Службовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає в тому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою


НазваСлужбовою роллю юридичної науки, інструментальна цінність якої полягає в тому, що її положення та висновки повинні прямо або опосередковано використовуватися юридичною практикою
Сторінка5/7
Дата28.03.2013
Розмір1.01 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   2   3   4   5   6   7
18 Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки обумовлені соціаль­ним призначенням права.

Вплив права здійснюється через свідому належну або можли­ву поведінку людей. Він є проявом динаміки права і реалізується через виконання суб'єктом права своїх прав і обов'язків.

Функції права безпосередньо спрямовані на виконання зав­дань, що стоять перед суспільством. Слід розрізняти економічні, політичні, культурні, виховні, інформаційні, екологічні та інші функції права.

Щодо власне юридичних функцій права, то вони поділяються на регулятивну і охоронну. Регулятивна функція спрямована на закріплення суспільних відносин або забезпечення їх розвитку. У здійсненні регулятивної функції особливого значення набуває конституційне закріплення форм власності і основних політич­них інститутів, що існують у суспільстві. Суспільні відносини, та­ким чином, вводяться правом у певні рамки. Функція правового регулювання може бути спрямована на впорядкування і розвиток суспільних відносин, на визначення конкретних напрямків по­ведінки людей, реалізацію ними своїх прав і обов'язків (напри­клад, регулювання договірних відносин). Нині в Україні це набу­ває особливо великого значення для розвитку ринкових відносин і демократії. Регулятивна функція права здійснюється на основі правових велінь і дозволів. Регулювання при цьому може бути за­гальним, коли регулюється поведінка широкого кола невизначе-мих суб'єктів (наприклад, правило про необхідність здійснення реєстрації нових політичних партій або встановлення розміру по­датку) або індивідуальним — коли регулюється поведінка кон­кретної особи чи вузького кола осіб (наприклад, через рішення, що виносяться судом у конкретній справі), тобто через акти за­стосування права.

Завданням охоронної функції права є здійснення впливу на суспільні відносини шляхом поступового витискування тих явищ, які є небажаними для суспільства. Ця функція здійснюється зара­ди охорони особистості і суспільної безпеки з допомогою вста­новлення заборон та негативних наслідків порушень, шляхів ви­конання прийнятих щодо правопорушників рішень і т. ін. Слід тернути увагу на дещо умовний характер поділу функцій права на регулятивну і правоохоронну. Обидві функції є проявом однієї пластивості права — бути регулятором суспільних відносин, бо і ири здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регу­люються. В обох випадках йдеться про перетворення норматив­ності права на урегульованість суспільних відносин. Різними ли­шаються тільки завдання, які виконуються при здійсненні регуля­тивної і правоохоронної функцій.

19 Під формою права розуміють способи зовнішнього вира­ження і закріплення правових норм.

Найпоши­ренішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові акти, нормативні правові договори.

Правовий звичай — це визнане державою правило поведінки, ікс склалося внаслідок його фактичного одноманітного застосу-и.міня протягом тривалого часу. Звичай стає правовим тоді, коли ВІН дістав санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі. Для правового звичаю ха­рактерно те, що він, як правило, має локальний характер, віднос­но невелику сферу поширення; є консервативним за своєю при­родою, закріплює результати тривалої суспільної практики і може відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди; тісно пов'язаний з релігійними і традиційними нормами.

Нідомий французький юрист Р. Давід розрізняє три види звичаїв (залежно від їх ролі в правовій системі):

І) звичаї secundum legem (в доповнення до закону), які доно­рі, мають тлумачити норми закону;

  1. звичаї ргаеtег lеgеm (крім закону), які застосовуються в разі прогалин у праві;

  2. звичаї аbvегsus lеgеm (проти закону), сфера поширення яких обмежена, оскільки колізії між законом і звичаєм вирішу­ються на користь закону1.

Правовий прецедент — це принцип, який покладений в осно­ву рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи, що в майбутньому стає загальнообов'язковим правилом при вирішенні всіх аналогічних справ. Судовий преце­дент і судова практика визнавалися формами права ще в Старо­давньому Римі. Починаючи з XIII століття, прецедентне прано набуває поширення в Англії, де воно утворюється королівськими судами.

Прецедент з'являється тоді, коли за судом визнається прано офіційного формулювання правових норм. Прецедент мак обов'язковий характер для всіх нижчих судів, а вищі суди зв'язані своїми попередніми рішеннями. В судовому рішенні слід вирізня­ти ту його частину, яка містить основний принцип, ідею, вирішен­ня справи (ratio disidendi) і «сказане між іншим» (obiter dictum), ratio disidendi і становить правило, якого в подальшому слід до­тримуватись суддям2. Прецедент характеризується казуїстич­ністю, він створюється на основі вирішення конкретних, пооди­ноких казусів, випадків; множинністю; певною неузгодженістю і неупорядкованістю. Але водночас, як децентралізований спосіб правового регулювання, він здатний враховувати особливості кожної конкретної ситуації.

Умовою дії прецедентів є наявність джерел інформації про них — судових звітів. В Англії з 1870 року існують такі видання, як «Судові звіти», «Щотижневі судові звіти», «Всеанглійські су» дові звіти» та інші.

Нормативний правовий акт — це офіційний документ, прий­нятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених :іаконом порядку і формі, який містить норми права. Нормативні нкти поширені в усіх правових системах, і це обумовлено тим, що нони:

а) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами правотворчості;

б) найбільш чітко і однаково формулюють зміст правових норм;

в) мають обов'язкову письмову форму, офіційні видання, що дозволяє оперативно доводити їх до відома адресатів;

г) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики;
ґ) зручні для систематизації2.

Нормативний правовий договір — це двостороння або багато­стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­кторів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. Нормативні договори — це документи, які закріплюють волевияв-існня сторін з приводу прав і обов'язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання ни) неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов'язань. Нормативні договори використовуються в міжнарод­ному праві (міжнародний договір — це угода між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утво­рення взаємних прав і обов'язків); у конституційному праві (на­приклад, Конституційний Договір 1995 року між Верховною Ра­дою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України); в трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладається між трудовим колективом і власником підприємства) та інших галузях права. Роль нормативних дого­ворів в умовах ринкових відносин зростає, що пов'язано з тим, що вони є швидким, зручним і простим способом регулювання, який дозволяє враховувати взаємні інтереси суб'єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.

20 Нормативний правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженими суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права.

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони:

1) завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);

2) приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;

3) приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, роз­робка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прий­няття та введення їх у дію;

4) ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначе­них для кожного з них Конституцією і законами України (так, Вер­ховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент Укра­їни — укази, Кабінет Міністрів України — постанови).

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

По-перше, структура нормативного акта повинна включати на­йму акта (вказує на орган, який видав акт, вид акта, предмет регулю-мання), преамбулу (містить інформацію про причини, умови, ціль прийняття акта, принципи його дії), розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на нагальну і особливу частини. Загальна частина містить норми-прин-ципи, дефініції, юридичні конструкції, статутні приписи тощо, а особлива —• норми, які визначають вид і міру можливої або необ­хідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийнят­тя, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Укра­їні здійснюється щодо законів України — Президентом України, постанов Кабінету Міністрів — прем'єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.

По-друге, нормативні правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або ма­ють міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України1. В Україні створено Єдиний державний реєстр норматив­них актів2, до якого включаються чинні, опубліковані та неопуб ліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони Укра­їни, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабіне­ту Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших цент­ральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні дого­вори України.

По-третє, нормативні правові акти опрацьовуються з ураху­ванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передба­чають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.

По-четверте, нормативні правові акти публікуються в офіцій­них друкованих виданнях. Наприклад, закони України, норма тивні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижнево­му інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».

. Нормативні правові акти можна класифікувати:

  1. за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не су­перечать;

  2. за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прий­няті народом, главою держави, органами законодавчої, виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

  3. за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній тери­торії; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на части­ну території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзви­чайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наяв­ності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

  4. за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримі­нального, трудового, сімейного та інших галузей права;

  5. за зовнішньою формою виразу — на закони, укази, поста­нови, рішення, розпорядження, накази тощо.

21 Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю: • закони; • підзаконні нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості. Види нормативно-правових актів за сферою дії: • загальні; • спеціальні; • локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення • акти встановлення норм права; • акти заміни норм права; • акти скасування норм права. Види нормативно-правових актів за галузями законодавства: • цивільні; • кримінальні; • адміністративні; • кримінально-процесуальні; • адміністративно-процесуальні та ін. Основні нормативно-правові акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).  Види правових актів за суб'єктами нормотворчості в Україні: - Верховна Рада України — закони і постанови', - Верховна Рада Автономної Республіки Крим -- постанови (з питань, що носять нормативно-правовий характер) / рішення (з питань організаційно-розпорядчого характеру); - Президент України — укази (нормативні та ненормативні) / розпорядження; - Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження; - керівники міністерств і відомств — нормативні накази, інструкції, розпорядження, положення, вказівки міністра; - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим — постанови, рішення і розпорядження', голови місцевих (обласних і районних) державних адміністрацій — розпорядження; - місцеві ради народних депутатів, їх виконавчі комітети -рішення і нормативні постанови; - керівники 'їхніх управлінь і відділень — нормативні накази; - адміністрація державних підприємств, установ, організацій -нормативні накази, статути, положення та інструкції. Види нормативно-правових актів. Нині у правознавстві домінує точка зору, що основною формою встановлення правових норм є юридичні нормативні акти органів держави. Другою за значущістю формою є юридичні нормативні договори. Правовий звичай має обмежене застосування, а судовий прецедент не використовується в Україні взагалі. Юридичні нормативні акти — це рішення компетентних суб'єктів права, які встановлюють, змінюють чи скасовують юридичні норми в односторонньому вольовому порядку. Такими є конституції, закони, укази президента, накази, постанови тощо. Юридичні нормативні договори — це добровільне і узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми (міжнародно-правові угоди, колективні угоди). Правовий звичай — це правило поведінки, яке складалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей, ухвалено і охороняється державою. Правовими стають ті звичаї, у яких є заінтересованість більшості населення регіону чи країни. Держава подібні правила визнає як загальнообов'язкові для всіх суб'єктів, які підпадають під їх чинність, а також забезпечує виконання їх вимог за допомогою державного примусу. Правові звичаї мали поширення як джерела права в давні часи і утворювали так зване звичаєве право. У сучасному праві вони мають досить обмежене використання, за винятком ряду країн Африки і Азії. Судовий чи адміністративний прецедент — це рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. Судовий прецедент як джерело права властивий англосаксонській правовій системі (Англія, США, Індія). Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт, який характеризується такими ознаками: 1) ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами, іншими суб'єктами правотворчості і є їх одностороннім волевиявленням; 2) має зовнішню форму у вигляді певного писемного документа; 3) містить нові норми права чи змінює, скасовує чинні; 4) приймається згідно з чітко визначеною процедурою; 5) має юридичну силу, що відображує співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль у системах законодавства і правового регулювання; б) надає волі народу офіційного характеру. Від нормативно-правових актів слід відрізняти офіційні юридичні документи, які не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень, правил, статутів чи акти, які складаються з декларацій, відозв, закликів. Практичнее значення має розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні приписи, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів. Нормативно-правові акти класифікуються за різними критеріями: 1) за суб'єктами ухвалення — на акти органів держави, народу в процесі референдуму, громадських об'єднань, трудових колективів, спільні акти органів держави і недержавних формувань; 2) за юридичною силою — на закони і підзаконні нормативні акти; 3) за сферою дії — на загальнообов'язкові, спеціальні, локальні; 4) за ступенем загальності правових норм — на загальні і конкретизаційні; 5) за характером волевиявлення — на акти встановлення, зміни та скасування норм права; 6) за галузями законодавства — на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні і т. ін 7) за часом дії — визначно-строкові і невизначно-строкові.

1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Речовина те з чого складається фізичне тіло
Матерія – все, що оточує людину, діє на її органи почуття (прямо чи опосередковано через прилади)
ПОРЯДОК складення та подання запитів на інформацію Новоушицькій селищній раді
Запит на інформацію подається фізичною або юридичною особою, об’єднанням громадян (без статусу юридичної особи) селищній раді в усній...
Молоко продукт харчування, найбільш досконалий за своїм складом....
Цінність молока полягає в ідеальній збалансованості поживних речовин. Молочні продукти грають величезну роль у харчуванні людини,...
Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною...
Предметом науки є система категорій чи відносин, які досліджуються наукою з метою отримання певного приросту знань
Книга "Photoshop 4-5: навчальний курс" повинна стати вашим помічником...
Вся хитрість полягає тільки в тому, що слід навчитися користуватися цією програмою так, щоб її можливості реалізовувалися в максимальній...
2. ЗЕРНОБОРОШНЯНІ ТОВАРИ
Назвіть крупу, у якої висока харчова цінність обумовлена особливостями будівлі зерна
Аналіз рушійних сил полягає в тому, щоб визначити, які саме чинники...
Аналіз рушійних сил полягає в тому, щоб визначити, які саме чинники сприяють розбитку об’єкта в якому напрямку, перешкоджають розвитку,...
РЕЄСТРАЦІЙНА КАРТКА на проведення державної реєстрації юридичної...

Психологічна готовність до шкільного навчання (ПГ)
Виходячи з цього, ПГ, по-перше, полягає не в тому, що у дитини виявляються сформованими саме "шкільні" якості, а в тому, що вона...
Сценарій шоу «Я люблю точні науки»
На екран проектуються кліпи, або просто звучить програвач. Команди повинні відповісти на задані запитання. Конкурс оцінюється в 2...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка