високої...
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття Завдання цивільного судочинства Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту...	Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Дана концепція визначає правові засади організації та провадження ріелторської діяльності в Україні з метою законодавчого забезпечення...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання