Елементарний курс Видання друге Харків Одіссей 2008 ББК 67. 3 К56 Рекомендовано Вченою радою Одеського
|
|
Скачати 6 Mb.
|
|
70
Нормативні джерела Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. — № ЗО. - Ст. 141. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст.44. 71 Г Додаткова література Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: Монографія. — Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. — 540 с Брезгулевская Н.В. Виды федерации и модели федерализма//Правоведение. — 2005. — №3. — С.150-162. Вовк Ю. Ідея федералізму в Україні у контексті посилення впливу регіонів // Право України. — 2004. — №10 — С.19-22. Давимука С, Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії — Львів, 1999.— 278 с. Замышляев Д.В. Формы политико-территориальной организации государства // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. — 2005. — №1.—С.164-176. Правовые системы стран мира: Энциклопедический словарь /Отв.ред. А.Я. Сухарев. — М.: НОРМА, 2000. — 840 с. Сергевнин С.Л. Субъект федерации: Статус и законодательная деятельность — СПб: Изд-во Юридического института, 1999. — 215 с. Серегин А.В. Теоретические проблемы монархической формы правления / Под ред. И.А. Иванникова. — Ростов-на-Дону: Изд-во гос. пед. ун-та, 2003. — 191 с. Серегин А.В. Концептуальные подходы к определению категории «форма правления» //Право и государство — 2006. — №3. — С. 18-23. Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) // Держава і право. 36.наук праць.- К., 2003. — Вип 21. —С.57-63. Телешун CO. Державний устрій України: проблеми політики, теорії і практики. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ 2000.— 344 с. ФарукшинМ.Х. Федерализм. Теоретические и прикладные аспекты. — М. : Юристъ, 2004. — 527 с. Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Юрист, 2000. — 382 с. Шаповал В.М. Державний лад країн світу: Довідник. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 320 с. Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче — 1995. — № 9. — С 129 — 133. Розділ 5 ДЕРЖАВНА ВЛАДА І МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ - 5.1. Державна влада та її властивості Державна влада — це публічно-політичні відносини між державним апаратом і підвладними йому індивідами (їх об'єднаннями, соціальними спільнотами). Державна влада є різновидом політичної влади. Володіючи всіма її ознаками, державна влада має тільки їй властиві риси:
72 73
Найважливішими характеристиками (властивостями) сучасної державної влади є легітимність, легальність і законність. Легітимність означає визнання влади населенням, схвалення її як справедливого і політично виправданого явища. Чим вищим є рівень легітимності, тим більшою є підтримка влади народом при ухваленні яких-небудь політичних рішень. Легітимна влада створює стан довіри між урядом і народом, такій владі прощаються помилки, вона здатна приймати і здійснювати непопулярні рішення. Легітимна влада — це влада, яка відповідає уявленням людей про належну державну владу, причому зовсім не обов'язково ці уявлення мають юридичний характер. Легальність характеризує правомірність існування влади з формально-юридичної сторони. Легальна влада встановлюється і діє на основі конституції та інших нормативно-правових актів. При цьому нормативна основа організації та функціонування державної влади повинна відповідати загальнолюдським цінностям і принципам права. Інакше доведеться визнати легальною владу антинародної, тоталітарної держави. Законність влади синтезує поняття легітимності і легальності влади. Законна влада встановлюється і передається відповідно до процедур конституції і за безпосередньої участі народу, діє в рамках визначених законом повнова- жень і законними методами, користується підтримкою населення. 5.2. Механізм держави: поняття, структура і принципи Механізм держави є реальною організаційною матеріальною силою, маючи яку в своєму розпорядженні, держава здійснює владу. Механізм держави — це цілісна ієрархічна система державних органів, що здійснюють державну владу, а також установ, підприємств, за допомогою яких виконуються завдання і функції держави. Ознаки механізму держави:
Механізм сучасної держави відрізняється високим ступенем складності, різноманіттям складових його частин, блоків, підсистем. Структура механізму держави включає: 1) державний апарат (систему органів державної влади). Державний апарат співвідноситься з механізмом держави як частина і ціле, виступаючи як головний, системоутворюючий елемент механізму держави; 74 75
Побудова і діяльність механізму сучасної держави здійснюється на основі певних принципів, до яких належать:
Механізм держави виступає основним суб'єктом здійснення державної влади. За допомогою державного механізму держава здійснює свої функції, здійснює вплив на стабілізацію та розвиток суспільного життя, сприяє поглибленню демократії та організованості в країні. 5.3. Методи здійснення державної влади Арсенал методів реалізації державної влади є достатньо різноманітним. У сучасних умовах значно зросла роль методів морального і особливо матеріального стимулювання, використовуючи які, державні органи впливають на інтереси людей і тим самим підпорядковують їх своїй владній волі. До загальних, традиційних методів здійснення державної влади належать переконання і примус. Ці методи, по- 76 різному поєднуючись, супроводжують державну владу на всьому її історичному шляху. Переконання — це метод активного впливу на волю та свідомість людини ідейно-етичними засобами для формування у неї поглядів та уявлень, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей та функцій. Механізм переконання включає сукупність ідеологічних, соціально-психологічних засобів і форм впливу на індивідуальну або групову правосвідомість, результатом якої є засвоєння та схвалення індивідом, колективом певних соціальних цінностей. Різновидами методу переконання є заохочення та рекомендація. Заохочення — створення умов, за яких певна діяльність стає вигідною для суб'єкта, який її здійснює. Наприклад, з метою виконання соціальної функції держава встановлює податкові пільги для підприємств, що беруть на роботу інвалідів. Рекомендація — пропозиція здійснити дії, виконання яких дозволить домогтися соціально значущих цілей. Так, держава може розробляти зразкові плани розвитку тієї або іншої області держави або галузі економіки, типові статути, положення, правила, використання яких дозволить ефективніше виконувати суспільно значущу діяльність. Особливість рекомендацій держави — вони не обов'язкові для виконання, але обов'язкові для ознайомлення суб'єктами, яким вони адресовані. Перетворення ідей, поглядів на переконання пов'язане зі свідомістю та відчуттями людини. Ідеї, суспільні інтереси та вимоги влади набувають особистісного значення тільки тоді, коли вони пройшли через свідомість. Методи переконання, заохочення та рекомендації стимулюють ініціативу і почуття відповідальності людей за свої дії та вчинки. З розвитком цивілізації, зростанням політичної культури роль і значення цих методів здійснення державної влади закономірно зростають. Державна влада не може обійтися без особливого, тільки їй властивого виду примусу — державного примусу. Використовуючи його, владний суб'єкт нав'язує свою волю підвладним. Державний примус — це психологічний, матеріальний або фізичний (зокрема насильницький) вплив повноважних органів і посадовців держави на особу з метою примусити її діяти на користь держави. Сам по собі державний примус — гострий і жорсткий засіб соціального впливу. Він заснований на організованій силі, і тому здатен забезпечити безумовне домінування в суспільстві волі владного суб'єкта. Державний примус обмежує свободу людини, ставить її в таке становище, коли у неї немає вибору, окрім варіанта, запропонованого (нав'язаного) владою. За допомогою примусу пригнічуються, гальмуються інтереси і мотиви антисоціальної поведінки, примусово знімаються суперечності між загальною та індивідуальною волею, стимулюється суспільно корисна поведінка. Державний примус буває правовим і неправовим. Останній може обернутися свавіллям державних органів, що ставлять особу в ніким і нічим не захищене становище. Такий примус має місце в державах із антидемократичним, реакційним режимом — тиранічним, деспотичним, тоталітарним. У правовій демократичній державі примус має бути тільки правовим. Правовим визнається державний примус, вид і міра якого строго визначені правовими нормами і який застосовується в законних процесуальних формах. Законність, обґрунтованість і справедливість державного правового примусу піддається контролю, він може бути оскаржений у незалежному суді. Рівень правового «насичення» державного примусу зумовлений тим, якою мірою він: підпорядкований загальним принципам певної правової системи; є за своїми підставами єдиним, загальним на території всієї країни; нормативно регламентований за змістом, межами та умовами застосування; діє через механізм прав і обов'язків; оснащений розвиненими процесуальними формами. Існує також інша класифікація методів діяльності держави, методів здійснення функцій держави. Можна виділити:
простір для діяльності суб'єктів держави, які можуть ухвалювати рішення з урахуванням специфіки того або іншого регіону. Як правило, в діяльності сучасних держав обидва методи поєднуються. 5.4. Розподіл влади в державі У сучасному світі розподіл влади — це принцип конституціоналізму, згідно з яким єдина державна влада поділяється на відносно незалежні та різні за функціями гілки влади. Теорія розподілу влади — підсумок багатовікового розвитку державності, пошуку найбільш дієвих механізмів, що оберігають суспільство від деспотизму. Вона була створена кількома поколіннями дослідників держави і політики: ідея висловлювалася Арістотелем, теоретично обґрунтована Джоном Локком, в класичному вигляді розроблена Шарлем Луї Монтеск'є, Іммануїлом Кантом, Бенжаменом Констаном, Олександром Гамільтоном, Джеймсом Медісо-ном. Уперше і Найбільш послідовно принцип розподілу влад був утілений в Конституції США 1787 p. Основні положення теорії розподілу влади:
Теорія розподілу влади в державі покликана обґрунтувати такий устрій держави, який виключав би можливість узурпації влади будь-яким посадовцем або органом держави. Спочатку вона була спрямована на обмеження влади короля, а потім стала використовуватися як теоретична та ідеологічна база боротьби проти будь-яких форм диктатури, небезпека встановлення якої є постійною суспільною реальністю. 78 Принцип розподілу влади сприйнятий теорією і практикою всіх демократичних держав. Сучасне державознавство і конституційна практика разом із класичною тріадою законодавчої, виконавчої і судової влади визнають існування установчої, виборчої, муніципальної, контрольної влади, а також самостійного інституту влади глави держави. 5.5. Інститут держави: поняття і види Поняття «інститут держави» уживається у двох значеннях. У широкому розумінні інститут держави — це один із соціальних інститутів, пов'язаний із виділенням публічної влади із суспільства. У вузькому розумінні слова інститут держави — це відносно відособлена і самостійна частина державної організації, що має певні функції. Розрізняють організаційні та функціональні інститути держави. До організаційних інститутів держави належать інститут президента, інститут парламенту, інститут уряду, інститут місцевих органів виконавчої влади. Серед функціональних інститутів виділяють інститут виборів і референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут конституційного контролю. Важливе значення має класифікація інститутів держави за принципом розподілу влади, оскільки вона поєднує і організаційний, і функціональний моменти. У цьому плані виділяють:
Інститути держави змінюються в ході історичного розвитку. Деякі інститути зникають (інститут абсолютної монархії), інші виникають. 5.6. Інститут законодавчої влади Поняття законодавча влада має кілька значень. Законодавча влада — це: 1) повноваження видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти, що належить народу, або делеговане народом своїм представникам у парламенті;
У сучасній державі законодавча влада, як правило, носить представницький характер. На основі виборів народ передає владу своїм представникам і таким чином уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому сенсі можна говорити про первинність представницьких органів в механізмі державній владі, їхньому пріоритеті та верховенстві: законодавча влада є першою серед рівних. Верховенство не означає і не має означати єдиновладнос-ті законодавчих органів. Є сутнісні та політико-юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження випливають з її делегованості (тільки народ володіє всією повнотою державної влади), визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон має відповідати політичним та юридичним реаліям, а також фундаментальному праву — конституції, інакше органи конституційного нагляду можуть визнати його недійсним. Разом із безпосередньою законотворчістю законодавчий орган має ряд інших важливих повноважень. Особливу парламентську прерогативу складає рішення фінансових питань, зокрема розгляд проекту державного бюджету і контроль за витрачанням фінансових коштів держави. Парламент бере участь у формуванні органів виконавчої, а іноді — й судової влади, призначенні різних посадовців, аж до глави держави в парламентарних республіках. Залежно від форми правління парламент в тій чи іншій мірі бере участь у процедурі призначення глави уряду і кабінету. Парламент здійснює контроль за роботою уряду, інших посадовців виконавчої влади. Вираз недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування служать могутніми засобами парламентського контролю. Парламентський контроль призначений для того, щоб законодавча влада була в курсі урядової політики, що проводиться, конституційними методами сприяла її суспільній корисності і реально гарантувала вільний розвиток особи. Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції законодавчого органу: 1) законодавча діяльність є визначальною в компетенції парламенту; 80 81
5.7. Парламент, його повноваження та структура У демократичній державі найвищим представницьким та законодавчим органом є парламент. Він представляє суверенітет народу, і лише він правомочний виражати волю народу у формі закону. Демократично обраний парламент, що здійснює свої функції, є найважливішим інститутом легітимної державної влади, форма забезпечення політичної гласності та відкритої політичної полеміки. «Парламент» — це родовий термін. У Великій Британії, Індії, Канаді, Японії і низці інших країн законодавчий орган безпосередньо іменується парламентом. У решті країн цей орган має іншу назву (наприклад, Сейм — в Польщі, Фолькетинг — в Данії, Альтинг — в Ісландії, Конгрес — у СІЛА). Становлення і розквіт парламентаризму припав на період формування сучасної держави (XVIII-XIX ст.). Саме тоді склалося коло основних повноважень парламенту: ухвалення законів, затвердження бюджету, контроль над урядом у формі запитів і обговорення його діяльності, вираз (вотум) довіри або недовіри уряду тощо. Сучасний парламент, як і раніше, має великі повноваження у сфері законотворчості. Він має право встановлювати податки, приймати державний бюджет, брати участь в зовнішньополітичному процесі, вирішувати питання оборони. Парламент може здійснювати і квазісудові функції: притягати президента, членів уряду до юридичної відповідальності (імпічмент). З ускладненням суспільного життя, у ході соціального та науково-технічного прогресу звичайно спостерігається зростання ролі уряду та зниження ролі парламенту. 82 Будь-який парламент є перш за все зборами представників народу — депутатів, які на пленарному засіданні обговорюють та ухвалюють рішення, перш за все закони. Парламенти можуть мати двопалатну й однопалатну структуру. У федеральних державах парламенти складаються з двох палат (одна з них представляє народ, а друга — суб'єкти федерації), які у принципі мають однакові законодавчі повноваження (у США — Палата представників і Сенат, в Австрії — Союзна рада і Національна Рада). Іноді, разом із палатами особливий чин у парламенті складає глава держави (історично — в Речі Посполитій, в сучасному світі — у Великій Британії, Індії). Двопалатна парламентська система має місце в деяких унітарних державах. Це зумовлене прагненням до стійкішої рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владами, при якому влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад, Палата громад і Палата лордів у Англії). Двопалатна структура страхує парламент від поспішних рішень нижньої палати. Як правило, термін повноважень верхньої палати триваліший, ніж нижньої, її депутати мають вищий віковий ценз, вона рідше оновлюється і формується на основі непрямих виборів. У більшості країн достроковому розпуску підлягають тільки нижні палати. Однопалатні парламенти існують, головним чином, у країнах з більш-менш однорідним національним складом населення або невеликих за територіальними розмірами (Угорщина, Данія, Фінляндія). Керівництво парламентом здійснюється одноосібно головою, колегіальні органи (президії) — украй рідкісні. Голова представляє парламент у взаєминах з іншими органами, керує дебатами, голосуванням, координує роботу внутріш-ньопарламентських органів. Парламент і кожна палата на весь термін повноважень утворює комісії (комітети). їх різновиди: постійні, тимчасові, змішані, спеціальні. Найбільш поширеною комісією є погоджувальна, її завдання — вироблення узгоджених рішень палат. Основне призначення комісій полягає в попередньому розгляді законопроектів. Комісії можуть також володіти правом законодавчої ініціативи, контролю за урядом і апаратом державного управління. Свої повноваження парламент здійснює на сесіях. Порядок роботи парламенту визначається його регламентом. 83 Інститут глави держави Розділена на три гілки державна влада не перестає бути єдиною і суверенною: у неї єдине владоутворююче джерело — народ; вона виражає єдині інтереси населення країни. Тому самостійність органів законодавчої, виконавчої та судової влади не абсолютна, а відносна. Глава держави якраз і покликаний забезпечувати узгоджене функціонування цих органів на користь єдиної владної волі народу і досягнення загальнодержавної мети. |
Схожі:
|
За редакцією члена-кореспондента АМН України доктора медичних наук,... Рекомендовано до видання вченою радою Харківського національного медичного університету |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №2 від 25 вересня 2008 р.) |
|
Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український... Рекомендовано до друку вченою радою Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України (протокол №8... |
Монографія Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту держави і права /v- В. ЛЇ. Корецького НАМ України |
|
ПРОБЛЕМИ Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка |
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО Рекомендовано вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол №…від р.) |
|
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74 Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р |
Укладач: Баришполець О. Т., кандидат історичних наук, доцент Програму... Курс є базовим для практичної підготовки фахівців за спеціальністю “Соціологія”. Його мета |
|
АДМІНІСТРАТИВНЕ Рекомендовано вченою радою Національної академії внутрішніх справ України (протокол №15 від 29 жовтня 2002 р.) |
ПРОБЛЕМИ Рекомендовано до друку вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №7 від 14 червня... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua