|
|
Скачати 487.07 Kb.
|
| Віталій Іващенко Українці! Прокидайтеся! поетична публіцистика ББК 64.4 - УКР І 24 Книжечка публіцистичних поезій кандидата технічних наук, доцента Національного технічного уні- верситету України “Київський політехнічний інститут”, Заслуженого працівника культури України Віталія Іващенка Художник Ірина Панаріна ISBN 978-966-2279-19-1 До всіх, хто живе в Україні. Сьогодні поетична публіцистика має допомогти людям зрозуміти, що коїться в країні і чому, нага- дати усім про совість і відпові- дальність кожного за майбутнє народу і країни. Поезії ці писалися з 1992 року. Наше особисте життя і життя наших дітей залежить тільки від нас, від нашого розуму і волі, від соціальної активності і усвідомлення, що ми є основою держави і всю владу маємо оби- рати і регулярно міняти теж ми. Не слухайте брехунів, які Вас переконують, що немає з кого вибирати і Ваш голос нічого не вирішує. Вибирати є з кого, і Ваш голос вирішує все! Той, хто не пішов на вибори, або продав свій голос – проголо- сував проти України. А це гріх! І за нього прийдеться платити. Віталій Іващенко. Спитаймо себе: хто є ми? Чому без держави віками? Прокляття якої вини Так довго тяжіло над нами? Молімось за той поворот, Який подолали без крові. Згадаймо, ми — древній народ Із пісні, свободи й любові. У нас багатюща земля, А заздрісних в світі чимало. Литовець, москалик і лях Своєю її називали. Одне дратувало усіх: Що ми тут живемо віками! Браток наш, північний сусід, Придумав, як правити нами. Віки наше слово несе Дух нації, совість і вроду. Забрати в нас мову — і все: Без мови не буде народу! Тому це непросто все так. Російська панує могутньо, Бо сіяв її переляк, А виростив страх за майбутнє. Немає страшніше гріха — Забути, що в тебе є мати. Нас мова, мов ненька, гука: Вертайтеся, дітки, до хати! 5 6 Чому у світі всі народи різні? Несхожі ані звичаї, ні шлях, Свої у них культури, катаклізми, І долі різні склались у віках. Напевно від землі залежить все, Від красоти і щедрості природи: Вона формує душі і народи, І власну неповторність в них несе. Що довше рід живе на цій землі, То глибше в ньому нації коріння. У безвісті зникають покоління, А мова і традиції живі! Буває, що якась душа чужа, Занесена сюди з країв далеких, Дух нації сприймає просто й легко, Неначе вік із нею прожила. Вона із нами в радості й біді. На нас так схожа щирою душею! Серед людей вона стає своєю, А Україна — матір'ю її. 7 Хто в світі побував, чи вперше, чи в останнє, Не крав, не гендлював, а мав просте бажання Побачити краї чужі і зрозуміти, У чім красоти їх? Землі тієї діти Багаті чим? Щедротами душі? Чи вірою у праведного бога? Чи впевненістю, що своя дорога Їх приведе до сяючих вершин? На тлі народів щирі українці — Співуче плем'я, чисте, мов дитя! В усі часи гостинне до чужинців, Завзяте до всіх радощів життя! Якщо захочуть, можуть все зробити! І жарт, і мудрість притаманні їм. Як українців можна не любити?! Як не пишатись іменем таким?! 8 Чи мають українці ворогів? Серед народів — певно, що не мають. А хто ж тоді нам так наворожив, Що мови і історії не знаєм? Якщо це кара, то у чім наш гріх? Якщо це злочин, хто у ньому винний? Росії влада і сатрапи їх На дух не переносять України. Ми носимо ще ворога в собі. Зізнатись в цім не хочемо і в думці: Це заздрощі, яких не бачив світ, І вперте самолюбство владолюбців. Віки таємно цей двожалий змій Труїв нам душі, зводив брат на брата. Народе мій, благаю, зрозумій, Із серця вирви цього змія-ката! Прекрасна наша матінка-земля: Лани, ліси, ставки, Дніпро і кручі! Ми, українці, — це одна сім'я: Весела, роботяща і співуча! 9 Чогось бояться націоналізму! Жахають ним заляканих людей. Подякуйте марксизму-ленінізму, Все почалося із його ідей. У націях він бачив конкурента. Самосвідомий, звільнений народ Живе щасливо, і йому не треба Ні комунізму, ні його щедрот. Любов до мови батьківського краю, Гуртом долання скрут і перешкод Простих людей у націю єднає, З населення утворює народ. А нація складе найтяжчий іспит, До злагоди вона дійде сама. Лиш той боїться націоналістів, У кого роду й племені нема! Терпіли ми наруги різні. Не раз тягли чуже ярмо. Є в українців власна гідність — Ми цим жили і живемо! 10 Хто ти такий? — чужий мене питає. Хто пращури твої? Від кого рід? Так соромно зізнатись, що не знаю. Щось чув колись про аріїв нарід. Мене привчали, що була Росія, Велика і могутня, мов колос! Народи рятувала, як месія. А я — пригрітий нею малорос. Зачухане, мале, нікчемне плем'я Десь на краю імперії жило. З ментальністю і комплексом плебея, З вторинністю поміченим чолом. Хто в це не вірив — каторга і тюрми! Степи казахські! Соловки й Сибір! І покоління пошивались в дурні, І самозрадництво тягло у вир. А може годі? Може, брате, досить На північ озиратись раз по раз? Давно свободи й волі серце просить! Прийшов, нарешті, дій і звершень час! 11 Українці по світу розсіяні — Все шукали до волі шляхи. Їх чимало пригріто Росією, Віддають їй свій розум і хист. І хоч більшість говорить російською, Кров козацька у жилах тече: Роботящі, повінчані з піснею, Бережуть власну гідність і честь. До Сибіру везли розкуркулених — І в тайзі виростало село. Комунізму навчали їх кулями, Українців і це не звело! Намагання здолати нас марнії. Завойовники мали турбот! Наші пращури — праведні арії — Незнищенний і світлий народ! Українці мої, хай вам Бог дає, Хоч в якій би жили ви землі! Є держава у нас, Україна є, Не хохли ми, а діти її! 12 Негоже нам, нащадкам козаків, Нащадкам оріїв, завзятим українцям, Стогнати й скиглити на рубежі віків І заздрити: хтось налива по вінця. Нам тільки б дурнів якось поганять! Привладних злодіїв хоч як впіймати! Ми вміємо і любимо орать, Дітей ростити і пісень співати! Брати українці, приходить наш день! За нього боролися, а не просили. У нас триста тисяч народних пісень! Хіба це не доказ духовної сили?! Є в кожній нації і зрадники, і злодії, Було і буде так в усі часи. Народ — це кращі риси і мелодії Духовних звершень, розуму й краси! За що нам, українцям, сльози й жаль, Ці злидні, бездуховність, негаразди? Суспільство роз'їдає, мов іржа, Комуністична аморальність влади! 13 Народ — це категорія складна. Несхожі всі. Це не одна порода. Є у народу власна таїна І гріх чужий: що зроблено з народом. За Україною не плачмо, брате! Її ходу ніщо вже не зупинить. Не буде більше крові в Україні: Земля не може більше увібрати! Я недолюблюю тих горе-патріотів, Що бачать в українцях щонайгірше. У кожній нації достатньо ідіотів. У нас їх теж не менше. І не більше! Життя тяжке, але це не руїна. Усюди є багаті і пихаті. Є ми, народ, є ненька Україна, Господарюймо ж добре в рідній хаті! Ми, українці, дивні люди: Хоч кожен любить сам себе, Народ свій ганьбимо й паплюжим. А ми ж самі народ і є! 14 Скрізь українці по містах і селах Чи поодинці, чи гуртом зійшлись — Співучі, роботящі і веселі! Ці риси — наш національний хист. Сусідів заїдала заздрість клята. Все українське нищили й кляли. Щоб приручити, називали братом. Нема народу!.. А пісні були! Сміється люд тоді, коли він ситий. А ми сміялись навіть у ярмі. Ще слово наше гостре взнають в світі! Посміємося з добрими людьми! Занедбані, задовбані, забиті — Такі ми наче. Але прийде час, Нас будуть щиро шанувати в світі! Духовності ще вчитимуться в нас! Вже годі проклинати рабську кров, Яка була століттями набута. Навіщо ти тоді в цей світ прийшов? Що ти зробив, аби рабом не бути? 15 Не забуваймо пращурів своїх! Згадаймо їхні мрії й сподівання, Тяжке життя, тортури і знущання. Не пам'ятати родовід свій — гріх! Вони — бабусі наші й дідусі — Наївні жертви світової драми. Навчили їх, почому хліб і сіль, Поплічники замріяних тиранів. Спочатку підняли їх на царя, Пообіцяли землю і багатства, А потім нацькували брат на брата, І полилася кров, пішла різня! Народу цвіт — розумні і завзяті — Свідомо вбиті першими були, Щоб націю лишити голови, А потім хто не здався — розіп'яти! Сибіром лікували куркулів, Голодомором винищили села Під акомпанемент красивих слів Про перемоги і життя веселе. А потім мордувала їх війна, Холодний страх фашистської неволі. Руїн післявоєнних цілина. Тюрма за колоски, підняті в полі! Оце — трагедії! А зараз — цирк! Безбожно крадуть! Брешуть без зупину! Але вже їм не знищити Вкраїну. Є воля й розум. Страх у душах зник! Вчорашні ідеологи плетуть, Що всі напасті, бо нема ідеї! Бо невідомий напрямок і путь, Куди з такими муками ідемо! Із пальця не висмоктуйте ідей! Усякі "ізми" наробили шкоди. Ви попитайте у простих людей: Чи є ідея в нашого народу? Як не було б, чи витримав би він Міцні обійми старшенького брата? Культуру, знищену до попелу й руїн, Голодомори і війни прокляття? А він живе в усіх кутках землі! Плекає мову і пісень співає, І виживає у духовній млі, І марить в снах своїм квітучим краєм! Його ідея — радощі життя, Прекрасна пісня, що із серця лине, Наснага праці, віра в майбуття, Палка любов до неньки України! 16 17 Що є національная ідея? Чому зухвало ставляться до нас Всі українофоби і пігмеї? Дратує їх, що вже прийшов наш час. Що пробудилася самосвідомість. Ми зрозуміли, ким були і є. Шануємо порядність, розум, совість, Навчаємо діток любить своє. А головне, забувши чвари й розбрат, Ми зможемо ділами довести: Є Україна! Воля є і розум! Всі українці — сестри і брати! Не треба, українці, брат на брата! Не створюймо із друзів ворогів! Затятість наша — це надмірна плата За щедрі землі і красивий спів. Це не ганьба і не руїна, Все ж боляче від наших скрут, Як ще хтось ляпне "Ця країна!" Як не твоя, чого ти тут? 18 Усе минуле у собі ми носимо. Душа народу твориться віки. Цвіт українства — мрійники, філософи, Поети, працелюби, співаки. Вже проростає мудрості насіння, Пора духовних істин настає. У нас тисячолітнєє коріння. Прийшла пора згадати, хто ми є! Не слухайте політиків щодня! Розумних, хитрих, підлих і пихатих. Їх аура — інтриги і брехня. Духовний світ ми маємо плекати! Пережили ми не одну руїну. Не впали духом. Ви не бійтеся будення. Любіть життя, людей і Україну! Оце і є національная ідея! 19 Ми, українці, терплячий народ, Стали державою пізно. Тяжко вписатися у поворот Після щедрот комунізму. Що найстрашніше — розбестили всіх Лінощами і брехнею, Совість, порядність вважала за гріх Влада моральних пігмеїв. Добре жилось їм тоді і тепер, Звиклись і ми з брехунами. Люд кримінальний у владу попер — Разом глузують над нами. Ми, бач, всі лохи, а їм хоч би що! В повнім порядку і діти. Все, що було — то даремно пройшло? Скільки ще треба терпіти? Є у політиків одна турбота — До влади пруть, як в спеку до води! Якби була при владі лиш робота, Чого б вони так перлися туди? 20 Що більше їздимо і бачимо країн, Культур і звичаїв, церков старих і чинних, То більше хочеться піднятися з руїн, В які опущено народ мій без причини. Побачивши цей світ в його красі й дивах, Відчувши в пам'ятках людський талант і вічність, Ми усвідомлюємо щастя і трагічність Свого життя: прекрасний і короткий шлях. Вожді до щастя строєм нас вели. Самі ж сьогодні збилися у зграї І жили з нас, сердешних, так мотають, Щоб не свої, то вже б і прокляли. Нам думалося: трохи наберуть І вгомоняться, і про нас згадають. Хіба вже Україну доконають І нам по-людські жити не дадуть? Хоч як би шахраї робили зле, Хоч би яка була у нас руїна, Чужинці правили — не вмерла Україна. І при своїх пройдисвітах не вмре! 21 Є дві породи українців. Це як окремі полюси. Є козаки. В них все по вінця: Герої волі і краси, Хоробрості, відваги й братства, Любові й шани до землі. Вкраїну й віру зберегли. Таке було у нас козацтво! І є оті, що хата з краю, Які під себе все гребуть. З них кожен має власну путь, Усіх геть чисто зневажає, Живе собою і в собі. "Моя сім'я — моя фортеця!" Хоч часом має добре серце, Цінує жарти і пісні. І поміж цих двох полюсів — Увесь народ, колись забитий, Але терплячий, працьовитий, Який гучних не любить слів. Як припекло — він на майдан. Сміється зараз над панами. Але час прийде — свій екзамен Він підготується і здасть! 22 Свободи й волі знову серце просить. Але це вже не мрії і не сни. Хай стане ця жовтогаряча осінь Початком Української Весни! Грудень 2004 р Майдан жовтогарячий — це вже щось! Ми можемо і будемо пишатись. Там всенародне дійство відбулось: Духовна кількість перейшла у якість! Грудень 2004 р Дві тисячі четвертий рік. Майдан надій жовтогарячий. На жаль, у мрій короткий вік. Майбутнє бачилось інакше. Нема на краще перемін. Хіба що можна говорити. Вгорі гризуться фаворити. У них своє. Нащо ми їм? Та недаремно був Майдан. Він не для них — для нас із вами. Ми вже не будемо рабами. Вже знаємо, що кожен клан До влади рветься, щоби красти. Облишмо стогони й ниття! Дай, Боже, розум, волю, настрій Міняти владу і життя! 23 Я розмовляти починав російською: Була евакуація, війна. Російська школа. Потім вуз російський. Мені була мов рідною вона. В десятому коліні українець, Свою двомовність я тоді сприймав Як щось природне, як культури рівень. Я запитань собі не задавав, Чому батьки що далі, то частіше Спілкуються російською. І нас До неї навертають, мов чистіша Вона від рідної. І ще не раз Я бачив закопиленії губи, Зневаги холод в погляді відкрив Тоді, коли закохано і любо Я рідною співав і говорив. Отут і я задумався: допоки Нас матимуть за другорядний люд? Співучу мову, ніжну і високу, Сприймати будуть як словесний бруд. Ми не самі дійшли до цього стану. Нас зневажали ще з царя Петра. Культуру нашу нищено і гнано. Для них ми — бидло, здібне лиш орать. Де ж наша гідність, скривджений мій брате? Чи мало ми здолали перешкод? Навчімось рідне слово шанувати! Прекрасну мову має мій народ! 24 Про мову точаться розмови. То трохи вщухнуть, то ізнов. Щоб не любити рідне слово — Такого світ іще не знав. Але не хочу я ганьбити Російськомовних земляків. За нашу мову стільки вбито… Хто жити й вижити хотів, Російську мусив вчити й знати. Без неї ходу не було Ні до кар'єри, ні до влади. Без неї — тільки у село! Так з покоління в покоління Свідомо сіялося зло, Щоб наше знищити коріння, Щоб українців не було. Ми — не народ, а лиш народність! У нас не мова — діалект! Що український інтелект Колись Москви підняв духовність — То все забуто!.. Ми, хохли, Зреклись самі своєї мови. Хіба не доказ, що ніколи Народом ми і не були! Були. І є. І вічно будем! І рідну мову не зведем! Бо українці — мудрі люди, Їх більше буде з кожним днем! 25 Російський брате, в дні цієї скрути Не забувай, хто ворог наш, хто друг! Щоб розбрату не випити отрути І врятувати дружбу від наруг. В історії всього було чимало. Хай все недобре поглинає час. Хіба тобі землі своєї мало? Чому ж тебе нацьковують на нас? Роздмухують ще й мовную проблему! Для нас російська мова — мов своя. Хіба вже стали ви такі нікчеми, Що нашої не вивчите ніяк? Тут як в любові: головне — взаємність. Я вірю, що дружитимемо ми. Забудьте ви шовіністичну зверхність! Ми рівні перед Богом і людьми! Є різні люди: бідні і багаті, Сумні й веселі, добрі є і злі. Найнеприємніші — дурні й пихаті З претензіями пупа на землі. Які амбіції! Надута велич! Уперто й зло відстоюють своє. У них є місія! Не смій перечить! З людьми — то що!.. Такі країни є! 26 Мені так прикро, любі росіяни, Що нас із вами хочуть посварить, Вишукуючи у минулім плями, І розбрату плекаючи нарив. Росії люд — це щирі добрі душі. В них, як і в нас, завжди турботи є. Проклята жаба влади їх не душить. Чужого їм не треба, є своє. Тому, попри усякі потрясіння, Судилося у дружбі жити нам. Бо схоже віковічнеє коріння. Духовно християнство нас єдна. З народом ясно. Але щодо влади... Імперський дух плекає, береже. Своїй землі не може дати ради, Тому кортить загарбати чуже! Придумали: є місія Росії Зібрати всі народи під крило! А ви спитайте скривджених сусідів: Без сили й хитрощів це б їм вдалось? Нам, українцям, як підступна змова (Збагнути дикість цю не в змозі я!) Ви вдумайтесь: забороняли мову Народу, що древніший росіян! Історія не знає аналогій, Що за обійми, як хрустять кістки? Від того наші думи і тривоги: Як мову і народ свій зберегти? 1994р 27 Радію я неначе на весіллі, Коли почую серед наших скрут: Живуть у світі українські сім'ї І рідну мову свято бережуть. Хоч де б жили: в Америці, в Китаї, В Австралії — збираються гуртом І діточок вкраїнської навчають, Пісень співають, тужать за Дніпром. Коли ж я чую тут, у ріднім краї, Як зневажають мову паничі, Така образа душу обіймає — Хоч стій, хоч падай, плач або кричи! Людей в народ єднає тільки мова! Бо в ній душа, а не самі слова. Все в світі починається зі слова. Є мова — значить нація жива! Безмовність багатьох невипадкова. То мудрі жести владної руки. Століттями робилось все для того, Щоб ми забули мову навіки. Тому, зрусифікований мій брате, Прекрасна мова пращурів твоїх! Така барвиста, ніжна і багата, Що просто гріх не вивчити її! 28 Українці в Росії живуть, Знають мову російську як рідну, Служать чесною працею гідно. Путь Росії — то їх власна путь. Росіян не збагнути ніяк: Стільки років живуть з нами поруч, Але мови не вчать принципово. Росіяни, брати, як же так? Чом поваги до брата нема? Чи вважаєте нас другим сортом? Якщо так, то зневага ця — сором! Це не велич Русі, а ганьба! Є особлива музика у Слові. Вона лунає наче з вищих сфер. Бо суть душі народної у мові Кристалізується — віки й тепер. Мене чарує мова наша ніжна! А підсікти як смачно може зло! Ви порівняйте: "лжьотє", "лжєц", "лгунішка", І українське: "брешете", "брехло!" 29 Якби живим був Володимир Даль, Великий син російської землі, Він пояснив би, хто такий москаль: Москва, московія, в ній москалі. "Я мову вчить не хочу і не буду! Я — українець городський, другий!" Людина наче б'є себе у груди: "Дивіться, люди, я який дурний!" Ви такого ще в світі не бачили: Рідну мову сприймають в штики! Люду хочеться бути безбатченком. Ваше право, пани байстрюки! Нам просто ліньки вчити рідну мову. Національна гідність спить іще. Тому жуємо суржика полову: "Нам руська как-то лєгчє і прощєй!" Минуле наше — як червивий плід, А влада у руках плебеїв знову. Як треба не любити свій нарід, Щоб так нахабно нехтувати мову! 30 Російська _______влада двадцять два рази Забороняла українську мову. Де в світі ще таке було, скажи? Чомусь і зараз їм не йметься знову. Знайшли у нас невігласів, ледащ, Які не в змозі вивчити своєї, Російську захищають, фарисеї, Зло сіють між людьми. І що це дасть? Щасливі ми: нема у нас амбіцій, Не зазіхаємо ніколи на чуже, Пишаємося: ми є українці. В цім слові гідність, честь і совість є! Чому така зневага й нелюбов До нас луна з російської оселі? Бо їх привчили: все це — їхні землі, В які хохол хто зна чого прийшов. Ентузіазм долає перепони. Бажання щось змінити — завжди виклик. А більшість упирається і стогне: "Не заважайте жити, як ми звикли!" 31 Ми розмовляли все життя російською. На рідну перейшли би залюбки, Забули все! Ніяково і слизько нам: Не мова, а суцільні помилки. Це гріх не наш. Це зроблено свідомо все, Щоб зникли ми в імперськім табуні. Чому немає волі і свідомості, Щоб відродитись на своїй землі? Всі нації пишаються походженням. А нас бентежить штучний мовний шок. Невже ж духовне нації відродження Не варте сотні мовних помилок?! Народ мій прокидається нарешті! Його приспать хотіли триста літ. Було всього: і голоду, й арештів, І знищено не раз культури цвіт. Спокійно ми відроджуємо мову. У пам'яті Тараса заповіт. Свобода й гідність у пошані знову. Нас розуміє і приймає світ. В нас буде лад в культурі і в освіті. Є воля й сили на духовний злет. Ви пошукайте ще народ у світі, Де лідер нації — поет! 32 Національних не страшись ідей, Бо в них усе відверто і відкрито. Боятись треба зговору людей, Мета якого — керувати світом. Найбільше шкодять українській справі Політики не ліві чи то праві, Не ті, яким начхать: їх хата з краю, А ті, що українством заробляють. Чекаєм від політиків — що буде? У них свої проблеми! Ми їм — нащо? Політики усі — звичайні люди. Але, на жаль, далеко не найкращі! Одна з диявольських ідей Давно працює і багато: Найрозумніших відірвати Від більшості простих людей! Мені підказують, куди іти Розумники, політики, провидці. Чи не пішли би ви під три чорти Усі разом чи кожен поодинці! 33 Що значить усвідомити себе? Як бути в ці часи громадянином? Навколо змінюється все невпинно. Як розібратись в натовпі ідей? Не забувай, ти — пагін молодий На древнім древі рідного народу. У нас від предків розум, совість, врода, Все, що душею зветься у людей. А діти наші — поки що бруньки. Час прийде — і вони зазеленіють. До них перейдуть почуття й думки, До волі наша спрага і надія. З егоїстичних вирватись тенет, Робити все, щоб усміхались люди — Це значить усвідомити себе І, попри все, громадянином бути! Тобі здається, що немає сил, Що скривджений і без вини побитий. Не нарікай, що це тяжкі часи, Ми в світ прийшли їх кращими зробити. 34 Нас наче завойовують жлоби! Такі вгодовані мордовороти, В очах ні розуму, ані турботи — Ознака переломної доби. Хто і коли породу цю розвів? І звідки в них зневага і нахабство? Хто виховав це вузьколобе панство, Яке, крім матюків, не знає слів. І що цікаво: нас вони не бачать! Мов дві цивілізації живуть: Одні працюють, думають і плачуть, А другі п'ють, жирують і жують. Ні, їх не більшість, але — на виду! Лякають їх бійниці-оченята. Є небезпека, що їх розведуть, І за жлобами підуть жлобенята! Ми ж терпимо. Сам кожен по собі. Навіщо турбуватися зарані? Розплатою за наше невтручання Прийдуть і будуть правити жлоби! 35 Ми живемо в такий цікавий час! Герої, жертви, зрадники, убивці… Як можновладці заграють до нас! Не вірте брехунам цим, українці! Багатий і при владі, а не лицар! Вважає, що розумний і могутній. Ходити треба, голубе, на цвинтар, Щоби не забувати про майбутнє! Прийшов осмислення і розуміння час: Лиха біда двадцятого століття У тому, що роками правили у нас Ті люди, хто в духовнім сенсі — сміття! Не пишайтеся гордо чинами, Над підлеглими влада — на час. Хто від страху тремтить перед вами, Поза очі ненавидить вас! Демократія — щастя! Свобода! Нас щодня переконують дяді. Уся влада належить народу! А все решта — належить владі. 36 Допоки хліб є не в усіх, І очі бідних нам докором, Багатством хизуватись — гріх! Сховавшись, жирувати — сором! Обманює людей на кожнім кроці, Давно забув, що значить чесна праця, Він знає, що "не судять переможців", Чому ж забув, що "кожному воздасться"? У влади досить є вини: Брехня розбещує народ. Там, де панують брехуни, Порядний — наче ідіот! Чиновництво — окремий клас. Це як держава у державі, Яка сама собою править. Їм завжди добре і без нас! Того, хто зверху, щодоби Лиш лицеміри хвалять хором. Лизати владу — як не сором?! Немає більшої ганьби! Еліта хоч би як грішила, Але потрібні їй і ми: Їй мало влади над грошима, Потрібна влада над людьми! Є порода людська, яка прагне до влади. Керувати — для них смисл життя, навіть пристрасть. Особистість завжди буде вище посади. Якщо вище посада — це не особистість! Ти не радій, як сваряться вгорі, Аби тобі якесь добро зробити. Це гра така! Вони там всі свої! А їхні сварки — щоб тебе дурити! Народ розумний владі і багатим — Це зайвий клопіт, прикростей причини. Дурними значно легше керувати І тішитися владою над ними. О скільки ж їх, нових багатих принців! Але за кожним тягнеться грішок. Не можна бути трішечки злочинцем. Хто став на хибну стежку — той пішов! 37 38 Як влада прикраша чоловіків! Було сопливе, миршаве дитятко, Гидке, ледаче. Лупцював і татко, І пацани давали стусанів. Учився так: то спише, то прибреше, А то сльозою вимолить трояк. А в люди вийшов — чеше вгору, чеше! (Цабе велике був його свояк.) Пообтесався. Різних слів навчився. А як мовчить, ну, розум так і пре! Колись був комуністом з комуністів! Заядлим демократом став тепер. Вгодований. Маєток є, добробут. Не розібрати тільки, що в очах: Державні думи про життя народу? Чи то щоденного похмілля чад? По суті він нітрохи не змінився: Ні совісті, ні глузду, ні ідей. А я ж на владу мало не молився! Як влада — зовні! — змінює людей! Я не люблю брехні і словоблуддя Крутих панів при владному кориті. Я знаю: мудрі, світлі, добрі люди, Як правило, завжди прості й відкриті. 39 Над владою сміються у народі! Їх боротьба — це як різновид спорту. Така гризня відома у природі: Одне корито, а свиней до чорта! Здається, що з брехнею легше. Але вона — одвічне зло. Якщо хоч раз свідомо збрешеш, То ти — на все життя брехло! Не лементуй про бездуховність І не товчи, що ми — раби. Як маєш розум, маєш совість, То сам духовне щось роби! Мораль не в тому — молитесь чи ні, А в тому, що не брешете нікому, Добром свої наповнюєте дні, Любов для вас — і стимул, і ікона. Чому тебе не любить влада — знаю. Ти перед нею завинив одним: Ти завжди був і є для них чужим, Інтелігент не вписується в зграю! 40 Я розумію: скрута тимчасова, Те, що було, приречене на злам. Але щемить чомусь на серці знову: Не тільки ж зле залишилося там! Цей парадокс не кожен розуміє. Не хочу я в минуле вороття! І в той же час по ньому ностальгія, Бо там лишилась молодість моя! Ідея демократії проста: Щоб не страждати від нахабства влади, Яка сама не здасть свого поста, Всю владу треба раз по раз міняти! Ідеї революцій творять генії. За них фанатики кладуть життя свої. Мільйони гинуть, вірячи в ідеї їх, А користуються бандити й шахраї! Не войовнича нація ми, ні. Збирати землі кров'ю — це не наше. Зате як ми співаємо пісні! Про душу й дух ніхто так не розкаже! 41 У виконкомах, у ДАІ чи в ЖЕКах Ми — лише прохачі, не громадяни. Чиновники знущаються над нами. Немов не люди ці бездушні клерки! Розбещує особу фантастично Смак влади. Зразу забуває бога. З'являються чомусь садистські звички, Людина перетворюється в погань! Давно відомі афоризми різні, Як істину сприймати їх не треба. "Нема пророків у своїй вітчизні!" — Так думають лиш дурні й недотепи! Політики чи то політикани Народу брешуть, дурять бідний люд. Їм треба знати, що їх зграї-клани, Час прийде — і нащадки проклянуть! Якби були всі люди егоїстами, То людство вже сконало би давно. Подвижниками мудрими і чистими Споконвіків рятується воно! 42 Багато мудрих істин в світі є. Щоб не скотитись в дикості болото, Нам треба заздрощі перебороти І зрозуміти: кожному — своє. Хто вміє діяти, ризикувати, Готовий раптом втратити, що є, Той, мабуть, має право більше мати, Ніж той, хто ані меле, ні кує. Але не в цім життя наснага й зміст, А в шануванні гідності людської. У кожного з нас є талант чи хист, Розкритись в ньому — душу заспокоїть. Це зніме страх, що час від нас втече. Позбавить нас від заздрощів хвороби. Відчуємо гармонію природи, Бо ми самі є міра всіх речей! Багато мудрих істин в світі є, З них не остання: кожному — своє! 43 Багаті наче подуріли: Їм грошей треба ще і ще! До успіху пруть що є сили! Чуже багатство їм пече! Вгамуйсь! І зрозумій одне: Тобі не вирватись із кола, Ти не наситишся ніколи. Та прийде час, Господь гукне. І що? Навіщо ти старався? Людей дурив, на душу брав Гріхи тяжкі і надривався. Навіщо все це?.. Боже, збав Від жадібності як хвороби! Зведе ж бо душу нанівець. Ніхто всі гроші не заробить, А спокою й життю — кінець! Там, де нікчеми правлять краєм, Там справедливості нема: Там першим голову втрачає Хто високо її тримав! Політики немов брехухи. Ми слухаємо їх гуртом. Вони нам — локшину на вуха, А ми їм здачу — матючком! 44 Зневага від влади набридла. Їй-богу, зізнатись не гріх: Вони всіх нас мають за бидло. За погань ми маємо їх! Міцна у наших вибраних основа: Давно вже через гроші правлять світом. Але про це — ні слова, ні півслова! Бо зразу наречуть антисемітом! Залиште ви у спокої євреїв! Живе собі народ такий, як є: Розумний, дружний, хитрий, без плебеїв. Вкладайте душу в свій і у своє! Дратує нас політиків гризня. Вони, мов брудом, вимазані нею. І звідки в їхніх душах стільки зла? Вони і нас отруюють брехнею. Але свій має сенс і цей бедлам. Нарешті ми повинні зрозуміти: Вони нам не батьки, а ми — не діти, Це — найманці! Й служити мають нам! 45 Не раз було, а звикнути не можу! Хороший хлопець. Знав його давно. Розбагатів, дорвавсь до влади… Боже! Таке вже стало, вибачте, .... (воно). Метаморфози дивні не збагнути, До світлих душ не прилипає зло. Людина не міняється по суті: Таке, як є, таке воно й було! Народ бідує — влада при параді! Все в них прекрасно! Всі — лауреати! Так хочеться хоч іноді спитати: Придурюєтеся чи дурнуваті? Він за народ! Як лицар. Чи як цербер. Але чомусь буває часто так: Дорвавсь до влади — і гребе під себе! А може в цьому і була мета? Хто визначає хист народу й суть? Еліта й злодії завжди були і будуть. Та не вони цвіт нації, а люди, Що вірять, люблять, з радістю живуть! 46 Багатіям не заздри — дякуй! Для багатьох вони — взірець! Дивись, яку наїв мордяку! Це для здоров'я. Молодець! А цей — неначе пуп землі: Піджак модерновий і штані! Мільйонний бізнес на чолі! Забув, що був колись останнім. А той худий про інше дбає: Дівчат кохає гаряче. Їх мало не щодня міняє. Вже ледве ходить. Хоче ще! Такі сьогоднішні герої. Народ довівши до суми, Права качають мордобоєм. Вони — господарі!.. А ми? Про себе дбати чи гребти під себе – Це якість вроджена, їй вчитися не треба. Лиш вибраним Господь дає таланти Служити людям і про інших дбати. 47 Ми наче в царстві брехунів: Що вище чин, то більше бреше: Йому здається – так дешевше, Бо люди в більшості дурні! Такі довірливі й наївні, Що їх не обдурити – гріх! Не можна обдурити всіх. Були і будуть люди гідні, Порядні, мудрі. Їх терпець Колись урветься. Геть із хати Вам прийдеться мерщій тікати, І царству вашому капець! Якщо якийсь чиновник кров з вас п'є, Зухвало козириться власним свинством, Бо він — начальник! В нього влада є! Не бійтесь! Уявіть його в дитинстві. Він був малим нікчемним дитинчам, Нудним, капризним, ще й у мокрих штанях… І спокійніше зразу стане вам. Не з перших воно вийшло, а з останніх! Тримається за крісло що є сили, Його не наженете на слизьке! Чомусь його з дитинства не любили. І зараз теж… Тому воно таке! 48 "У цьому році де відпочивав?" "По ленінських місцях ішли походом." "Шалаш? Розлив? Чи Шушенське? Тайга?" "Та ні: Париж, Женева, Цюріх, Лондон." "Куди не кинь — усі пани! А вкрали паспорта, дебіли!" "А ви в міліцію ходили?" "Та я ходив... Це не вони." "Як виростеш, синок, ким хочеш стати?" "Дебілом!" "Як? Чому? Так в школі вчили?" "Ти ж сам казав: Поглянь на цих дебілів, Які вони усі круті й багаті!" В приймальній мерії. "Ви хто?" "Іван Сусанін." "Той самий?" "Так, той самий! Ті ж ідеї." "Ой, ми так раді познайомитися з вами! Я зараз всіх гукну!" "Гукайте. І підемо!" 49 "Свобода слова, демократія — для чого?" "Тепер на всіх казати можеш "Ідіоти!" За це тобі не буде геть нічого: Ні премій, ні відпустки, ні роботи!" Учора під вагою аргументів (Бо слідство для міліції — не гра) У злодіїв не витримали нерви, Ключиця, сім зубів і два ребра. Депутат перекрив автостраду, Щоб зібрати на вибори гроші. "Як не скинетесь, дам собі раду: Обіллюся бензином і годі!" "Ну і що? Наш народ депутатові скинувсь?" "Запальничок штук сто й двадцять літрів бензину!" "У нас народ чи влада дурнуваті! — Усміхнено знайома говорила, — Прем'єр закликав взятись за лопати — Народ почав скуповувати вила!" Вже те, що ми сміємося відкрито Над вадами і хибами своїми, Це доказ — нашу душу ще не вбито, Від горя й злиднів ми не стали злими. Часи сьогодні й справді не легкі, При владі брехуни і непорядні люди. Не більшість їх! Як і в усі віки Були духовні люди, є і будуть! Ми живемо, немов спимо. На автоматі Працюємо, спілкуємось, їмо. Немає часу зупинитись і спитати Самих себе: чи так ми живемо, Як нам написано? Як совість вимагає. Чи ті ми обираємо путі? Чи не забули ми у суєті: За Україну МИ відповідаєм. Ми усі себе вважаємо розумними, Та ніхто не зна, що з нами завтра буде. Українці! Прокидайтеся і думайте, Обираємо не владу, а Майбутнє! 50 |
| Тема уроку Обладнання: портрет письменниці, збірки її поезій, аудіозаписи пісень О. Богомолець на слова Л. Костенко, музики Рахманінова, мультимедійні... |
Перша книжечка Драконеняти Му Му їде до Європи Його матуся, Ро, була напрочуд гарною: вона мала золотисту шкіру й крила пурпурового |
| Текст Time to save mankind from thirst? Самостійна робота №1 Текст: Physical quantities and units of measurements. Скорочення ( The abbreviation) в науково-технічних і публіцистичних... |
Методична розробка конкурсу Т. Шевченка, фотографії, репродукції картин Шевченка, презентація «Вогонь Шевченкових поезій» |
| Урок основ здоров’я Попередня робота: збір інформації : висловів, загадок, прислів’їв, легенд, казок, науково – публіцистичних творів, в якій висвітлюється... |
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри іноземних мов та перекладу Згідно учбового плана вивчення курсу починається у сьомому і закінчується у восьмому семестрі. Всього на вивчення курсу „Перекладацький... |
| Урок української мови у 7 класі на тему: ТВІР ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ ЗА КАРТИНОЮ Обладнання: збірки поезій С. Корсуна та мистецькі полотна; роздатковий матеріал; аудіозапис пісні «Мамо рідненька» |
Тема: Рідна Україна. Світ природи. Т. Г. Шевченко. Розповідь про поета Мета: ознайомити учнів з дитинством Т. Г. Шевченка, яке минуло на мальовничій Черкащині; з його збіркою поезій «Кобзар»; розвивати... |
| Глибока простота і така проста глибінь поезії Дмитра Іванова Ці слова належать Дмитру Іванову, поету із Чернігівщини, автору поезій про село і про людей, їхні болі і сподівання, страждання і... |
Чернівці Видавництво «Прут» З панорамою Заліщиків бачив путівники, поштівки. І раптом знайоме прізвище колеги по журналістській ниві, ба – навіть по Франковій... |