Поспішаймо творити добро”

(Звучить музика)

Бібліотекар. Дорогі діти, шановні гості, сьогодні ми запросили вас на годину милосердя “Поспішайте творити добро”. Людяність, милосердя, добро. Такі знайомі нам ці слова. Все частіше ми говоримо про них, а чи кожна душа відкрита для добра? Чомусь сьогодні наше суспільство заражене вірусом егоїзму, зла й жорстокості. Зачерствілі людські серця заросли ряскою байдужості до чужого горя, чужої біди, яких, на жаль, у нашому житті дуже багато.

1-й ведучий. Милосердя, доброта. Ще з давніх часів благодійність була в традиціях нашо­го народу. Цілком природним і закономірним вважа­лося допомогти знедоленому, нещасному, поділити­ся шматком хліба, дати притулок бездомному, за­хистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

2-й ведучий. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, підтри­мати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це в характері нашого народу.

1-й ведучий. Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, які прийшли на допомогу багато­страждальним народам Вірменії, Таджикистану та Японії після страшних землетрусів; Україні і Білорусії - після аварії на ЧАЕС; цунамі на Філіппінах; війнах в Афганістані та Югославії, авіакатастрофах в Польщі та Росії.

(Звучить музика)

Читець 1.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витати,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте,

Коли її не маєш ти,

То ранячи людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

О. Довгий

(Звучить музика)

Бібліотекар. Доброта та милосердя — поняття багатоликі. Потре­ба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хи­тається під ногами.

2-й ведучий. Милосердя й доброта - як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так ста­тися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб відчути доброту наших сердець, потрібні землетрус чи Чорнобильська катастрофа?

1-й ведучий. На Україні проживає майже 2 млн. оди­ноких людей, близько 200 тис. з них проживають у будинках-інтернатах, їх об'єднує немічність і самотність.

2-й ведучий. У злиднях живуть 5 тис. наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають у напіврозвалених халупах. 7 тис. - ті, хто отримує мізерну пенсію, Є і таких чимало, які існують на межі бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це - правда життя.

(Звучить музика)

Читець 2.

Живе одинока людина,

Чого ж ми проходимо мимо?

Живе одинока людина,

Ніким у житті не любима.

І серце у неї відкрите

Для ласки людської й привіту,

Печальним льодком оповите,

Віддалене горем від світу.

Нам легше, бо ми не самотні,

Ходімо ж до неї в світлицю,

І серце людини з безодні

Полине над нами, як птиця.

1-й ведучий. Важко уявити - люди страждають не від того, що на день не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день».

Читець 3.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим,

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану.

(Чи перший біль, чи то останній) –

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаємось ненароком,

То не життя людське коротке.

Короткі в нас слова черстві,

Кажімо більше ніжних слів...

І. Вовк

Учениця (під тривожну музику).

Та пішли, пішли сирітки по світі блукати,

По світі блукати, матусі шукати...

Сирітськими слізоньками земля напоїлась

- Мамо моя ріднесенька, куди ж ти поділась?...

Бібліотекар. Усе прекрасне в людині починається від променів сонця, теплого мате­ринського молока, рідної домівки. Ця аксіома актуаль­на для всіх часів і народів. Та, на превеликий жаль, оця найсвятіша і найніжніша пора, перші кроки у світ починаються з чужих людей і інтернатських закладів. Діти-сироти, діти-напівсироти. Кому з них краще? Не знаю, мабуть, і тим, і тим погано. Вони не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголу­бить, і це тоді, коли батьки живі-здорові.

(Звучить музика)

Читець 4.

То не вітер, то не буйний,

Що дуба ламає;

То не лихо, то не тяжке,

Що мати вмирає;

Не сироти малі діти,

Що неньку сховали;

їм зосталась добра слава,

Могила зосталась.

Засміються злії люди

Малій сиротині,

Виллє сльози на могилу - -

Серденько спочине.

А тому, тому на світі,

Що йому зосталось?

Кого батько і не бачив,

Мати одцуралась?

Що зосталось байстрюкові?

Хто з ним заговорить?...

Ні родини, ні хатини:

Шляхи, пісні, горе...

Т.Г. Шевченко

(Звучить музика)
2-й ведучий. У сирітських дітей багато дечого є. Затишні спальні, на ліжках новенькі ковдри. В їдальні смачний борщ. Спортзал, світлі класи. Діти як діти. Безтурботно бавляться на дозвіллі, а вночі спросоння ніжно цілують маму... Вони часто розмов­ляють ночами...

(Звучить музика)

(Діалог хлопця і дівчини).

- Тебе ще ніхто не забрав?

- Ні.

- А чого?

- Бо кашляю.

- А я сплю тихо.

- Тоді тебе виберуть.

• 
  У мене нема дому, і мами нема, і тата нема, і нікого нема. Одна я...
  

(Звучить музика)

1-й ведучий. Сім'я для дитини - не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї біль­шого горя, ніж сирітство.

Читець 5.

Чи я українець?

Чи я окраянець?

З якого я краю?

І чий я окраєць?

Якої хлібини

Я крихта солона?

Якій нелюдинці

Я виходець з лона?

Яка мене мати

На світ породила.

Без роду, без імені

В люди пустила.

Лежав і мовчав

Я під небом високим,

І в небі відлунням

Пішли її кроки.

Світи оніміли

У мить без надії, Матусю!

Шевченкові плачуть Марії,

Всі покритки, наймички

Горді синами.

Ой чули ви б, мамо,

Як кликав я «мамо!»...

І нині я кличу:

«Знайдіться, матусю!»

За те, що вродила,

Тобі поклонюся!

(Звучить музика)

2-й ведучий. Мудрі французи кажуть: «От якби то молодість знала, якби ж то старість могла...» Еге ж, старість - не радість, ніхто на неї не чекає, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш - усе краще що було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота і немічність. Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле гніздечко родин­не, коли довкола проміняться рідні усмішки, дзве­нить дитячий сміх. А як цього немає?...

1-й ведучий. Будинок пристарілих, сумне приста­нище на схилі літ. Хоч там не зовсім погано. Тут не бачиш людей у рваному одязі, тут готують відносну пристойну їжу, показують кінофільми. Чому старі радіють, коли звідси їх забирають, чому просто на очах в'януть, почувши новину, що їх відправляють у будинок пристарілих?

(Звучить музика)

( Діалог матері та сина. )

Молодий чоловік. Все гаразд, мамо, документи в будинок пристарілих оформлені. Там вам буде доб­ре... Спокій, тиша, обслуговування. І ми не набрида­тимемо. Звісно, інколи будемо заглядати.

Мати. Одна тепер, назавжди одна... Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме "сенсу, ста­не байдужим настільки, що втратить ціну.

Чоловік. Та що ви, мамо? Ви ж не куди-небудь, а в будинок пристарілих. Там вам буде краще ніж з нами...

(Звучить музика).

2-й ведучий. Вона розуміє, що діти відправляють її в зал чекання перед похоронною процесією..

Гіркі материнські сльози, гіркі, як полин, і пе­кучі такі. Чи буває в світі щось гірше? їй би внуків бавити своїх, їй би горнути їх до серця. А вона, об­нявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна. «Мамо, мамо», - почулося бабі Марусі, і вона, не зважаючи на свої 83 роки, кинулась до вікна. Чи не сини це її? Ні! Знову почулося... Далеко залетіли си­ни, думає старенька. А я ж так давно їх бачила...

Бібліотекар. Дуже прикро, що в наш час будинки для пристарілих переповнені старенькими, що виховали своїх дітей, а на старість їм стали непотрібні. Поважайте своїх батьків, зігрівайте їх любов’ю так, як вони зігрівали ваше ніжне дитинство. Бо, хто батьків цурається, того Бог карає.

(Звучить музика)

Читець 6.

Шануйте матерів,

Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів.

Працює вдень, не спить ночами,

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі.

Скотину порає в дворі,

А вдень копає на городі.

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній!

Одна-однісінька - та й годі!..»

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

К. Прохоренко

Читець 7.

Крізь дощ, крізь сніги і тумани,

Чи дороги туманом обснує –

Приїжджайте частіше до мами,

Повертайтесь в дитинство своє,

Забувайте обов'язок, втому,

Не марнуйте дрібницями дні.

Приїжджайте до рідного дому,

Розвесняйте в нім душі свої.

Там ростуть чорнобривці і м'ята,

Де пройшли ваші дні золоті.

Лиш не можуть вам вічними стати

Руки мамині - крила святі.

Щоб не мучила совість потому –

Не приносьте батькам ви печаль,

Бо для них ви - жар - сонячний промінь,

То ж не гасніть у рідних очах!

(Звучить музика)

1-й ведучий. А старість не обминути. Кожен має про це пам'ятати. Через те хочеться крикнути: «Люди, схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть мо­ральне право відвернутися від вас».

(Звучить музика).

Бібліотекар. Діти, певно, кожен із нас хоче, щоб нього ставились із добротою, любов’ю. То й ви з добротою та любов’ю ідіть до людей.

(Звучить музика)

Читець 8.

Не забудь ні старця, ні дитину,

Поділись останнім сухарцем.

Тільки раз ми на з землі живем, -

У могилу не бери провину.

Зло нічого не дає, крім зла.

Вмій прощати, як прощає мати.

За добро добром спіши віддати, -

Мудрість завше доброю була.

Витри піт солоний із чола

І трудись, забувши про утому,

Болю дина ціниться потому,

Що вона зробила, що змогла.

Бібліотекар. Лікування добротою потребують не тіль­ки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

Читець 9.

Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям доброго зробив.

Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни

Але уже з низької висоти,

І зваж, і переваж, а хто є ти?

Зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь,

Чи там хоч раз добром світила рать

І променем зорилося святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань,

А ти шукаєш в людях доброти.

1-й ведучий. З давніх-давен дзвони, окрім бо­гослужіння, повсюдно використовувались і як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

2-й ведучий. Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми. Хай наші серця завжди відгукуються на них і відкриваються до добра.

1-й ведучий. Де ж взяти стільки терплячості, щоб її вистачило для кожної людини?

2-й ведучий. Де ж взяти стільки миру в серці, щоб ним обдарувати усіх?

1-й ведучий. Де ж взяти стільки любові, щоб вистачило для всіх близьких і далеких, на сьогодні, на завтра і назавжди?

Бібліотекар. На сьогоднішній день добро є тією цінною одиницею, без якої не може існувати сучасне суспільство. До вашої уваги книжкова виставка “Добро – це те, що ніколи не старіє”.

( Огляд книжкової виставки).

Не тільки майстри слова, а й майстри пензля зображували і возвеличували добро у своїй творчості. До вашої уваги фотоколаж “ Добро – це прекрасне в дії”.

Ведучий 1.

Благаймо нині доброту

Спасти земні й небесні стежі,

Сльози і поту гіркоту,

Спасти тополь зелені вежі,

Планету й людство від пожежі,

Благаймо нині доброту.

Ведучий 2.

Бо може тільки доброта

На цій землі, на цьому літі,

У цьому хлібі, що зроста,

Любов’ю й вірою в цім квіті,

Життя відстояти на світі

Спроможна тільки доброта!

Бібліотекар. Дорогі діти! Поряд із нами живуть, а може, доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми: наші рідні, сусіди, колеги. Зараз, сьо­годні, бо завтра - може бути пізно. Про роль і місце добра в нашому житті можна говорити безкінечно. До вашої уваги презентація, підготовлена вчителем математики нашої школи Мінаковою Юлією Василівною, “ Все починається з добра”.

( Перегляд презентації).

Бібліотекар. Дорогі діти! На цьому наш урок милосердя закінчено. Дуже хотілося б, щоб після нього ви збагатили свої серця любов’ю до людей, своїх рідних, щоб назавжди викоренили із своїх душ зло, жорстокість, ненависть, бо тільки у світі добра панує любов і повага, мир і спокій.

Будьмо ж милосердними до тих, хто плаче і страждає, до тих, хто потребує нашої уваги та допомоги. Дякую вам всім за увагу.

(Звучить музика).

Година милосердя

на тему:
“Поспішаймо

творити добро”