|
|
Скачати 6.18 Mb.
|
ПЕРЕДМОВАЦивільне право — це мистецька і витончена галузь права, коріння якої виходить з далекого минулого і яка ґрунтується на одвічних правових цінностях. Робота над новим Цивільним кодексом України та його прийняття сприяли утвердженню ідеологію приватного права і стали реальною відповіддю на мрії та надії громадян нашої незалежної держави. За своєю сутністю Цивільний кодекс України став не тільки необхідним елементом подальшого реформування нашого суспільства, а й могутньою інтегруючою силою такого реформування. Справа в тому, що Цивільний кодекс — це не звичайний закон порівняно з іншими, з першого погляду, однотипними "базовими" кодифікованими документами. За низкою положень цей кодекс не поступається значенням Конституції, конституційним законам, і тому в деяких країнах його справедливо називають "економічною конституцією". Така оцінка цивільного права — не просто емоції, а факт, підтверджений життям. Історичні факти свідчать про те, що бурхливому, інколи стрибкоподібному розвитку ринкової економіки і демократичних інститутів та становленню громадянського суспільства у всіх країнах незмінне передувало утвердження в суспільстві цивільного права. Яскраві приклади цього — Французький цивільний кодекс (кодекс Наполеона, прийнятий у 1804 р.), а також Німецьке цивільне уложення (прийняте у 1896 р.). Предметом Цивільного кодексу є особисті немайнові та майнові права. Якщо звести в одне слово всі легальні та наукові характеристики майнових прав, то вони утворюють у найбільш глибокому, суттєвому вигляді власність, при цьому власність не в загальному і декларативному значенні, а в тому реальному та юридичне забезпеченому вигляді, в якому вона має становити фундамент економіки, її статику і динаміку, всі життєво важливі сфери життя суспільства, в тому числі влади. Але власність не є вичерпною, а можливо, навіть не є головною характеристикою цивільного права. Місія цивільного права полягає в тому, що воно вводить у життя і здатне зробити реальним, юридичне забезпеченим високе становище фізичної особи в суспільстві та її дійсно захищену свободу у відносинах власності, всіх майнових і пов'язаних з ними немайнових відносинах, в інших важливих сферах життєдіяльності людини. Цього досягають головним чином тим, що цивільне право, особливо тоді, коли його зміст виражено в прийнятому Цивільному кодексі України, не тільки гарантує судовий захист прав людей, недоторканність власності та ін., а й виконує такі функції: • встановлює право всім особам самим, своєю волею і своїм інтересом визначати для себе умови власної поведінки, їх наслідки та засоби взаємодії, "дано бути" вільним (і держава зобов'язана юридичне охороняти становище таких речей); • спрямоване на те, щоб виключити свавільне втручання будь-кого, в тому числі державних органів, органів місцевого самоврядування і їх посадових осіб, у приватні, цивільні відносини (і держава позбавляється свого права чинити незаконно); • встановлює у власності, інших майнових відносинах юридичну рівність всіх осіб (і держави, і посадових осіб, і підприємств, і окремої фізичної особи — всіх без винятку). Очевидно, що ринкова економіка, демократичні порядки можливі тільки в разі, якщо зазначені цивільно-правові постулати — "фундамент свободи" — утвердяться, стануть життєво необхідними. Цивільне законодавство стосується кожного з нас у повсякденному житті — в захисті особистих немайнових прав, при купівлі в магазинах, укладенні правочинів на ринках, здійсненні замовлень у майстернях, обміні квартир, придбанні дач, відшкодуванні шкоди при дорожньо-транспортних пригодах, страхуванні, при спадкуванні та ін. Відповідні новації в Цивільному кодексі України, прийняття якого водночас і започаткувало цивілістику нашої країни, зумовлюють необхідність пошуку нових підходів до викладання цивільного права у вищих навчальних закладах. Сучасна методика викладання цивільного права в основному зводиться до тлумачення і коментування чинного цивільного законодавства. Підручники з цивільного права перенасичені поясненнями статей нормативних актів настільки, що студент нерідко втрачає головну думку, про яку йдеться. Автор пропонованого посібника ставив собі за мету висвітлити основні засади цивілістики, її основні принципи, головні поняття і категорії, зазначені в новому Цивільному кодексі України. Він виходив з того, що вирішальну роль в оволодінні цивілістичною культурою відіграє опанування цивілістичним мисленням, правильним розумінням цивільно-правових ідей, категорій, понять, що виражені в основному джерелі цивільного права України. Структура пропонованого посібника не є копією структури Цивільного кодексу і виходить з найбільш оптимального варіанта подання матеріалу студентам — у запитаннях і відповідях. Обсяг навчального матеріалу повністю відповідає вимогам програми, що є нормативною для всіх юридичних навчальних закладів. Цей навчальний посібник базується на таких джерелах: • Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. • Цивільний кодекс Російської Федерації 1994—-1995 років. • Загальна теорія цивільного права. — К., 1992. • Цивільне право. — К.: Вентурі, 1997. • Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Іитер, 2000. • Гражданское право / Под ред. С.А. Суханова. —М., 1993. • Гражданское й торговеє право капиталистических стран / Отв. ред. Е.А. Васильєв. — М., 1994. • Международное частное право. Современньїе пробле-мьі / Отв. ред. М.М. Богуславский. — М.: УДН, 1994. • Гражданское й торговеє право капиталистических стран / И.А. Зенин. — М.: Изд-во МГУ, 1992. Крім зазначених джерел, широко використано основні нормативні акти України, які містять цивільно-правові норми. У посібнику подаються розроблені відповідно до вимог нового Цивільного кодексу України та з урахуванням практичного досвіду автора зразки юридичних документів з найбільш поширених цивільно-правових питань, які виникають у повсякденному житті. Також додається словник цивільно-правових термінів. Тому пропонований посібник може допомогти в опануванні положеннями Цивільного кодексу України не лише студентам юридичних навчальних закладів, а й громадянам, котрі не мають юридичної освіти. Книга перша ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Досвід доводить, що ефект від напрацьованого цивільного законодавства виявляється не відразу, не через рік — два. Необхідно, щоб минув час, і значний, для того щоб принципи і цінності цивільного права через нашу повсякденність, щоденні справи міцно втілилися в життя. І коли, наприклад, Німеччина в 1950—1960-х роках стала на шлях процвітання та безбідного життя більшості населення, то тут вирішальну роль, поряд з вдалими ерхардів-ськими реформами (спрямованими перш за все на те, щоб всі напружено працювали, а не на те, щоб ділити і споживати), відіграла та обставина, що правова поведінка, яка відповідала вимогам вільного ринку, надійно увійшла в життя людей, стала невід'ємною життєвою умовою Цивільного уложення, яке не піддавалось будь-яким суттєвим корективам навіть в обстановці гітлерівського рейху. Прийнятий Цивільний кодекс посів центральне місце в системі джерел права України. Це зумовлено загальним значенням багатьох його норм для всіх цивільно-правових відносин, визначенням законодавчих меж і напрямів конкретизації в інших актах цивільного законодавства, субси-діарним застосуванням норм до майнових та особистих не-майнових відносин інших галузей права (сімейного, господарського та ін.). Як і Німецьке цивільне уложення чи Цивільний кодекс Російської Федерації, наш кодекс також побудований за пандектною системою. Відповідно до неї норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесені за межі відповідних розділів та подані окремою книгою "Загальні положення". Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права України подані в інших п'яти книгах. "Загальні положення" складаються з п'яти розділів і 19 глав (ст. 1—268). Це розділи про основні положення, особи (фізичні особи, юридичні особи, підприємницькі товариства, участь держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах), об'єкти цивільних прав, правочини, представництво, строки та терміни, позовну давність. До досягнень у галузі підготовки "Загальних положень" слід віднести вперше врегульований у межах Цивільного кодексу України розділ про об'єкти цивільних прав. Об'єкти цивільних прав — загальний цивільно-правовий інститут і включення його до книги першої є закономірним. Це дало можливість зосередити в "Загальних положеннях" Цивільного кодексу України всі елементи цивільно-правових відносин: суб'єкти, об'єкти, зміст. Аналогічно викладено загальні положення частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації (1994— 1995 рр.), а перша книга —"Загальна частина" в Німецькому цивільному уложенні (1896 р.) — містить норми, що стосуються правового статусу фізичних та юридичних осіб, кваліфікації речей, правових угод, строків здійснення та забезпечення прав. Що розуміють під терміном "цивільне право"? Цивільне право — одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав та інших суб'єктів публічного права. Протягом свого життя ми не часто вступаємо у відносини з кримінальним, кримінально-процесуальним, адміністративним, виправно-трудовим правом, однак з цивільним правом наш життєвий уклад пов'язаний дуже тісно. Кожен день ми купуємо в магазинах продукти харчування, користуємося транспортом, здійснюємо підприємницьку діяльність, будуємо дачі, позичаємо гроші, приватизуємо квартири, ремонтуємо свої автомобілі, видаємо довіреності, складаємо заповіти тощо. Крім того, кожному з нас від народження належать особисті немайнові права, які встановлені Конституцією України. Всі ці особисті немайнові права та суспільні відносини, пов'язані з матеріальними благами, і регулює цивільне право. Цивільне право України, як і будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання. Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, що регулює ця галузь права, а метод — як здійснюється це регулювання. За цими ознаками можна визначити особливості цивільного права, які дають змогу виділити його з єдиної системи права України. Предметом регулювання цивільного права є: • особисті немайнові права, які поділяються на дві групи: а) особисті права, не пов'язані з майновими (життя, здоров'я, ім'я, таємниця особистого життя, таємниця листування, честь, гідність, ділова репутація, право на вибір роду занять і свободу пересування, право на мирні зібрання тощо); б) особисті права, пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва, винаходів, компонування інтегральної мікросхеми, раціоналізаторську пропозицію, селекційних досягнень тощо); • майнові відносини, що випливають з підстав належності, користування і переходу майна (власності і товарообігу), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Цивільні відносини, що не врегульовані цивільним законодавством, регулюються іншими актами законодавства. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їх відносини повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно предмета, кількості, якості та ціни товару). Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками: • юридичною рівністю сторін. Кожна зі сторін має свій комплекс прав і обов'язків і не підпорядкована іншій; • диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначити свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або частково в межах, передбачених законом; • особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний, господарський чи третейський суд); • наявністю майнової відповідальності сторін. Отже, цивільне право — це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників регулює особисті немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, які складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також охорони і захисту цих немайнових та майнових благ. Загальними принципами цивільного права є: • неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; • неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, прямо передбачених законом та встановлених Конституцією України; • свобода договору; • свобода підприємницької діяльності, не забороненої законом; • судовий захист будь-якого цивільного права та інтересу; • справедливість, добросовісність та розумність. Що таке цивільне законодавство? Після визначення предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах набувають вираження ті норми права, що в сукупності становлять поняття "цивільне право", тобто необхідно визначитися стосовно джерел цивільного права. Цивільне право — це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини. Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, у яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне законодавство" — це різні поняття. Отже, цивільне законодавство — це система нормативних актів, у яких містяться цивільно-правові норми, що регулюють немайнові та майнові відносини (власності і товарообігу), відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, а також відносини щодо охорони і захисту цих особистих немайнових та майнових благ. За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права України поділяють на такі: • Конституція України, яка становить основу цивільного законодавства; • Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства України; • Закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України (у разі подання суб'єктом права законодавчої ініціативи до Верховної Ради України проекту закону, що регулює цивільні відносини інакше, ніж Цивільний кодекс України, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Кодексу; поданий законопроект Верховна Рада розглядає тільки одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України); • Акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України; • постанови Кабінету Міністрів Украіни', • нормативно-правові акти інших органів державної влади України, влади Автономної Республіки Крим, що регулюють цивільні відносини і прийняті лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом; • звичай (правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного застосування протягом тривалого часу); • норми міжнародного права і міжнародні договори. Отже, основу цивільного законодавства України, як зазначалось вище, становить Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймають на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41 Конституції України, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулювання відносин власності та ст. 21—24, 27—34, які визначають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян у нормах цивільного права. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно Законами України визначаються: • права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод; • правосуб'єктність громадян; • правовий режим власності; • правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; • засади цивільно-правової відповідальності та ін. Закони є основною формою правотворення в нашій державі. Їх приймають у різний час, тому необхідна відповідна систематизація законів у кодексах. Головним кодифікаційним актом цивільного права є Цивільний кодекс України, один із найважливіших законів України. Зміст Цивільного кодексу України утворюють шість книг ("Загальні положення", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Право власності та інші речові права", "Право інтелектуальної власності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до складу яких входить 1308 статей. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймають відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифікаційних актів слід віднести Господарський кодекс України, Повітряний кодекс України, Закони України "Про господарські товариства", "Про захист прав споживачів" та ін. Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Але у разі, якщо указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України, нормативний акт Автономної Республіки Крим суперечать положенням Цивільного кодексу або іншому законові України, застосовують відповідно положення Цивільного кодексу або іншого закону України. Тексти законів, прийнятих Верховною Радою України, публікуються в газеті "Голос України," а також спеціальному виданні "Відомості Верховної Ради України", яке виходить 52 рази на рік. З нормативними актами, які приймає Кабінет Міністрів України, можна ознайомитися в газеті "Урядовий кур'єр" та в Збірнику урядових нормативних актів України. На рівні уряду України прийнято велику кількість нормативних актів, які регулюють цивільні відносини. Серед цих актів можна назвати Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті (14 вересня 1996 р.). Правила торгівлі в кредит (31 серпня 1999 р.), Правила користування електричною енергією для населення (26 червня 1999 р.) та ін. З нормативних актів, прийнятих міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, які регулюють цивільні відносини, можна назвати Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами (18 грудня 1995 р.). Правила продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) — затверджені Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України; Типовий договір про надання послуг електрозв'язку (13 липня 1999 р.) — затверджений Державним комітетом зв'язку і інформати зації України; Положення про порядок відчуження основних засобів, які знаходяться в державній власності (13 липня 1999 р.) — затверджене Фондом державного майна України та ін. Співвідношення між актами цивільного законодавства і договорами, які укладають суб'єкти між собою, полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин мають право укладати між собою договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, або врегулювати в договорі, що передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони в договорі мають право відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, і самостійно врегульовувати свої відносини. Але сторони в договорі не можуть відступати від положень, визначених в актах цивільного законодавства, коли у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із суті відносин між сторонами. Цивільні відносини можуть регулюватися також звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у цивільній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Наприклад, ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності згоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. Але необхідно