21. Поняття та загальна характеристика перекладацьких співвідношень/ відповідників.
У 1950р. Я. Рецкер опублікував статтю, в якій говорив, що вибір перекладачем варіанта перекладу аж ніяк не довільний, а закономірний і визначається співвідношенням одиниць двох мов,що беруть участь в процесі перекладу. Для багатьох одиниць мови оригіналу існують більш-менш регулярні способи перекладу на мову перекладу. Я.І. Рецкер назвав ці способи «закономірними відповідностями» і запропонував розрізняти три типи відповідностей: еквіваленти, аналоги й адекватні заміни. Хоча ця класифікація виявилася не цілком послідовною(«адекватні заміни» були фактично не особливими видами відповідностей, а різними типами перетворень, що використовувалися перекладачем при відсутності словникових відповідностей), саме поняття «відповідність» міцно увійшло в дослідницьку практику. Перекладацький еквівалент/ відповідник – одна або декілька одиниць мови перекладу, які використовуються для передачі змісту, вираженого певною одиницею мови-оригіналу.
Існують різні класифікації перекладацьких відповідників:
І класифікація виходить із структурного критерію – відповідники ділять так само, як і рівні мовної системи. Є два типи відповідників: лексичні та синтаксичні (граматичні).
Лексичні: - постійний
- варіантний
Творчий характер процесу перекладу обумовлюється його варіативною природою. Слово може мати еквівалентну одиницю вищого або нижчого рівня.
ІІ класифікація – за ступенем регулярності. Є такі відповідники: 1. постійні (ті, що існують в одному екземплярі) – пов’язані з ситуативною еквівалентністю; 2. варіантні; 3. оказіональні (нерегулярні)
22. Жанрово-стилістична класифікація видів перекладу.
Класифікація – принцип наукового аналізу. ЇЇ мета – визначити ступінь однорідності. Основний критерій жанрово-стилістичної класифікації – жанрово-стилістична приналежність тексту-оригіналу.
За цією класифікацією переклад ділить на інформативний та художній.
Інформативний переклад – переклад текстів, основна функція яких полягає у передачі інформації, а не в художньо-естетичному впливі на читача: науковий, технічний, медичний, політичний та ін..
Художній переклад – переклад творів художньої літератури (проза, поезія, драма). Твори художньої літератури протиставляються іншим творам, бо домінантною є одна з комунікативних функцій, а саме художньо-естетична, або поетична. Основною метою твору цього типу є досягнення певного естетичного впливу, створення художнього образу. Аналіз перекладів говорить про те, що задля забезпечення художнього перекладу дозволяється відхилення від максимально можливої змістової точності.
Варто додати, що в оригіналі, який вимагає в цілому художнього перекладу, можуть траплятися окремі частини на інформативний переклад та навпаки.
23. Психолінгвістична класифікація видів перекладу.
Класифікація – принцип наукового аналізу. ЇЇ мета – визначити ступінь однорідності. Основний критерій психолінгвістичної класифікації видів перекладу – спосіб здійснення процесу перекладу.
За цією класифікацією існують два види перекладу:
усний переклад (текст оригіналу і текст перекладу існують не у фіксованому вигляді і перекладач не може до них звертатися чи робити зміни):
- синхронний (при якому перекладач майже синхронно проговорює переклад разом з мовою оратора)
- переклад з аркушу (at sight translation)
- послідовний (текст перекладу поділяється на певні відрізки)
письмовий переклад (переклад, за яким текст оригіналу і текст перекладу існують у вигляді фіксованих текстів, що дає можливість ще раз до них звертатися з метою кращого їх розуміння та внесення змін). Класичним прикладом письмового перекладу є такий переклад, коли перекладач сприймає оригінал зорово у виді письмового тексту і створює текст перекладу нижче у виді письмового тексту.
Характерним фактором є час, за який проводиться переклад. Переводчик может в любой момент прервать перевод, вернуться к уже переведенному отрезку, потратить дополнительное время на обдумывание любой части оригинала или перевода, обратиться к словарям и справочникам, получить совет или консультацию у специалистов и т.д. Это создает условия для успешного решения сложных переводческих проблем, позволяет успешно осуществлять перевод любых текстов как художественных, так и информативных. В письменном переводе требуется и достигается наивысший уровень эквивалентности. При устном переводе действия переводчика строго ограничены во времени темпом речи оратора и необходимостью «выдавать» перевод одновременно с оратором или сразу же после того, как он остановился. В связи с этим у переводчика не остается времени на размышление, перебор вариантов или обращение к справочной литературе.
24. Дві тенденції в історії перекладу.
В історії перекладу існують дві тенденції:
Вільний переклад (переклад за смислом, за змістом, смисловий переклад)
Буквальний (буквалістський) переклад (розрахований на відтворення форми тексту)
Розвиток перекладу розпочався з Древнього Риму. Відбувався у формі вільного перекладу. Тому коли давньоримські перекладачі працювали з древніми текстами, вони їх переробляли на зрозумілу аналогію латинської мови. Цицерон «Про ораторів найкращого готунку» (присвячено ораторському мистецтву).
Існували різні підходи до перекладу (Хьюго Фридрих On the Art of Translation):
- завоювання (не порушуючи мовні норми)
- суперництво (мета перекладу полягала в тому, аби перевершити оригінал)
- збагачення (запозичення, введення нових слів, конструкцій)
Після античного періоду, у якому домінував вільний переклад, іде християнський – буквальний переклад. У цей час панівна літ-ра – релігійна. Світська літ-ра фактично перестає існувати. Головна книга – Біблія, решта – книги релігійного змісту. Так як Біблія вважалася недоторканною книгою і кожне її слово має бути збережене при перекладі, це і спричинило перехід від вільного до буквалістського перекладу.
ХVI – початок реформації. Мартін Лютер – переклад Біблії на німецьку мову. Для нього важливі були норми німецької мови, хоча він намагався перекладати буквально. «Послание о переводе и о заступничестве святых» («Письма переводчика») Мартіна Лютера поклали початок повернення до перекладу за змістом.
XVII – XVIII – епоха класицизму, розквіт вільного перекладу. Перекладачі робили переклади відповідно до канонів класицизму, щоб підвищити їх популярність. У цей період перекладалися твори античних авторів, а також Шекспіра та Сервантеса.
25. Суперечка про можливість перекладу: передумови, зміст, сучасне трактування.
Передумови: кінець епохи абсолютизму; панування філософії ідеалізму; романтизм, реалізм.
ХХ століття ознаменувало новий підхід до перекладу: уважність до першотвору; намагання з’ясувати авторський намір; повне відтворення тексту-оригіналу перекладу. ХХ ст. ознаменувало початок зростання якості перекладу. Починає формуватися песимістичне ставлення до можливості здійснення адекватного перекладу взагалі. У цей час і з’являється суперечка про перекладність. ЇЇ сутність: адекватний переклад здійснити неможливо. Вільгельм фон Гумбольдт казав, що у перекладача є два можливих варіанта: повністю відтворити оригінал у перекладі (що буде порушувати норми мови перекладу); може орієнтуватися на мову перекладу (оригінал буде спотвореним).
Олександр Потебня – ідея про національну своєрідність кожної мови. В мові відбувається те, як кожен народ бачить світ, мислить. Мова пов’язана з нашою свідомістю. Неможливо однією мовою відтворити своєрідність іншої. Пресупозиція – бачення автором тексту, його догадки. Імплікація – вилучання прихованого змісту. Кожен текст існує у нескінченній кількості варіантів. Теоретична дискусія – суперечки про перекладність.
Аксіома перекладу: В процесі перекладу певна частина інформації обов’язково втрачається та з’являється щось таке, чого в оригіналі не було.
Сучасна лінгвістика трактує суперечки про перекладність так: існують окремі явища, які підпадають під назву «перекладацькі труднощі». Дуже часто в тексті те ябо інше явище не можливо перекласти – «каламбур» - гра слів, побудована на полісемії (одне слово має декілька значень) та омонімії. Якщо перекладач не переклав якийсь каламбур, якість перекладу від цього не погіршується.
26. Головні напрямки розвитку теорії перекладу: літературознавчий, лінгвістичний, культурологічний.
Теоретичну частину лінгвістики перекладу становить лінгвістична теорія перекладу. Загальна теорія перекладу - розділ лінгвістичної теорії перекладу, що вивчає найбільш загальні лінгвістичні закономірності перекладу, незалежно від особливостей конкретної пари мов, що беруть участь в процесі перекладу. Положення загальної теорії перекладу охоплюють будь-які види перекладу будь-яких оригіналів з будь-якої вихідної мови на будь-яку іншу мову. Загальна теорія перекладу складає частину лінгвістичної теорії перекладу, поряд з приватними теоріями перекладу, що вивчають лінгвістичні аспекти перекладу з однієї даної мови на іншу дану мову, і спеціальними теоріями перекладу, розкривають особливості процесу перекладу текстів різних типів і жанрів, а також вплив на характер цього процесу. Загальна теорія перекладу дає теоретичне обгрунтування і визначає основні поняття приватних і спеціальних теорій перекладу. Приватні та спеціальні теорії перекладу конкретизують положення загальної теорії перекладу стосовно окремих типів і видів перекладу. Лінгвістична теорія перекладу є, в першу чергу, дескриптивною теоретичною дисципліною, яка займається виявленням і описом об'єктивних закономірностей перекладацького процесу, в основі яких лежать особливості структури та правил функціонування мов, що беруть участь в цьому процесі. Інакше кажучи, теорія перекладу описує не те, що повинно бути, а те, що є, що становить природу досліджуваного явища. Разом з тим на основі опису лінгвістичного механізму перекладу виявляється можливим сформулювати деякі нормативні (прескриптивні) рекомендації, принципи і правила, методи і прийоми перекладу, дотримуючись яких перекладач може більш успішно вирішувати завдання,яке стоїть перед ним.
27. Етапи перекладацького процесу:
І етап – сприйняття інформації (інтерпретація, тлумачення). Особливості: переклад вилучає інформації. З тексту-оригіналу, це вилучання може відбуватися по-різному, залежно від того , в якій формі відбувається переклад.(усно-перекладач має можливість почути текст один раз)- складніша ситуація(це сприйняття на слух),(письмовий-може читатися необмежену кількість раз текст)- зорове сприйняття продуктивніше. У кожному окремому випадку перекладач має дійти окремого висновку щодо інформації, яку він вивчає. Висновок може бути невірним, але не є перешкодою для здійснення перекладу.
ІІ етап – вибір необхідних засобів у мові перекладу (переклад). За міжнародними стандартами перекладач має працювати лише в одному напрямі – переклад з іноземної на рідну мову. тому що вилучати простіше,ніж досягти рівня носія мови(втілити інформацію).В теорії перекладу прийнято вважати,що перекладений текст буде містити певні елементи,які будуть характеризувати його як перекладений текст,і завдяки яким він буде відрізнятися від оригіналу.
Інтерференція – вплив однієї мови на іншу при перекладі.
28. Визначення та класифікація перекладацьких прийомів.
У сучасному перекладознавстві немає одночасного визначення цього поняття. Перекладацький прийом – певна операція, яку перекладач проводить з/ над текстом оригіналу або його елементом з метою його перекладу. Існують два види перекладацький прийомів: лексичні (способи перекладу та трансформації) та граматичні.
Спосіб перекладу – операція, яка призводить до створення іншомовного відповідника:
транс кодування: транслітерація та транскрипція
калькування (поєднання тих морфем, які будуть відповідниками складових вихідної одиниці)
описовий спосіб
Трансформації – це такий спосіб, при якому замість регулярного відповідника перекладач використовує оказіональні відповідники:
генералізація (замість регулярного відповідника перекладач використовує слово з ширшим значенням)
спеціалізація (замість регулярного відповідника – слово, яке має вужче значення)
На синтаксичному рівні існують такі прийоми перекладу:
дослівний переклад - створення відповідності шляхом підстановки знаків мови перекладу при збереженні структури висловлювання, збереження порядку слів і набору частин мови.
транспозиція – створення відповідників шляхом заміни структури повідомлення при збереженні типу повідомлення, зміна частин мови, поєднання, членування.
модуляція - створення відповідників шляхом заміни структури повідомлення, що описує ідентичну ситуацію, зміна повідомлення на інше, яке з ним пов’язане (причинно-наслідкові відносини).
29. Проблема одиниці перекладу.
Вперше термін «одиниця перекладу» було введено у книзі канадських лінгвістів Ж.-П. Віне й Ж. Дарбельне «Порівняльна стилістика французької й англійської мов. Метод перекладу» (1958р.). У якості одиниці перекладу вони пропонують розглядати мовні одиниці, які відповідають одиницям думки. Серед таких одиниць виділяються функціональні (одна граматична функція), семантичні (одне лексичне значення); діалектичні (хід думки) та просодичні (одна інтонація). У структурному відношенні одиниця перекладу може дорівнювати слову, словосполученню, частині слова (морфемі), фразеологічній єдності. Тобто у якості одиниці перекладу виділяються одиниці тексту оригіналу різного рівня, яким можна вказати окремі відповідності й які перекладаються як одне ціле. У Л.С.Бархударова одиниця перекладу – це найменша одиниця вихідної мови, що має відповідність у мові перекладу; вона … сама може мати складну будову, але частини її, окремо взяті, «неперекладні», тобто в тексті перекладу їм ніяких відповідностей установити не можна. Залежно від рівня мовної ієрархії він запропонував розрізняти переклад на рівні фонем, морфем, слів, словосполучень, речень і тексту. Згодом він уточнює, що замість одиниці перекладу варто було б говорити про одиницю перекладацької еквівалентності (одиниця вихідної мови, що має еквівалент у тексті перекладу). Головним недоліком його теорії є те, що переклад, як правило, здійснюється на рівні тексту.
Одиниця перекладу наче й не існує, і водночас вона існує, тільки носить відносний характер і ніхто точно не знає, що це таке. Визначення поняття одиниці перекладу, дані різними дослідниками, суперечливі й внутрішньо, і одне стосовно іншого, і при цьому визнається, що всі начебто по-своєму праві.
Проблема одиниці перекладу й досі залишається невирішеною. Це пояснюється тим, що на сьогоднішній день відсутня єдність поглядів на сутність одиниці перекладу як об'єктивного явища, а наявні погляди помилкові.
-Перша точка зору сформулювалася лінгвістом Бархударова. Одиниця мови-це найменша одиниця вихідної мови, що має відповідник у мові перекладу але складові якої окремо не перекладаються.
Наприклад:to take place- відбуватися
To take part- брати участь
Одиниця перекладу - будь-яка мінімальна одиниця тексту , яка виступає самостійним комунікативним об’єктом.
30. Специфіка перекладу як реального процесу (прагматичні аспекти перекладу)
Всякий текст комунікативний, містить певне повідомлення, передане від Джерела до Рецептора, якісь відомості (інформацію), які повинні бути вилучені з повідомлення Рецептором, зрозумілі їм. Сприймаючи отриману інформацію, Рецептор тим самим вступає в певні особистісні відносини до тексту, звані прагматичними відносинами. Такі відносини можуть мати різний характер. Вони можуть мати переважно інтелектуальний характер, коли текст служить для Рецептора лише джерелом відомостей про якісь факти та події, які його особисто не торкаються і не представляють для нього великого інтересу. У той же час отримана інформація може надати рецептору і більш глибокий вплив. Вона може торкнутися його почуттів, викликати певну емоційну реакцію, побудити до якихось дій. Здатність тексту виробляти подібний комунікативний ефект, викликати у Рецептора прагматичні відносини до повідомляємо, інакше кажучи, здійснювати прагматичний вплив на одержувача інформації, називається прагматичним аспектом або прагматичним потенціалом (прагматикою) тексту. Прагматичний потенціал тексту є результатом вибору Джерелом змісту повідомлення і способу його мовного вираження. У відповідності зі своїм комунікативним наміром Джерело відбирає для передачі інформації мовні одиниці, що володіють необхідним значенням,предметно-логічним, та організовує їх у висловлюванні таким чином, щоб встановити між ними необхідні смислові зв'язки. В результаті створений текст набуває певного прагматичний потенціал, можливість зробити деякий комунікативний ефект на його Рецептора.Прагматичне ставлення Рецептора до тексту залежить не тільки від прагматики тексту, але і від того, що собою представляє даний Рецептор, від його особистості, фонових знань, попереднього досвіду, психічного стану .
Прагматичні аспекти перекладу:
1.субєктивні(прагматичні )чинники перекладу пов’язані з текстом,що перекладається.
2.субєктивні пов’язані з умовами здійснення перекладацького акту.
3.субєктивні пов’язані з учасниками перекладу
|