Ансамбль мавзолеїв Шах-і-Зінда у Самарканді. Планувальна структура, архітектурні особливості.
Ансамбль мавзолеїв володарів держави Тімуридів та їх сімей – Шах-і-Зінда, основні будівлі якого зведені у XIV – XV століттях. Мавзолеї розміщені на рельєфі трьома групами – верхньою, середньою і нижньою й зв’язані пішохідним шляхом, який перетинають чартаки (прохідні брами). Назва Шах-і-Зінда означає «живий цар.
Гробниця Кусама – це найдавніший за часом спорудження мавзолей комплексу Шах-і-Зінда, що зведений ще в ХІ столітті.
Порівняння різночасових будівель Шах-і-Зінда виявляє поступове збільшення абсолютних розмірів будівель, прагнення до все більшого вертикалізму у вирішенні інтер’єрів і екстер’єрів (низькі півсферичні куполки замінюються на рубчасті; на зміну ним приходять подвійні купола, які з часом стають усе стрункішими, їх ставлять на все більш високі барабани). Не без впливу архітектури караван-сараю зовнішні об’єми втрачають центричність; головний фасад за рахунок його підвищення, художнього збагачування і влаштування входу у високій ніші перетворюється на монументальний портал – пештак. Приземкуваті кубічні будівлі, розраховані на фронтальне сприйняття з близької відстані, перетворюються на стрункі композиції з високо піднесеними на барабанах бірюзовими банями (рис.7.12).
Ансамбль починається вхідним порталом – пештаком. За пештаком знаходиться мавзолей Кази-Заде-Румі. Мавзолей Кази-Заде-Румі складється з двох кубоподібних об’ємів, увінчаних дуже стрункими блакитними куполами на високих циліндричних барабанах. Барабани куполів зовні обходять куфічні (арабський почерк) написи, викладені синіми і блакитними кахлями.
Далі сходи ведуть угору, до другого чартаку. Відразу за ним ліворуч і праворуч розташовано кілька мавзолеїв XIV – XV століть. Серед них виділяється мавзолей Шаді-Мульк-ака. Його портал прикрашений мозаїкою з майоліки – кахлів, укритих кольоровою поливою. На цьому мавзолеї вперше з’являється декоративне оздоблення порталу у вигляді сталактитів – пластичного оздоблення напівкупольних перекриттів, що схоже на бурульки, які утворюються на стелі печери від просочування води через грунт. Такі конструкції використовувалися для переходу від площини стін до кривизни купола.
Всього у комплексі 25 мавзолеїв. Здебільшого це кубічні споруди під різними за формою куполами. Купола, портали і стіни мавзолеїв вкриті кольоровими кахлями (рис.7.13).
За третім чартаком височить ансамбль мавзолею Туман-ака. Його кахлі і мозаїки – вершина декоративного мистецтва тімурівської доби. Портал виглядає, наче багатий килим, у якому переплетені квіти, геометричні мотиви і написи (арабески). Вирізна мозаїка – дуже трудомісткий, але надзвичайно ефектний вид декору. У деяких мавзолеях ансамблю Шах-і-Зінда застосована рельєфна майоліка (рис.7.14).
Мавзолеї, пештаки та інші його елементи зв’язані в єдине ціле завдяки використанню однотипних портально-купольних композицій, загальній системі декору і близької кольорової гами, вмілій розбивці споруд на групи і зіставленню, організації архітектурних картин тощо. Дуже часто як композиційний прийом використовується протизіставлення портальних композицій.
50. Характерні види споруд та видатні пам'ятки архітектури Самарканду періоду держави Тімуридів.
Місто Самарканда XIV – XVI століть. У період правління Тімура в столиці його імперії – Самарканді – зводять найвищі і найпишніші мечеті, мавзолеї та інші будівлі. Усипальниця самого Тімура – Гур-Емір – найбільша серед середньовічних мавзолеїв Середньої Азії.
В Гур-Емірі величезний динеподібний купол, встановлений незвично низько і близько до глядача. В Гур-Емірі купол – це величезна частина будівлі, що займає біля третини висоти цілого і майже рівна нижньому об’єму за шириною.В ансамбль мавзолею крім заупокійної мечеті входили медресе, гуртожиток для прочан і великий двір, навколо якого були об’єднані всі будівлі. Висота мавзолею – 36 м.
Для цього періоду характерні перебільшений масштаб і показна пишність.Портали стають грандіозними, мінарети – надзвичайно високими, купола – великими і величними.
Бібі-Ханим. Розмірі мечеті вражають: її площа – 83х62 м, висота головного порталу (пештаку) – 41 м. Мечеть займала цілий міський квартал. Впадає в очі чітка композиція, підпорядкована повздовжній осі (рис.7.17). В організації ансамблю внутрішнього двору ясно видно використання прийому протизіставлення портально-купольних композицій. Вхід з двору до приміщення мечеті також оформлений порталом, вхідна арка якого підноситься на 18 метрів (рис.7.18).
Після Тамерлана правителем у Самарканді став його онук – «вчений на троні», астроном Улугбек. При ньому побудовані обсерваторія, кілька шкіл та інші цивільні споруди, а в 1420 році - медресе Улугбека (рис.7.21). Своїм східним фасадом медресе виходить на площу Регістан (це слово означає «піщане поле»).
В плані медресе Улугбека являє собою ансамбль будівель, згрупованих навколо замкнутого прямокутного двору. Західну сторону двору займала мечеть, що слугувала одночасно й аудиторією. Навкруги двору йшли два яруси відкритих зовні арок лоджій, за якими ховалися келії для учнів. Середина східної сторони двору зайнята грандіозним пештаком з арочним отвором, що зв’язує двір медресе з площею Регістан. Такі ж пештаки, але меншого розміру, розташовані з трьох інших внутрішніх сторін медресе. Західний пештак слугує монументальним входом до мечеті. По кутах медресе Улугбека здіймаються чотири мінарети.
Шир-дор стоїть напроти медресе Улугбека, утворюючи традиційний для Середньої Азії ансамбль «кош», тобто парний. Головний фасад Шир-дору відтворює основні членування медресе Улугбека, але в інших пропорціях, значно відмінних формах і з іншою художньою технікою декоративного оформлення. Планування будівлі, порівняно з медресе Улугбека, спрощене, хоча це теж дуже велика споруда – її загальні розміри в плані – 70х56 м, розміри внутрішнього двору – 38х38 м.
На площу Регістан звернені величний портал і бокові купола, за якими відкриваються зали мечеті та дарскани під подвійними ребристими куполами і два мінарети по кутах.
Комплекс, включаючи медресе, одержав назву Тілля-карі («покритий золотом»). Над південним фасадом колишнього караван-сараю надбудували другий поверх, а в центрі спорудили монументальний пештак. Півкупольний тімпан вхідної арки Тілля-карі прикрасили «сталактитові» рельєфні аркатурні пояси, а всі поверхні стін обличкували суцільним багатобарвним килимом із блочним набором кахлів (рис.7.23).
51.Планувальна структура й архітектурні особливості пам'яток м. Хіви.
У 1373 – 1379 роках місто було обнесене п’ятикілометровою глинобитною фортечною стіною. Воно мало прямокутний план. На перехресті двох головних взаємоперпендикулярних вулиць зведений прямокутний у плані купольний торговельний павільйон Чор-Су (В місті Шахрісабзі) .
Такий самий, традиційний для середньовічної Середньої Азії план, мала і Хіва. Це місто, засноване ще на рубежі нової ери, справжнього розквіту набуло в XVI столітті, коли сюди перенесли столицю Хорезмської держави. Саме тоді в місті були збудовані фортечні стіни, мечеті, палаци, мавзолеї. Хіва – унікальне в Середній Азії, повністю збережене історичне місто-пам’ятка. Його заповідна частина - Ічан-кала – прямокутник розміром 650х400 м. Уже пізніше, в середині ХІХ століття, фортечною стіною обнесено рабад (передмістя), який був перетворений у другу частину міста – Дішан-калу. В Хіві збереглася унікальна для Середньої Азії дерев’яна колонна мечеть Джума, в якій є частина вирізьблених з дерева колон Х століття. Однак цілісний архітектурний ансамбль міста склався лише у XVIII – XIX століттях.
Мечеть Джума. Ця мечеть унікальна за будовою, вона не має порталів, куполів, галерей і внутрішнього двору. До мечеті є доступ з трьох сторін. З північної сторони відкривається вулиця Палван Карі, з її 33-метровим мінаретом. Стеля великого залу спирається на 213 дерев'яних колон. Найбільш старі з цих колон можливо були взяті з середньовічної столиці Хорезму - міста Кята. Чотири колони однотипні з колонами мечеті Багбанли. Двадцять одна колона відноситься до X-XII ст. і має арабські написи почерком куфи. Колони з квітково-рослинним візерунком хівинського типу відносяться до XVIII-XIX ст. У стелі є невеликі отвори для світла і вентиляції. Південна стіна має сталактитові ніші, а праворуч є мармурова табличка із зазначенням прибутків і маєтків. Попереду північно-західного кута мечеті розташовано медресе Казі Калян, де раніше навчалися різним наукам. Особливий інтерес викликають двері і колони, з різьбленням ручної роботи, які були зроблені в 1316, 1517, 1788 і 1789 роках.
Західні ворота Хіви — Ата-Дарваза. Головні ворота Ічан-Кала розташовані в західній частині міста. Усередині було 43 торгові лавки і критий базар - Чорсу. Також всередині була кімната для збору податків (Божхона) і кімната обміну грошей (Сар-рафхана). Ворота були зруйновані в 1920 р. і відновлені в їх первісному вигляді тільки в 1975 р. Праворуч розташовано медресе Мухаммад Амін-хана, ліворуч - Куня Арк (стара фортеця). Розмір: висота - 10 м, ширина - 4 м.
52 У стилі мудехар були збережені основні конструктивні елементи мавританської архітектури: підковоподібна, іноді зі стрілчастим завершенням арка, склепінні перекриття, що утворюють в плані восьмикінечної зірки, набірні дерев'яні стелі, гіпсовий орнамент і кольорові кахлі на стінах. Основою живою і вільною просторової композиції будівель служив внутрішній двір, навколо якого групувалися всі інші приміщення. У стилі мудехар, спорудження якого відрізнялися простий, раціональний, прекрасно відповідає кліматичним умовам плануванням і життєрадісним привітним виглядом, охоче будували житлові будівлі. Мистецтво мудехаров - явище складне, багато в чому суперечливе, не завжди однорідне і безумовне але художньої якості. Навіть кращі його твори не зуміли звільнитися від укладеного в самому стилі відтінку вторинності. Розрізняються зазвичай два напрямки. Те, що отримало назву народного мудехар, розвивалося спонтанно в областях, відвойованих іспанцями, де традиції мавританського мистецтва досить природно виявилися застосованими до культу і звичаям християн. Будівлі народного мудехар охопили галузі церковної та міської житлової архітектури, вони зводилися, як правило, з цегли і відрізнялися стійкими формами споруд і мотивами декору. При нарядності вигляду будівлі були скромними і невеликими.
53Мозарабський стиль
Мосараби, тобто християни, до яких ісламський лад ставився терпимо, зводили свої церкви на території, контрольованій ісламом. Їх архітектурний стиль (IX-XI ст.) - Суміш вестготских (57 *) і ісламських елементів:
- 3-5-нефние базиліки з 3 апсидами
- Підковоподібні арки
- Тонкі колони під великоваговими стінами
- Дерев'яна стеля
- Бондарним або куполоподібний хрестовий звід
- Ісламські, візантійські і вестготських капітелі і орнаментика
- Слабке містичне освітлення
Приклад: С.-Мігуель де Ескаладі.
54 Термін “середні віки” з’явився в Європі в ХV ст. і набув широкого вжитку, охоплюючи своїм змістом період від античності до Новітніх часів. Це була епоха зі своєю, не схожою ні на яку іншу систему культурних цінностей, епоха, яка виникла в хаосі великого переселення народів і залишила значний слід у культурному розвитку людства. Системоутворюючим чинником культури європейського середньовіччя стало християнство у формі капіталізму. Ідея Бога займає центральне місце. Основним принципом упорядкування світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній рівень – це світ небесний, нетлінний, вічний. Потім іде світ земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Згідно з цією уявою, час земного життя людини і всього людства постає лише відблиском безконечного “небесного світу” та вічності “майбутнього віку”, а тому є замкненим у собі і конечним. Видатний дослідник Бахтін виразив ієрархію як вертикаль, на якій життя людини і людства лише мить. Відведений людині час її земного існування – омана. Людина не здатна осягнути ні суті своєї долі, ні долі навколишнього світу, адже все це продукт божої волі, зрозуміти яку людина не спроможна.Культура Середньовіччя охоплює такі етапи: раннього (5-8 ст.), зрілого (9-13 ст.) та пізнього (14-16 ст.) феодалізму. Початок добі Середньовіччя поклала криза, що її пережив рим у ІІІ ст. Римський світ фактично розколовся після заснування імператором Константином у 324 році Нового Риму – Константинополя. У 330 р. він стає резиденцією імператора і відтоді Західна і Східна Візантія йшли у своєму розвитку різними шляхами. Відтоді почалося характерне для середніх віків змішання народів. Існують 2 періоди піднесення культури раннього середньовіччя:Остготське та вест готське відродження (VI-VII ст. ).Королівське та оттонове відродження (ІХ-Х ст. ).Саме в цей час формується загальноєвропейський художній стиль, якому французькі археологи дали назву “романського”. Характерною рисою Романки було пробудження інтересу до людської особистості.Саме в цей час Європа захоплювалася романами В.Гюго “Собор Паризької Богоматері”, Вальтера Скотта та ін. Вони надали образові Середньовіччя ареолу романтичної фантазії й таємничості.Сучасна наука розглядає культуру середніх віків, як складову частину розвитку людства. Культура цього часу позначилася на розвитку філософії, релігії, права, природничих наук. Особливо вагомими були досягнення літератури та мистецтва. Творчість митців залишила людству невмирущі художні цінності.
55Історична роль варварів й головні особл їх арх..
Варварские королевства сложились в IV—VI вв. Варвары сразу же приняли христианство, но в их искусстве наблюдалось сильное влияние язычества.
Чем дальше на север, тем менее романизация оставила свой след в искусстве этих королевств, тем больше в нем элементов язычества. Трудней всего прививалось христианство в королевствах Скандинавского полуострова и Дании. До XI в. здесь не развивалась культовая архитектура. В IX—Х вв. стали воздвигать на перекрестках дорог каменные, украшенные рельефами кресты. Судя по найденным в курганах-гробницах предметам декоративно-прикладного искусства, в отделке доминируют зверино-ленточный и геометрический типы орнаментов, а изображения зверей и мифологических чудовищ плоскостны и стилизованы, что весьма типично для языческого искусства.
Англия и Ирландия того периода были лишь поверхностно романизированы. Их первые христианские культовые сооружения вообще были лишены декора и крайне примитивны. Средоточием художественной жизни в этих странах стали монастыри, со строительством которых получило распространение искусство книжной миниатюры. Евангелия пышно орнаментировались в основном геометрическими орнаментами. Геометричными же были и изображения людей и ангелов, выполненные в примитивной манере.
В архитектуре Остготского и Лангобардского королевств прослеживается более отчетливая связь с античностью, но в ней сильны элементы варварского зодчества. Храмы и баптистерии того периода имели круглую форму, купол был выдолблен из камня, грубо обтесан. Появляются надгробные плиты с сюжетами на христианскую тематику, выполненные в технике плоского рельефа.
К характерным особенностям архитектуры варварского королевства следует отнести крипты — подвальные и полуподвальные помещения под базиликами.
Во Франкском королевстве развивается искусство книжной миниатюры, которая украшалась изоморфными заставками из стилизованных фигурок животных. Искусство варваров сыграло свою положительную роль в развитии нового художественного языка, освобожденного от пут античности, и, прежде всего, в развитии орнаментально-декоративного направления, вошедшего впоследствии как составная часть художественного творчества классического Средневековья.
|