пам'ятати, що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. Чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства. Коли у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містя- ться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовують правила відповідного міжнародного договору України. Таким чином, норми міжнародного права і міжнародні договори також є джерелом цивільного права України. Що розуміють під поняттями "аналогія закону" і "аналогія права"? Навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують цивільно-правового регулювання. Так, безпосередньо в Цивільному кодексі України, незважаючи на регулювання ним широкого кола приватних відносин, відсутня правова регламентація питань, які виникають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуванням, функціонуванням закладів громадського харчування та іншими видами повсякденного обслуговування, тобто ці відносини залишилися поза полем правового регулювання. Суспільні відносини, які залишаються поза полем правового регулювання, утворюють прогалини в праві. Під прогалиною в праві звичайно розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є прийняття нових норм або редагування застарілих. Однак життя не стоїть на місці, і учасники цивільних відносин не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець. Вихід полягає в тому, що суб'єктам цивільних правовідносин і суду надається право вирішувати справи такого роду за допомогою аналогії. Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регулює спірні відносини) носить назву аналогія закону. Сутність цього виду полягає в тому, що певні цивільні відноси ни, не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства чи договором, можуть регулюватися тими правовими нормами цих актів, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини. Аналогія закону має місце, якщо: • відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; • ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права; • є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією. Вирішуючи справу шляхом використання аналогії закону, суд повинен не лише покластися на конкретну норму закону, а й обґрунтувати, чому він вважає за можливе її застосувати. У певних випадках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосування аналогічного закону. Так, до відносин за договорами контрактації, міни, не врегульованих правилами щодо цих договорів, застосовують загальні положення про договір купівлі-продажу і правила про договори поставки, якщо інше не передбачено договором, законом або іншими нормативно-правовими актами. Трапляються і більш суттєві прогалини в законі, коли відсутні не лише прямі, а й аналогічні норми. Такі прогалини заповнюють за допомогою аналогії права. Їх сутність полягає в тому, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до принципів цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно визначити, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керується, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим. Слід підкреслити, що положення Цивільного кодексу України застосовують до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. У чому полягає зміст цивільно-правових відносин? Цивільна правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юридична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Для цивільно-правових відносин характерні специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід визначити такі їх особливості: • цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини; • вільне волевиявлення, майнова відокремленість та юридична рівність учасників цих відносин; • юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів; • невиконання будь-ким з учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий характер. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту. Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учасники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним суб'єктом, або суб'єктом обов'язку. Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерційної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки. Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспільно-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка складається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності. Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів. Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю придбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репутації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є: а) особисті немайнові блага, б) речі, в) дії, в тому числі послуги, г) результати духовної та інтелектуальної творчості. Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивному праву уповноваженої особи притаманна своя структура, яка складається з трьох прав (повноважень): • право (повноваження) на власні дії; • право (повноваження) на чужі дії; • право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб, які не виконали чи неналежним чином виконали зобов'язання. Наприклад, власник речі вправі володіти, користуватись і розпоряджатися нею. Він також вправі вимагати від усіх осіб і держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні, наприклад, подати позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Власник також може вимагати усунення будь-яких інших порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння. Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи. Наприклад, за договором перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язана доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його отримувачу. |
|
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Хто є автором ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову? А поліцейське законодавство поліцейське право право управління адміністративне право |
|
Закон України «Про зайнятість населення» Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім'ї... |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
|
Питання з для самостійної підготовки студентів до іспиту з дисципліни... |
Реферат На тему: Земельне право Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) |