|
|
Скачати 2.05 Mb.
|
| РОЗДІЛ ІІІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ОСНОВИ БІБЛІЙНОЇ КУЛЬТУРИ Іммануїл Кант З трактату “Релігія в межах тільки розуму” Напевне умисне було зроблено те, що законодавець цього народу Мойсей не хотів мати ні найменшого відношення до майбутнього “загробного” життя, він хотів заснувати тільки політичну, а не етичну спільність. І хоча навряд чи можна сумніватися також і в тому, що євреї створювали певну релігійну віру, яку вони приєднували до артикулів своєї статуарної державно-політичної системи, та все ж вона ніколи не входила в законодавство юдейства... Воно відмовило всьому роду перському в спілкуванні, вважаючи себе особливим народом – обранцем Єгови, народом, котрий ненавидів усі інші народи й тому був зненавидженим кожним із них” (1793 р.). Джерело: Кант И. Трактаты и письма. – М., 1980. – С. 198–199. Євгеній Дюрінг Віддзеркалення національного характеру в релігії й моралі Усі релігії при своєму виникненні, становлять собою суму народних фантазій, у яких втілюються прагнення й головні події історії даного народу. […] Вони включають не тільки мораль, але й право, ще не відокремлене належним чином від простої моралі й совісті. Коли ж розвиток досягає цих релігійних актів, що належать до справ релігії та книг, то останні звичайно містять збірники житейських правил і принципів даного народу. […] Бог або Боги суть втілення пануючих спонук і думок народу. Боги є копії людей і дзеркало народів. Те, що стосується взагалі релігій усіх народів, повинно бути точним і до племені, вся історична заслуга якого обмежується його релігійною долею. Юдеям приписують свого роду релігійний геній; їх показують творцями релігії всього нового культурного світу, тобто з натуральної й чисто історичної точки зору їх вважають винуватцями християнства. Їх вважають народом класичним у релігійному відношенні, й, згідно з цим, їм відводять належне місце в духовному розподілі праці між народами. Як греки класично обґрунтували філософію, а римляни – право, так юдеї “класично” обґрунтували релігію, яку ми прийняли від них у спадок для поклоніння й подальшого вживання. Цю втішну роль охоче приймають усі юдеї за племенем, а юдеї за релігією, які міцно тримаються за свій специфічний мозаїзм, тлумачать цю роль так, що юдейство, хоча й протилежне християнству, але також має права і ще переживе християнську секту, що колись відділилася від нього, незважаючи на її поширення. При всій відмінній скромності цього останнього переконання, його, втім, розділяють і багато юдеїв по крові, чи будуть це хрещені юдеї, або реформати, або навіть у релігійному відношенні вихолощені, вицвілі до безбарвної віри в Бога елементи цього племені. Часто навіть ті, що видають себе не належними ні до якого сповідання, проте комічно залишаються вірними цій догмі про релігію вибраного народу, яка переживе всі релігії. Вибраний народ, – і це видно як в стародавні часи його історії, так і по теперішньому ставленню його, – перш за все має і вибрану релігію. Цієї релігії він тримається так міцно, як жоден інший народ. Освічені юдеї часто видають себе за абсолютно безрелігійних людей, особливо коли корчать з себе вільнодумців або навіть соціалістичних письменників […]. Юдей може видавати себе як завгодно освіченим; але вірити йому в цьому пункті не можна ні на йоту […]. […] Взагалі, розсіявшись по всьому світу та ставши гостями інших народів, юдеї, притому зовсім не з початку християнської ери, а вже сторіччями раніше, мали багато випадків проявити моральні якості свого племені. Те, чого, по духу своєї релігії, вони не сміли в повному об’ємі проробляти у відносинах один з одним, те саме їм дозволялося повною мірою проробляти з рештою людства. Їх безсовісність тому виявлялася все ширше в стосунках з елементами інших рас. Природно, що решта народів зайняла по відношенню до них оборонне становище […]. Як би там не було, цей народ Мойсея, цей народ – раб єгиптян, що одержав від них у придане мораль рабів, яку він ретельно береже, під час середньовічного відчуження викохав у собі покірність іншої якості. Він звив собі рабське кубло в середовищі нових народів, хоча й знехтуваний і зневажений ними, все ж утримав за собою свою стару роль, експлуатуючи навіть своє рабське становище і, врешті-решт, збагативши золотом і сріблом своїх панів, подібно тому як робив це і в Єгипті […]. Якщо сучасні культурні нації можуть свідомо відкинути все, що перейшло до них від єврейства через християнство, як в їхнє так зване “священне писання”, так і в світську народну літературу, то з другого боку, сутність юдейства знайдуть вони ніяк не в Талмуді, їм абсолютно достатньо буде, якщо вони вивчатимуть і вдумуватимуться в нього там, де воно безпосереднім чином проникло у власну їх плоть […]. Невже ж німець, француз або представник іншої національності повинен відчувати себе солідарним з переконаннями тих єврейських документів, які дійшли до нас як додаток до християнства? У нас, німців, по правді сказати, мало підстав штучно вводити в оману аффекціями єврейського орієнталізму ті відчуття, які цілі тисячоліття викликає в нас наше північне небо і наш північний світ. Старий Заповіт – книга, нам абсолютно чужа, і повинна ставати для нас все більш чужою, якщо ми не хочемо змінити назавжди нашу самобутність. Якщо дотепер дивилися на Талмуд виключно як на картину, на якій самі юдеї зобразили свою юдейську мораль, то це пояснюється якостями партій, які досі стикалися з євреями зовнішнім чином і переважно в цілях агітації […]. У нас і в різних народів зі шкільних уроків з Біблії та біблійної історії зберігається в пам’яті багато такого, що потрібно тільки збудити природне розуміння, щоб показати, яким чином, маючи під рукою відомі факти, можна глибше проникнути в саму суть характеру юдейського народу. Біблія дійсно не позбавлена інтересу, якщо вона таким чином може допомогти кращому з’ясуванню суті єврейства. Інший, маючи під рукою цю книгу і час від часу перегортаючи її, міг би в цьому напрямі дізнатися й зрозуміти такі речі, які лежать значно вище горизонту звичайної освіти. Але я повинен зробити ще крок далі. Ті, хто хоче дотримуватися християнських переказів, не в змозі рішучим чином відвернутися від юдейства. Історичне християнство, що розглядається в істинному своєму дусі, в усякому разі, було реакцією серед юдейства проти самого себе, але реакцією, що виникла з самого юдейства і певним чином за його зразком. Там, де пророки дуже піднімають голос проти збочень серця, там дійсний стан буває найбільш зіпсованим. Таким чином могло трапитися, що ця первісно-християнська мораль, суть якої, завдяки єврейській зовнішності, легко ухиляється від належної критики, могла оформитися в значенні природженого юдейського характеру. Що вона була направлена проти зіпсованості цього характеру, цим зовсім не виключалося, щоб взагалі при цьому в основі лежав сам цей характер. Єврейські пророки, які посилали громи на свій народ, проте залишалися євреями, і якщо Той, Кого вважають засновником християнства, міг бути частково й іншої національності, що, втім, навряд чи припустимо, то, в усякому разі, він жив у тій же духовній атмосфері й, незважаючи на деякі відхилення від переказів юдейського народу, в цілому все-таки відчував себе солідарним з цими переказами. Думка, що ніби-то нові народи, а саме народи німецькі, черпаючи з власних відчуттів і почуттів, надали християнству кращих рис, неспроможна: бо це помилка – промах; бо врешті-решт змішання повинно зникнути, а з’єднання непоєднуваних елементів повинно розпастися. Тому відкидання цієї релігії призведе не до зубожіння серця, а до його очищення. Душа нових народів тільки тоді одержить свободу й можливість у чистоті розвивати свої кращі властивості, коли вона відвернеться від релігії усякого гебраїзму. Християнство, по суті, є гебраїзм, як я вже довів це в моїй праці “Заміна релігії”. Але одкровення християнства, Новий Заповіт, не так придатне до характеристики характеру юдеїв, оскільки воно, будучи твором, що виник пізніше й серед інших народів та написаний грецькою мовою, через що має всякого роду домішки й переробки, яким піддалися єврейські уявлення. Ці домішки в гебраїзмі пізнішого часу, званому християнством, заважають безпосередньому сприйняттю цієї його характеристики. […] Також і ті стародавні юдейські образи та оповідання, в яких Господь Бог є людиною і, точніше кажучи, євреєм між євреями, набагато цікавіші за ті бліді абстракції, які зустрічаємо в писаннях пізнішого часу. Проте до повчань, які для змалювання характеру юдеїв можна запозичувати з тих божественних властивостей, я перейду пізніше. Поки що нам достатньо буде з перших біблійних спогадів узнати, що Бог юдеїв є дзеркалом свого народу, що йому пристойно входити з ним у суперечку, підпорядкувати йому весь світ і за це чути від нього хвалу Собі. Бог юдеїв відрізняється такою ж нетерпимістю, як і його народ. Він повинен користуватися повною монополією; поряд з ним не повинно бути ніяких інших Богів. Юдеї – вибраний народ, а Він – Єдиний Бог. Юдеї – його раби, але за це вони повинні володіти всім світом. Звідси видно, що теократія вже наявна у повному обсязі. Бог юдеїв є втіленням прагнень юдеїв. Навіть проданий у рабство Йосип зумів придбати довіру єгипетського фараона, стати біля керма правління й розігрувати роль впливового обер-раба. Історія Гамана, який наскрізь бачив юдеїв і з допомогою любовних інтриг Есфіри (Естерки) позбувся не тільки свого становища в уряді, але й свого життя, доводить усе ту ж рису вдачі. Але вона повчальна, крім усього іншого, й тому, що дає нам вказівки також і про ту стародавню відсіч, до якої вимушені були вдаватися всі народи на захист себе від юдейського племені там, де воно кублилося серед них. […] Але Старий Заповіт показує, що їхнє політичне служіння пану складало одне ціле з їхнім релігійним служінням Господові Богу. І там, і тут – мета одна й та ж; і те й інше служіння повинні всіма способами створювати для юдеїв панування над іншим народом і над усіма іншими народами. Навіть уся специфічно юдейська ідея про Месію іншого значення не має… Але якщо де-небудь лунало критичне слово проти цих расових властивостей юдеїв, то преса всім своїм хором, з акомпанементом літератури, як одна людина або ретельно замовчувала такі викриття юдейської істоти, або була готова зі всяким, хто насмілюється засуджувати юдеїв, розправитися як з новим Гаманом. Але юдеї, коли їхніх зухвалих небилиць про переваги їхньої раси не визнають, негайно готові виступити зі всякими звинуваченнями в релігійних забобонах і в обскурантизмі; ті самі юдеї, що скаржаться на середньовічні переслідування, – святкують свята, в яких нарочито прославляють свої стародавні оргії вбивств, які скоювали вони в надрах інших народів! Цей Гаман є ні що інше, як втілення прав усіх інших народів на відсіч юдейській пихатості й на відсіч пограбуванню юдеями всіх інших народів. Ця в юдейському смаку спотворена й забарвлена історія Гамана, який зі своїм законом проти юдеїв не міг запобігти вже дуже впливовим їхнім інтригам, – ця історія, освітлена правдиво, повинна б ще й нині бути для народів нагадуванням, чого повинні вони чекати від юдейської раси там, де вона хоча б випадково на деякий час встигла досягти панування. Тоді у всій перській державі було ними вбито близько 100 000 неугодних їм осіб. […] Релігійні общини юдеїв є засобами їхнього політичного й суспільного союзу, вони включають і просто юдеїв по крові, що стоять зовні. Але тут не місце входити в розгляд цих політичних і суспільних привілеїв, у які вони перетворили свої релігійні союзи… Домагання, які видаються за домагання нібито юдейської релігії, насправді означають взагалі – домагання юдейської раси в політичному і соціальному відношенні. Тоді як право союзів у інших народів більш менш знаходиться в летаргії, юдеї, згуртовані своєю релігією, користуються перевагою підтримувати інтернаціональний союз для захисту всіх своїх інтересів проти решти народів. […] Ця релігія, як в ранню епоху їхньої історії, так і тепер, служить їм засобом для всього їхнього існування й розповсюдження. Ось тому, навіть якщо б зміст її був кращим, ніж він є, для решти народів вона не була б справою байдужою. Ось тому жоден юдей по крові, видавай він себе за атеїста або за матеріаліста, – все одно не ставиться до юдейської релігії байдуже. Швидше, вона забезпечує йому те панування або, краще, те становище обер-раба, якого завжди домагався народ Ізраїлю. Вишуканий егоїзм, вивищення себе над всією рештою народів, нехтування їхніх прав, – отже, негуманне, навіть вороже ставлення до всієї решти людства, – ось те, що має тут опертя і продовжує діяти тисячоліття. Якщо залишити осторонь особу самого Христоса і все, що йому приписувалося, як вимагає того морально очищаюча критика, то зрозуміло майже саме собою, що в найближчому поколінні залишається в пам’яті лише те, що має меншу цінність, і що в гебраїзмі краще потонуло в хвилях гіршого. Вже сам Савл-Павло зі своїм подвійним ім’ям, подвійним характером, навіть подвійним законом, зі своїм юдейством для юдеїв, зі своїм прагненням приладнатися до чого завгодно, є знову представником лжеученості й тому більше прийшовся до смаку своїм новим псевдовченням, ніж сам Христос, і ці нові псевдовчені видавали його навіть за засновника християнства. Навряд чи варто найближчим чином досліджувати, як у ньому й у його посланнях відобразився характер євреїв. Юдейський характер, а також розклад і беззмістовність тієї епохи виступили з усією своєю зіпсованістю. У свідомості самого Павла, вади й гріхи в окремих спільнотах були ще гіршими, ніж у найзіпсованіших греків. Цим доводиться, що під прапором християнства з’єднався, так би мовити, соціальний відбір якнайдавніших елементів. […] На ці паскудні якості, досить виразно видимі в тих первісних общинах, указує й народна ненависть римлян, про яку говорить Тацит з нагоди подій неронівськіх часів. Ця народна ненависть, очевидно, зовсім не змішувала християн з юдеями, але досить правильно оцінювала тих чи інших людей на підставі їхніх особистих властивостей та їхньої аморальної поведінки. Мабуть, уся провина приписувалася тут єврейській національності, а також єврейському або новоєврейському способу думок і поведінки, засвоєної й іншими національностями. Мораль Сократа не піддавалася такому псуванню, як мораль Христоса, бо була здоровішою, яснішою й визначенішою. І вона негайно ж і пізніше піддавалася спотворенню й підміні, але в неї не було таких ганебних спадкоємців, які були у християнства… Отже, в цілому, це – не дуже коштовний спадок, який, завдяки не тільки єврейській теократії, але й самому Христосу, його невиразному й хисткому напрямку, винуватий в тому, що цей гебраїзм пізнішого часу виконував у всесвітній історії роль якогось морального кошмару для кращих культурних народів. Звичайно, ці народи вклали в християнство своє краще мислення й почуття, навіть частково ідеалізували його; проте чим же цей поліпшуючий внесок міг допомогти, якщо початковий пункт і ядро увібрали в себе всі тіньові сторони моралі й фантастики єврейства! Якщо нові народи, які страждають інфікованою гебраїзмом релігією Азії, не зважаться абсолютно відкинути цей фальшивий елемент, то й вони в своєму духовному житті, принаймні в деякій мірі, залишаться дзеркалом сприйнятого зовнішнім чином гебраїзму. Джерело: Дюринг Е. Еврейський вопрос. – М., 1999. Запитання та завдання: 1. Чому Бог завжди є дзеркалом свого народу? 2. Прочитайте в Біблії Книгу Естер (Есфір). Проаналізуйте риси національного характеру творців такої традиції, як “свято помсти”. 3. Чому, на вашу думку, римляни не поважали християн? 4. В чому, на думку Є.Дюрінга, виявляється гебраїзм християнства? Фрідріх Ніцше Антихристиянин або прокляття християнству (скорочено) Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844–1900) – видатний німецький філософ і поет, засновник напрямку “філософії життя”. Родовід мислителя має слов’янські корені – його предком був польський граф Ніцский, протестант, що залишив Польщу в часи Контрреформації і переїхав до Німеччини. Батько Фрідріха Ніцше був протестантським священиком, мати – дочкою пастора. З дитинства Фрідріх добре знав Біблію й уже в гімназійні роки мав перші сумніви в достовірності “святого письма”. За родинною традицією вступив на теологічний факультет Боннського університету. Однак швидко змінив богослов’я на класичну філологію. Літературний талант молодого Ніцше проявився дуже рано, ще студентом він був запрошений на посаду професора Базельського університету, де й отримав докторський ступінь за вже опубліковані праці з класичної філології. Через усю його творчість проходить ідеал духовного аристократизму, що знайшов своє вираження в ідеях “надлюдини”, “волі до влади”, “вічного повернення” – власне язичницьких цінностях, протилежних християнству. Праця “Антихристиянин” була написана Ф. Ніцше в 1888 році. Німецьке Antichrist – двозначне: це й антихристиянин і антихрист – тому назва в перекладах іншими мовами інтерпретується по-різному. Під Антихристом Ніцше розуміє зовсім не Люцифера чи Диявола, він протиставляв Христоса – Діонісові: по суті християнський і античний світогляди. Його праці дійсно “належали небагатьом”. Ціле століття в філософії Ніцше вбачали лише нігілізм. На початку ХХ ст. його хотіли зробити ідеологом німецького нацизму, хоча він не був ні тим, ні іншим… Можливо, головна ідея Ніцше не розгадана нащадками й досі. Та сутність “вічного повернення всіх речей”, осмислена ще античними філософами, в натхненних працях Ніцше повертається до нас знову як доказ цього вічного закону життя. Без переосмислення, переоцінки християнських “цінностей” нам не можливо пізнати цей закон. |
|
Історія Культури Ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, забезпечує розуміння системного зв'язку всіх складових культури... |
Урок з художньої культури 10 клас України за польсько-литовської доби; показати місце культури України на тлі тогочасних явищ світового мистецтва; розвивати уміння... |
|
Розділ виставки: Педагогіка розвитку особистості Виховання інформаційної культури та культури читання учнів засобами бібліотечної роботи” |
Урок №5 Клас: 9 Дата: 01. 10 Великою французькою революцією, поглибити інтерес учнів до всесвітньої історії, культури, до культури Франції |
|
Щодо відстеження результативності «Про встановлення цін на платні послуги закладів культури відділу з питань культури, молоді, спорту та туризму» від 27. 01. 2010... |
Ґ ендер і мас-медіа: репрезентація жіночих образів у ТВ рекламі Такі трансформації супроводжуються необхідністю формування демократичної культури суспільства і її невід'ємного елементу ґендерной... |
|
Питання до іспиту з курсу «Історія української культури» Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблеми витоків української культури |
Урок №30 Тема. Діяльність більшовиків у сфері культури. Культурно-освітня... Зувати та систематизувати матеріал, робити висновки, здійснювати порівняння історичних явищ та подій, удосконалювати навички роботи... |
|
Лекція №1 Лекція № Поняття культури. Античність – джерело європейської культури (2 год.) |
План Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.... Словник у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури |