|
|
Скачати 153.42 Kb.
|
Освіта і наука в Стародавній Греції
Після домашнього виховання хлопчики з семи років починали вчитися у нижчій школі, що називалася дідаксалеон (від грецького «дідактікос» — повчальний). Тут навчали грамоті, літературі, починаючи з Гомера, музиці, арифметиці, малюванню. Більш поглиблене вивчення предметів з доповненням початків астрономії і філософії продовжувалося у другому рівні початкових училищ — граматичній школі (від 12 до 15 років). Навчання фізичній культурі велося одночасно, в спеціальному комплексі — палестрі. Всі ці типи навчальних закладів в Афінах належали приватним особам. Завершувалася загальна освіта у гімназії, де юнаки 16-18 років удосконалювалися в науках, в число яких входили риторика, етика, логіка, географія, а також у гімнастиці. Гімнасіями відала держава, для них будувалися монументльні будівлі. Заможні громадяни вважали за честь зайняти виборну посаду керівника гімнасії, незважаючи на те, що вона була пов'язана із великими особистими витратами. Гімназії були центрами інтелектуального життя поліса, в Афінах їх було декілька. Найбільш прославилась Платонівська академія, де вів бесіди зі своїми учнями Платон, і Лікейон, заснований Арістотелем. Після гімнасії можна було стати ефебом — учнем вищого учбового закладу, які в полісну епоху були військовими, а в елліністичну докорінно змінилися і стали цивільними. Своєрідною формою вищої освіти можна вважати гуртки, що групувалися навколо великих вчених. У Спарті контроль держави над розвитком особистості був досить жорстким. За переказами, новонароджених оглядали члени герусії (міської ради старійшин) і відбирали тільки здорових дітей. Кволих і хворобливих скидали в провалля Тайгетського хребта. Існувала система державного шкільного навчання, обов'язкова для кожного спартанця від 8 до 20 років. Вчилися в школах, на відміну від Афін, і хлопчики, і дівчата.
Програма навчання в палестрі включала біг, боротьбу, стрибки, метання списа і диска (так звана система п'ятиборства), гімнастичні вправи, плавання. Палестри мали відкриті майданчики, бігові доріжки, гімнастичні зали, басейни. Як установа приватна, палестра була у віданні приватної особи, по імені якої вона називалася: (Палестра Таврея, Тімея, Сибіртія). Як правило, палестри, у яких навчали бігу були більшими, а у яких навчали лише боротьбі — меншими. Поряд з кімнатами, де відбувалася боротьба, були приміщення для натирання тіла олією, для посипання його піском, для обмивань; підлога в палестрах була гладка і рівна. Вчителі боротьби повинні були навчати головним чином практичних прийомів; повне ж знайомство з атлетичними прийомами хлопці отримували під керівництвом професійних грец. γυμνασταί, які були вченими фахівцями гімнастики у зв'язку з фізіологією. Хлопчиків також учили красивій ході, давали зовнішню виправку і манери. При Солоні школи гімнастики повинні були відкриватися не раніше сходу сонця і закриватися не пізніше заходу; дорослим було заборонено відвідувати палестри, хоча згодом ця заборона на практиці обходилася. Вказана спочатку відмінність гімназій від палестр не дотримувалася строго; під словом палестра малася на увазі або частина гімназії, або вся гімназія.
Аристо́тель - давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки. Аристотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. — 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. — 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа — Александра. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика». Аристотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію. На долю Аристотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки його геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології. Аристотель народився в Стагірі, грецькій колонії, недалеко від Афонської гори, в 384 році до нашої ери. Тому отримав прізвисько Стагіріт. Батька Аристотеля звали Нікомахом, він був лікарем при дворі македонського царя Амінти III. Нікомах походив із родини лікарів, в якій лікарське мистецтво передавалося з покоління в покоління. Батько став першим наставником Аристотеля. У 369 році до н. е. у віці 15 років Аристотель залишився без батьків. Опікуном став Проксен, родич батька, який також жив у Стагірі і всіляко підтримував жагу юнака до пізнання (згодом Аристотель тепло відзивався про нього, а коли Проксен помер, усиновив його сина Ніканора і одружив зі своєю дочкою Піфіадою). Значний спадок, отриманий від батька, дозволив Аристотелю не тільки не знати нужди, але й купувати книги, які на той час були дорогими. Крім коштів Аристотель успадкував батькові твори, в яких скрупульозно описувались спостереження над живою та неживою природою. Тому перед тим, як почати заняття загальними науками, Аристотель вивчав рослини і тварин, намагаючись узагальнити досвід Нікомаха, що в майбутньому розвинулося в окрему роботу «Про виникнення тварин». Значний вплив на юного Аристотеля здійснив македонський царський двір, де він провів раннє дитинство. Там він познайомився з царем Філіппом, у майбутньому батьком великого полководця Александра Македонського, що зіграло не останню роль в його майбутньому призначенні вихователем Александра. З Філіппом Аристотеля пов'язували не тільки спільні інтелектуальні інтереси, але й поширене тоді вороже ставлення до Персії. Юнацькі роки Аристотеля довелися на період початку розквіту Македонії. Хоча Аристотель здобув грецьку освіту і був носієм грецької мови, симпатизував демократичному способу правління, водночас він залишався підданим македонського правителя. Ця суперечність зіграла вагому роль в його філософській, науковій та навіть особистій долі.
Платон походив з аристократичної сім'ї, що брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя Кодра; серед пращурів матері, Периктіони, законодавець Солон, один з «семи мудреців»); після перемоги спартанців у Пелопонеській війні дядько Платона, Хармід, став одиним із десятьох ставлеників Лісандра в Піреї у 404—403 роках, Критій — один із «тридцятьох» тиранів у Афінах) в розпал Пелопоннеської війни, коли Стародавні Афіни вели суперництво з аристократами Спарти за гегемонію над еллінськими державами. При народженні названий Аристоклом на честь діда. Своє прізвисько отримав вже у зрілому віці, що перекладається з давньогрецької мови як «широкий». За однією з версій, Платону дали таке ім'я як синонім широких поглядів на світ, що вирізняли великого афінянина. Хлопчиком Платон навчався у найкращих афінських вчителів: риторику він осягав з Діонісієм, музику — з Драконтом, гімнастикою займався з Аристоклом із Аргоса. Деякий час слухав софіста гераклітівської орієнтації Кратила. Крім того навчався у живописців і трагіків, оскільки останні вважались наставниками всієї Еллади. В юні роки і сам Платон складав дифірамби богові Діонісу, захоплювався комедіями Аристофана і Софрона, навіть складав на них епіграми. В 408 до н. е. 20-річний Платон в Афінах, де збирався брати участь у змаганнях авторів трагедій, випадково перед театром Діоніса на схилі Акрополя почув Сократа, який вів бесіду з афінянами. Ця зустріч перевернула його світогляд: витончені мистецтва відійшли на другий план, поступившись місцем філософії (він навіть спалив усі свої ранні поетичні твори), відмовився від політичної кар'єри. Платон став одним з найбільш відданих учнів Сократа і до самої його страти залишався в числі постійних співбесідників. Хоча сучасники відзначають, що Платон усе життя відрізнявся крайньою сором'язливістю і замкнутістю. Мандруючи, Платон не раз наражався на небезпеку. Одного разу навіть майже був проданий в рабство — його викупив один з мешканців Егіни та звільнив.
Геродо́т Галікарн́аський названий Цицероном «батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. Відомостей про Геродота небагато. За свідченнями Діонісія Галікарнаського, Геродот народився в малоазійському місті Галікарнас незадовго до походу Ксеркса в Грецію (бл. 484 до н. е.) і дожив до Пелопоннеської війни (431 до н. е.). Він походив з багатої і знатної родини, що мала великі торговельні зв'язки. Через участь у боротьбі проти тирана Лігдаміда Геродот був змушений залишити батьківщину і переселився на о. Самос. У 464 до н. е. Геродот відправився в подорож, початковою метою якої був збір точних відомостей про греко-перські війни. Результатом стало велике дослідження про народи, про які греки в той час ще мало що знали. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу: він відвідав Єгипет, де піднявся по Нілу на південь аж до острова Елефантини (поблизу суч. Асуана), був у Месопотамії, Палестині, Фінікії, добирався до великих просторів північного узбережжя Чорного моря, відвідав грецькі колонії на території сучасної України, оглянув більшу частину північного узбережжя Африки та більшість островів Середземного моря, відвідав Персію. Сам Геродот описує як очевидець особливості більш суворого, ніж у Греції, клімату Скіфії, йому відоме планування Вавилона і те, яким способом зведені його стіни, наводить дані про відстані між єгипетськими містами в долині Нілу і докладно розповідає про звичаї єгиптян. Вважається, що Геродот помер між 430 і 424 до н. е.
Народився близко 460 р. до н.е на острові Кос, Греція. Гіппократ був з роду Асклепіадів — династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія — бога медицини. Сім'я Асклепіадів, що також називають Косською школою, зберігала в V ст. до н. е. релігійні форми та звичаї, так наприклад у них була заведена клятва, що тісно пов'вязувала учнів з вчителем, з побратимами по професії. Першу науку медицини Гіппократ отримав від батька — лікара Геракліда. З метою наукового вдосконалення в молодості Гіппократ багато мандрував та вивчав медицину в різних країнах з практики місцевих лікарів та з обітниць, що вивішувалися на стінах храмів Асклепія — асклепейонів. Гіппократ жив за часів Перикла, сучасник Сократа і Платона, лікував від удаваного божевілля усміхненого філософа Демокрита. Розглядається як одна з видатних фігур в історії медицини. Він визнаний «Батьком медицини» та засновником власної медичної школи. Ця інтелектуальна школа революціонізувала медицину в Древній Греції, відокремивши її як окрему дисципліну, від чаклунства і філософії, з якими вона традиційно була асоційована, зробивши медицину професією. Гіппократу приписують авторство відомого Кодексу Гіппократа. Утім, це збірка трактатів практикуючих фахівців медицини, що належали до Школи Гіппократа, і особистих творів Гіппократа; тому дуже мало відомо про те, що Гіппократ справді думав, написав й зробив. Але без сумніву, Гіппократ протягом багатьох віків сприймається як взірець лікаря. Зокрема, з ним пов'язують систематичне вивчення клінічної медицини, систематизацію медичних знань попередніх шкіл та інші роботи. Регламентування діяльністі лікарів через Присягу, що пов'язують з ім'ям Гіппократа , де вперше були сформульовані етичні засади медицини. Імовірно він помер у місті Лариса, де тривалий час жив та працював, у віці 83 чи 90 років, хоча деякі підрахунки свідчать про те, що він жив понад 100 років. Гіппократа сприймають як першого лікаря, який відкинув забобони, легенди і віру, що хвороба надприродна та є породженням божественної сили. Гіппократа критикували послідовники Піфагора які поєднували теологію та медицину. Він відокремив медицину як дисципліну від релігії, стверджуючи та переконуючи, що хвороба не була покаранням, божою карою, але скоріше продуктом зовнішніх чинників, дієти та шкідливих звичок. Справді, у текстах, що належать до Кодексу Гіппократа, немає жодної згадки про містичні причини хвороб. Проте у Гіппократа є роботи з поглядами, які були засновані на недосконалому знанні анатомії та фізіології. Школи давньогрецької медицини сперечались, про те як мати справу з хворобою. Медицині за часів Гіппократа майже нічого не було відомо про людську анатомію і фізіології, через грецьке табу, повну заборону на розтин тіла людини. Тому лікарі були не в змозі розрізнити, коли одна хвороба викликала багато різних симптомів. Школа Гіппократа домоглася більшого успіху, використовуючи узагальнені діагнози і нешкідливе лікування. Акцент був на догляді за пацієнтом і прогнозі, а не діагнозі. Це допомогло фактично лікувати хвороби і викликало великий прогрес у клінічній практиці. До важливих положень Гіппократа належать вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі і питві, можливість надати природі вести своє лікування, жити там, де чисте повітря: він був упевнений, що здоров'я залежить від балансу «рідин» в організмі людини, а порушення викликає хворобу. Ці ідеї пізніше були сприйняті Галеном.
Родом із Синопи, більшу частину життя провів на міському звалищі поблизу Корінфа. Помешканням йому слугував піфос. Учень засновника кінізму філософа Антисфена. Творів не писав і зажив слави передусім завдяки притчам та висловлюванням, якими супроводжував нестандартні, із загальноприйнятої точки зору, ситуації у своєму житті. Усі відомості про життя та погляди Діогена Синопського взяті з анекдотів про нього, опублікованих у книзі Діогена Лаертського «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів». Діоген був людиною, яку сьогодні назвали б ізгоєм. Він не займався пошуком роботи і не мав власного майна та постійного місця проживання. І тому він ночував у храмах, у знаменитій бочці. Замість матрацу він підкладав листя — єдиний натяк на комфорт. Він носив старий поношений плащ, спирався на ціпок, за плечима носив невеликий мішок із усім найнеобхіднішим. Згадували такий випадок: він побачив, як хлопчики п'ють воду з ріки прямо з рук. Діоген був спантеличений: «Потреби дитини — і то менші від моїх!». Він викинув свій кубок, вважаючи його більше непотрібним. Він вважав, що природа наділила людину всіх необхідним. Діоген зовсім не вважав себе бідняком. Він доводив, що все належить філософам: «Всі речі належать богам. Мудреці — це друзі богів. І так як між друзями все спільне, всі речі світу належать філософам». Проте Діоген не уникав людей. Навпаки, він користався кожною нагодою говорити з народом — і йому було що сказати. Славою користувалася його критика традицій та дурниць. Він критикував людей незалежно від того, хотіли вони слухати його чи ні. Якщо він починав полемізувати — на нього звертали увагу всі. Можна тільки дивуватися, як його не побили батогами чи не судили. Адже під його критику потрапляли богачі й впливові люди, навіть міфологізовані герої легенд. Наприклад, греки ставилися до міфа про Едіпа як до великої трагедії. А Діоген сміявся з неї, а головного героя вважав слабкою людиною. Греків це шокувало. Проте були й більш шокуючі речі. Діоген вважав канібалізм природною справою (але сам до цього не опускався). Метою Діогена була «шокова терапія». За її допомогою він змушував людей думати. Діоген шокував своєю поведінкою і дуже знаменитих людей. Наприклад Александр Македонський, дізнавшись про знаменитого філософа, дозволив Діогену побажати будь-що. І тоді Діоген відповів йому: «Відійди, ти затуляєш мені сонце!» Зіркам Олімпійський ігор також діставалося від Діогена. Якось він спитав у переможця: «За що ти отримав вінок переможця?» Атлет гордо відповів: «За те, що я переміг у поєдинку із сильнішими людьми Греції!» «Сильнішими? Навряд! Якби вони були сильніші за тебе, то ти б їх не подолав». — «Добре, я отримав перемогу над рівними мені в боротьбі». — «Так-так. Але якщо ти їх переміг, отже, ви все ж були не рівні». Атлет погодився. На це Діоген розсміявся: «І ти радієш тому, що переміг слабшого. Це кожен зможе!» Діоген насміювався просто над всіма. Його навіть прозвали собакою. Грецькою «собака» — kynikos — звідси й походить слово «цинік». Цинізм Діогена не пощадив навіть його смерті. Помираючи, він сказав, щоб його тіло викинули в поле — щоб дикі звірі з'їли його. Діоген помер у Коринфі, і міщани встановили йому пам'ятник, на якому було написано: час відточить і камінь, і бронзу, але твої слова, Діоген, будуть жити вічно." Відповідно до кинічного принципу — «жити згідно з природою» — Діоген відмовився від будь-яких узвичаєних людських форм існування: житла, посуду, одягу (пробував навіть їсти не приготовану їжу, але не зміг перетравити сире м'ясо); це було здійсненням на практиці радикальної позиції, за якою слід знищити людську цивілізацію та культуру і повернути людей до «природного» досоціального стану. Практика опрощення в європейській традиції бере початок саме від Діогена. У загальнометафізичному плані погляди Діогена тотожні поглядам Антисфена та інших кініків: має право на існування тільки те, що відповідає природі; всі людські установлення надлишкові та шкідливі; слід відмовитися від будь-якого придбання, бо лише така відмова робить людину вільною; не можна дозволяти собі насолод, потрібно залишатися байдужим до будь-яких спокус. Попри відверту асоціальність, сучасники поважали Діогена, і разом із Сократом Діоген за античних часів був взірцем мудреця. Про Діогена розповідали багато байок. Буцімто він посеред дня ходив по агорі з ліхтарем і казав, що шукає (справжню) Людину. Щодо Александра Македонського, історики твердять, що ці дві видатні історичні особи так і не зрозуміли одне одного. Александр Македонський поділився з Діогеном своїми планами підкорення Індії. Діоген натомість відказав, що нічого доброго, окрім лихоманки він в Індії не здобуде. А йоги і тому подібні факіри — то взагалі гидота. Діоген навіть запропонував Македонському натомість залягти у сусідньому піфосі. Александр не погодився, і поскакав «визволяти» Індію. А дарма. Сталося так, як казав Діоген. Олександр Македонський помер в Індії від малярії. Старий Діоген надовго запамятав його, і щоразу, згадуючи великого полководця, скрушно хитав головою: «А як гарно нам би велося удвох! Бо довкола таке барахло! Справжню людину вдень з вогнем не знайдеш…» Коли, будучи у вигнанні в Афінах, Діоген дізнався, що Платон стверджує, що людина то є тварина на двох ногах позбавлена пір'я, він буцімто приніс йому в Академію обскубаного півня й сказав: «Ось твоя людина!».
|
|
Освіта і наука в Стародавній Греції На структурі освіти відбивалися політичні відмінності між полісами. У визнаному центрі освітництва — Афінах — з їх демократичним... |
1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,... |
|
Політичні вчення у Стародавній Греції Сократ, Платон, Арістотель Ці процеси знайшли своє відображення й теоретичне осмислення в політичній думці Стародавньої Греції. Творчими зусиллями давньогрецьких... |
Що являли собою Олімпійські ігри у стародавній Греції? У якому виді спорту змагалися атлети під час проведення перших Олімпійських ігор? |
|
Контрольна робота 11 клас за темою «Риторика» Риторика зародилася: А у Стародавньому Римі; Б Стародавній Греції; В Стародавньому Єгипті |
1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії Перші ф-ські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст до н е в Стародавній Індії, Стародавньому... |
|
Архівознавство як система наукова і навчальна Словом “архів” у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювалися і зберігалися важливі державні акти.... |
Цікаві факти про школу Школа, виявляється, дуже давня. Слово «школа» походить від грецького слова «сколе», що означає «дозвілля». Таких шкіл, які ми звикли... |
|
ДОСВІД ЧЛЕНСТВА ГРЕЦІЇ У ЄС Як показало це дослідження, вступ Греції у ЄС мав благотворний вплив приблизно на дві третини галузей економіки. Однак, в загальному,... |
Українці Греції Нової окупації України не можна допустити Україні подали представники української громади Греції до посольства України в Грецькій Республіці сьогодні 27 квітня о 10. 00 за... |