Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови

Шолом-Алейхем і Україна Аліса АНТОНЕНКО. Фото з архіву (колекція В. Лапіна) ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ Під такою назвою у Національному музеї літератури проходить виставка, присвячена 150-річчю від дня народження класика єврейської літера- тури. На ній представлено близь- ко 100 експонатів з фондової колекції Музею літератури, державних архівів України та Київського облас- ного архіву, приватної колекції президента Єврей- ської ради України, президента Ради національних товариств України І. Левітаса: першодруки, автографи, епістолярій, прижиттєві видання, меморіальні речі, театральні афіші спектаклів за творами класика, численні фотоматеріали, українські видання Шолом-Алейхема, фотографії з його мандрів, якими він так захоплювався, і ще багато інших свідчень його насиченого подіями і невтомною працею життя. Музей Шолом-Алейхема В Киеве открыт музей Шолом-Алейхема В день 150-летия со дня рождения Шолом-Алейхема, в Киеве был торжественно открыт музей писателя. После возложения венков и цветов к памятнику еврейскому классику, делегация во главе с вице-премьер-министром Украины Иваном Васюнником направилась в фешенебельный торговый центр "Арена Сити", галерея которого была специально подготовлена для торжества и входа в музей. Как сообщало Агентство еврейских новостей, именно на этом месте располагался один из домов, где в Киеве проживал писатель. Делегацию встречали музыкой молодые люди в еврейских национальных костюмах из клейзмерского ансамбля "Шалом" и в украинских костюмах из ансамбля украинского фольклора "Берегиня". "Несмотря на нелегкую экономическую ситуацию, мы все-таки открываем музей Шолом-Алейхема", признался заместитель мэра Киева Виталий Журавский, подчеркнув, что на его подготовку было потрачено около 2 млн гривен (около 235.000$ - АЕН). "Мы гордимся этим, это значит не все еще потеряно, когда в такое время открываются новые музеи!" - добавил вице-мэр. Вице-премьер Украины Иван Васюнник в своем выступлении особо подчеркнул близость и взаимную любовь писателя и Украины. "Творчество Шолом-Алейхема переведено на десятки языков мира, но самым близким и дорогим оно является для нас, так как он родился жил и писал на нашей и его украинской земле. Он любил Киев, любил Украину. Эта любовь была, есть и будет взаимной. Шолом-Алейхем дорог нам, как человек, и как писатель. Украина является неотъемлемой частью его творчества, а он является неотъемлемой частью Украины, ее идеалов и моральных ценностей. Создавая музей, мы просто ответили взаимностью на любовь великого писателя, с которой он творил для Украины, украинцев и всего мира", - отметил Иван Васюнник. Президент еврейского совета Украины Илья Левитас заявил, что открытием музея писателя в Киеве была завершена работа, начатая еще в 1956 году, когда эту инициативу власти не хотели даже обсуждать. Илья Михайлович перечислил все мероприятия посвященные юбилею Шолом-Алейхема в Украине, среди которых следует особо отметить выпуск юбилейной монеты, достоинством в 5 гривен, юбилейной марки и конверта, а также открытие мемориальных досок в Боярке, Софийке и в Богуславе. Борисполе улицу Ворошилова была переименована в улицу Шолом-Алейхема. "Все, что можно было сделать на уровне общественного и государственного чествования, было сделано", - отметил Илья Левитас, поблагодарив всех, кто принимал участие в создании музея и пожелав всем словами героя Шолом-Алейхема "гезынт ун парнусе". Благодарность за открытие музея выразила и посол Израиля в Украине Зина Калай-Клайтман, упомянув, что Шолом-Алейхем, который писал на идиш, которым не пользуются сегодня в Израиле, тем не менее остался классиком и там. Израильский дипломат пообещала сообщить в Израиль о музее и всех юбилейных мероприятиях в Украине. Тем временем, с сожалением, приходится констатировать, что ни сам юбилей, ни мероприятия посвященные ему в Украине не вызвали никакого интереса в главных СМИ Израиля. Между тем, несмотря на свирепствующий в стране экономический кризис, киевский музей Шолом-Алейхема получился весьма неплохим. Основной экспозиционный зал, как и планировалось, повествует о биографии и творчестве писателя при помощи копий различных фотографий и документов, а также предметов быта того времени. Самыми ценными экспонатами музея, по словам сотрудников, являются еврейские предметы культа, переданные Национальным историческим музеем. В целом, в зале около 500 экспонатов. Кроме того, в другом зале открыта экспозиция картин киевских художников, посвященных героям из произведений писателя. По словам старшего научного сотрудника музея Вадима Утешева, вход будет платным, однако, в ближайшие дни, пока цена еще не установлена, можно ознакомиться с экспозицией "на общественных началах" ежедневно до 18.00. Правда, роскошный вход из галереи торгового центра "Арена" закрыли еще до окончания торжественного открытия, и зайти в музей не по праздникам можно с улицы Большой Васильковской 5А, напротив книжного магазина "Сяйво". Но, как говорил незабвенный Тевье-молочник: "Господи, если ты сначала сделал бедных, а потом богатых, я мог бы подождать и стать в другую очередь, мне спешить некуда!" Источник Информации: Агентство еврейских новостей Автор: Ефим Джуринский Я голос ваш, жар вашого дыханья, Я отраженье вашого лица. А. Ахматова Анна Ахматова Портрет роботи Петрова-Водкіна, 1922-ті роки При народженні: Анна Андріївна Горенко Псевдоніми, криптоніми: Анна Андріївна Ахматова Дата народження: 11 (23) червня 1889 Місце народження: м. Одеса, Російська імперія Дата смерті: 5 березня 1966 Місце смерті: Домодедово, РРФСР Громадянство: Російська імперія, СРСР Рід діяльності: поетеса (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії). «І ВСЕ-ТАКИ ПОЧУЮТЬ ГОЛОС МІЙ» Виповнилось 120 років від дня народження видатної поетеси Світлана МУШТЕНКО, мистецтвознавець ФОТО З АРХІВУ АННА АХМАТОВА Родовід Анни Ахматової тісно пов'язаний з Україною: батько походив із козацької старшини, дід за материнською лі- нією був начальни- ком канцелярії при київському генерал-губернаторі Д. Бібі- кові і брав активну участь у благоустрої Києва. Вийшовши у відставку, оселився в Україні, де були розташовані його маєтки. Народилась Анна Андріївна в Одесі, згодом переїхала до Царського села, але кожне літо проводила біля Севастополя. Про найбільш значимі події свого життя Ахматова розповіла в автобіографічній замітці "Коротко о себе" (1965): це шлюб з М. Гумільовим (у 1910 р.), захоплення акмеїзмом, народження віршованих збірників, робота в бібліотеці Агрономічного інституту, воєнна евакуація, зустріч із зруйнованим Ленінградом… І жодним словом не обмовилась поетеса про творчі гоніння, політичні репресії, змушене мовчання. В Україні є місце, яке можна вважати «родовим гніздом» Горенків: це – Шелехівська Слобідка на Поділлі. В середині ХІХ ст.. недалеко від цих місць розташувався маєток діда Анни Андріївни Еразма Івановича Стогова. Там мати Анни Ахматової після революції, лишившись без засобів до існування, мешкала разом зі старшою сестрою, там вона і померла у 1930 р., там же була й похована. В 1989 р. з нагоди 100-річчя від дня народження Анни Ахматової в Шелехівській Слобідці, в колишньому садибному будинку «у дороги непроезжей» відкрито літературно - меморіальний музей, а в 1990 р. встановлено перший в Україні пам’ятник Анні Ахматовій роботи скульптора В. В. Зайко. Перший на Україні пам'ятник Анні Ахматовій АННА АХМАТОВА В КИЄВІ Значне місце в житті цієї видатної особистості відведено Києву. Вперше до нашого міста Ганна Горенко приїхала п’ятирічною дівчинкою; в 1906 р. вступила в останній клас Фундуклеївської гімназії, а восени 1908 р. – до юридичного відділення Київських вищих жіночих курсів. 25 квітня 1910 р. Анна Горенко та Микола Гумільов вінчалися в Микільській церкві на тодішній околиці Києва. Згадки про київські часи можна відшукати в її поезіях. У 1906—1907 роках Анна Ахматова-Горенко навчалася в Київській Фундуклєєвській гімназії, у 1908—1909-х — на юридичному факультеті Вищих жіночих курсів. У Києві вона почала свій «Київський зошит», багато її віршів присвячено цьому місту. Древний город словно вымер, Странен мой приезд. Над рекой своей Владимир Поднял черный крест. Липы шумные и вязы По садам темны, Звезд иглистые алмазы К Богу взнесены. Путь мой жертвенный и славный Здесь окончу я, Но со мной лишь ты, мне равный, Да любовь моя. 1914. Киев Микола Гумільов називав її чаклункою (Анна була його подругою дитинства). «25 квітня 1910 року я вийшла заміж за Гумільова, — писала майбутня поетеса. — Вінчалися ми за Дніпром, у сільській церкві. Того самого дня Уточкін летів над Києвом і я вперше бачила літак. Дружками були Володимир Ельснер та [І.О.] Аксьонов». Після весілля молодята вирушають до Парижа, потім на північ Італії, й Київ у долі тепер уже Ахматової (цей псевдонім утвердився за поетесою 1910 року) залишається далеко позаду. Однак її творчий шлях розпочався все-таки саме в цьому місті. Миколаївська церква, де вінчалися А. Ахматова і М. Гумільов Як же А. Ахматова опинилася в Києві? Слід зауважити, що Україна взагалі не була для неї чужою: тут було її родинне коріння. До Києва ж вона приїхала 1906 року. Оселилася у своєї кузини Марії Олександрівни Змунчилла, декілька років (1906—1910 рр.) проживала в її сім’ї у будинку № 7, розташованому на затишній вуличці Меринговській (нині — вул. Заньковецької). Тут закінчила останній клас Фундуклєєвської гімназії, з великим інтересом і бажанням вступила до юридичного факультету Вищих жіночих курсів, але вивчення юридичних дисциплін не виправдало її сподівань, і курси Анна залишила... У 60-х роках поетеса вирішила упорядкувати окремий київський цикл віршів, про що свідчить її запис: «Із «київського зошита» 1909 року зробити «Предвечерья»». «Предвечерья» — це етап, що передує першій збірці поезій Ахматової «Вечер» (1912). У цій збірці є вірші з позначкою «Київ». Нашим містом позначені поезії «У кладбища», «Направо пылил пустырь». У Києві був написаний вірш «На руке его много блестящих колец...», з якого розпочався творчий шлях Анни Ахматової: цей перший друкований твір поетеси (ще за підписом Анна Горенко) з’явився в російському журналі «Сириус» (№ 2 за 1907 рік), який видавався в Парижі. У поезії «Сжала тебя золотистым овалом...» автор звертається до київської художниці Олександри Екстер. «З Києвом пов’язано чимало подій у моєму житті. У 1918—1919 роках там існувала художня школа О. Екстер, «лівої» художниці... Серед учениць Екстер була вісімнадцятилітня дівчина Люба Козинцева». (Люба Козинцева — майбутня дружина Іллі Еренбурга). У 1914 році було опубліковано низку віршів Ахматової, написаних у Києві: «Стал мне реже сниться, слава богу...», «Моей сестре», «Подошла к сосновому лесу» (остання поезія навіяна враженнями від перебування Ахматової 1914 року в Дарниці, у матері). Після кількох років життя в Києві Ахматова майже весь час жила у Петербурзі, але й після 1910-го не раз поверталася в місця юності — до Києва та на Поділля, де у Слобідці-Шелеховській (нині Хмельницька область) був невеликий маєток її діда. Тут відкрито музей Ахматової та встановлено їй пам’ятник. Будинок-музей А. Ахматової в Слобідці Шелехівській Пам’ять про київський період життя поетеси береже вишукано виконана меморіальна дошка на будинку стилю модерн по вулиці Заньковецькій, 7. До 100-річчя від дня народження Анни Ахматової в Петербурзі, у садовому флігелі Шереметьєвського палацу (Фонтанний Дім, де Ахматова мешкала з середини 20-х до 1952 року) нещодавно відкрито музей поетеси. Одна з кімнат, де Ахматова жила два з половиною роки (1938—1941 рр.), мало схожа на помешкання поета: у ній немає рукописів, книжок. Річ у тім, що багато рукописів, попередньо прочитавши їх кому-небудь із близьких, Ахматова спалювала. Сама вона писала, що в неї «вельми неінтелігентна кімната  — книжок не видно: вони в комоді — і ось у сундуку». Усе своє життя вона дарувала книжки, але були в неї «вічні супутники»: Біблія, Данте, Шекспір, Пушкін. Ікона казанської Божої Матері підтримувала її у страшні роки, давала сили жити й творити. І ще її вічним супутником був малюнок Модильяні, єдиний, що зберігся з тих шістнадцяти її портретів, котрі виконали художники в Парижі. Зустріч і спілкування цих двох великих талантів — то окрема цікава сторінка творчого шляху поетеси... Барельєф і меморіальна дошка в Севастополі, на будинку діда Анни Ахматової, учасника першої оборони Севастополя Антона Горенка, де часто бувала поетеса. Відкрита в 1989 році до 100-річчя А.Ахматової АННА АХМАТОВА БУВАЛА НА ПОДІЛЛІ. Тут померла і похована її мати Чимало класиків російської літератури були українського походження і народилися в Україні. Але через русифікацію та безперспективність української мови писали російською — від великого Гоголя до Чехова, Короленка, Зощенка. Серед них і Анна Ахматова — велика російська поетеса, яка має українсько-татарське коріння. Ахматова писала: «Мiй батько родом з козацької старшини». Андрій Горенко був капітаном II рангу. Він одружився, будучи лейтенантом флоту, але потім вийшов у відставку i став морським інженером. Рід Горенкiв походив від гетьмана Сагайдачного. Оскільки дід заборонив своїй онучці публікувати вірші під власним прізвищем, вона взяла псевдонім — прізвище своєї прабабки по матері — Ахматова. Рід матері походив від симбірського роду нащадків хана Ахмата. У наступних поколіннях він розчинився серед українців, а також нащадків новгородських слов'ян, знищених московитами. Доля та родовід Ахматової пов'язаний і з Поділлям, а саме з селом Слобідка-Шелехiвська Деражнянського району Хмельницької області. Тут і досі пам'ятають її тітку Анну Еразмівну й матір — Інну Еразмівну, яка після років бідувань приїхала помирати до сестри. Коли помер батько Інни Еразмівни, він їй залишив великий спадок — 2200 рублів, але всі гроші вона віддала «Народній волi» на організацію замаху на російського царя, а сама в кінці життя, за радянської влади, майже голодувала. Анна Ахматова до революції часто бувала на Поділлі у своїх родичів. Останній її приїзд біографи зафіксували 1914 року. Але є людина, яка доводить, що поетеса побувала на могилі своєї матері у Слобідці-Шелехівській 39-го року. Ця людина оперує не архівними матеріалами, а власною пам'яттю. Василь Славинський спілкувався з Анною Ахматовою. Бабуся хмельницького пенсіонера на світанку минулого століття жила у родовому маєтку Вакарів, де поміщицею була старша сестра матері Ахматової. Інші п'ять тіток теж мешкали у сусідніх із Слобідкою-Шелехівською селах. Коли до тітки приїжджала «Анна всія Русі», то вона приятелювала з бабусею Славинського — сільською ворожкою. У 39-му Ахматова з'явилася у цих краях інкогніто. Останнього свого приїзду Ахматова на Поділлі пробула кілька днів. У селі є лiтературно-меморiальний музей, а на одному з садибних будинків, де була Ахматова у 1896 i 1912 р.р. — меморіальна дошка. Портрет пензля Натана Альтмана у синьо-жовтих тонах «Українська мова — мова моєї матері», — писала Анна Андріївна. Коли почалася німецько-радянська війна, Ахматова створила вірш «Мужність», у якому писала, що можна втратити все, але за всяку ціну треба зберегти головне — мову: поки живе мова — живе нація. Микола Бажан писав про Ахматову: «Дочка півдня України, в рисах своїх вона зберегла вроду південних чорнявих чаклунок». В автобіографії Анна Андріївна писала: «Всі вважають мене українкою». В якій мірі вона нею була? Ось спогади Т. Масенка: «Взяла в руки мою «Книгу лірики». Читає вголос, читає легко і точно, у неї чиста вимова, вірні наголоси. - Ви так добре знаєте українську мову, — кажу я. - Вона рідна мені...» Анна Ахматова створила цикл віршів «Київський зошит» і, звичайно ж, дуже багато писала про Крим. Влітку вона любила носити полотняну сукню з українською вишивкою, що їй привіз її другий чоловік М. Пунін з Києва. Серед багатьох портретів Ахматової найкращим вважають портрет пензля Натана Альтмана у синьо-жовтих тонах. Вона перекладала українську поезію І. Франка, П. Усенка. На вiрші Ахматової спiвав Вертинський, вiн створив три пiснi на її слова. Так перетинаються між собою українськi генiї. І якби Україна ще тоді була незалежною державою, Ахматова, можливо, писала б мовою своєї матері, а не мовою «старшого брата». Підготувала Анна КОЛЕСНІКОВА Пам’ятник А. Ахматовій, М. Гумільову і Л. Гумільову «Ах, які зірки в Україні... Немає красивішого міста на світі, ніж Київ» М. Булгаков Булгаков Михайло Опанасович Михаи́л Афана́сьевич Булга́ков Дата народження: 15 (3) травня 1891 Місце народження: Російська Імперія, Київ Дата смерті: 10 березня 1940 (48 років) Місце смерті:  СРСР, Москва Громадянство:  СРСР Мова творів: російська Рід діяльності: прозаїк Magnum opus: «Майстер і Маргарита» (Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії). Україна Михайла Булгакова «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на світі, ніж Київ!» М. О. Булгаков.   Михайло Булгаков народився 15 травня 1891 р. в родині викладача Київської духовної академії Опанаса Івановича Булгакова, де вже було шестеро дітей. Місце народження майбутнього письменника - будинок священника отця Матвія Бутовського, який мешкав у Києві на Воздвиженській вулиці, 28. 18 травня відбулося хрещення новонародженого за православним обрядом у Хрестовоздвиженській церкві на Подолі. Хлопчикові дали ім’я на честь хранителя міста Києва архангела Михаїла. 1901 р. - Булгаков розпочинає навчання в Першій київській чоловічій Олександрівській  гімназії. 1907 р.  - незадовго до смерті батька, родина Булгакових після численних переїздів поселяється на Андріївському узвозі, 13. Саме ця квартира стала прообразом будинку Турбіних у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних». Зараз там відкритий літературний музей письменника.   1908 р. - Булгаков знайомиться зі своєю майбутньою першою дружиною Тетяною Лаппа, гімназисткою, дочкою поважного саратовського чиновника, яка приїхала до Києва на канікули. Після закінчення гімназії Михайло вступив на медичний факультет Київського університету. Булгаков, звичайно, віддав би перевагу професії артиста чи літератора, тим більше, що в сім’ї багато читали, постійно ставили домашні вистави. Проте йому не вистачало впевненості у власному таланті, до того ж медицина  була сімейною справою. Отже, Михайло вступив до університету і потрапив до самої гущі суспільного і наукового життя. Студенти постійно приймали участь у всіляких страйках. Втім невідомо наскільки ця політична активність захопила Булгакова - значно більше його хвилювало кохання до Тетяни Лаппа, з якою він обвінчався у 1913 р. 1916 р. Булгаков завершує університетську освіту й успішно складає випускні іспити. Молодий лікар певний час практикує в селі Нікольське під Смоленськом, згодом переводиться у В’яземську міську земську лікарню, а наприкінці зими 1918 р. разом з дружиною повертається до Києва. 1919 р. - Булгакова як військового лікаря мобілізують  в армію Української Народної Республіки, однак йому вдається уникнути служби. В літку 1919 р. Булгаков, як вважають, був мобілізований до Червоної Армії і разом з нею покинув Київ. Однак восени повертається і в ході бойових дій на вулицях міста переходить на бік Збройних сил Півдня Росії (або ж потрапляє до них у полон). В цей же час письменник-початківець пише свої перші оповідання, працює над циклом «Нотатки юного лікаря». Проте піти з військової служби він дістає можливість лише після прибуття на Північний Кавказ і участі у складі 3-го Терського козачого полку в поході проти чеченських повстанців. Попрацювавши кілька місяців у військовому шпиталі Владикавказа, Булгаков назавжди залишає служби і взагалі заняття медициною, не дивлячись на славу прекрасного лікаря і діагноста. Починається його журналістська діяльність у кавказьких газетах і служба в закладах культури. В кінці вересня 1921 р. Булгаков переїзджає до Москви і починає співпрацювати як фейлетоніст зі столичними газетами («Гудок», «Робочий») і журналами («Медичний працівник», «Росія», «Відродження»). В цей же час він публікує окремі твори в газеті «Напередодні», що випускалася в Берліні. З 1922 по 1926 р. в «Гудку» надруковано більше 120 репортажів, нарисів і фейлетонів Булгакова. У 1922 р. померла мама М. Булгакова. І вперше він не зміг приїхати до Києва. "Мамо, світла королево, де ти?" — запитує він у тузі біля могили матері, завітавши до Києва. У 1923 р. Булгаков вступає у Всеросійський Союз письменників. У 1924 р. він знайомиться з Любов’ю Євгенівною Білозерською, що недавно повернулася з-за кордону, яка незабаром стає його новою дружиною. У 1928 р. Булгаков їде з Любов’ю Євгенівною на Кавказ, відвідує Тифліс, Батум, Зелений Мис, Владикавказ, Гудермес. У Москві цього року проходить прем’єра п’єси «Багровий острів». У Булгакова виникає задум романа, пізніше названого «Майстер і Маргарита». Письменник також починає роботу над п’єсою про Мольера («Кабала священників»).      У 1929 р. Булгаков знайомиться з Оленою Сергіївною Шиловською, майбутньою третьою  дружиною. Як митець і мислитель, М.Булгаков перебував під значним впливом творчості полтавця Миколи Гоголя та філософа Григорія Сковороди. Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто, і коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі — Київ. Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. М. Булгаков оспівав це місто не лише в своєму першому романі і першій поставленій в театрі п'єсі. Він дав його живий і любовно виконаний портрет в нарисі "Київ — місто" (1923 р.). Генерал Чарнота у п'єсі "Біг" постійно мріє про Київ. У романі "Майстер і Маргарита" автор гнівно осуджує киянина Поплавського, який заради життя із Москві зрадив своє місто. У Києві проминули дитинство та юнацькі роки Булгакова. В 1918—1919 рр. він пережив тут бурі громадянської війни. Багато разів Майстер повертався в Київ. Був тут у 1923 році, коли працював над "Білою гвардією". У 1936 році приїжджав на гастролі з Художнім театром. Він завжди захоплено розповідав акторам про старовинний Київ, прогулюючись вулицями улюбленого міста. Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія «Білої гвардії» та «Днів Турбіних», перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий у Європі. У Дім Турбіних, «відкритий» Віктором Некрасовим на Андріївському узвозі, приїжджають ті, хто вивчає, перекладає, читає Булгакова, із різних міст, сіл і країн. Рідне місто склало шану письменникові «…Київ у Булгакова не в зображенні рідного міста, не в назвах київських реалій… Його модель світу була києвоцентричною. Він, якщо можна так висловитися, мислив Києвом», — скаже в книзі «Майстер і Місто» Мирон Петровський. Без Києва у серці Булгаков не написав би своїх найкращих творів. Разом з Києвом він пережив страшні роки окупації. Навчався в Київській гімназії, де прочитав Гоголя. Пам'ять про Україну тривожила його серце. Він згадував кам'янець-подільські ліси, чернівецькі зорі, вузень кі круті вулиці Києва. Закоханість у це місто М. Булгаков завжди беріг у своєму серці. І Київ свято береже пам'ять про великого земляка. «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко згадати автора (українське «я ж він»).

Схожі: