|
|
Скачати 347.29 Kb.
|
|
Лекція 2. Основи культури української мови План
Література Основна
Додаткова
Словники
Усебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови – дотримання мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. Культура мови – це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули привітання, прощання, побажання, запрошення. Вони змінюються залежно від ситуації спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівнів, від статі тих, хто спілкується. Відтак поняття «культура мови» включає в себе два ступені опанування літературної мови: правильність мови, тобто дотримування норм літературної мови, і мовна майстерність, тобто не тільки дотримування літературних норм, а й уміння вибирати із співіснуючих варіантів найбільш точний, стилістично і ситуативно доречний, виразний. Тому, що висока культура мови передбачає високу загальну культуру людини, культуру мислення, свідому любов до мови. Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови пов’язана з соціологією та психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості. Культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження. Вона виступає тим чутливим інструментом, що першим помічає явища в лексиці, фразеології, граматиці, підказує мовцям стилістичне забарвлення мовних форм, попереджає про втрату словом його інформативного й емоційного заряду. Головним завданням культури мови є:
Коротко схарактеризуємо основні комунікативні ознаки культури мови:
Мова усного професійного спілкування, окрім названих ознак, включає й такі:
Відтак, культура мови в житті професійного комунікатора відіграє провідну роль. Головна складність в оволодінні усним мовленням полягає у необхідності визначити на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ф.Ларошфуко, «істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше». Отже, багато говорити й багато сказати – поняття нетотожні. Культура мови людини безпосередньо залежить від багатства її індивідуального лексикону (словникового запасу). До того ж, багатство мови визначається й смисловим насиченням слова, що створюється правильним і доречним застосуванням в усному мовленні синонімів, омонімів, паронімів, багатозначних слів. Емоційне забарвлення текст отримує завдяки використанню різних суфіксів, фразеологізмів, прислів’їв та приказок. А значно збіднюють мову, роблять її невиразною штампи та канцеляризми (наприклад: спрямувати увагу на виконання завдань замість старанно виконувати завдання). Подібні вислови доречні в офіційно-діловому спілкуванні, де в певних ситуаціях виникає необхідність їх вживання. Оскільки поняття мова й мовлення взаємозалежні, варто поряд з поняттям культура мови вирізняти й культура мовлення. Культура мовлення – це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній і писемній). Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, естетичність, поліфункціональність мовлення. Нормативність – це дотримання правил усного й писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність – це "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному й граматичному рівнях. Наше завдання – розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, мовленнєвої ситуації. Естетичність мовлення – це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів'я чи приказки, тропів чи фігур, узагалі нестандартність мовлення – усі ці та інші резерви мови. Поліфункціональність мовлення – це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина змушена через необхідність вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру повторного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах. Культура мовлення несумісна з багатослів'ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів'ям. Культура усного ділового мовлення передбачає багато чинників, що визначають рівень мовлення комунікатора:
Таким чином, традиційно усталена регламентованість ділового спілкування вимагає уважного ставлення мовця до використання мовних засобів.
Основою професійного самовизначення майбутнього фахівця є набуття ним знань про професію, самопізнання та самооцінка індивідуальних особливостей, зіставлення знань про себе та про професійну діяльність. Одним з дійових засобів отримання інформації про сучасні професії є професіографія – технологія вивчення вимог, які ставить професія до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини. Найважливішим джерелом інформації про професії є професіограма – опис переліку особливостей професії або спеціальності. В організації навчального процесу у вищих закладах освіти, який передбачає як глибоку професійно-трудову, так і навчально-творчу, враховується сукупність даних про зміст професіограми майбутнього спеціаліста, його психології, особливостей організації його спілкування та діяльності, максимального наближення процесу підготовки до сучасних вимог виробництва. Складовими професіограми молодого фахівця є такі групи якостей:
Подана професіограма стосується молодих спеціалістів будь-якої галузі народного господарства. Специфіка фахівців-аграрників знайшла конкретне висвітлення у кваліфікаційних характеристиках, котрі є обов’язковими компонентами навчальної документації зі спеціальностей, якими оволодівають студенти сучасних вищих аграрних закладів освіти України. Скажімо, інженер-механік також повинен бути ознайомленим із основами організації виробництва, праці і управління, з економікою галузі; обізнаний у питаннях охорони праці і техніки безпеки, керувати технікою різного призначення. Сьогодні функціонування технічних пристроїв і операції людини з ними уже розглядаються у взаємозв’язку, що призвело до формування поняття «людина-машина». В принципі, професійна діяльність фахівця будь-якої галузі повинна виступати у єдності трьох її аспектів: предметно-дійовому, фізіологічному та психологічному. У системі ж «людина-машина» функціонування машини і діяльність людини мають бути пов’язані єдиним контуром регулювання. При цьому, головна увага повинна приділятися специфіці механізмів відображення дійсності людиною та регуляції її діяльності. Тому, основними функціями в майбутній професійній діяльності інженера-механіка в системі «машина-людина» є такі: діагностико-проектувальна, конструктивно-розрахункова, конструктивно-творча, організаційно-технологічна, організаційно-комунікативна, контрольно-стимулююча. Для виконання кожної з цих функцій в майбутній професійній діяльності інженер-механік повинен володіти відповідною системою знань. Так, діагностико-проектувальна функція потребує від інженера-механіка уміння проводити кінематичний аналіз механізмів; уміння визначати показники якості роботи механізму, машинного агрегату; уміння визначати напружно-деформований стан стрижневих, пластинчатих та оболончатих конструкцій та їх конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати стан рівноваги конструкцій та конструктивних елементів; уміння визначати технологічність виробу; уміння визначати режими роботи електротехнічного обладнання й систем електропостачання; уміння визначати основні теплофізичні параметри технологічних процесів; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням електричного розряду та висококонцентрованих потоків енергії; уміння визначати технологічні характеристики процесів обробки матеріалів із застосуванням анодного розчинення, коливань ультразвукової частоти або їх комбінованої дії; уміння проводити діагностику параметрів виробів, роботи машин та їх механізмів; уміння виконувати економічний аналіз технологічних рішень; уміння проектувати типові деталі та вузли машин; уміння проектувати геометричні параметри заготовки, які забезпечують виготовлення деталі за заданими параметрами; уміння проектувати механічну передачу; уміння визначати технічний рівень та якість об’єктів проектно-конструкторських та проектно-технологічних розробок; уміння визначати експлуатаційну придатність виробу. Конструктивно-розрахункова функція вимагає уміння проектувати номінальні розміри, допуски розмірів та посадки з’єднань механізмів, виробів, а також допуски, форми, розташування поверхонь та параметрів шорсткості проектування різних видів машин; уміння використовувати технічні документацію, довідкову літературу, стандарти, методики, нормативні матеріали в процесі конструювання вузлів машин та типових деталей; уміння використовувати обчислювальну, комп’ютерну техніку та наявне програмне забезпечення при виконанні розрахунків; уміння використовувати закони механіки та методики для розрахунку систем машин, обладнання та устаткування; уміння виконувати параметричні розрахунки машин, обладнання та устаткування; уміння конструювати та розраховувати інструменти для виготовлення машин, обладнання та устаткування, уміння виконувати креслення деталей технологічного обладнання та устаткування; уміння виконувати необхідний перевірочний або проектний розрахунок конструкції; уміння розраховувати з’єднання деталей машин; уміння розраховувати типові деталі та вузли машин; уміння виконувати розрахунки параметрів технологічного процесу. |
|
Тема Державна мова мова професійного спілкування 11 Поняття національної та літературної мови. Значення мови в житті суспільства та людини 17 |
ОСНОВИ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаним в царині духовних... |
|
ДЕРЖАВНА МОВА – Мова професійного спілкування Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Комунікативне призначення мови в професійній... |
План: Предмет і завдання курсу "Ділова українська мова". Українська... Функціональні стилі мовлення. Художній і розмовний стилі, жанри, мета і сфера спілкування, мовні засоби |
|
КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО ФАРМАЦЕВТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ Культура професійного мовлення. Лексичні норми сучасної української мови в професійному спілкуванні |
Урок розвитку зв’язного мовлення №1 Творчий переказ тексту «Відпочинок на морі» Державний Гімн України. Мова — жива скарбниця історії народу. Мова і мовлення. Збагачення мови новими словами. Утворення нових слів.... |
|
Тема: Українська мова професійного спрямування в аспекті функціональних стилів Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів |
На допомогу учню 9 класу Мова й мовлення становлять нерозривну єдність. Мовлення – це процес використання людиною засобів мови з метою спілкування. Крім того,... |
|
Тема: Культура мови. Культура мовлення під час дискусій Особливе значення мають професійні дискусії, які мають призводити до вирішення певних професійних питань і т п. У зв’язку з цим виникає... |
План Мова як суспільне явище. Суспільна природа мови і мовної діяльності.... Сучасне мовознавство виходить із розуміння мови як суспільного явища. Водночас в історії мовознавства здійснювалися численні спроби... |