|
|
Скачати 1.28 Mb.
|
|
Тема № 8. Парламент в зарубіжних країнах Перелік питань до самостійної роботи: Парламент, його структура (внутрішня та зовнішня). Структура парламенту: а) двопалатні парламенти; б) однопалатні парламенти. Способи формування палат двопалатного парламенту та однопалатного парламенту. Правове становище депутата: депутатський імунітет та індемнітет. Компетенція парламентів. Законодавча процедура в парламентах та її основні стадії. Контроль парламенту над діяльністю уряду в парламентських державах. Діяльність парламенту в сфері економіки. Методичні вказівки Відомо, що законодавча влада - це виключне право і можливість встановлювати найбільш загальні правила поведінки, видавати нормативно-правові акти, які мають вищу юридичну силу. Законодавча влада здійснюється перш за все загальнодержавним представницьким органом, а в суб’єктах федерації також місцевими законодавчими органами. Загальнодержавний представницький орган може мати різні назви (національні, народні, державні збори, конгрес, сейм тощо), але за ним встановлюється загальна назва парламент, яка застосовується нині і в деяких конституціях (Чехія, Казахстан). Сучасний парламент - це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів і який здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб. Його значення в сучасному суспільстві дуже важливе. За своєю структурою парламенти поділяються на одно та двопалатні (бікамеральні). Палати парламенту мають різні назви, але зазвичай їх прийнято називати нижньою і верхньою. На семінарському занятті слід розглянути питання про розмежування повноважень між палатами в бікамеральних парламентах та про їх реальне правове становище. На семінарському занятті доцільним буде розглянути способи формування палат парламенту, які є загальновідомими світовій парламентській практиці, а також обставини при яких припиняються повноваження парламенту. Структурно до складу парламенту входять: внутрішні органи парламенту, органи при парламенті та апарат парламенту. Внутрішні органи парламенту. До внутрішньої структури парламенту входять керівні органи – голова парламенту або палати (спікер) або колегіальні органи; партійні фракції (парламентські партії, депутатські групи); постійні комітети та комісії; тимчасові комісії тощо. Органи при парламенті не входять до його внутрішньої структури, не являються внутрішніми органами палат, але допомагають парламенту здійснювати його повноваження чи діють за його дорученням. Сюди відносяться: органи, які здійснюють контроль за дисципліною, фінансовою та господарською діяльністю (рахункові палати, контрольні палати, генеральні контролери); парламентські комісари (уповноважені з прав людини, з прав національних меншин, з охорони навколишнього середовища); комісії цивільної (публічної) служби тощо. Апарат парламенту складається з трьох видів органів та осіб: допоміжні служби парламенту, а також його палат та комісій (бібліотека, секретаріат, типографія, господарська частина тощо); консультанти парламенту; особисті помічники парламентарів, їх референти, секретарі. При підготовці до семінару студенти та курсанти повинні засвоїти, що в залежності від повноважень розрізняють парламенти з необмеженими повноваженнями, парламенти з обмеженими повноваженнями та консультативні парламенти. До основних груп повноважень парламентів належать: прийняття законів, в тому числі основних (конституцій); обрання, призначення, утворення інших вищих органів держави, формування їх цілком або частково; фінансові та бюджетні повноваження. Всі ці аспекти вимагають деталізації в ході семінарського заняття. Діяльність парламенту проявляється в прийнятті рішень і їх здійснення, як правило, у сукупності утворює парламентську процедуру. Парламент здійснює свою роботу в різних формах: на відокремлених та спільних засіданнях палат; шляхом роботи постійних комісій та комітетів; діяльності депутатів у виборчих округах; через органи, які знаходяться при парламенті. Головною формою роботи парламенту є сесія. Розрізняють чергові та позачергові (надзвичайні) сесії. Основним і найважливішим в парламентській процедурі є законодавчий процес. Він являє собою більше половини часу роботи парламенту та складається з кількох етапів (стадій), в кожній із яких бере участь певне коло суб’єктів. Основними стадіями законодавчого процесу є: виявлення потреби в прийнятті закону та здійснення законодавчої ініціативи; обговорення законопроекту (в свою чергу складається з певної кількості стадій, в залежності від парламентського регламенту тієї чи іншої країни, а також характеру закону, який обговорюється); прийняття закону; видання закону. Ці питання потребують деталізації в ході семінарського заняття. При самостійному вивченні теми студенти та курсанти повинні мати на увазі, що форми парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади різняться в президентських республіках (а також в дуалістичних монархіях) і в парламентських республіках і монархіях. Однак парламент, будучи владним органом народного представництва, наділений контрольними функціями. Контроль парламенту може мати політичний (вислів недовіри) чи юридичний (створення парламентської слідчої комісії) характер. Використовуються наступні форми контролю за діяльністю виконавчої влади, особливо уряду, міністрів та підпорядкованих їм структур:
Вивчення та аналіз вищеперерахованих форм парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади вимагає конкретизації та деталізації в ході самостійної роботи. Бюджетні повноваження парламенту в більшості країн зводяться до його активної участі у прийнятті бюджету та у здійсненні контролю за його виконанням: затвердження звіту про виконання бюджету (Японія, Польша). Іноді депутатам парламенту або іншим його внутрішнім органом законодавством надано можливість вираження законодавчої ініціативи. До фінансових повноважень парламенту відносять прийняття рішення: про грошову емісію (Туреччина); про внутрішню та зовнішню позику (Мексика); про створення позабюджетних фондів (Індія). Участь парламентів в економічному плануванні виражена у регулюванні питань щодо фінансування певних державних завдань (соціального, культурного та інших) Також, парламент встановлює податки. Література: основна [11, 14]; додаткова [ 7, 10, 20, 27, 28, 37, 40, 43, 45, 46, 49, 56, 71, 82, 84, 97, 112 ] Тема № 9. Глава держави та уряд в зарубіжних країнах Перелік питань до самостійної роботи: Глава держави в зарубіжних країнах: а) монарх; б) президент. Правове становише монарха та президента як глав держави. Повноваження голови держави. Уряд, його місце в системі вищих органів влади. Глава уряду, порядок його призначення, правове становище і роль. Повноваження уряду: а) в галузі державного управління; б) в законодавчі сфері; в) в зовнішньоекономічній сфері; г) надзвичайні повноваження. Політична, юридична та дисциплінарна відповідальність уряду та його членів; повноваження уряду: в галузі законодавства; в зовнішньоекономічній сфері; надзвичайні повноваження уряду та їх використання в сучасних умовах. Методичні вказівки Потрібно наголосити, що виконавча влада - одна з трьох гілок державної влади, на яку покладається обов’язок по безпосередньому управлінню справами держави. Вона існує на різних щаблях державної організації, та найбільш чітко виявляється на центральному рівні, де її репрезентують глави держав та уряди. На відміну від представницьких органів, система органів виконавчої влади складає єдину вертикаль, де посадові особи та державні органи нижчого рівня зобов’язані виконувати не лише закони а й вказівки та нормативні листи вищих за статусом державних органів та посадових осіб. В зарубіжних країнах прийнято розділяти центральну виконавчу владу, на моністичну центральну виконавчу владу що існує в президентських республіках, в яких президент поєднує функції глави держави та уряду, та дуалістичну. Дуалістична центральна виконавча влада існує в парламентських та змішаних республіках і в конституційних монархіях. В цих країнах глава держави та глава уряду існують відокремлено. Монарх є главою держави в країнах з монархічною формою правління. Влада монарха юридично вважається незалежною від будь-якої іншої влади, органу чи корпусу та передається у спадок від одного представника правлячої династії до іншої. Студентам на семінарському занятті потрібно розглянути системи престолонаслідування, які існують на сьогодні в монархічних країнах, умови спадкування (кровне рідство з монархом, релігійний ценз та належний шлюб) крім того, слід звернути увагу на те, що монарх є особою недоторканою та безвідповідальною. Безвідповідальність монарха має два аспекти – політичний та загальноправовий. Крім того, слід розглянути і інші привілеї, які законодавчо визнаються за монархом (право на особисте утримання, права на власний двір тощо), а також на те, яке значення відіграє монархія в сучасному світі. Президент є главою держави в країнах з республіканською формою правління. Він може займати різне становище в системі державної влади: бути лише главою держави (Німеччина); одночасно главою держави та всієї вертикалі виконавчої влади (США, Бразилія); главою держави та фактичним керівником уряду при наявності особливої посади прем’єр – міністра (Франція, Єгипет). Президент як вища посадова особа республіки завжди обирається. На семінарському занятті слід звернути увагу на умови та способи обрання президента, які існують в світовій практиці, а також на основні аспекти, які характеризують його правове становище. В літературних джерелах наводяться різні переліки повноважень (компетенції) глави держави, однак при їх узагальнені можна виділити найбільш характерні та специфічні повноваження:
Ці питання вимагають деталізації на семінарському занятті. Уряд це вищий політичний колегіальний орган, який очолює державну адміністрацію та здійснює загальнонаціональне управління. Для визначення місця уряду в системі органів держави, доцільним буде проаналізувати його взаємовідносини з главою держави та парламентами в зарубіжних країнах, а також зупинитися на парламентському та позапарламентському способах формування уряду. При аналізі внутрішньої структури уряду слід виходяти з того, що тут можна виділити дві основних системи –– континентальну систему структури уряду та англосаксонську. З точки зору партійного складу виділяються уряди –– однопартійні, коаліційні, національної єдності парламентської меншості та службові (ділові) уряди. Компетенція уряду в більшості конституцій зарубіжних країн визначається самими загальними фразами, оскільки фактична компетенція уряду не може бути чітко визначеною, через те, що її межі постійно змінюються. Взагалі в системі вищих органів державної влади уряд найбільш активний та динамічний елемент, який в найменшій мірі підпадає під правову регламентацію. Він знаходиться над усіма іншими –– вищими органами державної влади і не є підконтрольним із зовні, що дає йому можливість самостійно визначати обсяг своїх повноважень. В загальних рисах можна визначити наступні групи повноважень (компетенції) уряду:
Відповідальність уряду та міністрів може мати політичний, юридичний та дисциплінарний характер. Політична відповідальність – це відповідальність за політику, що проводиться. Вона можлива без здійснення правопорушення. Юридична відповідальність наступає лише за правопорушення. Політична відповідальність в цілому існує лише в парламентських країнах та змішаних республіках. Вона реалізується парламентом чи його нижньою палатою в формах прийняття вотуму недовіри. Частіше за все політична відповідальність уряду має колективний чи пов’язаний характер – недовіра може бути вираженою тільки уряду в цілому. Це особливо підкреслюється в цілому ряді конституцій (Японія). Але в окремих країнах (Італія) можливе вираження недовіри і окремому міністру. В президентських республіках, абсолютних і дуалістичних монархіях політична відповідальність в сфері виконавчої влади існує лише як відповідальність окремих міністрів перед главою держави. Він може прийняти рішення про відставку будь-якого міністра в будь-який час на свій розсуд. В парламентських республіках та монархіях існує політична відповідальність міністрів перед прем’єр-міністром. Юридична відповідальність міністрів існує у формі кримінальної та цивільної відповідальності та має індивідуальний характер. Кримінальна відповідальність міністрів за злочини, скоєні при виконанні службових обов’язків, неоднакове за формами в різних країнах. В ряді країн їх передує імпічмент. В інших, парламент не здійснює імпічмент, а лише висуває звинувачення. Існують і такі форми. Цивільна відповідальність виявляється в позовах по відношенню до уряду та міністрів за завдані фізичним та юридичним особам збитки, в разі порушення законів при виконанні службових обов’язків. Дисциплінарна відповідальність індивідуальна, вона виражається у стягненнях, які прем’єр-міністр чи президент накладає на міністрів за недоліки по службі. Порядок і підстави припинення повноважень уряду в значній мірі обумовлюються формою правління, яка існує в тій чи іншій країні. В абсолютних та дуалістичних монархіях повноваження уряду припиняються в любий час за волею монарха. Певного, визначеного терміну повноваження, як правило, не мають уряди і в інших країнах. Тим не менш повноваження уряду в них можуть припинятися в черговому та позачерговому порядку. В президентських та деяких змішаних республіках уряд складає повноваження в черговому порядку перед знов обраним президентом, а в парламентських країнах – перед новим складом парламенту. В позачерговому порядку уряд в цілому може бути відправлений у відставку лише в парламентських країнах, напівпарламентських та радянських республіках, оскільки в президентській країні главою уряду є сам президент. Численні повноваження глави держави можна звести до п'яти основних труп: а) у сфері управління й формування уряду; б) у законодавчій галузі; в) у плані зовнішньої політики; г) у судовій галузі; д) надзвичайні повноваження. Глава держави як одноособовий носій влади щодо управління країною здійснює свою виконавчо-розпорядчу діяльність щодо впровадження у життя економічного та політичного курсу, законів, спираючись на урядові структури й адміністративний апарат держави. У зв'язку з цим виявлення його ролі у справі формування уряду й адміністрації має істотне значення. Вважається, що глава держави (президент) володіє найбільш значущими за юридичною силою повноваженнями щодо управління економічними процесами в державі. Вони встановлені Конституцією або іншими нормативно-правовими актами і полягають насамперед у тому, що він визначає основні напрями зовнішньої і внутрішньої, у тому числі й економічної політики, впливає на розстановку кадрів і утворення управлінських структур у даній сфері, а саме: • забезпечує державну незалежність, національну безпеку й правонаступництво держави; • звертається з посланнями до народу та зі щорічними й позачерговими посланнями до парламенту про внутрішнє і зовнішнє становище держави; • представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори; • призначає на посади та звільняє з посад за згодою парламенту; • підписує закони, прийняті парламентом (в тому числі й економічній сфері); • має право вето щодо прийнятих парламентом законів з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України. Для якнайефективнішої реалізації своїх повноважень може створювати різні допоміжні структури, до яких належать: адміністрація, управління економічної політики та інші. Література: основна [1, 3, 14 ]; додаткова [11, 21, 26, 29, 34, 66, 70, 85, 93, 95, 106] |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |
|
ЗАТВЕРДЖУЮ |
ЗАТВЕРДЖУЮ |