|
|
Скачати 6.18 Mb.
|
Що включає поняття речового права? Речове право — це право, яке забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом впливу наріч без участі інших осіб. Тобто задоволення охоронюваних законом інтересів власника здійснюється шляхом взаємодії з належними йому речами при забезпеченні відповідної поведінки з боку третіх осіб. Речові права встановлюються законом, а у випадках, передбачених законом, можуть встановлюватися правочином (договором) або рішенням суду. Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речових прав інших уповноважених осіб на це майно, якщо інше не передбачено законом або договором. Речовими правами е право власності; володіння; сервітутні права; емфітевзис; суперфіцій; застава та інші права на чужі речі. До прав на чужі речі відносять: володіння як окремий цивільно-правовий інститут, сервітути, або право обмеженого користування чужою річчю чи майном; емфітевзис та суперфіцій як правові форми користування чужою землею; нарешті, заставні права, які також мають речовий характер, хоча й виконують забезпечувальну функцію виконання зобов'язань. Права на чужі речі відомі правовим системам багатьох країн світу. Однак до прийняття нового Цивільного кодексу України цивільне законодавство нашої країни не знало цих цивільно-правових інститутів. Об'єктами речових прав можуть бути речі та речові права, але не можуть бути об'єктом речових прав речі, що вилучені з цивільного обігу. Суб'єктами речових прав можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, Автономна Республіка Крим і держава. Речові права в разі їх порушення захищаються позовами, предметом яких є безпосередньо речі (речові позови). Ці позови йдуть слідом за речами і подаються до того, хто на даний момент незаконно володіє річчю або створює перешкоди у користуванні нею. Речові права уповноважених осіб підлягають такому самому захисту, як і права власника. Які повноваження має власник? Які форми власності є в Україні? Власність — це відносини між людьми з приводу речі. З однієї сторони цих відносин — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другої — невласник, всі інші особи, зобов'язані ставитися до цієї речі, як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними. Особа, яка є власником майна, безпосередньо впливає на це майно, спираючись на закон. Право власності безстрокове. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від вчинення будь-яких дій, що порушують право власності. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном та право захисту від будь-якого порушення цих прав. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, в тому числі використовувати його для підприємницької діяльності. Право власності є непорушним, і держава не втручається у здійснення особою свого права власності. Випадки позбавлення права власності чи обмеження його здійснення допускаються лише на підставі Конституції України або іншого закону. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі та в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків в умовах воєнного або надзвичайного стану, коли майно може бути примусово відчужено у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення їхніх прав. Але здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність інших осіб, та інтереси суспільства, що охороняються законом, не погіршувати природу, якість землі, води, інших об'єктів природи. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, а також ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження (псування) свого майна, якщо інше не передбачено договором чи законом. Об'єктами права власності Українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, при- родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до закону. Особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності також встановлюються законом. Право приватної власності належить фізичним та юридичним особам. Ці суб'єкти цивільного права мають право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. У власності фізичних та юридичних осіб — суб'єктів права приватної власності може перебувати будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть належати фізичним особам. Склад, кількість та вартість майна, яке може перебувати у власності цих суб'єктів, не обмежуються — крім випадків, якщо такі обмеження встановлено законом. Держава має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право власності держави поширюється на майно, у тому числі на грошові кошти, що їй належать. Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Суб'єктами права власності на майно, передане державою створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи. Територіальні громади мають право володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном (право комунальної власності). Право власності територіальної громади поширюється на грошові кошти, які їй належать. Від імені та в інтересах територіальної громади право власності здійснюють органи місцевого самоврядування. Суб'єктами права власності на майно, передане територіальною громадою створеним нею юридичним особам, є ці юридичні особи. У чому полягає зміст права власності? Право власності має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Під правом власності в об'єктивному аспекті розуміють систему правових норм, що регулюють відносини власності. Суб'єктивне право — це забезпечена законом міра можливої поведінки суб'єкта щодо володіння над речами (тобто надана особі можливість володарювати над певною річчю). Складовими суб'єктивного права власності є правомочності: володіння, користування і розпорядження речами. Названі правомочності становлять юридичне забезпечені можливості власника, вони належать йому доти, доки він залишається власником. Право володіння — юридична забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю. Володіння треба розуміти не як постійний матеріальний зв'язок власника з річчю, а як постійну можливість такого матеріального зв'язку, воно тісно пов'язане з волевиявленням. Для власника право володіння забезпечує можливість у будь-який час вирішувати долю речі, використовувати її корисні якості. Тому, коли особа володіє річчю, то це дає можливість лише припустити, що вона є її власником. Це враховується правом при встановленні презумпції законності фактичного володіння, що означає: той, у кого перебуває річ, припускається її законним володільцем, якщо не буде доведено протилежне. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним і незаконним (добросовісним і недобросовісним), давнішнім. Фактичне володіння може виникнути як на загальній підставі (наприклад, за договором оренди), так і внаслідок протиправного заволодіння (розбій, крадіжка). Тому наявності лише фактичного володіння недостатньо для того, щоб визнати його законним. Потрібні юридичні підстави такого володіння, його юридичний статус. Саме це дає привід іменувати законне володіння титульним володінням. Незаконне володіння, яке не спирається на правову основу і є безтитульним, у свою чергу поділяють на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним є володіння, за якого володілець не знав і не повинен був знати про його незаконність (особа придбала в комісійному магазині річ, яка перед тим була викрадена у законного володільця). Різновидом добросовісного володіння є володіння за набувальною давністю. Цивільний кодекс України встановив, що фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито, безперервно і беззаперечно володіє нерухомим майном як власним протягом 15 років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває права власності на це майно. Якщо володілець майна знав або повинен був знати про незаконність володіння, він називається незаконним недобросовісним володільцем. Недобросовісне володіння може бути самовільним, насильницьким, підробним (фальшивим). Виникнення права власності у набувача закон пов'язує з моментом передачі-отримання речі. Отримання є початком володіння. Право користування — юридична забезпечена можливість власника здобувати з майна, що йому належить, його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб. Користування майном може виявлятися по-різному. Так, власник земельної ділянки, обробляючи землю, користується нею. Власник будинку, проживаючи в ньому, теж користується будинком. Власник може використовувати своє майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності. Користуючись майном, власник зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів інших осіб, що охороняються законом, дотримуватись моральних засад суспільства. Право користування, як і право володіння, може належати не лише власникові, а й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів. Наприклад, працівники міліції мають право на підставі п. 26 ст. 11 Закону України "Про міліцію" використовувати безперешкодно транспортні засоби, що належать фізичним чи юридичним особам, для проїзду до місця події, стихійного лиха, доставлення до лікувальних закладів осіб, що потребують невідкладної медичної допомоги. Користування, як і володіння, також може бути законним і незаконним. Право розпорядження — юридична забезпечена можливість визначати юридичну чи фактичну долю майна, тобто подарувати, продати, обміняти, знищити річ та ін. Коли власник знищує річ або викидає її, то він, говорячи мовою цивільного права, розпоряджається нею шляхом укладення одностороннього правочину, оскільки воля власника тут спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті використання речі (власник спалює вугілля в печі), то тут воля власника спрямована зовсім не на припинення права власності, а на вилучення з речі її корисних властивостей. Тому в цьому разі має місце лише право користування річчю, а не право розпорядження нею. Якщо правомочність володіння є початком права власності, то з правом розпорядження пов'язується початок припинення права власності назавжди або відокремлення власника від майна на певний час. Власник або безпосередньо приймає рішення про розпорядження своїм майном, або опосередковано — через представників. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Суб'єктивне право власності є абсолютним правом. Власникові як уповноваженій особі протистоять усі інші особи, зобов'язані не порушувати його прав. Отже, зміст права власності становлять права володіння, користування і розпорядження майном, а також обов'язки, пов'язані з утриманням, ризиком розорення та випадковою загибеллю речей. Саме сполучення прав та обов'язків робить відносини власності правовідносинами, з усіма правовими наслідками, що виникають із цього. Підсумовуючи викладене, можна дати таке визначення права власності як цивільно-правового інституту. Право власності — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та інтересів інших осіб. Які підстави виникнення і припинення права власності? Право власності набувається і припиняється на підставі певних юридичних фактів. Юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення права власності, називаються способами набуття права власності. В науці цивільного права підстави (способи) виникнення права власності ще з часів розквіту римського права прийнято поділяти на первинні та похідні. Первинні — коли право власності на річ виникає вперше або незалежно від волі попередніх власників (створення речі або збирання плодів, безгосподарське майно, знахідка, бездоглядні тварини, скарб). Похідні — коли право власності виникає на основі правочинів, здійснених між попередніми власниками і набувачем речі (договір купівлі-продажу, дарування, міни, ренти тощо). Цивільний кодекс України встановлює такі підстави набуття права власності суб'єктами цивільних правовідносин. • Право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочинів. Вважається, що право власності набуто правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. • Право власності на новостворене майно (будівлі, споруди, а також інше таке, що створюється нерухоме майно) виникає з моменту завершення створення цього майна, а коли законом встановлена його реєстрація, то з моменту державної реєстрації. • Право власності на нову річ, яку особа виготовила шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу, якщо інше не передбачено законом або договором (коли вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, права власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу завдану шкоду). • У разі якщо відповідно до закону, місцевих звичаїв чи за наданим власником загальним дозволом, у лісах, водоймищах і на іншій території допускаються збирання ягід, ловля риби, збирання чи здобування інших речей (привласнення загальнодоступних дарів природи}, права власності на відповідні речі набуває особа, що здійснює збирання або здобування. • Право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речей, якщо інше не передбачено договором чи не встановлено законом, а коли договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту реєстрації договору (переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно). • Право власності на іменні цінні папери набувається: а) при документальній формі випуску — з моменту перереєстрації цінних паперів на ім'я нового власника в реєстрі власників іменних цінних паперів; б) за ордерним цінним папером — з моменту нанесення на цей папір передавального напису — індосаменту. • Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після закінчення шести місяців з моменту заяв-лення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо: 1) не було встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі; 2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про своє право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від особи, якій вона повернута, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних зі знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо). • Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — інших тварин, їхнього власника не було виявлено або він не заявить про своє право на них, право власності на цих тварин переходить до особи, у якої вони перебували на утриманні та в користуванні. • Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває права власності на цю річ з моменту заволодіння нею. • У разі виявлення скарбу, що містить речі, які належать до пам'яток історії та культури, вони є власністю держави. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20 % від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові чи органові місцевого самоврядування. • Фізична чи юридична особа, що не є власником майна, але добровільно, відкрито, безперервно і беззаперечно володіє нерухомим майном як власним протягом 15 років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність). Зокрема, ст. 119 Земельного кодексу України передбачає можливість виникнення права власності за набувальною давністю на земельну ділянку. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. • Фізичні та юридичні особи можуть набувати права власності шляхом приватизації державного майна та майна територіальної громади. • Юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте у власність на підставах, не заборонених законом. Як згадувалось вище, право власності припиняється також на підставі певних юридичних фактів (відчуження власником свого майна, відмова власника від свого майна, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, знищення майна, реквізиція, конфіскація, ліквідація юридичної особи чи смерть власника, викуп пам'яток історії та культури або викуп майна з метою суспільної необхідності). Право власності може припинятися також фізичною чи юридичною загибеллю речі або майна. Фізична загибель речі настає при споживанні (продуктів харчування, сировини, матеріалу), викиданні. Юридична загибель має місце тоді, коли річ вилучається з цивільного обіг. |
|
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Хто є автором ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову? А поліцейське законодавство поліцейське право право управління адміністративне право |
|
Закон України «Про зайнятість населення» Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім'ї... |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
|
Питання з для самостійної підготовки студентів до іспиту з дисципліни... |
Реферат На тему: Земельне право Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) |