|
|
Скачати 0.85 Mb.
|
|
29 Правонаступництво держав, щодо договорів. Віденська конвенція про правонаступництво держав стосовно договорів 1978р. Віденська конвенція 1978 року регулює правонаступництво тільки стосовно договорів, що укладені в писемній формі, і тільки лише між державами. У відношенні усних договорів і договорів між державами й іншими суб'єктами міжнародного права діють звичайні норми. Конвенція закріплює такі правила правонаступництва стосовно договорів: а) у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tabula rasa (чистої дошки): нова держава не пов'язана з договорами, укладеними колишніми державами- метрополіями; б) нова незалежна держава не зобов'язана зберігати який-небудь договір або ставати його учасником тільки тому, що в момент правонаступництва цей договір був чинним у відношенні території —об'єкта правонаступництва; в) нова держава може стати учасницею будь-якого багатостороннього договору, що був у силі для території правонаступництва, шляхом повідомлення про правонаступництво. Якщо до моменту правонаступництва держава-попередниця підписала договір з умовою ратифікації, прийняття або затвердження, правонаступник може стати учасником договору, ратифікувавши, прийнявши або затвердивши його (крім випадків несумісності участі правонаступника з об'єктами і цілями договору). Якщо частина території держави стає частиною території іншої держави, стосовно цієї території: а) договори держави-попередниці втрачають силу; б) договори держави-правонаступниці набувають сили, крім випадків, коли застосування цих договорів було б несумісним із їхніми об'єктами і цілями. Двосторонній договір, що знаходиться в силі, у відношенні території — об'єкта правонаступництва вважається чинним і для держави-правонаступниці, якщо нова держава домовилася про це з контрагентом або це випливає з її поводження. При об'єднанні двох або декількох держав права і зобов'язання по їхніх договорах переходять до правонаступника, якщо сторони не встановили інше і якщо це не суперечить об'єктам і цілям договору. При відділенні частини території і приєднанні її до іншої держави договори попередника продовжують знаходитися в силі для правонаступника. Про правонаступництво договорів робляться письмові повідомлення депозитарію договору і/або його учасникам. №30 Поняття і юридична природа міжнародно-правової відповідальності. Зміст і підстави міжнародно-правової відповідальності Міжнародно-пр відповідальність – це негативні юр наслідки, що настають для суб’єкта МП у рез-ті порушення ним міжнаародно-пр забовязання. Вона виникає в рез-ті здійснення міжнародного правопорушення. Складається із застосування примусових заходів до держави-порушниці норми міжнародного права. Пов'язана з настанням певних негативних наслідків для правопорушника. Має за мету забезпечення міжнародної законності та правопорядку. Зміст міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника та в його обов’язку нести негативні наслідки правопорушення. Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою. До основних принципів міжнародно-правової відповідальності відноситься принцип відповідальності відносно всіх міжнародних діянь держави; принцип, який визначає суб’єктів таких діянь; принцип, який визначає умови наявності міжнародно-правових діянь; принцип незастосування внутрішнього права для визначення наявності таких діянь. Підставами міжнародно-правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності: 1. юридичні; 2.фактичні; 3.процесуальні. 1.Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права. Юридичними підставами відповідальності є: -міжнародний договір; -міжнародний порядок; -рішення міжнародних судів і арбітражів; -резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН); -односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.). 2.Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання. 3.Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності. В одних випадках такий процесуальний порядок детально регламентований і закріплений у міжнародно-правових актах, в інших - його вибір залишений на розсуд органу, що застосовує міри відповідальності. №31 Поняття та види міжнародних правопорушень Порушенням міжнародно-правового зобов’язання держави визнається діяння, яке не відповідає тому, що вимагається від неї цим зобов’язанням і відбувається в момент, коли держава пов’язана з цим зобов’язанням. Доктрина розділяє міжнародно-протиправні діяння держав на злочини і правопорушення. До міжнародних злочинів відносять (зокрема, за проектом Комісії міжнародного права) такі міжнародно-протиправні діяння, які порушують міжнародні зобов'язання, які є основоположними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому, напр., - агресія, - рабство та ін; - планується тенденція до визнання в якості міжнародного злочину застосування державою першого ядерної зброї. Всі інші противоправні діяння пропонується вважати правопорушеннями міжнародними. Комісія міжнародного права висловила попередню думку про наслідки зазначеного поділу міжнародно-протиправних діянь: у разі злочинів суб'єктом пред'явлення претензії до правопорушника може виступати будь-яка держава або група держав, а в разі правопорушення - тільки безпосередньо постраждала держава. №32 Міжнародні злочини за проектом Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства Комісії міжнародного права ООН 1991 р. Комісія міжнар. права ООН прийняла 1991 в першому читанні проект Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства, який подала Ген. секретареві ООН. У проекті до зазначених злочинів віднесено: - агресію, - погрозу агресією, - втручання у внутр. або зовн. справи д-ви, - колоніальне панування та ін. - форми іноз. панування, - геноцид, - апартеїд, - системат. і масове порушення прав людини, - виключно серйозні воєнні злочини, - умисну і серйозну шкоду навкол. середовищу, - міжнар. тероризм та ін. Хоча цей проект не є джерелом міжнар. крим. права, але він вказує напрями його можливого розвитку. Суб'єктом міжнар.-правової відповідальності за м.з. є д-ва, а суб'єктом цих злочинів і крим. відповідальності за їх вчинення — фіз. особи (керівники д-ви, її вищі посад. особи та ін. організатори чи виконавці злочин. політики д-ви). Об'єктивна сторона м.з. здебільшого є складною розгалуженою діяльністю протягом тривалого часу на тер. кількох держав, причому місце дії не завжди збігається з місцем настання шкідливих наслідків (напр., планування, розв'язування і ведення агресивної війни). м.з. може характеризуватись наявністю закінченого складу злочину як з настанням шкідливого наслідку, так і в момент вчинення самої дії (напр., змова проти миру у вигляді планування агресивної війни). Із суб'єктивної сторони, м.з. найчастіше вчиняються з прямим умислом та чітко визначеними цілями. Юрисдикція щодо М. з. може здійснюватися міжнар. судом або нац. судами держав (на тер. яких вчинено злочин, або тієї, гр-нином якої є злочинець). №32 Види міжнародно-правової відповідальності. Форми міжнародно-правової відповідальності 2 види міжн-пр відповідальності: матеріальна і нематеріальна (політична). 1. Нематеріальна відповідальність наступає у формі сатисфакції і ресторації. Сатисфакція – обов’язок держави-порушниці задовольнити вимоги нематеріального характеру, відшкодувати моральні збитки з причини порушення честі та гідності ін держави: офіційне вибачення; висловлення офіційного співчуття тощо. Ресторація – відновлення попереднього стану певного матеріального об’єкта: відновлення екологічного стану забрудненої території. 2. Матеріальна відповідальність: репарації, реституція, субституція. Репарація – зобов’язання відшкодувати моральну шкоду грішми, товарами, послугами. Реституція – повернення державі-жертві майна, незаконно вивезеного з її території. Субституція – різновид реституції, заміна унікальних об’єктів на рівноцінні. №34 Сучасна система міжнародно-правових санкцій Типи МПС: 1) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги: а) самооборона; б) репресалії - це правомірні примусові заходи, які чиняться з метою відновлення порушених прав і направлені на обмеження або ліквідацію прав іншої держави у відповідь на її неправомірну поведінку. Правомірними є лише політичні і економічні репресалії: позбавлення обмеження дипломатичних привілеїв і імунітету офіційних представників держави-порушниці; ембарго; бойкот; секвестр майна тощо. Найбільш відчутними формами репресалій є розрив торгівельно- економічних відносин з державою-порушницею і її повна економічна ізоляція; в) реторсії - примусові заходи у відповідь, які ведуть до обмеження таких інтересів держави-порушниці, які не охороняються міжнародним правом. Реторсіями є: - заборона дипломатичним представникам або громадянам іноземної держави вільно відвідувати певні райони країни їхнього перебування у відповідь на подібні ж обмеження щодо своїх дипломатів і громадян в тій державі (інші обмеження); - відкликання посла з держави, яка вчинила недружній акт або правопорушення; - висилка з країни рівної кількості дипломатів держави, яка раніше вислала з країни дипломатів першої держави; - оголошення дипломатів persona non grata; - заборона в'їзду в країну або відміна візиту делегацій тощо.; г) розрив дипломатичних і консульських відносин; д) невизнання. Форми невизнання: - відмова держави визнати дійсність міжнародного договору укладеного під тиском чи з іншими порушеннями передбаченими нормами міжнародного права; - невизнання неправомірних територіальних змін; - невизнання фашистського, расистського чи колоніального режиму держави, яке веде до ізоляції такої держави тощо. 2) міжнародно-правові санкції, які здійснюються державами з допомогою міжнародних організацій: а) призупинення прав і привілеїв, що випливають з членства в міжнародній організації; б) відмова в членстві; в) позбавлення можливості міжнародного співробітництва з іншими суб’єктами міжнародного права (повний або частковий розрив економічних відносин, призупинення засобів зв’язку); г) колективні збройні заходи (демонстрації, блокади, застосування збройних сил організацій). №35 Обставини, що виключають міжнародно-правову відповідальність Ними є: 1. Згода держави на вчинення іншою державою діяння, що порушує зобов'язання другого в відносно першого. Наприклад, одна держава погоджується на невиконання іншим певного положення існуючого між ними договору.; 2. заходи у відповідь - невиконання зобов'язання однієї держави відносно іншої є правомірним заходом у відношенні останньої, викликаного порушенням нею свого зобов'язання. Наприклад, держава призупиняє виконання договору як контрзаходи на його порушення іншою стороною. ст. 60 Віденської конвенції про право договорів 1969 р. зазначає: «Припинення договору або зупинення його дії внаслідок його порушення»; 3. форс-мажор – непереборна сила; 4. стан необхідності передбачає обставини, коли крайній небезпеці піддаються суттєві інтереси держави.; 5. самооборона - є особливим випадком контрзаходів. Відповідальність виключається, якщо не відповідність зобов'язанням є законною мірою самооборони у відповідності до Статуту ООН; №36 Поняття і джерела права міжнародних договорів Галузь права міжнародних договорів являє собою сукупність правових норм, що регулюють відносини держав та інших суб’єктів МП з приводу заключення, дії, зміни та припинення міжнародних договорів. Протягом історично тривалого часу єдиним джерелом права міжнар. договорів був міжн.-прав. звичай. Прикладом тому є формування великого комплексу звичаїв ведення морської війни. ХХ-е ст. стало переломним у цьому плані. У 1928 р. в Гавані на Конференції міжамерик. держав, хоча й у регіональному масштабі, була прийнята Гаванська конвенція про договори. Після 2 св. війни питанням розвитку і кодифікації права міжнар. договорів займалася Комісія міжнар. права ООН. Ця робота ознаменувалася прийняттям у 1969 р. у Відні спец. Конвенції про право міжнар. договорів. Ця Конвенція набула чинності у 1980 р. і до нинішнього часу є найважливішим міжн.-прав. документом, що докладно регламентує порядок укладання, дії і припинення дії міжнар. договорів, укладених між державами. З огляду на деякий пробіл у сфері правонаступництва держав щодо міжнародних договорів, Комісія міжнародного права ООН розробила текст Конвенції про правонаступництво держав стосовно міжнародних договорів. Ця Конвенція була прийнята у Відні у 1978 р. У зв'язку з бурхливим післявоєнним розвитком міжнародних відносин і істотним розширенням кола суб'єктів міжнародного права за рахунок значного росту різних міжнародних організацій і з огляду на специфіку й обсяг їхньої міжнародної правосуб'єктності, а також беручи до уваги зростання їхньої ролі й активності в міжнародних відносинах, виникла необхідність у спеціальному міжнародно-правовому документі, що регламентує участь цих організацій у договірному процесі. Тому, за поданням Комісії міжнародного права ООН. у Відні в 1986 р. була прийнята Конвенція про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями. Суб'єктна сфера дії зазначених джерел чітко визначена в їхніх назвах і у зв'язку з цим суворо обмежена. В Україні в 1991 р. прийнято Закон "Про право міжнародних договорів України", в якому знайшли відображення основні положення Віденської конвенції 1969 р. №37 Припинення і призупинення дії міжнародних договорів Припинення означає, що міжнародний договір втратив свою обов’язкову силу для його учасників і припинив породжувати права та обов’язки у відносинах між ними. Способи припинення можна поділити на такі групи:
- Найпоширенішим способом є денонсація, тобто одностороння відмова від договору з попередженням, що зроблене в порядку та строки, передбачені в умовах договору. Попередити денонсацію за Віденською конвенцією потрібно не раніше як за 12 місяців. - Відмова відбувається за згодою всіх учасників відповідно до положень договору за згодою всіх учасників після консультації з усіма договірними державами. - Новація – спосіб припинення дії договору, який полягає в укладенні нового договору. - Анулювання – однобічне припинення дії міжнародного договору, яке вважається правомірним лише на підставі норм міжнародного права, а саме у випадках: а)Недійсні неправомірні договору; б) Договір, що укладений попередником суперечить новому суспільному ладу держави; в) Істотне порушення договору одним з його учасників; г) У разі неможливості здійснення договору; д) У випадку, коли докорінним чином змінилися обставини. Призупинення означає тимчасову перерву дії договору на якийсь час. Наслідки: 1) звільняє учасників від зобов’язання виконувати договори у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення. 2) не впливає в усьому іншому на правовідносини між учасниками, встановленні договором. №38 Поняття міжнародного договору за Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 1969р. Договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Суб'єктами (учасниками) міжнародного договору за Віденською Конвенцією 1969 року є тільки держави. Проте це не означає заперечення того, що й інші суб'єкти міжнародного права (наприклад, міжурядові організації, нації, що борються за національне звільнення і державну незалежність) не можуть укладати міжнародні договори. Віденська Конвенція 1986 року не тільки знімає питання про розширення кола суб'єктів права міжнародних договорів, але і практично аналогічним способом регулює їхні дії за участю в процесі укладання, виконання і припинення дії міжнародних договорів. Іншими словами, міжнародний договір — це явно виражена угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, що мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення їх взаємних прав і обов'язків. №39 Етапи укладення міжнародного договору Укладення міжнародних договорів – це сукупність процедур і застосування різноманітних документів, засобів і форм, що поділяються на стадії і обґрунтовують дію міжнародних договорів. Стадіями укладання міжнародних договорів є: 1) прийняття тексту МД – учасники договору узгоджують проект тексту договору. Після прийняття, внесення змін до договору заборонене; 2) становлення автентичності – у зв’язку із мовною проблемою, різномовні тексти мають визнатися однаковими за змістом; 3) згода на обов’язковість договору – може бути у формі підписання, в порядку обміну документами, ратифікацією, прийняттям якогось спеціального акту, заява, затвердженя. З моменту дачі згоди на обов’язковість договору, сторони будують свої стосунки на основі договору, незалежно від того чи набув договір чинності №40 Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. регламентує широкий спектр питань, пов’язаних з укладенням, набранням чинності, застосуванням міжнародних договорів та ін. Відповідно до цієї Конвенції регулюються і питання міжнародних договорів, зокрема й економічного характеру. Названа Конвенція набрала чинності 27 січня 1980 р. Якщо давати загальну характеристику цього важливого міжнародно-правового акта, то вона зводиться до такого. Конвенція складається з 8 частин, у яких об’єднано 85 статей. У першій частині Вступ(ст. 1—5) визначається сфера застосування Конвенції, тлумачаться відповідні терміни тощо. У частині другій Укладення і набрання договором чинності (ст. 6—25) говориться про те, що кожна держава наділена правоздатністю укладати договори. У частині третій Додержання, застосування та тлумачення договорів (ст. 26—38) зазначається, що кожен діючий договір є обов’язковим для його учасників і повинен належним чином виконуватись. Частина четверта Поправки до договорів і зміни договорів (ст. 39—41) визначає загальне правило, відповідно до якого договір може бути змінений за згодою між учасниками. Частина п’ята Недійсність, припинення і призупинення дії договорів (ст. 42—72) присвячена питанням дійсності і збереження чинності договору, недійсності договорів (унаслідок помилки, обдурювання, підкупу, примусу тощо). У розділі шостому Конвенції Інші постанови (ст. 73—75) ідеться про випадки правонаступності держав, відповідальності держав, про початок військових дій, дипломатичні та консульські відносини. Розділ сьомий Депозитарій, повідомлення, виправлення і реєстрація (ст. 76—80) містить норми, які регламентують питання депозитаріїв договору, їхні функції, порядок виправлення помилок у текстах договору, реєстрації та опублікування договорів. Заключні положення— це назва восьмої частини Конвенції (ст. 81—85). У цій частині регулюються питання, пов’язані з підписанням, ратифікацією договору, приєднанням до нього, а також питання набрання чинності договором. №41 Способи вираження згоди на обов’язковість договору Ними є: 1. Підписання; 2. Обмін документами; 3. Ратифікація – шляхом затвердження йог вищим рганом д.в.; 4. Затвердження(конфірмація) – вираження згоди на обов’язковість договору, який не потребує ратифікації шляхом схвалення його урядом або іншим компетентним органом; 5. Приєднання. Після вираження згоди на обов’язковість договору сторони двосторонніх договорів здійснюють обмін текстами документів в яких виражена така згода. №42 Застереження до міжнародних договорів При укладанні, підписанні договорів виникають ситуації коли сторона договору в силу об’єктивних чи суб’єктивних обставин сторони не може виконувати зобов’язання. Застереження – одностороння заява на будь-якому етапі існування договору про те, що ті чи інші норми на дану державу не розповсюджуються в силу об’єктивних чи суб’єктивних причин. Застереження до договору має юридичне значення: 1) якщо хоча б одна з сторін не проти; 2) коли всі учасники не проти. Застереження є неприпустимими якщо: 1) всі учасники договору проти застереження; 2) в самому договорі зазначається, що застереження стосовно певних статей договору є неприпустимим; Внаслідок застереження договір втрачає чинність. Держава може в будь-який час анулювати чи відкликати договір. №43 Тлумачення міжнародних договорів Тлумачення міжнародного договору полягає у з’ясуванні точного змісту та суті договору. Тлумачення міжнародного договору має відповідати певним принципам: - Принцип добросовісності - Принцип єдності - Принцип ефективності - Принцип рівності мов Тлумачення буває офіційним та неофіційним. 1)Офіційним вважається тлумачення договору його учасниками чи міжнародними органами, які вказуються в тексті договору; 2) Неофіційним – те, що здійснюється юристами, вченими тощо. Тлумачення поділяється на міжнародне та внутрішньодержавне:
№44 Початок і закінчення дипломатичної місії Початок роботи спеціальної місії відраховується з моменту встановлення офіційного контакту з Міністерством закордонних справ або з іншим органом держави що приймає. Роботою керує її глава, призначуваний державою що посилає. Завершення діяльності місії відбувається: 1)за згодою держав; 2)після виконання нею завдань; 3)по закінченні передбаченого для неї терміну; 4)після повідомлення державою, що посилає, про відкликання місії; 5) після повідомлення держави, що приймає, про припинення діяльності місії. №45 Поняття і джерела права зовнішніх зносин Основоположник – проф. Сандровський. Право зовнішніх зносин є найбільш упорядкованою з точки зору кодифікації галузі МП. 1. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961р., прийнята на Конференції у Відні за участю 81 держави. (1964р. надійшла 81 ратифікація – вступила в силу); 2. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 --- 1967 р., вступила в силу; 3. Конвенція про спеціальні місії 1969 р. --- 1975р. вступила в силу; 4. Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1965р, не вступила в силу. Структура зовнішніх зносин:
Право зовнішніх зносин – це галузь МПП, що складається з системи норм та принципів МП, які виражають узгоджену волю суб’єктів МП відносно прав та обов’язків їх офіційних органів в процесі здійснення їх зовнішніх зносин у відповідності з принципами МП. №46 Імунітети та привілеї консульських установ Дипломатичний імунітет - заснований на принципах МП, не підлягання іноземних дипломатичних представництв , персоналу місцевій юрисдикції Дипломатичні привілеї – деякі особливі права та переваги, які надаються іноземним офіційним представництвам та їх персоналу , виходячи з поваги до суверенітету держави, яка акредитує. привілеї та імунітети скл сис-му яку можна поділити на 2 групи: 1. Норми, які передбачають привілеї та імунітети дипломатичного представництва вцілому: недоторканість приміщень, архівів, документів, фіскальні та митні пільги та переваги, право на прапор та ін. символи суверенітету; 2. Особисті імунітети, які стосуються дипломатичного персоналу: особиста недоторканість дипломатичних агентів, їх особистої резиденції; імунітет від юрисдикції держави-перебування; митні привілеї; податкові пільги та винятки. Положення кон. 1963р. передбач., що приміщення консульств є недоторканими, архіви і документи; митні привілеї ідентичні привілеям посольств; особиста недоторканість консулів визнається, є винятки. №47 Суб'єкт права зовнішніх зносин Це органи, що діють на тер-рії держави та за її межами і представляють країну в її офіц. відносинах з ін. держ-ми та ін. суб МП. Виділяють 2 групи органів ЗЗ- внутрішньодержавні і закордонні. I. Внутрішньодержавні 1) конституційні - Парл-т – як представн. орган влади виріш. пит. війни та миру, територ. змін; ратифікації м/н дог-рів; видатків на зовн/політ. заходи тощо; - Глава Дер-ви –вище предст-цво Д. в її м/н від-нах; офіційно признач. на посаду та звільняє з неї голів дипломат. предст-в в ін. дер-вах і при м/н орг-ціях; Глава Дер. представляє свою Д. з усіх питань зовн. зносин. (ex officio -за посадою –право підпис. м/н дог-рів) - Уряд; Глава Уряду 2) спеціалізовані –органи, діял-ть яких спеціально зосереджена на зовнішніх зносинах. (напр. в Укр- МЗС тощо) II. Закордонні 1) постійні –диплома. пред-ва дер-в (посольства і місії), консул. установи; торгові пред-ва; пост. пред-ва дер-в при м/н орг-ціях; 2) тимчасові – мають тимчас. хар-р –спец. місії, що направляються в ін. д-ви для участі в церемоніях, для ведення переговорів тощо; делегації і групи спостерігачів на м/н конференціях, делегації для участі в роботі сесій м/н орган-цій тощо. №48 Консульські функції та засоби їх здійснення Функції консульських установ визначені у Віденській Конвенції 1963 року „Про консульські зносини”. Їх поділяють на 3 групи: 1) політичні: - сприяння встановленню і розвитку торгових, ек., науково-технічних, культурних стосунків між державами; - інформаційна – консульства збирають різноманітну інформацію на території консульського округу і повідомляють державі; 2) економічні функції: - сприяння укладанню торгових, комерційних, економічних договорів між державами; 3) суто правові функції: - питання громадянства - облік громадян держави, яку представляє консульство; - функції органів нотаріату; - виконує функції органу реєстрації актів громадянського стану; - виконує функції військових комісаріатів; - паспортно-візові операції; - правовий захист громадян; - функція органів дізнання, виконують перші слідчі дії (порушують кримінальні справи, збирають докази, забезпечують збереження доказів, проводять допит тощо); - функції засвідчення законності документів. №49 Дипломатичний корпус. Дуайен дипломатичного корпусу У вузькому значенні дипломатичний корпус — це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, акредитованих у державі перебування. Сукупність всіх осіб, котрі мають дипломатичні ранги, які знаходяться в складі дипломатичних представництв іноземних держав, а також членів їхніх сімей, складає дипломатичний корпус у широкому значенні. Слід зазначити, що дипломатичний корпус не признається в якості самостійної юридичної особи на території країни перебування, він не має будь-яких політичних функцій. Його основним завданням є участь у певних протокольно-церемоніальних заходах: поздоровленнях із нагоди національного свята держави перебування; інавгурації нового глави держави; участь у церемоніях жалобного характеру і т.п. Із числа глав дипломатичних представництв виділяється дуайен (в англомовних країнах він іменується старійшиною, деканом) дипломатичного корпусу. Зазвичай ним стає старший за класом і за часом акредитації в державі перебування дипломат. У деяких католицьких державах, відповідно до сформованої традиції, дуайєном є папський нунцій. Дуайєн виступає від імені дипломатичного корпусу на різного роду протокольних заходах і є своєрідним посередником між владою держави перебування і дипломатичним корпусом з питань, що стосуються статусу дипломатичного корпусу. Одна з його основних функцій полягає в консультуванні знову призначених глав дипломатичних представництв у відношенні традицій, протоколу й особливостей взаємовідносин із владою держави-перебування. Функції дуайєна мають чисто представницький характер, тому, виступаючи в цій якості, він не повинен робити політичних заяв. №50 Поняття і джерела консульського права Консульське право – сукупність міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють діяльність консульських установ і членів їх персоналу, визначає їх статус, функції, права і обов'язки. Консульства не пов'язані з питаннями великої політики, їх основне завдання – вирішення практики захисту, їх основне завдання - вирішення практики питання захисту прав та інтересів громадян, обслуговування потреб економічного хар-ру. Джерела : 1) Міжнародний договір – Віденська конвенція про консульські зносини; Віденська конвенція про дипломатичні зносини. 2) Міжнародний порядок. №51 Система органів зовнішніх зносин держав Виділяють 2 групи органів ЗЗ- внутрішньодержавні і закордонні. I. Внутрішньодержавні 1) конституційні - Парл-т – як представн. орган влади виріш. пит. війни та миру, територ. змін; ратифікації м/н дог-рів; видатків на зовн/політ. заходи тощо; - Глава Дер-ви –вище предст-цво Д. в її м/н від-нах; офіційно признач. на посаду та звільняє з неї голів дипломат. предст-в в ін. дер-вах і при м/н орг-ціях; Глава Дер. представляє свою Д. з усіх питань зовн. зносин. (ex officio -за посадою –право підпис. м/н дог-рів) - Уряд; Глава Уряду 2) спеціалізовані –органи, діял-ть яких спеціально зосереджена на зовнішніх зносинах. (напр. в Укр- МЗС тощо) II. Закордонні 1) постійні –диплома. пред-ва дер-в (посольства і місії), консул. установи; торгові пред-ва; пост. пред-ва дер-в при м/н орг-ціях; 2) тимчасові – мають тимчас. хар-р –спец. місії, що направляються в ін. д-ви для участі в церемоніях, для ведення переговорів тощо; делегації і групи спостерігачів на м/н конференціях, делегації для участі в роботі сесій м/н орган-цій тощо. №52 Призначення консулів. Консульський патент і екзекватура. Консульський округ Глави консульських установ звичайно призначаються главою відомства закордонних справ, проте може бути й інший порядок. Консулу, при його призначенні, видається спеціальний документ - консульський патент, що засвідчує його повноваження і містить дані про консула, його клас, консульський округ, в який направляється консул, і місце розташування консульства. Для виконання консулом своїх обов'язків у країні перебування він повинен дістати згоду компетентних органів цієї країни. Ця згода називається екзекватурою. Зазвичай, екзекватура видається міністерством закордонних справ. Як правило, консул вступає у виконання своїх обов'язків з моменту одержання екзекватури. Припинення виконання обов'язків консула настає у випадках: - його відкликання, - оголошення його persona non grata, - виходу території консульського округу з-під суверенітету країни перебування, - закриття консульства, - початку воєнних дій між державою направлення і державою перебування консула. Консульський округ – частина території, на яку розповсюджується дія консульства. Його визначає акредитуюча держава і державні органи країни перебування дають тільки згоду. №53 Імунітети та привілеї дипломатичного представництва Дипломатичний імунітет - заснований на принципах МП, не підлягання іноземних дипломатичних представництв , персоналу місцевій юрисдикції Дипломатичні привілеї – деякі особливі права та переваги, які надаються іноземним офіційним представництвам та їх персоналу , виходячи з поваги до суверенітету держави, яка акредитує. Згідно з Кон 1961р. привілей та імунітети надаються не для вигод окремих осіб, а для ефективного забезпечення дипломатичних представництв, як органів, що представляють державу. привілеї та імунітети скл сис-му яку можна поділити на 2 групи: 1. Норми, які передбачають привілеї та імунітети дипломатичного представництва вцілому: недоторканість приміщень, архівів, документів, фіскальні(податкові) та митні пільги та переваги, право на прапор та ін. символи суверенітету; 2. Особисті імунітети, які стосуються дипломатичного персоналу: особиста недоторканість дипломатичних агентів, їх особистої резиденції; імунітет від юрисдикції держави-перебування; митні привілеї; податкові пільги та винятки. №54 Склад і функції дипломатичного представництва Є три основні класи глав дипломатичних представництв – це: 1. посли, очолюють посольства; 2. посланники, очолюють дипломатичні місії; 3. повірені у справах, очолюють лише у випадках, коли відносини між державами не є зовсім дружніми (виключенням є тимчасові повірені у справах, які заміняють глав дипломатичних представництв у разі їх відсутності). Структуру та кількісний склад персоналу дип. представництва затверджує міністерство закордонних справ з урахуванням доцільності. Обов'язково до дип. представництва входять 1) Глава дип. представництва ; 2) Члени дип. персоналу ( радник, секретар, аташе встановлених рангів); 3) члени адміністративно-технічного персоналу( референти-перекладачі, технічні секретарі, стенографісти, канцелярський персонал, шифрувальник, бухгалтерські представники та ін..) 4) члени обслуговуючого персоналу ( шофери, прибиральниці, кухарі, вахтери …). Функції дипломатичного представництва ( Віденська конвенція 1961 р.): - представництво держави у державі перебування. – захист у державі перебування інтересів власної держави та її громадян у межах міжнародного права. – ведення переговорів з урядом держави перебування. – з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду власної держави. – заохочення дружніх відносин між власною державою та державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки. №55 поняття міжнародних конференцій Міжн.конференція - тимчасовий орган д-в учасниць, покликаний обговорювати поставлені перед ним питання і приймати узгоджені рішення. Конференції приймають кодифікаційні конвенції (наприклад, Віденська конференція про дипломатичні відносини 1961г., Конференція з морського права). Зростає кількість та значення нарад, у тому числі і на вищому рівні. Як приклад можна навести щорічні зустрічі "Великої вісімки"промислово розвинених країн. Основна мета цих зустрічей - вирішення глобальних економічних проблем. Наради з небагатьма учасниками обмежуються вибором голови та створенням секретаріату. Конференції з широкою участю мають досить складну організаційну структуру: голова, комітети, підкомітети, робочі групи, секретаріат. Основні організаційні питання вирішує ген.комітет, що складається з голови конференції і голів комітетів. На нарадах обмеженого складу рішення приймаються одноголосно. На широких конференціях процедурні питання вирішуються простою більшістю "та беруть участь у голосуванні". Це означає, що відсутні і утрималися, до уваги не приймаються. Рішення зустрічей обмеженого складу зазвичай оформляються у спільній заяві або комюніке. Більш широкі конференції приймають заключні акти, які містять підсумки роботи і тексти прийнятих рішень. Ці акти підписуються учасниками. Юридично обов'язковою силою володіють лише рішення, оформлені у вигляді договору. №56 Система ООН Основні органи: 1. Генеральна Асамблея 2. Рада Безпеки 3. Економічна і соціальна рада 3. Рада з опіки 5. Міжнародний суд 6. Секретаріат Спеціалізовані органи з прав людини ООН: - Верховний комісар ООН з захисту прав людини - Комісія з прав людини Спеціалізовані установи ООН: - Міжнародний валютний фонд - Міжнародний банк реконструкцій та розвитку; - Міжнародна фінансова корпорація; - Міжнародна морська організація; - Міжнародна організація цивільної авіації - Міжнародна організація праці. №57 Статут Міжнародного Суду ООН Суд формується і діє відповідно до свого Статуту, який є невід'ємною частиною Статуту ООН. Статут Міжнародного Суду був підписаний 26 червня 1945 року і набув чинності 24 жовтня 1945 року. Складається з: |
|
Питання з курсу «Міжнародне право» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
План практичних (семінарських) занять Тема 1 Міжнародне приватне... Співвідношення міжнародного приватного права з міжнародним публічним правом та іншими галузями національного права |
|
Тематика курсових робіт з курсу “Міжнародне право” для студентів... Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права в сучасному міжнародному праві |
Закон України «Про міжнародне приватне право» Змістовий модуль І. Поняття, предмет, методи міжнародного приватного права. Міжнародна купівля продаж |
|
Тема 2 (заняття 2). Джерела міжнародного права (2 год.) Поняття і значення джерел міжнародного права. Роль ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН у визначенні джерел міжнародного права |
ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН За визначенням К. К. Сандровського «Право зовнішніх зносин – це система норм і принципів міжнародного права, спрямованих на регулювання... |
|
Питання з навчальної дисципліни «МП» Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право, їх значення для міжнародної торгівлі Міжнародна торгівля, як і будь-який інший вид людської діяльності, не може здійснюватися у правовому вакуумі. На сучасному етапі... |
|
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Поняття міжнародного публічного права. Сутність і характер сучасного міжнародного публічного права |
Міністерство освіти України Національний Технічний Університет України... Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загальний метод правового регулювання та фіксує правові норми... |