|
|
Скачати 0.85 Mb.
|
| 82 Головні чинні міжнародно-правові акти, щодо роззброєння чи скорочення зброї Основними джерелами норм у галузі права міжнародної безпеки є міжнародні договори: 1) універсальні (Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972р.; Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993); 2) регіональні (Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967 р.); 3) двосторонні (Договір між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р.). Хоча прямої заборони щодо ядерної зброї ще не існує, прийняті міжнародно-правові акти, що вводять обмеження на ядерну проблематику: заборонені випробування ядерної зброї в атмосфері, космосі і під водою (Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою 1963 р.); заборонено випробування ядерної зброї і його розміщення в Антарктиці (Договір про Антарктику 1959 р.), Латинській Америці (Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці 1967 р.), південній частині Тихого океану (Договір про без'ядерної зони у південній частині Тихого океану 1985 р .), на морському дні та в його надрах (Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р.), на Місяці та інших небесних тілах (Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1984 р.). №83 Міжнародний та національний контроль за роззброєнням. Заходи щодо зміцнення довіри між державами Роззброєння передбачає існування інституту міжнародного контролю, який спостерігає за виконанням державами договірних зобов'язань у галузі роззброєння, аналізує отримані дані і доводить їх до відповідних міжнародних органів. Він здійснюється на: 1) національному рівні (супутники, сейсмічні станції та інші технічні засоби); 2) міжнародному рівні (спостерігачі, інспекції тощо). Заходи довіри, зафіксовані в Заключному акті1975р. НБСЄ, були вдосконалені Підсумковим документом Стокгольмської конференції по заходам зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі 1986 р., що встановлює: - попереднє (за 42 дні) повідомлення про певні види військової діяльності; - здійснення спостереження і контролю за певними видами військової діяльності. Держави запрошують спостерігачів з усіх інших учасників за діяльністю, в якій беруть участь понад 17 тис. військовослужбовців або 5 тис. десантників. При цьому спостерігачам під час виконання їх функцій надаються дипломатичні привілеї та імунітету; - обов'язковий обмін щорічними планами військової діяльності, що підлягає розголошенню; - заборона проводити діяльність, що підлягає розголошенню, але не включена у відповідні плани, забезпечення перевірки дотримання заходів довіри Держави НБСЄ вправі проводити за запитом інспекції в зоні застосування заходів довіри (але не більше трьох в рік і не більше однієї від кожного учасника). №84 Правовий зміст, становлення і розвиток принципу мирного вирішення міжнародних спорів і його значення в сучасному світі Принцип мирного вирішення міжнародних спорів - кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість. Відповідно до п. З статті 2 Статуту ООН усі члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку, і справедливість. Еволюція принципу мирного вирішення міжнародних спорів відзначена серією міжнародних договорів і угод, котрі, у міру того як вони обмежували право звертатися до війни, поступово розвивали засоби мирного вирішення міжнародних спорів і встановлювали юридичний обов'язок держав використовувати такі засоби: — принцип закріплений у Статуті ООН і у всіх міжнародних актах, що викладають принципи міжнародного права. Йому спеціально присвячений ряд резолюцій Генеральної асамблеї ООН, серед яких можна виділити Манільську декларацію про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 року; — першим багатостороннім актом, що встановив обов'язок мирного вирішення спорів, був Статут Ліги Націй, її члени зобов'язалися передавати спір, здатний викликати розірвання, на третейський або судовий розгляд або на розгляд Ради Ліги; — більш повна формула цього принципу втілена в Паризькому пакті про відмову від війни 1928 року, у якому сторони визнали, що врегулювання або вирішення всіх спорів або конфліктів, здатних виникнути між ними, якого б характеру або якого б походження вони не були, повинні завжди вишукуватися тільки в мирних засобах; — відповідно до Статуту ООН Декларація про принципи міжнародного права 1970 року сформулювала принцип у такий спосіб: «Кожна держава вирішує свої міжнародні спори з іншими державами мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість». №85 Джерела права мирного врегулювання міжнародних спорів Процедури мирного вирішення спорів розроблено рядом міжнародно-правових актів. Найбільш важливими серед них є 1-ша Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів від 5(18) жовтня 1907 p., Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів від 28 вересня 1928 р. з поправками, які внесено Генеральною Асамблею ООН 28 квітня 1949 р., Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів, яку прийнято в рамках ООН 15 листопада 1982 р., Декларація Організації Об'єднаних Націй від 5 грудня 1988 р. про запобігання й усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН у цій сфері та деякі інші. На особливу увагу заслуговує Довідник ООН з мирного розв'язування спорів між державами, рекомендований до опублікування сесією Спеціального комітету зі Статуту ООН і посилення ролі цієї організації, з лютого 1991 р. №86 Поняття «міжнародного спору» та «міжнародної ситуації» Міжнародний спір— формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права. Міжнародний спір — це юридичний факт, констатація наявності якого вимагає від його учасників та інших заінтересованих суб'єктів міжнародного права реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів. Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір” (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. Хоча вони не мають нормативних характерних ознак, доктрина виходить з того, що "ситуація" не визначається чітко окресленими вимогами однієї держави до іншої, але згідно зі Статутом ООН в ситуації сторона не має стримуватися під час голосування з цього питання у Раді Безпеки, а в спорі — має. звідси вважають, що за змістом ситуація ширша, ніж спір. №87 Види міжнародно-правових засобів мирного врегулювання міжнародних спорів Засіб вирішення міжнародного спору — це певна послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб'єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об'єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет. У міжнародно-правовій доктрині найпоширенішим є поділ мирних засобів вирішення міжнародних спорів на дипломатичні (політичні) та правові (судові). 1. До дипломатичних належать: - переговори. Різновидом переговорів є консультації. Вони, як правило, використовуються для продовження встановлених контактів; - добрі послуги - сприяють розпочинанню переговорів між сторонами та досягненню домовленості щодо врегулювання спору; - посередництво, - обслідування - примирення, надання допомоги сторонам у спорі в пошуках урегулювання відповідно до міжнародного права та їхніх зобов'язань у рамках ОБСЄ; 2. До правових: - арбітраж, вирішення міждержавних спорів, зокрема досить складних, обтяжених серйозним міжнародним протистоянням сторін; - судовий порядок. №88 Зв'язок принципу мирного вирішення міжнародних спорів з принципом незастосування сили і погрози силою Юридичну основу права міжнародної військової безпеки складають насамперед такі основні принципи міжнародного права, як принцип незастосування сили, принцип мирного вирішення спорів, принцип роззброєння. За рахунок принципу незастосування сили досягається систематичність основних принципів і їхня націленість на охорону міжнародного миру — підкреслюється в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. Так, чинне міжнародного право передбачає можливість застосування до порушника миру примусових заходів (розділ VІІ Статуту ООН). Але не менш важливими є заходи попереджувального характеру, тобто мирні засоби вирішення спорів (розділ VІ Статуту). Якщо спір не врегульовано, то Рада Безпеки вирішує, яких заходів вжити: переривання економічних відносин, морських, повітряних заходів, розриву дипломатичних відносин (розділ VII Статуту). №89 ООН і мирне врегулювання міжнародних спорів (форми, методи та засоби діяльності ООН) Ці зусилля нині здійснюються в чотирьох основних напрямах: 1)превентивна дипломатія - це дії щодо запобігання виникненню спорів, їх переростанню у конфлікти і локалізації конфліктів у разі їх виникнення; 2)миро творчість - це дії, спрямовані на досягнення угоди між конфліктуючими сторонами головним чином за допомогою мирних засобів, передбачених главою VI Статуту ООН; 3)підтримання миру - це дії, пов'язані з розгортанням у районі конфлікту груп спостерігачів, військових контингентів і/або поліцейського, а часто й цивільного персоналу ООН з метою сприяння додержанню досягнутих угод про припинення вогню. Головна мета підтримання — припинити кровопролиття, роз'єднати конфліктуючі сторони. 4)миробудівництво в постконфліктний період,спрямоване на остаточне врегулювання конфлікту політичними методами, шляхом переговорів та укладення відповідних угод. Миробудівництво в постконфліктний період — це дії на підтримку владних структур у їх зусиллях, спрямованих на недопущення повторних вибухів конфлікту. №90 Мирне врегулювання міжнародних спорів в рамках ЄС |
|
Питання з курсу «Міжнародне право» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
|
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.) Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
Питання з навчальної дисципліни «МП» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |