|
|
Скачати 0.85 Mb.
|
Монако перебуває під протекторатом Франції. За договором від 17 липня 1918 р. Франція "забезпечує князівству Монако захист його незалежності і суверенітету і гарантує недоторканність його території", а його міжнародні відносини завжди мають бути "предметом попереднього погодження" між двома урядами. Монако зберігає свою державність доти, поки у князя є спадкоємці. Якщо виявиться, що престол не зайнятий "з причини відсутності прямого або всиновленого спадкоємця", Монако буде поглинуто Францією. Таким чином, міжнародна правосуб'єктність країни реалізується Францією. До сьогодні зберігаються деякі форми - колоніальних володінь. Це Мальвінські (Фолклендські) острови і Гібралтар, котрі належать Великобританії, та декілька інших. Незважаючи на незначну роль, яку відіграють ці території, досвід останнього періоду свідчить, що вони можуть служити приводом для серйозних міжнародних ускладнень. Тому послідовна реалізація антиколоніальних резолюцій ООН залишається нагальною проблемою. №22 Особливості міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій До міжнародних орг-цій, які визнаються суб’єктами МП слід відносити: міжнародні міжурядові орг-ції з огляду на ряд ознак якими вони володіють. Це, насамперед, - здатність укладати міжнародні договори; - заявляти міжн. претензії; - право бути стороною у справах, що розглядаються міжн. судами; - право вступати у відносини з іншими суб’єктами МП; - право визнавати тих чи інших суб’єктів МП, в т.ч. шляхом прийняття їх до свого складу тощо. Право на обов'язки міжн орг-цій не слід плутати з її правами як юр. особи. Міжн. орг-ції хар-ся офіц. участю в них держав та урядів, вони мають погоджені цілі, визначають компетенцію на органи, д-сть яких організовується у відповідності до статуту в якому прописані процедури, порядок, вимого щодо членства. Правосуб’єктність між-х міжурядових орг-цій носить, на відміну від держав, функціональний х-р, оскільки вона обмежена цілями і завданнями, які визначені установчим документом. Між-ні орг-ції бувають універ-го хар-ру(ООН), рег-го хар-ру(Рада Європи), субрегіонального хар-ру(орг-ція Чорноморського екон-го співроб-ва). Міжнародні неурядові орг-ції – орг-ції міжн спільноти, але вони не можуть створювати норми права, тобто не мають усіх ел-ів правосуб’єктності. Їх повноваження носять консультативний хар-ер. №23 Питання про міжнародну правосуб’єктність індивідів. Формування міжнародного статусу фізичних осіб Більшість міждерж-х договорів присвячені врегулюванню правовідносин між урядами держав та їх фіз-ми особами і юрид-ми особами, в тому числі, у галузі забезпечення прав і основних свобод людини. Це об’єктивно наділяє індивіда деякими правами на основі МП. Алє у всіх цих випадках ці права мають виключно вторинний х-р, оскільки вони є наслідком угоди учасників відповідних міждерж-х договорів. Індивід сам по собі не має правової можливості брати участь в між-х відносинах, а також у створенні норм МП. Відповідно до цього, необхідно вважати, що ФО і ЮО суб’єктами МП не є. ФО знаходяться під виключною юрисдикцією держави, внутр-м законодавством. Згідно Європ. Конвенції з прав людини 1950р. будь-яка особа може подати скаргу у Європейський суд з прав людини, якщо він вичерпав всі можливості захисту своїх прав в своїй країні-учасниці Конвенції 1950р. Правосуб’єктність визнана Заг. Декл-єю прав людини 1948р., в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. №24 Поняття, юридична природа і значення міжнародно-правого визнання. Теорії пізнання. Форми і засоби міжнародно-правового пізнання Міжнародне визнання має як політичний так і правовий характер. Він фактично виступає заявою чи постановою вищих органів держави про баження встановлення з новоствореною країною або урядом певних міжнародних відносин. Отже визнання – це односторонній, добровільний акт держави, в якому вона: По-перше, прамо або опосередковано заявляє про те, що розглядає іншу державу як субєкт права, має намір підтримувати з нею офіційні стосунки; По-друге вона заявляє, що вважає владу, яка затвердилася в державі неконституційним шляхом , достатньо ефективною, щоб виступати у міждержавних відносинах в якості представника цієї держави чи представника відповідної території. Відсутність універсального міжнародного документа, який би регулював або зобов’язував міжнародне співтовариство визнавати те чи інше утворення зумовлює ситуацію, що кожна держава має право самостійно вирішувати питання можливості визнання, засобів та форм визнання. В доктрині міжнародного права існують дві теорії визнання: 1. Конститутивна теорія визначає, що тільки визнання надає дестинатору (державі, уряду, що визнається) відповідні якості (міжнародну правосуб’єктність, право представляти державу в міжнародних відносинах). 2. Декларативна теорія – визнання не надає детонатору відповідних якостей, а лише констатує факт його появи, слугує засобом, що полегшує контакти із ним. Формами визнання є - de facto (визнання офіційне, але неповне), - de jure(повне визнання, що означає встановлення між суб’єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі та всіх галузях міжнародного спілкування), - ad hoc(вступ в офіційні контакти вимушено, для вирішення конкретних питань). Види визнання: Залежать від дестинаторів: Визнання держав Визнання урядів Попередні визнання (визнання нації, воюючої сторони, організації опору, уряду в еміграції). Основним критерієм визнання є легітимність державної влади. Визнання урядів має декілька концепцій: Доктрина Тобара Доктрина Естради №25 Визнання держав у сучасному МП: юридична природа, критерії, доктрини У міжнародному праві існують такі форми визнання: — de facto; — de jure; — ad hoc. Визнання de facto — це визнання офіційне, але не повне. Воно означає вираження непевності в тому, що дана держава або уряд достатньо довговічні або життєздатні. Воно може спричинити встановлення консульських відносин, але це не є обов'язковим. Визнання de facto є практичне визнання, що включає в себе економічні і культурні контакти, при відсутності повних контактів, відсутності дипломатичного визнання. Але й у цих відносинах держава (уряд), у відношенні якої відбулося визнання de facto, вступає в міжнародні відносини як суверен. Так, у 1960 році СРСР визнав de facto Тимчасовий уряд Алжирської Республіки. Як правило, через якийсь час визнання de facto трансформується у визнання de jure. Визнання de jure — повне, остаточне визнання, що означає встановлення між суб'єктами міжнародного права міжнародних відносин у повному обсязі і у всіх галузях міжнародного спілкування. Визнання de jure здатне спричинити обмін дипломатичними представниками вищого класу, визнання прав визнаної держави на розпорядження майном та іншими цінностями, що належать їй за кордоном, визнання її імунітету від юрисдикції держави, що визнає, і т.п. Іноді таке визнання супроводжується різноманітними застереженнями з боку держави, що визнає, наприклад, про територіальні межі поширення визнаної влади (при визнанні Великобританією Союзу РСР у 1924 році) або про відношення до міжнародних зобов'язань (роблена Великобританією при визнанні Народної Республіки Болгарії в 1947 році). Зустрічаються випадки, коли держави, уряди вступають в офіційний контакт одна з одною вимушено, для розв'язання яких-небудь конкретних питань, але водночас не бажають визнавати одна одну. У цьому випадку говорять про визнання ad hoc (у даній ситуації, у конкретній справі). Іноді метою таких контактів може бути укладання міжнародних договорів. Наприклад, чотири учасники переговорів про закінчення війни у В'єтнамі (СІЛА і три в'єтнамські сторони) підписали в 1973 році відомі Паризькі угоди, хоча деякі з них один одного не визнавали. Відсутність визнання в таких випадках не повинна відбиватися на юридичній чинності договору №26 Визнання уряду у сучасному МП: юридична природа, критерії, доктрини Визнання уряду відбувається, як правило, одночасно з визнанням нової держави, тому що акт визнання безпосередньо адресується йому. Визнання уряду, за своєю суттю, означає визнання його здатності здійснювати ефективну владу в державі. Історії міжнародного права відомі спеціальні доктрини про визнання урядів, названі іменами міністрів закордонних справ Еквадору Карлоса Тобара (доктрина Тобара) і Мексики Хенаро Естради (доктрина Естради), що сформувалися на початку XX століття в практиці держав американського континенту. Доктрина Тобара одержала закріплення в Конвенції держав Центральної Америки від 20 грудня 1907 року, у статті 1 якої є зобов'язання урядів договірних сторін (Гватемали, Гондурасу, Коста-Рики, Нікарагуа і Сальвадору) не визнавати уряди, що можуть установитися в одній з п'яти країн у результаті державного перевороту або революції, спрямованих проти визнаного уряду, поки вільно обраний уряд не реорганізує країну в конституційних формах. Таким чином, ця доктрина мала на меті обмеження перманентних революцій в іспано-американських країнах. Доктрина Естради викладена в Комюніке Міністерства закордонних справ Мексики про визнання держав від 27 вересня 1930 року, у якому закріплене положення про те, що уряд Мексики інструктував своїх дипломатичних представників у країнах, де відбулися перевороти, про те, що «Мексика не висловлюється з питання про надання визнання», тому що в результаті заяв про визнання «...створюється образлива практика, яка, крім того, що вона зазіхає на суверенітет інших націй, веде до того, що внутрішні справи останніх можуть бути предметом оцінки з боку інших урядів, що беруть на себе тим самим роль критика, який виносить позитивну або негативну оцінку з питання про закономірність режиму». Таким чином, ця доктрина виступала проти застосування доктрини визнання, «у результаті якої питання про те, законний або не законний новий режим, виноситься на розсуд іноземних урядів». Незважаючи на те, що визнання уряду відбувається, як правило, одночасно з визнанням нової держави, у даний час практика міжнародного життя знає визнання уряду без визнання держави. Це має місце у вже зазначених випадках, коли уряд приходить до влади неконституційним шляхом у вже визнаній державі (громадянські війни, військові перевороти). При цьому багато держав, що оголошують про визнання нового уряду, виходять із того, що тільки народ кожної держави вправі вирішувати питання про уряд і форму правління і що повага суверенних прав є головним принципом відносин між державами. Водночас і тут є певні умови такого визнання прагматичного характеру. Воно відбувається, якщо: а) уряд здійснює дійсний контроль над більшою частиною країни й ефективне керівництво нею; б) у процесі приходу до влади нового уряду не були суттєво порушені права людини. Визнання уряду є або остаточним і повним, або тимчасовим чи обмеженим лише деякими юридичними відносинами. Визнання de facto нового уряду виражається різноманітними засобами: визначеною заявою; підписанням угод, що мають тимчасовий характер або обмежене значення; підтримка епізодичних відносин із новим урядом і т.д. Визнання de facto уряду не спричиняє в обов'язковому порядку визнання компетенції його судової, адміністративної або іншої влади або наслідків екстериторіальності його актів. Визнання de jure нового уряду витікає або з визначеної заяви, або з позитивного факту, що однозначно показує наявність наміру надати це визнання (конклюдент-ні дії). При відсутності такої заяви або факту визнання не може бути отримано. Визнання de jure нового уряду має зворотну силу з моменту, коли воно почало здійснювати свою владу. Соціальна цінність визнання полягає в тому, що на його основі здійснюється правонаступництво держав. №27 Поняття, юридична природа і значення правонаступництва. Об'єкти правонаступництва і види правонаступництва Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978р.; Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно державної вл-ті, державних архівів, державних боргів 1983р. Під міжнародним правонаступництвом розуміється перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права (правопопередника) до іншого (правонаступника) внаслідок виникнення або припинення існування держави або зміни її території. Правонаступництво виникає: — при розпаді федерації; — при інших територіальних змінах (розпаді держави на дві і більше держави, злитті держав або входженні території однієї держави до складу іншої); — при соціальних революціях; — при розпаді колоніальної системи. Об'єктами правонаступництва можуть бути: — територія; — договори; — державна власність; — державні архіви; — державні борги; - державні кордони; — членство в міжнародних організаціях. Існують такі види правонаступництва: 1) повне — універсальне — коли до правонаступника переходять усі права й обов'язки правопопередника (наприклад, Україна є повним правонаступником УРСР); 2) неповне (часткове) — коли до правонаступника переходить частина прав і обов'язків або тільки права чи обов'язки (наприклад, Україна є частковим правонаступником СРСР з питань ядерної зброї); 3) відсутність правонаступництва (tabula rasa — чиста дошка) — коли новий суб'єкт міжнародного права відмовляється від усіх прав і обов'язків правопопередника, у тому числі не зв'язує себе його зобов'язаннями по міжнародних договорах. №28 Правонаступництво держав щодо державної власності. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно державної вл-ті, державних архівів, державних боргів 1983р. Віденською конвенцією 1983 року встановлені правила правонаступництва стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів. Відповідно до Конвенції державна власність — це майно, а також права й інтереси, що на момент правонаступництва належали відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, цій державі. Державні архіви являють собою сукупність документів будь-яких давнини і роду, зроблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, що належать державі на момент правонаступництва відповідно до її внутрішнього права, і такі, що зберігаються під її контролем у якості архівів для різноманітних цілей. Під державним боргом розуміється будь-яке фінансове зобов'язання держави стосовно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права. Перехід власності, архівів і боргів при правонаступництві регулюється угодами між державою- попередницею і державою-спадкоємницею. При відсутності таких угод діють наступні правила: а) При передачі частини території держави іншій державі до правонаступника переходять: — усе нерухоме майно, що знаходиться на відповідній території, а також рухоме майно, пов'язане з діяльністю держави на даній території; — частина архівів, що стосується відповідної території і необхідна для її нормального управління; — державний борг (у справедливій долі). б) При створенні нової незалежної держави на території держави-попередниці до держави- правонаступниці переходять: — нерухоме майно, що знаходиться на її території, а також нерухомість, що належить державі- попередниці і знаходиться за кордоном. До правонаступника переходить також рухоме майно, що знаходиться на території держави-попередниці; — архіви, що належать її території, а також частина інших архівів, необхідних для нормального управління. Державні борги до правонаступника не переходять. в) При об'єднанні декількох держав в одну до правонаступника переходять: - уся власність держав-попередників, їхні архіви і борги. г) При відділенні частини території від держави до правонаступника переходять: — нерухоме майно, що знаходиться на даній території, а також усе пов'язане з нею рухоме майно і частина іншого рухомого майна (у справедливій долі); — частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, необхідні для управління нею; — державний борг (у справедливій долі). д) При поділі держави, коли частини території утворюють дві або декілька держав- правонаступниць, до правонаступників переходять: — нерухоме майно, що знаходиться на їх території, а також рухома власність, що належить їй; — частина архівів, що стосується даної території, а також інші архіви, що мають безпосереднє відношення до неї; — державний борг (у справедливій долі). № |
|
Питання з курсу «Міжнародне право» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
|
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.) Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
Питання з навчальної дисципліни «МП» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |