ЗАТВЕРДЖУЮ

Скачати 1.28 Mb.

Назва	ЗАТВЕРДЖУЮ
Сторінка	9/11
Дата	18.03.2013
Розмір	1.28 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Право > Документи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Тема № 10. Судова влада в зарубіжних країнах

Перелік питань до самостійної роботи:

Поняття судової влади в зарубіжних країнах і її місце в системі розподілу влади.

Конституційно-правові принципи організації судової влади у демократичних державах та у процесі відправлення правосуддя.

Судові органи: види, структура та порядок формування.

Структура судової влади в зарубіжних країнах. Системи судів загальної юрисдикції. Спеціалізовані судові системи.Конституційний статус суддів в зарубіжних країнах та вищі органи судової влади. Допоміжні органи у здійсненні правосуддя судами. Способи формування судів.

Конституційно-правовий статус суддів. Вимоги до особи, що претендує на посаду судді.

Моделі судових систем в зарубіжних країн, їх структура та характеристика.

Конституційна юстиція: організація конституційних судів та конституційних рад. Чисельний склад конституційних судів ( рад ) та порядок обрання на посаду судді. Конституційне судочинство. Порядок розгляду та вирішення справ судами в зарубіжних країнах.

Особливості судових системи в зарубіжних країнах:

США;
Франція;
Великобританія;
Японія;
Індія.

Методичні вказівки

З точки зору підготовки теми студентам необхідно запам’ятати, що на відміну від законодавчої та судової влади, представниками якої є парламент і президент, судова влада виконується всіма судовими органами від найнищих до найвищих незалежно від свого місця в системі та вирішує конкретні справи незалежно, керуючись власною правосвідомістю та спираючись на чинне законодавство держави. Кожен судовий орган являється самостійним носієм судової влади. Сукупність судів, як правило, називається юстицією. Діяльність суду щодо вирішення правових конфліктів називається юрисдикційною, а предметна і просторова сфера такої діяльності – юрисдикцією.

Правосуддя або юрисдикційна діяльність, тобто винесення правових рішень по різноманітним конфліктним ситуаціям, які розглядаються в суді досягається завдяки застосуванню спеціальних процесуальних форм, що мають на меті гарантування прав людини і громадянина та встановлення істинних обставин справи, яка розглядається в суді.

Структура судової влади двояка: в країнах з англосаксонською системою права вони утворюють єдину централізовану систему, яка очолюється єдиним Верховним судом; у іншому випадку, а саме в країнах континентальної Європи, стуктура є полісистемною, що означає створення декількох незалежних один від одного систем загальних і спеціальних судів, які очолюються власними вищими судами.

Статус суддів, які чинять правосуддя в судовій системі передбачає виконання цими особами ряду загальновисунутих вимог, а саме: юридична освіта, стаж юридичної роботи, відсутність судимості, бездоганна репутація, приналежність до громадянства даної держави, термін проживання на території певної держави, знання державної мови та ін. Судді на посаду найчастіше призначаються, але можуть і обиратися. Свою діяльність вони здійснюють за принципами: незалежності, незмінності (до досягнення ними певного віку), несумісність іншого виду діяльності (крім наукової), гласність судового розгляду та ін.

Також, слід зазначити, окремий напрямок судочинства – це конституційна юстиція. Конституційний суд як єдиний і вищий орган конституційної юстиції в країнах Європи відповідає за здійснення конституційного контролю, тобто за відповідністю усіх нормативно – правових актів основному закону – Конституції. Американська модель здійснення конституційного котрою передбачає передачу подібних функцій усім судам загальної юрисдикції.

Важливими у здійсненні юрисдикційної діяльності є інші органи:

прокуратура, яка відповідає за кримінальне переслідування осіб, що вчинили злочин; за підтримання обвинувачення в суді; за нагляд щодо законності попереднього розслідування злочинів і утримування осіб в місцях позбавлення волі;
адвокатура, яка являється об’єднанням висококваліфікованих юристів, що можуть надавати професійну юридичну допомогу фізичним і юридичним особам щодо захисту їх інтересів у суді;
інші допоміжні органи (нотаріат, судова поліція, слідчі органи) досить рідко регулюються нормами конституцій і найчастіше їх діяльність відображена в поточному законодавстві держав.

Органи конституцiйної юстицiї, як правило, називаються конституцiйними судами, хоч зустрiчаються й iншi назви. У Францiї, Казахстанi та в рядi країн, що розвиваються, вiдповiднi повноваження нале-жать органам квазiсудового характеру - конституцiйним радам.

Порядок утворення органiв, що здiйснюють конституцiйний контроль, у рiзних країнах неоднаковий i залежить вiд моделi його органiзацiї. За умов американської моделi посади суддiв верховних судiв замiщуються, як правило, за рiшеннями глави держави, санкцiонованими парламентами. Як зазначалося, у США суддiв Верховного суду призначає Президент з «поради i згоди» Сенату. В такому ж порядку призначаються суддi iнших федеральних судiв. Федеральна судова система США складається з трьох головних ланок - Верховного суду, апеляцiйних судiв i окружних судiв. До складу Верховного суду входять голова i вiсiм суддiв. Усi вони, як i суддi iнших федеральних судiв, займають свої посади «доти, доки їхня поведiнка є бездоганною» (роздiл перший ст. З Конституцiї). Судовi системи штатiв характеризуються рiзноманiтнiстю, хоча у кожному з них вищим судом є Верховний суд. В бiльшостi штатiв суддiв обирає населення, в частинi з них - призначає ви-конавча влада (губернатори), в деяких - обирає законодавчий орган штату. В цiлому рядi штатiв суддiв верховних судiв призначають довiчно. Решта суддiв займають посади на строк вiд чотирьох до шести рокiв.

Існують i iншi способи формування судiв за умов американської моделi органiзацiї конституцiйного контролю. Так, у Японiї до судової системи насамперед входить Верховний суд, а також високi, районнi i сумарнi суди. Верховний суд складається з 15 суддiв, включаючи головного суддю. Головного суддю формально призначає Імператор за поданням уряду. Усiх iнших суддiв Верховного суду призначає уряд. Свої посади вони займають до досягнення 70-рiчного вiку. Водночас передбачене схвалення призначень суддiв Верховного суду виборцями пiд час парламентських виборiв. Така процедура повторюється через кожнi десять рокiв. Якщо бiльшiсть виборцiв проголосує проти ко-го-небудь з суддiв Верховного суду, тим самим вiн усувається з посади. Що ж стосується суддiв iнших судiв, то їх призначає уряд за списком, запро-понованим верховним судом. Усi вони займають посади протягом десяти рокiв i можуть бути призначенi повторно.

В Індiї до складу Верховного суду входять головний суддя i не бiльше 17 iнших суддiв. Крiм цього, сюди на правах тимчасових суддiв для вирiшення конкретного питання можуть бути включенi колишнi суддi верховного суду, а також суддi вищих судiв штатiв. Постiйних суддiв Верховного суду призначає Президент, який у вирiшеннi цього питання консультується з урядом i з самими суддями. Тимчасових суддiв призначає Головний суддя за погодженням з Президентом. Суддi Верховного суду йдуть у вiдставку пiсля досягнення 65-рiчного вiку.

У Швейцарiї суддiв Союзного суду обирає Федеральний парламент. При цьому дiє вимога представництва рiзних мовних груп населення країни.

В Естонiї голову Державного суду обирає Парламент за поданням президента. iншi судовi посади також замiщують за рiшенням парламенту, але вже прийнятим за поданням голови самого Державного суду.

Свої особливостi має порядок формування органiв конституцiйної стицiї. Вiдмiнностi наявнi i у принципах їх органiзацiї. Так, в Австрiї до складу Конституцiйного суду входять голова, його заступник i 12 iнших суддiв, а також шiсть так званих запасних суддiв. Голову конституцiйного суду, його заступника, шiсть дiйсних суддiв i трьох запасних призначає Президент за пропозицiєю уряду. Решту вакансiй Президент замiшує з числа кандидатур, запропонованих палатами Федерального парламенту. Суддi Конституцiйного суду йдуть у вiдставку у 70-рiчному вiцi. В Австрiї, як i в iнших країнах, де створенi органи конституцiйної юстиції, встановленi певнi квалiфiкацiйнi вимоги до кандидатiв на вiдповiднi посади. Зокрема, суддi конституцiйного суду повиннi мати вищу освiту за державно-правовим фахом i протягом десяти рокiв до призначення займати посаду, для якої необхiдна ця освiта. До того ж вони мають призначатися з числа iнших суддiв, урядовцiв i професорiв-юристiв унiверситетiв.

У ФРН федеральний Конституцiйний суд складається з 16 осiб, яких рiвнiй кiлькостi обирають бундестаг i бундесрат. Закон встановив процедуру обрання суддiв Конституцiйного суду на основi квалiфiкованої бiльшостi голосiв. Це призвело до того, що за неформальною угодою кожна полiтична партiя розраховує на таке число мiсць для своїх представникiв у конституцiйному судi, яке вiдповiдає її представництву в палатах парламенту. За традицiєю частина з пiдтриманих партiями кандидатiв у суддi повинна бути полiтично нейтральною, решта може належати до партiй. Такий порядок формування конституцiйного суду свiдчить про гнучкiсть полiтичних механiзмiв прийняття важливих рішень, про толерантнiсть головних полiтичних сил. Характерною особливiстю органiзацiї Федерального конституцiйно суду ФРН є те, що вiн складається з двох сенатiв (палат) з однаковою кількiстю суддiв. Один з сенатiв займається розглядом справ, пов'язаних i захистом прав та iнтересiв окремих iндивiдiв. Другий розглядає решту питань, вiднесених до компетенцiї конституцiйного суду. Суддi Конституцiйного суду ФРН обираються строком на 12 рокiв i права бути переобраними. Закон встановлює мiнiмальний i максильний вiк тих, хто може займати посади суддiв, 40 i 68 рокiв відповiдно. Крiм цього, визначена вимога щодо професiйних якостей кандидатiв. Ними насамперед можуть бути суддi iнших федеральних судiв i ті, хто має право займати судовi посади.

В Іспанiї до складу Конституцiйного суду, який також складається з двох палат, входить 12 суддiв. Усi вони формально призначаються королем: (сiм - за поданням палат парламенту, два - за поданням уряду, два - за поданням Головної ради судової влади). Суддi конституцiйного суду призначаються строком на дев'ять рокiв, при цьому його склад оновлюється на третину кожнi три роки. Вiдповiднi призначення роблять з числа iнших суддiв i прокурорiв, професорiв унiверситетiв, державних службовцiв та адвокатiв. Усi кандидати мають бути юристами зi стажем понад 15 рокiв.

В Італiї Конституцiйний суд дiє в одному складi з 15 членiв. По п'ять суддiв призначають президент, парламент на спiльному засiданнi палат i вища судова адмiнiстрацiя. Суддi конституцiйного суду призначаються на дев'ятирiчний строк без права займати посаду повторно. Це можуть бути колишнi i дiйснi суддi вищих судiв та професори-юристи, а також адвокати з 20-рiчним стажем.

У Францiї дев'ять членiв Конституцiйної ради призначають строком на дев'ять рокiв, i їхнi повноваження не можуть бути поновленi. По три члени ради призначають президент i голови палат парламенту. Кожнi три роки третина цих членiв оновлюється. До складу конституцiйної ради за власним правом i довiчно входять також усi колишнi Президенти.

В країнах Центральної i Схiдної Європи, а також в тих, що утворились на теренi колишнього СРСР, органи конституцiйної юстицiї також формують за рiзними процедурами. В Киргизстанi, Литвi, Македонiї, Польщi, Словенiї, Угорщинi i Хорватiї членiв цих органiв обирають парламенти або їх нижнi палати. При цьому порядок висунення вiдповiдних кандидатур є рiзним. В Киргизстанi i Словенiї їх пропонує президент, у Хорватiї - верхня палата парламенту, в Литвi - у рiвнiй кiлькостi Президент, Голова парламенту i голова Верховного суду, в Угорщинi - спецiальна вiдбiркова комiсiя, до складу якої входять представники усiх парламентських фракцiй. В Росiї суддiв Конституцiйного суду призначає верхня палата парламенту за поданням президента.

Існують й iншi процедури формування органiв конституцiйної юстицiї. В Чехiї суддiв Конституцiйного суду призначає Президент за згодою верхньої палати парламенту. В Словаччинi президент робить вiдповiднi призначення за списком, складеним парламентом. В Болгарiї третину суддiв конституцiйного суду призначає президент, третину обирає парламент, i третину обирають на загальних зборах суддiв вищих судiв загальної i адмiнiстративної юрисдикцiї. В Молдовi посади в конституцiйному судi замiщують нарiвно парламент, президент i вища рада магiстратури, а в Румунiї - кожна з палат парламенту i президент.

Конституцiї i спецiальнi закони встановлюють чисельний склад i строки повноважень конституцiйних судiв. В Молдовi до його складу вхо-дять 6 суддiв, в Югославiї - 7, в Киргизстанi, Литвi, Македонiї, Румунiї i Словенiї - 9, Словаччинi - 10, Хорватiї - 11, Бiлорусi, Болгарiї i Польщi- 12, Чехiї i Угорщинi - 15, Росiї - 19.

Рiзними є i строки перебування суддiв на посадi: вiд шести рокiв у Молдовi, семи у Словаччинi, восьми у Польщi i Хорватiї, дев'яти в Болгарiї, Литвi, Македонiї, Румунiї, Словенiї та Югославiї, до одинадцяти в Бiлорусi i навiть п'ятнадцяти рокiв у Киргизстанi.

Як правило, не припускається повторне переобрання суддiв конституцiйних судiв. У Болгарiї, Литвi i Румунiї кожнi три роки за вiдповiдними квотами оновлюють третину складу вiдповiдних органiв.

Юридично визначенi i деякi iншi вимоги щодо органiзацiї органiв конституцiйної юстицiї. Практично в усiх країнах передбачена вимога наявностi у кандидатiв спецiальної квалiфiкацiї i стажу, встановленi вiковi цензи для займання посад членiв конституцiйних судiв. Як i в розвинутих країнах, голiв судiв обирають самi суддi. Проте в Литвi Голову Конституцiйного суду з його ж складу призначає Парламент за поданням Президента. В Словаччинi вiдповiдне призначення здiйснює сам Президент.

Література: основна [4, 8, 11, 13, 15];

додаткова [20, 37, 53, 62, 65, 66, 69, 114]
Тема № 11. Організація публічної влади на місцях в зарубіжних країнах

Перелік питань до самостійної роботи:

Поняття та сутність місцевих органів влади.

Основні риси адміністративно-територіального устрою зарубіжних країн.

Основні системи здійснення публічної влади на місцях.

Структура і порядок формування органів місцевого самоврядування.

Компетенція і фінансова база місцевого самоврядування.

Відносини органів місцевого самоврядування з центральною владою
Методичні вказівки

Насамперед студент має знати, що місцеві територіальні одиниці є складовими усіх форм територіального устрою. Система управління всіма справами в межах територіальної одиниці покладається на органи місцевого управління.

Місцеве управління можна визначити як управлінську діяльність у місцевій територіальній одиниці, яка здійснюється через систему органів центральної влади або адміністрацією вищестоящого територіального рівня управління. Вищестояща влада формує певні адміністративні органи, які мають на меті здійснення управління на місцях.

Під місцевим самоврядуванням студентам слід мати на увазі діяльність самого населення місцевої територіальної одиниці та його виборних органів, які покликані здійснювати управління місцевими справами. Також, вони повинні усвідомлювати, що вплив і сила органів місцевого самоврядування, зазвичай, є основним чинником визначення рівня демократії в кожній державі.

У державному (конституційному) праві зарубіжних країн виділяють наступні системи організації влади на місцях:

1) англо-американська, яка характеризується наявністю місцевого самоврядування на всіх рівнях нижче за державу, суб’єкт федерації, державно-автономний регіон та відсутністю адміністративно-територіальних одиниць загального характеру (Канада, Великобританія, Австрія);

2) європейська, яка поєднує місцеве самоврядування з місцевим управлінням, де місцеві органи управління здійснюють адміністративну опіку та нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування (Франція, Італія);

3) радянська, за якої всі органи самоврядування формуються виборним шляхом, відсутні посадові особи, які призначаються, а керівництвоі контроль здійснюються за принципом демократичного централізму через апарат комуністичної партії (Китай, Куба, КНДР, В’єтнам).

З вищевикладеного можна зробити висновки, що кожна країна світу визначає свій адміністративно-територіальний поділ, враховуючи географічні, економічні, демографічні та соціальні фактори і він є сталим та незмінюваним навіть за умови прийняття нової конституції. Згідно такого положення незаперечним буде і той факт, що на основі адміністративно-територіального поділу під впливом місцевих умов формується система місцевого самоврядування.

Однак, слід наголосити, що порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування регулюється спеціальними виборчими законами і законами про місцеве самоврядування. Загалом всі ці процеси відбуваються на основі таких принципів, як: загальність, рівність, прямих виборів, таємність голосування, несумісність діяльності та несумісність посад та інше. Існують також різноманітні цензи для реалізації пасивного виборчого права: віковий у межах від 18 до 25 років у різних країнах; осілості; громадянства; знання державної мови; освітній; майновий та інші.

Серед способів висунення кандидатів відомі: петиційне висування (збір підписів); висування від партії; самовисування та інше.

Депутати органів місцевого самоврядування не наділяються імперативним мандатом. Чисельний склад рад різний та залежить особливостей регіону, який представляють депутати. Термін повноважень також різний від 2 до 6 років (Великобританія-4 роки, Франція-6 років, Швейцарія-3 роки). За структурою ради однопалатні, але у великих містах та містах-столицях можуть бути двопалатними. Форма роботи рад – сесія.

До повноважень органів місцевого самоврядування відносять такі:

у соціальній сфері – допомога малозабезпеченим, будівництво шкіл, лікарень, дешевого житла, дошкільних закладів, будинків престарілих, дитячих будинків сімейного типу та їх обслуговування і ремонт в разі необхідності;
у сфері управління муніципальною власністю – встановлення правил забудови, відкриття підприємств, установ, організацій, які займаються наданням послуг населенню;
у сфері керівництва і розвитку комунального господарства – будівництво, експлуатація та ремонт доріг, розвиток місцевого транспорту, охорона навколишнього середовища, нагляд за містобудуванням, водо-газопостачання та енергозабезпечення, прибирання вулиць. Утримання водойм та інше;
у сфері охорони громадського порядку – встановлення правил поведінки у громадських місцях, санкціонування мітингів, демонстрацій, пікетів, здійснення санітарного нагляду, патрульна та охоронна служба, яка здійснюється поліцейськими підрозділами та інше;
у фінансово-бюджетній сфері – встановлення та стягнення місцевих податків та інших обов’язкових платежів, формування та затвердження місцевих бюджетів тощо;
у законодавчій сфері – доповнення та розробка місцевого законодавства, прийняття місцевих нормативно-правових актів.

Під місцевим управлінням в юридичній науці розуміють управлінську діяльність в місцевій територіальній одиниці, яку здійснює центральна влада чи адміністрація вищого територіального рівня управління чи виконавчий орган, обраний безпосередньо населенням.

Європейська Хартія місцевого самоврядування, яка є основним міжнародним актом, що регулює муніципальні відносини в більшості європейських країн під місцевим самоврядуванням розуміє „право та реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ та управляти ними, діючи в межах закону, під свою відповідальність та в інтересах місцевого населення.

Різноманітність підходів зарубіжних країн до організації життєдіяльності місцевого співтовариства зумовило розмаїття типів організації місцевої влади.

Студентам і курсантам при самостійному вивченні матеріалу слід звернути увагу, що виділяють дві основні системи організації влади на місцях: американську (або англосаксонську) та континентальну.

Англо-американська система характеризується наявністю місцевого самоврядування на всіх рівнях, нижче рівня держави, суб’єкта федерації чи автономії (Великобританія, США, Нова Зеландія, Канада, Індія тощо). Ця система характеризується відсутністю представника, якого призначає уряд і який здійснює контроль за діяльністю органів місцевого самоуправління. Це зовсім не означає відсутності урядового контролю взагалі, а не адміністративні процедури.

Континентальна система, на противагу американській, базується на поєднанні виборних місцевих органів та уповноважених представників уряду, що здійснюють адміністративний контроль за їх роботою. Фактично це поєднання місцевого самоврядування з місцевим управлінням в різних формах (Франція, Італія, Іспанія, Бельгія, Голландія тощо). Однією з таких форм може бути адміністративна опіка, яка полягає в тому, що рішення органів місцевого самоврядування не можуть вступити в силу без ухвалення призначеного державою місцевого адміністратора. Іншою формою є адміністративний нагляд за перевіркою законності рішень муніципальних органів. При цьому адміністратор може оскаржувати рішення лише в судовому порядку. В деяких випадках виборний орган місцевого самоуправління є одночасно представником державної адміністрації на муніципальному рівні (Німеччина).

Щодо порядку формування та компетенції муніципальних органів студентам і курсантам треба знати, що в світовій практиці розрізняють уніфіковану та не уніфіковану моделі управління. При уніфікованій моделі (Італія, Бельгія, Франція тощо) діє єдина система управління на місцях, однопорядкові муніципальні органи наділені рівним статусом. Як правило, сама система таких органів регулюється конституцією.

При неуніфікованій системі (Великобританія, США, Канада, Німеччина, Іспанія тощо) однопорядкові муніципальні органи наділені різним правовим статусом (це залежить головним чином від того, знаходяться вони в міській чи сільській місцевості). Відмінність моделей подібного типу полягає в тому, що кожна система включає в себе досить великі підсистеми з власними центрами та контролю муніципальної діяльності і які займають проміжне становище між загальнодержавними органами та місцевостями. Існують прямі адміністративні стосунки цих органів з відповідними урядовими закладами.

Крім того, знати, що по способу формування та статусу органів місцевого самоуправління умовно виділяють „парламентську” та „президентську” моделі.

Перша характеризується обранням місцевих виконавчих органів представницькими органами із свого складу. Глава місцевої адміністрації одночасно може бути головою місцевого представницького органу. При цьому представницький орган є вищим по відношенню до глави адміністрації.

Друга модель – прямі вибори населенням як представницьких органів, так і глави місцевої адміністрації і навіть деяких посадових осіб виконавчої та судової влади (скарбника, прокурора, мирового судді, шерифа). Маючи одне спільне джерело влади, ці виборні органи здійснюють свою діяльність на паритетних засадах. Інколи в одній державі можуть існувати обидві ці моделі. Наприклад, для північних земель ФРН характерна парламентська модель, тоді як на півдні домінує президентська.

Особлива складність щодо організації місцевого самоуправління, притаманна федеративним державам (США, Канада, Швейцарія, Росія, Індія тощо). Це пов’язано з тим, що кожний суб’єкт федерації має свій адміністративно-територіальний поділ, який склався в процесі історичного розвитку.

Муніципальні органи уповноважені вирішувати лише місцеві справи: керівництво розвитком комунального господарювання, муніципальною власністю, вирішення соціальних питань, санітарний контроль, пожежна безпека тощо).

В унітарних державах загальний контроль за місцевими органами здійснює центральний уряд (одне чи декілька міністерств). У Франції та Італії цим відає міністерство внутрішніх справ, в Японії міністерство у справах місцевого самоуправління. У федеративних державах діяльність місцевих органів контролюється суб’єктами федерації.

Загальними юридичними принципами відносин муніципальних органів із центральною владою є законодавче регулювання організації й діяльності муніципалітетів у поєднанні з судовим і адміністративним контролем за законністю їхніх дій.

За будь-якого рівня розвитку демократії місцеве самоврядування перебуває під контролем державної влади, що здійснюється з боку центральних органів і уповноважених посадових осіб на місцях.

У централізованих державах цей контроль здійснюється центральним урядом. Так, у Франції й Італії муніципальними органами відають міністерства внутрішніх справ, у Японії — міністерство у справах місцевого самоврядування. Певні наглядові функції стосовно муніципалітетів виконують й інші міністерства та центральні відомства, насамперед міністерства фінансів.

У федеративних державах муніципалітетами відають, як правило, уряди суб'єктів федерації. Так, у США контроль здійснюють у відповідних галузях департаменти та інші адміністративні органи штатів, у ФРН — урядовий апарат земель.

У низці держав, наприклад, в Італії, Японії, нагляд за муніципальними органами в межах великих адміністративно-територіальних одиниць покладається на спеціальних агентів центрального уряду, які займають ключові позиції в місцевому управлінні. Вони спостерігають за всією діяльністю муніципальних органів, нерідко підмінюють їх, можуть застосовувати до муніципалітетів каральні санкції, відають питаннями місцевого керування, вилученими з компетенції муніципальних органів.

У деяких країнах, наприклад, у Скандинавських, Великобританії та ін., контроль за законністю фінансової та іншої діяльності органів місцевого самоврядування здійснюють спеціальні, відносно незалежні контролери — омбудсмани, що порушують питання про відповідальність посадових осіб муніципалітетів за неправильне здійснення фінансово-бюджетних та інших повноважень.

Є дві основних форми адміністративного контролю центральних органів влади над місцевими органами.

Історично перша така форма — це адміністративна опіка. За неї рішення органів місцевого самоврядування не можуть набирати чинності, поки не одержать схвалення місцевого адміністратора, призначеного або уповноваженого зверху (префекта, губернатора, та ін.). У схваленні в цьому випадку може бути відмовлено з мотивів як незаконності, так і недоцільності рішення. За такої системи контролю адміністратор візує кожний акт органів місцевого самоврядування, без чого рішення ради не набирає чинності. Така система збереглася в більшості держав Азії й Африки, у деяких країнах Європи, наприклад у Польщі.

На сучасному етапі переважає метод адміністративного нагляду, що обмежується перевіркою тільки законності рішення органів місцевого самоврядування.

Зазвичай адміністратор для перевірки рішення дає невеликий строк, після закінчення якого, якщо не надійшло заперечень, рішення набирає чинності.

Нова тенденція полягає в тому, що адміністратор може заперечити рішення тільки в судовому порядку. У свою чергу, органи місцевого самоврядування можуть у судовому порядку захищати свою автономію не тільки від місцевих адміністраторів, а й навіть від парламентів, президентів і урядів.

Прийнято розрізняти власне контроль (перевірку представниками держави, судами законності актів місцевого самоврядування) і адміністративне втручання (агенти центру затверджують або не затверджують муніципальних службовців на ключові пости, наприклад, на пости начальника муніципальної поліції, припиняють діяльність ради, відстороняють мера від посади).

Існує твердий фінансовий контроль, особливо щодо дотацій центру, навіть за англо-американської системи організації місцевої влади.

Загальними юридичними принципами відносин муніципальних органів із центральною владою є законодавче регулювання організації й діяльності муніципалітетів у поєднанні із судовим і адміністративним контролем за законністю їхніх дій.

Основними напрямами втручання уряду в справи муніципалітету є:

а) пряме регулювання муніципальної діяльності;

б) контроль за роботою муніципальних органів;

в) забезпечення фінансової залежності муніципального управління уряду.

Адміністративне регулювання діяльності муніципальних органів виявляється у двох формах. По-перше, воно полягає у виданні урядом і окремими міністерствами нормативних актів з питань організації й діяльності муніципалітетів, різні галузі муніципального керування піддаються докладній регламентації. Таким чином, порушується принцип підпорядкування муніципалітетів виключно законодавчій владі парламенту. Щоб обійти цей принцип, використовується, зокрема, інститут делегованого законодавства.

Інша форма адміністративного регулювання полягає в тому, що певні акти й заходи муніципальної влади можливі лише у разі затвердження, схвалення або попереднього дозволу урядових органів чи їхніх повноважних агентів на місцях. До таких питань належать головним чином фінансові й загально-нормативні акти муніципалітетів, угоди з муніципальним май-

ном, найважливіші організаційні справи. Так, у Великобританії затвердженню міністрів підлягають акти муніципалітетів, що містять загальнообов'язкові приписи, акти про місцеві податки й про одержання позик тощо. В Японії схваленню міністерства у справах місцевого самоврядування разом із фінансовими органами підлягають муніципальні акти про місцеві податки й з деяких інших фінансових питань, а створення деяких адміністративних органів і призначення на керівні муніципальні посади в префектурах (наприклад, у галузі освіти, соціального забезпечення) провадиться зі схвалення або за прямою участю відповідних міністерств.

Будь-які вказівки урядових органів з питань, що розглядаються як делеговані муніципалітетам справи загальнодержавного значення, для муніципальної влади обов'язкові. Однак втручання центру поширюється й на суто місцеві справи. Одним зі способів такого втручання є надання муніципалітетам рекомендацій, які зазвичай приймаються муніципальною владою без заперечень.

Формами контролю центральних органів є доповіді муніципальної влади, ревізії галузей муніципального керування, проведені спеціальними інспекторами міністерств та інших адміністративних органів, подання муніципалітетами статистичної інформації.

Часто центральні органи створюють на місцях так звані публічні корпорації, яким передається обслуговування певних сфер (транспорт, водопостачання, енергія та ін.), що обмежує роль місцевого самоврядування.

На місцях створюються місцеві відділення міністерств, частина з яких може бути навіть підлегла в деяких питаннях муніципальним органам, але насправді тиск міністерств набагато сильніший.

Залежність муніципалітетів від урядового апарату забезпечується й системою державних дотацій виборному місцевому самоврядуванню. У СІЛА ці дотації становлять приблизно одну чверть муніципальних доходів, у Англії сума дотацій перевищує розміри надходжень від місцевих податків.

Найжорсткіший адміністративний контроль над місцевими органами самоврядування існує в тих країнах, де муніципальними органами відають урядові агенти на місцях — префекти, губернатори (Франція, Японія).

Так у Франції тепер префект представляє в департаменті уряд і міністерства, наглядає за дотриманням законів і громадського порядку. Найважливіші рішення комунальних рад і генеральної ради департаменту направляються префектові, який, виявивши порушення законів, пропонує раді усунути їх. У разі незгоди ради префект передає такий акт на розгляд адміністративного трибуналу. У певних випадках адміністративний трибунал ще до винесення рішення може на прохання префекта призупинити виконання акта. У разі виявлення порушень у місцевому бюджеті, наприклад, його незбалансова-ності, ігнорування витрат, які за законом є для місцевої влади обов'язковими, префект звертається в орган фінансового контролю — регіональну рахункову палату. Якщо палата погодиться з думкою префекта, до бюджету вносять поправки.

У Японії до обов'язків губернатора входять виконання функцій управління, доручених йому центральним урядом, і нагляд за всіма муніципальними органами в префектурі. Губернатор має право скасовувати рішення ради префектури, призначати й зміщувати деяких чиновників префектуральної адміністрації, накладати стягнення на мерів і сільських старост. Особливість полягає в тому, що губернатори в Японії обираються населенням на чотири роки, причому він може й не бути членом муніципальної ради префектури. Однак обрані губернатори залежать від центрального уряду, тому що можуть бути зміщені розпорядженням прем'єр-міністра.

У певних країнах призначені зверху представники державної влади можуть звертатися до глави держави або до уряду з пропозицією про розпуск виборної ради й проведення нових виборів у зв'язку із систематичним порушенням радою законодавства або її непрацездатністю.

Підпорядкування муніципальних органів уряду і його агентам на місцях забезпечується погрозою застосування проти муніципальних рад їхніх членів і службовців адміністративних санкцій.

Такими санкціями є розпуск муніципалітетів, примусова відставка муніципальних рад, передача тих або інших повноважень муніципалітету урядовим агентам, відсторонення мерів і муніципальних службовців від посади, накладення на них різних стягнень, скасування актів муніципальних органів.

Так, можливість розпуску муніципальних рад передбачена в законодавстві Франції, Італії, Японії. У Великобританії і Японії центральний уряд, а в США уряди штатів можуть вилучати з відання муніципалітетів і доручати своїм чиновникам керівництво справами місцевого самоврядування, з якими муніципалітет, на думку вищестоящої влади, не справляється.

У низці держав, насамперед у Великобританії, істотним доповненням до адміністративного нагляду є судовий контроль за відповідністю рішення муніципальної влади актам центральних органів.

Проте місцеві органи самоврядування володіють у демократичних країнах значними повноваженнями й обмеження їхніх повноважень в одному аспекті зазвичай компенсується розширенням в іншому.

З викладеного вище ясно, що в місцевих територіальних одиницях може здійснюватись як місцеве управління, так і місцеве самоврядування.

У багатьох країнах відбувається об'єднання в національному масштабі представників як усіх органів місцевого самоврядування країни, так і окремих їхніх ланок, наприклад, союзів міст. Це дає змогу домагатися прийняття необхідного місцевому самоврядуванню загальнодержавного законодавства, прийняття загальнодержавних програм розвитку окремих сфер місцевого життя, обмінюватися досвідом і забезпечувати задоволення деяких інших загальних проблем.

У діяльності місцевого самоврядування в демократичних країнах велике значення мають різного роду громадські ініціативи: колективні виступи жителів з метою рішення місцевих проблем, самодіяльне їх вирішення тощо.

Органи місцевого управління й самоврядування стали нині однією з найбільших ланок державної організації розвинутих зарубіжних держав.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Схожі:

ЗАТВЕРДЖУЮ	ЗАТВЕРДЖУЮ
ЗАТВЕРДЖУЮ	ЗАТВЕРДЖУЮ
ЗАТВЕРДЖУЮ	ЗАТВЕРДЖУЮ
ЗАТВЕРДЖУЮ	ЗАТВЕРДЖУЮ
ЗАТВЕРДЖУЮ	ЗАТВЕРДЖУЮ

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання