         Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені лесі українки
|
Індивідуальне науково-дослідне завдання
На тему:
|
Веди як священні книги Індії
|
|
|
|
Підготувала
Студентка 21 групи
Факультету міжнародних відносин
Міцюк Ірина
Зміст
Вступ
Історія виникнення вед.
Система ведичної літератури. Структура Вед.
«Рігведа» – найдревніша і найавторитетніша серед Вед.
«Самаведа» або «веда мелодії».
Веда формул жертвопринесень .
Четверта «сахміта» - «Атхарваведа».
Мета Вед.
Висновок
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність моєї теми визначається в першу чергу підвищенням інтересу до даного питання. Індія завжди приваблювала своєю самобутністю: культурою, звичаями, традиціями, релігійними віруваннями, типами і особливими світоглядами і, звичайно, своєю літературою. Особливої уваги завжди заслуговують древні письмена, які в основному базувалися на певній релігії.
Якщо звернутися до джерел одних з перших релігійних вірувань, то у їх витоків стоять саме Веди, як священні книги Індії. Вони відігравали значну роль у розвитку цивілізації Індії, вони чи не найбільше впливали на життя звичайних індійців. Тому не втратили своєї ролі і сьогодні, і зробивши глибокий відбиток на розвиток історії Древньої Індії, вони є справжньою скарбницею гімнів для її теперішнього населення. Тому розглянути цей матеріал буде цікаво усім, хто прагне заглибитися у вивчення літератури та світогляду індійців.
Метою моєї роботи є детальний розгляд Вед, а саме: історія їх виникнення, мета Вед, система ведичної літератури та структура Вед, детальне ознайомлення з кожною книгою Вед окремо. Особливо детально розглянута «Рігведа» як основна, найстаріша та «найвпливовіша».
Предметом мого індивідуального науково-дослідного завдання є Веди як священні книги Індії.
Моя робота базується на історичній, релігійній та науковій літератури. Використано періодичне видання «Зарубіжна література», яке містило тексти самих гімнів з хорошим перекладом на українську мову, що дав змогу передати усю картину творів. Робота містить деякі з гімнів, що допомагає не лише теоретично розглянути Веди, але й відчути стиль їхнього написання. Також використовувався Інтернет ресурс, що містив архіви Індійської літератури.
Історія виникнення вед
В Древнього народу аріїв – народу Великої Індії (Бгаратаварші) у процесі освоєння ними Індії не було писемності, а виходить, і літописів, що фіксувала події зовні й внутрішньополітичної історії. Духовна ж їхня історія, що сходить до цим і ще більш віддаленим часам, дійшла до нас у Ведах — поетичних збірниках написаних особливою мовою, що не збігається із санскритом різновиду давньоіндійської мови, найбільш близької до авестійської мови. Так слово «veda» походить до індоєвропейської основи ved, має спільний корінь зі старовинним слов'янським словом «ведать», тобто «знати», а також з українськими словами «віщий», «віщун» — той, хто передбачає, віщує майбутнє [ 7 ]. Від «веди» утворено слово «деви» — «боги». Звідси наші слова «дівчина», «діва», а також «дєва» російською мовою. Старослов'янський бог називався Див. У феків їхній верховний бог Зевс мав ще одне ім'я — Дій. У римлян бог називався Деус.
Слово Веда означає «знання». Бгаратаварші використовував слово Веда з більш глибоким розумінням, ніж слово «наука», яка основана на сприйнятті світу фізичними чуттями і залежна від масової технологічної експлуатації матеріальної природи. В ведичні часи прогрес людства визначався рівнем духовного усвідомлення і звільненням від тенет матеріальної природи.
Серед дослідників немає єдиної думки пор час виникнення Вед. Відомо, що вони з’явилися перш за все, як усні гімни, в точності передаючись священиками-брамінами з уст в уста на протязі багатьох років. Перші письменні фіксації Вед з’явилися в ІІ ст.. до н. е. В усній же традиції Веди сформувалися в середині ІІ – середині І ст.. до н.е. [6,с.374-375]
Тексти вед складалися більш ніж тисячоліття починаючи з епохи початкового розселення аріїв у північній частині Індостану. Усна передача цих текстів у різних місцевостях різними кланами поетів-жерців. Творці вед були не стільки жерцями, скільки провидцями, подібними не Гомеру, а його героям Орфею й Калханту, а сам твір гімнів й їхнє відтворення сприймалося як священнодійство [4,с.6].
Ведичні знання називають апаурушейа, що значить «не винахід людської істоти». Індуїстська традиція приписує ведам божественне походження. У них відбите священне знання, яке давні провидці-ріші знайшли внутрішнім, інтуїтивним прозрінням, Їх називали також каві ("мудрець", "поет") і віпра ("поет", "натхненний", "трепетний"). Уважається, що ріші не створювали гімни самі, а лише втілювали в слова ту істину, яка була виявлена їм богами. Робили вони це за допомогою богині мовлення Вач [6,с.378].
Це священне знання, володіння яким осягалося внутрішнім поглядом. Ведичні знання з’явились на початку космічного творіння у серці Брахми, творця, з якого виникли різноманітні форми життя всесвіту. Він передав ці знання у формі духовного звуку (шабди) своїм синам, великим мудрецям з вищих планетних систем, які далі поширили їх через своїх учнів у всьому всесвіті, в тому числі і земним мудрецям. П’ять тисяч років тому назад великий ведичний мудрець В'ясадева зібрав шабду в санскритське писання – шастра, яке зараз відоме як «Веди».
Ведична література дає нам уявлення про релігію древніх аріїв. Вони вважали, що Всесвіт складається з трьох світів: небо, повітря і земля. І боги, відповідно, ділилися на 3 групи. На початку I тис. до н.е. на основі ведизму і вірувань доарійського населення виникає брахманізм. Згідно з ним лише брахмани могли виконувати релігійні обряди і вчити людей релігії. На зміну старим ведичним богам - Варуні, Індрі, Сур'ї - приходять нові: Брахма вважається творцем світу, Вішну - його охоронцем, а Шива - руйнівником [6,с.378].
Одночасно виникає вчення про міграцію душ (сансара - «блукання», «переродження»), про «дхарму» - закон, моральний порядок і про «карму» - діяння людини, що визначають її становище. Сюди ж примикає і уявлення про «мокшу» - стан «ненароджуваності і невмирання». Всі ці релігійно-філософські переконання знайдуть своє відображення в пізнішому буддизмі і індуїзмі.
Система ведичної літератури. Структура Вед
Веди ( священне знання) – найдавніша пам’ятка індіської літератури, сукупна назва пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань [1,с.30].
«Атхарведа»
Веди
Об’єднані вони в такі чотири священні книги: Рігведа («веда гімнів»), Самаведа («веда мелодії»), Яджурведа («веда жертвоприношень») і Архарваведа («веда заклинань»). До ведійської літератури належать також пізніше коментарії до Вед: Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (книги про правила поведінки пустельників), й Упанішади ( філософські трактати) [4,с.6].
«Яджурведа»
«Рігведа»
«Самаведа»
«Брахмани»
«Упанішади»
«Араньяки»
Ведична література
[3,с.33].
Веди належать до текстів одкровення (шруті). Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї – Брахмани, Араньяки й Упанішади. У ведах відображені і перші філософські елементи пізнання природи і місця людини в навколишньому світі і природі.
Очевидно, що чотири обличчя Брахми - чотири Веди: східне — Рігведу (Rig Veda), південне — Яджурведу (Yajur Veda), західне — Самаведу (Sama Veda), північне — Атхарваведу (Atharva Veda).
Ці тексти засвідчують переорієнтацію поглядів народів, що населяли країну, з явищ зовнішньої діяльності на внутрішній світ людини, її психіку, мислення та моральні якості, а також на стосунки між людьми. У цих книгах пояснюється причини соціальних відмінностей між людьми (кастового поділу), чому людині доводиться переживати то страждання, то блаженство, які сили зумовлюють такі особливості її буття. Непересічною цінністю для утвердження моральних вимірів особистості в давньоіндійському суспільстві, а відповідно, і для історії етики, є міркування про те, що пізнання світу вона має починати із самопізнання, яке є найвищою формою знання, джерелом щастя. Таке ж значуще для дієвості моралі сформульоване в Упанішадах вченнях про сансару – переселення людської душі в тіло іншої людини, тварини або навіть у предмети природи. Усе залежить від того, як вона жила: душа праведника знаходиться пристановища в тілі людини вищої касти (Варни), навіть брахмани (жерця), а душа грішника – у тілі тварини чи навіть якоїсь потвори. Винагорода за добро, покарання за скоєне зло тлумачиться як карма – своєрідні віддяка або помста за те, як людина жила. Їй слід дотримуватися властивих для своєї касти (Варни) правил, норм, законів життя, оскільки їх встановив верховний бог Брахман і згідно з ними оцінює людські вчинки[1,с.50].
Веди розрізнялися між собою за багатьма ознаками: за складом, обсягом, часом створення, за змістом й авторитетністю. Але для індуїстської традиції тієї пори, як, втім, і нинішньої, був і залишається головним організуючим стрижнем ритуал, тому веди витлумачуються насамперед у ритуальному ключі. Вони були пов'язані з ритуалом жертвопринесень і тому співвідносилися з діяльністю основних класів жерців.
Релігійна система, відображена в Ведах, виражала прагнення до пантеїзму і моністичному сприйняттю світу і природи. При цьому древні арії не знали монотеїзму, культ багатобожжя існував з вірою в єдиний, безликий принцип, що стояв над всіма і пронизуючий все існуюче. Ідея безликого і все об’ємного Творця в майбутньому отримала розвиток у всіх релігійних системах древньої і середньовікової Індії [6,с.377].
Брахмани (тобто книги, написані брахманами і для брахманів) являють собою коментарі до Самхитів і мають в основному ритуальний характер. З часом деякі тексти стали незрозумілими, значно ускладнився і змінився релігійний культ. Виконання обов'язків жерця стало професією і, отже, виникла потреба у відповідній літературі.
Пізніше були створені Араньяки та Упанішади. Араньяки (буквально "лісові тексти") — це в основному правила для пустельників, старців, які намагаються на самоті пізнавати істину та її природу. Заключною частиною ведичної літератури є Упанішади (санскр. — сидіти біля), мається на увазі сидіти біля вчителя з метою пізнання істини. Створення Упанішад пов'язують із 108 авторами. Кожний з текстів являє собою короткий виклад релігійно-філософських роздумів того чи іншого легендарного або напівлегендарного мудреця. Ранні Упанішади підкреслюють монодеістичні ідеї ведичної релігії. Водночас, на відміну від іншої ведичної літератури, в Упанішадах центр уваги переноситься з уявлень про зовнішній світ на світ людини. Предметом шанування в таких творах стає те, що перебуває за явищем природи. Також виводяться категорії "брахман" і "атман" як першооснови буття. Брахман у багатьох текстах розглядається як абсолютна субстанція, першооснова і першопричина всього існуючого, початок і кінець усіх істот; атман — це дихання або окрема людська душа.
Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилась з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справляла великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій.
«Упанішади» – це зібрання 108 філософських творів. Слово «упа-ні-шат» означає «сидіти поблизу» і вказує на учня, який сидить поблизу від свого вчителя (ґуру) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість. Упанішади констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями, натомість – Його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями. Упанішади не заперечують, що Абсолютна Істина має якості особи і стверджують духовну природу особистості Бога.
На фундаменті вед ще в стародавності виникла неозора словесність, очевидною метою якої було зробити доступним розуміння цих ранніх добутків наступними поколіннями й полегшити їхнє використання в культі. До першої групи коментарів належали «Брахмани» – священні книги, що відображають ритуальну сторону вед, що роз’ясняють зв’язок між окремими ведами й пропонуючи їх всебічне теологічне, етимологічне й граматичне тлумачення Так само, як веди, вони анонімні, але приписані древнім авторитетам. Ці тексти служать свідченням пріоритету культу, що здійснювався брахманами-жерцями, що часом ставлять містичну силу жертвоприносини вище влади богів. Найбільш відомі священні книги – «Шатапатха» («Брахмані ста шляхів»), що містить найбільше число міфологічних сюжетів, і «Айтарейя» Досить цікавий сюжет про мудреця й знавця жертвоприносин Шунахшепе. Це єдиний літературний текст із безліччю віршованих вставок («Айтарейя-брахмана», VII, 13) В «Шатапатхе» поряд з поясненням ритуалу Білої Яджурве
Хронологічно «Брахманам» близькі Араньяки («лісові книги»), як думають, названі так тому, що таємний їхній характер вимагав відходу в глухомань Основний зміст Араньяків — алегоричне тлумачення ритуалу
«Брахмани» не внесли в релігійну думку Індії нічого принципово нового Ця якась систематизація вед, у сутності їхній природну цілісність, що порушує, і загрозлива розчинити релігійну екзальтацію й ширяння поезії в дріб’язковій обрядовості Вкраплені в брахмани міфологічні сюжети перебувають на службі в жрецької касти, використовуючись для пояснень походження ритуалу[1,с.40].
У зібраннях Вед відображається система ведійської міфології, яка складається з кількох рівнів:
Божественний;
Абстрактні поняття, жіночі божества;
Напівбожественні персонажі;
Міфічні герої і жерці;
Ворожі демонічні персонажі;
Тварини, рослини, символи, атрибути ландшафту;
Людина у релігійно-міфологічному аспекті [3,с.28].
“Рігведа” – найдревніша і найавторитетніша серед вед
Найбільш архаїчний матеріал увібрав у себе величезний збірник «Рігведа» – перший за часом з пам’ятників, що дійшли до нас, давньоіндійської словесності. Вона дає уявлення про релігію давніх аріїв. Є найдавнішою за часом створення і найбільшою за обсягом (1 028 гімнів і 10 500 віршів). Більшість гімнів присвячено прославлянню богів та сил природи, котрі розглядаються як могутні, милосердні, мудрі божества. Прославляє напівбогів (девів) Аґні й Індру. Вони починаються з їх вихваляння, з перерахування їх особливостей, доблесних заслуг і славних діянь. Божество возвеличується як захисник від усіляких лих і напастей, як податель багатства, сили й процвітання, здатний забезпечити багаточисленне чоловіче потомство, нев'януче здоров'я й довголіття. До них зверталися у проханнях і молитвах, їм приносили жертви. Вважалося, що життя людини, її багатство і спокій повною мірою залежать від цих жертв. Індійці вірили у багатьох богів: у Ведах вказується, що їх було 3399 [7].
Жрець, який називався хотар, відав декламацією гімнів Рігведи: вимовляючи їх, він запрошував богів прийняти жертву.
«Рігведа» («Веда гімнів»), яка дійшла до нас в одній з редакцій (традиція нараховувала їх 5) і містить 1017 гімнів, до яких додаються ще 11 додаткових гімнів. «Рігведа» була розділена на 10 книг — мандол (буквально «цикли») різного обсягу. Основний зміст гімнів «Рігведи» — прославляння подвигів індоарійських богів, а також прохання про багатство, чоловіче потомство, довголіття, перемогу над ворогами; більш пізні мандали містять також описи окремих обрядів і космогонічні етюди. Усі мандали, за винятком VIII і IX, починаються із звернення до бога священного вогню Агні — найважливішого персонажа ведійського пантеону; як правило, за ними слідують гімни Індрі — найбільш популярному, героїчному божеству індоаріїв, цареві-громовержцеві, який переміг демонів [4,с.6].
Перше згадування рукопису «Рігведи» належить знаменитому мандрівникові XI в. Ал-Бируни (Бируни, 1995, 143).
На роботу укладачів указує зміст і форма окремих мандал. Гімни мандали VIII мають особливу строфічну структуру (об’єднання в одну строфу віршів різних розмірів). При цьому вона містить найбільше число довгих і найчастіше рідких гімнів з персонажами, імена яких не піддаються тлумаченню на індоєвропейській основі. Особливістю мандали IX є те, що всі її гімни присвячені богові Сомі [5,с.5]:
НАРОДНА ПІСНЯ ПРИ ЧАВЛЕННІ СОМИ
( ІХ, 119)
Різноманітні внас думки,
Різниця й доля у людей.
Ушкоджень – лікар, тесля хочуть.
А Сому чавити – брахман.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Зібравши хмиз сухий, коваль
Роздмухує його крилом
І,за за ковадлом стоячи,
Жде, чи не прийде багатій.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Співець, батько мій – чаклун,
А мати крутить жорна тут,
Працюємо на різкий лад,
Але жадаєм гроші всі.
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Бажає кінь легких возів,
А блазень – усмішки панів,
А прутень – волохатих піхв,
Лийся, Сомо, лийся Індрі!
Мандала X виділяється новизною космогонічних ідей, зникненням деяких старих і появою нових богів — персоніфікацією абстрактних явищ, розвитком рідких у попередніх мандалах елементів діалогічного оповідання. На цій підставі її вважають додаванням до раніше існуючим мандалам. Уривок [5,с.5].:
Шлю пісні я, мов корови, -
Вибирай же, донько Неба,
Гімн собі, як на змаганні!!!
Значна частина гімнів має ім’я співака, що звертається у вступній частині з мольбою до бога або групи богів. Але цих вказівок настільки ж недостовірні, як у біблійних псалмах. Часом авторами гімнів названі самі боги, в інших випадках ім’я ріши витягається із самого гімну. У той же час позначки про авторство важливі для встановлення окремих шкіл ріши, яким приписувалося напівбожественне походження.
В «Рігведі» гімни ототожнюються з колісницями, і за цією метафорою, що може здатися надуманої, коштує соціальна реальність. Для співців-ріши гімн був такою же ознакою суспільного становища, як для раджами – бойова колісниця. Він був єдиною можливістю виявити інтелект, талант і благовоління богів. Між риши влаштовувалися такі ж змагання, як між колесничими, і тому можна було говорити про те, що вони «запрягають свої гімни».
Гімни «Рігведи», створені різними співаками в різний час, єдині у світорозумінні й світовідчуванні. Вони виходять із існування двох головних одушевлених частин всесвіту – богів і людей, безсмертних і смертних. Термін, що позначає бога, сходить до загальноєвропейського позначення неба й дня (греч. theos, лат. deus, этр. tiv, рос. «диво») і має форму devah. Серед смертних виділені правовірні арії й далекі їхнім богам dasa (місцеве темношкіре населення). Цей же термін додається до демонів.
Проміжною групою між богами й людьми були пітари («батьки»), обожнені предки, перенесені міфами на небо, де вони одержували нові тіла. Як й в інших міфологіях, у ведійської існувало подання про покоління богів. Старші боги називалися асурами (asura), і відносини між ними й богами (devah) мислилися такими ж, як у грецькій міфології між титанами й олімпійськими богами.
В «Ригведе» світовий простір мислився вже вирваним з хаосу, звільненим від чудовиськ й освоєним богами. Історія цього освоєння становить зміст міфів, що розкривають, однак, не повністю. Більше того – те, що при читанні сприймається як фрагмент оповідання або уривок діалогу між людьми й шанованими ними богами, насправді є магія: заклинання, змова, або молитва з їх функціональним або ритуальним призначенням. Наприклад, розповідь про подвиги Індри, що руйнує міцності дасью, завершується словами: «Уміло метни в дасью дротик! Помнож арійську силу й блиск, про Індру!» Зміст – у порушенні люті в бога, що призиває, у множенні його сил, а розповідь про колишній подвиг, службовець як би нагадуванням про його колишню удачу, не звернений до слухачів. У цьому глибоку відмінність ведійських міфів від грецьких (гомерівських), що прославляють подвиг бога й розрахованих на його вихваляння. Взагалі ритуальний аспект має зверхність над оповідальним [6,с.376, 378].
Відомо, що в «Рігведі» було вперше згадано про кастову систему . про це говориться в гімні про Пуруше. Пуруше – космічний велетень, образ Всесвіту. Космологічні уявлення в «Рігведі» все ще досить розмиті. [6,с.377].
Тим паче, потрібно визнати, що немало положень та ідей «Рігведи» виявились дуже стійкими і помітно вплинули на формування світогляду індійців. Недарма, мабуть, рігведійські божества вважалися священними ще в Середні віки і входили в індуїстський пантеон і в Новий час, а особливо ріг ведійське сприйняття світу в багатьох аспектах визначило специфіку релігійно-філософської думки в наступні епохи.
«Самаведа» або «веда мелодії»
До «Рігведе» примикають два інших збірники – «Самаведа» утримуючого наставляння про виконання гімнів. Удгатар був знавцем мелодій, яка супроводжувала гімни, і в такий спосіб знавцем «Самаведи».
«Самаведа» («Веда наспівів») складається переважно із гімнів «Рігведи» з коментарями. «Самаведа» дійшла до нас у двох редакціях і була призначена для жерця, який виконував; співи під час урочистого обряду.
«Самаведа» має 1549 гімнів, 75 з яких нові, а інші зустрічаються у Рігведі, але вони розташовані у іншому порядку. Також в «Самаведі» вказані трактування гімнів, що є у «Рігведі». Прославляє небесний напій Сому.
«Самаведи» були пізніше складені і включають в себе співи і жертовні формули, як і «Яджурведа» [4,с.6].
«Самаведа» дійшла до нас у двох редакціях і була призначена для жерця, який виконував; співи під час урочистого обряду.
Веда формул жертвопринесень
«Яджурведа» («Веда формул жертвопринесень»), призначена для жерця, який виконував обрядові дії, існує в двох головних версіях: «Чорна Яджурведа» нарівні з названими формулами містить тлумачення обряду; «Біла Яджурведа» — тільки формули. Остання складається з 40 розділів, в яких є тексти, що промовлялися під час урочистих жертвопринесень, військового обряду із змаганнями на колісницях і питтям хмільного напою сури, церемоніалу посвячення царя на царство, річної церемонії споруди жертовного вівтаря Агні тощо. «Яджурведа» описує деталі ведійського ритуалу [6,с.377].
Четверта «сахміта» - «Атхарваведа»
«Атхарведа» - збірник заклинань і магічних формул, - древністю багатьох ідей не уступає «Рігведі», однак склалася набагато пізніше її основних частин. Цей збірник займає у ведійській літературі особливе місце. Заповнений звертанням до демонів і ворожих духів, він сприймався самими індійцями як щось чуже ортодоксальній традиції: в індуїстських віршах загалом говорилося про існування трьох, а не чотирьох вед. «Атхарваведа» з’явившись набагато пізніше, увібрала в більшій мірі елементи вірувань корінного населення, однак вона була створена в іншому етнічному середовищі і виділяється функціональною специфікою [1,с.32].
«Атхарваведа» поряд з гімнами містить замовляння білої і чорної магії.
У ній є гімни Рігведи, розташовані у той чи інший спосіб, зручний для їх виконання під час жертвопринесень. «Атхарваведа» містить різні пісні й обряди, призначені для лікування хвороб. Основний зміст пам'ятки складають замовляння проти хвороб і прохання про зцілення, пов'язані з відповідними магічними обрядами; замовляння у зв'язку зі спокутуванням проступків, гімни-заклинання, присвячені шлюбу та коханню, замовляння на довголіття, прохання благословення в господарських справах
Також в цій частині фігурують деякі абстрактні істоти, що символізують визначенні поняття. Мова йде про такі божества як Кала ( час), Кама ( любов, сексуальна практика), Скамбха (життя). На перше місце все більш істотно висувається Брахман. Так Веди органічно зв’язані з брахманізмом [6,с.377].
Взагалі ритуал жертвоприношення є чи не одним з головніших у практиці ведизму. Найбільш повно він описаний у «Атхарваведі». Основна роль жертвоприношення сформувалася як прагнення забезпечити собі місце на небі і добитися благополуччя на землі. Але головним було прагнення не мати ворогів і суперників за допомогою магічної сили обрядів. В якості продуктів для жертвоприношення використовувалися зерно, коров’яче масло, мед,. Таким чином переважали безкровні жертви[6,с.379].
Атхарваведа» («Веда Атхарвана»), відома також під назвою «Брахмаведа» («Веда для жерця брахмана», що спостерігав за діями перших трьох) або «Пурохітаведа» («Веда для царського жерця»), була включена в канон вед пізніше, ніж перші три. «Атхарваведа» поряд з гімнами містить замовляння білої і чорної магії.
Мета Вед
Основне призначення ведичної літератури – повідати науку духовного самопізнання (самоусвідомлення), тим самим привівши людину до звільнення від матеріальних страждань (мокші). «Бгаґавад-гіта»8 називає знанням «визнання важливості самоусвідомлення і філософський пошук Абсолютної Істини» через «усвідомлення того, що народження, смерть, старість і хвороби є зло». Веди стверджують, що мета людського життя не в тім, щоб упокоритися з тлінним і сповненим страждань світом, а в тім, щоб боротися за вічне щастя. Для людей, що слідують ведичним канонам, життя означає можливість перемогти смерть. Згідно ведичним уявленням, людина заперечує життя саме тоді, коли ототожнює себе з ілюзорним матеріальним тілом і думає, що матеріальний світ є єдиною реальністю. Такі люди нехтують можливістю запитувати про Вище.
Веди описують звільнення як особливий привілей, що дана людині, а не нижчим видам життя, і переконують їх обрати цей шлях. Тому людське тіло порівнюється з кораблем, на якому можна перетнути океан страждань. Досвідчений учитель, що вивчив Веди, подібний капітану, а ведичні гімни побіжному вітру. Людину, що не перетинає океан і не досягає вічного звільнення, Веди називають нерозумною, тому що будь-яке знання, що не позбавляє від страждань, вважається безглуздим. Той, хто не вирішує проблем життя, як личить людині, не осягнувши науки самоусвідомлення – нещасний з людей.
У цих книгах пояснюється причини соціальних відмінностей між людьми (кастового поділу), чому людині доводиться переживати то страждання, то блаженство, які сили зумовлюють такі особливості її буття. Непересічною цінністю для утвердження моральних вимірів особистості в давньоіндійському суспільстві, а відповідно, і для історії етики, є міркування про те, що пізнання світу вона має починати із самопізнання, яке є найвищою формою знання, джерелом щастя.
Веди відкривають традицію шруті (буквально – "слухання"), тобто одкровення, знання, відкрите богами для присвячених, мудреців, провидців-ріші.
Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага стародавнього індійця переносилась з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справляла великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій.
Веди й звід священних текстів, який примикає до них, не відійшли в минуле і не втратили свого значення. Вони й зараз відіграють велику роль у духовному житті Індії й зберігають силу священного авторитету.
Висновок
Веди є найдавнішою пам’яткою індійської літератури, сукупною назвою пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань, приписів, правил, богословських навчань, есхатологічних міркувань, це визначення розширює одностороннє визначення Вед тільки як священних гімнів.
Взагалі існує ціла система ведичної літератури, що включає «Рігведи», «Самаведи», «Яджурведи», «Архарваведи», сюди належать також пізніше коментарії до Вед: Брахмани (ритуальні тексти), Араньяки (книги про правила поведінки пустельників), й Упанішади ( філософські трактати). Особливо вражає «Рігведа», так як вона справила найбільше враження на розвиток Древньої Індії. Вражає також остання з Вед «Архарваведа», що носила не так релігійні повчання, як стосувалася жрецтва та побутової сфери. А взагалі ритуал жертвоприношення є чи не одним з головніших у практиці ведизму, тому вона має сильне практичне застосування.
Перші Веди взагалі є специфічними джерелами не лише з релігійної точки зору, але й з історичної, так як відігравали роль перших літописів. До речі, усних літописів, в давніх арійців не було писемності, що, на мою думку, робить їх ще більш унікальним явищем в стародавній літературі.
Веда як літературний твір має сама свою структуру. Я включила у своє завдання деякі уривки з гімнів, це мандала IX, присвячена богові Сомі, та X, що характеризується новизною космогонічних ідей, що є особливо новим для індійської релігії того часу.
Веди дають широкі знання щодо ієрархічності божеств у релігійному світогляді Древньої Індії, що робить їх дещо тотожними з міфологією, і як на мене, то у Ведах відображена ціла історія міфів Індії.
…Всі ці підпункти роблять Веди дійсно священними книгами для
індійського народу та доволі пізнавальними для науковців, археологів, істориків, літературознавців та, загалом, пересічних людей, що є зацікавленими у світовій релігійній літературі.
|