ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО
|
|
Скачати 5.49 Mb.
|
|
ГЛАВА 2. ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ПІДРИЄМНИЦТВА § 1. Регулювання підприємницької діяльності як засіб підтримки підприємництва Регулювання підприємницької діяльності розглядається як форма державного впливу на господарську діяльність господарюючих суб’єктів. Воно виражається у державній регуляторній політиці держави, спрямованій на забезпечення умов збалансованості її втручання у розвиток підприємництва. Здійснення державного регулювання господарської діяльності у тому числі підприємництва, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 01.09.2003 р. (далі — Закон). У ньому державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності визначена як напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Принципами державної регуляторної політики є:
Підставою державного регулювання підприємництва є ст. 42 ГК, у якій передбачена необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів. Таке регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим і спрямованим для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку підприємцем. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися, і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси. Здійснення державної регуляторної політики відповідними регуляторними органами інтерпретується як порядок планування діяльності з підготовки регуляторних актів, розгляду проектів цих актів, забезпечення принципу прозорості та врахування громадської думки у реалізації цієї політики, а також порядок відстеження результативності та перегляду прийнятих регуляторних актів. При цьому проводиться системний аналіз впливу факторів, які суттєво впливають на якість регуляторних актів. Вони розділяються на нематеріальні (духовні) та матеріальні (інституціональні), які в свою чергу ще структуруються. До інституціональних чинників відносять : відповідні державні органи, державні силові структури, бізнесові й політичні кола, політичні партії, деякі громадські організації, засоби масової інформації, підприємницьку еліту, а також кримінально-мафіозні угрупування, церкву та ін. До нематеріальних факторів впливу на регуляторні акти відносить звичаї, в тому числі і ділові, культурні традиції тощо, основою яких є духовні засади. Йдеться, зокрема, про добро (зло), справедливість (несправедливість), добросовісність (недобросовісність), моральність взагалі тощо. Згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям», затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2005 р. № 115 на сучасному етапі завданням Уряду є встановлення простих, чітких, зрозумілих для всіх «правил гри», забезпечення їх загального дотримання, створення умов для вільного доступу до всіх елементів ринку за єдиними правилами, гарантування всім суб’єктам підприємницької діяльності захисту їх законних прав та інтересів у відносинах з іншими суб’єктами та органами влади. Можливостей самоорганізації кожного громадянина тощо. Як відомо, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрігосподарські відносини. При цьому предметом державної регуляторної політики можуть бути лише організаційно-господарські відносини (відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю). Інші господарські відносини належать не до державної регуляторної, а до іншої політики, наприклад недержавної корпоративної. Метою правового забезпечення державної регуляторної політики є створення правопорядку у сфері господарювання. Цей порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність і визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Сам процес правового регулювання господарської діяльності складається кількох стадій:
Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Відповідно до ст. 12 ГК основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання і підприємницької діяльності є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Зміст основних засобів регулювального впливу ш діяльність суб'єктів господарювання полягає у наступному Першим з перелічених засобів є державне замовлення. Державне замовлення відповідно до ст. 13 ГК є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування. Поставки товарів, робіт та послуг для виконання регіональних програм забезпечується за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної республіки Крим і місцевих бюджетів. Загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт надання послуг для задоволення державних потреб визначається законом. Таким нормативно - правовим актом, який визначає правові та економічні засади у цій сфері у зв’язку з тим, що Верховною Радою України на 20 березня 2008 р. прийнято Закон «Про визнання таким, що втратив чинність Закон України «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб» є постанова Кабінету Міністрів України від 28.03.2008 p. № 274. Згідно з цією постановою затверджено розроблене Міністерством економіки Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, яким встановлено механізм здійснення державних закупівель. Відповідно до п. 2 цієї постанови на Міністерство економіки покладено функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. Мінекономіки, як уповноваженим органом, проведено низку організаційних заходів, які мають забезпечити діяльність сфери державних закупівель. Зокрема:
Особливості регулювання відносин щодо державного замовлення для потреб армії визначає Закон України від 03.03.1999 р. «Про організацію оборонне замовлення» і відповідними підзаконними актами. Окремими засобами державного регулювання у сфері господарювання є ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування що спрямовані на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері і захист економічних та соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються ст. 14 ГК, виходячи з конституційного права кожного на здійснення незабороненої законом підприємницької діяльності. У разі потреби держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону. До засобів регулювального впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання належать також стандартизація і сертифікація. У сфері господарювання згідно зі ст. 15 ГК застосовуються державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн (відповідно до чинних міжнародних договорів України). Обов'язкові норми застосування стандартів чи окремих їх положень для таких категорій осіб: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розробки, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована за вимогами стандартів. У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень цієї угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодавству України у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування територією України. Сертифікація (підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів) здійснюється з метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі. З боку держави використовуються також інші засоби впливу на процес підприємницької, комерційної діяльності господарюючих суб’єктів. Серед яких слід виділити преференції та квоти. Ці засоби найчастіше використовуються у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Важливу роль в механізмі державного регулювання господарської діяльності відіграють податки. Як передбачено ст. 17 ГК система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України, а сама система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян. З метою вирішення соціальних і економічних завдань держави закони, якими регулюються оподаткування суб'єктів господарювання, з метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань повинні передбачати: оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; усунення подвійного оподаткування; узгодженість з податковими системами інших країн. Система оподаткування визначена у проекті Податкового кодексу передбачає граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності. Ще одним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів (ст. 189 – 192 ГК). Політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва, що буде розглянуто окремо. Засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності є дозвільна система, яка визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру. Дія такої системи поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність, і не поширюється на відносини у сфері ліцензування господарської діяльності, захисту економічної конкуренції, а також на дозвільну систему, яка поширюється на операції зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами, дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії. Одним з основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності. З метою у встановлені єдиних критеріїв і до об’єктів, на експлуатацію яких потрібно отримувати різноманітні дозволи, погодження висновки та інші дозвільні документи, і безпосередньо до процедур їх отримання, Верховна Рада прийняла 06.09.05 р. розроблений Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі – Держкомпідприємництво) законопроект «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (далі – Закон), який ще називають дозвільним. Законом, який набрав чинності в січні 2006 року визначалися організаційні та правові засади державної політики у цій сфері, встановлювалися вимоги до згаданої системи, окреслювалися нові підходи до процедури видачі дозволів. Ним також було визначено послідовне запровадження європейських принципів започаткування бізнесу. Вказаним документом вперше було затверджено норму щодо встановлення виключно законам необхідності отримання того чи іншого дозволу, а також окремі вимоги до порядку їх отримання (що змусило як центральні органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування переглянути дозвільні документи, запровадженні підзаконними актами та рішення місцевих рад, з метою їх скасування). Запроваджено декларативний принцип започаткування бізнесу, принцип організаційної єдності отримання документів. Ст. 5 Закону уведено посаду адміністратора, який організовує видачу без участі суб’єктів господарювання ( це значно спрощує процедуру та зменшує витрати підприємців для їх отримання). Адміністратор, відповідно до п. 1 Типового положення про адміністратора та порядок його взаємодії з місцевими дозвільними органами, суб’єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, затвердженого наказом Держкомпідприємництва від 05.12.2005 р. №116, є посадовою особою міської ради, районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, яка організовує видачу суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру. Прикінцевим положенням Закону (ст. 11) встановлено адміністративну відповідальність посадових осіб дозвільних органів за порушення процедур видачі документів відповідно до ст. 16610 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) Найефективніше Закон впроваджується на місцевому рівні, де запроваджено дію принципу організаційної єдності, тобто налагоджена робота дозвільних центрів, які формуються з представників дозвільних органів та адміністратора і працюють у форматі єдиного офісу. За статистикою в кожному районі та місті обласного значення прийнято рішення про створення відповідних центрів (загалом їх 677). Однак, на жаль, менше половини з них працює відповідно до визначених завдань. Багато з них забезпечують надання консультацій, не обтяжуючи себе видачею дозволів. |
Схожі:
|
Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичний... «Господарське право» (відповідно до вимог ECTS) для студентів IV курсу / Уклад. Д. В. Задихайло Ю.Є. Атаманова, Р. П. Бойчук та ін.... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Національний... Господарське право України. Програма курсу та методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми напряму... |
|
Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право» Гелич Ю. О., Нескороджена Л. Л. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Господарське право». К.: НАВС, 201 І. 60 с |
Законодавства У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права |
|
Господарське право Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |
|
1. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО ЯК ГАЛУЗЬ Навч посібник для студентів факультету заочного навчання. – Харків: Нац аерокосм ун-т “Харк авіац. ін-т”, 2007. – 76 с |
Законодавстві суб'єктів господарювання укладати з державою державні контракти тощо Господарське право,як галузь права – це система правових норм, що регулюють відносини з |
|
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів |
Робоча навчальна програма з курсу ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО В 2-х частинах... Тематика та короткий зміст лекцій, семінарських занять, самостійної роботи студентів, зразки ситуацій та тестів |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua