|
|
Скачати 6.18 Mb.
|
Що таке цінні папери як об'єкт цивільного права? Одним із видів матеріальних об'єктів цивільних правовідносин, що нині широко застосовуються як у господарському обігу в межах України, так і у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є цінні папери. Призначення цінних паперів полягає в засвідченні права їх законних держателів на цінності, що в них зазначені, та забезпечення одержання саме цих цінностей. Отже, цінні папери є документом встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошове або інше майнове право і визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, і власником та передбачають виконання зобов'язання згідно з умовами їх ви- пуску, а також можливості передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам. З переданням цінного папера переходять усі права, які посвідчуються ним, у сукупності. Цивільний кодекс України визначає, що в цивільному обігу нашої держави використовуються такі групи цінних паперів: а) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента; б) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання; в) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; г) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом. Цінні папери можуть випускатися в документарній та бездокументарній формах. Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі та містити всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Наслідком відсутності обов'язкових реквізитів цінного папера або невідповідності цінного папера встановленій для нього формі є недійсність такого папера. Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам. Залежно від способу визначення уповноваженої особи, яка є власником цінного папера, такі папери поділяють на іменні, ордерні та цінні папери на пред'явника. Залежно від того, до якого з цих видів належить цінний папір, визначається і спосіб його передачі. Іменним цінним папером є документ, у тексті якого зазначений його власник. Однак для легітимації володільця цінного папера як суб'єкта прав, необхідно, щоб його ім'я було зазначено не лише у тексті цінного папера, а й у реєстрі власників цінних паперів. Іменні цінні папери можуть переходити від одних до інших осіб, однак це пов'язано з виконанням певних формальностей. Так, для передачі іменного цінного папера (наприклад акції) необхідно поставити на ньому передавальний запис і внести відповідні зміни до реєстру власників іменних цінних паперів. До іменних цінних паперів належать: акції, ощадні сертифікати, облігації. Ордерним цінним папером є документ, держатель якого легітимований як об'єкт зазначеного в ньому права, якщо на цьому держателі зупиняється безперервний ряд передавальних записів. Ордерні цінні папери передаються шляхом вчинення на них передавального запису — індосаменту, який може бути іменним або бланковим. При вчиненні іменного індосаменту вказується ім'я особи, що передає цей документ (індосант), а також ім'я набувача (індосата). У разі передачі ордерного цінного папера шляхом вчинення бланкового передавального запису індосанту достатньо просто поставити у документі свій підпис. Держатель ордерного цінного папера, до якого він перейшов через бланковий індосамент, може у будь-який час вписати своє ім'я в документ. Найбільш поширеними ордерними цінними паперами є коносамент і вексель. Однією з основних відмінностей між іменними і ордерними цінними паперами є те, що у разі передачі іменного цінного папера відчужувач (індосант) відповідає не тільки за дійсність права, яке випливає з документа, а й за його здійснення. При цьому особа, що видала цінний папір, ти всі особи» що індосували його, відповідають перед законним володільцем цього папера солідарне. Під цінними паперами на пред'явника розуміють папери, володіння якими безпосередньо забезпечує можливість здійснення виражених у них прав. Здійснити право за цінними паперами на пред'явника може особа, що його пред'явить. Ці папери передаються шляхом простої передачі документа новому держателю. Вони випускаються без зазначення особи, яка має право на цінність за документом. Особа, що видала цінний папір, та всі особи, що індосували його, відповідають перед її законним володільцем. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається. У разі задоволення вимоги законного володільця цінного папера про виконання усього посвідченого цим папером обов'язку одною або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним папером, вони набувають права зворотної вимоги (регресу) щодо інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером. Володілець цінного папера, щодо якого встановлено фальшування або підробку, має право виставити особі, яка передала йому папір, вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим папером та про відшкодування збитків. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності? До найпоширеніших юридичних фактів належать правочини, тобто дії суб'єктів, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відомо, що дії як юридичні факти, завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні і неправомірні. Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу, передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.). У правочині виявляється воля його учасників, яка має пізнаватися іншими особами, а тому повинна бути виражена зовні. Зовнішній вираз волі визнається волевиявленням. Це — суть правочину. Зміст правочину не може суперечити вимогам закону, інших нормативно-правових актів, а також моральним засадам громадянського суспільства. Правочини, які щоденно вчиняються суб'єктами, досить різноманітні, а тому потребують певної кваліфікації. Залежно від числа сторін, волевиявлення яких потрібне для вчинення правочину, правочини можуть бути одно-, дво- чи багатосторонніми (договорами). Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т. ін. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону. Якщо для виникнення правочину потрібні зустрічні дії двох сторін, то це двосторонній правочин (договори купівлі-продажу, підряду, поставки, ренти, перевезення і т. ін.). Для виникнення багатостороннього правочину потрібне волевиявлення і дії трьох і більше сторін. Наприклад, договір про сумісну діяльність, договір лізингу тощо. Правочини можуть вчинятися усно або письмово. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, щодо яких потрібні нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, які внаслідок недодержання письмової форми є недійсними. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з іншою стороною, повинен бути виданий документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів. Письмово мають вчинятися: правочини між юридичними особами; правочини між фізичними та юридичними особами; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного доходу. Правочини, вчинені письмово, потребують нотаріального посвідчення лише у випадках, передбачених законом або договором. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, по-свідчувального напису. Слід пам'ятати, що нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише того право-чину, який відповідає загальним вимогам його чинності, передбаченим Цивільним кодексом України. Державній реєстрації підлягають правочини лише у випадках, передбачених законом. Такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації. Порядок реєстрації, перелік органів, які здійснюють реєстрацію, а також порядок ведення відповідних реєстрів визначаються законами та іншими нормативно-правовими актами. Якщо у правочині не вказано місце його вчинення, то місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони, а місцем вчинення двостороннього правочину є місце одержання згоди (акцепту) на пропозицію укласти договір. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього. Але якщо такою відмовою від право-чину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній право-чин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитись від нього, навіть у разі, якщо його умови повністю ними виконано. Відмова від правочину вчиняється у тій самій формі, в якій правочин було вчинено. Правові наслідки відмови від правочину визначаються домовленістю сторін. Залежно від того, чи відповідає обов'язку однієї сторони зустрічний обов'язок другої сторони, правочини поділяють на платні і безоплатні. Більшість правочинів є платними. Залежно від моменту виникнення правочину правочини можна поділити на нонсенсуальні й реальні. Для консенсуального правочину достатньо узгодження волі та дій учасників правочину. В момент, коли дії узгоджено відносно всіх істотних умов (а в передбачених законом випадках ще й належним чином оформлено), правочин вважається укладеним. З цього моменту в сторін виникають відповідні права і обов'язки. Більшість правочинів е консенсуальними. Для укладення реального правочину одного волевиявлення (узгодження волі) сторін недостатньо. Потрібно також вчинити фактичні дії (наприклад, передати майно). Лише після вчинення фактичних дій правочин вважається укладеним. Якщо консенсуальні правочини виконуються, то реальні — здійснюються. Так, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (обдарованому) безоплатно майно у власність. Право власності в обдарованого на подарунок виникає не з моменту укладення договору, а з моменту прийняття цього майна. Для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати низці вимог, які називають умовами чинності правочину. За Цивільним кодексом України загальні вимоги, додержання яких необхідне для чинності право-чину, такі: • особи, що вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (наприклад, вчинення правочину особами, визнаними недієздатними, спричинює недійсність правочину); • зміст правочину не може суперечити вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом; • волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання вчинити правочин відсутні. Такий правочин не може охоронятися законом; • правочин має вчинятися у формі, передбаченій законом (наприклад, незаконним буде договір купівлі-продажу нерухомого майна, здійснений в усній формі, оскільки Цивільний кодекс України встановлює для цих договорів обов'язковість письмової форми, нотаріального посвідчення, а також державної реєстрації); • правочини, що вчиняються батьками (усиновлюва-чами), не можуть суперечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (наприклад, незаконним буде відчуження батьком майна дитини, яка стала його власником у результаті спадкування); • правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Вчинення правочину з порушенням хоча б однієї із зазначених умов визнається законодавством недійсним. Не-чинність правочину означає, що дія, вчинена під виглядом правочину, не створює правових наслідків, на які він був спрямований. Які є підстави для визнання правочину недійсним? Які правові наслідки такого визнання? Якщо правочин відповідає усім вимогам закону, а також вимогам, що їх висунули його учасники, то питання про його правомірність та недійсність не виникає. Він просто породжує правові наслідки, тобто певні права і обов'язки. Якщо правочин не відповідає цим вимогам у повному обсязі або в деякій частині, то ставиться під сумнів його дійсність. Ступінь недійсності правочину може бути різним. Причому може виникнути питання, з якого моменту правочин слід вважати недійсним: чи з самого початку вчинення; чи деякий час він був дійсним, а потім став недійсним; чи він продовжує бути дійсним до визнання його недійсним судом. Коли безпосередньо у правовій нормі визначена недійсність певного правочину, то його називають нікчемним. Нікчемні правочини недійсні вже в момент їх вчинення. У цьому разі визнання судом правочину недійсним не потрібне. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, суд може визнати нікчемний правочин дійсним. До нікчемних правочинів належать такі: • правочин, вчинений малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності. Такий правочин може бути згодом схвалений її батьками або одним із них, з ким малолітня особа проживає, або опікуном. Вважається, що такий правочин схвалений, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензій другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Все одержане за таким правочином підлягає поверненню сторонам, а дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо в момент вчинення вона знала або могла знати про вік другої сторони. На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи; • правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: відмовитися від майнових прав підопічного; видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числу договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Однак на вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування; • правочин, вчинений недієздатною фізичною особою. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної особи все те, що вона одержала за цим правочи-ном, а опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все, що недієздатна особа одержала за цим правочином. Дієздатна сторона зобов'язана також компенсувати опікунові недієздатної особи чи членам його сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною особою. Правочин вважається схваленим, якщо опікун, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявив претензії другій стороні. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочи-ни, вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними; • правочин, який порушує публічний порядок. Таким вважається правочин, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; • односторонній правочин, у якому недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі; • договір, у якому сторони не додержали вимог закону про його нотаріальне посвідчення. Однак, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі нотаріальне посвідчення договору не потрібне; • правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання; • правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми; • правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки. Наприклад, нікчемним буде правочин, укладений між особами про відмову від складення заповіту. Якщо нікчемні правочини є недійсними від початку їх здійснення, незалежно від подання позову і рішення суду, то правочини, здійснені обмежено дієздатними без згоди їх піклувальників або під впливом обставин, що тимчасово паралізували волю одного або двох учасників сторін договору, породжують відповідні права і обов'язки контрагентів, а отже, є дійсними. Проте таку їх дійсність можуть оспорити відповідні особи в суді. Тому такі правочини називаються відносно дійсними, або оспорюваними. До них належать правочини, вчинені: • неповнолітньою особою, віком від 14 до 18 років (без згоди батьків, піклувальника); • фізичною особою, що обмежена у дієздатності (без згоди піклувальника); • дієздатною фізичною особою, яка в момент вчинення не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними; • фізичною особою під впливом помилки; • фізичною особою під впливом обману; • фізичною особою під впливом насильства; • фізичною особою під впливом збігу тяжких обставин;. • внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; • юридичною особою, яких вона не мала права вчиняти; • фіктивні й удавані правочини. Оспорювані правочини, визнані недійсними, вважаються такими з моменту їх здійснення. Правові наслідки недійсності правочину такі: а) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; б) сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які діють на момент взаємних розрахунків; в) наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені законом, не можуть змінюватись домовленістю сторін; г) недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини. |
|
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО На правах... Спеціальність 12. 00. 03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право |
Хто є автором ідеї поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову? А поліцейське законодавство поліцейське право право управління адміністративне право |
|
Закон України «Про зайнятість населення» Крім того, це право закріплює ст. 7, в якій проголошується право на задовільне існування. Ст. 10 цього ж пакту закріплює право сім'ї... |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
|
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ до організації самостійної роботи з курсу... Методичні вказівки до самостійної роботи курсу “Практична діяльність юриста (Практичне право)” складена на основі робочої програми... |
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня Спеціальність: 12. 00. 08 кримінальне право та кримінологія; кримінально – виконавче право |
|
Питання з для самостійної підготовки студентів до іспиту з дисципліни... |
Реферат На тему: Земельне право Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) |